| << Назад |
Головне меню >> |
|
Доля шахтарів України – особлива турбота Уповноваженого з прав людини |
|
|
Чужого болю не буває Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини Ніною Карпачовою протягом тижня вивчався стан дотримання прав і свобод людини та громадянина, зокрема шахтарів, у Луганській області. Ніна Карпачова розглядає вугільну галузь як пріоритетну в Україні. Тому, перебуваючи в області, вона відвідала найбільш складні шахтарські регіони, передусім міста Брянку, Стаханов, Первомайськ, Краснодон. Зустрілась з міськими головами, керівництвом та трудовими колективами шахти ім. Ілліча, а також шахт “Золотое”, ім. Баракова, “Суходольская-Восточная”, “Победа”, на яких сьогодні відбуваються страйки гірників. Головні вимоги страйкуючих пов’язані з порушеннями прав людини у зв’язку з невиплатою заробітної плати, яку на деяких шахтах не виплачують майже 20–25 місяців. Відбулися зустрічі як з працюючими шахтарями, так і з тими, хто страйкував на своїх робочих місцях під землею. Під час відвідання вугледобувного регіону Ніна Карпачова зустрілася з 45 дружинами загиблих гірників, побувала у дитячій лікарні м. Брянки. Уповноваженим з прав людини та працівниками його Секретаріату були проведені прийоми громадян з особистих питань. Ніна Карпачова спілкувалася також із депутатами Краснодонської міськради, лідерами профспілок працівників вугільної промисловості, освіти та медицини, правозахисниками області. Всього на цих зустрічах та прийомах побувало майже дві тисячі осіб. За підсумками роботи в Луганській області Уповноважений з прав людини Ніна Карпачова грунтовно обговорила питання дотримання прав людини з головою облдержадміністрації Олександром Єфремовим. Як зазначила Ніна Карпачова, масове та тривале порушення прав шахтарів призвело до того, що підприємства вугільної галузі області перебувають у стані банкрутства. Тому для врятування галузі потрібні негайні, скоординовані практичні дії всіх гілок влади на різних рівнях. А поки що біль шахтарів залишається найпекучішим болем України.
Право на вимирання – ексклюзивне шахтарське право? Загалом борги із зарплати шахтарям у Луганській області становлять 700 млн. грн. (по Україні – 2,3 млрд. грн.). Через страйки вугільна галузь області цього року вже недоотримала 107 тис. тонн вугілля. Головне питання страйкарів пов’язане з порушеннями прав людини у зв’язку з невиплатою заробітної плати, що її на деяких шахтах не бачили майже 20–25 місяців. Неабияку стурбованість викликає і зростаюча епідемія туберкульозу. Скажімо, в Красному Лучі на 100 тис. населення припадає 88 хворих. “Ми встигаємо робити тільки домовини”, “Рабів і тих годували”, “Сьогодні жити, помирати завтра” – цей відчай уже вкотре переростає в надію. Можливо, для когось – в останню. Бо дедалі актуальнішою стає проблема суїциду. Для врятування галузі насамперед потрібні скоординовані дії всіх гілок влади на різних рівнях. Такий висновок зробила Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Ніна Карпачова, яка протягом тижня вивчала стан дотримання прав і свобод людини та громадянина в Луганській області, зокрема в Брянці, Стаханові, Первомайську, Краснодоні. 6 травня 1999 р. “Голос України” “Від болю шахтарів я була, мов вольтова дуга” Усе в світі має свою ціну. І не лише вартісну, що виражається в доларах чи в гривнях. Вугілля, або як звикли його називати “чорне золото”, має ще один неоціненний еквівалент – людське життя. На кожен мільйон тонн видобутого вугілля в Україні гине чотири шахтарі. Така гірка статистика. Вона не була таємницею xi6а що для вузького кола спеціалістів, а ось нещодавно вже прозвучала із вуст Президента України на всю країну. Прозвучала як серйозне застереження, як заклик покласти нарешті край цим невиправданим людським втратам у гірничих вибоях. І справді, ситуація у вугільній галузі у нас більш ніж критична. Страйки, невиплати зарплат, часті аварії, закриття шахт... Таким невеселим є нинішній день шахтарів, для яких слова “реструктуризація” та “реформи” давно вже набули негативного змісту. – Саме тому ми і вирішили більш предметно поцікавитися питаннями дотримання прав і свобод громадянина у вугільних регіонах, – розповідає Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Ніна Карпачова. – Луганщину обрали не випадково: лише за останній час із цієї області на адресу омбудсмана надійшло понад 400 скарг. Симптом вельми насторожуючий. Адже, якщо ми говоримо, що вугільна галузь є пріоритетною в державі, то інтереси простого шахтаря також повинні бути в центрі уваги. На жаль, насправді цього немає. Працівники служби Уповноваженого відвідали кілька міст, в яких нині особливо складна соціально-економічна ситуація: Брянку, Стаханов, Первомайськ, Краснодон, Красний Луч, зустрілися з представниками міської влади, директорами та трудовими колективами шахт ім. Ілліча, “Золотое”, ім. Баракова, “Суходольская-Восточная”, “Победа”... Саме на цих шахтах відбуваються страйки гірників. Заборгованість із заробітної платні в деяких колективах сягає 20–25 місяців, людей не забезпечують навіть найелементарнішим спецодягом, зростає травматизм. – Особливо тяжке враження справило відвідання шахти ім.Ілліча, що в Стаханові, – продовжує Ніна Іванівна. – “Ми встигаємо робити лише домовини”, – скаржилися шахтарі. Шахта йде під закриття. З двадцяти одного підприємства об’єднання “Стахановвугілля” дев’ятнадцять вже закрили, ще дві шахти, як кажуть, на підході. Однак про долю людей по-справжньому ніхто не дбає. Коли відбувався процес реструктуризації в Польщі, там спочатку переобладнали для вивільнених шахтарів робочі місця на п’яти автомобільних заводах, а вже потім скорочували гірників. У нас же все робиться навпаки. В об’єднанні “Стахановвугілля” вивільнено понад 10 тисяч шахтарів. Заборгованість з виплат там сягає 13 мільйонів гривень. У Брянці на закритих чотирьох шахтах вивільнено понад 5 тисяч шахтарів, а створено робочі місця (за три з половиною року) лише для 171 робітника, у Стаханові працевлаштовано аж 207. Як співвіднести ці цифри? Тому й не дивно, що рівень офіційного безробіття в цих містах коливається від 29 до 32 відсотків. Таке становище аж ніяк не може влаштувати людей ще й тому, що шахти, які закриваються, ще далеко не вичерпали свій ресурс і не один рік могли б видавати на-гора вугілля. Шахта ім. Ілліча має запас вугілля на 70 років. Як мінімум 5–7 років могла б попрацювати і шахта “Победа”. Однак у Києві чомусь ці шахти зробили безперспективними, позбавивши тим самим майбутнього тисячі людей. Ще одна біда регіону – затоплення шахт, так звана “мокра” консервація вибоїв. Під час війни в Краснодоні також затоплювалися шахти. Щоб не дісталися ворогу. Затоплюються вони і тепер. Нині це масове явище викликає некеровані процеси руху ґрунтів. Сотні будинків потрапили в зони підтоплення. Шістнадцять разів упродовж року в Стаханові руйнувався водогін, стає непридатною для пиття через забруднення і вода в криницях. Тому, що “оживає” грунт, дали тріщини стіни середньої школи №3, дитячої лікарні, інших важливих закладів... – А як поставилася до вашого візиту місцева влада? – Звичайно, на нас ніхто не чекав і з відкритими обіймами не зустрічали. Воно й не дивно, про свій приїзд ми нікого завчасно не повідомляли і йшли прямо до людей, на відкриті майдани, в трудові колективи. Окрема тема – директорський корпус. Чимало з керівників не виявили бажання до відкритого діалогу, чого не скажеш про лідерів профспілок. Саме вони і навели ще одну сумну цифру – жоден директор у цьому регіоні не затримувався в начальницькому кріслі довше, ніж на півроку–рік. Кому потрібна така чехарда керівництва – відповісти важко. Та й що можна зробити за такий короткий термін? Тому й валять все на своїх попередників, ніякої відповідальності на себе не беручи. А взагалі від місцевої влади залежить дуже багато. Особливої уваги потребують дружини та сім’ї загиблих шахтарів. До мене зверталися люди з проханням посприяти у виділенні кількох соток городу, допомогти перерахувати заборговану зарплату чоловіка за платне навчання сина чи доньки, дістати інгалятор шахтарю-астматику, дитині – інсулін. Проблеми не дріб’язкові, і все ж за бажання їх можна і треба вирішувати, не чекаючи вказівок з Києва. Дуже тривожний симптом на Луганщині – спалах туберкульозу. Навіть є факти народження дітей з цим страшним діагнозом. Понад 60 відсотків інфікованих – люди від 30 до 40 років. Найпрацездатніший вік! Протитуберкульозні медичні заклади (а ми побували в п’яти) переповнені, однак рівень надання там допомоги вражає. Пацієнти кістково-туберкульозного санаторію, тобто закладу, де відбувається реабілітація хворих, у день нашого відвідання зізналися, що вже тиждень не бачили... хліба. Не краща ситуація і в інших медичних установах. У дитячій лікарні Брянки на кухні з продуктів залишилася практично лише сіль. “А що можна зробити, – розводив руками головний лікар, – коли на щоденне харчування дитини виділяється аж 10 копійок?” – Факти і справді вражаючі. Якими ж будуть ваші подальші дії? – Хоч інколи від болю і тривог шахтарів я була, мов вольтова дуга, все ж найбільше враження на мене справила їхня віра та сподівання на краще. Вони дуже хочуть працювати. І держава не має права закривати очі на їхні проблеми. Гірники спрагло ловлять кожне слово, що доноситься з Києва, до речі, не лише з управлінських структур. Особливо дорожать увагою преси, зокрема, цитують і виступи “Робітничої газети”. Шахтарський хліб – один із найважчих, а тому праця гірників повинна оплачуватися гідно і першочергово. Пригадую відчай вже немолодого, в латаній-перелатаній спецівці, шахтаря, сльози на його очах і гіркі слова: “Нас стільки разів обманювали”. Прикро, що сьогодні таке явище, як порушення прав людини, змістилося в площину соціально-економічних відносин. Та щоб подолати його, не потрібно створювати якихось чудодійних засобів чи докладати надзусиль. Треба, щоб запрацювала промисловість і ожила економіка. Я далека від того, щоб удавати, ніби проблеми шахтарів нікого в нашій державі не хвилюють. Це, слава Богу, не так. І все ж ми зволікаємо з вирішенням проблем Донбасу. Я маю намір звернутися з окремим поданням щодо цього до Президента України, Прем’єр-міністра та Голови Верховної Ради. Через інституцію омбудсмана хочу загострити увагу влади на всіх рівнях: державному, галузевому, місцевому. Знаю, що у травні в цьому регіоні планується провести виїзне засідання Кабміну з участю Президента. Маю намір також взяти в ньому участь. Скажете, яке відношення має Уповноважений з прав людини до господарських проблем? Виходить, що за нинішньої ситуації – найбезпосередніше. Бо як би важко державі не було, за реформами забувати про просту людину вона не має права.
Права людини на Луганщині потребують постійної уваги Права людини найчастіше порушуються там, де існують найгостріші соціально-економічні проблеми. Таким регіоном є Луганська область. Хронічна невиплата заробітної плати, регресних виплат, допомоги внаслідок виробничих травм та професійних захворювань стали тут звичайними явищами. Як правило, заборгованість за різними видами виплат сягає від одного до двох років. Доведені до відчаю люди вдаються до акцій протесту у вигляді страйків, голодувань і навіть до актів суїциду. Уповноважений з прав людини разом із працівниками свого Секретаріату протягом тривалого часу комплексно вивчала стан дотримання прав і свобод людини на Луганщині. Перевіркою були охоплені в першу чергу ті регіони шахтарського краю, де склалася найбільша соціальна напруженість. Головна увага була приділена дотриманню соціально-економічних прав шахтарів, виконанню судових рішень щодо несвоєчасної виплати зарплати, регресів та пенсій, стану надання допомоги сім’ям загиблих шахтарів. Ніна Карпачова зустрічалася з трудовими колективами гірників, шахтарськими сім’ями та посадовими особами, які несуть відповідальність за стан дотримання прав і свобод людини в області. Під час цієї роботи до Уповноваженого надійшло близько 2,5 тис. індивідуальних та колективних звернень громадян, зокрема тільки на зустрічах із працівниками п’яти шахт до Уповноваженого звернулося 1427 осіб з приводу тих чи інших порушень конституційних прав. 95 відсотків звернень – це скарги на порушення статей 43 та 46 Конституції України, тобто права на працю, винагороду за неї та соціальний захист. Згідно з п.2 статті 116 Конституції Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина в державі. Контроль за їх додержанням згідно зі статтею 101 Конституції здійснює Уповноважений з прав людини. Тому захист прав людини – спільна справа цих інституцій. У зв’язку з проведенням у Луганській області 2 червня 1999 р. виїзного засідання Кабінету Міністрів на Луганщині побувала Уповноважений з прав людини Ніна Карпачова. Вона взяла участь у цьому засіданні. Ніна Карпачова впевнена, що, попри всі негаразди, більшість мешканців шахтарського краю ще зберігають, хай вже не великий, але кредит довіри до влади. І його не можна втрачати.
“Біль шахтарів і сьогодні залишається найпекучішим болем України” В.П. Пустовойтенко: Слово надається Н.І. Карпачовій, Уповноваженому з прав людини. Вона самостійно приїхала на засідання і хоче поінформувати вас, як вона почала працювати, це дуже відповідальна посада в нашій державі. Н.І. Карпачова: Вельмишановний Леоніде Даниловичу! Шановний Валерію Павловичу! Шановні члени уряду, керівники обласної держадміністрації, облради, представники засобів масової інформації, шановні добродії! Я гадаю, що програма соціально-економічного розвитку Луганського регіону не може бути реалізована, якщо в центрі цієї програми не буде стояти людина, з її проблемами, з її правами. Тому думаю, що для Вас не дивно, що саме Уповноважений з прав людини сьогодні бере участь у виїзному засіданні Кабінету Міністрів. Адже соціально-економічні проблеми країни і дотримання прав і свобод людини і громадянина взаємопов’язані. До того ж відомо, що відповідно до ст.116 Конституції України Кабінет Міністрів вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина в державі, а Уповноважений з прав людини здійснює контроль за їх додержанням згідно зі ст.101 Конституції України. Отже, захист прав і свобод людини – це наша спільна справа. І ще одна причина, з якої безпосередньо Уповноважений бере участь у засіданні Кабінету Міністрів. Як відомо багатьом присутнім у цьому залі, у квітні Уповноважений з прав людини разом із працівниками свого нечисленного Секретаріату комплексно вивчали стан дотримання прав і свобод людини на Луганщині. Змусили нас це зробити понад 500 звернень, які надійшли останнім часом до Уповноваженого від мешканців Луганського регіону. Тривожний симптом, і він підтвердився, бо за 9 днів свого перебування до 500 звернень додалось ще близько 2,5 тисячі. Зокрема, під час зустрічей тільки на п’яти шахтах до Уповноваженого звернулось понад 1400 громадян із приводу тих чи інших порушень конституційних прав. І це не дивно, адже права людини найчастіше порушуються там, де найгостріші соціально-економічні проблеми, про що сьогодні йде мова на засіданні Кабінету Міністрів. Зважте на те, що 95% звернень – це скарги на порушення ст.43 і 46 Конституції України, тобто права на працю, на винагороду за неї та на соціальний захист. Я хочу сказати, що хронічна невиплата зарплати, регресних виплат та одноразової допомоги внаслідок виробничих травм та професійних захворювань стали звичайними, на жаль, явищами. Як правило, заборгованість за різними видами виплат сягає на Луганщині від одного до двох років, тому доведені до відчаю люди вдаються до акцій протесту у вигляді страйків, голодувань і навіть до актів суїциду. І, звичайно, влада не має права не звертати на це уваги. Я хочу зазначити, що ми були на найскладніших шахтах, де зустрічалися з людьми, які працюють у найскладніших умовах, зокрема в Брянці, Стаханові, Первомайську, Краснодоні. На мою думку, вугільна галузь має бути однією з пріоритетних в Україні, і це реально. Уповноважений особисто зустрілася з керівництвом і трудовим колективом закритої шахти імені Ілліча в м. Стаханові, шахт, які ще видобувають вугілля – “Золотое” “Первомайськвугілля”, ім. Баракова, “Суходольская-Восточная”, “Победа” в м. Краснодоні, на яких останнім часом відбуваються перманентні страйки гірників, відбулися зустрічі як з працюючими шахтарями, так і з тими, хто страйкує на своїх робочих місцях. І саме з цього приводу зараз готується подання Уповноваженого з прав людини до Прем’єр-міністра України і керівництва області. Я хочу підтримати ту позицію, яку останнім часом займає Кабінет Міністрів щодо підвищення уваги до техніки безпеки. Адже, як сказано в ст.27 Конституції держави, кожна людина має право на життя, а обов’язок держави – захищати права людини та життя. Для вугільної промисловості збереження життя працівників – це дуже пекуча проблема. І підтвердженням цього є останні події в м. Донецьку. Сьогодні вже наголошувалось на тому, що з початку року пішов з життя, видобуваючи вугілля, 151 гірник. Чи не надто це висока ціна хлібу промисловості? Тому я вважаю, що питання саме техніки безпеки, я підтримую цей напрям роботи уряду, треба обов’язково розглянути як на засіданні колегії міністерства, так і, мабуть, на засіданні Кабінету Міністрів окремо. Мені довелось на шахтах бачити, як наші шахтарі, навіть не маючи елементарних засобів індивідуального захисту, кожен день спускаються в шахту і кожен день ризикують життям. Крім того, хочу зазначити, що за час перебування в регіоні мені довелося зустрітись з десятками дружин загиблих гірників. Так, удова шахтаря Михалевича, який, як відомо, вдався до акту самоспалення біля Луганської облдержадміністрації і помер від отриманих опіків, після смерті чоловіка залишилася з трьома неповнолітніми дітьми, без засобів для існування. І практично до неї тепер і до її трьох дітей нікому в регіоні немає діла. Навіть питання виділення цій родині земельної ділянки довелось вирішувати за допомогою Уповноваженого. Також знадобилось особисте втручання Уповноваженого для того, щоб вирішити питання щодо переведення її старшого сина, студента першого курсу Луганського педуніверситету на безплатне навчання. Хочу підкреслити, що на моє особисте звернення міністр освіти Зайчук відреагував негайно і по-людськи. Є ще багато родин, і Валерій Павлович нині докладає зусиль для того, щоб усі ті родини, які на сьогодні опинилися в скруті, через втрату свого годувальника, були обов’язково під піклуванням держави. Але, на превеликий жаль, як з’ясувала наша перевірка, більше року ходить за розрахунковими чоловіка вдова померлого шахтаря Шундрика. 20 місяців не отримує коштів на утримання дітей сім’я загиблого шахтаря Кінчинського, а більше року не може отримати одноразової допомоги вдова померлого внаслідок виробничої травми Небоженка, усі – з “Краснодонвугілля”. Заборговано 63 тисячі гривень п’яти сім’ям загиблих, “Донбасантрацит” і досі не розрахувався з удовою загиблого шахтаря на “Стахановвугіллі”. Я гадаю, що генеральні директори, які присутні в цьому залі, добре знають, про що йде мова. Тому, очевидно, що постанова Кабінету Міністрів, яка прийнята з цього приводу, має бути обов’язково і негайно виконана. Знову хочу сказати про те, що дуже важливо підтримати дітей померлих. Тому Указ Президента з питань вирішення проблеми отримання освіти саме дітьми загиблих шахтарів є на сьогодні вкрай необхідним. Нині, через масові порушення прав людини і громадянина, через негаразди, а іноді через прямі злочини деяких посадових осіб вугільної галузі (на жаль, сьогодні на засіданні немає заступника Генпрокурора України пані Ольги Колінько), ми маємо цілу низку фактів розкрадання коштів на багатьох шахтах. До речі, Уповноважений з цього приводу безпосередньо підтримує зв’язок з Генеральною прокуратурою. І, мені здається, що дуже важливо, Леоніде Даниловичу, я хочу звернути Вашу увагу на те, що більшість мешканців шахтарського регіону досі зберігають кредит довіри до влади. І дуже важливо, щоб ці люди не втратили той кредит довіри, який сьогодні ще існує. Наше спільне завдання цей кредит не втратити. Я вважаю, що масове й тривале порушення прав шахтарів є ще одним із чинників, які призвели підприємства вугільної галузі області до стану банкрутства. Тому для врятування галузі, її підтримки потрібно негайні і скоординовані дії всіх гілок влади. І ще одне питання, повз яке я не можу сьогодні пройти. Це питання стосується проблеми епідемії туберкульозу. Я мала безпосереднє спілкування з Єфремовим Олександром Сергійовичем після відвідання регіону, ми побували в чотирьох протитуберкульозних диспансерах, кістково-туберкульозному санаторії. Тут присутня і міністр охорони здоров’я України Раїса Василівна, яка може підтвердити, що згідно з положенням ВООЗ епідемією вважається ситуація, якщо на 100 тисяч населення припадає 50 хворих. В області в 1998 р. ця цифра становила понад 60, а в таких містах, як Краснодон і Стаханов налічується сьогодні понад 80 інфікованих хворих на туберкульоз. Викликає занепокоєння те, що останнім часом в області виявлені випадки захворювання на цю хворобу навіть новонароджених, почали систематично захворювати ті, хто повинен сам лікувати, тобто працівники туберкульозних диспансерів. Цього року триває тенденція до збільшення захворювань, насамперед у найбільш загрозливій, відкритій формі. Область, на жаль, посідає друге місце в країні за смертністю від туберкульозу, і смертність із кожним роком збільшується. Вражає середній вік померлих – це люди працездатного віку, 30–40 років. І звичайно, одна з причин епідемії – погіршення соціально-економічного стану. Загальновідомо, що туберкульоз – це хвороба бідних і знедолених. Тому я хочу звернути увагу керівництва області на те, що треба пріоритетним напрямом своєї діяльності визначити боротьбу з цією катастрофічною хворобою. І тут я хочу підтримати зусилля міністра охорони здоров’я Богатирьової і Кабінету Міністрів, які буквально місяць тому затвердили Державну програму щодо подолання туберкульозу в нашій державі. Звичайно, треба залучити кошти не тільки нашої держави. І остання проблема. Учора, ви знаєте, відзначався Всесвітній день захисту прав дитини. Тому сьогодні, користуючись присутністю шановного Леоніда Даниловича, не можу не привернути увагу ще до одного болючого питання – до порушення прав дитини в Луганському регіоні. Я маю на увазі загальновідому ситуацію, яка склалася довкола Ювілейної школи-інтернату для дітей, хворих на сколіоз. На жаль, ця школа була закрита і на сьогодні зліквідована. Цим порушено і Конвенцію ООН про права дитини, і Конституцію держави і закони України про освіту і про охорону здоров’я. Такі порушення суперечать державній програмі “Діти України”, яка здійснюється під патронатом Президента нашої держави. На превеликий жаль, були знехтувані і звернення прокуратури, і подання прокурора, а також було знехтувано рішення Ленінського районного суду з цього приводу, який задовольнив протест прокурора Луганської області щодо визнання незаконним наказу про ліквідацію школи-інтернату. Тому, закінчуючи свій виступ, я хочу звернутися, Леоніде Даниловичу, до Вас як гаранта Конституції і попросити Вас вжити відповідних заходів для того, щоб порушені права дітей, хворих на сколіоз, у Луганському регіоні були поновлені. Дякую за увагу. “Без кардинальної зміни у ставленні політиків до Сьогодні Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Ніна Карпачова вилетіла до Луганського регіону, де на шахті ім. Баракова міста Краснодона сталася трагедія з численними людськими жертвами. Минулого року Уповноважений Верховної Ради України з прав людини декілька разів виїжджала до регіону, комплексно перевіряла стан дотримання прав людини на “гарячих” шахтах Луганщини – у містах Брянці, Стаханові, Первомайську, Краснодоні, у тому числі й на шахті ім. Баракова. Тоді частина гірників цієї шахти страйкувала під землею на знак протесту проти незадовільних умов праці. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини зустрілася тоді з міськими головами, керівництвом та трудовими колективами шахти ім. Ілліча, а також шахт “Золотое”, ім. Баракова, “Суходольская-Восточная”, “Победа”, на яких проходили страйки гірників. Відбулися зустрічі як з працюючими шахтарями, так і з тими, хто страйкував на своїх робочих місцях. Ніна Карпачова зустрілася також із 45 дружинами загиблих гірників, побувала у дитячій лікарні м. Брянки, спілкувалася з депутатами Краснодонської міськради, лідерами профспілок працівників вугільної промисловості, освіти та медицини. Всього на цих зустрічах та прийомах побувало майже дві тисячі осіб. За результатами перевірки Ніна Карпачова зробила відповідне подання Прем’єр-міністру України, в якому звернула увагу уряду на те, що масове та довгочасне порушення прав шахтарів призвело до банкрутства підприємств вугільної галузі області. Причиною високої смертності шахтарів унаслідок нещасних випадків на виробництві є недотримання вимог техніки безпеки безпосередньо на шахтах. Сьогодні тільки кожен третій шахтар забезпечений спецодягом, виділено лише 10% необхідних коштів для придбання індивідуальних засобів захисту. Держава фактично усунулась і від фінансування галузевих наукових інститутів, які займаються питаннями захисту шахтарів. Проте належної реакції не було. Як і завжди, владні структури розраховували на те, що “якось воно буде”. З уст окремих керівників звучали навіть докори на адресу Уповноваженого: мовляв, навіщо ви людей збурюєте, про ці проблеми всі знають і вони будуть вирішуватись. Окремим місцевим засобам масової інформації оцінка ситуації в регіоні також здалася надто драматизованою. Однак сталося не “якось”, а найгіршим чином. Сьогодні вся Україна в траурі, весь світ у здивуванні від того, що численні жертви гірників, їхні масові протести, страйки нас так нічого і не навчили. Новий трагічний випадок ще раз підтверджує висновок Уповноваженого – без скоординованих практичних дій усіх гілок влади ситуацію не врятувати, що біль шахтарів і сьогодні залишається найпекучішим болем України. Працівники Секретаріату Уповноваженого вирішили перерахувати свій одноденний заробіток найменш захищеним осиротілим сім’ям шахтарів.
Причина катастрофы на шахте им. Баракова – Это невыносимо, когда старенькая мать шахтера рыдает: “Не нужны мне деньги, верните сына”, – со слезами на глазах поделилась на пресс-конференции впечатлениями от поездки в Луганск Уполномоченный Верховной Рады по правам человека Нина Карпачева. – Среди семей погибших несколько одиноких матерей, потерявших сынов-кормильцев, а также дети, оставшиеся сиротами. Например, 11-летний Сережа Курбатов – его мама погибла в автокатастрофе. Сейчас мы взяли под свой контроль оформление его опекунства. Есть две семьи по четверо детей, также лишившихся единственного родителя после аварии на шахте им. Баракова. Мы обязаны защитить права всех семей горняков – живых и мертвых. Ведь это же преступление, что до сих пор не получили надлежащих выплат родственники шахтеров, погибших еще в 97-м году. Правда, за нынешние жертвы их семьям выплачивали сразу же после общения с членами государственной комиссии – это было впервые. Г-жа Карпачева отметила, что после своей первой поездки в Луганск она посылала представление Премьер-министру, в котором указывала на то, что семьи получают эти компенсации через годы. Но вопрос так и не решен, что является нарушением прав человека. К тому же надо добиться выплат семи пострадавшим, которые сейчас находятся в реанимации. “Некоторые из них не могли говорить, только протягивали ко мне обгоревшие, укутанные в целлофановые кулечки руки, – вспоминала Нина Ивановна. – И только один – Юра – сказал, что выжил благодаря сработавшему самоспасателю. Остальные то не работали, то ими не успели воспользоваться. Ребята так просили позаботиться об обеспечении их этими приборами и спецодеждой, а главный реаниматолог – помочь с препаратами”. Относительно причин аварии, то Уполномоченный Верховной Рады отметила, что она – не случайность. Фактически разрушены все контролирующие безопасность труда структуры. Разве может один инспектор госгортехнадзора уследить за тремя шахтами, двумя обогатительными фабриками и 13-ю подъемными установками – такой объем выполнял куратор шахты им. Баракова, которого директор фактически “подмял под себя”. Да и назначение г-на Докучаева руководителем этого предприятия – преступление, считает Уполномоченный. Ведь в 92-м году на его шахте “Суходольская-Восточная” случилась авария, в которой погибли 64 горняка, и он не понес никакой ответственности. И сейчас на шахте им. Баракова допускались нарушения правил безопасности, потому что конкретно никто за них не отвечал. Эксперты определили 12 человек, которые должны были их контролировать, а получилось, как в пословице: “У семи нянек дитя без глаза”. – На днях службу Госнадзорохрантруда подчинили Министерству труда и социальной политики, и наша задача – контролировать, чтобы она активнее боролась за защиту прав горняков в этой сфере, – подчеркнула г-жа Карпачева.
“Уряд повинен піклуватися про гірників, З 1991 року на шахтах України загинуло 3048 чоловік. А остання найбільша в історії вугільної промисловості країни трагедія, у Краснодоні, на думку Уповноваженого з прав людини Ніни Карпачової, сталася через відсутність контролю за технікою безпеки з боку безпосередніх виконавців робіт і окремих керівників. Після відвідання Луганської області Ніна Карпачова оперувала невтішними цифрами та фактами. Інспектор з техніки безпеки із Держгіртехнагляду був закріплений аж... за трьома шахтами, 13 підйомними установками і 120 км виробок шахти. Лише кожний третій шахтар забезпечений спецодягом. І лише 10 відсотків необхідних коштів виділяється для придбання індивідуальних засобів захисту. “Уряд повинен піклуватися про гірників, а не чекати жахливої нагоди, – наголосила Ніна Карпачова. – Тільки після страшної аварії родичам загиблих виплатили суми, що їх заборгували з 1997 року”. 21 березня 2000 р. “Голос України” “Потрібно посилити контрольні функції держави”, – У ці скорботні дні, коли Україна прощалася із 80 загиблими шахтарями, на Луганщині побувала і Ніна Карпачова, яка разом з працівниками Секретаріату Уповноваженого з прав людини також розслідувала причини аварії на шахті ім. Баракова. Відразу після повернення до Києва ми попросили Ніну Іванівну поділитися своїми враженнями від поїздки. – Звичайно, те, що сталося в Краснодоні, має своїх конкретних винуватців, які повинні бути покарані, – сказала Карпачова. – Однак причини цієї трагедії набагато масштабніші. Кричущі порушення, що мали місце, це, швидше, наслідки, а причини криються у відсутності будь-якого контролю у такій життєво важливій справі, як техніка безпеки на виробництві. І, на превеликий жаль, це явище масове. Інститут технічних інспекторів потребує в нашій державі іншого статусу та іншого ставлення до себе. Всім відомо, що раніше існував контроль за безпечними умовами праці й з боку профспілок. Нині він ліквідований, а галузеві технічні інспектори, що залишилися, тягти таке навантаження вже не можуть. В об’єднанні “Павлоградвугілля”, наприклад, із 11 необхідних технічних інспекторів працює лише 5, бо на такий великий обсяг роботи і за такі малі гроші бажаючих знаходиться небагато. Треба однозначно визначитися і з підпорядкованістю цієї структури на підприємстві. Вона має бути повністю незалежною. Нині, як відомо, Держкомітет з нагляду за охороною праці, що існував при Міністерстві праці та соціальної політики, ліквідовано. Замість нього планується створити два нових департаменти. Як вплине така реорганізація на ситуацію в низових трудових колективах, сказати важко, однак вже зараз на адресу омбудсмана надходить чимало звернень громадян, стурбованих суттєвим погіршенням умов праці на підприємствах. Що ж стосується Луганщини, то вона ось уже кілька років є лідером за кількістю скарг. І потік їх не зменшується. Якщо в позаминулому році до Карпачової звернулося 360 луганчан, то торік – вже 1400. Зокрема, з Краснодона – майже 240, а з шахти ім. Баракова – 83. Як правило, більшість із них скаржилася на відсутність соціального захисту, на затримки виплат заробітної плати та погані умови праці. Наприклад, на шахті ім. Баракова лише кожен третій гірник забезпечувався спецодягом. А загалом на придбання засобів індивідуального захисту тут виділялося лише 10 відсотків необхідних коштів. До речі, у травні минулого року омбудсманом була проведена комплексна перевірка стану дотримання прав людини в цьому регіоні, її результати ще тоді свідчили про вкрай тривожну ситуацію, яка потребувала негайного втручання влади (Див. “Робітнича газета”, 13 травня 1999 р., “Від болю шахтарів я була, мов вольтова дуга”). А тепер ось і ця, не бачена досі, трагедія, що відгукнулася невимовним болем у серці кожного з нас. Загалом же за роки незалежності на шахтах України загинуло 3048 гірників. На думку Ніни Карпачової, урядова комісія, яка працювала в регіоні по ліквідації наслідків останньої аварії, як ніколи, діяла чітко й злагоджено. Всі питання вирішувалися оперативно, жодна родина не була обділена увагою. Вперше повністю “живими” грошима була виплачена вся заборгована постраждалим шахтарям зарплата, а також компенсація сім’ям за втрату годувальника. На високому рівні виявилися й лікарі. Віднедавна в бюджеті області спеціально передбачаються кошти на медицину катастроф. За кожною родиною, яку спіткало горе, був закріплений директор однієї з шахт, а тому до людей ставилися не формально. Прикро лише одне – чи не надто пізно ми реагуємо, а повертаємо борги лише тоді, коли стається непоправне. Ще один біль трагедії – діти, що залишилися без батька. Їх понад 130. Держава також тут не повинна усуватися від їх подальшої опіки. Рік тому Президент видав документ, яким зобов’язав вищі і середні технічні заклади, де навчають гірничих спеціальностей, приймати на позаконкурсне безплатне навчання дітей шахтарів, що загинули або стали інвалідами на виробництві. Ніна Карпачова має намір добиватися, щоб ця пільга поширилася і на вузи, оскільки не для всіх дівчаток гірничі спеціальності є прийнятними. А ось з хлопцями простіше. 20-літній син одного з шахтарів, який загинув на шахті ім. Баракова, звернувся до комісії з проханням дозволити йому зайняти батькове місце в бригаді. – Отже, рано ставити хрест на вітчизняній вугледобувній промисловості. Українське вугілля дуже потрібне нашій державі, але не за будь-яку ціну, – наголосила Ніна Карпачова. – Треба нарешті повернутися обличчям до проблем гірників та підняти рівень виробничої дисципліни на шахтах. Не обійтися й без посилення контрольних функцій скрізь: на виробництві, в парламенті, органах правопорядку і, звичайно ж, на всіх рівнях виконавчої влади. 22 березня 2000 р. “Робітнича газета”. Мільйон доларів від уряду США шахтарям Донбасу Україна може розраховувати на допомогу в один мільйон доларів від уряду США на розв’язання проблем вугільної галузі. Про це повідомив представник незалежних профспілок США, начальник Департаменту охорони здоров’я об’єднаних шахтарів США Жозеф Майн на зустрічі з Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини Ніною Карпачовою. Жозеф Майн відвідав Луганщину для ознайомлення зі станом охорони праці шахтарів, їхнього медичного обслуговування. Під час зустрічі з Ніною Карпачовою мова йшла про дотримання прав людини в шахтарському регіоні. Ситуація у вугільній галузі надзвичайно складна, гострою залишається проблема безпечних умов праці, зазначила Ніна Карпачова. За її словами, катастрофічно не вистачає засобів індивідуального захисту гірників, лише кожен третій шахтар забезпечений ними. На низькому рівні, констатувала Ніна Карпачова, – медичне обслуговування гірників та їх соціальне забезпечення. Жозеф Майн запевнив, що поінформує уряд США про ситуацію, що склалася у вугільній галузі України і передасть прохання Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо забезпечення медичним обладнанням і ліками Луганської обласної клінічної лікарні, де лікуються постраждалі шахтарі. 4 квітня 2000 р. Оксана Мельник, “Урядовий кур’єр” Зламати ганебну тенденцію зростання загибелі шахтарів Шановний Іване Степановичу! Шановні народні депутати! Шановні члени уряду! Надзвичайно важливо, що сьогодні парламент спільно з урядом розглядає одне з найболючіших для нашої держави питань – про забезпечення належних умов праці та техніки безпеки на виробництві. Це воістину знакова подія. Адже це питання пов’язане з найціннішим – з людським життям. 14 березня мав відбутися День уряду, в якому я планувала взяти участь. Саме трагічні події на шахті ім. Баракова змінили всі плани. І не тільки мої, а й багатьох присутніх у цій залі. Саме в той день разом із Прем’єр-міністром, міністрами Саханем, Тулубом, Дурдинцем та іншими ми проводжали в останню путь шахтарів, які загинули під час найтрагічнішої в історії незалежної України аварії. Родинам кожного загиблого шахтаря ми не тільки засвідчили людське співчуття, а й вибачилися перед ними за те, що сталося. Впевнена, що кожен у цій залі був готовий в ті дні разом із нами розділити безмежне горе нічим не виправданих втрат. Тиждень Уповноважений разом з урядовою комісією працювала в епіцентрі трагічних подій. Тому маю всі підстави сьогодні стверджувати, що тривале, брутальне, масове порушення прав шахтарів на належні, безпечні умови праці і, зокрема, нехтування правилами безпеки є головною причиною трагедії, яка сталася. Я зупиняюся сьогодні так детально на Краснодонській трагедії тому, що саме в ній віддзеркалилися майже всі біди сьогодення. І саме вугільна промисловість як жодна з інших галузей сфокусувала найбільш типові порушення прав людини. На жаль, людина, її життя та здоров’я так і не стали пріоритетом для галузі, головним усе ще залишається видобуте на-гора вугілля. Як зазначив доповідач – шановний Іван Якович Сахань, ще десятиліття тому, за статистикою, 1 мільйон тонн вугілля коштував одне шахтарське життя, минулого року – вже чотири. Додам: а з початку 2000 року з урахуванням трагедії саме на шахті ім. Баракова за кожний мільйон тонн віддали своє життя семеро шахтарів. Такого страшного показника смертельного травматизму не знає жодна країна світу. У мене в руках, шановні народні депутати, особисті справи загиблих шахтарів шахти ім. Баракова. Ці документи є свідченням трагічної долі наших співвітчизників. Кожний із загиблих, чиї особисті справи я тримаю в руках, мав по троє-четверо дітей, і, одразу, 11 березня о 12 годині 55 хвилин осиротіли 138 дітей шахтарів. І це є ціною брутального порушення саме техніки безпеки. Тому не випадково протягом 1999 р. Уповноважений та його представники шість разів виїжджали безпосередньо до Луганської області, побували на найскладніших шахтах “Золотое”, “Победа”, “Суходольская-Восточная” та ім. Баракова. Саме цей Луганський регіон є лідером за кількістю скарг, що надходять на адресу Уповноваженого з прав людини. Якщо в 1998 р. таких звернень було 361, в 1999 р. – майже півтори тисячі, а, зокрема, з Краснодона, з самої шахти ім. Баракова – понад 200 скарг. Починаючи з квітня 1999 р., ми працювали у найскладніших та найнапруженіших шахтарських містах: Брянці, Стаханові, Первомайську, Краснодоні. Ці міста перетворились на зони соціального й економічного лиха. Найближчим часом така ж доля може спіткати і донбаські міста Селидове, Сніжне, Торез. Жителям цих міст нікуди подітись, їм просто немає де реалізувати своє право на працю. Ці питання ставилися мною у виступі на виїзному засіданні Кабінету Міністрів у Луганську в червні 1999 р. Згодом я їх порушила в поданні на ім’я колишнього Прем’єр-міністра України. На жаль, належного реагування на подання Уповноважений так і не надійшло. Як і раніше, владні структури розраховували на те, що якось воно буде. Більше того, з вуст окремих керівників області на сторінках підпорядкованих Луганській облдержадміністрації засобів масової інформації навіть звучали докори на адресу Уповноваженого, мовляв, приїхали збурювати людей, надмірно драматизують ситуацію. На превеликий жаль, час підтвердив, що тривоги Уповноваженого були не безпідставні. Трагедія на шахті ім. Баракова стала сумним тому підтвердженням. Ще у поданні Уповноважений вимагала: “Зламати ганебну тенденцію зростання загибелі людей на шахтах, забезпечити дотримання вимог статті 43 Конституції України щодо права кожного на прийнятні, безпечні і здорові умови праці”. Але залишилися невирішеними багато з тих питань, на які звертала увагу Уповноважений: це і відсутність достатньої кількості засобів індивідуального та колективного захисту, про що сьогодні вже йшлося, і недостатня кількість головних світильників з індивідуальними сигналізаторами метану та інше. Коли я відвідала в реанімаційному відділені Луганської обласної клінічної лікарні №7 бараковців, які вижили, то прохідник шахти Юрій Марченко відверто сказав мені, що він залишився живим тільки завдяки тому, що у нього спрацював особистий саморятівник. Шахтарям відомо, що фактично спрацьовує тільки кожен другий саморятівник. І це не дивно, адже на придбання засобів індивідуального захисту на шахті ім. Баракова виділялося лише 10 відсотків від необхідних коштів. Особливу стурбованість Уповноваженого з прав людини викликає реформування Державного комітету по нагляду за охороною праці. Як зазначив доповідач, утворюються два департаменти, які, боюся, за всієї поваги до керівництва міністерства, розчиняться в структурі Міністерства праці та соціальної політики. І раніше, як відомо, голос технічного інспектора був ледве чутним. Зараз він може стати зовсім німим і безпорадним, бо осягнути такий фронт робіт просто фізично йому буде не під силу. Адже, наприклад, інспектор тієї ж шахти ім. Баракова мав одночасно здійснювати контроль на трьох шахтах, а це понад 120 кілометрів підземних виробок та двох збагачувальних фабриках, до того ж отримуючи вкрай мізерну платню – 130 гривень. До речі, сьогодні вже зверталась увага на те, що на шахтах створено нові посади уповноважених міністра вугільної промисловості. За посадою цей уповноважений міністра є заступником директора шахти. Суттєва деталь, яку ми встановили, – його заробітна платня в дев’ять разів більша, ніж у інспектора гірничого нагляду. На це питання звертав увагу і народний депутат Михайло Володимирович Степанов. Ця платня становить 1150 гривень. Шановні народні депутати! Шановні члени уряду! Як уже зазначалось, послаблення контролю за веденням робіт на підприємствах вугільної промисловості – це одна з причин, які ведуть до важких наслідків. Давайте замислимося, а чи там, де треба, ми економимо? Коли сьогодні середня тривалість життя шахтарів уже і без того сягнула катастрофічної позначки – 55 років. Далі – прірва. Не вирішивши цих питань, ми і далі приречені боротися з наслідками, а не з причинами. Уважно вислухавши пропозиції членів уряду і комітету, який є головним у підготовці цього питання, пропоную проект постанови Верховної Ради України доповнити пунктом про створення, я звертаю вашу увагу на це, незалежного державного органу технічного нагляду за умовами праці та підпорядкування його, як це зроблено в деяких країнах, безпосередньо Президентові держави, вказавши при цьому терміни щодо фінансового забезпечення цього органу. Шановні учасники зібрання! Цей форум має об’єднати зусилля парламенту, уряду, органів влади на всіх рівнях, аби в черговий раз не обманути людину, яка чекає від усіх нас реального захисту своїх прав, головне з яких – право на життя. Дякую за увагу. Обіцяли, балакали, а сироти заплакали Треба вчасно піклуватися про гірників та їхні родини... Це всі зрозуміли після жахливої аварії на шахті ім. Баракова 11 березня, коли загинули 80 гірників і 135 дітей залишились без батьків. Трагедія сколихнула буквально весь світ, і керівники держави обіцяли вжити всіх заходів, аби полегшити долю потерпілих. Та минуло лише кілька місяців, і знову доводиться повертатися до цієї теми. Уповноважений з прав людини Ніна Карпачова направила подання Прем’єр-міністру України Віктору Ющенку, в якому говориться, що до Уповноваженого надходить багато звернень від членів сімей загиблих гірників із приводу невиплати обіцяної гуманітарної допомоги. Провадження, відкрите Уповноваженим з прав людини, підтвердило, що вітчизняна і світова громадськість щиро відгукнулася на трагедію шахтарів Луганщини. На відповідних рахунках Краснодонської філії Ощадного банку України накопичено майже 7 млн. гривень і понад 53 тис. доларів США, які надійшли від громадян, підприємців та установ України, а також із-за кордону як благодійна допомога. І хоча спеціально створена Наглядова рада розробила умови розподілу цих грошей між сім’ями загиблих і постраждалих, одержати їх вдови і сироти не можуть, оскільки ця допомога досі не визнана гуманітарною. У своєму поданні до Прем’єр-міністра України, який є головою Урядової комісії з розслідування аварії на шахті ім. Баракова, Уповноважений вимагає визнати допомогу сім’ям загиблих і постраждалих шахтарів саме гуманітарною. Це дасть змогу їм повністю одержати благодійні кошти, не сплачуючи з них податки.
Завдяки турботі Уповноваженого податки з гуманітарної На вимогу Уповноваженого Комісія з питань гуманітарної допомоги при Кабінеті Міністрів України протягом тижня прийняла рішення, якого від неї понад три місяці чекали сім’ї загиблих гірників шахти ім. Баракова. Трагедія на підводному атомному човні “Курськ”, екіпаж якого до того ж майже на чверть складався з вихідців з України, пекучим болем відгукнулася в наших серцях, нагадала про біду на шахті ім. Баракова. Весь світ висловлював нам тоді співчуття, звідусіль линули слова підтримки, надходили пожертвування сім’ям загиблих, аби хоч у такий спосіб полегшити їхнє горе. На рахунки, відкриті Краснодонською філією Ощадного банку України, від наших громадян, підприємств та установ, а також із-за кордону надійшло майже 7 млн. гривень і понад 53 тис. доларів США. Не лишився осторонь і Уряд України, який на ліквідацію наслідків аварії та допомогу потерпілим і сім’ям загиблих виділив понад 3,3 млн. гривень. Здавалося б, людям дали відчути, що вони не полишені наодинці з горем. Та минуло кілька місяців, і до цієї сумної теми доводиться повертатися знову... Комісія з питань гуманітарної допомоги при Кабінеті Міністрів України не поспішала з визнанням цих пожертвувань гуманітарною допомогою, хоча відповідне звернення від голови Луганської облдержадміністрації їй було направлене. А без цього рішення згідно з чинним законодавством сироти і вдови мали сплатити податки, що становлять 50 відсотків отриманих сум. Коли про це повідомили людям, став назрівати конфлікт. 2 червня 76 вдів із дітьми почали пікетування Державної холдингової компанії “Краснодонвугілля”. Потік звернень від сімей загиблих гірників ринув і до Уповноваженого з прав людини Ніни Карпачової. Результати провадження, відкритого Уповноваженим, підтвердили справедливість їхніх вимог. Уповноважений з прав людини 26 липня направила подання Прем’єр-міністру України Віктору Ющенку, який є головою Урядової комісії з розслідування аварії на шахті ім. Баракова. У ньому вона порушила питання про визнання допомоги сім’ям загиблих і постраждалих шахтарів саме гуманітарною. За дорученням Кабінету Міністрів заступник міністра палива та енергетики України поінформував Уповноваженого про те, що рішенням Комісії з питань гуманітарної допомоги від 3 серпня добровільні пожертвування, які надійшли для постраждалих внаслідок аварії, визнані гуманітарною допомогою. Отже, перешкода на шляху гуманітарної допомоги до сімей загиблих і потерпілих шахтарів нарешті подолана. І вистачило на це лічених днів. Та чи хтось пояснить цим згорьованим людям, навіщо їх стільки місяців тримали в напруженні, спонукали до акцій протесту та звернень у різні інстанції?
|
|
| << Назад | |