|
Головне меню >> |
|
|
СПІВПРАЦЯ УПОВНОВАЖЕНОГО З ПРАВ ЛЮДИНИ |
|
|
ВИСНОВОК УПОВНОВАЖЕНОГО З ПРАВ ЛЮДИНИ стосовно порушеного у конституційному поданні 46 народних депутатів України питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29 і 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45 і 46 статті 71, статей 98, 101, 103 і 111 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік” Судді Конституційного Суду На Ваше звернення № 332-07/560 від 27.04.07 стосовно порушеного в конституційному поданні 46 народних депутатів України питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29 і 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45 і 46 статті 71, статей 98, 101, 103 і 111 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік” (Офіційний вісник України, 2006 р., № 52, ст. 3477) (далі – Закон 2007) повідомляємо таке. Визначення розмірів щорічної разової допомоги та щомісячної доплати до пенсій ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань (ст. 29 Закону) є предметом багаторічної прискіпливої уваги органів державної влади, громадських організацій та окремих громадян. До Уповноваженого з прав людини надходять численні звернення щодо приведення розмірів цих виплат у відповідність до норм, встановлених відповідними законами України. Упродовж останніх років судами розглянута значна кількість позовів щодо компенсації за минулі роки різниці у розмірах визначеної законом та не виплаченої щорічної разової допомоги. Станом на 01.01.2007 р. судами прийнято понад 10 тис. рішень за такими позовами, з них 6,4 тис. – на користь ветеранів на загальну суму більш як 12,4 млн грн. У зв'язку з неоднаковим застосуванням норм чинного законодавства судами України Постановою Пленуму Верховного Суду України від 15 квітня 2005 р. № 4 надані відповідні роз'яснення з цього питання. Законом 2007 становище цих людей ще більше погіршилось унаслідок встановлення твердих сум виплат. Військовослужбовці та інші категорії громадян, яким держава гарантувала пільги за професійною ознакою, мають право на пільгову оплату за користування житлом і вартості комунальних послуг, санаторно-курортне лікування і безплатний проїзд усіма видами комунального транспорту. Зазначені пільги базуються на статтях 17 та 46 Конституції України, передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та окремими спеціальними законами України. Позбавлення зазначених пільг без відповідної компенсації є звуженням захищених соціальних прав осіб, які не мають права на податкову соціальну пільгу (ст. 36 Закону). Заслуговує також на увагу та обставина, що в оспорюваних статтях Закону 2007 (статті 29 і 36, частина друга статті 56, частина друга статті 62, частина перша статті 66) у ряді випадків фактично встановлені відмінні від визначених у чинних спеціальних законах основні принципи підходу до визначення розміру соціальних виплат, а саме: за діючими законами періодичні соціальні виплати та допомога у більшості випадків нараховувались залежно від розміру мінімальної пенсії або мінімальної заробітної плати, при збільшенні яких відповідно збільшувався розмір соціальних виплат і допомоги. За положеннями ж оспорюваного закону встановлено фіксовані суми таких виплат, що призводить до звуження обсягу прав осіб, які мали гарантії на збільшення розміру соціальних виплат при зміні мінімальних рівнів пенсії або заробітної плати. Відповідно до частин 2, 3 ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів забороняється звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Оспорювані положення не відповідають також частині 2 ст. 3 Конституції України, відповідно до якої права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава, головним обов'язком якої є утвердження і забезпечення прав і свобод людини, відповідає перед людиною за свою діяльність. Закладені у статтях 62 та 101 Закону 2007 положення про надання Кабінету Міністрів України права встановлювати розміри державних соціальних та інших виплат суперечать статтям 6 та 19 Конституції України, які закріпили принцип поділу державної влади і здійснення органами законодавчої, виконавчої, судової влади своїх функцій у межах повноважень і у спосіб, передбачені Конституцією та законами України (Рішення Конституційного Суду України № 2-рп/2000 від 10 лютого 2000 року справа про ціни і тарифи на житлово-комунальні та інші послуги). Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, права і свободи людини, гарантії цих прав і свобод (п. 1 ч. 1 ст. 92), основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення(п. 6 ч. 1). Натомість відповідно до пунктів 2, 3 ч. 1 ст. 116 Конституції України на Кабінет Міністрів покладається вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, проведення, зокрема, відповідної фінансової, цінової політики та політики у сфері соціального захисту. Питання розмежування повноважень у цих сферах були предметом конституційних подань та звернень до Конституційного Суду України. Зокрема, у Рішенні Конституційного Суду України № 15 від 25 листопада 1998 року (у справі про платні медичні послуги) висловлено правову позицію щодо розмежування повноважень Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої, яка полягає у тому, що положення п. 1 та п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України визначають основи встановлення, застосування та регулювання соціальних виплат (пенсій, компенсацій, гарантій), а згідно з п. 3 ч. 1 ст. 116 Конституції України на Кабінет Міністрів покладено забезпечення проведення політики в соціальній сфері, що означає реалізацію Кабінетом Міністрів визначених законами основних засад встановлення, застосування та регулювання цін і тарифів та контроль за ними, як вказано у Рішенні Конституційного Суду України № 20 рп/99 (справа про комунальні послуги). Стосовно наведених у конституційному поданні народних депутатів мотивів щодо неконституційності пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45 і 46 статті 71 Закону 2007 було б доцільно врахувати позицію Конституційного Суду України щодо тлумачення поняття "звуження змісту прав і свобод людини" у ст. 22 Конституції України, викладену, зокрема, у Рішенні № 8-рп/2005 – у справі про рівень пенсії й щомісячного довічного утримання та Рішенні №3-рп/2007 – у справі про перерахунок пенсій військовослужбовців. За дорученням Уповноваженого Верховної Ради з прав людини – Представник Уповноваженого В. Яценко 02.07.2007 р. |
|