|
Головне меню >> |
|
|
СПІВПРАЦЯ УПОВНОВАЖЕНОГО З ПРАВ ЛЮДИНИ |
|
|
КонстИТуційне подання Щодо відповідності Конституції України (конституційності) Указу Президента України “Про заходи щодо забезпечення конституційних прав громадян та нормалізації життєдіяльності м.Мукачевого (справа про вибори Мукачівського міського голови) Відповідно до статті 150 Конституції України, статті 40 Закону України “Про Конституційний Суд України”, пункту третього статті 13 та частини другої статті 15 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” звертаюсь до Конституційного Суду України для розгляду питання на предмет відповідності Конституції України (конституційності) Указу Президента України “Про заходи щодо забезпечення конституційних прав громадян та нормалізації життєдіяльності м.Мукачевого Закарпатської області” від 25 грудня 2003 року №1486/2003 (інформація про офіційну публікацію відсутня). У частині першій статті 106 Конституції України визначаються повноваження Президента України. Як випливає зі змісту пункту 31 частини першої цієї статті, обсяг повноважень Президента України є конституційно вичерпним. Згідно з частиною третьою статті 106 Конституції України Президент України видає укази і розпорядження на основі та на виконання Конституції України і законів України. 29–30 червня 2003 р. постановою Мукачівської міської територіальної комісії №14 Мукачівським міським головою було визнано обраним Василя Петьовку. 1 липня 2003 р. сесія Мукачівської міської ради визнала повноваження новообраного міського голови, який склав присягу і приступив до виконання своїх службових обов’язків. За час його діяльності проведено вісім сесій міської ради, ним, як міським головою, видано 389 розпоряджень. У зазначеному Указі Президента України йдеться про те, що рішенням місцевого Сихівського районного суду м.Львова від 17 липня 2003 р. у зв’язку з встановленими фактами порушень законодавства скасовано рішення Мукачівської міської територіальної виборчої комісії про результати та підсумки виборів міського голови. Зазначену комісію рішенням суду зобов’язано призначити знову та провести повторні вибори міського голови. Проте в Указі Президента України не враховано той факт, що 18 липня 2003 р. відбулося засідання Мукачівського міського суду Закарпатської області, який ухвалив рішення про відмову у задоволенні скарг кандидата на посаду міського голови м. Мукачевого Бурнадзі В. та виборця Мелика М., а також заборонив Мукачівській міській територіальній виборчій комісії визнавати вибори Мукачівського міського голови, які відбулися 29 червня 2003 р., недійсними, та приймати рішення про проведення повторних виборів. 10 листопада 2003 р. Верховний Суд України своєю ухвалою після перевірки скарги на рішення Мукачівського міського суду щодо цих питань відмовив у прийнятті до свого провадженя заяви ще одного кандидата на посаду міського голови м. Мукачевого Нусера Е. При цьому Верховний Суд України підтримав позицію Мукачівського міського суду та наголосив, що його рішення від 18 липня 2003 р. відповідно до чинного законодавства “є остаточним і оскарженню не підлягає”. Відповідно до частини п’ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України. З наведеного вбачається, що рішення Мукачівського міського суду від 18 липня 2003 р. є чинним і щодо його виконання Міністерство юстиції України має вжити встановлених законом заходів. Президент України у своєму Указі взяв на себе не передбачені Конституцією України функції щодо визначення вибірковості судового рішення, щодо якого Міністерство юстиції України мало вжити встановлених законом заходів на його виконання. Зважаючи на викладене, вважаю, що пункт 1 Указу Президента України “Про заходи щодо забезпечення конституційних прав громадян та нормалізації життєдіяльності м.Мукачевого Закарпатської області” від 25 грудня 2003 р. №1486/2003 є неконституційним. Пункт 3 зазначеного Указу Президента України стосовно призначення виконуючого обов’язки Мукачівського міського голови “на період до обрання міського голови в установленому законом порядку” порушує закріплений у статті 7 Конституції України принцип, згідно з яким “в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування”. Відповідно до статті 71 Конституції України органи місцевого самоврядування формуються виключно шляхом виборів. Згідно з частиною другою статті 141 Конституції України територіальні громади на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування обирають строком на чотири роки відповідно сільського, селищного та міського голову, який очолює виконавчий орган ради та головує на її засіданнях. Відповідно до Конституції України (пункту 15 частини другої статті 92, статті 146) лише єдиний орган — Верховна Рада України шляхом прийняття Конституції України та законодавства про місцеве самоврядування має виключне повноваження визначати механізм формування органів місцевого самоврядування. Процедура дострокового припинення повноважень міського голови регламентується статтею 79 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” і взагалі не передбачає призначення виконуючого обов’язки міського голови. Навіть у випадку призначення Верховною Радою України позачергових виборів міського голови, його повноваження припиняються в день обрання головою іншої особи. У статті 8 Європейської хартії місцевого самоврядування (м.Страсбург, 15 жовтня 1985 р., ратифікованої Законом України №452/97 від 15.07.1997 р.) зазначено, що “будь-який адміністративний нагляд за органами місцевого самоврядування може здійснюватися тільки згідно з процедурами та у випадках, передбачених конституцією або законом”. Відповідно до чинного законодавства України розгляд і вирішення по суті будь-яких спорів, що виникають у процесі такого формування між його учасниками, зокрема щодо виборів міського голови, належить до виключної компетенції органів судової влади. Конституція України та закони України не наділяють Президента України будь-якими повноваженнями щодо формування органів місцевого самоврядування, в тому числі і призначення їх посадових осіб. Безпідставним є посилання в Указі Президента України на частину другу статті 102 Конституції України. В цій конституційній нормі йдеться лише про основні напрями діяльності Президента України як глави держави, тобто його функції, але їх обсяг і межі чітко визначені у його конституційних повноваженнях. Відповідно до частини другої статті 64 Конституції України окремі обмеження прав і свобод можуть встановлюватися в умовах воєнного або надзвичайного стану. Таку ж умову містить і стаття 21 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, згідно з якою “обмеження прав територіальних громад на місцеве самоврядування згідно з Конституцією та законами України може бути застосоване лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану”. У м.Мукачевому Закарпатської області воєнний чи надзвичайний стан не вводився. Таким чином, видаючи вищезазначений Указ, Президент України вийшов за межі своїх конституційно окреслених повноважень і порушив визначений Конституцією України принцип верховенства права, а саме: відповідно до частин першої та другої статті 8 Конституції України “в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй”. Враховуючи наведене, керуючись статтею 150 Конституції України, пунктом першим статті 13, статтями 15, 39, 40, 71, пунктом третім статті 82 Закону України “Про Конституційний Суд України”, ПРОШУ: визнати Указ Президента України “Про заходи щодо забезпечення конституційних прав громадян та нормалізації життєдіяльності міста Мукачевого Закарпатської області” від 25 грудня 2003 р. №1486/2003 таким, що не відповідає статті 7, частині першій та другій статті 8, частинам першій, третій статті 106, частині другій статті 141, частині п’ятій статті 124 Конституції України. У конституційному провадженні за цим поданням братимуть участь: Карпачова Ніна Іванівна - Уповноважений з прав людини, а також уповноважені особи: Терець Валерій Миколайович – представник Уповноваженого з прав людини, керівник Департаменту соціально-економічних та культурних прав; Ткаченко Микола Степанович – завідуючий відділом конституційного та адміністративного права. Додаток: 1. Конституція України (витяг). 2. Закон України “Про Конституційний Суд України” (витяг). 3. Європейська хартія місцевого самоврядування (витяг). 4. Указ Президента України “Про заходи щодо забезпечення конституційних прав громадян та нормалізації життєдіяльності м.Мукачевого Закарпатської області” від 25 грудня 2003 р. 5. Рішення Мукачівського суду від 18 липня 2003 р. 6. Ухвала Верховного Суду України від 10 листопада 2003 р. Н.Карпачова
Голові Конституційного Суду України ЗВЕРНЕННЯ про невідкладність розгляду конституційного подання Уповноваженого щодо неконституційності Указу Президента України від 26.12.2003 р. “Про заходи щодо забезпечення конституційних прав громадян та нормалізації життєдіяльності м.Мукачевого Закарпатської області” Засвідчую свою повагу та звертаюся до Вас з таким. Уповноваженим з прав людини 29 грудня 2003 року до Конституційного Суду України було направлено подання про неконституційність Указу Президента України “Про заходи щодо забезпечення конституційних прав громадян та нормалізації життєдіяльності м.Мукачевого Закарпатської області” від 26 грудня 2003 року №1486/2003. До цього часу офіційної відповіді щодо прийняття Конституційним Судом України цього конституційного подання до розгляду Уповноваженому з прав людини не надійшло. За моїм дорученням Представники Уповноваженого в березні поточного року з виїздом на місце вивчали стан дотримання та забезпечення конституційних прав жителів м.Мукачевого. Зокрема, було проведено зустрічі з представниками місцевих осередків політичних партій та блоків, міжнародних і місцевих громадських організацій, з правоохоронними органами, членами міської територіальної виборчої комісії, тимчасово виконуючим обов’язки міського голови та посадовими особами міськвиконкому, керівниками засобів масової інформації міста. Інформую Вас про те, що після вступу в дію зазначеного Указу Президента України в м.Мукачевому суспільно-політична ситуація ще більше загострилася. Було прийнято декілька протилежних за змістом судових рішень у судах різних інстанцій, а також суперечливих рішень Мукачівської міської ради. Незаконно розпущено територіальну виборчу комісію. Крім цього, закрито телерадіокомпанію “М-Студіо”, чим порушено право на інформацію мешканців міста. На судову гілку влади чиниться тиск силовими структурами. Зросло протистояння між мешканцями міста і органами МВС. З огляду на викладене і зважаючи на те, що вибори міського голови м.Мукачевого призначені на 18 квітня 2004 року, згідно з частиною другою статті 57 Закону України “Про Конституційний Суд України” прошу Вас розгляд зазначеного конституційного подання щодо неконституційності Указу Президента України “Про заходи щодо забезпечення конституційних прав громадян та нормалізації життєдіяльності м. Мукачевого Закарпатської області” від 26 грудня 2003 року №1486/2003 визнати невідкладним. Буду вдячна за відповідь, надану до 5 квітня 2004 року. Н. Карпачова 1.04.2004 р.
УХВАЛА КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ* Справа № 1-22/2004 22 червня 2004 року № 7-уп/2004 Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України: Селівона Миколи Федосовича — головуючий, Вознюка Володимира Денисовича, Євграфова Павла Борисовича, Іващенка Володимира Івановича, Коcтицького Михайла Васильовича – суддя-доповідач, Малинникової Людмили Федорівни, Мироненка Олександра Миколайовича, Німченка Василя Івановича, Пшеничного Валерія Григоровича, Скоморохи Віктора Єгоровича, Тихого Володимира Павловича, Ткачука Павла Миколайовича, Шаповала Володимира Миколайовича, розглянув на пленарному засіданні справу за конституційними поданнями Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та 52 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Указу Президента України “Про заходи щодо забезпечення конституційних прав громадян та нормалізації життєдіяльності м.Мукачевого Закарпатської області”. Заслухавши суддю-доповідача Костицького М.В. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України установив: 1. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини та 52 народних депутати України звернулися до Конституційного Суду України з клопотаннями визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) Указ Президента України “Про заходи щодо забезпечення конституційних прав громадян та нормалізації життєдіяльності м.Мукачевого Закарпатської області” від 25 грудня 2003 року № 1486 (Урядовий кур’єр, 2003 p., 30 грудня) (далі – Указ). Указом Президент України “у зв’язку з необхідністю вжиття заходів щодо забезпечення конституційних прав жителів міста Мукачевого, керуючись статтею 102 Конституції України” призначив виконуючого обов’язки Мукачівського міського голови на період до обрання міського голови в установленому законом порядку. Суб’єкти права на конституційне подання вважають, що оскільки Конституція України не наділяє Президента України повноваженнями щодо органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, то, видаючи Указ, він вийшов за межі конституційно окреслених повноважень. Отже, на їх думку, Указ є таким, що не відповідає Конституції України. 2. У процесі підготовки справи до розгляду на пленарному засіданні Конституційний Суд України отримав письмовий виклад позицій Президента України, Кабінету Міністрів України, Міністерства юстиції України, Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва та місцевого самоврядування, Асоціації міст України, Української асоціації місцевих і регіональних влад, Асоціації демократичного розвитку і самоврядування України, а також фахівців Національного університету “Острозька академія”, Національного університету внутрішніх справ, Академії муніципального управління, Інституту держави і права імені В.М.Корецького НАН України, Інституту державного будівництва та місцевого самоврядування Академії правових наук України, юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, економіко-правового факультету Одеського національного університету імені І.І.Мечникова та голови Печерської районної у місті Києві ради. Президент України вважає, що “правових чи інших підстав для оцінок та висновків, які містяться у конституційних поданнях народних депутатів України та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, немає. Дії Президента України за особливих умов, які склалися, у повній відповідності з Основним Законом України, виходячи з конституційних повноважень глави держави, призвели до реального утвердження прав громадян, гарантування місцевого самоврядування, а не до їх порушення, як помилково зазначається у поданих документах”. Комітет Верховної Ради України з питань державного будівництва та місцевого самоврядування, розглянувши лист Конституційного Суду України на ім’я Голови Верховної Ради України, дійшов висновку, що Указ є таким, що грубо порушує Конституцію та закони України, позбавляє територіальну громаду міста Мукачевого Закарпатської області права на місцеве самоврядування, оскільки ні Конституція України, ні закони України не передбачають права Президента України втручатися в діяльність органів місцевого самоврядування, зокрема достроково припиняти повноваження посадових осіб місцевого самоврядування, запроваджувати додаткові інститути в його системі, здійснювати призначення на виборні посади місцевого самоврядування. Позиція Кабінету Міністрів України та Міністерства юстиції України полягає в тому, що оскільки законодавство України має прогалини (зокрема, не передбачено порядку дострокового припинення повноважень міського голови у разі визнання результатів голосування та підсумків виборів недійсними, не визначено, хто у таких випадках повинен виконувати обов’язки міського голови до його обрання у встановленому законом порядку та який орган призначає таку особу), то Президент України як глава держави і гарант додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина (стаття 102 Конституції України) зобов’язаний забезпечувати реальність конституційних положень, стабільність установленого конституційного ладу, безперешкодне здійснення прав і свобод людини і громадянина, дотримання стабільності, громадянського миру та взаєморозуміння в суспільстві. У висновках, підписаних керівними особами громадських організацій, пов’язаних з діяльністю органів місцевого самоврядування, зазначається, що Указ порушує принцип організаційної самостійності суб’єктів місцевого самоврядування, а також суперечить статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування. Фахівці вищих навчальних закладів та наукових юридичних установ неоднозначні в оцінці положень Указу. Одні стверджують, що Указ сприяв реальному забезпеченню конституційної законності, гарантуванню прав і свобод жителів м. Мукачевого, другі – що положення Указу не відповідають положенням Конституції України. Треті підкреслюють, що питання призначення виконуючого обов’язки сільського, селищного, міського голови Конституцією та законами України не врегульоване. Разом з тим більшість фахівців, які надали висновки щодо порушених у конституційних поданнях питань, вважають, що у разі дострокового припинення повноважень міського голови його обов’язки тимчасово може виконувати заступник голови або секретар. 3. Дослідження матеріалів справи свідчить про наявність спору стосовно повноважень Президента України призначати виконуючих обов’язки міських голів на період до їх обрання у встановленому законом порядку, що згідно зі статтею 75 Закону України “Про Конституційний Суд України” є підставою для конституційного подання, а отже, для розгляду справи в Конституційному Суді України. У період підготовки матеріалів справи до розгляду на пленарному засіданні Конституційного Суду України Президент України видав Указ “Про визнання таким, що втратив чинність, Указу Президента України від 25 грудня 2003 року №1486” (Урядовий кур’єр, 2004 p., 23 квітня), в якому, зокрема, зазначається, що “у зв’язку з проведенням виборів Мукачівського міського голови визнати таким, що втратив чинність, Указ Президента України від 25 грудня 2003 року № 1486 “Про заходи щодо забезпечення конституційних прав громадян та нормалізації житттєдіяльності м. Мукачевого Закарпатської області”. За змістом статей 150, 152 Конституції України до повноважень Конституційного Суду України належить вирішення питань щодо конституційності лише чинних актів органів, визначених у пункті 1 частини першої статті 150 Основного Закону України. Зокрема, у Рішенні Конституційного Суду України від 14 листопада 2001 року №15-рп (справа щодо прописки) Конституційний Суд України установив, що “юрисдикція Конституційного Суду України поширюється на чинні нормативно-правові акти”. Оскільки оспорюваний Указ втратив чинність, конституційне провадження у справі щодо його відповідності Конституції України підлягає припиненню на підставі пункту 3 статті 45 Закону України “Про Конституційний Суд України” – непідвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у конституційних поданнях. Виходячи з викладеного та керуючись статтями 147, 150 Конституції України, статтями 39, 45, 51 Закону України “Про Конституційний Суд України”, § 51 Регламенту Конституційного Суду України, Конституційний Суд України ухвалив: 1. Припинити конституційне провадження у справі за конституційними поданнями Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та 52 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Указу Президента України “Про заходи щодо забезпечення конституційних прав громадян та нормалізації життєдіяльності м. Мукачевого Закарпатської області” у зв’язку з втратою чинності зазначеного Указу. 2. Ухвала Конституційного Суду України є остаточною і не може бути оскаржена. Конституційний Суд України * Ухвала КСУ від 22.06.2004 р. прийнята після виборів міського голови, які відбулися 18.04.2004 р.
від 22 грудня 2004 року 46 народних депутатів України про визнання неконституційним Закону України №2221-IV від 08.12.2004 року “Про особливості застосування Закону України «Про вибори Президента України” при повторному голосуванні 26 грудня 2004 року” Відповідно до статті 150 Конституції України, статей 13 і 40 Закону України “Про Конституційний Суд України” звертаємось до Конституційного Суду України з проханням розглянути питання щодо конституційності Закону України від 8 грудня 2004 року “Про особливості застосування Закону України “Про вибори Президента України” при повторному голосуванні 26 грудня 2004 року” (Голос України від 08.12.2004 – №233, (Спецвипуск); Урядовий кур’єр від 10.12.2004 – №236). Правове обґрунтування неконституційності Закону України №2221-IV від 08.12.2004 року “Про особливості застосування Закону України “Про вибори Президента України” при повторному голосуванні 26 грудня 2004 року” (далі Закон): У преамбулі Закону, конституційність якого оспорюється, зазначено, що його прийнято, зважаючи на рішення Верховного Суду України від 3 грудня 2004 року з метою забезпечення реалізації громадянами України їх конституційних виборчих прав, дотримання засад загальних, рівних, вільних і справедливих виборів, законності, прозорості і відкритості виборчого процесу. Насправді ж, на нашу думку, Закон порушує конституційні права і свободи громадян України, основоположні конституційні приписи щодо засад конституційного ладу, не відповідає чинним міжнародним договорам України, які за статтею 9 Конституції України є частиною національного законодавства, і тому прийняття Закону матиме наслідком дезорганізацію виборчої кампанії, ставить під сумнів легітимність обрання Президента України. Так, відповідно до Конституції Україна є демократичною, правовою державою, єдиним джерелом влади в якій є народ, а проведення вільних виборів як однієї з форм безпосереднього народного волевиявлення має здійснюватись на основі загального, рівного і прямого виборчого права (статті 5, 69, 71, 103). Згідно з Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, учасницею якого є Україна, кожний громадянин повинен мати без будь-якої дискримінації і без необґрунтованих обмежень право і можливість голосувати на виборах, які проводяться на основі загального і рівного виборчого права (стаття 25). За статтями 3, 22 та 24 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, утвердження й забезпечення цих прав і свобод є її головним обов’язком. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за будь-якими ознаками. У статті 6 Основного Закону України визначено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України. Слід також враховувати, що організація і порядок проведення виборів визначаються виключно законом (пункт 20 частини першої статті 92 Конституції України). На виконання цієї норми в межах конституційних повноважень Верховна Рада України 18 березня 2004 року прийняла Закон України “Про вибори Президента України” у новій редакції, а 30 червня 2004 року – Закон України “Про Центральну виборчу комісію”, якими врегулювала відповідні питання організації і проведення виборів глави держави. Всупереч наведеним фундаментальним положенням Конституції України та міжнародним договорам України Закон, шляхом запровадження особливого родового порядку повторного проведення повторного голосування 26 грудня 2006 року, фактично припасовує законодавче регулювання виборів Президента України до ситуації, яка склалася після 21 листопада 2004 року, та рішення Верховного Суду України від 3 грудня 2004 року, що ставить під сумнів його законність. Адже за статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є законність, тобто рішення суду має відповідати закону, а не навпаки – вимагати зміни законодавчого регулювання у відповідній сфері на виконання рішення суду. До того ж прийняття Закону, зважаючи на рішення Верховного Суду України, є порушенням конституційного припису щодо здійснення влади в державі на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Системний аналіз положень Закону України «Про вибори Президента України», Конституції України, інших актів законодавства України порівняно з положеннями Закону України № 2221-IV від 08.12.2004 року “Про особливості застосування Закону України ,,Про вибори Президента України” при повторному голосуванні 26 грудня 2004 року” дає підстави, на нашу думку, зробити висновок, що положеннями Закону України № 2221-IV від 08.12.2004 року “Про особливості застосування Закону України “Про вибори Президента України” при повторному голосуванні 26 грудня 2004 року” права громадян України – виборців були суттєво, тимчасово, звужені у порівнянні з тими, що встановлені діючим Законом України “Про вибори Президента України”. Запровадження Законом обмежень щодо використання відкріпних посвідчень, голосування поза межами приміщень для голосування, щодо кількості виборчих бюлетенів, які мають бути виготовлені для проведення повторного голосування (статті 3, 4, 5, 6, 9 Закону) суттєво ускладнює, а в багатьох випадках – практично унеможливлює реалізацію конституційного виборчого права значною кількістю громадян України, чим всупереч статтям 22, 24, 33, 64, 69 Конституції України створюються перешкоди для здійснення реального народного волевиявлення, звужується зміст і обсяг існуючих виборчих прав громадян, порушується принцип їх рівності перед законом, гарантована Основним Законом України свобода пересування. Статтею 4 Закону, зокрема, обмежується кількість відкріпних посвідчень 0,5 відсотками кількості виборців, внесених до списків виборців. Тим часом реальна потреба у таких посвідченнях, як свідчить практика проведення виборів, становить до 4 відсотків, що й враховано у частині п’ятій статті 33 чинного Закону України “Про вибори Президента України” та частині п’ятій статті 33 Закону України “Про вибори народних депутатів України”. Крім того, згідно зі статтею 3 Закону суттєво скорочується, враховуючи нові строки виготовлення списків виборців, строк можливої видачі відкріпних посвідчень виборцям – до шести днів, які передують дню повторного голосування. До того ж статтею 5 передбачено можливість невключения виборця до списку виборців, якщо відкріпне посвідчення неналежно оформлено. Водночас будь-яких ознак “неналежного” оформлення такого посвідчення Законом не визначено, що створює умови для зловживань та маніпуляцій, порушення конституційного виборчого права громадян. За цією ж статтею Закону громадяни, включені до списку виборців на підставі відкріпних посвідчень, мають вагу голосу ваги лише на одній, визначеній на розсуд територіальної виборчої комісії виборчій дільниці, що також штучно створює перешкоди для реалізації зазначеною категорією громадян конституційного виборчого права. Відповідно до статті 6 Закону можливість проголосувати за межами приміщення для голосування надається лише інвалідам першої групи, які не здатні пересуватись самостійно. Для реалізації такої можливості зазначені особи мають власноруч написати відповідну заяву, що у численних випадках неможливо. Позбавляючи багатьох інших тяжко хворих виборців наявного у них відповідно до Конституції України та Закону України «Про вибори Президента України» права проголосувати за межами приміщення для голосування, Закон фактично змушує таких громадян прибути до приміщення для голосування на виборчу дільницю, навіть якщо це неможливо з огляду на їх фізичний стан, загрожує її життю чи може призвести до суттєвого погіршення стану здоров’я. До того ж Законом не враховано, що у багатьох випадках приміщення виборчих дільниць взагалі не пристосовані для голосування такої категорії виборців (відсутність пандусів, можливостей для відповідного обслуговування, надання спеціальної невідкладної медичної допомоги таким особам тощо). За цих обставин певна частина виборців з огляду на вимоги Закону не зможе взяти участь у виборах глави держави. Таким чином, Закон, всупереч статтям 1 та 3 Конституції України, за якими Україна є соціальною, правовою державою, в якій людина є найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави, штучно позбавляє частину громадян України можливості реалізувати надане їм конституційне виборче право. Встановлене Законом необґрунтоване обмеження кількості виборчих бюлетенів, які мають бути виготовлені для проведення повторного голосування, лише одним відсотком (стаття 9 Закону) також може унеможливити реалізацію виборчого права частиною громадян, адже з різних причин на виборчих дільницях може не виявитися необхідної кількості виборчих бюлетенів. Практика свідчить, що резерв виборчих бюлетенів має складати до трьох відсотків від кількості, громадян, включених до списку виборців на виборчій дільниці, що й забезпечується Центральною виборчою комісією відповідно до вимог чинних законів про вибори. Таким чином, Закон, який розглядається, не забезпечує належних умов для реалізації конституційних прав громадян, як того вимагає від держави вже згадувана стаття 3 Конституції України, створює штучні перешкоди для цього, неправомірно обмежує наявні можливості. Крім того, у Законі є низка внутрішніх суперечностей, які можуть спричинити додаткові обмеження конституційних прав громадян. Зокрема, статтею 13 Закону визначено, що виборча комісія може визнати голосування на виборчій дільниці недійсним за наявності обставин, визначених частиною першою статті 80 Закону України “Про вибори Президента України” (серед яких виявлення у виборчих скриньках виборчих бюлетенів у кількості, що перевищує більше ніж на десять відсотків кількість виборців, які взяли участь у голосуванні на виборчій дільниці), а також у разі виявлення у виборчих скриньках виборчих бюлетенів у кількості, що перевищує більш як на п’ять відсотків кількість виборців, які отримали виборчі бюлетені. Така внутрішня суперечність Закону створює умови для застосування виборчими комісіями на їх розсуд п’яти – або десятивідсоткового критерію для визнання голосування на виборчій дільниці недійсним, Це ставить у нерівні умови виборців залежно від місця проживання, від суб’єктивного рішення членів виборчої комісії, що є грубим порушенням конституційних вимог щодо рівності усіх громадян України перед законом та недопущення ніяких привілеїв та обмежень. Слід врахувати, що передбачена Законом зміна виборчих процедур безпосередньо в ході проведення виборів ставить у нерівні умови й кандидатів на пост Президента України, які брали участь у виборах на різних їх етапах, чим порушується принцип рівності, який згідно з статтями 71 та 103 Конституції України є одним з основних під час проведення виборів. З огляду на вищезазначене повторне проведення повторного голосування за таким Законом, на наше переконання, унеможливлює легітимне обрання усім Українським народом Президента України як глави держави, гаранта державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Враховуючи викладене, суб’єкт права на конституційне подання – народні депутати України, на підставі статті 150 Конституції України, статей 13, 39, 41, 82 Закону України “Про Конституційний Суд України”, звертається до Конституційного Суду України з клопотанням: про визнання Закону України “Про особливості застосування Закону України “Про вибори Президента України” при повторному голосуванні 26 грудня 2004 року” неконституційним. При цьому вважаємо за необхідне зазначити наступне. Якщо визнано, що правові механізми, передбачені чинним Законом України “Про вибори Президента України”, не забезпечили проведення чесних, демократичних і прозорих виборів глави держави, не створили умов для об’єктивного встановлення результатів народного волевиявлення, то для обрання Президента України у повній відповідності з Конституцією України необхідне не запровадження особливої процедури повторного проведення лише одного з етапів виборів, а прийняття нового закону чи внесення комплексних змін до чинного Закону, які унеможливили б у подальшому системні порушення конституційних принципів під час проведення виборів на всіх етапах виборчої кампанії. Саме на таких нових законодавчих засадах мають бути проведені повторні вибори Президента України. Враховуючи особливе значення порушених питань, просимо розглянути конституційне подання як невідкладне. Для участі у конституційному провадженні за цим поданням уповноважуються народні депутати України В.Коновалюк та В.Євдокимов. Додатки: 1. Завірені підписи народних, депутатів України на 4 арк. 2. Витяг з Закону України “ Про вибори Президента України “ від 18.03.2004 р. 3. Закон України “Про особливості застосування Закону України “Про вибори Президента України” при повторному голосуванні 26 грудня 2004року”. Народні депутати України
ВИСТУП УПОВНОВАЖЕНОГО З ПРАВ ЛЮДИНИ У КОНСТИТУЦІЙНОМУ СУДІ щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення Закону України “Про особливості застосування Закону України “Про вибори Президента України“ при повторному голосуванні 26 грудня 2004 року” Витяг зі стенограми 24 грудня 2004 року Ваша честь! Дозвольте подякувати Високоповажному Суду за надану можливість виступити на захист конституційних виборчих прав на участь у виборах глави держави найбільш заслуженої і водночас найбільш знедоленої частини наших виборців – громадян похилого віку, ветеранів війни і праці, а також інвалідів та хворих. Зазначу, що серед цієї категорії громадян – прихильники обох кандидатів у Президенти України. Якщо хтось схильний розглядати порушену проблему в політичній площині, то як Уповноважений з прав людини, який є незалежним конституційним органом контролю за дотриманням прав людини і не представляє інтересів жодної політичної сили, хочу заявити Високому Суду про свою рішучу позицію – ввести розв’язання проблеми поновлення порушених виборчих прав громадян України – виключно у правову площину. Упродовж останніх днів до Уповноваженого з прав людини за захистом свого конституційного права на участь у виборах Президента України звернулися понад 13 тисяч громадян з усіх регіонів України. Щоденно продовжують надходити тисячі таких звернень. Виступаючи в суді, я використовую надане мені статтею 13 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” право захищати в суді права і свободи мільйонів громадян, які за станом здоров’я чи з інших поважних причин не можуть зробити цього самостійно. Фізичний стан багатьох з цих категорій громадян не дає їм змоги дістатися до виборчих дільниць, і тому з огляду на жорсткі вимоги п.1 ст.6 згаданого закону вони фактично позбавлені права на участь у виборах Президента України 26 гудня 2004 року. Вважаю за необхідне нагадати, що, за даними Всеукраїнського перепису населення, в Україні людей, старших 70 років, – понад 4,8 мільйона громадян. Інвалідів у нашій державі офіційно зареєстровано понад 2,7 мільйона, а відповідні умови для голосування за межами виборчих дільниць створюються лише інвалідам першої групи, яких налічується близько 320 тисяч. До того ж право і найбільш вразливої категорії наших громадян обмежується умовою пред’явлення «засвідченої у встановленому Законом порядку копії пенсійного посвідчення або виданої інваліду довідки медико-соціальної експертної комісії». Цілком зрозуміло, що для більшості прикутих до ліжка інвалідів, особливо у сільській місцевості, запросити додому нотаріуса і оплатити його послуги – нереально. Саме тому тисячі інвалідів і пристарілих громадян України звертаються до Уповноваженого з обуренням щодо дій тих, хто розтоптав їх конституційне виборче право, тим самим скривдив їх людську гідність. Наприклад, Моря Микола Іванович – член Ради ветеранів України і Малиш Григорій Андрійович – голова Ради ветеранів (м.Жовті Води Дніпропетровської області) звернулися від імені 17-тисячної громадської організації – Ради ветеранів війни, праці, Збройних Сил: “Глибоко обурені тим, що громадяни України, які її розбудовували, залишилися безправними. Якого іншого кроку щодо нас тепер чекати? Чи не єдине наше право – мовчати? ...Чи таку категорію населення вже не вважають громадянами незалежної України? Ми зрозуміли, що єдине наше право – не жити, не брати участь у житті країни, а тільки вмирати”. З такими ж словами звертаються до Уповноваженого з прав людини Міжнародна спілка учасників війни, Київська міська спілка ветеранів та міська організація колишніх партизанів та підпільників: “Мы – ветераны войны – считаем, что принятый закон нарушает наше конституционное право на участие в выборах. Среди нас много больных людей, которые находятся дома и не могут передвигаться самостоятельно, при этом не являясь инвалидами I группы. А какое издевательство и какой цинизм проявили так называемые народные избранники, когда установили, что заявление подается с нотариально “заверенной копией пенсионного удостоверения”. И это в то время, когда ветеранам не хватает денег на лекарства. Мы защищали страну во время войны, восстанавливали ее из разрухи после войны, растили новое поколение и надеялись, что когда-то наши дети и внуки позаботятся о нас и о нашей стране. А сейчас те, для кого мы жили и умирали, оставили нас без надежды на будущее, без права высказать свою гражданскую позицию, и лишили нас права голоса. Мы, ветераны войны, требуем, чтобы с нами считались и дали тем немногим, кто еще остался в живых и не может передвигаться, право проголосовать!”. Світайло Тамара Павлівна з м.Суми, учасник Великої Вітчизняної війни, ветеран праці, повідомляє: “4 грудня я зламала ногу. За приписом лікаря вставати з ліжка можна буде не раніше ніж через 30 днів. Я не є інвалідом першої групи, але на час голосування не зможу пересуватися самостійно. Я була усунута від участі у виборах бездумною боротьбою Верховної Ради з фальсифікацією виборів. Інших, законних, заходів депутати не знайшли, тому зробили “логічно” – щоб зменшити можливість фальсифікацій, – зменшили кількість учасників виборів!”. Подружжя Недоги з м.Вінниці з обуренням звертається до Уповноваженого з прав людини, повідомляючи, що вони – старі, хворі люди, але інвалідності І групи в них немає. Навіть у в’язницях, обурюються вони, мають право голосувати. А хворих людей такого права позбавили. “Таких, як ми, – пишуть вони, – десятки тисяч. Невже ми не заслужили права віддати голоси за майбутнього Президента?”. “Ми, жінки старшого покоління, – пишуть з Ізяславського району Хмельницької області, – з материнським проханням звертаємося до Вас – відстояти наше право проголосувати за межами виборчої дільниці, тобто вдома. Нас просто проігнорували. Тоді, коли треба було важко працювати, ми виконували часто й чоловічу роботу. Тоді нас пам’ятали. А тепер про нас просто забули і позбавили нас права висловити свою громадянську позицію і взяти участь у виборах Президента”. З м. Стаханова пише Бочков Дмитро: «Я – инвалид I группы. Почему меня лишили права избирать? Многие мои друзья – инвалиды II и III групп, и если 26-го будет плохая погода (снег, мороз), то они не придут на участки, т.к. им тяжело передвигаться. На моей улице живут пожилые люди, которые пережили голод, войну, но сейчас не могут прийти на участки, потому что почти не выходят из дома. Зачем нам такие выборы, если мы лишены избирательного права? Или инвалиды и пожилые люди – не народ?” Вінецька Г.С., 1929 р.н., інвалід II групи (довічно), також обурена редакцією статті 6 прийнятого закону: “Конституція України аж ніяк не обмежує виборчих прав дієздатних громадян станом їх здоров’я, а норма статті 6 не дає можливості, приміром, тимчасово хворим, які не в змозі покинути ліжко, або просто літнім людям, яким важко ходити, узяти участь у голосуванні. ....Їх усунення від процесу голосування може суттєво спотворити результати народного волевиявлення і знову стати приводом для визнання нелегітимними результатів голосування”. Дійшло навіть до того, що керівництво Міністерства внутрішніх справ України звертається до Уповноваженого з проханням прирівняти осіб, які знаходяться під вартою і обмежені у вільному пересуванні, до інвалідів I групи. Бо для охорони і транспортування кількох тисяч таких виборців до місць голосування у Міністерства не вистачає особового складу... Згаданим законом участі у виборах позбавляються також близько 100 тисяч хворих громадян, які, за розрахунками, щоденно стаціонарно лікуються у домашніх умовах. Для цієї категорії громадян бажання здійснити своє конституційне право на участь у виборах пов’язане із ризиком для їхнього здоров’я і життя! Наведене дає підстави для висновку про те, що цим законом грубо порушуються конституційні права громадян, встановлені, зокрема: – у статті 3 Конституції України, яка проголошує, що життя і здоров’я, недоторканність і безпека людини визнаються в Україні найвищою цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави; – у статті 8 Конституції, в якій проголошується принцип верховенства права. Зокрема, право людини на участь у виборах, яке не може бути обмежено ніяким законом або іншим нормативно-правовим актом; – у статті 21 Конституції, відповідно до якої права людини є невідчужуваними і непорушними; – у статті 22 Конституції, яка в категоричній формі не допускає звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових або внесенні змін до чинних законів; – у статті 71 Конституції України, яка гарантує виборцям вільне волевиявлення, тобто передбачає обов’язок держави створити виборцеві, в якому б стані і в якому б місці він не знаходився, умови, що унеможливлюють будь-які перешкоди для його вільного волевиявлення. Окрім цього, згадана норма статті 6 закону вступає в суперечність із статтями 5 і 38 Конституції України щодо гарантування кожному громадянину його участі в управлінні своєю країною через вільно обраних представників та бути єдиним джерелом влади в Україні. Порушується також низка важливих міжнародно-правових документів. Загальна Декларація прав людини 1948 року, стаття 21: “3. Воля народу повинна бути основою влади уряду; ця воля повинна виявлятися у періодичних і нефальсифікованих виборах, які повинні проводитись при загальному і рівному виборчому праві шляхом таємного голосування або ж через інші рівнозначні форми, що забезпечують свободу голосування”. Міжнародний пакт про політичні та громадянські права 1966 року, стаття 25: “Кожен громадянин без будь-якої дискримінації, що згадується у статті 2, і без необ´рунтованих обмежень повинен мати право і можливість: ...б) голосувати і бути обраним на дійсно періодичних виборах, які проводяться на основі загального і рівного виборчого права при таємному голосуванні і які забезпечують вільне волевиявлення виборців”. Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, стаття 3 Протоколу 1 до Конвенції: “Високі Договірні сторони зобов’язуються проводити вільні вибори з розумною періодичністю шляхом таємного голосування в умовах, які забезпечуватимуть вільне вираження думки народу при виборі органу законодавчої влади”. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях (див. справи Матьє-Моен (Mathieu-Mohin) проти Бельгії, 1987 та W, X та Z проти Бельгії, 1975) зазначив, що особи мають дискретні права щодо виборчої системи, зокрема право голосувати і бути обраним. Ці права не є абсолютними, оскільки держава має повноваження (implied powers) щодо позбавлення окремих індивідів права голосувати або бути обраними, або встановлення певних умов реалізації цих прав. І хоча право голосувати і бути обраним є предметом певних обмежень, ці обмеження не повинні впливати на суть права, внаслідок чого його реалізація є проблематичною або практично неможливою. Держави можуть накладати певні обмеження на право участі в голосуванні і право бути обраним, якщо ці обмеження не є довільними і не завдають шкоди вільному волевиявленню народу. Декларація ООН про права інвалідів 1975 року, пп. 3, 4: “3. Інваліди мають невід’ємне право на повагу до їх людської гідності. Інваліди, якими б не були їх походження, характер і серйозність їх каліцтв або недоліків, мають ті ж основні права, що й їх співгромадяни того ж віку, що насамперед означає право на задовільне життя, яке було б якомога нормальним і повнокровним. 4. Інваліди мають ті ж громадянські і політичні права, що й інші особи”. Стандартні правила ООН про забезпечення рівних можливостей для інвалідів 1993 року, правило 15 “Законодавство”: “Держави несуть відповідальність за створення правової основи для вжиття заходів з метою забезпечення участі інвалідів повною мірою в житті суспільства і їх рівноправності. У національному законодавстві, в якому визначені права і обов’язки громадян, повинні викладатися також і права і обов’язки інвалідів. Держави зобов’язані забезпечити інвалідам можливість користуватися своїми правами, включаючи громадянські і політичні права людини, на рівній основі з іншими громадянами. Держави повинні забезпечувати участь організацій інвалідів у розробці національного законодавства, що стосується прав інвалідів, а також у здійснюваній оцінці цього законодавства”. Проігноровано пропозиції народного депутата України Валерія Сушкевича, який чотири рази від імені Всеукраїнської асоціації інвалідів намагався захистити права інвалідів на вільне волевиявлення. Окрім наведеного, пунктами 1, 4 статті 5 закону обмежується право на вільне волевиявлення громадян, які з тих чи інших причин змушені взяти відкріпні посвідчення, але обов’язково повинні прибути до місця голосування не пізніше 12-ї години 25 грудня. Визначення в межах територіального округу лише однієї дільниці для голосування за відкріпними посвідченнями також перешкоджатиме багатьом виборцям здійснити своє право на обрання глави держави, особливо в сільській місцевості, оскільки вимагає від них додаткових фінансових витрат та часу для щонайменше дворазової поїздки для голосування від місця тимчасового перебування до виборчої дільниці. Свідзинська Ольга – офіційний спостерігач від кандидата в Президенти Віктора Ющенка у 39-му виборчому окрузі під час голосування 21 листопада зазначає у листі до Уповноваженого з прав людини: “Прошу звернути увагу на колізію, закладену у прийнятому Законі..... Нормою Закону дано можливість набирати членів комісії незалежно від місця їх проживання. ...Щоб реалізувати своє право голосу, я отримую відкріпне посвідчення... Мене призначили членом комісії в сільській місцевості в сусідньому районі. Мене внесено до списку на підставі відкріпного посвідчення, а список цей передано до найближчої, щодо ТВО, дільничної комісії. Виявляється, що від місця мого перебування до цієї«найближчої» дільниці, єдиної, де я маю право проголосувати, якихось 130 км, у мене немає вертольота, літака або якогось іншого швидкісного засобу пересування. Те саме відбувається, якщо я є спостерігачем на дільниці. Нам пропонується пожертвувати власними голосами в ім’я загальної перемоги”. Відразу ж після прийняття, підписання і оприлюднення згаданого закону, 8 грудня, Уповноважений з прав людини наступного ж дня звернулася з поданням до Голови Верховної Ради України, а потім – і до Президента України, з поданнями, в яких запропонувала вжити невідкладних заходів щодо приведення норм закону у відповідність до Конституції України. На жаль, на сьогодні ці подання не розглянуті, жодних рішень по них не прийнято. Вважаю, що сьогодні лише Конституційний Суд України здатний захистити виборчі права людей, які не можуть це зробити самостійно. На моє переконання, проблему унеможливлення фальсифікації результатів виборів Президента треба розв’язувати шляхом посилення контрольних механізмів, а не через порушення прав людини. Якщо залишити все так, як є, то вибори відбуватимуться в антиконституційному полі, всупереч рішенню Верховного Суду України. Це може викликати ланцюг судових процесів, дати підстави громадянам звертатися за захистом своїх порушених конституційних виборчих прав навіть до Європейського Суду з прав людини. Зрештою, можуть виникнути підстави для визнання виборів недійсними. Прошу вважати мій виступ голосом мільйонів незахищених громадян України, які чи не вперше в новітній історії країни почали відчувати власну людську гідність, але їх невід’ємні права, визначені Конституцією України і міжнародними документами, цинічно скривджені. Високий Суд! Зважаючи на наведені мною аргументи, прошу прийняти рішення на захист найбільш уразливих категорій громадян України – інвалідів, літніх та хворих. |
|