|
Головне меню >> |
|
|
СПІВПРАЦЯ УПОВНОВАЖЕНОГО З ПРАВ ЛЮДИНИ |
|
|
ПОЗИЦІЯ УПОВНОВАЖЕНОГО З ПРАВ ЛЮДИНИ * щодо рішення Конституційного Суду України у справі про Закон України “Про Вищу раду юстиції” № 9-рп від 21.05.2002
Статтею 97 Закону України “Про судоустрій України” Уповноваженому було надано право ініціювати питання перед кваліфікаційними комісіями про дисциплінарну відповідальність суддів. На жаль, Конституційний Суд України рішенням від 21 травня 2002 р. позбавив Уповноваженого з прав людини та народних депутатів України права ініціювати питання про звільнення судді з посади перед Вищою радою юстиції, мотивуючи це тезою про запобігання впливу на суддів. Навряд чи це сприятиме підвищенню відповідальності суддів. Тому не випадково окремі судді Конституційного Суду України не підтримали такої позиції. Так, суддя В.Шаповал щодо цього рішення у своїй окремій думці висловився так: “Незалежність і недоторканність суддів не ототожнюються з їх нібито ізольованістю від інших органів, посадових осіб як складових державного механізму з “автономністю” судів і корпусу суддів. Навпаки, за смислом теорії і практики “розподілу влад” (поділу влади) усі складові державного механізму перебувають у зв’язку і тією чи іншою мірою взаємодіють. Одним з елементів такого зв’язку об’єктивно є повноваження народного депутата України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини звертатися до Вищої ради юстиції з пропозицією про прийняття подання про звільнення судді з посади, а також з поданням про відкриття дисциплінарного провадження. Заперечення щодо таких повноважень названих посадових осіб, по суті, означає заперечення зв’язку суддів з іншими складовими державного механізму, визнання “стерильності” судової влади, що є нонсенсом.”
Голові Конституційного Суду України Миколі Федосовичу Селівону
Останнім часом збільшилася кількість звернень суддів Конституційного Суду України з проханнями надати висновок, висловити думку Уповноваженого з прав людини з певних питань, що є предметом конституційних проваджень. Хочу зазначити, що діяльність Уповноваженого з прав людини у цій сфері була б більш ефективною, якби Конституційним Судом України завчасно надсилалися плани засідань розгляду конституційних подань, що надало б Уповноваженому з прав людини можливість визначатися щодо першочергової участі у тих конституційних провадженнях, які безпосередньо пов’язані з захистом прав і свобод людини. Підтримка Конституційним Судом України такої назрілої пропозиції цілком узгоджувалася б з положеннями пункту п’ятого статті 13, частини першої статті 22 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”. Крім того, відсутність відомостей про відкриті провадження Конституційним Судом України інколи призводить до дублювання в роботі по підготовці конституційних подань їх суб’єктами. З огляду на те що Уповноважений з прав людини відповідно до частини другої статті 150 Конституції України, статей 40, 41 Закону України “Про Конституційний Суд України”, пункту третього статті 13, частини другої статті 15 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” є суб’єктом права на звернення до Конституційного Суду України з питань прийняття ним рішень та надання висновків, пріоритетним напрямом роботи Уповноваженого з прав людини у взаєминах з Конституційним Судом України є підготовка конституційних подань. У зв’язку з наведеним, враховуючи те, що надання висновків по конституційних провадженнях, відкритих за поданнями інших суб’єктів права на звернення до Конституційного Суду України, потребує певного часу, з метою удосконалення подальшої співпраці між Уповноваженим з прав людини та Конституційним Судом України, звертаюся до Вас з побажанням завчасного надання планів засідань Конституційного Суду України із зазначенням конкретних справ, що надасть можливість Уповноваженому з прав людини брати участь у розгляді тих справ, які безпосередньо стосуються його мандата щодо захисту прав і свобод людини.
Н.Карпачова 23.10.2003 р
Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини Н. Карпачовій
Вашого листа щодо завчасного направлення на адресу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини інформації про план засідань Конституційного Суду України з розгляду справ за конституційними поданнями та конституційними зверненнями розглянуто. Висловлюю щиру подяку за Вашу турботу у справі вдосконалення подальших взаємовідносин між Конституційним Судом України та Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини. Водночас інформую, що пленарні засідання Конституційного Суду України за усталеною практикою проводяться, як правило, щотижня у вівторок, середу та четвер. Порядок денний пленарних засідань Суду з розгляду конкретних справ визначається з урахуванням завершення підготовки справ до розгляду. Про дату розгляду справ у формі усних слухань повідомляються учасники конституційного провадження. Відповідно до Закону України “Про Конституційний Суд України” та Регламенту Конституційного Суду України направлення планів засідань Конституційного Суду України органам державної влади чи посадовим особам не передбачено. З метою вдосконалення механізму співпраці Конституційного Суду України з Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини Вам буде надаватися інформація про початок розгляду справ за конституційними поданнями та конституційними зверненнями, що здійснюватиметься у формі усних слухань на пленарних засіданнях Конституційного Суду України. Що стосується розгляду конкретних справ, провадження в яких відкрито за конституційними поданнями Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, то про дату їх розгляду Вам повідомляється завчасно відповідно до Регламенту Конституційного Суду України. Крім того, Уповноваженому надсилаються копії рішень і висновків Конституційного Суду України, незалежно від того, хто ініціював розгляд справ у Конституційному Суді України. Голова Конституційного Суду України М.Селивон 07.11.2003 р.
28 жовтня 2003 року Про невідповідність Конституції України Постанови Верховної (справа про адресну грошову допомогу ветеранам) Відповідно до ст. 150 Конституції України, ст.40 Закону України “Про Конституційний Суд України” та п.3 ст.13 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” звертаюсь до Конституційного Суду України для вирішення питання про невідповідність Конституції України (неконституційність) окремих положень Постанови Верховної Ради України “Про Основні напрями бюджетної політики на 2004 рік” №987-IV від 19.06.2003 р. (“Голос України” №129 від 15.07.2003 р.) щодо переходу від системи пільг і компенсацій до надання адресної грошової допомоги. У конституційному провадженні за цим поданням братиме участь Уповноважений з прав людини, а також уповноважені ним особи: Терець Валерій Миколайович – представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; Яценко Володимир Михайлович – заступник керівника Департаменту соціально-економічних та культурних прав громадян Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Підставою для подання є те, що до Уповноваженого з прав людини, а також до Верховної Ради України та органів виконавчої влади надходить все більше звернень громадян і громадських організацій щодо захисту їхнього права на одержання пільг і компенсацій, встановлених чинним законодавством України. Зокрема, Рада Організації ветеранів війни, праці і військової служби міста-героя Керчі нагадує, що наймолодшому учаснику бойових дій виповнилося 77 років, решта – старші за віком, і ці заслужені люди звертаються з проханням припинити над ними експерименти з так званою “адресною допомогою”, і забезпечити захист відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. З подібним проханням звернулися до Уповноваженого з прав людини на особистому прийомі в місті-герої Севастополі представники місцевої Ради малолітніх в’язнів фашистських концтаборів. Про невідповідність згаданої Постанови Верховної Ради України конкретним конституційним нормам йдеться у зверненні до Уповноваженого з прав людини Всеукраїнської громадської організації “Союз Чорнобиль України”. Попри публічні усні заяви керівників виконавчої влади про передчасність переходу від системи надання пільг і компенсацій до адресної грошової допомоги, місцеві органи соціального захисту активно реалізують “Стратегію заміни системи пільг на адресну грошову допомогу населенню”, яка затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2002 року №253, і фактично легалізована згаданою вище Постановою Верховної Ради України. Тому громадяни і громадські організації просять Уповноваженого з прав людини звернутися відповідно до Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” до Конституційного Суду України з поданням про неконституційність п.2 Постанови Верховної Ради України “Про Основні напрями бюджетної політики на 2004 рік” щодо схвалення “Пропозицій Верховної Ради України до Основних напрямів бюджетної політики на 2004 рік”, п.5 яких встановлено: “У 2004 році перейти від системи надання пільг і субсидій населенню до надання адресної грошової допомоги категоріям населення, доходи яких нижчі розміру прожиткового мінімуму”. Уповноважений з прав людини, вивчивши цю проблему, в тому числі з виїздом на місця, вважає, що, по-перше, здійснення таких заходів може бути розцінено як порушення вимог ст.22 Конституції України про те, що “при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод”, у т.ч. і права на соціальний захист. По-друге, із змісту п.5 “Пропозицій” випливає, що загальна сума доходу громадянина і адресної грошової допомоги не може перевищувати розміру прожиткового мінімуму. В такий спосіб порушуватиметься принцип соціальної справедливості, будуть скорочені доходи багатьох ветеранів війни і праці, інвалідів, воїнів-інтернаціоналістів, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. Такі наслідки можуть бути розцінені як порушення вимог ст.56 Конституції України про право громадян на “відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень”. По-третє, реалізація цього завдання позбавить громадян, які мають доходи, вищі прожиткового мінімуму, будь-якого захисту з боку держави. Враховуючи викладене та керуючись вимогами статей 101, 150 Конституції України, а також статтями 13,25,39,40, 71, 82 Закону України “Про Конституційний Суд України” та п.3 ст.13 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, ПРОШУ: розглянути питання про невідповідність статтям 22 і 56 Конституції України Постанови Верховної Ради України від 19.06.2003 р. №987-IV “Про Основні напрями бюджетної політики на 2004 рік”, зокрема п.5 схвалених цією Постановою “Пропозицій Верховної Ради України до Основних напрямів бюджетної політики на 2004 рік” стосовно переходу в 2004 році від системи пільг і субсидій населенню до надання адресної грошової допомоги категоріям населення, доходи яких менші розміру прожиткового мінімуму. Зважаючи на життєву необхідність порушеної у поданні Уповноваженого з прав людини проблеми, зростаючу соціальну напруженість у суспільстві, прошу розглянути в першочерговому порядку. Додаток: 1. Постанова Верховної Ради України від 19.06.2003 р. №987-ІУ “Про Основні напрями бюджетної політики на 2004 рік”. 2. Постанова Кабінету Міністрів України від 2 березня 2002 року №253 “Про затвердження Стратегії заміни системи пільг на адресну грошову допомогу населенню”. Н. Карпачова
УХВАЛА КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України “Про Основні напрями бюджетної політики на 2004 рік” у частині схвалення пункту 5 Пропозицій Верховної Ради України до Основних напрямів бюджетної політики на 2004 рік 31 березня 2004 року № 24-у/2004 Справа № 2-17/2004 Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України: Селівона Миколи Федосовича– головуючий, Євграфова Павла Борисовича, Іващенка Володимира Івановича, Костицького Михайла Васильовича, Малинникової Людмили Федорівни, Німченка Василя Івановича, Пшеничного Валерія Григоровича, Розенка Віталія Івановича, Савенка Миколи Дмитровича, Скоморохи Віктора Єгоровича, Тихого Володимира Павловича, Ткачука Павла Миколайовича – суддя-доповідач, Чубар Людмили Пантеліївни, Шаповала Володимира Миколайовича, розглянув питання про відкриття конституційного провадження у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України “Про Основні напрями бюджетної політики на 2004 рік” від 19 червня 2003 року №987-IV (Голос України, 2003 p., 15 липня) у частині схвалення пункту 5 Пропозицій Верховної Ради України до Основних напрямів бюджетної політики на 2004 рік. Заслухавши суддю-доповідача Ткачука П.М. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України установив: 1. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням розглянути питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України “Про Основні напрями бюджетної політики на 2004 рік” від 19 червня 2003 року вчастині схвалення пункту 5 Пропозицій Верховної Ради України до Основних напрямів бюджетної політики на 2004 рік. Суб’єкт права на конституційне подання вважає, що реалізація положення пункту 5 зазначених Пропозицій, яким пропонується в 2004 році замінити пільги і субсидії населенню адресною грошовою допомогою, може призвести до порушення статті 22 Конституції України, згідно з якою при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, у тому числі права на соціальний захист. Крім того, з переходом до адресної грошової допомоги, як зазначає Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, скоротяться доходи значної частини ветеранів війни і праці, інвалідів, воїнів інтернаціоналістів, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, що може розцінюватися “як порушення вимог статті 56 Конституції України про право громадян на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень”. 2. Перша колегія суддів Конституційного Суду України Ухвалою від 3 лютого 2004 року відмовила у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України “Про Основні напрями бюджетної політики на 2004 рік” у частині схвалення пункту 5 Пропозицій Верховної Ради України до Основних напрямів бюджетної політики на 2004 рік на підставі пункту 2 статті 45 Закону України “Про Конституційний Суд України” – невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим Конституцією України, цим Законом. 3. Вирішуючи питання щодо відкриття конституційного провадження у справі, Конституційний Суд України виходить з такого. Верховна Рада України за результатами обговорення поданих Кабінетом Міністрів України Основних напрямів бюджетної політики на 2004 рік 19 червня 2003 року прийняла Постанову “Про Основні напрями бюджетної політики на 2004 рік”, пунктом 2 якої схвалено Пропозиції Верховної Ради України до Основних напрямів бюджетної політики на 2004 рік (далі – Пропозиції) та Доручення Верховної Ради України Кабінету Міністрів України до Основних напрямів бюджетної політики на 2004 рік. У пункті 5 Пропозицій міститься рекомендація щодо переходу в 2004 році від системи надання пільг і субсидій населенню до адресної грошової допомоги категоріям населення, доходи яких нижче розміру прожиткового мінімуму. Пунктом 1 Доручень Верховної Ради України Кабінету Міністрів України ставиться завдання прискорити подання на розгляд Верховної Ради України законопроектів щодо заміни діючої системи усіх видів пільг громадян на адресну грошову допомогу виходячи з рівня їх доходів. Однак при прийнятті 27 листопада 2003 року Верховною Радою України Закону України “Про Державний бюджет України на 2004 рік” зазначені пропозиції враховані не були, і приписів щодо переходу в 2004 році від системи пільг і субсидій до адресної грошової допомоги цей Закон не містить. Натомість частиною четвертою статті 58 цього Закону Кабінету Міністрів України надано право у порядку, погодженому з органами місцевого самоврядування, в ряді адміністративно-територіальних одиниць провести експеримент щодо заміни пільг в оплаті за спожиті енергоносії та житлово-комунальні послуги, що надаються згідно з чинним законодавством ветеранам війни та праці, ветеранам військової служби, ветеранам органів внутрішніх справ, реабілітованим громадянам, які стали інвалідами внаслідок репресій, або є пенсіонерами, громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та компенсацій за пільговий проїзд окремих категорій громадян на адресну грошову державну допомогу. 4. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту громадян визначаються виключно законами України. Це положення конкретизоване статтею 19 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”, відповідно до якої питання надання пільг щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв’язку та критерії їх надання регулюються в законодавчому порядку. Постанова Верховної Ради України “Про Основні напрями бюджетної політики на 2004 рік” є підзаконним правовим актом, вона не містить приписів щодо скасування існуючої системи пільг і субсидій та не запроваджує переходу в 2004 році до адресної грошової допомоги. В пункті 5 схвалених нею Пропозицій міститься лише рекомендація щодо підготовки Кабінетом Міністрів України проекту Закону України про Державний бюджет України на 2004 рік. Крім того, ця Постанова та пункт 5 Пропозицій прийняттям 27 листопада 2003 року Закону України “Про Державний бюджет України на 2004 рік” вичерпали свою чинність. 5. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 39 Закону України “Про Конституційний Суд України” конституційне подання повинно містити правове обґрунтування тверджень щодо неконституційності правового акта чи його окремих положень. Аналіз конституційного подання Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини свідчить про відсутність у ньому правового обґрунтування тверджень щодо невідповідності статтям 22, 56 Конституції України зазначеної Постанови в частині схвалення пункту 5 Пропозицій. У конституційному поданні не зазначається, в чому саме положення Постанови і пункту 5 Пропозицій суперечать статтям 22, 56 Конституції України, а містяться лише припущення, що перехід від системи пільг до адресної грошової допомоги може призвести до зниження рівня життя певних верств населення, але це не є правовим обґрунтуванням неконституційності Постанови. На підставі викладеного та керуючись статтями 147, 150 Конституції України, статтями 39, 45, 50 Закону України “Про Конституційний Суд України”, Конституційний Суд України ухвалив: 1. Відмовити у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України “Про Основні напрями бюджетної політики на 2004 рік” від 19 червня 2003 року №987-IV у частині схвалення пункту 5 Пропозицій Верховної Ради України до Основних напрямів бюджетної політики на 2004 рік на підставі пункту 2 статті 45 Закону України “Про Конституційний Суд України” – невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим Конституцією України, Законом України “Про Конституційний Суд України”. 2. Ухвала Конституційного Суду України є остаточною і не може бути оскаржена. Конституційний Суд України |
|