Головне меню  >>      

  2. Співпраця Уповноваженого з прав людини з народними депутатами України

Ефективний парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина, здійснення якого відповідно до Конституції України покладається на Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, неможливий без злагодженої співпраці Уповноваженого з Верховною Радою України, зокрема з народними депутатами України, комітетами, депутатськими групами і фракціями. Налагодження такої співпраці – пріоритетний напрям роботи Уповноваженого від самого початку роботи.

Ще в Першій щорічній доповіді Уповноважений, узагальнюючи досвід роботи з парламентаріями, комітетами Верховної Ради України у 1998–1999 рр., висловила переконання в тому, що тільки спільними зусиллями, використовуючи повною мірою повноваження, надані чинним законодавством народним депутатам України та Уповноваженому, можна поліпшити стан додержання прав і свобод людини в нашій державі. Уповноважений зазначила, що і надалі розширюватиме співпрацю з комітетами Верховної Ради України, народними депутатами України.

У 2000–2001 рр. було започатковано нові і розвинуто вже напрацьовані форми співпраці з народними депутатами України, комітетами Верховної Ради України. Подальшого розвитку набула спільна робота над законопроектами, особливо з питань законодавчого забезпечення додержання прав і свобод людини. Уповноважений брала активну участь у пленарних засіданнях Верховної Ради України під час розгляду законопроектів, пов’язаних з правами людини, Днях уряду в парламенті, парламентських слуханнях. Обов’язковими стали запрошення народних депутатів України, голів парламентських комітетів, керівників депутатських груп і фракцій до участі в роботі “круглих столів”, які проводила Уповноважений з прав людини.

Плідна співпраця склалася з багатьма комітетами Верховної Ради України. Прикладом цього є спільна робота Уповноваженого з прав людини та Комітету з прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин (голова – Геннадій Удовенко). Законопроекти, які опрацьовуються в цьому комітеті, як правило, надсилаються Уповноваженому з прав людини з проханням надати свої пропозиції, зауваження. Так, були враховані пропозиції Уповноваженого до законопроектів “Про громадянство”, “Про міграцію”, “Про біженців”, які прийняті Верховною Радою України як закони України.

Звернення з проханням надати свої висновки до тих чи інших законопроектів з погляду дотримання прав людини надходили і від інших комітетів, зокрема від Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією щодо концепції законопроекту про внесення змін і доповнень до окремих законів України стосовно боротьби із злочинністю у сфері банківської діяльності; від депутатської фракції “Яблуко” стосовно розроблених фракцією проектів Кримінально-виконавчого кодексу та проекту закону “Про громадський контроль за забезпеченням прав, свобод, законних інтересів осіб затриманих, підозрюваних і обвинувачених у вчиненні злочинів, арештованих, засуджених та сприяння громадськими організаціями роботі установ виконання покарань, місць тримання під вартою” тощо.

Одночасно слід зазначити, що від комітетів та депутатських груп і фракцій до Уповноваженого з прав людини надсилалися також звернення з приводу порушень прав окремих громадян. Всього ж  від комітетів Верховної Ради України у 2000 р. надійшло 15 звернень, у 2001 р. – 15. Від депутатських груп і фракцій Верховної Ради України у 2000 р. надійшло 5 звернень, у 2001 р. – 8. До речі, у 1998–1999 рр. звернень від депутатських груп і фракцій не було зовсім.

У 2000–2001 рр. був започаткований новий напрям співпраці – спільна робота  Уповноваженого з прав людини і народних депутатів України та взаємна підтримка в питаннях приведення законодавства України у відповідність із Конституцією України. Свідченням цього є такі факти.

У 2000 р. Уповноважений з прав людини звернулася до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності Конституції України ст.11, 16 Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”. Майже одночасно з цього ж питання звернулися з конституційним поданням 183 народних депутати України. Конституційний Суд об’єднав подання в одне конституційне провадження. Погляди Уповноваженого і народних депутатів України на порушене питання збігалися, і на пленарному засіданні представники суб’єктів права на конституційне подання – представник Уповноваженого з прав людини і представник групи народних депутатів України – спільно відстоювали їх, що, безумовно, посилило позицію як Уповноваженого з прав людини, так і народних депутатів України.

Інший приклад. У справі за конституційним поданням Уповноваженого з прав людини щодо відповідності Конституції України положень ст.7, 8 Закону України “Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України” (справа про заощадження громадян) під час слухання справи на пленарному засіданні Конституційного Суду позиція Уповноваженого була підтримана Головою Верховної Ради України Іваном Плющем та народним депутатом України Олександром Стояном.

На думку Уповноваженого, ці напрями співпраці з депутатами мають бути розвинені. Спільна робота над законопроектами, приведенням чинного законодавства у відповідність до Конституції України дає плідні результати і сприяє формуванню більш ефективного механізму забезпечення конституційних прав людини в Україні.

З метою налагодження тісніших зв’язків з Верховною Радою України Уповноважений використовувала своє право направляти акти реагування до Голови Верховної Ради України як до однієї з вищих посадових осіб держави. Так, у 2001 р. були направлені подання:

–     про внесення змін та доповнень до проекту Податкового кодексу України (стосовно підтримки пропозицій Державного департаменту з питань виконання покарань до проекту Податкового кодексу України);

–     про усунення порушень конституційних прав затриманих та заарештованих громадян під час перебування їх у міськрайорганах МВС України (стосовно збільшення бюджетного фінансування витрат на харчування затриманих та заарештованих осіб);

–     про запобігання порушенню прав громадян на соціальний захист внаслідок недофінансування соціальних потреб, визначених у проекті Закону України “Про Державний бюджет України на 2002 рік”;

–     про прискорення ратифікації Конвенції ООН про статус біженців 1951 р.

Таким чином, порушені в поданнях Уповноваженим проблеми вирішувалися спільно з Верховною Радою України. Слід зазначити, що Голова Верховної Ради України Іван Плющ з розумінням сприйняв подання Уповноваженого з прав людини і сприяв у вирішенні порушених питань. Так, уже в січні 2002 р. (подання вносилося у грудні 2001 р.) Верховною Радою України було ратифіковано Конвенцію ООН  про статус біженців; у Державному бюджеті України на 2002 р. були збільшені видатки на харчування затриманих та заарештованих осіб у міськрайвідділах МВС України.

Свідченням зміцнення зв’язків з парламентаріями є збільшення їхніх колективних звернень до Уповноваженого з прав людини. Так, за дорученням 60 народних депутатів України до Уповноваженого звернувся народний депутат Євген Красняков з проханням клопотати перед Конституційним Судом України про невідкладний розгляд їх конституційного подання щодо офіційного тлумачення ст. 62 Закону України “Про державний бюджет України на 2000 рік” у частині призупинення на 2000 р. дії п.4 частини першої ст.57 Закону України “Про освіту”. Уповноважений з урахуванням вимог Конституції України направила це колективне звернення народних депутатів України до Конституційного Суду з проханням врахувати його під час розгляду справи на колегії суддів Конституційного Суду.

З метою подальшого вдосконалення форм співпраці з народними депутатами, парламентськими комітетами, депутатськими групами і фракціями, як вже зазначалося, у практику було запроваджено обов’язкове запрошування народних депутатів України, голів комітетів, керівників фракцій і груп до участі в роботі “круглих столів”, які проводилися Уповноваженим з прав людини.

Напередодні третьої річниці заснування інституції Уповноваженого з прав людини 12 квітня 2001 р. у конференц-залі Верховної Ради України відбулася зустріч “за круглим столом” “Захист прав людини в Україні на сучасному етапі: проблеми і перспективи”. У роботі “круглого столу” поряд з членами уряду, Конституційного та Верховного Судів, Генеральної прокуратури, представниками міжнародних установ, деяких іноземних посольств в Україні, недержавних організацій, науковцями та керівниками засобів масової інформації активну участь взяли народні депутати України, керівники депутатських фракцій, голови парламентських комітетів: Анатолій Кінах, Олександр Мороз, Василь Онопенко, Сергій Правденко, Василь Сіренко, Валерій Сушкевич, Геннадій Удовенко, Рефат Чубаров. На “круглому столі” було обговорено питання становлення нового конституційного органу, його роль у захисті прав людини, поліпшення стану забезпечення прав і свобод людини і громадянина у нашій країні.

У грудні 2001 р. з нагоди Міжнародного дня захисту прав людини Уповноваженим з прав людини було проведено “круглий стіл” “Захист прав і свобод найбільш вразливих груп населення”, в роботі якого взяли активну участь народні депутати України Людмила Безугла, Іван Білас, Анатолій Левченко.

Стало практикою особисте спілкування Уповноваженого з прав людини з народними депутатами України, головами комітетів, керівниками депутатських груп і фракцій, що сприяє пошуку спільних точок зору на ту чи іншу проблему.

Показовим є такий приклад. Плануючи ремонт у приміщенні Секретаріату, Уповноважений запросила на зустріч голову Комітету Верховної Ради України з питань інвалідів і ветеранів Валерія Сушкевича. Оглянувши будинок, народний депутат дав практичні поради, що і як треба зробити, щоб інваліди, які приходять на прийом до Уповноваженого з прав людини, відчували себе зручно.

З метою налагодження більш конкретної співпраці з комітетами Верховної Ради України Уповноважений з прав людини звернулася до голів парламентських комітетів щодо можливості присутності на засіданнях комітетів та участі у їх роботі працівників Секретаріату Уповноваженого з прав людини. Абсолютна більшість керівників комітетів схвально поставились до цієї пропозиції. Працівників Секретаріату Уповноваженого з прав людини не лише запрошували на засідання, а й на прохання голів профільних комітетів Верховної Ради України вони доводили до відома народних депутатів України думку Уповноваженого стосовно обговорюваних проблем, висловлювалися з питань підготовки окремих законопроектів та внесення змін і доповнень до чинного законодавства відповідно до Конституції України та міжнародних стандартів у галузі прав людини.

Наприклад, під час розгляду Комітетом з питань культури і духовності (голова – народний депутат Лесь Танюк) проектів законів України “Про бібліотеку і бібліотечну справу”, “Про народні художні промисли”, “Про внесення змін до законів “Про захист прав споживачів” та “Про рекламу”, “Про внесення змін до деяких законів України з питань оподаткування” була доведена позиція Уповноваженого стосовно обговорюваних питань. Зокрема, щодо необхідності державної підтримки культури і мистецтва, надання бібліотекам статусу і можливостей сучасних інформаційних центрів, захисту і розвитку національного книговидання, поваги до авторського права, підвищення якості інформаційного продукту.

Представники Уповноваженого також брали участь у роботі комітетів під час розгляду законопроектів “Про службу в органах місцевого самоврядування”, “Про статус депутатів місцевих рад”, “Про Кабінет Міністрів України” та ін.

Як наслідок, склалися плідні стосунки Уповноваженого з прав людини з комітетами Верховної Ради України: з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин; з питань охорони здоров’я, материнства і дитинства; з питань державного будівництва та місцевого самоврядування; з питань культури і духовності; з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю; з питань свободи слова та інформації; з питань законодавчого забезпечення діяльності правоохоронних органів та ін. Форми співпраці з народними депутатами України, які дають вагомі плоди, і надалі будуть розвиватися і вдосконалюватися.

Робота Уповноваженого з прав людини зі зверненнями народних депутатів України. Відповідно до ст.16 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” звернення народного депутата України про порушення прав людини є однією з підстав для здійснення діяльності Уповноваженого з прав людини.

Народний депутат України у Верховній Раді України представляє інтереси великої кількості громадян, які його обрали. Водночас для виборців він є представником єдиного органу законодавчої влади. За наслідками діяльності народного депутата України громадяни оцінюють діяльність всієї Верховної Ради. Саме тому Уповноважений з прав людини з самого початку своєї діяльності приділяє особливу увагу роботі зі зверненнями народних депутатів України. Уповноважений особисто розглядає кожне депутатське звернення і вважає за необхідне надавати всіляку допомогу депутату у розв’язанні проблем його виборців.

Кількість народних депутатів України, які зверталися до Уповноваженого з прав людини, зменшилася у 2000 р. і суттєво зросла у 2001 р. (рис.2.3).

Рисунок 2.3. Кількість народних депутатів України, які звернулися до Уповноваженого з прав людини у 1998–2001 рр.

Якщо у 1998 р. 53 народних депутати України надіслали 79 звернень, у 1999 р. 99 народних депутатів України надіслали 187 звернень, то у 2000 р. від 89 народних депутатів України надійшло 142 звернення, а у 2001 р. вже 127 народних депутатів України надіслали 244 звернення (рис. 2.4). Таким чином, упродовж 1998–2001 рр. до Уповноваженого з прав людини надійшло 652 письмові звернення народних депутатів України.

Рисунок 2.4. Кількість письмових звернень народних депутатів України до Уповноваженого з прав людини у 1998–2001 рр.

Окрім того, протягом 2000–2001 рр. надійшло 48 письмових звернень, направлених депутатами міських, районних та обласних рад. Цим зверненням Уповноважений також приділяє увагу, попри те що депутати рад інших рівнів як окремі суб’єкти звернення до Уповноваженого у Законі України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” не визначені.

Однією з причин зростання кількості звернень народних депутатів України до Уповноваженого з прав людини стало рішення Конституційного Суду України від 11 квітня 2000 р. за №4-рп/2000 про офіційне тлумачення положень частини першої ст.86 Конституції України, частини першої ст.12 та частин першої і другої ст.19 Закону України “Про статус народного депутата України” щодо права народного депутата України надсилати до органів влади депутатські запити та звернення, яким встановлено: “Народний депутат України не має права звертатися до органів прокуратури і прокурорів з вимогами, пропозиціями чи вказівками у конкретних справах з питань підтримання державного обвинувачення в суді, представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом, нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство, нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян, а також до слідчих прокуратури з питань досудового слідства у конкретних кримінальних справах”.

Це рішення значно обмежило функції парламентського контролю, який визначений Конституцією України, право народного депутата України звертатися до зазначених органів влади з питань поновлення порушених прав виборців.

Виникає цілком логічне запитання: як народному депутату України реалізувати положення п.5 ст.17 Закону України “Про статус народного депутата України", відповідно до якого: “Народний депутат України як представник державної влади у разі порушення прав, свобод і інтересів людини та громадянина, що охороняються законом, та інших порушень законності має право на місці вимагати негайного припинення порушення або звертатися з вимогою до відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ та організацій припинити такі порушення. У разі порушення законності народний депутат може звернутися з депутатським зверненням до відповідних посадових осіб правоохоронних органів чи органів виконавчої влади, що здійснюють державний контроль у відповідній галузі.

Посадові особи органів державної влади, органів місцевого самоврядування, керівники підприємств, установ та організацій, а також працівники правоохоронних органів, до яких звернуто вимогу народного депутата про припинення порушення законності, зобов’язані негайно вжити заходів щодо усунення порушення, а за необхідності – притягти винних до відповідальності з наступним інформуванням про це народного депутата. У разі невжиття заходів щодо усунення порушення посадові особи несуть дисциплінарну, адміністративну або кримінальну відповідальність у встановленому законом порядку.”

Як свідчить аналіз, у зверненнях народних депутатів України до Уповноваженого з прав людини, надісланих разом з заявами і скаргами громадян, найчастіше оскаржуються дії працівників правоохоронних органів та органів прокуратури, тобто тих органів, до яких народні депутати України не мають права звертатися з питань поновлення порушених прав своїх виборців.

Ось що пише народний депутат України Сергій Головатий у зверненні до Уповноваженого з прав людини з приводу безпідставного, як на його думку, взяття під варту гр. С.Салова: “На жаль, рішенням Конституційного Суду України від 11 квітня 2000 р. № 4-рп/2000 народні депутати України позбавлені права на апеляцію до органів прокуратури стосовно конкретних судових справ, але ця справа, на мій погляд, вимагає рішучих дій щодо цієї ситуації”. Тому народний депутат звертається з проханням до Уповноваженого перевірити законність дій правоохоронних органів.

Уповноважений вважає, що встановлене Конституційним Судом України обмеження прав народних депутатів України  суперечить чинному законодавству України і не відповідає вимогам побудови демократичної  правової держави. Ця проблема потребує свого розв'язання. Уповноважений з прав людини у всіх необхідних випадках йде назустріч народним депутатам України щодо захисту прав і свобод їхніх виборців.

З-поміж народних депутатів України, які звернулися до Уповноваженого з прав людини, – представники усіх груп і фракцій парламенту. Як і в минулі роки, найчастіше зверталися депутати, яких було обрано за мажоритарними округами. Так, у 2000 р. звернулися 53 таких народних депутати України, або 59,7% усіх народних депутатів, які звернулися до Уповноваженого. У 2001 р. до Уповноваженого звернулися 75 народних депутатів, обраних за мажоритарними округами, або 59%.

Переважна більшість депутатів зверталася до Уповноваженого на прохання громадян або в інтересах захисту їхніх прав і свобод з питань, які народні депутати України з різних причин не могли вирішити. У 2000 р. у 58 випадках народні депутати направили на розгляд Уповноваженого звернення громадян, адресовані особисто їм, у 2001 р. було направлено вже 101 таке звернення.

Зміст депутатських звернень, направлених заяв та скарг громадян свідчить, що питання, які порушуються у зверненнях, суттєво не відрізняються від тих, що порушувалися народними депутатами України у 1998–1999 рр. Насамперед у народних депутатів України викликає тривогу стан справ з дотриманням громадянських, особистих, економічних і соціальних прав громадян.

За даними аналізу депутатських звернень спостерігається тенденція до зростання кількості повідомлень про порушення громадянських прав. Так, частка повідомлень про порушення громадянських прав у 1998 р. становила 38%, у 2001 р. – 57,7%.  На другому місці за кількістю повідомлень про порушення у 2000–2001 рр. виявились особисті права (рис. 2.5).

Рисунок 2.5. Порушення прав громадян, про які повідомляється у зверненнях народних депутатів України (у відсотках)

На думку Уповноваженого з прав людини, велика кількість повідомлень про порушення громадянських та особистих прав свідчить про незадоволення народних депутатів України діяльністю органів, які зобов’язані охороняти конституційні права громадян, та їх недовіру до цих органів. Громадяни вважають себе незахищеними і в пошуках справедливості змушені звертатися до народних депутатів України та Уповноваженого з прав людини. Про це свідчить і збільшення звернень народних депутатів України до Уповноваженого з прав людини з проханням прийняти їх на особистому прийомі разом з їх виборцями у зв’язку з тим, що їхні попередні звернення та заяви в ті чи інші органи влади не були розглянуті належним чином.

Звернення народних депутатів України з приводу порушень громадянських прав. Про порушення громадянських прав своїх виборців народні депутати України повідомляли Уповноваженого у 2000 р. у 89 зверненнях, у 2001 р. – у 182 зверненнях. Найбільша кількість звернень у 2000–2001 рр. – скарги на дії правоохоронних органів – 79, оскарження судових рішень і вироків – 56, невиконання судових рішень з цивільних справ – 26, порушення прав осіб позбавлених волі – 28, скарги на тяганину з розглядом справи в суді – 16, порушення права на належний та своєчасний розгляд звернень – 17. Види порушень громадянських прав, про які повідомлялося у зверненнях народних депутатів України протягом 2000–2001 рр., подані на рис. 2.6.

Рисунок 2.6. Види порушень громадянських прав, про які повідомлялось у зверненнях народних депутатів України у 2000–2001 рр. (­­у від­сотках)

Привертає увагу те, що значна частка порушень громадянських прав припадає на порушення прав працівниками правоохоронних органів. Тяганина з розслідуванням кримінальних справ, відмови в порушеннях справ за заявами громадян, безпідставне порушення кримінальних справ – основні питання, які порушуються у зверненнях народних депутатів України та в доданих до звернень заявах і скаргах виборців. Так, до Уповноваженого з прав людини звернувся народний депутат України Геннадій Удовенко в інтересах громадянина В.Гаврилова, проти якого прокуратурою Дніпровського району м.Києва було порушено кримінальну справу. Кримінальна справа розслідувалася з грубими порушеннями і двічі поверталася судом на дослідування, а В.Гаврилов майже два роки утримувався в СІЗО. Після втручання Уповноваженого йому було змінено запобіжний захід з тримання під вартою на підписку про невиїзд.

Ще один приклад. До Уповноваженого з прав людини звернулися народні депутати України Людмила Пасєчна і Костянтин Охріменко з приводу безпідставної відмови в порушенні кримінальної справи за їх заявою до прокуратури та міжрайонного відділу СБУ Костянтинівського району Донецької області. 28 березня 2001 р. народні депутати проводили зустріч з мешканцями с.Артемівки Костянтинівського району Донецької області. Зустріч проводилася у зв’язку з масовими скаргами сельчан на беззаконня, яке панує в селі з вини власника ПСП “Україна” В.Жулія. Під час зустрічі останній вчинив протиправні дії стосовно народних депутатів України, погрожував їм і присутнім, спровокував бійку, під час якої було завдано тілесних ушкоджень народному депутату К.Охріменку. Свідками цієї ганебної події стали всі присутні на зустрічі мешканці села. Обурені такою поведінкою сільського можновладця, народні депутати 28 березня 2001 р. звернулися до прокуратури Костянтинівського району, міжрайонного відділу СБУ із заявою про порушення кримінальної справи за цими фактами. Ось як відреагували “компетентні органи” на заяви народних депутатів України. 6 квітня 2001 р. Краматорський міжрайонний відділ СБУ листом за № 32/0-5 повідомив їм: “В связи с отсутствием в действиях гражданина Жулия А.Н. объективной стороны преступления, ответственность за которое предусмотрено ст.58 УК Украины, Краматорским МРО УСБУ в Донецкой области вынесено постановление об отказе в возбуждении уголовного дела в соответствии со ст.6 п.2 УПК Украины, о чем 05.04.2001 года информирован прокурор гор.Константиновки.” Прокуратура Костянтинівського району листом від 11 квітня 2001 р. повідомила народних депутатів про проведену дослідчу перевірку за фактами, викладеними у зверненні від 30 березня 2001 р., і на підставі зібраних матеріалів 11.04.2001 р. прокуратурою району винесена постанова про відмову в порушенні кримінальної справи... Лише після  надісланого подання Уповноваженим з прав людини до прокурора Донецької області В.Пшонки, кримінальну справу було-таки порушено.

Якщо так реагують на звернення народних депутатів України, то що говорити про реакцію на скарги пересічних громадян. Подружжя Мельник, звернення яких надіслав Уповноваженому народний депутат України Володимир Єщенко, повідомило, що три роки розслідувалася кримінальна справа за фактом ДТП, у якій загинув їхній син. П’ятий рік намагається добитися істини у справі загибелі сина гр. Т.Муравська з Донеччини, про що повідомляється у зверненні народного депутата України Анатолія Хмельового. До Уповноваженого з прав людини звернувся Народний депутат України Валерій Череп з проханням надати допомогу гр. З.Меленчук, яка 9 років потерпає від протиправних дій гр.Д., а правоохоронні органи, до яких вона звертається із скаргами і заявами, постійно зволікають з їх розглядом.

Значна частина звернень народних депутатів України стосується права громадян на судовий захист. Так, у 2000–2001 рр. у 26 зверненнях порушувалися питання несвоєчасного виконання судових рішень, у 16 –повідомлялося про тяганину з розглядом справ у суді; у 21 зверненні –  оскаржувалися вироки суду з кримінальних справ, у 34 – судові рішення з цивільних справ; у 5 зверненнях – висловлювалося незадоволення діями суддів при здійсненні правосуддя.

Слід зазначити, що звернення, які стосуються оскарження судових рішень та вироків, народні депутати України направляють на прохання та за наполяганням громадян. На думку Уповноваженого, це зумовлено правовою необізнаністю громадян, які не можуть скористатися послугами професійних юристів через відсутність коштів, та тим, що громадяни допускають, що вирок або рішення можуть бути винесеними не  відповідно до закону. Вивчення справ показало, що на обґрунтування своїх скарг громадяни наводять доводи, які мають бути досліджені у судовому засіданні і оцінку яким має право давати виключно суд, а не Уповноважений з прав людини. Оскільки вирішення таких питань не є компетенцією Уповноваженого, на всі звернення, пов’язані з оскарженням судових рішень і вироків, громадянам надсилалися докладні роз’яснення про встановлений чинним законодавством порядок оскарження рішень і вироків та про недопустимість будь-якого втручання у процесуальну діяльність суддів.

Невиконання або несвоєчасне виконання судових рішень – ганебне для держави явище, адже воно є прямим порушенням вимоги частини п'ятої ст.124 Конституції України, відповідно до якої судові рішення “...є обов’язковими до виконання на всій території України”, а також порушення ст. 6 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини щодо права на справедливий судовий розгляд. Звернення народних депутатів України переважно стосуються невиконання судових рішень про стягнення боргів із заробітної плати, одноразових допомог і відшкодувань за втрачене внаслідок виробничої травми або професійного захворювання здоров’я.

Невиконання судових рішень є також визнанням того факту, що суди в державі не виконують покладених на них функцій в частині захисту прав і свобод громадян, тобто залишається лише декларацією проголошена у ст.22 Конституції України норма, згідно з якою “...конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані”. Підривається довіра до держави, яка зобов’язана утверджувати і забезпечувати права і свободи людини, і довіра й повага до Конституції України. Із звернень до Уповноваженого з прав людини народних депутатів України Ярослава Сухого в інтересах гр. Н.Титової, Анатолія Матвієнка в інтересах гр. Г.Могілей та інших вбачається, що їх ці питання не залишили байдужими.

Серед звернень народних депутатів України до Уповноваженого з прав людини з приводу порушень громадянських прав  у 2000 р. 11 повідомлень стосувалися прав осіб, позбавлених волі. У 2001 р. таких повідомлень було 17. Незадовільні санітарно-гігієнічні умови, відсутність належного санітарно-медичного забезпечення, недостатнє харчування, переповненість у камерах – це далеко не повний перелік негараздів, які мають місце у відповідних установах, і про які повідомляється у зверненнях. Особливо це стосується ІТТ та СІЗО. Більше половини депутатських звернень, доданих до них звернень громадян стосується порушення прав громадян саме в цих установах.

Уповноважений добре обізнана зі станом справ у ІТТ та СІЗО. Недаремно одне з подань Уповноваженого до Голови Верховної Ради України було направлене з метою усунення порушень прав затриманих та заарештованих громадян під час перебування їх у міськрайорганах МВС України. Підставою для такого подання стали і звернення народних депутатів України. Про це докладніше йтиметься у наступних розділах Доповіді.

Звернення народних депутатів України про порушення особистих прав громадян. У 2000 р. у своїх зверненнях народні депутати України повідомили Уповноваженого з прав людини про порушення тих чи інших особистих прав громадян (33 звернення), у 2001 р. – 53 звернення з цих питань. Застосування тортур, жорстоке поводження, приниження людської гідності, утримання під вартою без рішення суду, незаконний арешт чи затримання – основні порушення, про які повідомляють у зверненнях народні депутати. На рис. 2.7 надана структура порушень особистих прав громадян, про які повідомляється у зверненнях народних депутатів України протягом 2000–2001 рр.

Рисунок 2.7. Види порушень особистих прав громадян, про які повідомляється у зверненнях народних депутатів України протягом 2000–2001 рр. (у відсотках)

Ось, що пише у зверненні народний депутат України Йосип Вінський: “У ніч з 6 на 7 вересня 2001 р. працівники Оріхівського райвідділу МВС Запорізької області побили гр. М.Пономаренка, його сина та неповнолітнього Максима Лебедя. Затримавши вказаних осіб біля будинку сім’ї Пономаренків близько третьої години ночі, працівники міліції відвезли їх до чергової частини, де спеціальними прийомами почали мордувати цих людей. Як свідчать потерпілі, їх били боксерськими рукавичками, кийками, застосовували протигаз. Внаслідок таких дій міліції неповнолітній М.Лебедь та син М.Пономаренка були госпіталізовані зі струсом головного мозку, травмами голови та грудини".

Як “робляться” кримінальні справи, розповідається у заяві гр. С.Чумакової, в інтересах якої до Уповноваженого з прав людини звернулася народний депутат України Людмила Безугла: “22 мая 2000 г. работники уголовного розыска Н-Каховского ГОВД Волковский и Коршун забрали моего сына из спортзала. Мой муж поехал следом за ним. Когда я приехала (около 19 часов) в здание милиции, то увидела, что мой муж находится в камере для задержанных, а на мой вопрос, где мой сын, мне ответили, что его допрашивают. На мои возмущения, что сына допрашивают без родителей и адвоката (син гр. С.Чумакової – неповнолітній), никто не реагировал, к сыну меня так и не пустили. По поводу мужа мне пояснили, что он задержан по указанию начальника. Я простояла под зданием милиции до 3 часов ночи. За это время периодически выходили работники милиции: Журавлев, Суховицкий, Кустов, они говорили, что моего сына допрашивают и когда допросят, то выпустят. Но ни сына, ни мужа я так и не дождалась. Начальник милиции Репилевский, когда уходил, сказал мне: «Я сказал, что они останутся здесь!». Затем вышла следователь Матвиенко, я узнала от дежурных, что как раз она и допрашивала моего сына, и сказала мне, чтобы я приходила утром. Утром я отнесла жалобу в прокуратуру г.Новая Каховка на незаконные действия работников милиции, ответа не получила. Дождавшись следователя Матвиенко, я, записавшись у дежурного, стала подниматься к ней в кабинет, чтобы узнать, за что моего сына держат в милиции. Но появился начальник милиции и начал кричать на меня, чтобы я вышла вон, кто меня вообще пропустил, и что я сяду рядом с мужем.

Вечером моего мужа выпустили. В течение суток пребывания моего мужа в милиции Репилевский составил протокол об административном правонарушении, о якобы имевшем место возле здания милиции мелком хулиганстве в 19 часов, о чем «свидетельствовали» работники уголовного розыска – Журавлев, Суховицкий и Коршун. Мой муж зашел в милицию с сотрудниками милиции в 18 часов и больше не выходил. Его выпустили через сутки. Новокаховский суд отменил постановление начальника милиции, таким образом оправдав моего мужа. Через трое суток, опять ночью, решалась судьба моего сына. Прокурор г.Новая Каховка, прочитав дело, не дал санкцию на арест, и моего сына выпустили. Дома Дима мне рассказал, что его бил сам начальник милиции Репилевский, а следователь Матвиенко отливала его водой.” Далі – ще на трьох сторінках про дії правоохоронців. “Розслідувана” такими методами кримінальна справа була направлена до суду, і син заявниці був засуджений до позбавлення волі.

Уповноважений з прав людини направила матеріали звернення до Херсонського обласного суду. Факти, наведені гр. С.Чумаковою, були досліджені під час розгляду справи в касаційній інстанції. Голова Херсонського обласного суду повідомив Уповноваженого про таке: “... що ухвалою касаційної інстанції Херсонського обласного суду від 8.05.2001 р. вирок Дніпровського районного суду м.Херсона стосовно її сина – Д.Чумакова скасований, у тому числі і за підставами, на які С.Чумакова вказує в своїй заяві, а справа повернута на новий судовий розгляд...”

Про “дійові” методи добування свідчень повідомили, наприклад, гр. Н.Боднарук з Миколаївщини, гр. Листуха з Керчі, звернення яких було надіслано Уповноваженому з прав людини з фракції “Лівий центр”. Про порушення права громадян на правову допомогу захисника повідомлялося у зверненнях народних депутатів Бориса Беспалого, Михайла Павловського та інших. Приділяючи велику увагу питанню забезпечення права людини на життя, честь, гідність, недоторканність і безпеку, та на підставі звернень народних депутатів України, громадян України, стану дотримання цих прав у країні присвячено аналізу окремий розділ цієї Доповіді.

Звернення народних депутатів України про порушення економічних прав громадян. Порівняно з минулими роками зменшилася кількість звернень народних депутатів України з питань порушення економічних прав їх виборців. Якщо у 1998–1999 рр. таких звернень було 63, то у  2000–2001 рр. їх надійшло 55   (24 – у 2000 р. і 31 – у 2001 р.). Серед них найбільше з проблем повернення заощаджень громадян і невиплати заробітної плати, скарг на незаконне звільнення з роботи. У зв’язку з проведенням земельної реформи до Уповноваженого з прав людини надходили звернення з приводу порушення права власності на землю та житло.

На думку Уповноваженого з прав людини, відносно невелика кількість звернень з приводу порушення економічних прав громадян зумовлена аж ніяк не зростанням добробуту громадян. Хронічна невиплата заробітної плати, наприклад, стала настільки звичним явищем, що сприймається у громадській думці як щось неминуче.

Звернення народних депутатів України про порушення соціальних прав громадян. Про порушення соціальних прав громадян народні депутати України повідомляли у 2000–2001 рр. Уповноваженого у 67 зверненнях (27 звернень у 2000 р. і 40 звернень у 2001 р.). Переважна більшість звернень була пов’язана з забезпеченням соціального захисту, із станом довкілля тощо. З питань дотримання прав на соціальний захист найбільше занепокоєння викликають факти порушення права на захист в разі втрати працездатності, невиплати регресних відшкодувань і одноразових допомог за ушкоджене здоров’я, позбавлення пільг або невиконання законів, відповідно до яких передбачаються пільги для визначених категорій громадян. Звернення народних депутатів України стали однією з підстав для направлення подання Уповноваженого Голові Верховної Ради про запобігання порушенню прав громадян на соціальний захист внаслідок недофінансування соціальних потреб, визначених у проекті Закону України на 2002 рік, про що вже йшлося.

Що стосується органів державної влади, дії яких оскаржуються в депутатських зверненнях та доданих до них заявах і зверненнях громадян України, то найбільша їх кількість – 71% – надходить на дії судових органів, органів МВС та прокуратури (рис. 2.8).

Рисунок 2.8. Органи державної влади, дії яких оскаржуються у зверненнях народних депутатів України, надісланих Уповноваженому у 2000–2001 рр. (у відсотках)

За ними посіли державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, Міністерство юстиції та його органи на місцях (переважно це проблема невиконання судових рішень). Кабінету Міністрів України ставиться у провину невирішення питання повернення заощаджень громадян України та порушення соціальних прав громадян.

Відкриття проваджень за зверненнями народних депутатів України. У Першій щорічній доповіді Уповноваженого з прав людини наголошувалося, що звернення народних депутатів України у багатьох випадках ставали підставою для відкриття Уповноваженим провадження про порушення прав і свобод людини. Ця практика була продовжена і у 2000–2001 рр. У 2000 р. було відкрито 62 провадження, у 2001 р. – 80 проваджень (рис. 2.9)

Рисунок 2.9. Кількість проваджень, відкритих Уповноваженим з прав людини за зверненнями народних депутатів України протягом 1998–2001 рр

Значне збільшення проваджень Уповноваженого, відкритих за зверненнями народних депутатів України у 2000–2001 рр., свідчить про якісно новий рівень співпраці Уповноваженого з народними депутатами України. Уповноважений відкриває провадження з метою більш повного і об’єктивного вивчення справи. У ході провадження здійснюються необхідні перевірки з виїздом на місце, до відповідних органів влади надсилаються запити, отримуються пояснення. Уповноважений та працівники Секретаріату беруть участь у судових засіданнях. У необхідних випадках готуються подання Уповноваженого з прав людини. Тільки після здійснення всіх можливих заходів Уповноваженим приймається остаточне рішення у справі.

Слід зазначити, що Уповноважений відкривала провадження навіть за зверненнями народних депутатів України, що порушували питання, вирішення яких формально не належало до компетенції Уповноваженого. Проте Уповноважений з прав людини, керуючись справедливістю та власною совістю, як того вимагає присяга, – здійснювала такі дії.

Із загальної кількості проваджень за такими зверненнями у 2000 р. було відкрито 8 проваджень, у 2001 р. – 13. Так, були відкриті провадження: за зверненням народного депутата України Олексія Лісогорського в інтересах матері дитини-інваліда Н.Воєводіної з м.Ізюма щодо переселення з 9 поверху на нижчий; за зверненням народного депутата України Сергія Танасова в інтересах хворої дитини гр. І.Любченко з м.Кам’янця-Подільського щодо лікування хворої дитини в приватній клініці; за зверненням народного депутата України Євгена Жовтяка в інтересах інваліда І-ї групи гр. А.Терницького щодо перегляду судового рішення про визнання недійсним договору купівлі-продажу та ін.

За наслідками відкритих проваджень за зверненнями народних депутатів України у 2000 р. у 13 випадках було поновлено порушені права та задоволено прохання заявників; за 38 провадженнями вжито заходів щодо усунення порушень прав і свобод, про які повідомлялося у зверненнях; за 22 зверненнями відмовлено у задоволенні вимог заявників, у тому числі у 12 випадках – не підтвердилися наведені у зверненнях факти щодо порушень прав громадян та в 10 – через відсутність на те підстав; за 6 – провадження тривали у 2001 р. У результаті проваджень, відкритих Уповноваженим у 2001 р., поновлено порушені права та задоволено прохання заявників за 17 зверненнями, вжито заходів щодо поновлення порушених прав за 24 зверненнями, відмовлено у задоволенні прохань заявників за відсутністю підстав чи непідтвердженням фактів стосовно 43 звернень. За 10 зверненнями термін провадження було продовжено і вони здійснювалися у 2002 р.

Ось приклади поновлення прав і свобод громадян за наслідками проваджень Уповноваженого. Народний депутат України Григорій Дашутін звернувся до Уповноваженого з прав людини з проханням допомогти поверненню в Україну з Об'єднаних Арабських Еміратів гр. І.Полехіної, яка опинилася там з двома дітьми без засобів до існування та документів. Було вивчено всі обставини цієї справи. Уповноважений звернулася з відповідним листом до Консульського управління МЗС України. Після звернення Уповноваженого Посольством України в ОАЕ гр. І.Полехіній були оформлені документи на повернення в Україну, надане необхідне консульське сприяння. Мати з дітьми повернулася на Батьківщину.

Народний депутат України Василь Терещук звернувся з проханням сприяти у фінансуванні операції з пересадки нирки мешканці м.Ялти Автономної Республіки Крим, інваліду І групи, багатодітній матері В.Стояновій. Уповноваженим було відкрите провадження, направлене відповідне клопотання до Ради міністрів АР Крим. За повідомленням Голови Ради міністрів автономії С.Куніцина до Донецького центру по пересадці нирки для проведення операції заявниці було перераховано 24 тис. грн.

У результаті проваджень Уповноваженого з прав людини також поновлено права громадян за зверненнями: народного депутата України Павла Тищенка про поновлення на роботі гр. О.Каруш; народного депутата України Олени Мазур про виплату пенсії та заборгованості колишнім працівникам льотних екіпажів А.Барабашу, Ю.Морозову, І.Фоменку; народного депутата України Єгора Анненкова в інтересах гр.Губанова з приводу зволікання з розглядом цивільної справи в суді.

Народний депутат України Людмила Безугла направила Уповноваженому з прав людини колективного листа (484 підписи) мешканців мікрорайону “Енергетик” м.Чигирина Черкаської області. Після консервації будівництва ДРЕС у мікрорайоні, який знаходиться на відстані 10 км від м.Чигирина, накопичилась низка гострих соціально-економічних проблем. У результаті вжитих Уповноваженим з прав людини заходів проблеми жителів мікрорайону були порушені на сесії Черкаської обласної ради. Розроблено план заходів щодо поліпшення соціально-економічного стану мікрорайону, виділено кошти на розв'язання проблеми з теплопостачанням, здійснено заходи щодо поліпшення медичного обслуговування, транспортного сполучення тощо.

Народний депутат України Федір Абрамов надіслав Уповноваженому з прав людини звернення Торезької міської організації “Союз Чорнобиль” з приводу закриття в лікарні № 5 міста спеціалізованого відділення радіаційної медицини. Уповноваженим з прав людини за цим фактом було відкрите провадження. До Міністерства охорони здоров’я, Донецької обласної адміністрації було направлено відповідні запити, вивчено ситуацію. Внаслідок вжитих заходів Управлінням охорони здоров’я облдержадміністрації за погодженням з міською організацією “Союз Чорнобиль” прийнято рішення про відкриття денного стаціонару на 20 ліжок для лікування ліквідаторів аварії на ЧАЕС та постраждалих від Чорнобильської катастрофи.

Фракція “Лівий центр” надіслала звернення гр. Н.Боднарук, у якому заявниця повідомляла про застосування до її сина недозволених методів слідства працівниками міліції та висловила незгоду з відмовою у порушенні кримінальної справи проти цих працівників. Після втручання Уповноваженого з прав людини прокуратура Миколаївської області скасувала постанову помічника прокурора Заводського району м.Миколаєва про відмову в порушенні кримінальної справи та призначила додаткову перевірку.

Народний депутат України Володимир Пустовойтов звернувся до Уповноваженого з прав людини в інтересах Ольги Б., яка стала жертвою незаконної торгівлі людьми і була вивезена до Об’єднаних Арабських Еміратів, де її примушували займатися проституцією. Уповноважений з прав людини відкрила провадження по справі. До МЗС України, МВС України, НБЦ Інтерполу було направлено відповідні акти реагування Уповноваженого. Провадження продовжувалося понад рік, і у 2002 р. гр.Б. вдалося повернутися в Україну.

За зверненням народного депутата України Зорислави Ромовської щодо сприяння в перевезенні в Україну тіл загиблих у Португалії громадян України В.Пуделка і С.Федорка Уповноважений з прав людини направила відповідний акт реагування до МЗС. Тіла загиблих перевезені в Україну.

Було продовжено на 2002 р. провадження за зверненнями народного депутата України Юрія Крука щодо засуджених у Греції громадян України, членів екіпажу судна “Фунда”; за зверненням народного депутата України Валерія Коломойцева щодо сприяння у розшуку громадянки України О.Скрябіної, яка виїхала в Туреччину і яку розшукують рідні, провадження за зверненнями народного депутата України Володимира Моісеєнка щодо перерахунку розміру регресних відшкодувань інвалідам-шахтарям у зв’язку з підвищенням в галузі в 1996 р. тарифних ставок у 2,38 раза.

Слід наголосити, що Уповноважений робить все можливе, щоб провадження у справах про порушення прав і свобод людини доводилися до логічного завершення. Наприклад, провадження у справі гр. С.Островського за зверненням народного депутата Михайла Павловського тривало з березня по листопад 2001 р. і було завершене лише за повного підтвердження факту порушення прав громадянина та надходження повідомлення про притягнення порушників його прав до дисциплінарної відповідальності.

Майже рік тривало провадження, відкрите за зверненням народного депутата України Володимира Єльчанінова з приводу невиплати відшкодувань шкоди, завданої громадянам незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду. Провадження закрите лише з прийняттям у Законі України “Про Державний бюджет України на 2002 рік” ст.25, норми якої надають можливість без зволікань розрахуватися з потерпілими громадянами, на чому наголошувала Уповноважений у своєму поданні від 22 січня 2001 р. до Прем’єр-міністра України.

Але не завжди вдавалося поновити порушені права громадян, стосовно яких звернулися народні депутати України, хоча Уповноваженим було вжито всіх передбачених чинним законодавством заходів, щоб це зробити. Типовим щодо цього є такий приклад. У травні 2000 р. до Уповноваженого з прав людини звернувся народний депутат України Сергій Головатий з заявою гр. А.Вавринюка, який скаржився на те, що 6 квітня 1999 р. працівники міліції безпідставно його затримали, доставили до Луцького райвідділу міліції, де принижували його гідність, погрожували арештом, а потім склали два протоколи про адміністративні правопорушення, передбачені ст.173, 185 КУпАП і помістили до ізолятора тимчасового тримання, де протримали три доби. Постановою суду від 8 квітня 1999 р. адміністративну справу провадженням було закрито за відсутністю в діях затриманого складу злочину. У зв’язку з незаконними діями працівників міліції він звернувся до суду з заявою про відшкодування шкоди (суми втраченого заробітку, витрат на адвоката та моральної шкоди), але суд йому в цьому відмовив, посилаючись на те, що відповідно до п.2 ст.1 Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду” підлягає відшкодуванню тільки та шкода, яка завдана громадянинові стосовно притягнення його до адміністративної відповідальності внаслідок незаконного застосування арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладання арешту. Отже, оскільки гр. А.Вавринюк не був притягнутий судом до адміністративної відповідальності, йому було відмовлено в задоволенні позову.

Уповноваженим з прав людини було внесено подання до Верховного Суду України на незаконну відмову Луцьким міським судом та Волинським обласним судом у задоволенні позову гр. А.Вавринюка про відшкодування йому матеріальної та моральної шкоди, завданої працівниками міліції у зв’язку з необґрунтованим затриманням, поміщенням його в ІТТ з 6 по 8 квітня 1999 р. та порушенням його конституційних прав. На жаль, Верховний Суд України не підтримав подання Уповноваженого з прав людини. Позиція Волинського обласного суду та Верховного Суду України не відповідає вимогам Конституції України, оскільки ст.56 Конституції України гарантує кожному право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. А виходячи з принципу верховенства права, закріпленого в частині першій ст. 8 Конституції України, та гарантування Конституцією судового захисту конституційних прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ. Уповноважений вважає, що судом при розгляді справи гр. А.Вавринюка знехтувано саме конституційний принцип верховенства права.

У 2000–2001 рр. Уповноваженим широко застосовувалася практика направлення подань до вищих органів влади за зверненнями народних депутатів України. Окрім вже зазначених, направлялися подання: за зверненням народного депутата України Євгена Жовтяка – заступнику Голови Верховного Суду України про сприяння поновленню порушених прав учасника ліквідації аварії на ЧАЕС І категорії гр. А.Терницького та інваліда ІІ групи гр. Л.Волошко-Терницької. Показово, що подання Уповноваженого заступнику Голови Верховного Суду України за зверненням народного депутата України стало підставою для перевірки в порядку судового нагляду цивільної справи гр. А.Терницького у спорі з управлінням економіки Київської обласної держадміністрації. Були також направлені подання Уповноваженого: за зверненням народного депутата України Раїси Богатирьової – Прем’єр-міністру України про усунення у вугільній галузі України порушень вимог ст.43 Конституції України щодо права кожного на своєчасне одержання винагороди за працю; за зверненням народного депутата України Йосипа Вінського – Генеральному прокурору України про порушення вимог ч.1 ст.15 Закону України “Про звернення громадян” щодо об’єктивного та повного розгляду звернень першого секретаря Політради СПУ, та народного депутата України тринадцятого скликання К.Ляшенка ч.1 та п.2 ч.2 ст.22 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, формальні та необґрунтовані відписки на звернення Уповноваженого з прав людини; за зверненням народного депутата України Володимира Єльчанінова – Прем’єр-міністру України щодо порушення права громадян на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства прокуратури та суду; за зверненням народного депутата України Володимира Моісеєнка – міністру палива та енергетики України про усунення порушень вимог Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації, або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків; за зверненням народного депутата України Ореста Мельникова – Голові Верховного Суду України про скасування у встановленому порядку рішення Старокиївського районного суду м.Києва та ухвали Судової колегії у цивільних справах Київського міського суду щодо відмови Міністерства юстиції України у реєстрації Зеленої партії України – ХХІ.

Широке застосовування практики направлення подань до вищих органів влади за зверненнями народних депутатів України зумовлене прагненням Уповноваженого з прав людини надати їм максимальну допомогу у розв'язанні проблем виборців.

Підсумовуючи, Уповноважений ще раз наголошує, що ефективний парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина, здійснення якого відповідно до Конституції України покладається на Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, неможливий без злагодженої співпраці Уповноваженого з депутатським корпусом, комітетами Верховної Ради. Тому Уповноважений  з прав людини докладає зусиль у межах своєї компетенції для розв'язання проблем, з якими зверталися народні депутати України, комітети Верховної Ради України, здійснює пошук шляхів до більш тісної співпраці з парламентом.

Уповноважений констатує, що спільна робота над законопроектами, приведенням чинного законодавства у відповідність до Конституції України дає плідні результати і сприяє формуванню більш ефективного механізму забезпечення конституційних прав людини в Україні. Уповноважений має намір розширювати співпрацю в цьому напрямі.

Враховуючи те, що Рішенням Конституційного Суду України від 11 квітня 2000 р. за №4 -рп/2000 про визнання деяких положень Закону України “Про статус народного депутата України” такими, що не відповідають Конституції України, звужена функція парламентського контролю, який визначений Конституцією України, обмежуються можливості народних депутатів України звертатися до деяких органів державної влади щодо поновлення прав людини, Уповноважений і надалі надаватиме додаткову допомогу народним депутатам України у вирішенні питань захисту прав громадян України.

Уповноважений відзначає, що започаткована практика участі працівників Секретаріату Уповноваженого з прав людини у роботі комітетів Верховної Ради України дає позитивні наслідки і тому за підтримки народних депутатів України має бути продовжена. У свою чергу, Уповноважений і надалі докладатиме зусиль для розширення такої співпраці.