Головне меню  >>       

   1. ПРАВо ГРОМАДЯН УКРАЇНИ НА ЗВЕРНЕННЯ ДО УПОВНОВАЖЕНОГО З ПРАВ ЛЮДИНИ
та АКТИ РЕАГУВАННЯ на них

Конституція України (ст.55) надала право кожному звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. У Першій щорічній доповіді Уповноваженого з прав людини відмічалася важливість ролі Уповноваженого серед суб’єктів національної системи захисту прав людини, що визначається передусім специфікою його статусу, колом повноважень, а також методами роботи, якими він керується при розгляді звернень громадян.

Процедура звернення до Уповноваженого на відміну від звернення до інших державних органів не обтяжена зайвими формальними вимогами, є гнучкою, відкритою, порівняно швидкою, безоплатною, і, що важливо, спрямованою передусім на захист інтересів людини. Важливо, що, подаючи заяву Уповноваженому з прав людини, особа може бути впевненою, що її рішення звернутися до Уповноваженого не матиме негативних наслідків, зокрема, пов’язаних із розголошенням відомостей, що містяться в заяві.

Законом України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” (ст.16) передбачено, що Уповноважений здійснює свою діяльність на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини і громадянина, які отримані за зверненнями громадян України, іноземців та осіб без громадянства. Головна мета розгляду звернень громадян – це поновлення Уповноваженим з прав людини порушених органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами прав і свобод людини з використанням при цьому всіх передбачених чинним законодавством правових засобів.

Водночас, зосереджуючи свою увагу на поновленні порушеного права конкретної особи, вирішенні індивідуальної справи, Уповноважений з прав людини, за наявності фактів масових, систематичних порушень прав та свобод людини вносить рекомендації про шляхи поновлення порушених прав людини, а також, співпрацюючи із суб’єктами законодавчої ініціативи, вносить пропозиції змін до законодавства або впливає на перегляд неправомірної адміністративної практики органів державної влади.

Все це робить розгляд Уповноваженим індивідуальних звернень громадян України, іноземців та осіб без громадянства однією з найважливіших його функцій. Проте треба враховувати, що діяльність Уповноваженого тільки доповнює існуючі засоби захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, не відміняє їх і не зумовлює перегляду компетенції державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод.

Реалізуючи своє конституційне право, громадяни стали активніше звертатися за допомогою до Уповноваженого з прав людини, що насамперед свідчить про зростання поінформованості населення щодо діяльності цієї конституційної інституції позасудового захисту прав людини, удосконалення форм і методів її роботи, підвищення ефективності роботи Уповноваженого з прав людини та працівників Секретаріату.

Правом на звернення за захистом своїх конституційних прав до Уповноваженого у 2000 р. скористалися понад 61,5 тис. і в 2001 р. – 62,4 тис. громадян України, іноземців та осіб без громадянства. А всього за час діяльності цієї інституції за станом на 1 січня 2002 р. до Уповноваженого з прав людини надійшли звернення понад 204,5 тис. осіб про порушення їхніх прав і свобод внаслідок рішень, дій чи бездіяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб. (табл. 2.1). Звернення громадян розглядалися безпосередньо Уповноваженим з прав людини, працівниками Секретаріату Уповноваженого, або, за дорученням Уповноваженого, направлялися за належністю в органи, до компетенції яких належав розгляд цих звернень.

Як свідчить аналіз, якщо у 1998–1999 рр. насамперед зверталися представники найбільш вразливих верств населення, зокрема пенсіонери, безробітні, інваліди, особи, позбавлені волі, то у 2000–2001 рр. до Уповноваженого за захистом своїх прав також стали звертатися й інші категорії громадян України, в тому числі державні службовці, судді, депутати  рад  різних рівнів, лідери політичних партій. Це є насамперед показником зростання довіри населення до Уповноваженого з прав людини, підвищення авторитету інституції як правозахисної організації.

Таблиця 2.1. Звернення до Уповноваженого у 1998–2001 рр.

У березні 2002 р. Інститутом політики у рамках проекту Програми розвитку ООН в Україні “Сталий людський розвиток в Україні” серед 1200 осіб було проведено репрезентативне загальнонаціональне опитування “Права і свободи людини в оцінках громадян України”. Респондентам було запропоновано визначитися з оцінкою того, чи є Україна сьогодні державою, де дотримуються прав і свобод людини. 65,2% опитаних відповіли, що вони не згодні з цим судженням. І лише кожний десятий з опитаних був згоден з тим, що живе в країні, де дотримуються громадянські права і свободи. За результатами опитування 60% респондентів також заявили, що їх права і свободи протягом останніх п’яти років порушувалися. Водночас 67,7% з тих, чиї права порушувалися, не зверталися до відповідних інстанцій за захистом своїх прав.

Тому не тільки кількістю поновлених індивідуальних прав характеризується ефективність діяльності інституції Уповноваженого по розгляду звернень громадян. Уповноваженим також надається допомога у вигляді кваліфікованих юридичних консультацій, порад щодо використання альтернативних засобів правового захисту в кожному конкретному випадку, роз’яснюються складні питання. Цьому виду правової допомоги, і про це Уповноважений зазначала у Першій щорічній доповіді, на жаль, як і раніше, приділяється недостатньо уваги іншими державними органами.

На підставі розгляду звернень з усіх регіонів України Уповноважений має можливість здійснити їх моніторинг за характером і обсягом порушених прав, виявити органи державної влади та їх посадових осіб, які допустили ці порушення, проаналізувати причини таких порушень та вжити відповідних заходів щодо їх усунення та запобігання. Результати цього моніторингу використовуються Уповноваженим у щорічній та спеціальних доповідях про стан дотримання прав та свобод людини в Україні.

На підставі аналізу звернень громадян протягом 2000–2001 рр. Президенту України, Голові Верховної Ради України, Прем'єр-міністру України, міністерствам і відомствам, місцевим органам державної влади Уповноваженим направлялися подання про випадки масового та брутального порушення прав громадян, пропозиції щодо забезпечення прав людини, удосконалення законодавства України. Багато пропозицій Уповноваженого було підтримано і реалізовано на практиці.

Уповноважений з прав людини, дотримуючись складеної ним присяги, вважає за необхідне захищати порушені права і свободи всіх громадян України, незалежно від їх посади, політичної належності, майнового стану та інше. Під час розгляду справ про порушення прав і свобод людини і громадянина Уповноважений завжди намагається зберігати об’єктивність та неупередженість. На жаль, ця незалежна, незаангажована позиція Уповноваженого не завжди розуміється деякими владними структурами, політичними партіями та ЗМІ.

Уповноважений з прав людини приділяє велику увагу створенню умов, які б надавали можливість кожному оперативно та без перешкод звернутись за захистом своїх прав. Громадяни можуть звернутися до Уповноваженого з прав людини, надіславши листа, передавши звернення під час прийому в Секретаріаті Уповноваженого чи на прийомі в регіоні, а також зателефонувати безпосередньо Уповноваженому з прав людини чи працівникам Секретаріату Уповноваженого (рис. 2.1).

Рисунок 2.1. Надходження звернень до Уповноваженого з прав людини

Як зазначалося у Першій щорічній доповіді Уповноваженого з прав людини, протягом 1998–1999 рр. за відсутністю свого приміщення Уповноваженому та працівникам Секретаріату довелось вести прийом громадян на східцях до комітетів Верховної Ради України або просто неба. Тільки після наполегливих дій Уповноваженого з прав людини Кабінетом Міністрів України, нарешті, було вирішено питання щодо виділення приміщення для особистого прийому громадян Уповноваженим з прав людини  по вул. Інститутській, 21/8. Починаючи з січня 2000 р. громадяни мають змогу щоденно отримати необхідні правові консультації та роз’яснення або безпосередньо передати письмове звернення. На особистих прийомах у 2000–2001 рр. було прийнято майже 9,5 тис. громадян України та іноземців. Ще понад 4 тис. осіб було прийнято під час поїздок Уповноваженого та працівників Секретаріату Уповноваженого з прав людини до Львівської, Закарпатської, Донецької, Луганської, Дніпропетровської, Чернівецької та інших областей країни

Зважаючи на прохання громадян, у Секретаріаті Уповноваженого запроваджена постійно діюча телефонна “гаряча лінія”, щоб кожен мав змогу скористатися “телефоном довіри” , отримати рекомендації щодо захисту своїх прав, а також інформацію щодо розгляду звернень, які вони раніше направили до Уповноваженого з прав людини. Також особисто Уповноваженим з прав людини та працівниками Секретаріату Уповноваженого в 2000–2001 рр. громадянам було надано понад 32 тис. телефонних консультацій щодо захисту конституційних прав та свобод (табл. 2.1).

Виконання функцій, покладених на Уповноваженого з прав людини відповідно до чинного законодавства, передбачає розгляд насамперед письмових звернень. Але не завжди пошта дозволяє оперативно отримати звернення про порушення прав і свобод людини. Тому Уповноваженим прийнято рішення, що у випадках, коли необхідне негайне реагування Уповноваженого щодо поновлення порушених прав, громадяни можуть направити своє звернення за допомогою факсу чи електронної пошти, з подальшим направленням додаткових матеріалів поштою.

Як зазначалося, спостерігається загальна тенденція до поступового зростання з кожним роком кількості письмових звернень до Уповноваженого щодо захисту прав людини (рис. 2.2).

Рисунок 2.2. Кількість письмових звернень до Уповноваженого з прав людини у 1998–2001 рр.

Проте протягом року кількість звернень до Уповноваженого змінювалась. Так, якщо у І кварталі 2000 р. до Уповноваженого надійшло 3852 письмових звернення, то за цей же період у 2001 р. вже 7291 письмове звернення, у другому кварталі 2001 р. відповідно – 3543 та 5590, у третьому – 3906 та 5356 і у четвертому кварталі відповідно – 6071 та 5414 письмових звернень (табл. 2.2).

Таблиця 2.2. Надходження звернень до Уповноваженого з прав людини у 2000–2001 рр.

Як і у 1998–1999 рр., найбільша кількість письмових звернень у 2000–2001 рр. надійшла до Уповноваженого з м.Києва (5300 – 12,9%), Донецької (3835 – 9,3%) та Дніпропетровської (2886 – 7,0%) областей, найменша – з Волинської (623 – 1,5%), Тернопільської (607 – 1,5%) та Чернівецької (417 – 1%) областей. У  2001 р. порівняно з 2000 р. зросла кількість звернень до Уповноваженого з прав людини з Чернігівської, Харківської, Херсонської, Запорізької, Полтавської та деяких інших областей (табл. 2.3).

Таблиця 2.3. Кількість письмових звернень з регіонів України до Уповноваженого з прав людини у 1998–2001 рр.

Все частіше доведені до відчаю люди звертаються до Уповноваженого з колективними листами, і їх кількість постійно зростає. Так, у 2000 р. надійшло 834 таких звернення, які підписали 20 351 громадян України, у 2001 р. їхня кількість збільшилася до 1281, під якими поставили свої підписи 19 295 громадянин України.

Ось, наприклад, що написали у своєму колективному зверненні до Уповноваженого з прав людини робітниці Орельської птахофабрики з селища Єлизаветівки Петриківського району Дніпропетровської області: “Звертаємося до Вас за допомогою та захистом. Нестримна, витончена і жорстока експлуатація стали провідним напрямом діяльності керівництва нашого підприємства. Щоденна 15–16-годинна робоча зміна, принизливе та глумливе ставлення до нас, як до рабів – дешевої робочої скотини. Люди непритомніють від непосильної праці.

Звертаємося до Вас і сподіваємося, що завдяки Вашим зусиллям за порушення прав людини, геноцид щодо жінок винні будуть притягнені до кримінальної відповідальності”.

За цим колективним зверненням Уповноваженим з прав людини було відкрите провадження, а матеріали щодо грубого порушення законодавства про працю було направлено прокурору області. За наслідками перевірки 22 січня 2002 р. порушено кримінальну справу за фактами грубого порушення законодавства про працю за ознаками злочинів, передбачених у ч.1 ст.172, ч.1 ст.173 Кримінального кодексу України. Досудове слідство у цій справі триває.

Неможливо залишатися осторонь таких звернень, адже вони надають можливість Уповноваженому налагодити безпосередній зворотний зв’язок з тими, чиї права постійно грубо порушуються.

За роки існування інституції Уповноваженого з прав людини чимало зроблено для відпрацювання механізму розгляду звернень. Усі вони попередньо розглядаються та класифікуються у відповідних підрозділах Секретаріату Уповноваженого з прав людини. На відміну від минулих років, коли класифікація звернень проводилася паралельно за класифікатором, розробленим Секретаріатом Верховної Ради України, у 2000–2001 рр. робота по систематизації та аналізу звернень здійснювалась у повній відповідності до класифікатора звернень, розробленого Уповноваженим з прав людини на підставі вимог Конституції України, Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини, інших міжнародно-правових актів. Тепер класифікація звернень, що надходять, повністю відповідає міжнародним стандартам у галузі прав людини.

Аналіз звернень засвідчує, що у 2000 р. 9402 звернень, або 54,1%  загальної кількості, стосувалися порушення громадянських прав; у 2001 р. майже половина з них – 11 581, або 49%, теж стосувалися порушень громадянських прав (табл. 2.4).

Таблиця 2.4. Види порушених прав у письмових зверненнях до Уповноваженого з прав людини у 1999–2001 рр.

Серед порушених громадянських прав насамперед йшлося про порушення права громадян на справедливий судовий захист. Зокрема, це оскарження рішень та вироків судів, невиконання судових рішень, недотримання процесуальних строків при розгляді справ судами, скарги на неможливість оскарження судових рішень та порушення термінів розгляду справи, на дії суддів, неможливість отримати своєчасно копію судового рішення тощо (табл. 2.5). Уповноважений стурбована такою значною кількістю звернень громадян щодо порушення їх прав судовою владою та з прикрістю констатує, що з прийняттям низки законів, пов’язаних з реформуванням судової системи, кількість звернень громадян з приводу реалізації їхнього права на справедливий судовий захист не тільки не зменшилась, а навпаки – збільшилась. Докладний аналіз стану дотримання цих прав зроблено у наступних розділах Доповіді.

На другому місці за кількістю порушень виявилися на відміну від минулих років соціальні права. У 2000 р. кількість звернень щодо порушення цих прав була 4250, або 24,5%, у 2001 р. – 5598, або 23,6%. Це насамперед звернення, що стосувалися питань позбавлення пільг, встановлених чинним законодавством України, призначення та виплати пенсій, надання житла, матеріальної допомоги та субсидій, охорони здоров’я та надання медичної допомоги (табл. 2.5). Їх розгляд та вжиття по них заходів є для Уповноваженого з прав людини пріоритетними.

Результативність розгляду підтверджують у своїх листах насамперед громадяни, права яких було поновлено. Так, родина Токарєвих із м.Перевальська Луганської області пише: “Завдяки Вам ми отримали допомогу, добилися встановлення дружині пожиттєвої групи інвалідності. Низький уклін Вам всім за Вашу благородну, милосердну працю. За ці роки Ви стільки зробили для нас (а якщо взяти всю Україну?). Нехай береже Бог Вас і Ваші сім’ї”.

Слід підкреслити, що порушення соціальних прав передусім стосується прав бідних людей. Тому головним напрямом діяльності Уповноваженого, спрямованим на поновлення прав цієї категорії громадян, є боротьба з бідністю (докладніше це питання буде розглянуте у наступних розділах Доповіді).

Актуальним у 2000–2001 рр. залишалося питання дотримання економічних прав громадян. З цього питання надійшло у 2000 р. 2651 звернення, або 15,3%, у 2001 р. – 4254 звернення, або 18%. Їх відсоток у загальній кількості порівняно з 1999 р. (20%) дещо зменшився. Серед цієї категорії – звернення з питань порушення права власності на землю, права на працю, затримки з виплатою винагороди за працю, незаконного звільнення, права споживачів на якісну і безпечну продукцію та послуги тощо (табл. 2.5). Значна кількість звернень пов’язана з проблемою повернення державою грошових заощаджень громадян, про що докладніше йтиметься в Доповіді.

Таблиця 2.5. Види порушених прав людини за письмовими зверненнями до Уповноваженого у 2000–2001 рр.

Дуже гостро автори звернень ставлять питання дотримання особистих конституційних прав. Якщо у 2000 р. таких звернень надійшло 973, або 5,6%, то у 2001 р. – вже 2084, або 8,8%. Їх аналіз засвідчив, що найбільш типовими порушеннями особистих прав людини в Україні є порушення права на особисту недоторканність людини – застосування тортур, іншого жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (табл. 2.5).

Ось лише один із прикладів брутального порушення прав людини працівниками органів прокуратури. Понад 18 років (!), з 23.05.1983 р. по 18.09.2001 р., прокуратурою Черкаської області проводилось слідство з кримінальної справи стосовно кавалера 23 державних нагород, інваліда Великої Вітчизняної війни Костянтина Івановича Яковлєва, який 38 років працював слідчим прокуратури. Кримінальну справу було порушено ще прокуратурою УРСР за ч.2 ст.125 КК УРСР, тобто за наклеп, а фактично за критику ним працівників обласної прокуратури. Справа багато разів закривалася за відсутністю складу злочину, та як тільки К.Яковлєв звертався до суду з позовом до прокуратури про відшкодування заподіяної йому матеріальної і моральної шкоди, постанови про закриття справи скасовувалися і слідство поновлювалось. Востаннє постанову про закриття кримінальної справи було скасовано Генеральною прокуратурою України 30 березня 2001 р. з мотивів про недостатній допит обвинуваченого. Це при тому, що термін притягнення до кримінальної відповідальності (якби навіть обвинувачений був визнаний винним) закінчився ще в травні 1988 р. За зверненням заявника у травні 2001 р. Уповноваженим було відкрито провадження. Лише після кількох звернень Уповноваженого до Генеральної прокуратури України 18 вересня 2001 р. кримінальну справу стосовно К.Яковлєва прокуратурою Черкаської області було закрито, однак не за відсутністю складу злочину, а у зв’язку з декриміналізацією злочину відповідно до нового Кримінального кодексу України, який набрав чинності з 1 вересня 2001 р.

Не може не викликати занепокоєння порушення прав людини з боку працівників правоохоронних органів. Боротьба з цим неприпустимим явищем є одним із пріоритетних напрямів діяльності Уповноваженого, адже широке застосування в країні недозволених методів впливу на особу, передусім органами дізнання і слідства, є ознакою тоталітарної, а не правової держави. Це унеможливлює наближення України до цивілізованого суспільства та світових стандартів у галузі прав і свобод людини. Розгляду цього болючого питання також присвячено окремий розділ Доповіді.

У класифікаторі звернень громадян до Уповноваженого спеціально передбачено аналіз порушених прав найбільш уразливих категорій населення, зокрема, дітей та інвалідів, чиї права найчастіше порушуються. Як свідчить моніторинг, кількість таких звернень, на жаль, зростає. Так, якщо у 2000 р. надійшло 275 звернень щодо порушення прав малолітніх громадян України і 165 звернень стосовно проблем забезпечення прав інвалідів, то у 2001 р. їхня кількість становила відповідно 357 та 732 звернення (табл. 2.6).

Таблиця 2.6. Кількість письмових звернень дітей та інвалідів до Уповноваженого з прав людини  у 2000–2001 рр.

У Першій щорічній доповіді приділено значну увагу проблемі звернень громадян, які відповідно до вимог Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” виявилися неприйнятними для розгляду. Враховуючи їх значну кількість, Уповноваженим проведено різноманітну роботу щодо правової поінформованості населення, роз’яснення чинного законодавства у галузі захисту прав людини. З цією метою широко використовувалися засоби масової інформації, підготовлено серію інформаційних матеріалів. Уповноважений систематично виступала з цих питань по телебаченню та на радіо. З метою роз’яснення положень Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” велося активне листування з громадянами. Наслідком проведеної інформативної роботи стало те, що кількість прийнятних для розгляду звернень громадян до Уповноваженого з року в рік зростає. Так, у 2000 р. їх кількість становила 5211, а у 2001 р. – 6794 (табл. 2.7).

Таблиця 2.7. Попередній розгляд письмових звернень до Уповноваженого з прав людини у 1998–2001 рр.

Але, попри вжиті Уповноваженим заходи, кількість звернень, неприйнятних для розгляду, залишається значною. У 2000 р. надійшло 12 161 таке звернення, або 70,0% загальної кількості, у 2001 р. надійшло – 16 857, або 71,3% загальної кількості.

Як і в попередні роки, Уповноваженим з прав людини було прийняте рішення не відмовляти у розгляді лише на підставі формальних ознак. Підставою для цього є присяга Уповноваженого з прав людини, згідно з якою Уповноважений зобов’язаний “додержуватися Конституції України і законів України та керуватися справедливістю і власною совістю”. У зв’язку з численними зверненнями громадян за захистом порушених прав Уповноважений вважає, що при прийнятті рішень про відмову в розгляді звернення треба діяти надзвичайно зважено, вдаючись до такого засобу тільки у крайніх випадках.

За рішенням Уповноваженого, переважну більшість неприйнятних  звернень все ж таки  було розглянуто: у 2000 р. – 9193 (75,6%) та у 2001 р. – 12 879 (76,4%) звернень. По кожному другому зверненню, які формально належали до категорії неприйнятних, роз’яснено заходи, що їх має вжити особа, або надано юридичну допомогу. 3821 звернення (31,4%) у 2000 р. та 3363 звернення (20,0%) у 2001р. направлено за належністю в органи, до компетенції яких належить їх розгляд. Отже, навіть приймаючи рішення про відмову у розгляді звернення, Уповноважений намагалася поряд з цим надати конкретне роз’яснення чи допомогу заявникам.

Значна кількість формально неприйнятних звернень вимагає від Уповноваженого й надалі вести активну роз’яснювальну роботу щодо чинного законодавства по захисту прав людини. З цією метою планується більше залучати органи місцевого самоврядування, громадські правозахисні організації та ЗМІ.

Відповідно до п.4 ч.3 ст.17 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” Уповноваженому з прав людини надано право відмовляти авторам при розгляді звернень, якщо вони не стосуються проблем, що належать до компетенції Уповноваженого. Проте, як наголошувалося вище, Уповноважений користується таким правом лише у крайніх випадках. Уповноважений з прав людини вважає позитивним явищем зменшення кількості звернень, у розгляді яких відмовлено. Так, якщо у 2000 р. було відмовлено у розгляді 2968 звернень, або 17,1% від загальної кількості, то у 2001 р. – 3978 (16,8%) звернень.

Розглядаючи звернення громадян, які реалізують своє конституційне право звертатися за захистом своїх прав, Уповноважений з прав людини завжди пам’ятає, що за кожним зверненням – доля конкретної людини і використовує надані чинним законодавством повноваження для поновлення порушених прав кожної людини. Поряд з цим при розгляді звернень Уповноважений прагне у кожному конкретному випадку визначити проблему, що зумовила порушення прав заявника, а якщо вона типова – узагальнити і вжити заходів щодо сприяння унеможливленню або поновленню порушених прав інших громадян України.

У Першій щорічній доповіді зазначалося, що найбільш ефективною формою діяльності Уповноваженого, спрямованою на поновлення прав і свобод людини, є відкриття провадження у справі про порушення прав і свобод людини. У ст. 16 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” визначені конкретні підстави для здійснення проваджень у справах та призначення перевірок: за зверненнями громадян України; за зверненнями народних депутатів України; іноземців, осіб без громадянства чи їх представників; та за власною ініціативою.

Поряд з цим чинним законодавством України не встановлено порядок проведення провадження у справі про порушення прав і свобод людини Уповноваженим. Тому, як і раніше, Уповноважений з прав людини приділяє пильну увагу подальшому вдосконаленню механізмів здійснення таких проваджень у межах свого мандата.

Кількість проваджень, відкритих Уповноваженим, у 2000–2001 рр. мала тенденцію до зростання (табл. 2.8).

Таблиця 2.8. Письмові звернення, прийняті до розгляду відповідно до пп.1–3 ч.3 ст.17 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” у 1998– 2001 рр.

За зверненнями громадян України, іноземців та осіб без громадянства у 2000 р. було відкрито 1917 проваджень, або 36,8% прийнятних до розгляду звернень, у 2001 р. – 2670 (39,3%).

Найбільше проваджень за цей період відкрито за зверненнями про порушення прав і свобод людини, які надійшли з м.Києва, Донецької, Дніпропетровської, Луганської, Львівської областей. Так, у 2000–2001 рр. були відкриті провадження у справах щодо:

–     порушення права на безпечні умови праці у вугільній промисловості;

–     порушення права на свободу слова у Полтавській, Дніпропетровській, Житомирській, Хмельницькій областях, м.Києві;

–     застосування тортур працівниками правоохоронних органів у Луганській, Сумській, Донецькій та деяких інших областях України;

–     порушення права на свободу асоціацій у Іллічівському торговельному порту Одеської області;

–     масового порушення прав і свобод людини під час подій, які мали місце у м.Києві 9 березня 2001 р.;

–     усунення порушень вимог ч.7 ст.43 Конституції України щодо права на своєчасне одержання винагороди за працю на шахті ім. 60-річчя Радянської України м.Донецька;

–     забезпечення прав громадян при перетині українсько-польського кордону;

–     порушення прав пані Л.Оссібі та усиновленої нею української дитини-сироти тощо.

У ряді випадків працівники Секретаріату Уповноваженого із залученням досвідчених фахівців міністерств та відомств, представників ЗМІ та неурядових організацій проводили перевірки фактів, наведених у зверненнях, виїжджали на місця, зокрема у Дніпропетровську, Київську та Львівську області, та вживали необхідних заходів щодо поновлення прав і свобод людини.

Найбільшу кількість проваджень було відкрито Уповноваженим у 2000–2001 рр. за скаргами громадян на порушення прав і свобод людини судами загальної юрисдикції. У 2000 р. відкрито – 369 таких проваджень, у 2001 р. – 782.

Типовими, як і в попередні роки, є скарги на зволікання при розгляді судами позовних заяв громадян, що є порушенням не тільки Конституції України, а й міжнародно-правових актів, зокрема, ст.6 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини, якою передбачено розумний термін справедливого і відкритого розгляду справ у судах.

Яскравим прикладом проблематичності реалізації громадянами права на судовий захист є справа мешканця с.Ободівки Тростянецького району Вінницької області гр. М.Черниченка. У ніч на 7 листопада 1997 р., під час виконання службових обов’язків – охорони ставків Бершадського рибного цеху, його було жорстоко побито дільничним інспектором с.Нова Ободівка Тростянецького РВ УМВС України у Вінницькій області В.Осадчуком, який разом зі своїми родичами прийшов полювати на дичину. На зауваження М.Черниченка, що на території відомчих ставків у нічний час полювати заборонено, В.Осадчук двома ударами мисливської рушниці повалив його на землю, побив ногами, а потім, застосувавши “спецзасіб” – наручники, потягнув його по дорозі обличчям донизу. Як наслідок, постраждалому були заподіяні тілесні ушкодження у вигляді струсу головного мозку, перелому двох компресійних хребців, розриву зв’язок лівого ліктьового суглоба. За даним фактом було порушено кримінальну справу за обвинуваченням дільничного інспектора у скоєнні злочинів, передбачених частиною другою ст.166 та частиною другою ст.172 Кримінального кодексу України. Слідство у цій кримінальній справі проводила прокуратура Тростянецького району Вінницької області. Після його завершення 16 червня 1998 р. згідно зі ст.232 КПК України матеріали були направлені до Бершадського районного суду. Постановою цього ж суду від 6 березня 2000 р., тобто майже через два роки після судового розгляду, справу було повернуто прокурору Тростянецького району для проведення додаткового розслідування. Зазначимо, що справа, яка була направлена до прокуратури 29 березня, надійшла до неї тільки 21 квітня 2000 р.

За зверненням постраждалого Уповноваженим з прав людини 19 березня 2000 р. було відкрито провадження про порушення прав і свобод людини. Після того як відповідні матеріали було направлено до прокуратури Вінницької області, прокурором області був внесений протест. Постановою президії Вінницького обласного суду протест прокурора задоволено, а постанову Бершадського районного суду про повернення справи на додаткове розслідування – скасовано. Матеріали кримінальної справи направлено для судового розгляду до Гайсинського районного суду Вінницької області. На запит Уповноваженого від 6 листопада 2000 р. до цього суду про остаточні результати розгляду справи Гайсинським районним судом повідомлено, що справу ще не розглянуто у зв’язку з завантаженістю суддів та складністю справи. У своєму повторному зверненні до Уповноваженого гр. М.Черниченко повідомив, що розгляд справи не завершено, а голова Гайсинського районного суду мотивував це відсутністю змін до Закону України “Про судоустрій України”. Наведений приклад є грубим порушенням права на судовий захист, гарантованого ст.55 Конституції України та ст.6 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини. Зважаючи на те що справа перебувала у судовому провадженні з червня 1998 р., відповідно до п.3 частини третьої ст.17 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” та частини другої ст.24 КПК України, повторне звернення заявника  було надіслане за належністю голові Вінницького обласного суду. В  листі Уповноваженого з прав людини висловлено прохання розглянути питання про порушення дисциплінарного провадження стосовно суддів місцевого суду, які причетні до зволікання розгляду цієї справи.

За повідомленням голови кваліфікаційної комісії суддів місцевих та апеляційного судів Вінницької області, за допущене суддею В.Громадським безпідставне зволікання при розгляді справи йому оголошено догану. Розгляд справи у першій інстанції завершено 2 грудня 2002 р. Вироком суду В.Осадчука засуджено до трьох років позбавлення волі з позбавленням права займати будь-які посади, пов’язані із здійсненням представництва влади терміном на два роки, на користь потерпілого  стягнуто 2666,5 грн. матеріальної шкоди і судових витрат та 5000 грн. моральної шкоди.

На жаль, проблема забезпечення права на справедливий суд залишається і в умовах проведення судової реформи. Тому не випадково ці питання аналізуються у окремому розділі цієї Доповіді.

У Першій щорічній доповіді Уповноваженого зазначалося, що велика кількість проваджень про порушення прав людини стосувалася органів Міністерства внутрішніх справ України на місцях та їх посадових і службових осіб. У 2000–2001 рр. кількість проваджень про порушення прав і свобод людини працівниками цього відомства зросла ще більше: в 2000 р. було відкрито 437 таких проваджень, у 2001 р. – 589 (у 1999 р. – 275 проваджень).

Ось кілька прикладів проваджень, відкритих за зверненнями громадян щодо порушення їхніх прав під час слідства. Так, до Уповноваженого звернулися гр. Г.Бас та інші громадяни щодо порушення норм КПК України на досудовому слідстві у кримінальній справі стосовно гр. П.Горбачова та Я.Спиридонова. Після звернення Уповноваженого з прав людини до прокурора Автономної Республіки Крим його заступник повідомив, що обвинувачення за п.”а”, “і” ст.93, частини третьої ст.142 КК України після повернення на додаткове розслідування змінено на ст.94 та ст.140 КК України. Стосовно працівників міліції Залізничного РВ Сімферопольського МУ ГУ МВС України в Автономній Республіці Крим, які допустили фальсифікацію матеріалів перевірки щодо розкриття умисного вбивства, прокурором республіки порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною другою ст.166 КК України.

Підставою для відкриття провадження Уповноваженим про порушення прав і свобод людини також стало звернення гр. В.Верховоди. Матеріали цієї справи було направлено для перевірки начальнику УМВС України в Полтавській області. Службовим розслідуванням встановлено, що майор міліції Г.Лобунець, порушивши вимоги відомчої інструкції, не оформив належним чином інформації про протиправне заволодіння особистим автомобілем громадянина і не повідомив про це керівництво УМВС, за що наказом від 17 серпня 2000 р. притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

Всього за наслідками проваджень Уповноваженого у 2000–2001 рр. до дисциплінарної відповідальності притягнуто 18 працівників міліції.

Уповноважений висловлює стурбованість з приводу порушення прав і свобод людини Міністерством юстиції України та його органами на місцях, що зумовлює постійне відкриття проваджень. У 2000 р. було відкрито 236 таких проваджень, а у 2001 р. – 218.

Передусім ці провадження стосуються питань, пов’язаних з діяльністю органів державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, насамперед з виконанням судових рішень у зв’язку з невиплатою заборгованості з заробітної плати. Так, у липні 2000 р. на адресу Уповноваженого надійшло звернення мешканця м.Кривого Рогу Дніпропетровської області гр. В.Барсукова щодо невиконання рішення суду про стягнення з підприємства “Новоінгулецька спецекскавація” заробітної плати. Після того як Уповноваженим з прав людини звернення було направлене на розгляд до Криворізького міського управління юстиції та взято на контроль, останнім було вжито відповідних заходів реагування. Як повідомив начальник відділу державної виконавчої служби Інгулецького району м.Кривого Рогу, сума боргу, що становила 6911 грн. 24 коп., заявнику сплачена в повному обсязі.

Не зменшується кількість проваджень Уповноваженого з приводу невиконання судових рішень щодо сплати аліментів, регресних та інших соціальних виплат. Наприклад, одне з таких проваджень відкрите за зверненням мешканки М.Васильчук з м.Новоград-Волинська Житомирської області. Лише після втручання Уповноваженого справу було вирішено. Як повідомив заступник начальника обласного управління юстиції, заявниці сплачено заборгованість з аліментів на суму 400 грн. Після виконання рішення суду провадження Уповноваженого було закрито.

Більш детальний аналіз причин порушення прав на виконання судових рішень та вжитих Уповноваженим заходів щодо поновлення цих прав зроблено у відповідному розділі цієї Доповіді.

Уповноважений вважає позитивною тенденцію до зменшення скарг і відповідно кількості проваджень у справах про порушення прав і свобод людини посадовими особами місцевих адміністрацій та органами місцевого самоврядування. Так, у 2000 р. було відкрито 182 таких провадження стосовно порушення прав громадян посадовими особами місцевих адміністрацій, у 2001 р. – 121; та у 2000 р – 108 проваджень щодо порушення прав громадян посадовими особами органів місцевого самоврядування, у 2001 р. – 72.

За власною ініціативою Уповноваженого у 2000 р. відповідно до п.3 ст.16 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”  відкрито 61 провадження, у 2001 р. – 73 провадження. Вони стосувалися таких питань, як: порушення прав сімей загиблих 11 березня 2000 р. шахтарів на шахті ім. М.Баракова ДХК “Краснодонвугілля”; повернення на батьківщину з-за кордону жінок – жертв торгівлі людьми; визнання у судовому порядку матері зниклого журналіста Г.Гонгадзе потерпілою стороною; відшкодування моральних збитків батькам Ю.Мозоли, закатованого в СІЗО СБУ у Львівській області тощо.

У результаті здійснення проваджень Уповноваженого з прав людини та вжитих заходів  вирішені позитивно у 2000 р. – 405 справ (23,0%), у 2001 р. відповідно – 614 справ, або 23,0%. Провадження завершилися поновленням порушених прав у 2000 р. 1627 осіб, у 2001 р. – 1839 осіб.

За наслідками проваджень Уповноваженого органами прокуратури скасовано окремі рішення про безпідставне закриття кримінальних справ, поновлення слідства у справах тощо. За результатами розгляду у 2000 р. 930 проваджень Уповноваженого (48,5%) та 1199 проваджень (44,9%) у 2001 р. вжито передбачених чинним законодавством заходів стосовно поновлення порушених прав, про що повідомлено всіх авторів звернень.

Стосовно 521 звернення (27,2%) у 2000 р. та щодо 756 звернень (28,3%) у 2001 р. проведено перевірки Секретаріатом Уповноваженого, за якими факти порушення прав заявників не підтвердилися. У 2000 р. продовжено термін розгляду 61 провадження (3,2%) та 101 провадження (3,8%) у 2001 р. у справах щодо порушення прав і свобод людини, відкритих у 2000–2001 рр.

Керуючись положеннями п.2 ч.3 ст.17 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, проводились роз’яснення заходів, яких має вжити особа, що подала звернення. Зокрема, шляхом консультацій та у порядку правової допомоги особисто Уповноваженим та працівниками Секретаріату Уповноваженого надавалися поради та роз’яснення стосовно компетенції окремих органів державної влади, порядку звернення до судових органів, у тому числі до Європейського суду з прав людини, оскарження неправомірних дій посадових осіб, порядку розпаювання земель, порядку оскарження та виконання рішень суду.

За умов, коли громадяни не мають коштів для отримання кваліфікованих юридичних консультацій, а систему державної безплатної правової допомоги для незаможних громадян так досі і не створено, такі безкоштовні поради юристів-професіоналів Секретаріату Уповноваженого з прав людини є надзвичайно потрібними людям.

Ось що пише після надання роз’яснення і консультацій гр. Ю.Максимов з м.Токмака Запорізької області: “Рад обратиться к Вам с благодарностю за Ваш ответ на мои жалобы. Наконец, убедился, что в Украине есть государственные служащие, стоящие на страже Прав Человека. Только Вы, вместе с госпожей Ниной Карпачевой, проявили чуткость, благодаря чему мне, рядовому рабочему, не получившему зарплату и после вынужденного увольнения, ее выдали”.

Загалом такі роз’яснення та поради авторам письмових звернень до Уповноваженого у 2000 р. було надано 349 громадянам (6,7% загальної кількості звернень, що визнано прийнятними, у 2001 р. відповідно – 509 (7,5%) (табл. 2.8.).

Згідно з п.3 ч.3 ст.17 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” звернення до Уповноваженого з прав людини можуть бути також направлені органам, до компетенції яких належить розгляд справи. У таких випадках Уповноваженим здійснюється контроль за вирішенням порушених у зверненні питань. Наприклад, у червні 2000 р. до Уповноваженого з прав людини звернувся мешканець м.Конотопа Сумської області гр. Ю.Болобон зі скаргою на невиконання судового рішення про надання йому житла, адже у його родині мешкає двоє хворих неповнолітніх дітей. Звернення було направлене за належністю до Міністерства юстиції України і взято Уповноваженим на контроль. За повідомленням заступника міністра юстиції України, рішенням Конотопського міськвиконкому № 236 від 21 червня 2000 р. сім’ї заявника виділена впорядкована квартира жилою площею 32,9 м2.

Особисто Уповноваженим з прав людини та за її дорученням працівниками Секретаріату надіслано за належністю та взято на контроль у 2000 р. – 2945 звернень (56,5%) та 3615 звернень у 2001 р. (53,2%) (табл. 2.8).

Ст.15 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” передбачено відповідні акти реагування Уповноваженого щодо порушень положень Конституції України, законів України, міжнародних договорів України стосовно прав і свобод людини і громадянина. Особливим видом реагування Уповноваженого з прав людини є конституційні подання до Конституційного Суду України.

Для здійснення цього права відповідно до ст.150 Конституції України, ст.13, 15 Закону “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” та ст.40, 41 Закону “Про Конституційний Суд України” Уповноважений є суб’єктом конституційного звернення щодо вирішення питання про відповідність Конституції законів України та інших правових актів Верховної Ради, актів Президента України чи Кабінету Міністрів України, правових актів Автономної Республіки Крим, а також щодо офіційного тлумачення Конституції та інших законів України. Тому одним з пріоритетних напрямів діяльності Уповноваженого з прав людини є аналіз і правова експертиза звернень громадян та народних депутатів України щодо захисту прав і свобод людини і громадянина в Конституційному Суді України через направлення відповідних конституційних подань Уповноваженого.

Уповноважений з прав людини зважено підходить до реалізації цього права і, як правило, користується ним після проведення комплексного моніторингу фактів масового та брутального порушення прав людини і в разі їхнього підтвердження. У процесі підготовки конституційних подань Уповноваженим залучаються групи фахівців та експертів. Це дало можливість підготувати у 2000 р. чотири конституційні подання, які розглянуті Конституційним Судом України. За трьома з них прийняті рішення. Це, зокрема, подання щодо конституційності абзаців третього, четвертого, п’ятого ст.2483 Цивільного процесуального кодексу України щодо скарг на рішення і дії, які не підвідомчі судам (від 11 квітня 2000 р.); щодо конституційності ст. 11 і 16 Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” (від 12 квітня 2000 р.); щодо неконституційності ст.7, 8 Закону України “Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України” (від 30 червня 2000 р.). За конституційним поданням від 10 квітня 2000 р. щодо визнання неконституційними постанов Кабінету Міністрів України “Про проведення експерименту з утворення прийомних сімей в Запорізькій області та затвердження Положення про прийомну сім’ю” від 2 березня 1998 р. № 241 та “Про проведення експерименту з утворення прийомних сімей у деяких регіонах України” від 15 вересня 1999 р. № 1713 Конституційним Судом України 16 травня 2001 р. прийнято ухвалу про відмову у відкритті конституційного провадження.

Так, до Уповноваженого надійшла значна кількість скарг на те, що суди відмовляють громадянам України, іноземцям та особам без громадянства у судовому розгляді їхніх позовів стосовно дій керівників правоохоронних органів, військових відомств, слідчих, прокурорських працівників, працівників служби державної безпеки. Посилаючись на державну таємницю або на таємницю слідства, деякі недобросовісні представники цих “недоторканних” установ могли не відповідати ані за свої небезпечні помилки, ані за відверто злочинні службові порушення, на котрі, крім них самих, поскаржитися було нікому. Відповідно до ст.2483 Цивільного процесуального кодексу України їхні рішення, дії чи бездіяльність вважалися непідвідомчими судам України.

Це замкнене коло юридичної неузгодженості зумовлювало свавілля і безвідповідальність тих, від кого залежали тисячі людських доль, хто за покликанням та службовим обов’язком мав стояти на сторожі закону. Вивчаючи зміст кожного такого звернення, відкриваючи по них провадження і тримаючи хід їх розгляду на особистому контролі, Уповноваженим з прав людини зроблено висновок, що визнання непідвідомчими судовому розгляду рішень, дій чи бездіяльності працівників вищезгаданих відомств призводить до суперечності ст.2483 ЦПК України ст.55 і 124 Конституції України, які визначають суд як головний орган, покликаний захищати права і свободи людини і громадянина. Відповідно до ст.15 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” було внесено до Конституційного Суду України конституційне подання про визнання неконституційними положень ст.2483 ЦПК України, які суперечать Конституції України. Рішенням Конституційного Суду України подання Уповноваженого з прав людини задоволено.

Відтепер з усіма скаргами на неправомірні дії чи бездіяльність службових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, що належать до сфери управлінської діяльності, можна звертатися до суду. Відповідно прозорішою стає діяльність посадових осіб Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України, органів прокуратури. Громадяни України почали широко користуватися цим рішенням Конституційного Суду України.

Протягом 2001 р. на підставі аналізу звернень громадян, опрацювання ряду інших матеріалів до Конституційного Суду України було направлено три конституційні подання Уповноваженого щодо відповідності Конституції України:

–     положень частини п’ятої ст.156 КПК України, які обмежують право особи на свободу та судовий захист шляхом незарахування обвинувачуваному часу ознайомлення з матеріалами кримінальної справи до терміну перебування під вартою як запобіжного заходу (подання від 11 січня 2001 р.);

–     п.3 ст.30 Закону України “Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” у частині обмеження можливості громадянина бути зареєстрованим кандидатом залежно від місця його проживання або роботи (подання від 4 березня 2001 р.);

–     щодо офіційного тлумачення п.4 ст.6 Закону України “Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” у частині терміна “право голосу” (подання від 11 березня 2001 р.).

У стадії розробки та правової експертизи – ряд проектів конституційних подань Уповноваженого.

Поряд з тим під час роботи з Конституційним Судом України Уповноважений з прав людини зіткнулась з проблемою відсутності регламентованої процедури повідомлення Конституційним Судом України про відкриті конституційні провадження, зокрема з прав людини, для можливої участі у їх розгляді Уповноваженого. Зазначене негативно впливає на реалізацію передбаченої Конституцією України функції парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина, визначеної ст.3 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”.

Співпраця Уповноваженого та Конституційного Суду України була б більш ефективною, якби Конституційним Судом України надсилалися плани засідань по розгляду конкретних подань, що дало б Уповноваженому змогу визначатися щодо першочергової участі у тих чи інших конституційних провадженнях, які безпосередньо пов’язані з захистом прав і свобод людини. Крім цього відсутність відомостей про відкриті Конституційним Судом України провадження інколи призводить до дублювання у роботі по підготовці конституційних подань різними суб’єктами таких подань, зокрема Президентом України, народними депутатами України, Верховним Судом України.

На думку Уповноваженого, заслуговує на увагу приклад врегулювання цього питання у Республіці Польща. Відповідно до ст.51 Закону Республіки Польща “Про Конституційний трибунал” про прийняття справи до розгляду Трибунал повідомляє Речника громадянських прав (Уповноваженого з прав людини), який може упродовж 14 днів з моменту отримання повідомлення заявити про свою участь у справі.

Уповноважений вважає, що питання більшої відкритості Конституційного Суду України та завчасного повідомлення суб’єктів конституційних подань про відкриття конституційних проваджень може бути вирішено шляхом внесення відповідних доповнень до чинного законодавства та доброю волею керівництва Суду.

Захищаючи права громадян на рівні Конституційного Суду України, Уповноважений здійснює це не лише у спосіб направлення конституційних подань, а й шляхом розгляду звернень суддів Конституційного Суду України з проханнями надати висновок, висловити думку Уповноваженого з прав людини щодо певних питань, що є предметом інших конституційних проваджень.

Так, у 2001 р. Уповноваженим з прав людини на прохання судді Конституційного Суду України М.Костицького було надано висновок щодо відповідності Конституції України положень ст.58, 60 Закону України “Про Державний бюджет України на 2001 рік” та делеговано представників Уповноваженого для участі у засіданні Конституційного Суду України.

Досвід здійснення Уповноваженим функцій парламентського контролю за дотриманням прав і свобод людини і громадянина в Україні  відповідно до ст.101 Конституції України, вивчення найкращого світового досвіду у цій сфері дають підстави привернути увагу до такого питання. Необхідною умовою утвердження України як правової держави, визнання в усіх сферах суспільного життя принципу верховенства права, як це передбачено ст.1, 8 Конституції України, є не лише створення та забезпечення належного функціонування механізму конституційного контролю за відповідністю законів Конституції України, а й надання реального доступу до його важелів громадянам України, іноземцям та особам без громадянства. Ст.147 Конституції України та ст.1 Закону України “Про Конституційний Суд України” Конституційний Суд України визначено як єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні. Відповідно до п.1 ст.150 Конституції України розгляд Конституційним Судом України питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України може бути здійснено за зверненнями Президента України, не менш як сорока п’яти народних депутатів України, Верховного Суду України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Таким чином, в Україні її громадяни, іноземці та особи без громадянства позбавлені можливості індивідуально чи колективно звертатися безпосередньо до Конституційного Суду України у випадках, коли тим чи іншим законом України порушуються їхні конституційні права і свободи. Це створює їм відповідні перешкоди у реалізації їхніх прав та свобод, насамперед передбаченого частиною першою ст.55 Конституції України права на судовий захист, у тому числі на рівні Конституційного Суду України, на який частиною третьою ст.124 Конституції України покладено здійснення функцій судочинства, а також передбаченого ст.40 Конституції України права на подання звернень до органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб цих органів.

Так, у 2000 р. у Колегіях суддів Конституційного Суду України розглянуто 14 конституційних звернень громадян України. За двома зверненнями прийнято рішення Конституційного Суду України:

–     у справі за конституційним зверненням гр. Р.Стешиної щодо офіційного тлумачення положення п.1 ч.2 ст.2 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (справа про зону відчуження);

–     у справі за конституційним зверненням гр. Г.Солдатова щодо офіційного тлумачення положень ст.59 Конституції України, ст.44 Кримінально-процесуального кодексу України, ст.268, 271 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про право вільного вибору захисника).

Ухвалами Конституційного Суду України 11 громадянам відмовлено у відкритті конституційного провадження у справах за їхніми конституційними зверненнями та прийнято одну ухвалу Суду про припинення конституційного провадження.

Для значної частини країн Європи та окремих країн СНД є характерною наявність інституту “конституційної скарги”, з якою громадяни за визначених законодавством умов можуть звертатися до конституційних судів для захисту своїх конституційних прав і свобод. Гарантії такого роду передбачені, зокрема, п.4а, 4в абз.1 ст.93 Основного закону Федеративної Республіки Німеччина, ч.3 ст.162 Конституції Словенії, ч.3 ст.32/А Конституції Угорщини, ч.4 ст.125 Конституції Російської Федерації, п.f ст.127, ч.1 ст.130 Конституції Словаччини, підп. d п.1 ст.87 Конституції Чехії, ст.31.1 Закону Республіки Польща “Про Конституційний трибунал”, п.1 ст.89 Конституції Грузії, ч.3 ст.14 Конституційного закону “Про Конституційний суд Республіки Таджикистан”, п.8 ч.2 ст.82 Конституції Киргизької Республіки.

Порівняльний аналіз норм конституційного права іноземних держав та міжнародної правозастосовчої практики конституційних судів дає підстави стверджувати, що гарантована на рівні конституції можливість безпосереднього звернення фізичних осіб та їх об’єднань до конституційних судів із конституційною скаргою чи її аналогами є надзвичайно важливою гарантією захисту конституційних прав і свобод людини. Тому Уповноважений вважає назрілою проблему розгляду Верховною Радою України питання про внесення до Конституції України та до чинного законодавства змін, пов’язаних із забезпеченням фізичним особам права на подання конституційної скарги для захисту їхніх конституційних прав і свобод. З цього питання підготовлено подання Уповноваженого з прав людини до Голови Верховної Ради України.

Ст.15 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” також передбачений такий акт реагування Уповноваженого на порушення вимог Конституції та інших законів України, міжнародних договорів України стосовно прав і свобод людини і громадянина, як подання Уповноваженого з прав людини. Цей важіль впливу на посадових осіб Уповноважений використовує насамперед у випадках провадження справ щодо масового та брутального порушення прав і свобод людини.

У 2000–2001 рр. внесено 187 подань Уповноваженого до органів державної влади та місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій. Серед них можна відзначити такі:

До Президента України 

–     щодо порушення вимог ст.49 Конституції України та прав громадян України – мешканців міста Києва на охорону здоров’я при ліквідації акушерсько-гінекологічних відділень лікарні №2 та наукової кафедри №1 Київської медичної академії післядипломної освіти;

–    про необхідність ратифікацїї Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності від 15 листопада 2000 р. та Протоколу до неї про запобігання і перешкоджання торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми та покарання за неї.

До Прем’єр-міністра України 

–     щодо ситуації, яка склалася з розподілом та виплатою коштів благодійної допомоги для сімей загиблих шахтарів та з приводу невиконання деяких рішень урядової комісії з розслідування аварії з груповим нещасним випадком, що сталася 11 березня 2000 р. у ДВАТ “Шахта ім. М.Баракова” ДХК “Краснодонвугілля”;

–     щодо порушення права громадян на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду;

–     щодо усунення порушень прав громадян України – військовослужбовців Збройних Сил України, інших військових формувань;

–     щодо розгляду питання про доцільність приєднання України до Європейської конвенції про правовий статус трудящих-мігрантів 1977 р.

До Голови Верховного Суду України 

–     щодо сприяння поновленню порушених прав учасників ліквідації аварії на ЧАЕС І категорії гр. Л.Тернецького та інваліда ІІ групи гр. Л.Волошко-Тернецької;

–     про сприяння поновленню порушених прав інваліда ІІ групи гр. Є.Мілюкова;

–     щодо захисту прав неповнолітньої І.Ярмак;

–     щодо права гр. Н.Гуперт на своєчасний розгляд касаційної скарги у Верховному Суді України відповідно до п.1 ст.5 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини.

До Генерального прокурора України 

–     про посилення прокурорського нагляду при розслідуванні злочинів, скоєних проти окремих народних депутатів України тринадцятого та чотирнадцятого скликань;

–     щодо незаконності пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 1998 р. “Про індексацію грошових доходів громадян”;

–     про порушення конституційних прав працівників Луганського підприємства “Телекомпанія “Ефір-1”.

До Міністра внутрішніх справ України 

–     про усунення порушень вимог Закону України “Про попереднє ув’язнення”;

–     про усунення порушень конституційних прав затриманих та заарештованих громадян під час перебування їх в органах МВС України.

До Міністра охорони здоров'я України

 –    про вжиття заходів, пов’язаних з вирішенням питань у зв’язку із захворюванням на гіпоплазію дітей, які мешкають на території Червоноградського гірничо-промислового регіону Львівської області.

До Міністра юстиції України 

–     щодо звернення гр. В.Кувічинського з приводу невиконання судового рішення, винесеного Рубіжанським міським судом Луганської області щодо виплати йому заборгованої заробітної плати та розрахункових коштів у зв'язку зі звільненням.

До голови Закарпатської обласної державної адміністрації

–     щодо звернення матерів багатодітних сімей Тячівського району з приводу порушення їхніх конституційних прав стосовно затримки з виплатою матеріальної допомоги багатодітним сім’ям.

До прокурорів прокуратури України (27 подань) 

–     про недоцільність масового застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту за санкціями прокурорів прокуратури України.

Водночас Уповноважений вважає за необхідне підкреслити, що у ряді випадків направлені ним акти реагування не завжди розглядались належним чином органами державної влади та місцевого самоврядування. Секретаріатом Уповноваженого проаналізовано, що майже кожне третє подання Уповноваженого розглянуто з порушенням термінів, які встановлено Законом України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”. Таке ставлення до вимог чинного законодавства щодо порядку і строків розгляду актів реагування Уповноваженого на порушення прав і свобод людини посадовими особами органів державної влади та місцевого самоврядування є неприпустимим.

Поряд з цими актами реагування Уповноваженим продовжено практику застосування інших подібних форм впливу стосовно дій посадових осіб у справі поновлення порушених прав і свобод людини та недопущення їх у подальшому, а також впливу на формування відповідної громадської думки. Серед них – оприлюднення заяв Уповноваженого, направлення листів до посадових осіб держави. Так, лист Уповноваженого було направлено до Голови Верховного Суду України про вирішення спірних питань, що виникають у сфері інформаційних відносин від 7 березня 2000 р.; до Голови Служби безпеки України – стосовно долі екіпажу літака АН-28 від 21 липня 2001 р.

У 2000–2001 рр. тривало започатковане Уповноваженим у попередні роки проведення комплексних перевірок стану дотримання прав і свобод людини з виїздом у регіони України. Для цих перевірок регіони обиралися на підставі аналізу звернень, що надходили до Уповноваженого. Оскільки значна кількість звернень щодо масових порушень прав людини надходила з Львівської області, у 2000 р. комплексну перевірку здійснено Уповноваженим саме в цьому регіоні України.

Під час роботи у Львівській області Уповноважений та працівники Секретаріату вивчали стан дотримання прав і свобод людини майже в усіх містах і районах Львівщини, відвідали десятки підприємств і установ, вузи, школи, дитячі будинки тощо. Відбулися зустрічі з керівниками місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, представниками галузевих профспілок, політичних партій, організацій національних меншин та підприємців, екологічних і правозахисних об’єднань громадян та релігійних громад. Уповноваженим та працівниками Секретаріату було організовано особистий прийом громадян у містах Львові, Дрогобичі, Червонограді, Соснівці та в інших населених пунктах області.

Особисто Уповноважений ознайомилась із зонами екологічного лиха в Яворівському та Сокальському районах, зустрілась з шахтарями м.Червонограда, а також відвідала батьків Ю.Мозоли, загиблого від тортур у слідчому ізоляторі Служби безпеки України у м.Львові та матір зниклого журналіста Георгія Гонгадзе – Лесю Гонгадзе.

Разом з Речником громадянських прав Польщі Анджеєм Цолем Уповноваженим з прав людини було оглянуто залізничний, автомобільний та пішохідний переходи на українсько-польському кордоні.

За наслідками комплексної перевірки Уповноваженим проведено прес-конференції у містах Львові та Червонограді, зроблено виступи у засобах масової інформації, направлено подання до Генерального прокурора України, міністрів охорони здоров’я України та освіти і науки України. Керівництву Львівської області внесено подання з конкретними пропозиціями щодо поліпшення стану забезпечення прав і свобод людини в регіоні.

Під час реалізації пропозицій Уповноваженого посадовими особами Львівської області вжито конкретних заходів щодо поновлення порушених прав і свобод людини, про що повідомлено Уповноваженого.

У Першій щорічній доповіді зазначалося, що Уповноваженим проведено комплексні перевірки стану дотримання прав і свобод людини у Луганській та Чернігівській областях. Уповноваженим постійно тримались на контролі питання поновлення порушених прав людини в цих регіонах.

Якщо на виконання пропозицій Уповноваженого посадовими особами Чернігівської області постійно вживалися конкретні заходи щодо поновлення порушених прав і свобод людини, то інша ситуація склалася у Луганській області. Тут посадові особи державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування обмежилися частковими, переважно формальними заходами. При цьому стан дотримання прав і свобод людини на Луганщині не поліпшився, а з деяких питань, зокрема, охорони праці, здоров’я, застосування тортур посадовими особами правоохоронних органів, погіршився, що викликає серйозне занепокоєння Уповноваженого. З цього регіону і у 2000–2001 рр. продовжували масово надходити звернення громадян щодо брутального порушення їх прав. Це змусило Уповноваженого провести додаткову перевірку стану дотримання окремих прав і свобод громадян у Луганській області.

Зокрема, Уповноваженим у Першій щорічній доповіді зазначалося, що пекучою є проблема поширення туберкульозу в Луганському регіоні. Захворюваність на туберкульоз у зазначеному регіоні продовжує прогресувати. Керівництво Луганської обласної державної адміністрації у своїй відповіді на подання Уповноваженого погодилося з тим, що епідеміологічна ситуація по туберкульозу в Луганській області не тільки не поліпшилась, а й продовжує погіршуватись. Як засвідчила перевірка Уповноваженого, в області не зупинено тенденцію по зменшенню туберкульозних ліжко-місць для хворих на туберкульоз. У 2000 р. кількість ліжок скоротилась на 340 одиниць. Водночас за 2000 р. зареєстровано 1527 нових випадків захворювання на туберкульоз серед дорослого населення. Захворюваність на усі форми туберкульозу за цей період становила вже 75,7 хворих на 100 тис. населення, тоді як у 1999 р. – 65,7. У 2000 р. в області на диспансерному обліку перебувало 6376 хворих на активну форму туберкульозу (238,5 на 100 тис. населення). Триває тенденція до зростання захворюваності, насамперед у найбільш загрозливій відкритій формі. У 2000 р. захворіло 558 осіб (21,1 на 100 тис. населення) на бактеріальний туберкульоз. У ряді міст і районів Луганської області ці показники перевищують обласні. Це міста Стаханов, Брянка, Красний Луч, Рубіжне, Алчевськ, Сіверськодонецьк, Ровеньки, Первомайськ, а також Антрацитівський, Слов’яносербський, Перевальський райони.

Тривогу Уповноваженого викликає проблема, яка залишається вкрай гострою в Луганській області – це захворюваність на туберкульоз серед медичного персоналу. Систематично хворіють ті, хто повинен сам лікувати – працівники туберкульозних диспансерів. У 2000 р. захворіли 36 осіб (у 1999 р. – 42 особи). Занепокоєння викликає те, що смертність від туберкульозу зросла з 23,3 випадку у 1999 р. до 35,0 у 2000 р. на 100 тис. населення. Вражає середній вік померлих – це люди працездатного віку, 30–40 років. У 2000 р. смертність у м.Красний Луч відповідно становила – 24,6; у м.Стаханові – 32,1; у м.Краснодоні – 23,1; у м.Брянці – 20,5.

Захворюваність дітей та підлітків продовжує зростати та становить 8,7 хворих на 100 тис. населення. У 2000 р. виявлено 38 випадків захворювання на активну форму туберкульозу у дітей, у тому числі 25 випадків туберкульозу органів дихання, що становить 5,7 на 100 тис. дитячого населення, позалегеневий туберкульоз – 13 випадків. На диспансерному обліку у 2000 р. перебувало 12 082 дитини, з них 5635 первинно тубінфікованих. Протитуберкульозні установи Луганської області у 2000 р. були профінансовані в цілому на 83,3% від запланованого, в тому числі за статтями ліки – на 71% та харчування – на 85,2%.

Не поліпшилася ситуація з цих питань у Луганській області й у 2001 р. Уповноважений не може погодитися з таким підходом посадових осіб державної виконавчої влади області до дитячих лікувальних закладів.

Наприклад, коли до Уповноваженого звернулася громадська організація по захисту прав людини м.Сіверськодонецька щодо закриття у місті протитуберкульозного закладу, Уповноваженим негайно було вжито заходів для перевірки фактів та реагування. Як з’ясувалося безпосередньо на місці, були грубо порушені права медичного персоналу та дітей, що перебували на лікуванні в Сіверськодонецькому дитячому протитуберкульозному санаторії (ст.49 Конституції України). Головним лікарем ТМО Є.Масловим був виданий наказ від 1 листопада 2000 р. про ліквідацію санаторію. Іногородніх дітей розвезли по домівках, де вони мешкали. А якщо вдома у них нікого не було, то залишали дітей у сусідів. Так, двох сиріт, Настю та Христину Ренкевич, батьки яких померли від туберкульозу, відправили в дитяче відділення міської лікарні. У трудових книжках звільнених працівників санаторію зробили записи: “Звільнений за ст.40 п.1 КЗпП України у зв’язку з ліквідацією санаторію”. Згідно з наказом будинок санаторію був відключений від енергопостачання. Влада міста залишилася осторонь від вирішення цього важливого питання. Сесія міської ради дане питання не розглядала, згоди на закриття санаторію не давала. Практично упродовж чотирьох місяців санаторій був закритий. Для поновлення роботи цього лікувального закладу, за дорученням Уповноваженого, до м.Сіверськодонецька виїжджав представник Уповноваженого, який зустрічався з колективом санаторію, керівництвом Управління охорони здоров’я Луганської обласної державної адміністрації. І тільки після переведення санаторію на фінансування із обласного бюджету, діти продовжили лікування, частину медичного персоналу було поновлено на роботі.

Після цього випадку, за дорученням Уповноваженого, здійснено перевірки та обстежено умови перебування дітей у дитячих закладах цього спрямування в містах Луганської області: Алчевську (санаторії №1 та №2), Краснодоні, Стаханові.

Уповноваженим з прав людини також зроблено перевірки щодо дотримання прав шахтарів та застосування працівниками міліції Луганської області тортур, про що докладно йтиметься у наступних розділах Доповіді. За наслідками цих перевірок Уповноваженим прийнято рішення продовжити контроль за конкретними питаннями дотримання прав і свобод людини в Луганській області.

На підставі аналізу звернень громадян та роботи в конкретних регіонах України Уповноваженим вирішено продовжити застосовувати практику вивчення стану дотримання прав і свобод людини у проблемних регіонах України.

Підсумовуючи, Уповноважений вважає за необхідне наголосити, що завдяки певним позитивним зрушенням, які починають відбуватися останнім часом у соціально-економічному житті країни, зокрема, щодо погашення заборгованості із заробітної плати працівникам бюджетної сфери та деяких інших галузей економіки, забезпечення своєчасної виплати пенсій, кількість звернень з цих питань до Уповноваженого зменшується.

Водночас зросла кількість звернень щодо забезпечення права на справедливий суд, поваги до людської гідності, реалізації селянами своїх прав власності на землю, майно господарства та наслідки реформування аграрного сектору економіки, з проханням надати матеріальну допомогу, що є свідченням низького життєвого рівня.

Уповноваженим з прав людини та працівниками Секретаріату своєчасно розглядаються звернення громадян відповідно до чинного законодавства. Цьому сприяла запроваджена Уповноваженим система постійного моніторингу, обліку та класифікації звернень, яка надає можливість відстежувати проблемні питання, які стосуються не тільки долі конкретного автора звернення, а й багатьох громадян.

Уповноважений з метою поновлення порушених прав використовує всі надані чинним законодавством можливості: відкриваються провадження у справах про порушення прав і свобод людини; звернення надсилаються, у разі необхідності, для вирішення порушених у них питань за належністю до відповідних органів із збереженням контролю за ними Уповноваженим; авторам звернень надаються юридичні консультації та роз’яснення заходів, яких вони мають вжити тощо. У випадках масового та грубого порушення прав людини готуються відповідні акти реагування Уповноваженого з прав людини.

 Оцінкою діяльності Уповноваженого є листи громадян за наслідками розгляду їхніх звернень з різних регіонів країни:

Лист гр. О.Мамчура з м.Львова: “Шановна пані Ніно! Звертаюсь до Вас як до останньої надії... Ваш рейтинг на Львівщині досяг дуже великої відмітки після Вашого втручання в дії місцевих чиновників заради захисту прав простих людей. За це Вас цінують і поважають”.

Гр. В.Решетняк із селища Білокуракіне Луганської області у своєму листі до Уповноваженого відмічає: “Я Вас потурбував своїми скаргами з приводу незаконного притягнення мене до кримінальної відповідальності. І ось через п’ять років той самий прокурор, який порушував справу, завдяки Вам, Ніно Іванівно, закрив її за малозначністю. Я висловлюю щиру вдячність всім Вам за надану мені допомогу. Спасибі, що Ви є такі потрібні людям”.

Щирі слова наводить у своєму листі гр. А.Євдохін з м.Нікополя Дніпропетровської області: “Я больше надеялся получить от Вас душевную помощь и получил ее сполна, даже больше. Побольше бы таких чутких людей не только в аппарате Уполномоченного по правам человека. Еще раз спасибо!”.

“Глибокошановна Ніно Іванівно, – пише інвалід війни Г.Михальська з м.Донецька, – всі мої зусилля самій справитися зі своєю бідою виявилися голосом волаючого у пустелі. І лише завдяки Вам крига байдужості почала танути. Я уявляю, як Вам доводиться “битися”. Я коли бачу Вас по телевізору, то сприймаю як нашу Матір Терезу. Молюся за Вас та покладаю мою останню надію лише на Вас”.

Уповноважений зазначає, що зростання кількості звернень громадян свідчить, що захист прав і свобод людини в Україні значною мірою залежить від економічної та політичної стабільності у державі, успішного реформування судової гілки влади, рішучої боротьби з застосуванням тортур та інших дій, що принижують честь і гідність людини, підвищення ефективної боротьби з бідністю, зростання у загальнодержавному масштабі рівня добробуту населення, медичного, соціального та культурного обслуговування громадян.