Головне меню   

 1. Заходи, вжиті центральними органами виконавчої влади України щодо усунення порушень прав і свобод людини, виявлених Уповноваженим з прав людини

У Першій щорічній доповіді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини “Про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні”, яку Уповноважений представила 28 листопада 2000 р. на пленарному засіданні Верховної Ради України, вперше в історії української держави були оприлюднені результати комплексного дослідження стану дотримання громадянських, політичних, економічних, соціальних та культурних прав людини в Україні відповідно до Конституції, чинного законодавства України і міжнародних стандартів. У Доповіді вказувалося на виявлені в законодавстві недоліки щодо захисту прав і свобод людини і громадянина, наводилися численні факти порушення цих прав органами державної влади, місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності.

Уповноваженим зазначалося, що Доповідь є узагальненим актом реагування на виявлені масові порушення прав людини й містить висновки та рекомендації щодо вдосконалення чинного законодавства, а також практики його застосування у галузі забезпечення прав і свобод людини в Україні.

У Постанові Верховної Ради України “Про першу щорічну доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні” від 7 грудня 2000 р. комітетам Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України доручалось розглянути внесені пропозиції про подальше вдосконалення та забезпечення законодавства України щодо прав і свобод людини, зверталась увага органів державної влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їх посадових і службових осіб на необхідність додержання вимог Конституції України щодо прав і свобод людини.

Першу щорічну доповідь Уповноваженого про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні було направлено як узагальнений акт реагування Президенту України, Прем’єр-міністру України.

18 грудня 2000 р. Прем’єр-міністром України В.Ющенком було дано доручення 13 міністерствам, 20 держкомітетам та іншим органам державної виконавчої влади: по-перше, вжити заходів щодо усунення порушень, зазначених у Першій щорічній доповіді Уповноваженого, по-друге, у подальшому забезпечувати належний контроль за дотриманням законодавства у сфері захисту прав і свобод людини. Прем’єр-міністр вимагав від цих органів регулярно інформувати Уповноваженого з прав людини та уряд України про виконання цього доручення.

Відповідно до п.11 ст.13, ст.15 та ст.22 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” та на виконання Постанови Верховної Ради України від 7 грудня 2000 р. “Про першу щорічну доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні” 5 січня 2001 р. Уповноважений з прав людини внесла подання щодо Першої щорічної доповіді Уповноваженого: Голові і суддям Конституційного Суду України, Голові Верховного Суду України, Голові Вищого арбітражного суду України, Генеральному прокурору України, Голові Служби безпеки України, Голові Вищої Ради юстиції, 15 міністрам, 16 головам державних комітетів України, Голові Фонду держмайна України, керівникам Держдепартаменту України з питань виконання покарань, Державної митної служби України, Державної податкової адміністрації України, Головного контрольно-ревізійного управління України, Правління Пенсійного фонду України, Голові Ради міністрів Автономної Республіки Крим, 24 головам обласних державних адміністрацій, Головам Київської та Севастопольської міської державних адміністрацій, Голові Правління Національного банку України, президенту Національної академії наук України, президенту Української Академії аграрних наук, президенту Академії медичних наук, президенту Українського союзу промисловців і підприємців, президентам і головам державних і кооперативних корпорацій по галузях виробництва, першим керівникам інших підприємств і відомств загальнодержавного значення, голові Федерації професійних спілок України, голові правління споживчих товариств України, голові Всеукраїнської ради колективних сільськогосподарських товаровиробників та іншим – всього 122 керівникам.

Для використання у практичній діяльності на прохання керівників установ Першу щорічну доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини передано: до Генеральної прокуратури України – 35 примірників, МЗС України – 100 примірників, МВС України – 41 примірник, Мін’юсту України – 59 примірників, членам Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій – 18 примірників.

Крім того, Першу щорічну доповідь надіслано у вищі навчальні заклади, де готують фахівців-юристів, та іншим закладам, зокрема – Національній юридичній академії ім.Ярослава Мудрого, юридичному факультету Київського національного університету ім.Тараса Шевченка, Національному університету “Києво-Могилянська академія”, Українській академії державного управління при Президентові України, Державному центру науково-технічної інформації, Науково-медичному центру вищої освіти Міністерства освіти і науки України, Академії служби безпеки України, Одеській національній юридичній академії, Національній академії внутрішніх справ України, Національній парламентській бібліотеці, Національній бібліотеці України ім. В.І.Вернадського для бібліотек мережі НАН України, центральним загальнодержавним і обласним бібліотекам, бібліотеці Мінфіну, науково-дослідним установам, міжнародним організаціям, що мають представництва в Україні, посольствам, акредитованим в Україні,  представникам ЗМІ, інформаційно-аналітичним центрам, правозахисним громадським організаціям тощо.

Першу щорічну доповідь також було вручено учасникам республіканської наукової конференції “Конституція України – основа модернізації держави та суспільства” (м.Харків, 22–22 червня 2001 р.), учасникам міжнародної конференції “Світ та відповідальність ЗМІ: європейська перспектива”.

Відгуки, які надійшли на Доповідь Уповноваженого, свідчать про підвищений інтерес представників влади, науковців і широкої громадськості до проблематики прав людини. Більшість центральних органів виконавчої влади і місцевих державних адміністрацій з відповідальністю поставилися до надісланого їм Уповноваженим узагальненого акта реагування, уважно його проаналізували і надіслали відповіді про стан забезпечення та захисту прав і свобод людини у своїй діяльності.

Відповіді, які надійшли від центральних органів виконавчої влади і місцевих державних адміністрацій, свідчать, що було посилено контроль за забезпеченням прав і свобод людини у підвідомчих їм структурах та сприяння в межах своєї компетенції поновленню порушених прав громадян. Зокрема, глибокий аналіз дотримання прав і свобод людини зробили Міністерство праці та соціальної політики України, Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністерство охорони здоров’я України, Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство фінансів України, Міністерство палива та енергетики України, Державний комітет промислової політики України, Державна митна служба.

Водночас низка міністерств і відомств не приділяють належної уваги забезпеченню прав і свобод людини. На жаль, поверхово підійшли до аналізу узагальнюючого акта реагування Уповноваженого з прав людини Міністерство оборони України, Міністерство аграрної політики України, Міністерство освіти і науки України та Міністерство юстиції України. Формальні відповіді, а, по суті, відписки, надійшли від держкомітетів: будівництва, архітектури та житлової політики України, по земельних ресурсах, по водному господарству, статистики, стандартизації, метрології та сертифікації, лісового господарства, у справах релігій, з енергозбереження, зв’язку та інформатизації, з питань регуляторної політики та підприємництва, а також Пенсійного фонду, Держдепартаменту України з питань виконання покарань та ряду інших.

Значна кількість державних органів, організацій, підприємств, об’єднань, установ з невідомих причин взагалі проігнорували вимоги ст.101 Конституції України та ст.15 і ст.22 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, не надіславши Уповноваженому ніякої відповіді на узагальнений акт реагування. Серед них: Генпрокуратура України, Верховний Суд України, Вищий арбітражний суд України, Національна академія наук України, Всеукраїнська асоціація колективних сільгосподарських товаровиробників, Укрдержконцерн місцевої промисловості, Українська державна корпорація автомобільного транспорту, Українська республіканська господарська асоціація по будівництву, ремонту та утриманню внутрішньогосподарських сільських доріг, Торгово-промислова палата України, Українська державна корпорація по транспортному будівництву, Державна акціонерна компанія “Укррудпром”, відкрите АТ “Укрімпекс”, Академія медичних наук України, Державна АК по матеріальних резервах, АТ по будівництву об’єктів нафтової та газової промисловості “Укрнафтогазбуд”, Національна акціонерна страхова компанія “Оранта”, відкрите АТ “Укрхудожпром” і Український концерн музичної промисловості.

Уповноважений з прав людини вважає вельми важливими відповідні заходи, яких було вжито органами державної влади, для подальшого забезпечення прав і свобод людини в державі, а тому  здійснено аналіз відповідей на Першу щорічну Доповідь Уповноваженого з прав людини.

Міністерство аграрної політики України. У наданій цим міністерством відповіді (за підписом заступника міністра В.Яковенка) не зроблено усебічного глибокого аналізу стану дотримання прав і свобод людини в діяльності цього міністерства, адже, на думку аналітиків цього міністерства, “за період з 14 квітня 1998 р. по 31 грудня 1999 р. фактів порушень прав і свобод людини на підприємствах та організаціях галузей агропромислового виробництва, що знаходяться у сфері управління міністерства, не виявлено”(?!).

Уповноважений змушена нагадати, що про частину порушень у агропромисловому комплексі безпосередньо йшлося у Першій щорічній доповіді. Зокрема, це питання заборгованості із заробітної плати (с.268), дані про виробничий травматизм (с.277), виробництво фальсифікованих товарів і продуктів та їх реалізація (с.290–292).

У 1999 р. з 2,7 млн. безробітних майже 400 тис. осіб становили безробітні із сільської місцевості. За станом на 10 січня 2000 р. у сільському господарстві не було сплачено понад 2 млрд. грн. заробітної плати. У 1999 р. сума несплаченої заробітної плати до нарахованої у сільському господарстві становила 52,9%, у 2000 р. – 49,6%. У 1999 р. 331,8 тис. осіб, або 12,6% від загальної кількості зайнятих у сільському господарстві, працювали в умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам.

До Уповноваженого з прав людини у 1999 р. надійшло 4014 звернень від селян, у 2000 р. – 4384, у 2001 р. – 5630, тобто спостерігається тенденція до їх зростання. У зверненнях йдеться про порушення прав селян різними підприємствами, установами та організаціями агропромислового комплексу.

У Першій щорічній доповіді Уповноваженим зверталась особлива увага на необхідність захисту права людини на життя, охорону здоров’я і медичну допомогу, на безпечне для життя і здоров’я довкілля, на забезпечення достатнього життєвого рівня, соціального захисту та подолання бідності. Участь у забезпеченні зазначених прав людини безпосередньо чи опосередковано належить до сфери діяльності Мінагрополітики України.

На жаль, міністерство не надало ґрунтовної відповіді на порушене у поданні Уповноваженого з прав людини від 5 січня 2001 р. питання щодо забезпечення права власності на землю. За даними моніторингового спостереження та аналізу звернень, що надходять до Уповноваженого, мають місце значні порушення зазначеного права громадян (докладніше про це йдеться у відповідному розділі Доповіді).

Виходячи з відповіді Мінагрополітики на подання Уповноваженого, можна дійти висновку про те, що у міністерстві глибоко не усвідомлюють значення проблеми забезпечення прав і свобод людини. По суті, з Першою щорічною доповіддю Уповноваженого ознайомилися поверхово, не проаналізували стан дотримання прав і свобод людини в діяльності цього міністерства, не виявили “фактів порушення прав і свобод людини” і тому, очевидно, “не було до чого вживати якихось заходів”.

Попри це наступні накази Мінагрополітики від 15 вересня 2000 р. за №182, від 28 вересня 2000 р. за № 196, від 23 жовтня 2000 р. за №207, проект Концепції аграрної політики України, що розробляється, приведення законодавчих та інших нормативно-правових актів України у відповідність до вимог законодавства Європейського Союзу, План роботи Міністерства аграрної політики з адаптації законодавства України до законодавства ЄС на 2001 рік та інші документи свідчать про деякі зроблені висновки та наміри щодо “подальшого вдосконалення законодавства з прав людини в діяльності міністерства”, реалізації державної політики “у сфері охорони праці в аграрному секторі економіки”, що, безумовно, має сприяти захисту прав і свобод селянина в Україні.

Міністерство внутрішніх справ України. У надісланій за дорученням Кабінету Міністрів України узагальненій інформації про “діяльність МВС України в галузі забезпечення захисту прав і свобод людини та громадянина” викладено вжиті МВС України конкретні заходи щодо усунення порушень прав і свобод людини, на яких було наголошено у Першій щорічній доповіді Уповноваженого.

Так, підтвердилися окремі факти порушення прав і свобод громадян з боку працівників міліції в Автономній Республіці Крим, Вінницькій, Житомирській, Луганській, Сумській та Херсонській областях. Зокрема, підтвердилась інформація про скоєння злочину працівниками міліції, за що було засуджено 8 осіб.

Посилився контроль з боку МВС України за роботою спеціальних установ міліції та умовами тримання осіб, узятих під варту. Так, у 135 установах виявлено низку недоліків у роботі, а 130 працівників органів внутрішніх справ притягнуто до різних видів дисциплінарної відповідальності. Крім того, в інформації МВС України повідомляється, що реконструйовано 25 ІТТ, ведеться капітальний ремонт 33 та будівництво 32  –нових.

Заслуговує на увагу інформація МВС України про роботу, здійснену органами внутрішніх справ щодо запобігання торгівлі людьми, зокрема дітьми та жінками. За ознаками злочину, передбаченого ст.1241 (торгівля людьми) КК України у попередній редакціїї, тільки у 2000 р. порушено 42 кримінальні справи, по яких проходить 39 підозрюваних осіб (5 з них перебувають у розшуку). Виявлено 156 потерпілих жінок, з яких чотири неповнолітні. Перевірено 306 фірм, що здійснюють працевлаштування за кордоном. У їхній діяльності виявлено 81 порушення. Як наслідок, 14 фірм позбавлено ліцензій на цей вид діяльності. Органи внутрішніх справ вживають інших профілактичних заходів, зокрема через ЗМІ, інформують населення про негативні наслідки цього ганебного і злочинного явища.

На жаль, МВС України не поінформувало Уповноваженого про участь органів внутрішніх справ у виконанні урядової програми запобігання торгівлі жінками та дітьми, прийнятої Кабінетом Міністрів України 25 вересня 1999 р., та про співробітництво у створеній за ініціативою Уповноваженого Національній координаційній раді щодо запобігання торгівлі людьми. Не розроблено МВС України пропозицій і щодо висновків та рекомендацій, наданих Уповноваженим у розділі Першої щорічної доповіді “Запобігання сучасним формам рабства та работоргівлі” (с.175–176).

В інформації МВС України привертається увага до питань соціальної захищеності працівників міліції, зокрема матеріального забезпечення сімей працівників МВС, які загинули при виконанні службових обов’язків. Безумовно, що невирішені питання захисту прав самих працівників міліції не сприяють якісному виконанню ними своїх службових обов’язків, адже це не може не відбиватися на тому, як вони захищають права громадян, виконуючи одне з головних завдань міліції – забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів. У наданій МВС України інформації недостатньо висвітлено питання виконання цього основного завдання міліції, майже не розкрито питання конкретного захисту прав людини, зокрема, права на юридичний захист та інші права осіб, затриманих і взятих під варту тощо.

Беручи до уваги інформацію МВС України, Уповноважений водночас змушена зауважити, що, на жаль, брутальні порушення прав людини ще мають місце при проведенні затримання, у процесі дізнання і під час тримання взятих під варту осіб. До Уповноваженого продовжують масово надходити звернення громадян щодо численних фактів тортур, застосування катувань працівниками правоохоронних органів.

Викликає сумнів об’єктивність службових розслідувань часто цілком очевидних протиправних дій працівників органів внутрішніх справ. Про це, наприклад, свідчать наведені у Першій щорічній доповіді Уповноваженого факти катувань працівниками Краснолуцького МВ УМВС у Луганській області гр. С.Лазаренка і гр. В.Анжеурова (с.145–146), які, за інформацією МВС України, при службовому розслідуванні чомусь “свого об’єктивного підтвердження не знайшли”.

З таким висновком МВС Уповноважений погодитися не може. Крім того, стосовно гр. С.Лазаренка відбулося продовження тортур, про що він у 2000 р. повідомив Уповноваженого у своєму новому зверненні. Прикро, що МВС так і не зробило висновків  зі справедливих зауважень Уповноваженого з цього питання.

Також викликає тривогу бездіяльність органів МВС щодо розшуку колишніх капітанів міліції з м. Луганська О.Сербіна та Р.Ущиповського, яких було засуджено до позбавлення волі за катування гр. Жовтяка. У Першій щорічній доповіді Уповноваженим наголошувалося, що їх умисно своєчасно не було взято під варту і ці злочинці досі перебувають у бігах. (Докладніше про ці проблеми – у спеціальному розділі цієї Доповіді).

МВС України проігнорувало, на жаль, зауваження Уповноваженого, викладене на с.242 Першої щорічної доповіді, щодо недоліків в інформації про роботу Міністерства внутрішніх справ зі зверненнями громадян.

Міністерство екології та природних ресурсів України. У Першій щорічній доповіді Уповноваженого представлено спеціальний розділ “Право на безпечне для життя і здоров’я людини довкілля”, де проаналізовано законодавчу базу забезпечення екологічних прав громадян та приділено увагу низці фактів порушень цього права. Крім цього висловлено ряд критичних зауважень, вимог, порад і пропозицій щодо ставлення держави до вирішення екологічних проблем. Проте Міністерство екології та природних ресурсів не дало належної відповіді на подання Уповноваженого від 5 січня 2001 р.

Так, в інформації, надісланій міністерством Уповноваженому майже через півтора місяці, повідомлялося про підписання Україною Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості у процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (до речі, про цю конвенцію було згадано на с.327 Першої щорічної доповіді Уповноваженого). 29 грудня 2000 р. Міністерство подало до Кабінету Міністрів України проект Закону України про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України у зв’язку з ратифікацією Україною зазначеної конвенції. В інформації міністерства говориться: “Це забезпечить реалізацію конституційних екологічних прав громадян та можливість співпраці державних і недержавних організацій як одну з умов розвитку демократичного суспільства”.

Повідомляється також про існування при міністерстві громадської Ради всеукраїнських організацій природоохоронного спрямування, основна мета якої – “розширення участі громадськості у процесах прийняття екологічно важливих рішень”.

Ще через місяць (13 березня 2001 р.) перший заступник міністра Ю.Рубан надіслав Уповноваженому листа про наслідки розгляду подання щодо Першої щорічної доповіді:

“Міністерство екології та природних ресурсів України, розглянувши подання щодо Першої щорічної доповіді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини “Про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні” від 05.01.2001 р. №22/ІІІ-34.4-01-33, повідомляє таке. На виконання цього подання Міністерством видано наказ від 28 лютого 2001 р. за № 74 “Про заходи щодо усунення порушень дотримання права на безпечне довкілля для життя і здоров’я людини” з метою здійснення необхідних заходів щодо усунення виявлених порушень норм екологічної безпеки суб’єктами господарювання в регіонах з найбільш кризовою екологічною ситуацією”. Коментарі, як кажуть, зайві.

 Уповноважений з прав людини висловлює своє занепокоєння нерозумінням відповідальними працівниками міністерства суті вимог, викладених у поданні від 5 січня 2001 р., і констатує, що керівництво міністерства не проаналізувало реальний стан дотримання прав і свобод людини в діяльності цього міністерства та його органів на місцях, а також не повідомило, яких заходів ужито щодо виявлених порушень, зокрема і щодо порушень, про які йдеться у параграфі 5 розділу “Право на безпечне для життя і здоров’я людей довкілля” Першої щорічної доповіді Уповноваженого, тим самим не виконало вимог п.11, 12 ст.13, ч.3 ст.15 та ст.22 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, а також постанови Верховної Ради України від 7 грудня 2000 р. та доручення Прем’єр-міністра України від 18 грудня 2000 р.  

Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України.     У відповідь на подання Уповноваженого від 5 січня 2001 р. міністерство повідомило, що воно опрацювало текст Першої щорічної доповіді Уповноваженого і, “досконало проаналізувавши стан дотримання прав і свобод людини в діяльності Міністерства і його органів на місцях, порушень з даного питання не виявило”(?!).

Далі міністр економіки В.Роговий повідомив про участь міністерства у заходах з метою запобігання порушенням прав і свобод людини, зокрема, про організацію роботи в Україні місії Європейської комісії з проблем боротьби з нелегальною міграцією та торгівлею людьми.

Звичайно, це важливо, проте водночас Уповноважений змушена привернути увагу керівництва міністерства до того, що така відповідь на його подання не відповідає вимогам Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, зокрема п. 11 і 12 ст.13, ч.3 ст.15 та ст.22, а також постанові Верховної Ради України від 7 грудня 2000 р. та дорученню Прем’єр-міністра України від 18 грудня 2000 р. На жаль, міністерство не звернуло уваги на конкретні факти порушення прав громадян, викладені на с.58, 59, 60, 65, 66, 67, в параграфі 6 розділу ІV, параграфі 4 розділу V, розділі VІ Першої щорічної доповіді Уповноваженого та не проаналізувало їх.

Міністерство палива та енергетики України. Мінпаливенерго України, за підписом заступника міністра О.Крутя, надіслало ґрунтовну відповідь на подання Уповноваженого від 5 січня 2001 р., де, зокрема, повідомлялося, що міністерство “уважно опрацювало повний текст Першої щорічної доповіді Уповноваженого та вважає, що запровадження нового демократичного органу в Україні... започаткувало нові можливості позасудового захисту прав і свобод громадян України та, зокрема, в галузі паливно-енергетичного комплексу”. Зазначалося, що з часу обрання Уповноваженого (14 квітня 1998 р.) “проведена велика копітка робота щодо здійснення парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини в Україні”. Зі свого боку міністерство прагне вдосконалювати організацію розгляду пропозицій, заяв і скарг та особистого прийому громадян. З часу створення міністерства, 18 квітня 2000 р., по 31 грудня 2000 р. до нього надійшло 1641 звернення, у тому числі 239 колективних. Основна частина порушених у зверненнях питань стосується регресних виплат, одноразових допомог і заборгованості з заробітної плати шахтарям, забезпечення побутовим вугіллям та енергопостачанням, реформування галузі тощо.

В міністерстві вважають, що закони про оплату праці в цілому в галузі виконуються. Водночас за станом на 1 січня 2001 р. на підприємствах паливно-енергетичного комплексу заборгованість із заробітної плати становила: у нафтовій, газовій і нафтопереробній промисловості – 47,85 млн. грн., в електроенергетичній галузі – 91,2 млн. грн., у вугільній галузі – 1871 млн. грн. Ці дані свідчать, що найбільша заборгованість із заробітної плати – у вугільній промисловості, попри те, що у 2000 р. фінансування цієї галузі з державного бюджету здійснено у повному обсязі.

Самокритично оцінюючи ситуацію, міністерство констатує, що вжиті урядом і ним самим заходи дали змогу стабілізувати своєчасність виплати заробітної плати та призупинити зростання заборгованості. Проте в міністерстві вважають, що бюджетних коштів для ПЕК виділяється набагато менше від потреби. Як наслідок, середньомісячна зарплата у вугільній промисловості – на 16-му місці серед галузей народного господарства України і є найнижчою серед працівників ПЕК.

Уповноважений поділяє стурбованість міністерства щодо неповної виплати регресних виплат шахтарям-інвалідам.

Особливе занепокоєння Уповноваженого викликає повідомлення Мінпаливенерго України про несприятливі умови праці на підприємствах ПЕК. Неприпустимо, що у 2000 р. сталася 21 035 нещасних випадків, у тому числі 19 255 – на підприємствах вугільної промисловості. 340 випадків були смертельними, з них у вугільній промисловості – 306, в енергетичній галузі – 34. Ці факти свідчать про незадовільне виконання норм ст.43 Конституції і відповідних статей Закону України “Про охорону праці”.

Уповноважений має зауважити, що міністерство, відверто і обґрунтовано вказуючи на основні причини аварійності і травматизму на підприємствах ПЕК, особливо у вугільній промисловості, обмежується стандартним твердженням: “Вживаються заходи щодо поліпшення стану охорони праці і техніки безпеки на підвідомчих підприємствах, особлива увага приділяється роботі з кадрами”.

Очевидно, проведення нарад, засідань комісії Держвуглепрому, підготовка проекту і розробка науково-дослідним інститутом галузевої системи управління охороною праці певною мірою мають позитивний результат. Але немає сумніву, що ці заходи є недостатніми для докорінного по- ліпшення охорони праці на підприємствах ПЕК, якщо не буде модернізовано “вкрай застаріле обладнання”, а механізовані комплекси працюватимуть “за межами нормативних термінів служби”.

Уповноважений вважає, що проблема створення належних, безпечних і здорових умов праці і суворе дотримання техніки безпеки на всіх без винятку підприємствах ПЕК, як цього вимагають Конституція і Закон України “Про охорону праці”, а також ст.7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, мають стати одним з пріоритетів у діяльності Мінпаливенерго України. Нагальною є потреба розробки загальнодержавної програми забезпечення права громадян “на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом” (ст. 43 Конституції України).

Уповноважений із розумінням сприймає самокритичне визнання міністерством випадків порушення ним вимог Закону України “Про звернення громадян” та Указу Президента України “Про заходи щодо забезпечення конституційних прав громадян на звернення ” і бере до уваги, що вжиті заходи мають дати позитивні результати.

Міністерство закордонних справ України. З невідомих причин МЗС України фактично не відреагувало на узагальнене подання Уповноваженого від 5 січня 2001 р., не надіславши своєї відповіді. Очевидно, це трапилося з вини працівників апарату МЗС, котрі мали підготувати таку відповідь і подати міністру на підпис.

Дивує й такий факт: МЗС України на своє прохання отримало у січні 2001 р. 100 примірників Першої щорічної доповіді Уповноваженого та 85 примірників “Вісника Уповноваженого” для розсилки у закордонні установи України; проте, як з’ясувалося, до абсолютної більшості дипломатичних установ доповідь чомусь так і не потрапила, хоча за свідченням ряду послів та консулів матеріали Доповіді їм вкрай потрібні у роботі.

Уповноважений сподівається, що такі непорозуміння не можуть негативно вплинути в цілому на продуктивну співпрацю Уповноваженого з МЗС України у справі захисту прав і свобод співвітчизників за кордоном.

Міністерство культури і мистецтв України. Міністерство на виконання доручення Прем’єр-міністра України від 18 грудня 2000 р. у листі на ім’я Уповноваженого повідомило, що воно “забезпечує реалізацію прав громадян на свободу літературної і художньої творчості, забезпечення доступності всіх видів культурних послуг та культурної діяльності для кожного громадянина”. Далі роз’яснюється, як це “право кожної людини” здійснюється і що для “задоволення культурних інтересів” утримується “мережа культурно-дозвільних закладів, телерадіоорганізацій”. Повідомляється також, що “з метою реалізації права громадян на освіту в галузі культури існують державні навчальні заклади” (дається перелік типів цих закладів – академії, університети і т.д.).

Для удосконалення “законодавства у сфері захисту прав і свобод людини в частині, що належить до компетенції Мінкультури”, дається перелік проектів законів, які має прийняти Верховна Рада України.

Такий короткий культурно-просвітницький лист не можна вважати відповіддю на подання Уповноваженого. Адже загальновідомо, в яких умовах перебуває українська культура. За цих умов неможливо задовольнити культурні права і потреби громадян України. Наприклад, тільки кількість масових та універсальних бібліотек зменшилася  з 25 644 у 1990 р. до 20 861 у 1999 р., тобто на 4783 бібліотеки. За цей же час бібліотечний фонд зменшився майже на 72 млн. примірників, кількість кіноустановок – на 9,4 тис. Кількість закладів культури клубного типу з 25 146 у 1990 р. зменшилася до 20 662 у 1999 р., тобто на 4484 одиниці. За цей же час кількість відвідувань театрів за рік зменшилася  з 17,6 млн. у 1990 р. до 5,6 млн. у 1999 р., або на 12 млн. глядачів! Кількість відвідувань концертних організацій за рік зменшилася з 15 млн. у 1990 р. до 3,9 млн. у 1999 р., або на 11,1 млн. відвідувачів.

Ці офіційні статистичні дані наводяться для того, щоб ще раз привернути увагу Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади, передусім самого Мінкультури і мистецтв України, до того факту, що, на жаль, у нашій країні культурні права громадян забезпечуються незадовільно. Практично не виконуються положення ст.15 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права. Тому звертається увага керівництва Мінкультури і мистецтв України на необхідність здійснення глибокого аналізу стану дотримання прав і свобод людини в діяльності міністерства і підвідомчих йому органів та вжиття необхідних заходів для усунення виявлених порушень.

Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. МНС України у відповіді на подання Уповноваженого позитивно відгукується на проголошення Першої щорічної доповіді, вважаючи, що у її розділі VIII параграф 8 “подано ґрунтовний аналіз стану захисту прав громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. Соціальний захист цієї категорії громадян, зазначається у відповіді, “є пріоритетом у діяльності міністерства, що відповідає головним засадам, викладеним у посланні Президента України до Верховної Ради України”.

За підсумками 2000 р. у соціальному захисті постраждалих громадян є позитивні зрушення. Вперше всі напрями соціального захисту цієї категорії населення профінансовано з держбюджету повністю, тоді як у попередні роки це фінансування становило: у 1997 р. – 69%, у 1998 р. – 55, у 1999 р. – 88%.

Водночас, як повідомляє МНС, у 2000 р. загалом на ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи і соціальний захист населення було виділено 367,6 млн. грн., або на 25,5% більше, ніж у 1999 р., але це не задовольнило реальних потреб. Так, за розрахунками на 2001 р. для своєчасного забезпечення соціального захисту постраждалого населення у повному обсязі необхідно 6731,5 млн. грн., а держбюджетом було передбачено 1559,6 млн. грн., тобто лише 23% від розрахованої потреби. На 14,6 млн. зменшено бюджетні асигнування програм соціального захисту постраждалих. Фактичне фінансування програм соціального захисту населення порівняно з річною розрахунковою потребою становитиме менше 20%.

Уповноважений поділяє стурбованість керівництва МНС недостатньо продуманими розрахунками фінансового забезпечення ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соціального захисту постраждалого населення і вважає, що Кабмін, Мінфін і Мінекономіки спільно з МНС України мають переглянути існуючі програми і створити нову довготривалу соціальну програму реального забезпечення прав усіх постраждалих громадян.

Міністерство повідомляє про впорядкування видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Зокрема, здійснено перевірку правильності видачі посвідчень. За станом на 1 січня 2001 р. із 400 340 перевірених посвідчень, виданих облдержадміністраціями, перереєстровано 377 081.

Проблемним залишається питання визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Таке визначення здійснює постійно діюча Комісія із спірних питань. У 2000 р. комісія розглянула 1648 справ. 869 особам було підтверджено статус учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, відмовлено – 557 особам, а щодо 247 справ прийнято інші рішення. 398 справ, за якими комісія прийняла рішення, були оскаржені в суді.

Керівництво МНС висловлює зауваження на адресу судів, які, розглядаючи справи щодо рішень зазначеної комісії, нерідко виносять не-обґрунтовані рішення. Тому, як вважає МНС, “більше 10 тис. громадян України... завдяки таким рішенням, не оскарженим у передбаченому законодавством порядку місцевими органами виконавчої влади, користуються пільгами і отримують компенсації, передбачені чорнобильським законодавством”, незаконно.

Уповноважений погоджується з таким висновком керівництва МНС України частково і припускає, що не всі судові рішення є обґрунтованими. Проте важливо, щоб ні за яких обставин при цьому не звужувалися права громадян, особливо постраждалих чи тих, хто в екстремальних умовах, ризикуючи своїм життям чи здоров’ям, ліквідовував наслідки аварії на ЧАЕС.

Попри низку невирішених проблем, міністерством проводиться великий обсяг робіт по відновленню і збереженню здоров’я населення, яке постраждало від Чорнобильської катастрофи.

Міністерство оборони України. За підписом міністра оборони України, генерала армії України О.Кузьмука на подання Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини 26 січня 2001 р. надійшла така відповідь (дається повний текст):

“У Міністерстві оборони України розглянуто подання щодо першої щорічної доповіді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини “Про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні”.

Інформую, що Міністерством оборони України вживаються заходи щодо усунення порушень, зазначених у представленій Вами першій щорічній доповіді “Про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні”.

Відповідно до доручення Кабінету Міністрів України від 18.12.2000 р. № 21063/3 пропозиції щодо подальшого вдосконалення законодавства у сфері захисту прав і свобод людини надані до Міністерства юстиції України.”

Така відповідь на подання Уповноваженого не є прийнятною, оскільки вона, по-перше, не містить конкретної відповіді на питання про наслідки аналізу стану дотримання прав і свобод людини в діяльності Міністерства оборони України і підвідомчих йому органів та вжитих конкретних заходів для усунення виявлених порушень відповідно до вимог Конституції України; по-друге, ця відповідь ще раз свідчить про фактичне ігнорування міністерством вимог Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”. Наявна також неповага до постанови Верховної Ради України від 7 грудня 2000 р. та доручення Прем’єр-міністра України від 18 грудня 2000 р. Та головне у тому, що фактичний стан дотримання прав і свобод людини у сфері діяльності Міністерства оборони України викликає велике занепокоєння Уповноваженого з прав людини. Тут спостерігається чимало порушень соціальних і громадянських прав, про що докладніше йдеться у відповідному розділі цієї Доповіді.

Міністерство освіти і науки України. В інформації від 15.02.2001 р., надісланій за підписом заступника міністра А.Богомолова на адресу Верховної Ради України (а не Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини), повідомляється, що “на виконання доручення Верховної Ради України (?!) від 05.01.2001 р.” Міністерство розглянуло Першу щорічну доповідь Уповноваженого і за його дорученням “зазначена доповідь розглянута на розширених нарадах управлінь освіти обласних державних адміністрацій з радами ректорів (директорів) вищих навчальних закладів І–ІV рівнів акредитації в усіх регіонах України”.

Повідомляється, що на початок 2001 р. “в Україні сформована практично нова нормативно-правова база забезпечення діяльності системи освіти”. Структура освіти в Україні будується як безперервна система освітніх ланок і спрямована на найповніше задоволення освітянських потреб населення. Міносвіти Автономної Республіки Крим, управління освіти облдержадміністрацій здійснюють організаторські та контролюючі функції щодо забезпечення політики в галузі освіти. Ними розроблені комплексні плани і заходи, що передбачають виконання законів та інших нормативно-правових документів у галузі освіти.

Уповноважений змушена констатувати, що в Міносвіти і науки України дещо формально поставилися до аналізу Першої щорічної доповіді, зокрема у розділі VI параграфа 3 “Право на освіту”, оскільки на переважну більшість питань щодо недотримання прав громадян України на освіту, порушених у Доповіді, відповіді не надійшло.

Уповноважений сподівається отримати ґрунтовний аналіз від Міністерства освіти і науки України на питання, порушені у Першій і цій щорічних доповідях, зокрема щодо:

–            виконання норм ст.53 Конституції України щодо права кожного на освіту, законодавства України про освіту;

–     заходів, яких вживає Міносвіти і науки України стосовно охоплення дітей навчанням і недопущення скорочення мережі дошкільних закладів освіти і виховання (с.296–297 Першої щорічної доповіді Уповноваженого);

–            реального стану і тенденцій комерціалізації освіти (зауваження Уповноваженого у Першій щорічній доповіді на с.295) і їх впливу на можливості здобуття освіти дітьми з малозабезпечених сімей;

–            виконання відповідних міжнародних документів у частині забезпечення прав людини на освіту, зокрема, прав на освіту національних меншин.

Уповноважений не може погодитись з твердженням міністерства про те, що право на отримання повної загальної середньої освіти реалізується повною мірою не всіма, оскільки “причиною цього є безвідповідальність батьків, їх небажання займатись вихованням, утриманням і освітою дітей”.

Крім цього, Уповноважений також очікує від міністерства:

–     яких заходів було вжито для забезпечення учнів підручниками, навчальними посібниками, методичними порадами для самостійного опанування знаннями (с.303 Першої щорічної доповіді Уповноваженого);

–            пояснення на зауваження Уповноваженого на с.298 Першої щорічної доповіді про те, як конкретно вирішується питання “забезпечення права на освіту дітей, які потребують соціальної реабілітації”;

–     більш переконливої відповіді щодо необґрунтованого скорочення середніх навчальних закладів, у тому числі ліквідації Ювілейної державної санаторної школи-інтернату для дітей, хворих на сколіоз, у м.Луганську.

Уповноважений звертається до Кабінету Міністрів України і Міністерства освіти і науки України використати всі наявні можливості і в повному обсязі забезпечити конституційне право громадян України на освіту.

Міністерство охорони здоров’я України. Міністерство (міністр В.Москаленко) своєчасно надало вичерпну і самокритичну аналітичну інформацію у відповідь на виконання доручення Кабінету Міністрів від 18 грудня 2000 р. та на подання Уповноваженого від 5 січня 2001 р.

У наданій інформації зазначається, що в Україні продовжує залишатись незадовільною медико-демографічна ситуація, “яка проявляється у низькій народжуваності і порівняно високій смертності, фактичній депопуляції, скороченні середньої тривалості життя, а також у зростанні поширеності багатьох хвороб, у тому числі соціально-небезпечних (туберкульоз, СНІД, наркоманія та інші)”.

МОЗ України вважає, що основними причинами цього є: надзвичайне техногенне навантаження густонаселеної території, зумовлене непропорційним розвитком екологічно-небезпечних галузей важкої промисловості, браком ефективних засобів знешкодження чинників, шкідливих для дозвілля і відпочинку, величезний негативний вплив на екологічну ситуацію Чорнобильської катастрофи.

Водночас фінансування галузі охорони здоров’я ще не відповідає реальним потребам. Зокрема, замість потрібних близько 8 млрд. грн. на рік (для надання медичної допомоги на мінімально гарантованому рівні – 6,7 млрд. грн.) у держбюджеті на 2001 р. були встановлені видатки в обсязі 5,2 млрд. грн.

Міністерство із занепокоєнням повідомляє, що тривала робота з метою встановлення в Україні обсягу гарантованого рівня медико-санітарної допомоги і неодноразові спроби підготувати узгоджений проект відпо-відної постанови Кабінету Міністрів України не дали позитивних наслідків. Цьому перешкоджають: суперечності між положеннями ст.49 і 95 Конституції України; відсутність у законодавчо-нормативній базі визначення поняття “медична допомога”; відсутність законодавчо визначеного механізму загальнообов’язкового соціального медичного страхування. Очевидно, Верховна Рада і Кабінет Міністрів України мають спільно і невідкладно розв’язати цю проблему.

За повідомленням МОЗ України, поширення ВІЛ-інфекції в Україні набуває епідемічного характеру, маючи не лише медичні, а й глибокі соціально-економічні наслідки. З метою запобігання поширенню цієї хвороби і боротьби з нею 1 листопада 2000 р. підписано Указ Президента України “Про невідкладні заходи щодо запобігання поширенню ВІЛ-інфекції/СНІДу”. МОЗ України вживає у цьому напрямі “необхідних заходів, як і у боротьбі проти туберкульозу”.

Міністерство повідомляє про заходи, вжиті з метою безумовного виконання прийнятого у 2000 р. Закону України “Про психіатричну допомогу”. Проте залишається проблемою утримання психічно хворих у лікарнях, де з 1993 р. по 1995 р. зменшено кількість ліжок на 4000! і на стільки ж – з 1995 р. Вживаються заходи щодо забезпечення якісної наркологічної допомоги і боротьби зі зловживанням алкоголем.

Викликає занепокоєння Уповноваженого продовження так званих процесів “оптимізації” мережі та потужності медичних закладів, які надають стаціонарну допомогу. Їх замінюють на денні та домашні стаціонари. Фактично це може тільки погіршити умови реалізації права громадян на охорону здоров’я.

МОЗ України в цілому дано не тільки обґрунтовану відповідь на зауваження і пропозиції Уповноваженого, викладені у Першій щорічній доповіді, а і враховано їх у практичній роботі.

Міністерство праці та соціальної політики України. В Мінпраці та со-ціальної політики “вивчено Першу щорічну доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” та в межах компетенції повідомлено Уповноваженого:

–     про поліпшення стану охорони праці. Розроблено нову редакцію Закону України “Про охорону праці”, яку надіслано на обговорення Верховної Ради України. Підготовлено та надіслано до парламенту також проект Закону “Про внесення змін до Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”. Ці зміни мають підвищити роль органів місцевого самоврядування у вирішенні питань охорони праці. Підготовлено ряд інших законопроектів, прийняття яких сприятиме реалізації конституційного права громадян на охорону праці. Мінпраці вживає також інших заходів у цьому напрямі;

–     про працевлаштування жінок, особливо з малолітніми дітьми, а також молоді. За даними Держслужби зайнятості, протягом 2000 р. на обліку перебувало 2744 тис. незайнятих громадян. Для працевлаштування цієї категорії громадян заброньовано 109 тис. робочих місць. Спільно з іншими органами виконавчої влади Мінпраці розробило проект Державної програми зайнятості населення на 2001–2004 рр.;

–     про своєчасну виплату заробітної плати. Інформацію щодо виконання Закону України “Про оплату праці”, надану як додаток, використано для аналізу питання оплати праці в інших розділах цієї доповіді Уповноваженого;

–     щодо достатнього рівня життя, який забезпечує свободу від бідності. Мінпраці спільно з іншими органами центральної виконавчої влади підготувало проект Програми боротьби з бідністю. Цей проект розглянуто урядовим Комітетом соціального та гуманітарного розвитку і в результаті прийнято рішення після доопрацювання подати його як Стратегію подолання бідності, що має бути затверджена рішенням Президента України.

Підготовлено також проект Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”. Законопроектом передбачається індексація грошових доходів громадян у межах прожиткового мінімуму, встановленого “для відповідних соціальних і демографічних груп населення”:     

–     про забезпечення прав громадян похилого віку. Мінпраці повідомляє, що у 2000 р. грошову та натуральну допомогу отримали понад 2 млн. осіб похилого віку на суму 160,4 млн. грн., що на 32 млн. грн. більше, ніж у 1999 р.  

       В Україні налічується 755 тис. одиноких громадян похилого віку. Для їх обслуговування створено спеціальні центри, працює 37,7 тис. соціальних працівників, які надають цій категорії громадян близько 40 видів послуг.

В 11 областях і м.Києві створено спеціальні житлові будинки з комплексом соціально-побутового і медичного обслуговування для ветеранів війни і праці. На початок 2001 р. функціонувало 275 будинків-інтернатів на 53 тис. місць, де на державному утриманні перебувало 47,7 тис. одиноких непрацездатних громадян, яких обслуговувало понад 600 лікарів та 2 тис. середнього і молодшого обслуговуючого персоналу;

–     щодо пенсійного реформування та пенсійного забезпечення. На думку Мінпраці, у сфері пенсійного забезпечення відбуваються позитивні зрушення. Вдалося погасити заборгованість з виплати пенсій, яка на початок 2000 р. становила 1263,1 млн. грн., забезпечити своєчасне фінансування поточних виплат і запровадити поетапне здійснення переглядів розмірів пенсій. Здійснюється копітка і важлива робота по перерахунку і підвищенню пенсій. Пріоритетними напрямами реформування сфери пенсійного забезпечення є запровадження трирівневої системи пенсійного забезпечення. На розгляд Верховної Ради України подано проект Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”. У разі його прийняття основою пенсійного забезпечення стануть трудові пенсії;

–     про соціальний захист інвалідів. 16 листопада 2000 р. Верховна Рада України прийняла Закон України “Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам”, який гарантує право на матеріальне забезпечення за рахунок коштів держбюджету України та їх со-ціальну захищеність шляхом встановлення державної соціальної допомоги на рівні прожиткового мінімуму.

Мінпраці опрацювало проект нової редакції Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, яким чіткіше визначені права і гарантії інвалідів та обов’язки органів державної виконавчої влади щодо забезпечення безперешкодного доступу інвалідів до закладів соціальної інфраструктури.

Співпраця Уповноваженого з прав людини з Мінпраці та соціальної політики триває.

Міністерство транспорту України. У відповідь на подання Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 5 січня 2001 р. надійшла така відповідь міністерства: “Міністерством транспорту України вжито організаційних заходів щодо усунення порушень, зазначених у першій щорічній доповіді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, і у подальшому забезпечуватиметься належний контроль за дотриманням законодавства у цій сфері.

Міністерство інформувало (лист від 27.06.2000 р. №2/9-3-1053) уряд України про вжиті заходи щодо виконання постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.99 р. №2164 “Про забезпечення діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та його Секретаріату”.

Уповноважений вважає, що в інформації Мінтрансу України не міститься інформації щодо конкретних питань захисту прав громадян України.

Міністерство фінансів України. В інформації міністерства зазначено, що тут “ретельно ознайомилися з висновками та рекомендаціями щодо удосконалення чинного законодавства, а також з практикою його застосування по забезпеченню прав і свобод людини в Україні”. Розуміючи необхідність неухильного дотримання прав і свобод людини (зокрема економічних та соціально-культурних), Мінфін докладає чимало зусиль до розроблення проекту Державного бюджету України і механізмів забезпечення затвердженого бюджету, які давали б змогу фінансово забезпечувати дотримання прав і свобод людини згідно з Конституцією і чинним законодавством України.

В інформації Мінфіну докладно йдеться про фінансування закладів освіти, галузевих наукових інститутів (зокрема, тих, що займаються питаннями захисту здоров’я шахтарів), закладів охорони здоров’я, видатків на соціальні виплати населенню, бюджетне фінансування Фонду соціального захисту інвалідів.

Водночас Уповноважений вважає непереконливим обґрунтування міністерством практики призупинення Законом України про Державний бюджет на відповідний рік пільг громадянам-інвалідам та громадянам, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Очевидно, Мінфіну варто глибше вивчити це питання і вносити пропозиції щодо більш економного використання бюджетних коштів у галузях, зменшення фінансування яких не зумовлює погіршення економічних і соціальних прав громадян – наприклад, за рахунок перегляду і скорочення складу державного і управлінського апарату, будівництва деяких монументально-скульптурних комплексів тощо.

Уповноважений не може погодитись з відпискою Мінфіну України про повернення заощаджень та вкладів населення, яка не містить ніяких пропозицій щодо вирішення цього болючого питання.

Уповноважений також вважає не тільки непереконливими пояснення міністерства щодо недофінансування видатків на утримання органів судової влади, а й неприпустимим, про що йшлося в Доповіді ст.131. Зайве наголошувати на тому, що недофінансування судів перешкоджає використанню громадянами свого конституційного права на захист своїх порушених прав у суді, і таким чином порушує ст.55 Конституції України.

Міністерство юстиції України. Мін’юст повідомив, що було розглянуто відомості щодо неефективної організації окремих судів. Зокрема, докладно викладені наслідки перевірки Черкаським обласним управлінням юстиції розгляду кримінальної справи по обвинуваченню Р.Лисенка за ч.2 ст.215 Кримінального кодексу України. Також ґрунтовно викладено перебіг судового розгляду кримінальної справи про звинувачення гр. О.Шиаяви та гр. С.Кудрі, яка надійшла до суду ще 23 грудня 1998 р. і вирок по якій було винесено 4 лютого 2000 р. А потім Мін’юст дав додаткові пояснення, чому ці та інші справи розглядалися протягом тривалого часу.

Але, на жаль, у відповіді Міністерства юстиції України на подання Уповноваженого щодо Першої щорічної доповіді Уповноваженого з прав людини, так і не враховано зауваження Уповноваженого на адресу цього міністерства. Зокрема, у Першій щорічній доповіді відзначалось, що у попередніх інформаціях щодо розгляду звернень громадян міністерством у 1998 і 1999 рр. не було надано відомостей про те, скільки порушених питань із розглянутих звернень громадян вирішено позитивно, на скільки звернень дано ґрунтовну відповідь, що зроблено з необґрунтованими зверненнями. Проте у повідомленні Мін’юсту від 9 лютого 2001 р. на це питання не було дано відповіді.

Також Уповноваженим була висловлена думка, що велика кількість необґрунтованих звернень громадян до Міністерства є наслідком того, що в Україні не на належному рівні здійснюється правова освіта населення. Однак, яких заходів планує вжити у цьому напрямку міністерство, так і не пояснено.

У Першій щорічній доповіді Уповноваженим особливо наголошувалося, що невиконання судових рішень є брутальним порушенням права громадян України на справедливий суд. Міністерство повідомило, що у 2000 р. на користь держави та юридичних осіб державної форми власності підлягало стягненню 897 438 748 грн., проте за станом на 31 грудня 2000 р. було стягнуто лише 43% від загальної суми поданої до стягнення. Також у 2000 р. на виконання до відділів державної виконавчої служби надійшло 533 398 виконавчих документів про стягнення заборгованості із заробітної плати на загальну суму 630 591 917 грн.

І хоча міністерством перераховані заходи, яких воно вживає для по-ліпшення діяльності органів державної виконавчої служби, на жаль, так і не було надано ґрунтовної відповіді щодо аналізу причин невиконання судових рішень, насамперед стосовно фізичних осіб. Водночас міністерство у своїй відповіді фактично виправдовує боржників – підприємства, установи, організації бюджетної сфери, які у масовому порядку порушують право на своєчасну виплату заробітної плати своїм працівникам. Мовляв, “у процесі примусового виконання державний виконавець повинен враховувати і те, що проведені дії можуть призвести до негативних наслідків для діяльності цих підприємств, установ, а саме – скорочення виробництва або ж до його зупинення взагалі”.

Згідно з п.3 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженим Указом Президента України від 30 грудня 1997 р. № 1396/97, одним з основних завдань міністерства є забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина у визначеній сфері. На жаль, у відповіді, наданій цим міністерством Уповноваженому, немає вичерпної інформації про те, що воно робить стосовно захисту прав людини в Україні.