<< Назад

ВСТУП

Конституція України вперше замість проголошення фрагментарного набору прав і свобод, як це було у попередніх Конституціях, визначила систему прав і свобод у всіх основних сферах суспільного життя, підтвердивши цим визнаний людством постулат про те, що всі права – громадянські, політичні, економічні, соціальні, культурні – є універсальними, неподільними, взаємозалежними і взаємопов’язаними.

Основний Закон України значно розширив коло конституційних прав і свобод та, істотно збагативши їх за змістом, закріпив гарантії їх реалізації.

Крім матеріального закріплення прав і свобод, у ст.55 Конституції України уперше було закладено правові підвалини для реформування діючих і запровадження нових механізмів конституційної системи захисту прав і свобод людини, яка включає насамперед систему судів України як центральну ланку захисту прав людини, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, міжнародні судові та інші органи, членом або учасницею яких є Україна.

Створення в Україні конституційного інституту Уповноваженого з прав людини стало новацією державно-правової системи захисту прав і свобод людини. При розробці української моделі Уповноваженого з прав людини, чи як називають цю посаду в усьому світі – омбудсмана, враховувалися національні правові й культурні традиції, особливості системи державної влади в Україні, досвід функціонування таких інституцій в інших країнах, у тому числі скандинавських, а також тих, що стали на шлях реформ, зокрема Польщі та Угорщини.

Сьогодні вже у 100 країнах світу, які прилучилися до демократичних форм правління, функціонують інституції омбудсмана. Вони є неперевершеним набутком людства у захисті прав людини. Омбудсман, не підміняючи ані прокуратуру, ані суди, має донести до державної влади примат принципів верховенства права й поваги до прав людини, протидіяти свавіллю влади, але при цьому не дублюючи, а доповнюючи існуючі правові механізми.

Конституція України і прийнятий на її основі 23 грудня 1997 р. Закон України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” передбачили створення в Україні сильної моделі омбудсмана, яка характеризується:

– високим конституційним статусом Уповноваженого з прав людини;

– незалежністю від будь-якого органу державної влади або органу місцевого самоврядування;

– широкою юрисдикцією Уповноваженого, яка поширюється як на органи державної влади, так і на органи місцевого самоврядування;

– гнучкістю й доступністю процедури звернення до Уповноваженого;

– свободою його дій щодо відкриття провадження у тій чи іншій справі;

– політичним нейтралітетом.

Таким чином, інституція Уповноваженого в Україні є незалежним конституційним контрольним субсидіарним органом позасудового захисту, який сприяє поновленню прав людини, порушених органами державної влади чи органами місцевого самоврядування.

Особливість статусу Уповноваженого з прав людини полягає у тому, що він не належить до жодної з гілок державної влади, а є органом sui generis, тобто особливого роду, з унікальним статусом. Реалізація його мандату в умовах сучасної України ускладнюється тим, що він не вписується у традиційно існуючу систему влади. Тому невідворотним на етапі становлення українського Уповноваженого є пошук оптимальних механізмів взаємодії з владними структурами водночас зі збереженням свого незалежного статусу.

Основні засади взаємодії Уповноваженого з прав людини з іншими установами та організаціями полягають у тому, що його діяльність не зумовлює перегляду компетенції державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод людини. Уповноважений діє притаманними лише йому засобами й методами, а рекомендаційний характер його звернень не применшує можливості його впливу на поновлення порушених прав і свобод, що можливо лише за умови високого рівня правової культури відповідних посадових осіб.

Крім функції безпосереднього розгляду звернень про порушення прав людини, що надходять до Уповноваженого, модель цієї інституції в Україні передбачає також проведення моніторингів дотримання прав і свобод людини органами державної влади, органами місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності та їх посадовими і службовими особами, які своїми діями (бездіяльністю) порушували права та свободи людини і громадянина. Результати таких моніторингів, комплексна оцінка стану додержання й захисту прав і свобод людини подаються до Верховної Ради України у вигляді щорічних та спеціальних доповідей Уповноваженого з прав людини.

Доповідь Уповноваженого має містити висновки й рекомендації щодо вдосконалення чинного законодавства, а також практики його застосування по забезпеченню прав і свобод людини в Україні. Про це йшлося у Першій щорічній доповіді Уповноваженого з прав людини, яка була проголошена у Верховній Раді України.

Уповноваженим з прав людини підготовлена чергова доповідь про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні. У цій доповіді проаналізовані заходи, вжиті центральними та місцевими органами виконавчої влади щодо усунення порушень прав і свобод людини за наслідками Першої щорічної доповіді Уповноваженого з прав людини. Як і в Першій доповіді, наведено результати комплексного дослідження стану дотримання громадянських, політичних, економічних, соціальних та культурних прав і свобод людини відповідно до Конституції, чинного законодавства України та міжнародних стандартів прав людини. Новацією доповіді став розгляд питань захисту прав окремих категорій населення, зокрема остербайтерів.

У кожному розділі Доповіді про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні вміщено висновки й рекомендації, спрямовані на поліпшення стану забезпечення прав і свобод людини в Україні та дотримання прав окремих груп населення.

Уповноважений з прав людини переконана, що і ця Доповідь сприятиме розбудові держави на принципах верховенства права і поваги до прав людини, а жодне порушення прав і свобод людини не залишиться поза увагою посадових осіб органів влади та місцевого самоврядування, представників мас-медіа та громадських організацій. Питання дотримання прав людини в нашій країні має стати наріжним каменем всієї державної політики.