Головне меню   

 6.2. Дотримання права людини на безпечні умови військової діяльності

Уповноважений, здійснюючи функції суб’єкта демократичного цивільного контролю над Воєнною організацією, проводить постійний моніторинг питань безпеки військової діяльності щодо цивільного населення та довкілля в Україні. Найбільш загрозливими для цивільного населення залишаються бази, на яких зберігаються боєприпаси.

Права громадян, що проживають у безпосередній близькості від потенційно-небезпечних об’єктів, потребують спеціального захисту. Але це питання законодавчо не врегульоване.

Так, протягом 2004–2006 рр. сталося три вибухи на території 275-ї бази ракет і боєприпасів Міноборони поблизу с.Новобогданівки Запорізької області. Внаслідок цього загинуло 5 осіб, постраждали 9. Проте, як свідчить аналіз звернень громадян до Уповноваженого, багато людей, які потерпіли від вибухів у Новобогданівці, перетворені владою на прохачів, які не можуть добитися захисту прав своїх родин. На запити Уповноваженого керівництво Запорізької обласної державної адміністрації пояснює, що ремонтно-відновлювальні роботи на індивідуальних житлових будинках у цьому селі, що постраждали внаслідок вибухів боєприпасів у 2006 р., виконуються тільки на підставі дефектних актів, складених спеціальною комісією, яка працювала протягом двох місяців після надзвичайної ситуації 19 серпня 2006 р. Тобто особи, які у відведений час не провели обстеження садиб, штучно позбавлені права на допомогу.

На жаль, у постанові Кабінету Міністрів України №47 від 25 січня 2006 р. “Про затвердження Програми ліквідації наслідків надзвичайної ситуації на території 275-ї артилерійської бази ракет і боєприпасів у с.Новобогданівці Мелітопольського району Запорізької області на 2006–2008 роки” не було передбачено коштів на відновлення порушених прав громадян та їх соціальний захист.

У процесі комплексної перевірки стану дотримання прав і свобод людини у Хмельницькій області у 2006 р. Уповноваженим також вивчалося питання забезпечення права на життя і здоров’я місцевого населення, військовослужбовців, мешканців військових містечок від можливих негативних наслідків надзвичайних ситуацій на вибухонебезпечних об’єктах Міністерства оборони України.

На той час на території області знаходилося 378 потенційно небезпечних об’єктів, з яких 157 – об’єкти підвищеної небезпеки. У зонах можливого ураження мешкають десятки тисяч осіб. Особливе занепокоєння Уповноваженого викликало розташування на території області чотирьох військових арсеналів та баз Міністерства оборони України, де зберігалося близько 15 тис. умовних вагонів боєприпасів. Перевантаженість об’єктів боєприпасами становила 120–150% від встановлених нормативів.

Внаслідок вибуху боєприпасів у травні 2005 р. у військовій частині А1358 у с.Цвітоха Славутського району було поранено 9 військовослужбовців. Довелося здійснити евакуацію 300 осіб з населених пунктів, які розташовані поблизу військової частини. Було уражено близько 30 га технічної території та під’їзних шляхів. У цій військовій частині поблизу складів, де зберігається практично вся номенклатура боєприпасів Сухопутних військ ЗС України – від малокаліберних набоїв до бойових ракет, мешкало 147 сімей. Це – 437 осіб, з яких 138 – діти різного віку.

Військову частину А1358 віднесено до закритих військових містечок. У зв’язку з цим рішенням житлової комісії Славутського гарнізону військовослужбовці зняті з квартирного обліку осіб, що потребують поліпшення житлових умов. Мешканці військового містечка проживають у службових приміщеннях військової частини. Однак з метою дотримання таємності вони були зареєстровані за умовною адресою: “м.Славута, вул. 50 років Жовтня”. Міськвиконком м.Славути, посилаючись на те, що в місті відсутня вулиця “50 років Жовтня”, відмовив військовослужбовцям, які звільнилися зі Збройних Сил України, у внесенні їх до списку осіб, що потребують поліпшення житлових умов, вважаючи їхню реєстрацію за місцем проживання для такого обліку недійсною. Таким чином, керівництво Західного оперативного командування та Славутська міська рада брутально порушили права військовослужбовців та членів їхніх сімей на житло, вільний вибір місця проживання.

Перевіркою було встановлено, що технічна територія військової частини А3013 у с.Грузевиця Хмельницького району розташована у 8 км від м.Хмельницького. До зони можливого ураження потрапляють 9 розташованих поблизу сіл та 40% території обласного центру. У кількох сотнях метрів від складів авіаційних бомб проживає 36 сімей військовослужбовців.

Тому з метою забезпечення права на життя і здоров’я громадян України Уповноваженим з прав людини Н.Карпачовою 25 квітня 2006 р. було направлене подання Президентові України В.Ющенку щодо вжиття невідкладних заходів для запобігання надзвичайним ситуаціям на вибухонебезпечних об’єктах Міністерства оборони України і відселення з територій арсеналів та баз сімей військовослужбовців і осіб, які втратили зв’язок зі Збройними Силами України.

Після подання прийнято ряд нормативних актів, спрямованих на вирішення цієї гострої проблеми, зокрема, щодо ліквідації арсеналу зброї поблизу с.Цвiтоха в Хмельницькій області та знешкодження вибухонебезпечних предметів у Новобогданівці, але житлові питання вирішуються дуже повільно.

Уповноважений з прав людини наполягає, щоб комісія, утворена постановою Кабінету Міністрів України №1856 від 31 грудня 2006 р., при підготовці відповідних пропозицій урядові врахувала не тільки технологічні питання, а й передбачила шляхи розв’язання соціальних проблем людей, які проживають у безпосередній близькості від вибухонебезпечних об’єктів, а також осіб, які потерпіли від вибухів під час надзвичайних подій, що сталися.

Як суб’єкт цивільного контролю над Воєнною організацією Уповноважений змушена втрутитися в захист прав громадян на безпечне життя в Криму у ситуації, яка склалася у зв’язку з порушенням посадовими особами центральних органів виконавчої влади положень Закону України “Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України”.

27 травня 2006 р. відбувся факт незаконного допуску в порт Феодосії військово-транспортного судна “Advantaqe” під прапором США і вивантаження з нього озброєння, небезпечних боєприпасів та військово-інженерної техніки, розміщення у цьому місті військовослужбовців США в рамках підготовки до спільних українсько-американських тактичних навчань “Сі-Бриз–2006”. Українська громадськість була глибоко схвильована таким брутальним порушенням чинного законодавства. Відбулися акції протесту як у Автономній Республіці Крим, так і по всій Україні.

Відповідно до Конституції і чинного законодавства України Уповноваженим був досліджений стан дотримання прав людини в Автономній Республіці Крим, зокрема у м.Феодосії. Представники Уповноваженого зустрілися з учасниками і організаторами акцій протесту, депутатами міської ради, автономії і народними депутатами України, представниками військового командування України, військовослужбовцями США, відвідали Старокримський військовий полігон, Феодосійський морський порт, органи влади та місцевого самоврядування, правоохоронні органи Криму та м.Федосії, Феодосійський центральний військовий клінічний санаторій.

Під час моніторингу Уповноваженого були встановлені безперечні факти порушень прав людини на інформацію щодо безпеки життя, здоров’я та довкілля, тому що ні Рада міністрів, ні Верховна Рада Автономної Республіки Крим, ні місцеві ради і державні адміністрації, ні тим більше населення не були належним чином поінформовані про доставлення на півострів зброї та інших небезпечних вантажів.

Позначки на кількох контейнерах, що були вивантажені у торговельному порту Феодосії, свідчили про наявність у них отруйних і вибухових речовин. Проте на полігоні “Старий Крим” обладнувався майданчик і розгортався табір для військових підрозділів країн НАТО. На площі в кілька гектарів, у безпосередній близькості від Субозьких джерел, звідки питна вода подається до м.Феодосії та в інші населені пункти, був зрізаний верхній шар ґрунту і відриті зливні ями для відходів.

Події, пов’язані з висадкою військ НАТО в Автономній Республіці Крим, відлякували відпочивальників, що завдало економічних збитків мешканцям півострова. Були порушені трудові права людей, які традиційно працюють на сезонних роботах і тим заробляють собі на життя.

4 червня 2006 р. група народних депутатів України намагалася отримати від начальника митного поста Феодосії та представника Міністерства оборони України інформацію щодо вмісту контейнерів і доступу до приміщення, в якому начебто зберігається частина речей, вивантажених з контейнерів. Проте такої інформації і такого доступу депутатам не було надано протягом кількох годин, що є порушенням прав народних депутатів України, визначених Законом України “Про статус народних депутатів України”.

Внаслідок розміщення військовослужбовців США у Феодосійському центральному військовому клінічному санаторії порушувалися права українських військовослужбовців, ветеранів війни та військової служби, членів їхніх сімей на санаторне лікування.

На запит Уповноваженого з прав людини Н.Карпачової Голова Рахункової палати України В.Симоненко поінформував, що за наявності у санаторію 650 ліжко-місць у ньому за станом на 8 червня 2006 р. перебували на лікуванні 208 військовослужбовців ЗС України, членів їхніх сімей, інвалідів, учасників бойових дій, пенсіонерів та працівників Міністерства оборони України. Крім них, під час перевірки у санаторії проживало 227 військовослужбовців США.

У зв’язку із зазначеним 29 травня 2006 р. Уповноважений з прав людини Н.Карпачова виступила із Заявою про захист прав людини на безпеку, громадський мир та спокій в Україні і звернулася до Генерального прокурора України з поданням про притягнення до відповідальності посадових осіб за порушення Конституції і законів України. У своїй Заяві Уповноважений наголосила: “Українська громадськість глибоко схвильована зухвалим фактом незаконного допуску в порт Феодосії військово-транспортного судна “Adventaqe” під прапором США і вивантаження з нього озброєння, боєприпасів та військово-інженерної техніки, розміщення у місті Феодосії військовослужбовців США в рамках підготовки до спільного українсько-американського тактичного навчання “Сі-Бриз–2006”.

Вивантажену військову техніку і озброєння намагаються перекинути в глибину півострова на військовий полігон Старий Крим. За повідомленнями ЗМІ, у Чорне море увійшли і взяли курс на Феодосію ще два військових кораблі НАТО.

Зазначеними діями порушуються статті 85 і 92 Конституції України, відповідно до яких “...порядок допуску і умови перебування збройних сил інших держав на території України встановлюються виключно законами України”. Згідно зі ст.8 Закону України “Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України” рішення Президента про допуск підрозділів інших держав на територію України набирає чинності лише після його схвалення Верховною Радою України. Законопроект про схвалення Указу Президента від 31 січня 2006 року за №78/2006 тричі – 9, 10 і 21 лютого 2006 року – вносився на розгляд Верховної Ради України, проте жодного разу не знайшов підтримки більшості народних депутатів України.

Загальновідомо, що 1 грудня 1991 року народ України на Всеукраїнському референдумі підтвердив Акт проголошення незалежності України і Декларацію про державний суверенітет України, якими визначено позаблоковий статус країни.

Цілком зрозуміло, що брутальне порушення Конституції України і фундаментальних державотворчих документів викликало справедливе обурення мешканців Феодосії, кримчан, різних політичних партій і громадських організацій України, спричинивши масові акції протесту і цілодобове пікетування Феодосійського морського торгового порту.

Уповноважений з прав людини вважає, що незаконне перебування на території України військових підрозділів НАТО можна оцінити як спробу посягання на суверенітет і національну безпеку України.

Уповноважений підтримує законні вимоги учасників акцій протесту щодо припинення порушень прав людини на безпеку, громадянський мир та спокій і вважає цілком обґрунтованим рішення сесії Феодосійської міської ради від 29 травня 2006 року щодо оголошення Феодосії територією, вільною від НАТО.

За таких обставин Президент України як глава держави, гарант дотримання конституційних прав і свобод людини і Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України має вжити невідкладних заходів з метою звільнення території України від незаконного перебування іноземних військ.

Уповноваженим з прав людини внесено подання Генеральному прокурору України про притягнення до відповідальності осіб, винних у порушенні Конституції та чинного законодавства України.

Якими б економічними і політичними вигодами не мотивувалося перебування військ НАТО на території України, неприпустимо діяти поза Конституцією і законами України, приносити в жертву безпеку і спокій наших співвітчизників.”

Цього ж дня Уповноважений з прав людини Н.Карпачова звернулася до Генерального прокурора України О.Медведька  з поданням  щодо порушення кримінальної справи стосовно осіб, які дозволили всупереч Конституції і законам України допуск збройних сил НАТО на територію України 27 травня 2006 р.

Спираючись на аргументи, наведені у Заяві, Уповноважений підкреслила: “Попри те, що Верховною Радою України у 2006 р. не було прийнято закону про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію держави, прикордонна служба і працівники митниці пропустили в порт Феодосії корабель Військово-морських сил Сполучених Штатів Америки зі зброєю”.

Уповноважений вважала, що в діях осіб, які незаконно дозволили та пропустили іноземне судно на територію України, є ознаки злочинів, передбачених статтями 364 та 365 Кримінального кодексу України. Керуючись п. 11 ст. 13 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, вона попросила розглянути питання про порушення кримінальної справи за фактом зловживання службовим становищем і перевищення службових повноважень стосовно осіб, причетних до незаконного дозволу щодо перетину кордону України кораблем НАТО, який належить Військово-морським силам США.

Найбільш переконливим свідченням правоти позиції Уповноваженого стало невдовзі поспішне виведення особового складу і вивезення військового майна, отруйних і вибухових речовин, які належали підрозділам Збройних сил Сполучених Штатів Америки, із території України.

Проте ні Генеральною прокуратурою, ні органами державної влади не було вжито належних заходів для врегулювання ситуації, введення її у правове поле. В.о. Генерального прокурора України В.Кудрявцев у відповіді на подання Уповноваженого повідомив, що не помітив брутальних порушень закону. А з боку деяких посадовців пролунали погрози про притягнення учасників мирних протестних акцій до відповідальності.

В інтересах захисту прав людини і безпеки держави Уповноважений застерігає від нехтування вимогами Закону України “Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України”.

Уповноважений з прав людини вважає, що Україна стає дедалі активнішим суб’єктом зовнішньої політики, учасницею багатьох миротворчих операцій, що, безумовно, підвищує ймовірність терористичної загрози для цивільного населення країни. А тому пріоритетним для неї є запобігання тероризму, превентивні заходи проти нього. Безальтернативною є вимога часу стосовно міжнародних відносин, де має панувати не право сили, а сила права. Кожна держава, здійснюючи заходи в боротьбі з тероризмом, зобов’язана захищати права людини, що є ефективною передумовою антитерористичних стратегій. Держава, яка нехтує правами людини, сприяє тероризму.

Уповноважений з прав людини та Міжнародна громадська організація “Міжнародна антитерористична єдність” виступили співорганізаторами ІV Міжнародного антитерористичного форуму “Захист прав людини у боротьбі з тероризмом”. У роботі форуму, що відбувся 7–8 червня 2007 р. у м.Києві, взяли участь понад 480 осіб, серед яких – відомі вчені, керівники державних і неурядових організацій України, ветерани антитерористичних і миротворчих операцій, представники 34 іноземних держав та міжнародних організацій, було зроблено 73 доповіді на актуальні теми.

На форумі зазначалося, що під захистом прав людини в контексті протидії тероризму маються на увазі права кожної людини, зокрема жертв тероризму і його наслідків, дій учасників антитерористичних формувань, а також тих, кого підозрюють у тероризмі, і терористів, які припинили опір. Держава повинна забезпечити відповідність власних антитерористичних законів своїм зобов’язанням за загальновизнаними положеннями міжнародного права, а саме – загальним стандартам з прав людини, нормам щодо прав біженців і міжнародному гуманітарному праву.

На форумі Омбудсман України привернула увагу до ряду негативних загрозливих факторів, що супроводжують появу тероризму і боротьбу з ним, серед них, зокрема:

– країни світу недостатньо забезпечують ухвалення ефективних заходів у підвищенні добробуту і захисту прав населення, що є вагомим чинником формування соціальної бази тероризму;

– держави, які обнародують заяви про власну заклопотаність поширенням зброї масового знищення, водночас без обмежень застосовують і продають звичайні види озброєння, чим сприяють ескалації напруженості в “гарячих регіонах”і активізації міжнародного тероризму;

– політична перекваліфікація воєн, збройних конфліктів міжнародного і неміжнародного характеру в антитерористичні операції створює формальні мотиви зневаги міжнародним гуманітарним правом і потребує відповідної корекції його фундаментальних положень;

– сучасна стратегія боротьби з тероризмом негативно відбивається на дотриманні прав жінок і дітей, біженців, і осіб, які шукають політичного притулку;

– деякі держави розробляють, приймають і застосовують антитерористичні закони, які через неадекватне розширення повноважень спеціальних служб порушують права людини;

– політичний тиск і проблеми в організації системи правосуддя не повністю забезпечують доступ усіх категорій осіб до ефективного правового захисту.

Як наголошувалося у попередніх щорічних доповідях, Уповноважений з прав людини здійснює моніторинг додержання прав учасників міжнародних миротворчих операцій, у яких бере участь Україна.

Статтею 8 Закону України “Про участь України в міжнародних миротворчих операціях” та ст.11 Закону України “Про порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав” проголошене право цієї категорії громадян на соціальний захист. Проте норми цих статей законів не містять конкретних соціальних гарантій і здебільшого мають відсилочний характер. Це зумовлено передусім тим, що предметом правового регулювання зазначених законів є участь України у міжнародних миротворчих операціях і порядок направлення підрозділів до інших держав, а не право військовослужбовців на державні гарантії соціального захисту.

Виконання миротворчих завдань у країнах, де ведуться бойові дії, кліматичні умови, епідеміологічна обстановка, соціально-політичні та інші особливості регіонів становлять суттєві ризики і створюють передумови для порушення невід’ємного права наших співвітчизників на життя та здоров’я.

За весь час участі України в миротворчих операціях загинуло 47 військовослужбовців Збройних Сил України, з них 24 – безпосередньо під час виконання миротворчих завдань, майже 100 військовослужбовців отримали поранення та ушкодження здоров’я.

Найбільш поширеними захворюваннями серед миротворців є малярія, (нею хворіють до 50% особового складу миротворчого контингенту у Сьєрра-Леоне та Ліберії) і лейшманіоз (Ірак). Від 9% до 13% миротворців отримують нервові захворювання, значна їх частина повертається на Батьківщину із психічними розладами.

За таких умов Уповноважений з прав людини стурбована системним зменшенням військових лікувальних закладів. Їхнє хронічне недофінансування, обмежені можливості військових санаторіїв унеможливлюють реалізацію військовослужбовцями, які отримали статус ветерана війни або ветерана військової служби, права на належне лікування. Миротворці, яким таких статусів не встановлено, взагалі позбавлені права на спеціалізовані медичні послуги у військово-лікувальних закладах.

Крім того, значне скорочення органів виховної роботи та органів із гуманітарних питань призвели до вихолощення структур психологічного забезпечення у Збройних Силах України, у зв’язку з чим психічний стан миротворців належним чином не вивчається, психологічні консультації та допомоги їм надаються дуже неефективно.

Як засвідчує аналіз Уповноваженого, до системних порушень прав людини на належну компенсацію за втрату життя і здоров’я, призводять насамперед нормативно визначені терміни її призначення – протягом одного року після отримання поранення, контузії, травми або каліцтва. Але підставою для отримання компенсації є документальне підтвердження цих фактів шляхом встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями. Віддалені ж наслідки перенесених захворювань, які призводять до інвалідності, а в деяких випадках – і до смерті, і які пов’язуються із виконанням обов’язків військової служби на території країн, де велись бойові дії, не дають підстав для отримання компенсацій.

Так, до Уповноваженого з прав людини звернулася Наталія Касярум з проханням сприяти захисту права на виплату компенсації її брату, колишньому старшому сержанту військової служби за контрактом Олександру Белею, у зв’язку із його інвалідністю. 28 жовтня 2003 р. під час виконання обов’язків військової служби у складі миротворчого контингенту в Республіці Ірак він отримав поранення, протягом тривалого часу лікувався. Про проблему захисту прав цього військовослужбовця вже йшлося в одній з попередніх щорічних доповідей Уповноваженого. За наполяганням Омбудсмана України його було визнано непридатним до військової служби, але лише 19 серпня 2005 р. на цих підставах звільнено із Збройних Сил України, і в травні 2006 р. йому встановлено статус інваліда війни ІІІ групи. Водночас компенсаційну суму військовослужбовцю, який став інвалідом унаслідок виконання миротворчих завдань, не виплачено, оскільки нормативних підстав для цього немає.

Система грошових винагород, яка визначається постановою Кабінету Міністрів України №401 від 30 березня 2006 р. “Деякі питання забезпечення діяльності миротворчих контингентів і миротворчого персоналу, що утримуються за рахунок державного бюджету”, потребує перегляду. В середньому розмір щомісячних грошових винагород становив: офіцерам  – 870–1200 доларів США, прапорщикам – 810–920, солдатам і сержантам – 540–660. Такий розмір виплат істотно обмежує права військовослужбовців на належні грошові винагороди і компенсації за соціальні, кліматичні, епідеміологічні умови проходження служби, рівень фізичних і психологічних навантажень, наявні під час виконання обов’язків ризики, фізіологічні і соціальні наслідки.

Наріжною проблемою в реалізації прав військовослужбовців, які виконували і виконують обов’язки військової служби за межами України, на державні гарантії є те, що понад 20 тис. військовослужбовців Збройних Сил України фактично є миротворцями, однак юридично у державі такого статусу не існує.

З метою правового врегулювання зазначеної проблеми, захисту прав миротворців, на думку Уповноваженого з прав людини, слід прийняти закон, яким передбачити, по-перше, статус учасників міжнародних миротворчих операцій і, по-друге, посилення їхнього соціального захисту як під час виконання обов’язків на території держав перебування, так і після повернення в Україну та усунення передумов порушень прав учасників міжнародних миротворчих операцій.

Уповноважений неодноразово загострювала питання, у тому числі у щорічних доповідях, про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні, на необхідності введення єдиних стандартів у визначенні виплат компенсацій і допомог військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу правоохоронних органів у разі заподіяння шкоди здоров’ю і інвалідності, а також членам сімей військовослужбовців, які загинули під час виконання обов’язків військової служби.

З початку 2007 р., за винятком окремих норм, які набрали чинності з 1 січня 2008 р., набрав чинності Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб”. Законом, зокрема, передбачено, що на членів сімей військовослужбовців, які загинули під час виконання обов’язків військової служби в Україні, а також в інших державах, на території яких велися бойові дії, поширюються пільги, гарантії та компенсації, що діють стосовно членів сімей військовослужбовців, загиблих під час Великої Вітчизняної війни.

Уповноважений вважає позитивним результатом спільної діяльності з органами державної влади, що вдалося насамперед на законодавчому рівні передбачити значне збільшення суми одноразової грошової допомоги у разі загибелі або каліцтва військовослужбовців, яка встановлена (у разі загибелі) в розмірі десятирічного грошового забезпечення для осіб усіх військових формувань і правоохоронних органів. Проте реалізація цієї норми, виплата одноразової грошової допомоги сім’ям загиблих військовослужбовців у 2007 р. не здійснювалася через відсутність відповідних нормативних актів Кабінету Міністрів України, наслідком чого мало місце порушення прав цих дуже вразливих категорій громадян.

Крім того, згідно з чинним законодавством на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ ця норма поширюється лише за умови виконання ними службових обов’язків, пов’язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю і не враховує інших форм службової діяльності, як це передбачено для військовослужбовців, що призвело до порушення рівності прав громадян, які виконують службові обов’язки в загрозливих для життя умовах.

Тому, на переконання Уповноваженого, для усунення причин порушень прав сімей загиблих військовослужбовців потрібно невідкладно прийняти постанову Кабінету Міністрів України щодо порядку виплати цієї допомоги військовослужбовцям та внести зміни до ст.23 Закону України “Про міліцію”. А загалом слід врегулювати цю проблему єдиним нормативно-правовим актом для всіх складових Воєнної організації та правоохоронних органів держави.

Чинним законодавством України нормативно закріплене право військовослужбовців, осіб, звільнених із військової служби, та членів їхніх сімей на соціальну адаптацію. Його реалізація має на меті всебічне забезпечення прав людини на працю, вільний вибір місця роботи та проживання, захист від безробіття.

Проблемність соціальної адаптації осіб, звільнених із військової служби зумовлена низкою факторів, які мають як суспільний, так і психологічний, суб'єктивний характер. Масовий вихід із Збройних Сил людей із специфічними знаннями і навичками спонукає суспільство уважно і прискіпливо ставитись до їхнього життя після звільнення зі служби, усувати ризики антисоціальної поведінки.

Враховуючи важливість цієї проблеми, Уповноважений з прав людини здійснює моніторинг заходів щодо реалізації права зазначених категорій громадян на соціальну адаптацію.

Протягом 2006–2007 рр. у системі методичних семінарів, організації перепідготовки осіб, звільнених із військової служби, фахівцями Уповноваженого надана суттєва допомога Міноборони та організаціям, які працюють у цій сфері. Налагоджена тісна співпраця з неурядовими організаціями, які вирішують питання соціальної адаптації. Найбільш продуктивно – з Ресурсним та кар’єрним центром для звільнених військовослужбовців Збройних Сил України.

Але держава цьому питанню приділяє недостатньо уваги. У 2007 р. прийнята Державна програма соціальної і професійної адаптації військовослужбовців, що підлягають звільненню, та осіб, звільнених з військової служби, на період до 2011 року. Проте аналіз процесу виконання програми засвідчує лише активну участь Міністерства оборони України у міжнародних проектах і програмах, у рамках яких проводиться перепідготовка військовослужбовців, та досить ефективну діяльність Міністерства праці та соціальної політики України у цих напрямах.

Як засвідчує моніторинг Уповноваженого, вимоги чинного законодавства щодо права зазначеної категорії осіб на перепідготовку терміном не менше 500 годин систематично порушуються, курси 120–180-годинної тривалості належних знань не дають. У Міноборони відсутні нормативні акти, які регламентували б порядок направлення військовослужбовців на перепідготовку та її організацію. Належне інформування вій­сько­вослужбовців і працівників інших військових та правоохоронних формувань щодо можливостей системи перепідготовки відсутнє.

Уповноважений з прав людини переконана, що держава має враховувати те, що більшість звільнених із військової служби зосереджена у віддалених військових містечках, військових гарнізонах, де, як правило, бракує вільних робочих місць. Ситуація ускладнюється тим, що військові частини, які підпали під реформування та скорочення, самі виконували функції роботодавця і при скороченні вивільнили значну кількість людей.

Необхідність державного вирішення завдань зайнятості звільнених із військової служби осіб зумовлена також зобов’язаннями держави щодо їхнього соціального захисту та тим, що ця категорія громадян – люди працездатного віку – має право на самореалізацію в нових умовах. Слід зазначити, що середній вік військового пенсіонера становить 50–54 роки.

Аналіз ситуації свідчить, що й ринок праці неспроможний забезпечити роботу такій кількості специфічної робочої сили. Масовість проблеми підтверджується деякими кількісними даними щодо звільнень із військової служби. Так, протягом 2005–2007 рр. було звільнено понад 24 тис. офіцерів, а перепідготовку за рахунок міжнародних програм пройшли усього 2330 військовослужбовців та осіб, звільнених із військової служби.

Переважна більшість завдань щодо реалізації права на соціальну адаптацію лежить поза межами повноважень і можливостей Міністерства оборони України. Тому Уповноважений з прав людини переконана, що ця проблема, з урахуванням масштабів і ризиків, які вона в собі таїть, потребує спеціального розгляду в урядових структурах і вжиття невідкладних концептуальних та організаційних заходів на державному рівні.