Головне меню   

 1.2. Співпраця з Верховною Радою України та робота зі зверненнями народних депутатів України

Уповноваженим з прав людини неодноразово наголошувалося, що ефективний парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина, здійснення якого відповідно до Конституції України покладається на Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, неможливий без злагодженої співпраці Уповноваженого з Верховною Радою України, зокрема народними депутатами України, комітетами, депутатськими групами і фракціями. Налагодження такої співпраці – пріоритетний напрям роботи Уповноваженого від самого початку роботи, насамперед з питань законодавчого забезпечення додержання прав і свобод людини. Активна участь у пленарних засіданнях Верховної Ради України під час розгляду законопроектів, пов’язаних з правами людини, днях уряду в парламенті, парламентських слуханнях, запрошення народних депутатів України, голів парламентських комітетів, керівників депутатських груп і фракцій до участі в роботі круглих столів та інших заходів, які проводила Уповноважений з прав людини, стали звичною практикою у її роботі та мали позитивні результати.

Чергові 2006 р. та позачергові 2007 р. вибори до Верховної Ради України дещо ускладнили роботу Уповноваженого по збереженню вже налагодженої плідної співпраці з Верховною Радою України. Як завжди, після виборів змінюється склад депутатського корпусу, відбувається формування керівних органів та комітетів Верховної Ради України, що потребує певного часу. У 2006 р. цей процес ускладнився тим, що вибори вперше провадилися за пропорційною системою, тобто за партійними списками, а однією з вимог зміненої Конституції України стало обов’язкове створення парламентської більшості на основі коаліції політичних сил, які пройшли до парламенту. Проте створення коаліції, формування керівних органів Верховної Ради України затяглися, що не могло не вплинути на співпрацю Уповноваженого з народними депутатами України, комітетами Верховної Ради. Об’єктивно, що в період завершення діяльності Верховної Ради України одного скликання та на початку діяльності іншого скликання спостерігається деякий спад у взаємодії народних депутатів України та комітетів Верховної Ради з Уповноваженим.

Однак і за цих обставин Уповноважений намагалася зберегти набуті форми співпраці, використовуючи також тимчасовий статус народного депутата України, оскільки була обрана 26 березня 2006 р. до парламенту. Чинним законодавством України не передбачено суміщення посади Уповноваженого з будь-яким представницьким мандатом. Унаслідок тривалого процесу налагодження діяльності Верховної Ради України Уповноваженому довелося з незалежних від неї причин (заява про складання депутатських повноважень була написана 15 травня 2006 р., а розглянута Верховною Радою України 17 листопада 2006 р.) суміщати свою роботу з виконанням функцій народного депутата України. Проте це дало змогу Уповноваженому активніше впливати на прийняття законодавчих актів щодо прав і свобод людини, адже Омбудсман не має такого права.

Показовим є розгляд 21 липня 2006 р. у парламенті країни законопроекту про ратифікацію Факультативного протоколу до Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання, внесеного Президентом України. Після схвалення 18 грудня 2003 р. на 57-й сесії Генеральної Асамблеї ООН цього Факультативного протоколу Уповноваженим наполегливо здійснювалися заходи, спрямовані на ініціювання процедури приєднання до нього України. Зокрема, 29 червня 2005 р. Уповноваженим з прав людини внесено подання Президентові України В.Ющенку про необхідність невідкладної ратифікації Факультативного протоколу. За дорученням Президента України у м.Нью-Йорку 23 вересня 2005 р. його підписав постійний представник України при ООН В. Кучинський.

Тому під час виступу 21 липня 2006 р. у Верховній Раді України на підтримку законопроекту щодо ратифікації Факультативного протоколу Уповноваженим було наголошено, що на теперешній час 21 країна ратифікувала цей протокол, 51 країна приєдналася до нього, тому протокол фактично вже набув чинності на міжнародному рівні.

Що дає Україні приєднання до зазначеного протоколу через процедуру безпосередньої ратифікації? Уперше буде створено фактично вертикаль, починаючи з Організації Об’єднаних Націй, контрольного механізму у вигляді превентивного механізму щодо подолання такого явища, яким є тортури. Нині є Комітет ООН проти катувань, Європейський комітет проти тортур, який безпосередньо здійснює моніторинг, у тому числі й у нашій країні, а Україна як член ООН звітує через періодичні доповіді в Комітет ООН проти катувань щодо боротьби з цим явищем.

Уповноважений на підставі особистої практики змушена констатувати, що, на превеликий жаль, стара влада так фактично і не визнала в Україні наявності катувань. Приєднанням України до зазначеного протоколу нова влада зробила надзвичайно важливий крок до усвідомлення цього ганебного явища в нашій країні.

Так, механізм має бути створено. Проте дуже не просто створити такий механізм, в якому фактично національний механізм має бути стрижнем цього механізму, а міжнародний має бути субсидіарним, тобто допоміжним, механізмом, тому що підкомітет з питань боротьби проти тортур при Організації Об’єднаних Націй, до складу якого мають увійти десять досвідчених експертів, безумовно, не закриє собою весь світ, це всім зрозуміло. Так само, як і Уповноважений, не може закрити собою всю країну.

Уповноважений з прав людини постійно привертала увагу до боротьби проти тортур у своїх щорічних доповідях, під час парламентських слухань, які проводилися спільно з Комітетом з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. Уповноважений знаходила порозуміння з правозахисними організаціями та журналістами, які дуже активно долучилися до боротьби з цим явищем. Зокрема, було проведено низку прес-конференцій, у тому числі з жертвами тортур. На превеликий жаль, не всі засоби масової інформації ризикнули показати ці прес-конференції.

Але на сьогодні, зазначила Уповноважений, ця боротьба розпочалася, Україна робить відповідні кроки, і, безумовно, така співпраця і взаємодія на міжнародному, регіональному і національному рівнях матиме той ефект, на який чекають від нас передусім прості громадяни. Щороку мільйон наших співвітчизників та іноземців, які перебувають в Україні, проходять через так звані “бомжатники”, “обезьянники” та ізолятори тимчасового тримання, де кожен третій з них, на превеликий жаль, зазнає тортур, приниження людської гідності.

Відповідаючи на запитання народних депутатів України щодо роботи майбутнього національного механізму у разі ратифікації цього протоколу, Уповноважений зазначила, що відповідно до Конституції і Закону “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, низки міжнародних конвенцій Омбудсман в Україні вже діє як національний механізм у цьому напрямі.

Країни, які ратифікували Факультативний протокол, здебільшого не мають такого механізму взагалі. Це велика проблема і для низки європейських країн, і особливо для країн Латинської Америки.

На думку Уповноваженого, в цьому протоколі передбачені норми, які надають можливість створювати різні незалежні розгалужені механізми на національному рівні. Вони, безумовно, мають бути створені й в Україні.

Водночас Уповноважений привернула увагу до позиції Мін’юсту України, який у пояснювальній записці фактично всі необхідні процедури покладає виключно на один незалежний орган – Уповноваженого, який уже вісім років наодинці діє у такому режимі.

Уповноважений вважає це не зовсім коректним, адже Омбудсман займається цим відповідно до вимог закону, Конвенції ООН. Проте готовий, безумовно, підключитися і допомогти іншим структурам створити національний незалежний орган і мережу, саме спираючись на накопичений інституцією українського Омбудсмана досвід, а також врахувавши  і досвід правозахисних організацій, які вже багато років допомагають у цьому процесі.

Закон про ратифікацію Україною Факультативного протоколу до Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання після виступу Уповноваженого Верховної Ради України Н.Карпачової було підтримано 274 народними депутатами України, попри спротив деяких комітетів Верховної Ради України. Адже наявний парадокс – Уповноважений внесла подання Президентові України щодо необхідності ратифікації Факультативного протоколу, а потім сама ж і відстояла його у парламенті, завдяки статусу народного депутата.

Також Уповноваженим було напрацьовано та зареєстровано цілий ряд законопроектів та внесено поправки до ряду законопроектів щодо питань захисту прав і свобод людини, які розглядалися Верховною Радою України. Так, у порядку законодавчої ініціативи були внесені на розгляд парламенту проекти законів України про зміни і доповнення до Кримінально-процесуального, Цивільного процесуального кодексів України та до Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначені законопроекти були підготовлені з урахуванням практики діяльності українського Омбудсмана з реалізації конституційних повноважень щодо захисту прав громадян.

Річ у тому, що чинні норми процесуального законодавства України не передбачають здійснення Уповноваженим функції парламентського контролю за дотриманням прав і свобод громадян, які є учасниками процесу, на досудовій стадії й у судовому засіданні.

Уповноважений вже зверталась з позовами до суду, зокрема на користь батьків закатованого у СІЗО СБУ на Львівщині Ю.Мозоли, матері загиблого журналіста Лесі Гонгадзе, житлових прав дітей-сиріт тощо, як це передбачено ч.10 ст.13 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”. Проте у Кримінально-процесуальному, Цивільному процесуальному кодексах України та Кодексі адміністративного судочинства України не передбачено механізму реалізації цих положень закону.

Відсутність у процесуальному законодавстві норми, яка забезпечувала б право Омбудсмана на участь у судовому процесі, звужує зміст і обсяг його повноважень, визначених п.10 ст.13 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” по здійсненню парламентського контролю, сприяє суб’єктивізму в підходах до вирішення справ окремими суддями, що є неприпустимим у будь-якій правовій державі. Саме на цьому Уповноважений акцентувала увагу при обґрунтуванні необхідності створення правового механізму процесуальної правосуб’єктності Уповноваженого.

Йдеться про юридичні підстави для участі Уповноваженого в судовому процесі, з правом самостійного оскарження незаконних та необґрунтованих судових рішень. Таким чином, Уповноважений отримає право долучитися до судового розгляду кримінальної справи на будь-якій його стадії та надавати висновок про стан дотримання конституційних прав і свобод у конкретній справі.

Проте поки що ці пропозиції Уповноваженого не розглянуті у Верховній Раді України та не внесені до чинного законодавства.

Уповноваженим та рядом народних депутатів України була внесена пропозиція щодо проведення парламентських слухань “Рівні права та рівні можливості в Україні: реалії та перспективи”. Обґрунтовуючи необхідність їх проведення, Уповноважений, зокрема, наголошувала: “Україна приєдналася до низки міжнародних конвенцій, якими закріплюється рівноправність жінок і чоловіків, а забезпечення рівних можливостей для обох статей розглядається одним із визначальних факторів сучасного прогресу, що має ключове значення для побудови справедливих і демократичних суспільних відносин у ХХІ столітті. Досягнення рівності – важлива складова Цілей розвитку тисячоліття, до яких приєдналася і Україна.

Підписавши міжнародні акти, де забезпечення ґендерної рівності розглядається як основна засада демократії, Україна визнала цю проблему як таку, що має глобальний і універсальний характер і потребує прийняття й вжиття конкретних, результативних заходів щодо практичного забезпечення рівності прав і можливостей жінок і чоловіків...”.

Пропозиція Уповноваженого була підтримана народними депутатами і згідно з Постановою Верховної Ради України №148-V від 14 вересня 2006 р., за яку проголосували 355 народних депутатів, 21 листопада 2006 р. відбулися зазначені парламентські слухання.

Їхні учасники у своїх виступах підтвердили, що в Україні є прояви ґендерної дискримінації у відкритій чи прихованій формі, спрямовані на обмеження у правах та можливостях тієї чи іншої статі. Вони наголосили, що ґендерна ситуація у країні потребує активізації ґендерної політики, поглиблення ґендерних перетворень, спрямованих на подолання ґендерної нерівності у соціально-статевому розвитку українського суспільства, відмінностей у становищі жінок та чоловіків у різних галузях та регіонах, подолання ґендерного розриву в усіх сферах життя, усуненні розбіжностей у рівності статей перед законом, доступі чоловіків і жінок до матеріальних, економічних, соціальних та інших ресурсів.

За наслідками парламентських слухань 27 червня 2007 р. була прийнята Постанова Верховної Ради України “Про Рекомендації парламентських слухань на тему: “Рівні права та рівні можливості в Україні: реалії та перспективи”. Рекомендаціями Верховній Раді України доручалося передбачити у новому Трудовому кодексі України положення щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, внести зміни до деяких законодавчих актів у зв’язку з прийняттям Закону України “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків” та при формуванні складу делегацій на міжнародні заходи враховувати ґендерний чинник. Уповноваженому з прав людини доручено здійснювати контроль за дотриманням рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

Уповноваженим було внесено також проект Постанови Верховної Ради України “Про відзначення 30-ї річниці створення Української групи сприяння виконанню Ґельсінкських угод”. Вносячи цей проект, Уповноважений мала на увазі, що докорінні зміни, які відбуваються у нашому суспільстві, вимагають, зокрема, й відновлення історичної пам’яті, переосмислення діяльності наших славетних правозахисників. Не можна забути про внесок у вітчизняний та всесвітній правозахисний рух Української ґельсінкської групи, насамперед тих, хто віддав за це своє життя: Михайла Мельника, Олекси Тихого, Юрія Литвина, Валерія Марченка, Василя Стуса. Ґельсінкська група першою в Україні розпочала відкриту боротьбу з порушеннями прав людини, спираючись на міжнародні договори, зокрема Ґельсінкські угоди, активно сприяла створенню незалежної Української держави.

Саме українським правозахисникам вдалося тоді зробити неможливе – поєднати боротьбу за права людини з боротьбою за незалежність України. В Україні широко відомі імена членів ґельсінкської групи: Миколи Руденка, Петра Григоренка, Оксани Мешко, Левка Лук’яненка, Ніни Строкатої-Караванської, Василя Овсієнка, Мирослава Мариновича, Володимира Малінковича, Миколи Горбаля, Михайла Гориня, Надії Світличної, В’ячеслава Чорновіла та інших.

Про це говорила Уповноважений ще у своєму виступі під час представлення у Верховній Раді України Щорічної доповіді про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні 6 липня 2005 р. і запропонувала на державному рівні відзначити 30-ту річницю створення Української групи сприяння виконанню Ґельсінкських угод, що знайшло схвальне ставлення парламентаріїв. На превеликий жаль, і за сплином року, влада ніяким чином не відреагувала на пропозицію Уповноваженого. Тому Н.Карпачова особисто, в порядку законодавчої ініціативи внесла зазначений проект постанови.

У виступі на пленарному засіданні Верховної Ради України 31 жовтня 2006 р. Уповноважений ще раз наголосила на тому, “...що створена в 1976 р. Українська група сприяння виконанню Ґельсінкських угод першою в історії України підняла прапор боротьби за права людини, передусім за людську гідність, робила це не підпільно, а відкрито”.

Постанова була прийнята 378 голосами народних депутатів України. Цього ж дня було видано й Указ Президента України “Про відзначення 30-ї річниці створення Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод”, у якому знайшли підтримку і розвиток пропозиції Уповноваженого з прав людини.

Уповноваженим були внесені пропозиції до цілого ряду законопроектів, які розглядалися Верховною Радою України. Пропозиції були внесені до проектів законів “Про внесення змін до Сімейного кодексу України”, “Про внесення змін до Закону України “Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України”, в якому повернення трудових заощаджень розглядається як один із важливих чинників подолання бідності. Тим більше, що права кожного вкладника на отримання компенсаційних виплат підтверджені рішенням Конституційного Суду за поданням Уповноваженого. Однак людям було повернуто лише трохи більше 2% (2,9 млрд грн) загальної суми заборгованих державою коштів. У профільному парламентському комітеті була підтримана позиція Уповноваженого щодо визначення конкретних джерел погашення заощаджень, що дало б можливість прискорити повернення людям коштів.

Крім цього, були внесені пропозиції до проектів законів “Про основні засади державної міграційної політики України”, “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, “Про Кабінет Міністрів України”. При цьому слід наголосити, що проходження пропозицій Уповноваженого, яка мала право законодавчої ініціативи завдяки статусу народного депутата України, відбувалося без ускладнень та схвально сприймалося під час обговорення на попередній стадії підготовки законопроектів у профільних комітетах Верховної Ради України. На жаль, через суперечності між політичними силами ці вельми злободенні пропозиції Уповноваженого не були прийняті.

Уповноважений продовжила практику участі у парламентських слуханнях з метою донесення до законодавців, загалом суспільства своїх позицій щодо захисту прав і свобод людини. Так, на парламентських слуханнях “Про стан правосуддя в Україні”, які відбулися 23 травня 2007 р., Уповноважений зазначила, що в кожній щорічній доповіді нею наводяться численні приклади порушень прав людини на справедливий судовий захист, вносяться конкретні пропозиції щодо вдосконалення законодавства та реформування судової системи. Проте реальних кроків у цьому напрямі як не робилося, так і не робиться. Те, що відбувається із судовою гілкою влади останнім часом, наголосила Уповноважений, і є наслідком невжиття заходів щодо зміцнення незалежності судів, підвищення їхньої дієвості, оперативності в роботі, відповідальності. Суди потрапляють у дедалі більшу залежність від державних структур і навіть від політичних партій, залишаючись при цьому абсолютно безконтрольними з боку єдиного носія влади в Україні – народу.

Уповноважений також запропонувала цілу низку заходів, які могли б надати громадянам України можливість ефективно захищати свої права за допомогою органів суду. Зокрема, Уповноважений запропонувала законодавчо закріпити надання безоплатної правової допомоги найбільш соціально незахищеним категоріям населення, особливо громадянам з фізичними та психічними вадами, не лише у кримінальних, а й у цивільних та адміністративних справах, невідкладно прийняти нову редакцію законів “Про безоплатну правову допомогу” та “Про адвокатуру”.

Уповноважений зазначила, що до неї щороку надходять сотні скарг на незаконні засудження. З огляду на це Уповноваженим було порушено питання щодо створення в Україні тимчасового судового органу для перегляду кримінальних справ, у яких засуджені протягом тривалого часу не визнали себе винними.

Для запобігання хабарництву, рейдерству, винесенню неправомірних судових рішень потрібно докорінно змінити порядок призначення суддів на посади. Позиція Уповноваженого є цілком послідовною і чіткою: в Україні за сучасних умов суддів має обирати народ на певний термін.

На жаль, пропозиції щодо реформування судової системи, які запропонувала Уповноважений та інші учасники слухань, хоча і були враховані в рекомендаціях слухань, але залишаються без відповідного законодавчого реагування внаслідок перманентної парламентської кризи.

Уповноважений активно працювала у профільному Комітеті Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин. Цей період роботи остаточно переконав Уповноваженого в доцільності наділення Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини правом законодавчої ініціативи. Безперечно, це дасть Уповноваженому змогу оперативно надавати пропозиції для приведення законодавства України в галузі прав людини у відповідність до міжнародних стандартів. Також Уповноважений як суб’єкт законодавчої ініціативи зможе активно відстоювати свою позицію під час розгляду законопроектів на пленарних засіданнях Верховної Ради України.

Тому Уповноваженим було напрацьовано проект Закону України “Про внесення змін до Конституції України”, яким, зокрема, передбачалося наділити Уповноваженого правом законодавчої ініціативи. Рішення Президента України про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України V скликання, на жаль, не дало можливості розглянути цей законопроект. Досі Уповноважений з прав людини не наділений цим правом.

Відповідно до п.17 ст.85 Конституції України призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого належить до повноважень Верховної Ради України. Проте у чинному законодавстві чітко не виписана процедура дострокового припинення повноважень Уповноваженого у зв’язку з обранням народним депутатом України. Тільки 15 листопада 2006 р. це питання було розглянуте профільним Комітетом Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин та запропоновано механізм його вирішення.

17 листопада 2006 р. Верховна Рада України розглянула питання “Про дострокове припинення повноважень Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Карпачової Н.І. у зв’язку з її обранням народним депутатом України” і прийняла відповідну постанову. Водночас у постанові було зазначено, що Уповноважений Верховної Ради України з прав людини продовжує здійснювати свої повноваження до складення присяги новообраним Уповноваженим.

Після цього відповідно до Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” було розпочато процедуру висунення та призначення на посаду Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Голова Верховної Ради України О.Мороз поданням від 13 грудня 2006 р. запропонував обрати Н.Карпачову Уповноваженим з прав людини на новий термін. Ця пропозиція ґрунтувалася на її авторитеті серед народних обранців, а також підтримці цієї кандидатури широким колом громадських, профспілкових організацій, трудових колективів, органів місцевого самоврядування, навчальних закладів та наукових установ.

Голова Всеукраїнської благодійної організації інвалідів та пенсіонерів “Обличчям до істини” В.Турський у своєму листі до народних депутатів України відзначає численні клопотання Уповноваженого до Верховної Ради, Кабінету Міністрів, до міністерств і відомств держави щодо порушення прав інвалідів та пенсіонерів, її безвідмовної допомоги людям. “Як Омбудсмана Ніну Карпачову поважають і в Україні, і за її межами, віддаючи належне її досвіду, професіоналізму та високим моральним якостям. Ми не можемо залишатися осторонь, коли є можливість вплинути на прийняття рішення з цього найважливішого питання”, – констатувалося в листі керівника організації інвалідів та пенсіонерів.

Депутати Коростенської міськради, що на Житомирщині, на своїй сесії прийняли звернення до Голови Верховної Ради України про підтримку переобрання Уповноваженого, добре пам’ятаючи як рік тому завдяки рішучим діям працівників Секретаріату українського Омбудсмана були захищені від свавілля силових структур права органів місцевого самоврядування і результати волевиявлення десятків тисяч виборців Коростенщини. “Повсякденна діяльність Ніни Карпачової на відповідальній посаді, – зазначається у листі за підписом міського голови Коростеня В.Москаленка, – вимагає повної відданості справі, наполегливості в подоланні труднощів, високого професіоналізму. З честю виконуючи це покликання, Ніна Іванівна заслужила глибоку шану серед людей, даруючи їм не тільки свої знання та досвід, а й тепло своєї душі”.

Від імені Ради національних товариств України, яка об’єднує близько 1 млн осіб у 480 організаціях, її президент І.Левітас наголосив на плідній та конструктивній співпраці національних організацій із інститутом Уповноваженого. Від Української спілки ветеранів Афганістану, яка об’єднує понад 100 тис. членів, до спікера звернувся її голова, народний депутат України С.Червонописький, зазначивши: “Учасники бойових дій в Афганістані, інших країнах, члени їхніх сімей завжди знаходили підтримку і допомогу у Ніни Карпачової. Громадські організації ветеранів плідно співпрацюють з нею, вважаючи Омбудсмана України бастіоном останньої надії для скривджених”.

У зверненні Українського комітету “Гельсінки-90” Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих, підписаного співголовами комітету правозахисниками Олесем Шевченком та Богданою Мурашовою, зазначається: “Український комітет “Гельсінки-90” Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих є найстарішою правозахисною організацією в Україні... У своїй діяльності із захисту прав людини Комітет неодноразово звертався за допомогою до Уповноваженого з прав людини. Співпрацюючи з нею, ми переконалися у її високому професіоналізмі, порядності, чесності та безкомпромісності в обстоюванні прав людини”.

Леся Гонгадзе, мати журналіста Георгія Гонгадзе, у своєму зверненні до Голови Верховної Ради України та народних депутатів України наголосила: “Мільйони нещасних людей знайшли в особі пані Ніни Карпачової добру, сердечну, чуйну людину, яка в найтяжчі часи для знедолених людей приходить їм на допомогу.

Її відданість, бажання допомогти викликає у мене захоплення.

Коли я опинилася в жахливій ситуації, коли зник мій син Георгій, з перших днів моїх страждань до мене до Львова приїхала п.Ніна Карпачова, щоб підтримати мене матеріально і духовно. Шість років вона зі мною поряд у судах і на різноманітних процесах. Я маю нагоду спостерігати, як вона працює, і що робить для нужденних людей.

Сотні людей звертаються до неї щоденно, а тому переконана, що ніхто не зможе замінити її на цій посаді.

Безкорислива, сердечна, чутлива до чужих бід, для багатьох стала мамою, сестрою і надією.

Треба їй надати більше повноважень, щоб вона змогла реалізовувати те, що вона хоче для людей.

Прошу підтримати і залишити пані Ніну Карпачову на посаді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”.

Представляючи на пленарному засіданні 8 лютого 2007 р. кандидатуру Уповноваженого, голова Комітету з питань прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин Л.Грач зазначив, що у нелегкий для держави і громадян так званий перехідний період, період накопичення капіталу, зубожіння значної частини населення, утисків прав громадян, Секретаріат Уповноваженого став тією останньою інстанцією, де люди шукають правду. Л.Грач також відзначив активну діяльність особисто Ніни Іванівни Карпачової на посаді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини за час із 1998 по 2006 рік та її великі організаторські здібності у створенні й становленні інституції Уповноваженого.

У своєму виступі під час представлення Уповноважений наголосила, що першочергове завдання Омбудсмана полягає в тому, щоб максимально наблизити державну владу до людини. Адже ані за старої, ані за нової влади це так і не відбулося. Також було зазначено, що через можливості інституції українського Омбудсмана треба посилити захист прав конкретної людини, передусім шляхом удосконалення українського законодавства. У цьому сенсі Уповноважений розраховує на підтримку парламенту, тому що розширення повноважень Омбудсмана потрібне передусім для посилення захисту наших співвітчизників з таких болючих проблем, як бідність, земельні правовідносини, повернення заощаджень, подолання тортур, обстоювання прав півтора мільйонів мешканців гуртожитків на житло, справедливе врегулювання цін на тарифи, житлово-комунальні послуги для населення.

Також було заявлено, що особливої турботи потребує захист прав дитини, підтримка паритетної демократії, зокрема щодо участі жінок у прийнятті управлінських рішень. І, безумовно, захист прав трудових мігрантів.

Призначення Уповноваженого з прав людини відбувалося відповідно до чинного законодавства і на альтернативній основі. Всього на цю посаду було висунуто дві кандидатури. Таємним голосуванням 8 лютого 2007 р. за кандидатуру Н.Карпачової віддали голоси 255 народних депутатів України, які представляють всі політичні сили у Верховній Раді України. За іншого кандидата – Євгена Захарова – проголосувало 153 народні депутати.

Після обрання на новий термін Уповноважений продовжувала розвивати вже напрацьовану практику посилення зв’язків з Верховною Радою України у питаннях, пов’язаних із захистом конституційних прав людини. Так, 16 березня 2007 р., коли у Верховній Раді розглядався Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України” з пропозиціями Президента, Уповноважений узяла участь в обговоренні цього питання. Це пов’язано з тим, що для Уповноваженого це завжди було пріорітетом у діяльності. Зокрема, ще в 2001 р. вона звернулася до Конституційного Суду України з поданням щодо визнання заощаджень власністю громадян.

У своєму виступі в парламенті 16 березня 2007 р. Уповноважений наголосила на тому, що стара влада взагалі не хотіла визнавати заощадження громадян їхньою власністю. У процесі розгляду подання Уповноваженому вдалося переконати Конституційний Суд, який прийняв справедливе рішення, і тоді розпочалися перші виплати – по 50 грн. Але цього замало, і держава має знайти більш ефективні механізми повернення заощаджень громадянам.

Проте політична нестабільність, особливо після оголошення 2 квітня 2006 р. Указу Президента України про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України V скликання, додала складнощів у співпраці з єдиним законодавчим органом країни.

Захищаючи принцип верховенства права, закріплений у ст.8 Конституції України, Уповноважений 3 квітня 2007 р., після оприлюднення зазначеного Указу Президента України виступила з парламентської трибуни із заявою, в якій зазначила, що в Україні розпочалася політико-правова криза, і закликала всі гілки влади, в тому числі Президента України, негайно повернутися в правове русло і зважити на головне – народ, який є джерелом влади в Україні, і поважати його права та свободи.

Ця заява цілком збігалася із присягою Уповноваженого, згідно з якою людина, заступаючи на посаду Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, урочисто присягає чесно та сумлінно захищати права і свободи людини і громадянина, додержуватися Конституції України і законів України та керуватися справедливістю і власною совістю та зобов’язується діяти незалежно, неупереджено, в інтересах людини і громадянина.

І хоча Верховна Рада України продовжувала працювати, втім, ефективність цієї роботи різко знизилася. Тим не менше Уповноважений не втрачала найменшої можливості співпрацювати з народними депутатами України.

Відповідно до п.2 ст.16 Закону “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” звернення народних депутатів України про порушення прав і свобод людини є однією з підстав для відкриття Уповноваженим провадження у справі та призначення перевірок. Уповноважений постійно наголошувала, що співпрацю з народними депутатами України, зокрема реагування на їх звернення, вважає одним з пріоритетів у своїй діяльності.

Як зазначалося, звернення від народних депутатів України, комітетів Верховної Ради, депутатських груп і фракцій дають Уповноваженому важливий матеріал для узагальнення, аналізу стану дотримання прав людини в державі й напрацювання пропозицій щодо подальшого розвитку та вдосконалення законодавства України в галузі прав людини.

У 2006–2007 рр. кількість звернень від народних депутатів України, депутатських фракцій, комітетів Верховної Ради України дещо зменшилася. Їх аналіз засвідчує, що це характерно для років виборчих перегонів. Причини полягають у нестабільності депутатського складу, зміні керівництва Верховної Ради України, складу її комітетів. Цей процес займає відповідний проміжок часу, протягом якого новообрані народні депутати зможуть освоїтися зі своїми повноваженнями. У цей час, як правило, до Уповноваженого звертаються народні депутати  попередніх скликань. Проте у 2006–2007 рр. на співпрацю з народними депутатами України суттєво вплинув вкрай нестабільний стан, який переживала країна.

У 2006–2007 рр. з Верховної Ради України до Уповноваженого надійшло загалом 419 письмових звернень, у т.ч. у 2006 р. – 227, у 2007 р. – 192. При цьому більш активними у спілкуванні з Уповноваженим були депутати Верховної Ради України ІV скликання, які упродовж останніх місяців своєї каденції у 2006 р. направили майже половину звернень – 102. Усього ж з квітня 1998 по грудень 2007 р. до Уповноваженого з вищого законодавчого органу країни надійшло 2565 звернень (що становить майже шість депутатських скликань) (рис. 1.2.1).

Рисунок 1.2.1. Кількість звернень, які надійшли до Уповноваженого з прав людини з Верховної Ради України у 1998–2007 рр.

З 419 письмових звернень, що надійшли до Уповноваженого у 2006–2007 рр., 370 направили безпосередньо народні депутати України, в тому числі через запити, 36 – комітети Верховної Ради України і Тимчасова слідча комісія з питань перевірки дотримання конституційних прав і свобод людини і громадянина, 13 – депутатські фракції і групи (рис. 1.2.2).

Загалом упродовж 1998–2007 рр. до Уповноваженого письмово звернулися безпосередньо 963 народних депутати України, які надіслали 2070 письмових звернень, у тому числі у 2006–2007 рр. 158 народних депутатів України особисто направили 370 письмових звернень (17,5% загальної кількості звернень за зазначений період) (рис. 1.2.3).

До Уповноваженого у 2006–2007 рр. зверталися представники усіх фракцій і груп парламенту. У 2006 р. найбільше звернень до Уповноваженого надіслали депутати – члени фракцій: Партії регіонів (109), БЮТ (34), “Наша Україна” (26). У 2007 р. членами цих фракцій було направлено звернень: Партії регіонів – 107, БЮТ – 18, “Наша Україна” – 26, СПУ – 14.

Рисунок 1.2.2. Адресати надісланих звернень з Верховної Ради України до Уповноваженого з прав людини у 2006–2007 рр.

Рисунок 1.2.3. Кількість письмових звернень народних депутатів України до Уповноваженого з прав людини у 1998–2007 рр. (усього 2070)

Переважна більшість депутатів зверталася до Уповноваженого на прохання громадян або в інтересах захисту прав і свобод своїх виборців з питань, які народні депутати України з різних причин не могли вирішити. Насамперед народні депутати України стурбовані станом справ з дотриманням конституційних прав громадян.

Аналіз звернень народних депутатів України свідчить про те, що дещо зменшилася кількість повідомлень про порушення громадянських прав – 47,5 % у 2006 р. та 38,2 % у 2007 р. проти 52,9% у 2005 р. Водночас зросла кількість звернень, у яких заявники вважали, що були порушені економічні (з 7,7% у 2005 р. до 12% у 2007 р.), соціальні ( з 9,2% у 2005 р. до 12,6% у 2007 р.), особисті (з 17,8% у 2005 р. до 20,2% у 2007 р.) права. Зросла також кількість звернень щодо порушення інших прав за рахунок збільшення звернень про захист політичних прав, передусім права на вільне волевиявлення під час чергових та позачергових виборів (з 12,4% у 2005 р. до 17% у 2007 р.) (рис. 1.2.4).

Попри зазначене, найбільший відсоток із загальної кількості звернень, що надійшли до Уповноваженого від народних депутатів України, комітетів Верховної Ради та депутатських фракцій і груп у 2006–2007 рр., містять звернення з приводу порушення громадянських прав. Про порушення громадянських прав у 2006 р. повідомлялося у 108 зверненнях з 227, у 2007 р. – у 73 з 192. Найбільшу частку у 2006–2007 рр., як і в попередні роки, становили скарги на дії судових органів – майже 47%, правоохоронних органів – 32,4, скарги на порушення прав осіб, позбавлених волі, – майже 22% тощо.

Рисунок 1.2.4. Кількість випадків порушень прав громадян, про які повідомлялося у зверненнях народних депутатів України (у %)

Структура порушення громадянських прав, про які повідомлялося у зверненнях безпосередньо народних депутатів України у 2006–2007 рр., надана на рис. 1.2.5. Серед них привертає до себе увагу кількість звернень, пов’язаних із скаргами на судову гілку влади. Такі скарги становлять 41%. Зокрема, скарги на несвоєчасне виконання судових рішень становлять 8% загальної кількості звернень народних депутатів України; скарги на несвоєчасний розгляд справи судом – 7; оскарження вироків суду з кримінальних справ – 10; оскарження рішень з цивільних справ – 16%.

Треба наголосити, і це, до речі, зазначалося і в попередніх щорічних доповідях, що звернення з таких питань, як оскарження рішень, вироків суду до повноважень Уповноваженого не належать. Однак Уповноважений брала до провадження і такі звернення народних депутатів України і в межах своїх повноважень намагалася з’ясувати всі обставини справи, про яку йшлося у зверненні, і, тільки з’ясувавши їх, заявникам надавалися відповідні рекомендації та про вжиті заходи негайно сповіщалися народні депутати України, які надіслали те чи інше звернення.

Рисунок 1.2.5. Структура порушень громадянських прав, про які повідомляється у зверненнях народних депутатів України у 2006–2007 рр. (у % до загальної кількості звернень з приводу порушення громадянських прав)

З питань, пов’язаних з порушенням права громадян на судовий захист, до Уповноваженого з прав людини зі зверненнями у 2006–2007 рр. зверталися: голова тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України В.Мусіяка – в інтересах засудженого громадянина А.Якубенка, який вважав, що його засуджено незаконно; народний депутат України В.Стретович – в інтересах громадянина А.Рафальського, який вважає, що його син, О.Рафальський, був незаконно засуджений; народний депутат України С.Курпіль – в інтересах громадянки П.Антоник, яка вважає, що її син, Р.Антоник, був засуджений за вбивство незаконно і, отже, незаконно відбуває покарання; народний депутат України М.Рудьковський – в інтересах громадянина Плешакова щодо незаконних, на думку останнього, дій судді Київського району м.Харкова; голова Комітету Верховної Ради України з питань правової політики Г.Ілляшов – у інтересах приватного підприємця громадянина М.Татаренка, який скаржився на тривале невиконання рішення суду про стягнення з державного підприємства “Реконструкція” заборгованих йому коштів та ін.

Слід зазначити, що звернення до Уповноваженого стосовно незаконного засудження громадянина Р.Антоника надходили від народних депутатів України протягом кількох скликань Верховної Ради України. Факти, викладені у таких зверненнях, неодноразово Уповноваженим направлялися для перевірки до відповідних органів. За наслідками перевірок заявникам направлялися докладні роз’яснення. Але з початком роботи Верховної Ради України нової каденції це питання виникало знову.

Драматичною долею журналіста Руслана Антоника Уповноважений займалася з грудня 2000 р., коли Печерський районний суд м.Києва засудив його за вбивство підприємця, зятя колишнього радника Президента України Л.Кучми. Уповноважений, зокрема, цікавилася умовами його тримання в Сумській виправно-трудовій колонії №116 і сприяла переведенню до Дрогобицької ВТК №40, ближче до місця проживання матері (на її прохання після особистого прийому Уповноваженим). Верховний Суд, Генеральна прокуратура України на прохання Уповноваженого не раз розглядали скарги Р.Антоника, у яких він намагався довести, що вбивства не скоював, вказував, що принцип презумпції невинуватості щодо нього брутально порушений.

21 червня 2007 р. Указом Президента України тележурналіста Руслана Антоника було помилувано.

Такий підхід Уповноваженого був не тільки до справи Р.Антоника. Наприклад, у 2006 р. від народних депутатів України І.Бокого, Д.Павличка, О.Пеклушенка, Д.Рудковського, В.Мусіяки, С.Слабенка, П.Симоненка та інших надійшло 15 звернень з проханням перевірити факти, наведені у зверненні голови громадської організації “Порятунок” М.Хохлич, до якої ввійшли батьки осіб, засуджених до смертної кари згідно з чинним (до скасування цього виду покарання) законодавством. І хоча з питань, які порушували заявники у попередні роки, неодноразово надавалися вичерпні роз’яснення, Уповноважений знову і знову вживала заходів у межах наданих повноважень та виступила з ініціативою внесення змін до законодавства щодо надання можливості участі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та його представників на будь-якій стадії розгляду справи у судовому процесі та під час оскарження рішень по цих справах.

Водночас Уповноважений намагалася за кожним зверненням народного депутата України використати всі можливості для встановлення істини. Показовою в цьому сенсі є справа за зверненням народного депутата України Вікторії Дем’янчук з проханням допомогти захистити права матері трьох дітей Світлани Дятлової, яка постраждала внаслідок некваліфікованих дій лікарів Кіровоградської ЦРЛ і прикута до ліжка.

За цим зверненням Уповноваженим було відкрито провадження, у процесі якого було з’ясовано, що 14 січня 2002 р. 25-річна С.Дятлова в пологовому будинку Кіровоградської ЦРЛ народила двох хлопчиків-двійнят. Через три місяці вона відчула погіршення стану здоров’я та звернулася до лікаря-гінеколога Л.Романів. Після обстеження жінки лікар прийняла рішення про необхідність проведення невідкладної операції, оскільки її життю загрожувала небезпека. С.Дятлова погодилася на операцію, яку проводили Л.Романів та лікар-анестезіолог Л.Тиж. Як з’ясувалося під час провадження Уповноваженого з виїздом на місце, саме останній під час первинного огляду не зробив переднаркозної оцінки стану дихальних шляхів хворої, не встановив ризику тяжкої інтубації і під час підготовки до операції зробив три невдалі спроби ввести хворій ендотрахеальний наркоз.

За висновком додаткової комісійної судово-медичної експертизи №160 від 6 грудня 2006 р., некваліфікованими діями лікаря-анестезіолога Л.Тиж були спричинені тяжкі наслідки для хворої у вигляді настання тяжкої гіпоксії та післягіпоксичної енцефалопатії з розвитком неврологічних розладів, що віднесено до I групи інвалідності.

За ці дії 3 липня 2007 р. Кіровським районним судом м.Кіровограда лікаря-анестезіолога Л.Тижа було засуджено за ч.1 ст.140 КК України “Неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником”. 28 серпня 2007 р. ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області зазначений вирок було скасовано та справу направлено до прокуратури Кіровоградського району для проведення додаткового розслідування. При цьому в ухвалі суд зазначив про необхідність призначення повторної судово-медичної експертизи, що і було зроблено прокуратурою району. Матеріали справи було направлено Головному бюро судово-медичної експертизи МОЗ України, проведення експертизи заплановано на 2010 р.!

Тим часом 30-річна С. Дятлова понад п’ять років перебуває у стабільно тяжкому стані та прикута до ліжка. Троє малолітніх дітей утримуються за рахунок пенсій діда та бабусі, а також невеликого заробітку батька. Сама Світлана потребує постійного стороннього догляду та значних матеріальних витрат на щоденне лікування. При цьому, перебуваючи у скрутному матеріальному становищі, сім’я з 2002 р. не може отримати відповідного відшкодування моральної та матеріальної шкоди, оскільки у кримінальній справі стосовно Л.Тижа не постановлено остаточного рішення.

Зважаючи на винятковість обставин справи, Уповноважений звернулася до начальника Головного бюро судово-медичної експертизи МОЗ України В.Бурчинського з проханням прискорити проведення судмедекспертизи у кримінальній справі за обвинуваченням Л.Тижа.

Показовим є також звернення народного депутата України Д.Шенцева щодо ініціювання дисциплінарної відповідальності судді Апеляційного суду м.Києва О.Касьяна. Народний депутат України Д.Шенцев звернувся до Уповноваженого в інтересах ТОВ “КСГ”, яке скаржилося на начебто незаконні дії судді Апеляційного суду м.Києва О.Касьяна. Проте після проведених за ініціативою Уповноваженого перевірок, Рада суддів України повідомила, що підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Апеляційного суду м.Києва О.Касьяна немає.

Значний відсоток звернень народних депутатів України в інтересах своїх виборців, що пов’язано з діяльністю судової гілки влади, забезпеченням закріпленого у ст.55 Конституції України права громадян України на судовий захист своїх прав, зумовлений тим, що громадяни України дедалі менше сподіваються на розв’язання своїх проблем у суді, втратили довіру до цієї гілки влади і шукають захисту в інших державних інституціях, зокрема в Уповноваженого з прав людини.

Наступними за кількістю звернень щодо порушення громадянських прав є звернення з приводу порушення прав громадян працівниками правоохоронних органів. Звернення, в яких народні депутати України привертають увагу Уповноваженого до протиправних дій працівників правоохоронних органів, становлять 32% (рис. 1.2.5). Як правило, ці звернення містять скарги на неправомірне, на думку заявників, порушення кримінальних справ, тяганину з їх розслідуванням, тиск правоохоронців на заявників тощо. Наприклад, народний депутат України Ю.Кічатий звернувся з проханням надати допомогу громадянину І.Бендзюку з м.Рівного, який не може домогтися належного розслідування кримінальної справи за фактом шахрайства.

Група осіб, серед яких був і співробітник СБУ, шахрайськими діями заволоділа коштами громадянина Бендзюка начебто для вирішення питання щодо оформлення йому дозволу на виїзд на роботу до Канади. Коли кошти не повернули, він звернувся із заявою до Генпрокуратури, яка переправила заяву до МВС. Печерське РУ ГУ МВС України в м.Києві формально підійшло до перевірки викладених фактів і відмовило Бендзюку в порушенні кримінальної справи та в ознайомленні з матеріалами розслідування. Народний депутат України і заявник вважали, що це зумовлено тим, що одним із фігурантів справи є працівник Служби безпеки.

Після втручання Уповноваженого прокуратура м. Києва своєю постановою від 21 листопада 2007 р. визнала, що постанова Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 21 червня 2007 р. про відмову у порушенні кримінальної справи винесена передчасно, з порушеннями КПК України. Кримінальна справа порушена і для проведення досудового слідства направлена до цього районного управління міліції. Також стосовно службових осіб районного управління міліції порушено дисциплінарне провадження. Справа продовжує перебувати на контролі Уповноваженого.

Про тяганину з розслідуванням кримінальної справи повідомив народний депутат України С.Рижук, надіславши Уповноваженому листа від Н.Пасічник із с.Іванківці Любарецького району Житомирської області. У зверненні повідомлялося, що підозрюваного в скоєнні крадіжки утримують у слідчому ізоляторі понад 6 місяців, але допит влаштовують один раз на місяць. Таким чином, розслідування кримінальної справи відбувається з порушенням процесуальних термінів.

Із зверненнями з проханням допомоги своїм виборцям з питань порушення прав громадян працівниками правоохоронних органів у 2006–2007 рр. зверталися народні депутати України: В.Волга – в інтересах засудженої І.Осипової щодо порушення її прав працівниками прокуратури м.Запоріжжя, які перешкоджали їй в ознайомленні з матеріалами справи; Р.Богатирьова – в інтересах громадянки Л.Петченко щодо безпідставного, на думку заявниці, притягнення її сина до кримінальної відповідальності; О.Ковтуненко – в інтересах мешканця м.Львова М.Копровського щодо безпідставного порушення проти нього кримінальної справи; М.Оніщук – в інтересах громадянина О.Моцного щодо незаконного, на його думку, порушення проти заявника кримінальної справи; Ю.Мірошниченко – в інтересах А.Оніщенка щодо незаконного тримання під вартою та інші народні депутати України.

З усіх таких звернень народних депутатів України Уповноваженим здійснювалися передбачені чинним законодавством дії. Показовою в цьому відношенні є перевірка за зверненням народного депутата України В.Дем’янчука в інтересах громадянки Т.Кулясової, у якої внаслідок ДТП загинула донька – Ю.Кулясова. Слідчий відділ Кіровоградського РВ УМВС України в Кіровоградській області спочатку закрив справу за ознаками злочину, передбаченого КК України, але після втручання Уповноваженого слідство було поновлене. Також прокуратурою м. Кіровограда 22 січня 2008 р. стосовно слідчих та начальника СВ СУ УМВС України в Кіровоградській області, які розслідували справу, порушено дисциплінарне провадження. Уповноважений з прав людини справу з контролю не знімає до остаточних висновків прокуратури.

Що стосується звернень народних депутатів України щодо порушення особистих прав громадян, то серед загальної кількості звернень народних депутатів вони становлять 18–20 %. Переважно це звернення, в яких народні депутати на прохання своїх виборців просять перевірити факт про недозволені методи ведення слідства, жорстоке поводження із підслідними, намагання незаконними методами схилити підозрюваних до явки з повинною тощо (рис. 1.2.6).

Рисунок 1.2.6. Структура порушень особистих прав, про які повідомлялося у зверненнях народних депутатів України у 2006–2007 рр. (у відсотках до загальної кількості звернень з приводу порушень громадянських прав)

Наприклад, народний депутат України М.Поживанов надіслав до Уповноваженого звернення щодо неправомірних дій співробітників Сєверодонецького міського відділу внутрішніх справ стосовно чотирьох неповнолітніх. Приводом для цього стало звернення до народного депутата батьків цих дітей, які повідомили, що їхні діти були затримані за підозрою у скоєнні злочину. Але співробітники міськвідділу внутрішніх справ, порушивши статті 29, 41, 57, 59, 60, 64, 68 Конституції України та статті 106, 115, 122 КПК України, не повідомили самі й не надали дітям можливості повідомити батькам про затримання, допит вели без адвоката та педагога, протоколів допиту дітям прочитати не дали. Коли батьки дізналися, що їхні діти затримані й приїхали до міськвідділу, зустрітися із затриманими їм не дозволили.

За цим зверненням народного депутата України Уповноваженим одразу ж було відкрите провадження по справі. Проте проведена перевірка засвідчила, що зазначені особи таки були винні у скоєнні злочину, а наведені батьками факти не відповідають дійсності.

Інший приклад. До Уповноваженого звернувся народний депутат України М.Яковина з проханням перевірити факти порушення конституційних прав громадянина П.Наконечного, на якого двома працівниками Генічеського райвідділу міліції був вчинений напад із застосуванням газового балончика, зброї з гумовими кулями, наручників. Після таких дій правоохоронців Наконечний звернувся до лікарні, де було зафіксовано струс мозку, перелом перенісся, здертя шкіри, пошкодження хребта і рук. Усі звернення до органів прокуратури щодо протиправних дій працівників правоохоронних органів залишилися без конкретних відповідей.

За реагуванням Уповноваженого з прав людини прокуратурою Херсонської області проведена ретельна перевірка викладених у зверненні фактів.

Проте, за повідомленням в.о. прокурора області А.Кузьменка, складу злочину у діях працівників Геніченського РВ УМВС України у Херсонській області не встановлено і в порушенні проти них кримінальної справи відмовлено.

З приводу порушення особистих прав громадян до Уповноваженого у 2006–2007 рр. зверталися також народні депутати України: А.Портнов – в інтересах громадянина Д.Зозулі, який майже три роки утримується під вартою без набрання чинності вироком суду; О.Білорус – на прохання громадянина Ю.Голубєва щодо перевірки законності затримання та обвинувачення у скоєнні злочину його сина; О.Мороз – в інтересах громадянина С.Осаковського з проханням здійснити перевірку законності утримання останнього під вартою; В.Стретович – на звернення до нього громадянки Р.Логвінової щодо безпідставного, на її думку, затримання сина та застосування до нього тортур; Л.Мордовець – за зверненням до нього мешканок міст Донецька та Макіївки Донецької області О.Черв’якової та Н.Коврижних щодо застосування тортур до їхніх синів Г.Черв’якова та В.Коврижних під час розслідування кримінальної справи про вбивство. Проте перевірка Уповноваженого це не підтвердила, а батьки такими скаргами намагалися пом’якшити покарання для своїх дітей.

Усього ж з приводу порушення особистих прав громадян до Уповноваженого у 2006–2007 рр. надійшло 83 звернення народних депутатів України.

У 2006–2007 рр. збільшилася кількість звернень народних депутатів України за зверненнями їхніх виборців щодо порушення соціально-економічних прав. Якщо у 2004–2005 рр. відсоток звернень народних депутатів України, комітетів Верховної Ради України, депутатських груп і фракцій з приводу порушення соціально-економічних прав становив 16,2%, тобто майже кожне шосте звернення, то у 2006–2007 рр. – 24, 6%, або кожне четверте.

Насамперед це були звернення щодо повернення знецінених заощаджень у Ощадбанку СРСР. Так, з приводу повернення заощаджень до Уповноваженого зверталися народні депутати України: Є.Лапін – в інтересах виборця В.Білоконя з м.Ромни щодо виплат за облігаціями, з питання порушення права на своєчасне отримання заробітної плати зверталися до Уповноваженого народні депутати України: К.Левченко – щодо погашення заборгованості із заробітної плати громадянину Ю.Коваленку; М.Рудьковський – щодо невиплати заробітної плати робітникам підприємства “Обрій” з с.Снов’янка Чернігівського району Чернігівської області тощо.

З проханням надати допомогу громадянці Т.Губенко з м.Ромни в поновлені права на отримання допомоги на дитину до досягнення нею трирічного віку звернувся народний депутат України І.Рішняк. Завдяки вжитим заходам питання було вирішено – мати отримала допомогу на дитину.

З питань про порушення житлових прав громадян до Уповноваженого з прав людини зверталися: народний депутат України І.Резник – в інтересах громадянки І.Мішуренко з м.Одеси; народний депутат України В.Коновалюк – в інтересах громадянки К.Небесної; народний депутат України М.Рудьковський – з проханням сприяти голові Городнянського районного відділення Спілки ветеранів Афганістану у вирішенні питання про виділення цільової субвенції на придбання житла для учасників бойових дій; народний депутат України О.Білозір – в інтересах біженця з Абхазії С.Чочія щодо закріплення за його родиною житла та інші.

Загалом з питань порушення соціально-економічних прав громадян до Уповноваженого з прав людини надійшло 103 звернення народних депутатів України, Верховної Ради України, депутатських фракцій.

Уповноважений з прав людини і надалі докладатиме зусиль для розв’язання проблем, з якими звертаються народні депутати України, комітети Верховної Ради України, здійснюватиме пошук шляхів для якнайтіснішої співпраці з парламентом.

Уповноважений переконана, що спільна робота над законопроектами, приведенням чинного законодавства у відповідність до міжнародних стандартів сприятиме формуванню більш ефективного механізму забезпечення конституційних прав людини в Україні. Це значною мірою розширило б можливості наділення Уповноваженого правом законодавчої ініціативи.

Уповноважений сподівається, що зазначені та інші форми співпраці з народними депутатами сприятимуть підвищенню ефективності парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини в Україні.