Головне меню  >>

VI. ЕКОНОМIЧНI ТА СОЦIАЛЬНО-КУЛЬТУРНI ПРАВА

 8. Захист прав громадян, якi постраждали внаслiдок чорнобильської катастрофи

У ст.16 Конституції України Чорнобильську катастрофу визначено як катастрофу планетарного масштабу, а збереження генофонду українського народу – як обов’язок держави. У результаті вибуху та руйнації реактора на Чорнобильській атомній електростанції в навколишнє середовище було викинуто величезну кількість радіонуклідів, що призвело до забруднення 53,4 тис. км2 території України. У 2293 населених пунктах цієї зони мешкало понад 2,3 млн. осіб. Усього ж від наслідків катастрофи постраждало понад 3 млн. громадян України.

Підвищений радіаційний фон спостерігається на третині території України. Забруднення цезієм охоплює 7% території, у тому числі 15% лісів, 5% сільгоспугідь. У зв’язку з високим рівнем забруднення понад 15 Кі/км2 з обігу вилучено 180 тис. гектарів орних земель і 157 тис. гектарів лісів. Забруднення територій і пов’язане з ним виведення із використання природних ресурсів, виробничих потужностей, oб’єктів інфраструктури значною мірою вплинуло й на соціально-економічний розвиток Київської, Чернігівської, Житомирської, Рівненської, Волинської та деяких інших областей. Наслідки аварії продовжують справляти негативний вплив на довкілля ще й сьогодні. Моніторингові дослідження свідчать про накопичення радіонуклідів у деревині, грибах, ягодах, лікарських рослинах, м’ясі, кормах.

За всі роки від часу Чорнобильської катастрофи площа зони відчуження збільшилась за рахунок приєднання до неї території зони безумовного (обов’язкового) відселення (місцеві жителі повністю відселені), на сьогодні становить понад 2600 км 2.

Реалізуючи конституційну вимогу щодо збереження генофонду українського народу та враховуючи всебічний аналіз наслідків Чорнобильської катастрофи, Україна прийняла історичне рішення про повне закриття ЧАЕС і послідовно виконує його.

Питання захисту прав потерпілих від аварії на ЧАЕС та її наслідків регулюються безпосередньо Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, 1991 р., іншими нормативними актами. Цей закон визначає основні засади щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок аварії, охорони їх життя і здоров’я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності в них, соціального захисту потерпілого населення. Положення закону спрямовані також на захист громадян, потерпілих від наслідків Чорнобильської катастрофи та розв’язання пов’язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території.

Уповноважений з прав людини вважає за необхідне зазначити, що політика держави в галузі соціального захисту постраждалих від Чорнобильської катастрофи та створення умов проживання і праці на забруднених територіях на законодавчому рівні базується на принципах пріоритету прав цих осіб і насамперед збереження життя та здоров’я людей, потерпілих від Чорнобильської аварії, повної відповідальності держави за створення безпечних і нешкідливих умов праці, комплексного розв’язання завдань охорони здоров’я, соціальної політики і використання забруднених територій на основі національних програм із цих питань, з урахуванням інших напрямів економічної та соціальної політики, досягнень у галузі науки та охорони навколишнього середовища.

Для вирішення проголошених завдань передбачається використання економічних методів поліпшення життя шляхом проведення політики пільгового оподаткування громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, та їх об’єднань, здійснення заходів щодо професійної переорієнтації та підвищення кваліфікації постраждалого населення. Велика увага при цьому приділяється забезпеченню координації діяльності державних органів, установ, організацій та об’єднань громадян, що вирішують різні проблеми соціального захисту постраждалого населення, а також співробітництва і проведення консультацій між державними органами і постраждалими, між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з соціального захисту на місцевому та державному рівнях, а також міжнародному співробітництву в галузях охорони здоров’я, соціального захисту, охорони праці, використання світового досвіду організації роботи з цих питань.

Відповідно до ст.14 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” визначаються категорії постраждалих осіб. До категорії 1 належать інваліди з-поміж учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від катастрофи та хворі внаслідок цієї катастрофи на променеву хворобу. До категорії 2 зараховані учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження з моменту аварії до липня 1986 р. – незалежно від кількості робочих днів, з 1 липня 1986 р. по 31 грудня 1986 р. – не менше п’яти днів, у 1987 р. – не менше чотирнадцяти днів, а також потерпілі від Чорнобильської катастрофи, евакуйовані у 1986 р. із зони відчуження, та особи, які постійно проживали у зоні безумовного (обов’язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення.

Категорія 3 – це учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження з 1 липня 1986 р. по 31 грудня 1986 р. – від 1 до 5 днів, у зоні відчуження в 1987 р. – від 1 до 14 днів, у зоні відчуження в 1988–1990 рр. – не менше 30 днів, на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві – не менше 14 днів у 1986 р., а також потерпілі від Чорнобильської катастрофи, які не віднесені до категорії 2 згідно з деякими умовами. Особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, віднесені до категорії 4.

Визначення категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, дає підстави надання їм відповідних пільг і компенсацій.

Окрім того, громадяни, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, належать до відповідних категорій, а порядок визначення цих категорій встановлюється Кабінетом Міністрів України.

За кваліфікацією згідно з цим законом розподіл осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, має такий вигляд (рис. 6.3). Усього за станом на 1 січня 2000 р. кількість потерпілих в Україні від цієї катастрофи становила 3 361 870 осіб.

Рис. 6.3. Кількість громадян, які мають статус постраждалих унаслідок Чорнобильської катастрофи

Слід зазначити, що в Україні спостерігається тенденція до зростання кількості осіб, віднесених до категорії 1, тобто інвалідів, захворювання яких пов’язується з Чорнобильською катастрофою. Якщо в 1991 р. їх було близько 2 тис. осіб, то на сьогодні – вже 86,8 тис; відповідно зростають бюджетні видатки на забезпечення їх пільг. Так, витрати на лікування одного інваліда, захворювання якого пов’язується з Чорнобильською катастрофою, в середньому становлять понад 8 тис. грн. на рік, тоді як на інваліда загального захворювання – 500–600 грн.

Аналіз звернень чорнобильців на адресу Уповноваженого з прав людини показує, що, на жаль, значна кількість їх пов’язана з питаннями визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, хоча ст.11 закону врегульовано питання визначення осіб, які належать до потерпілих від Чорнобильської катастрофи. У зверненнях до Уповноваженого громадяни скаржаться на те, що кожна наступна перевірка законності встановлення або поновлення статусу ліквідатора аварії на ЧАЕС проводиться з порушенням вимог Конституції України, чинного законодавства та інших нормативно-правових актів. Такі громадяни змушені звертатися до судів з позовами про незаконне позбавлення їх статусу чорнобильців. Проте органи виконавчої влади у багатьох випадках нехтують вимогами ст.124 Конституції України про обов’язковість виконання рішень судів на всій території України та ст.14 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. Так, у колективному зверненні 52-х медичних працівників з Івано-Франківської області повідомлялося, що не виконується рішення Івано-Франківського міського суду про встановлення такого статусу Комісією МінЧАЕС України зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації аварії на ЧАЕС. За цим фактом Уповноважений відкрила провадження у справі про порушення прав людини, в процесі якого вжито заходів щодо вивчення цієї ситуації. Наслідком цих заходів стало подання Уповноваженого до Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи з обгрунтуванням необхідності поновити конституційні права заявників. Розглянувши подання Уповноваженого, комісія прийняла позитивне рішення. За наслідками проваджень Уповноваженого поновлено статус учасників ліквідації аварії на ЧАЕС громадянам з м.Києва, Київської, Полтавської, Чернігівської, Тернопільської, Одеської та деяких інших областей. Приклади позитивного реагування на провадження Уповноваженого у справі щодо поновлення статусу учасників ліквідації аварії на ЧАЕС було наведено у розділі ІІІ Доповіді.

Проте не у всіх випадках проблеми щодо поновлення прав чорнобильців вирішуються позитивно. Так, до Уповноваженого звернулися громадяни М.Кузнєцов та В.Карпенко, яких після чергової перевірки позбавили статусу учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Факти участі цих громадян у ліквідації наслідків аварії, встановлені рішеннями судів. Попри це Комісія зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, відмовила їм на підставі того, що видачу посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії В.Карпенку та М.Кузнєцову не підтверджено фактами їх роботи в зоні відчуження. З аналогічною скаргою звернулися до Уповноваженого 18 водіїв Кременчуцького комунального АТП 1628. Факт участі в ліквідації наслідків аварії кожного з них встановлено рішенням суду. Проте Комісія зі спірних питань проігнорувала рішення суду і всупереч закону відмовила заявникам у встановленні статусу через “...відсутність первинних документів”. Така ж доля спіткала і гр. О.Федорченка. Провадження Уповноваженого у справі щодо порушення прав зазначених чорнобильців тривають.

Інший приклад. Гр. Ю.Авдієнко брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у м.Чорнобилі з 29 по 30 квітня 1986 р. Усі документи, які підтверджують його перебування там, заявник має. Проте Комісія зі спірних питань при МНС України (протокол №293 від 19 листопада 1998 р.) прийняла рішення про безпідставність видачі посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС заявнику, мотивуючи це тим, що Ю.Авдієнко працював до прийняття рішення про евакуацію з м.Чорнобиля та визнання за цією територією статусу зони відчуження. За логікою чиновників із МНС можна дійти висновку, що аварія на ЧАЕС сталася не 26 квітня 1986 р., а 4 травня 1986 р., бо власне з 4 травня 1986 р. м.Чорнобиль було віднесено до зони відчуження. Проте саме з 26 квітня 1986 р. і до 4 травня 1986 р. на ЧАЕС були найнебезпечніші дні. З такою ж мотивацією комісією відмовлено у підтвердженні статусу ліквідатора аварії на ЧАЕС гр. В.Сердюку з м.Чернігова та деяким іншим.

Комісія зі спірних питань МНС України, на думку Уповноваженого з прав людини, нерідко не дотримується вимог ст.14 Закону “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, відповідні обласні та Київська міська державні адміністрації, їх галузеві управління з чорнобильських питань глибоко не вивчають причин, що породжують скарги громадян, а головне вони не вживають відповідних заходів для своєчасного і законного вирішення цих питань.

Привернуло увагу Уповноваженого з прав людини і звернення бійців 731-го окремого батальйону спеціального захисту, який був мобілізований 29 квітня 1986 р. для ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС з військовослужбовців запасу м.Києва та Київської області. Вони безпосередньо брали участь у локалізації аварії на ЧАЕС, виконуючи роботи по завантаженню гелікоптерів сумішшю, яка скидалася на зруйнований реактор четвертого енергоблоку, виконували на радіоактивно забрудненій території у третій зоні небезпеки хімічну розвідку та дезактивацію населених пунктів, відкачували воду з-під зруйнованого реактора, знімали землю з радіоактивним графітом на території ЧАЕС. Під час особистої зустрічі з Уповноваженим вони просили звернутися до Кабінету Міністрів України про надання їм статусу “осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною”. Їх звернення стало підставою для відкриття провадження у справі про порушення прав людини. Усвідомлюючи особливу складність та важливість цього питання Уповноважений, всебічно вивчивши його, звернулася з поданням до Президента України Л.Кучми щодо врегулювання зазначеної проблеми. Завдяки вжитим заходам на сьогодні вирішено 17 з 21 пункту спільного протоколу засідання під головуванням першого заступника міністра України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи В.Логінова і колишніх бійців 731-го окремого батальйону спеціального захисту. Проте частину питань ще не вирішено, тому провадження Уповноваженого у цій справі триває.

Пріоритетом державної політики в подоланні наслідків Чорнобильської катастрофи є соціальний захист потерпілого населення. Завдяки заходам, яких вживає держава, останнім часом дещо поліпшилося фінансування чорнобильських програм з Державного бюджету. Якщо в 1998 р. їх було профінансовано на 55%, то в 1999 р.– на 88%. Це стосується і фінансування видатків на соціальний захист населення, постраждалого від катастрофи на ЧАЕС. У минулому році воно зросло порівняно з 1998 р. на 7,6%. За станом на 1 січня 2000 р. соціальний захист цієї категорії осіб профінансовано в сумі 1208 млн. грн. при плані на рік – 1310,1 млн. грн., що становить 92,2% від потреби. Питома вага видатків на соціальний захист чорнобильців у загальних обсягах видатків на ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи становить 77,5%. Держбюджетом на соціальний захист цієї категорії населення у 2000 р. передбачено 1574,2 млн. грн., що на 40,7% більше, ніж у 1999 р. (рис. 6.4).

Рис. 6.4. Фінансування видатків на соціальний захист населення (млн. грн.)

Розуміючи важливість для України питання забезпечення прав постраждалих чорнобильців, Уповноважений з прав людини приділяє цьому особливу увагу. Водночас численні звернення до Уповноваженого засвідчують, що проблема захисту прав громадян, потерпілих від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, все ще залишається гострою. Так, Уповноваженим за зверненнями чорнобильців було відкрито 42 провадження у справі про порушення їх прав (12 проваджень у 1998 р. та 30 – у 1999 р.).

Передусім слід зазначити, що для забезпечення прав чорнобильців у повному обсязі, передбачених у бюджеті коштів недостатньо. Крім того, в деяких регіонах виплати компенсацій, допомог та надання пільг, передбачених законодавством, здійснюються несвоєчасно, а подекуди з великим запізненням. Тому до Уповноваженого надходять десятки звернень від громадян стосовно заборгованості з виплати відповідних коштів. Так, з цього приводу звернулися багатодітні матері з селища Половля Володимирецького району Рівненської області: Т.Присяжнюк – мати одинадцяти дітей, та Н.Дацька – мати п’яти дітей, сім’ям яких не виплачено фінансову допомогу. Це змусило Уповноваженого з прав людини відкрити провадження у справі про порушення прав і свобод людини і вжити заходів щодо поновлення прав постраждалих громадян.

Складовою частиною дотримання прав чорнобильців, що передбачені ст.32 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, є переселення із забруднених територій. У період 1986–1990 рр. з чорнобильської зони евакуйовано 90 784 особи, відселено та самостійно переселились у 1990–2000 рр. ще 71 519 осіб.

Тільки з зони добровільного гарантованого відселення (згідно зі ст.2 закону це є територія із щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км2, або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км2, або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км2, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період) та зони посиленого радіоекологічного контролю (це відповідно територія зі щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 1,0 до 5,0 Кі/км2, або стронцію від 0,02 до 0,15 Кі/км2, або плутонію від 0,005 до 0,01 Кі/км2 за умови, що розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів перевищує 0,5 мЗв (0,05 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період) переселено протягом 1990–1999 рр. 13 131 сімей.

З моменту прийняття рішень про переселення громадян із радіоактивно забруднених унаслідок Чорнобильської катастрофи територій всього переселено 27 649 сімей, що потребувало від держави чималих коштів.

Водночас Уповноважений змушена констатувати, що проблема облаштування потерпілих є й досі актуальною, оскільки на територіях обов’язкового відселення продовжують проживати майже 2235 сімей, із них 1662 сім’ї бажають звідти виїхати, проте не мають змоги. В зоні відчуження ще залишається 375 сімей. Водночас слід зазначити, що частина населення взагалі не бажає переселятися з населених пунктів 2-ої зони, зокрема з семи населених пунктів Житомирської і двох Волинської областей. Не бажають переселятися 517 сімей із зони обов’язкового відселення Рівненської області. У 1999 р. планувалося виділити на самостійне переселення громадян із радіоактивно забруднених територій та спорудження житла для постраждалих першої категорії 50 933 тис. грн., що становить 3,42% від потреби. Фактично виділено 33 050 тис. грн., яких вистачило на забезпечення житлом лише 810 сім’ям вищезгаданої категорії.

Потребують поліпшення житлових умов, як це передбачено пунктом 10 ст.20 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, особи, які унаслідок Чорнобильської катастрофи, стали інвалідами. За станом на 1 січня 2000 р. з перебуваючих на обліку для забезпечення житлом 25 043 сімей чорнобильців 9104 – сім’ї інвалідів. Треба зазначити, що впродовж 1993–1999 рр. надано житло 5129 сім’ям інвалідів-чорнобильців, зокрема у 1998 р. – 525, у 1999 р. – 839 сім’ям.

Проте до Уповноваженого з проханням захистити право на житло продовжують звертатися інваліди-чорнобильці. Наприклад, складна житлова ситуація виявилася у гр. Ю.Мельника, інваліда, учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, який проживав з сім’єю з п’яти осіб, з яких чотири – інваліди, у м. Броварах Київської області. За його зверненням щодо порушення права на житло Уповноваженим було відкрито провадження у справі про порушення прав людини, в рамках якого направлено листа до Київської обласної державної адміністрації. Розглянувши це питання за дорученням облдержадміністрації, Броварська міська рада прийняла рішення надати заявникові та його дружині двокімнатну квартиру, залишивши старе помешкання іншим трьом членам цієї сім’ї. Таким чином, усі п’ятеро були забезпечені житлом згідно з чинним житловим законодавством України.

Аналогічне позитивне рішення після звернення Уповноваженого з прав людини було прийнято стосовно учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС другої категорії І.Супрунюка з с. В.Телковичі Володимирецького району Рівненської області, якому, за повідомленням першого заступника міністра України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи В.Логінова, поліпшено житлові умови – виділено двокімнатну квартиру без зняття його родини з квартирного обліку. Проте позитивно вирішуються не всі звернення, і тому проблема забезпечення інвалідів-чорнобильців житлом залишається на порядку денному.

Уповноважений з прав людини вважає, що одним із найважливіших завдань соціального захисту постраждалих є відновлення та збереження здоров’я враженого катастрофою населення. Допомогу постраждалим надають понад 300 медичних закладів, у тому числі на радіоактивно забруднених територіях у сільській місцевості 77 центральних районних лікарень. Враховуючи негативні тенденції, пов’язані зі здоров’ям, потерпілі мають проходити щорічне медичне обстеження. З цією метою створено спеціалізовані центри, насамперед дитячі, для обстеження та лікування хворих, затверджено перелік спеціалізованих медичних закладів, які забезпечують лікування та санаторно-реабілітаційні заходи щодо дітей, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи. Так, реабілітація хворих дітей забезпечується в 148 спеціалізованих санаторно-курортних закладах та лікувально-реабілітаційних центрах країни потужністю 380 тис. місць на рік.

Медичне забезпечення постраждалого населення здійснюється відповідно до Програми заходів з організації спеціалізованої медичної допомоги особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. У 1999 р. на її фінансування було витрачено понад 26,8 млн. грн., що вдвічі більше, ніж у 1998 р.

Проте заходи, яких вживає держава, на думку Уповноваженого з прав людини, не в змозі забезпечити гарантоване чинним законодавством право чорнобильців на необхідний рівень медичної допомоги. Погіршення стану здоров’я громадян, зокрема безпосередньо ліквідаторів аварії, а також тих осіб, які проживають на забруднених територіях чи були переселені із зон радіоактивного забруднення, погіршення соціально-психологічного стану цієї категорії громадян залишається однією з нагальних проблем в Україні.

На першому місці серед захворювань у ліквідаторів, як і у людей, евакуйованих із зони лиха, є хвороби органів дихання. Далі йдуть хвороби системи кровообігу, нервової системи та органів чуття і травлення, що призводить до зростання їх смертності. Так, у 1998 р. було 10 померлих на 1000 постраждалих, у 1999 р. їх уже 11,6.

Болючим питанням є збереження здоров’я постраждалих дітей. Згідно з чинним законодавством до дітей, потерпілих від Чорнобильської катастрофи, належать неповнолітні, які були евакуйовані із зони відчуження, у тому числі діти, які на момент аварії проживали або постійно навчалися після аварії не менше одного року в зоні безумовного (обов’язкового) відселення, чи двох років у зоні гарантованого добровільного відселення, або трьох років у зоні посиленого радіоекологічного контролю, а також діти, які народились після аварії від батьків, один з яких належав до відповідної категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. Крім того, до дітей, потерпілих від Чорнобильської катастрофи відносять і хворих на рак щитовидної залози незалежно від дозиметричних показників і променеву хворобу та тих, хто отримав дозу опромінення щитовидної залози внаслідок Чорнобильської катастрофи, яка перевищує встановлені рівні.

Лікування та реабілітація (включаючи психологічну) потерпілих дітей дошкільного і шкільного віку в Україні є пріоритетними напрямами в усіх медичних програмах і заходах, пов’язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Водночас моніторинг Уповноваженого, медична практика засвідчують, що найуразливішими групами сьогодні є постраждалі малолітні діти й підлітки чи народжені від постраждалих батьків. Загальна захворюваність чорнобильських дітей порівняно з їх однолітками у 1,5 – 2,5 раза більша, а загальна захворюваність дітей та підлітків, постраждалих від аварії, у 1999 р. зросла на 6,4%. Структура захворюваності дітей така: хвороби органів дихання – 62%, хвороби нервової системи – 7, хвороби органів травлення – близько 6, хвороби шкіри та підшкірної клітковини – 5, хвороби крові та кровотворних органів – 3,5%. Якщо протягом 1981–1985 рр. в Україні не було зареєстровано жодного випадку захворювання на рак щитовидної залози, то від часу аварії й до сьогодні вже прооперовано 1400 хворих, котрі на момент катастрофи були дітьми та підлітками.

Причинами цього є те, що не забезпечується, як це передбачено чинним законодавством, систематичне лікування потерпілих дітей на базі кращих вітчизняних санаторно-курортних закладів, спеціалізованих медичних центрів, обладнаних сучасним діагностичним і лікувальним устаткуванням, з сучасними лікарськими засобами, із залученням до роботи в них найдосвідченіших вітчизняних та зарубіжних спеціалістів із своїми методиками, устаткуванням та медикаментами. Більшість потерпілих дітей не забезпечується відповідно до встановлених фізіологічних норм, передбачених ст.30 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, продуктами харчування, а також харчовими добавками, які сприяють виведенню радіонуклідів з організму.

Уповноважений з прав людини вважає за необхідне наголосити на тій значній ролі, яку відіграє в цьому питанні реалізація спеціальної програми надання медичної допомоги дітям України на Кубі. Республіка Куба – це єдина країна, де піклування про здоров’я чорнобильських дітей поставлено на державний рівень і де проводиться не тільки оздоровлення, а й їх безоплатне лікування. З 1990 р. на Кубі надана медична допомога понад 18 тис. чорнобильським дітям, а також 2 тис. батьків і вихователів, що супроводжували хворих дітей.

Доцільність та ефективність надання на Кубі медичної допомоги дітям, постраждалим від наслідків Чорнобильської катастрофи, засвідчена висококваліфікованими фахівцями. Своєю діяльністю Уповноважений з прав людини активно сприяє вирішенню питань, які виникають при реалізації права дітей на лікування, зокрема, пов’язаних з проблемою їх відправлення літаками на Кубу. Зважаючи на відсутність в Україні коштів на оздоровлення дітей та транспортних витрат, Уповноважений переконана, що реалізацію цієї програми необхідно всіляко підтримувати і надалі робити все, щоб ця програма виконувалася.

Серед важливих медико-соціальних заходів збереження та відновлення здоров’я постраждалого населення є санаторно-курортне оздоровлення. Відповідно до законодавства право на безоплатне оздоровлення у 1999 р. мали понад 1660 тис. осіб, серед яких віднесені до 1-ої та 2-ої категорій постраждалих, та 1258 тис. дітей і підлітків. Проте фактично оздоровлено 457,6 тис. осіб, серед них 427 092 дітей, на що витрачено 175 105,1 тис. грн. з Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення. За рахунок додатково залучених коштів з інших джерел оздоровлено 33 573 дітей на суму понад 17 млн. грн.

Необхідно наголосити на тому факті, що з року в рік фінансування програм оздоровлення чорнобильців погіршується, що призводить до порушення їх прав. Порушуються права цієї категорії громадян і на пільги, передбачені чинним законодавством. Так, Уповноваженим було відкрито провадження щодо виконання п.6 ст.21 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у справі про порушення прав учасників ліквідації аварії на ЧАЕС на забезпечення продуктами харчування за фізіологічними нормами за зверненнями О.Кралевича з м.Києва та В.Єсіна з Луганської області. Як показали перевірки, компенсації за продукти харчування цій категорії чорнобильців своєчасно не виплачувалися. Виникла заборгованість, що є порушенням прав цих громадян. Після втручання Уповноваженого вжито відповідних заходів щодо поновлення їх прав.

Уповноваженим з прав людини приділялася увага забезпеченню прав працюючих на Чорнобильській АЕС. У 1998–1999 рр. з цього питання надійшли звернення від громадян України, а також посадових осіб, зокрема С.Парашина, на той час директора цієї станції. Після розгляду їх звернень Уповноважений направила подання до посадових осіб держави про необхідність вжиття заходів щодо створення безпечних для життя і здоров’я людей умов праці.

Не можна не зупинитися і на такій проблемі. Останніми роками всупереч ст.22 Конституції України та чинному законодавству стало правилом при затвердженні чергового бюджету держави за ініціативою Уряду України приймати рішення про тимчасове призупинення дії чималої частки пільг чорнобильцям, що є ущемленням їх прав. Так, у 1999 р. згідно зі ст.24 Закону України “Про Державний бюджет України на 1999 рік” було зупинено дію окремих положень Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Це стосується п.2 ст.21 у частині виплати громадянам, віднесеним до категорії 2 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, грошової компенсації в розмірі середньої вартості путівки в Україні; ряду положень ст.22–24 закону щодо безоплатного надання або забезпечення пільговою санаторно-курортною путівкою чи путівкою на відпочинок громадян, віднесених відповідно до категорії 3 і 4 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та осіб, які працювали за межами зони відчуження на роботах з особливо шкідливими умовами праці (за радіаційним фактором), пов’язаними з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або виплати за їх бажанням грошової компенсації; а також щодо одержання безпроцентної позики на індивідуальне житлове будівництво з погашенням 50% позики за рахунок державного бюджету та безпроцентної позики для будівництва садових будинків та благоустрою садових ділянок, будівництва індивідуальних гаражів громадянами, віднесеними до категорії 1 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а також надання безпроцентної позики для організації підприємницької діяльності, селянського (фермерського) господарства громадянам, віднесеним до категорії 1 і 2 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та ряду інших пільг.

Практика вирішення бюджетних питань за рахунок громадян, постраждалих від Чорнобильської катастрофи, та інших незахищених категорій громадян і пенсіонерів є свідченням неспроможності органів державної влади забезпечити надходження до бюджету за рахунок відродження виробництва, економічного впливу на господарську діяльність. Згідно зі ст.31 Закону України “Про Державний бюджет України на 2000 рік” було призупинено дію зазначених положень Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” і на рік 2000.

На підставі зробленого аналізу Уповноважений з прав людини змушена висловити своє занепокоєння незадовільним станом дотримання прав постраждалих від Чорнобильської катастрофи і вважає, що органи державної влади, місцевого самоврядування, об’єднання громадян, підприємства, установи, організації повинні бути особливо уважними до зазначеної категорії громадян і вважати своїм обов’язком без зволікання вирішувати їх проблеми.

Для посилення захисту населення, постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи, необхідне уточнення пріоритетних напрямів розв’язання цієї проблеми в державі. На думку Уповноваженого, необхідне удосконалення законодавства у частині захисту прав громадян України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, посилення адресного захисту цих осіб, особливо з підвищеним радіаційним ризиком. Це передбачає вжиття заходів, спрямованих на поліпшення охорони здоров’я та реабілітацію цієї категорії населення України, зокрема, систематичне спостереження за станом здоров’я осіб, які зазнали впливу опромінення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, визначення груп підвищеного ризику, виявлення хворих, розроблення методів їх адекватного лікування та оздоровлення. Потрібен систематичний екологічний захист чорнобильців, тобто зниження рівня додаткового опромінення від основних джерел іонізуючого випромінювання на основі принципу оптимізації, обмеження шкідливого впливу на здоров’я людей, які проживають на забруднених територіях, нерадіаційних чинників фізичного, хімічного та іншого походження.

Слід також наголосити на важливості психологічного захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та створенні умов для запобігання виникненню факторів, пов’язаних з наслідками аварії, що спричиняють психологічну напруженість, на необхідності надання допомоги в її подоланні, формування здорового способу життя.

Уповноважений вважає, що забезпечення прав населення, постраждалого від Чорнобильської катастрофи, залишається одним із найважливіших завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо забезпечення cоціально-економічних прав населення, яке постраждало, а саме: відновлення виробничих зв’язків та соціальної інфраструктури, реабілітація сільськогосподарських та лісових угідь, перепрофілювання виробництв, заохочення виробничої діяльності, відшкодування збитків, завданих Чорнобильською катастрофою.

На початок сторінки ^^