Головне меню  >>

VI. ЕКОНОМIЧНI ТА СОЦIАЛЬНО-КУЛЬТУРНI ПРАВА

 5. Право на безпечне довкiлля для життя i здоров’я людини

Основоположні принципи діяльності держави щодо стимулювання ефективного природокористування, охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки для життя і здоров’я людини закріплено в Конституції України. Відповідно до них держава бере на себе відповідальність перед громадянином за здійснення природоохоронних функцій та підтримання екологічної рівноваги на території України. Ст.50 і 66 Основного Закону України не тільки гарантують право кожного на безпечне для життя і здоров’я довкілля, а й передбачають відшкодування завданої порушенням його права шкоди.

Право громадян України на безпечне для життя і здоров’я довкілля поряд з Конституцією закріплено у кодексах України: Земельному, Лісовому, Про надра, Водному, а також законах України “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про природно-заповідний фонд України”, “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”, “Про охорону атмосферного повітря”, “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку”, “Про екологічну експертизу”, “Про відходи”, а також інших нормативних актах, розроблених на підставі вимог Основного Закону.

Україна є стороною понад 30 міжнародних природоохоронних конвенцій глобального та регіонального значення, зокрема Конвенції про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних птахів (1971 р.), Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини (1972 р.), Конвенції про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ їх існування в Європі (1979 р.), Конвенції про збереження мігруючих видів диких тварин (1979 р.), Віденської конвенції про охорону озонового шару (1985 р.), Конвенції про захист Чорного моря від забруднення (1992 р.), Конвенції про охорону та використання транскордонних водотоків та міжнародних озер (1992 р.), Конвенції про охорону біологічного різноманіття (1992 р.), Конвенції про ядерну безпеку (1994 р.), Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (1999 р.). Міжнародні документи з питань екології покладають на Україну додаткові зобов’язання щодо збереження навколишнього природного середовища та забезпечення екологічних прав громадян.

Важливим завданням екологічної політики держави щодо забезпечення права кожного на безпечне для життя і здоров’я довкілля є збереження безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища, захисту життя і здоров’я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи, охорону, раціональне використання і відтворення природних ресурсів. А відтак це зумовлює нагальну необхідність поступового реформування системи охорони навколишнього середовища, створення механізмів використання природних ресурсів, реалізації державних, національних програм із цих питань. Це сприятиме захисту права кожної людини нинішнього і прийдешніх поколінь жити в безпечному навколишньому природному середовищі, сприятливому для її здоров’я та добробуту, підвищенню рівня екологічної свідомості населення, подоланню екологічної кризи в державі.

Серед гарантій екологічних прав громадян чинним законодавством передбачено проведення широкомасштабних державних заходів щодо підтримання, відновлення і поліпшення стану безпечного для життя і здоров’я людини довкілля, здійснення державного та громадського контролю за додержанням законодавчих актів про охорону навколишнього природного середовища, участь у цій діяльності громадських об’єднань та громадян. Обов’язком міністерств, відомств, підприємств, установ і організацій є здійснення технічних та інших заходів для запобігання шкідливому впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, виконання екологічних вимог при плануванні, розміщенні продуктивних сил, будівництві та експлуатації народногосподарських об’єктів. Чинним законодавством установлено механізм компенсації шкоди, заподіяної здоров’ю і майну громадян внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища та відповідальності за його порушення, а будь-яка діяльність, що перешкоджає здійсненню права громадян на безпечне для життя і здоров’я довкілля, заборонена.

Головні засади державної екологічної політики отримали подальший розвиток у програмному документі – “Основні напрями державної політики України в галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки”, схваленому Верховною Радою України 5 березня 1998 р.

За рівнем використання найважливіших природних ресурсів Україна належить до країн світу, для яких характерне надзвичайно широке та екологічно незбалансоване залучення їх до господарського обороту. На жаль, ще й досі в Україні переважає екстенсивний тип розвитку економіки, що об’єктивно веде до нераціонального природокористування. За цих умов навіть значний спад промислового виробництва внаслідок системної економічної кризи не привів до суттєвого зменшення навантаження на природне середовище. Не відповідають потребам сьогодення темпи запровадження енерго- та ресурсозберігаючих технологій та утилізації відходів. Економічні механізми раціоналізації природокористування та реалізації природоохоронних заходів або не спрацьовують, або перебувають у зародковому стані.

Диспропорції у розміщенні продуктивних сил, що мали місце тривалий час, призвели також до того, що рівень техногенного навантаження на природне середовище в Україні все ще перевищує в чотири – п’ять разів аналогічний показник для розвинутих держав.

За ступенем забруднення всю територію України можна умовно розподілити на зони:

1 – відносно чисті (7% загальної земельної площі – заповідники і національні парки);

2 – умовно чисті – 8;

3 – малозабруднені (15 всієї території країни);

4 – забруднені – 40;

5 – дуже забруднені – 30;

6 – екологічної катастрофи (майже 1% всієї території України). Це насамперед зона відчуження після аварії на ЧАЕС та райони, прилеглі до неї, а також окремі місцевості в Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Львівській і деяких інших областях.

Регіони з найбільш напруженою та гостро кризовою екологічною ситуацією мають найвищу густоту населення. Такими регіонами є передусім Донбас, Кривбас, Харківська, Запорізька і Дніпропетровська промислові агломерації. Нині тут проживає понад чверть усього населення України, яке зазнає значного негативного впливу та інтоксикації надмірно забрудненого і отруєного довкілля, особливо повітря, води і ґрунтів.

З огляду на стан природного середовища Уповноважений з прав людини постійно тримає в полі зору питання дотримання прав людини, зокрема в регіонах з найбільш складним екологічним станом. Так, розглядаючи проблеми Луганської області як такої, що зазнає найбільшого техногенного навантаження, з точки зору дотримання конституційних прав громадян на безпечне довкілля, Уповноважений особисто переконалася в тому, що тут брутально порушується ст.50 Конституції України. У цій області на 1 км2 території припадає 20 тонн шкідливих викидів у повітря, що значно перевищує цей показник по Україні. Реструктуризація вугільної галузі відбувається у багатьох випадках шляхом фізичного закриття шахт без суворого контролю за станом довкілля та прогнозування наслідків ліквідації, що, на думку Уповноваженого, може спричиняти екологічну катастрофу. Тривожні симптоми у цій області помітні вже сьогодні.

Особливо гостро стоять питання екологічної безпеки, охорони навколишнього середовища внаслідок непродуманого закриття шахт та їх затоплення у містах Стаханові, Брянці, Краснодоні. Так, у м. Стаханові під загрозою підтоплення опинилися 600 га площі та дві тисячі розташованих на цій території будівель. На думку фахівців, тут у будь-який час може статися небезпечний вихід на поверхню газу метану. У м.Брянці почався неконтрольований рух гірських порід і, як наслідок, активізувався процес зсуву і деформації будівель та інженерних комунікацій, про що свідчать зруйновані стіна будинку СШ №3 та фундаменту будинку по вулиці Смоленській. За останній час 16 разів у цьому місті руйнувався магістральний водогін, почався процес руйнації будинку дитячої лікарні. Аналогічні процеси після затоплення шахти ім. С.Тюленєва відбуваються у м.Краснодоні.

Певною мірою це є наслідком того, що розділ “Екологія” у державних кошторисах на закриття шахт фінансується на 10% від запланованого, тоді як розділ “Фізичне закриття” – майже на 50%. Таке ставлення до навколишнього природного середовища може мати негативні наслідки для мешканців регіону та дорого обійтися державі в цілому.

Уповноважений з прав людини дійшла висновку, що існуючі недоліки у дотриманні прав людини в Луганській області у багатьох випадках є наслідком недостатньої уваги органів державної влади і місцевого самоврядування та їх посадових осіб до цієї важливої проблеми, насамперед з боку голови обласної адміністрації О.Єфремова та голови обласної ради В.Тихонова. Тому на питанні вжиття негайних заходів щодо поліпшення стану забезпечення екологічних прав мешканців цього регіону було особливо наголошено у поданні Уповноваженого з прав людини до Прем’єр-міністра України 25 травня 1999 р.

До Уповноваженого щодо порушення права на безпечне для життя і здоров’я довкілля надійшли звернення громадян з Донецької, Дніпропетровської, Івано-Франківської областей України, за якими Уповноваженим відкриті провадження у справах про порушення прав і свобод людини.

Уповноваженим з прав людини було проаналізовано забезпечення права громадян на безпечне для життя і здоров’я довкілля та розроблено висновки, які показують ряд чинників, що передусім впливають на стан їх дотримання. На цих чинниках слід зупинитися більш докладно.

Забруднення повітря, води та накопичення відходів. Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря у 1998 р. становили 44 % рівня 1990 р. Водночас забруднення повітря в Україні продовжують спричиняти викиди близько сотні хімічних сполук та елементів, які виникають внаслідок господарської діяльності, проте лише п’ятнадцять з них підпадають під контроль за якістю повітря. Згідно з екологічними стандартами України до найпоширеніших та найшкідливіших забруднюючих речових належать тверді зважені частинки (аерозолі), сірчаний ангідрид, оксиди вуглецю, оксиди азоту, бензопірен, фенол, аміак та формальдегід.

В Україні у 1999 р. на 1 км2 припадало 9,5 т шкідливих речовин, викинутих у довкілля (у 1997 р. ця кількість становила 9,9 т). У перерахунку на душу населення шкідливих речовин у минулому році припало 115 кг (у 1997 р. відповідно – 117,7 кг). Проте це ніяким чином не пов’язано з поліпшенням екологічного середовища. Головний чинник тут – непрацюючі підприємства.

Забруднювачами повітря є насамперед підприємства енергетичної, вугільної та металургійної галузей. Їх питома вага серед підприємств, які забруднюють повітряний басейн України, дорівнює лише 7,3%, проте ними викинуто в довкілля 83% всіх шкідливих речовин. Найнебезпечніша ситуація з якістю повітря склалася в Південно-Східному регіоні України, до якого належать Дніпропетровська, Донецька, Запорізька та Луганська області. Тут розміщено багато потужних підприємств чорної металургії, електроенергетики, машинобудування, а також вугледобувних та вуглезбагачувальних підприємств. Крім того, в цій частині країни функціонує чимало теплових електростанцій. Такий стан екології значною мірою призвів до того, що в регіоні зафіксовано найвищий в Україні рівень смертності серед чоловіків і найнижчі показники народжуваності та середньої тривалості життя.

Значні викиди промислових підприємств та транспортних засобів завдають шкоди атмосфері насамперед в індустріальних містах України (табл. 6.8), де в повітрі підвищений вміст шкідливих речовин двоокису азоту та пилу (бензопірен, формальдегід, фенол, аміак).

Таблиця 6.8. Міста України, які мають найвищі показники викидів забруднюючих речовин в атмосферу за 1998 р.

Водночас слід зазначити, що поступово забруднення повітря в Україні все ж таки зменшується. У 1999 р. стаціонарними джерелами та засобами пересування було викинуто 5,6 млн. т шкідливих речовин, що на 6,1% менше, ніж у 1997 р.

Водночас Уповноважений з прав людини звертає увагу на негативну тенденцію зростання викидів забруднюючих речовин від автотранспорту. Так, у 22 містах України, зокрема в Києві, Харкові, Севастополі, Одесі, Житомирі та Вінниці, на транспорт припадає 60–90% загального обсягу шкідливих викидів у атмосферу. Транспортні засоби стають причиною близько 63% забруднення свинцем у країні.

Вирішенню питання знешкодження шкідливих речовин значною мірою перешкоджає відсутність необхідного обладнання та ефективних технологій, що призводить до того, що з усього обсягу шкідливих речовин, які надходять на очисні споруди від стаціонарних джерел, утилізовано менше четвертої частини.

Гострою залишається проблема забруднення поверхневих і підземних водних басейнів. Моніторинг хімічного забруднення виявив задовільним стан річок лише гірського Криму. Басейни інших рік України належать до забруднених чи дуже забруднених. Через це доступність чистої питної води стала основною проблемою усіх міст та більшості сіл України.

Споживання свіжої води у 1998 р. становило 76% рівня 1990 р. Основним джерелом питної води для Північного, Центрального та Східного регіонів України є річка Дніпро та її притоки, у результаті чого екосистема Дніпра піддається інтенсивному надмірному використанню. Окрім того, екологічні умови в басейні Дніпра ускладнено через зарегульованість річки, що призвело до заростання водорослями та розмивання берегів. З 3079 км берегової лінії водосховищ – 36% розмито. Через зсуви втрачено 6176 га землі. Впродовж останніх 35 років до річки змито 337 млн. м3 ґрунтів.

Це зумовлює руйнацію об’єктів народного господарства. Зокрема, до Уповноваженого звернулися громадяни м. Дніпропетровська В.Колісник та Т.Громова щодо аварійності багатоповерхових будинків, в яких вони мешкають, унаслідок зсуву ґрунтів. Їх звернення було направлено в органи місцевої влади, до компетенції яких належить розгляд цих справ.

На жаль, підтоплення житлових будинків має місце у багатьох регіонах України. Гр. М.Покотило з Івано-Франківської області звернулася до Уповноваженого з питання порушення її права на безпечне довкілля у зв’язку з підтопленням будинку, де вона живе, поверхневими водами. Гр.М.Кащук з Миколаївської області скаржиться на ненадання житла замість підтопленого і непридатного для подальшого проживання. На підставі цих звернень Уповноваженим з прав людини були відкриті провадження у справах щодо порушення прав громадян на безпечне для життя і здоров’я довкілля. На жаль, у зв’язку з тяжким економічним становищем України поновити права заявників достатньою мірою не вдалося.

В Україні порівняно з 1990 р. на 73% зросла водомістськість внутрішнього валового продукту (ВВП), питома вага скидів забруднених речовин на одиницю ВВП збільшилась у три–чотири рази, а викиди забруднюючих речовин у поверхневі водні об’єкти зросли в 4,25 раза. Спостерігається виразна тенденція до зростання спаду забруднених стоків – за цей час на 32%. Серед галузей, у яких більше половини стоків було забруднено: вугільна промисловість, чорна і кольорова металургія, машинобудування, металообробна, легка, хімічна та нафтохімічна промисловість, житлово-комунальне і побутове господарство. Проте потужність очисних споруд не дає змоги якісно очищати зростаючу кількість стічних вод, через що у поверхневі водні об’єкти внаслідок неякісного очищення стічних вод потрапило 3469 млн. м3 недостатньо очищеної води. Понад 18% загального обсягу забруднених стічних вод надходить у водойми зовсім неочищеними. Без будь-якого очищення було скинуто 763 млн. м3 стічних вод.

Не випадково найбільшу забрудненість сполуками азоту, фенолами, важкими металами та нафтопродуктами мають річки басейнів Дунаю, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця та Дніпра, що реально є порушенням екологічних прав наших громадян.

Найбільша частка забруднених вод у загальному обсязі стоків припадає на житлово-комунальний сектор (62%). Щодоби через комунальні каналізації скидається у річки 342 тис. м3 неочищених і 5,7 млн. м3 недостатньо очищених стоків. Уповноважений з цього приводу одержує чимало звернень. Так, у колективному зверненні мешканців м.Харкова наводяться факти недотримання санітарних норм приватним підприємством при будівництві мінісирзаводу, скидання неочищених стоків та відходів виробництва у водойоми. За цим фактом Уповноважений з прав людини звернулася до місцевих органів влади щодо усунення порушень екологічного стану довкілля.

За підрахунками спеціалістів, для забезпечення якісною водою всіх мешканців нашої планети до 2025 р. треба подвоїти інвестиції у цю галузь. Для України, враховуючи сучасний стан екології, потрібні значні кошти. Оскільки їх недостатньо, то якість води, яка використовується населенням на господарські та питні потреби, поліпшується вкрай повільно. Кожна сьома із досліджених проб води фактично не відповідає санітарно-гігієнічним вимогам за санітарно-хімічними показниками, а кожна дванадцята – за мікробіологічними. Майже кожна п’ята проба, відібрана з водойм у місцях водокористування населення, не відповідає гігієнічним нормативам.

Уповноважений з прав людини вважає, що в державі має бути посилено контроль як за забрудненням вод промисловими підприємствами та комунальним господарством, так і за її розподілом, використанням та збереженням. Не можна допускати екологічного лиха, подібного до того, яке сталося з Тисою у Румунії, а наслідки торкнулися Угорщини і Закарпатської області України.

З водозабезпеченням пов’язана проблема накопичення токсичних відходів. Загальна маса накопичених на території України відходів у поверхневих сховищах становить понад 25 млрд. т. , що в розрахунку на 1 км2 площі – майже 40 тис. т., а на одного жителя України їх припадає понад 400 т. Промисловість України становить третину всього народного господарства, проте у багатьох випадках вона не має ефективних технологій переробки відходів. Внаслідок цього накопичуються не перероблені промислові відходи. Щороку в Україні накопичується близько 100 млн.т відходів, з яких до найбільш небезпечних, за європейськими стандартами (I–III класи небезпеки), належить 2,5–3,5 млн. т. Шлаконакопичувачі та звалища займають 160 тис. га, або 0,27 % території України (для порівняння: на заповідники припадає 2,6 % території). Кожен рік приріст твердих побутових відходів становить близько 1,5–2 % загальної маси існуючих відходів. Абсолютний обсяг їх утворення в Україні дорівнює 10–11 млн. т на рік, або 40 млн. м3 . Небезпечне становище склалося в багатьох регіонах із розміщенням та переробкою небезпечних відходів, тому нема ніякої гарантії, що певна їх частина не потрапить у поверхневі чи підземні води. Уповноважений з прав людини вважає за необхідне привернути увагу до цієї гострої проблеми відповідних державних органів для якнайшвидшого її розв’язання.

У житловому фонді міст і селищ міського типу України щороку нагромаджується майже 40 млн. м3 сміття, яке знешкоджується на 656 міських звалищах та 4 сміттєспалювальних заводах. Проте ці споруди не відповідають сучасним екологічним вимогам, через що майже 80% звалищ міського сміття експлуатується без здійснення заходів запобігання забрудненню підземних вод і повітряного басейну. Традиційна технологія знешкодження міського сміття на звалищах не може застосовуватися у сільській місцевості, де в основному розташовані звалища, що позбавляє можливості зменшити забруднення природного середовища.

Атомні електростанції, які працюють в Україні, також впливають на екологічну безпеку країни. Радіоактивні відходи нагромаджуються переважно на самих станціях, де їх піддають первинній переробці і тимчасово зберігають. Ці об’єкти енергетики не мають повного циклу первинної переробки відходів. За таких умов неефективно використовуються підземні сховища, що спричиняє зростання ризику забруднення радіонуклідами ґрунтів та підземних вод.

Підприємства з видобування та збагачення уранової руди розташовані в Дніпропетровській, Миколаївській та Кіровоградській областях. Найбільша небезпека для довкілля від уранової промисловості – це велика кількість залишків від видобування і переробки урану та радіоактивних матеріалів, які входять до складу цих залишків, а отже, можуть спричинити радіоактивне забруднення.

Надзвичайні ситуації природного та техногенного походження. Використання в багатьох випадках застарілих технологій та устаткування, вкрай висока концентрація потенційно небезпечних об’єктів у окремих регіонах, моральна і фізична зношеність основних фондів підприємств зумовлюють значну ймовірність виникнення великих аварій і техногенних катастроф з тяжкими наслідками для довкілля і здоров’я людини. Україна є одним з найбільш критичних регіонів Європи за техногенним навантаженням. Це не тільки Чорнобильська зона. Ці проблеми не вирішено на більш як двох тисячах великих стаціонарних, потенційно небезпечних об’єктах. На думку Уповноваженого з прав людини, для населення та навколишнього природного середовища особливу небезпеку становлять атомні та гідроелектростанції, хімічні виробництва, нафто-, газо- та аміакопроводи, відстійники та сховища небезпечних речовин тощо.

Залишається значною кількість аварійного забруднення об’єктів навколишнього природного середовища (табл. 6.9). Лише у 1999 р. збитки, заподіяні аварійними забрудненнями довкілля, склали понад 7, 6 млн. грн. (у 1998 р. – 2,9 млн. грн.).

Таблиця 6.9. Iнформація щодо кількості випадків аварійного забруднення об’єктів навколишнього природного середовища та заподіяних ними збитків у 1997–1999 рр.

Надзвичайні ситуації. У 1998 р. в Україні виникли 2117 надзвичайних ситуацій. Найбільш тяжкими з них були: катастрофічна повінь у Закарпатті; аварії на шахтах ім. О.Скочинського та “Петровська” у Донецьку, ім. ХІХ Партз’їзду в Луганській області; підтоплення у Херсонській, Запорізькій та Миколаївській областях; авіаційні катастрофи з літаками України у містах Асмара (Єрітрея), Рас-ель-Хайм (Об’єднані Арабські Емірати) та поблизу м.Куїто-Біе (Ангола); зсуви та руйнування проїзної частини доріг в Автономній Республіці Крим; шквальний вітер у Рівненській області тощо. Найбільшу кількість надзвичайних ситуацій техногенного характеру в 1998 р. зареєстровано у промислових регіонах України: у Донецькій (83), Львівській (63), Луганській (50) та Одеській (48) областях.

Незадовільним залишається стан пожежної безпеки громадян. Тільки у 1999 р. зареєстровано 40 237 пожеж, прямі збитки від яких склали 33,7 млн. грн. Тривогу Уповноваженого викликає не тільки те, що вони погіршують стан навколишнього середовища, а й те, що призводять до людських втрат. У 1998 р. під час пожеж загинуло 2202 особи, 1261 особи отримали травми, у 1999 р. загинуло 2086 осіб та 1238 було травмовано.

Протягом 1999 р. на п’яти атомних електростанціях сталося 43 інциденти, 33 з них – позапланові зупинки реакторів та 8 випадків зниження потужності енергоблоків. Найбільша кількість надзвичайних ситуацій сталася на Запорізькій АЕС – 17 та Рівненській АЕС – 16.

Поряд із такими причинами виникнення надзвичайних ситуацій, як техногенне навантаження на території, значна моральна та фізична зношеність основних виробничих фондів більшості підприємств, погіршення матеріально-технічного забезпечення, зниження виробничої і технологічної дисципліни, незадовільний стан збереження, утилізації та поховання високотоксичних, радіоактивних і побутових відходів, ігнорування екологічних факторів, вимог стандартів Уповноважений зазначає недостатню увагу посадових осіб органів влади до проведення комплексу заходів, спрямованих на запобігання порушенню прав громадян на безпечне для життя і здоров’я довкілля і зниження наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Треба зазначити, що процес управління ресурсно-екологічною безпекою на національному рівні поки що законодавчо не забезпечений, крім того, відсутнє необхідне нормативно-методичне супроводження законодавчих актів для органів влади і на місцях. Значний вплив на ризик виникнення надзвичайних ситуацій мають і такі фактори, як відсутність сучасних систем управління небезпечними процесами, низька професійна підготовка персоналу та населення до дій в екстремальних умовах, зростаючий дефіцит кваліфікованих кадрів.

Події у Закарпатській області є тому підтвердженням. На початку листопада 1998 р. тут унаслідок повені багато тисяч людей залишились без своїх домівок. Їх оселі було затоплено. Вода перекрила багато шляхів, що сполучають Україну з її західними сусідами. Залізнична станція Чоп – важливий європейський транспортний центр – виявилася затопленою. Було затоплено 118 населених пунктів області, 6754 домівки, зруйновано 795 будівель, евакуйовано 24 340 осіб. Через повінь 46 районів західних областей було відключено від електропостачання, пошкоджено 22 мости та 338,8 км місцевих автошляхів.

З метою виявлення наслідків лиха для мешканців регіону Уповноважений з прав людини особисто побувала на місці повені в Закарпатті. У районах стихійного лиха найменш незахищеними виявилися діти, зокрема діти-сироти. За ініціативою Уповноваженого відбулася зустріч з представником Управління Верховного комісара ООН у справах біженців в Україні Йожефом Дьорке, під час якої Уповноважений запропонувала здійснити спільний проект надання конкретної допомоги потерпілим дітям-сиротам. На Київській швейній фабриці “Юність”, за фінансової підтримки представництва УВК ООН, терміново було пошито 200 дитячих теплих шубок.

Спільно з радником представництва УВК ООН Йоко Акасакою Уповноваженим було привезено і передано дітям-сиротам Чинадіївського дитячого будинку Мукачівського району та Беснянського дитячого будинку Берегівського району Закарпатської області міжнародну гуманітарну допомогу.

Під час поїздки до Уповноваженого надійшла велика кількість звернень від постраждалих унаслідок повені громадян з проханням посприяти у виділенні державної допомоги у зв’язку з порушенням їх права на безпечне довкілля. На підставі цих звернень було внесено відповідні подання Уповноваженого до органів державної влади.

Уповноважений вважає за необхідне привернути увагу до стану дотримання права громадян України на екологічну інформацію. Згідно зі ст.50 Конституції України кожному надано право на вільний доступ до інформації про стан довкілля і така інформація ніким не може бути засекречена. Це право має бути реалізовано шляхом систематичного інформування населення органами державної влади та місцевого самоврядування через засоби масової інформації про стан навколишнього природного середовища, динаміку його змін, джерела забруднення, розміщення відходів чи іншої деградації навколишнього природного середовища і характер впливу екологічних факторів на здоров’я людей та забезпеченням безоплатного доступу до екологічної інформації, що міститься в списках, реєстрах, архівах та інших базах даних, що не становлять державної таємниці.

Зокрема, ст.9 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” передбачає право кожного громадянина України на участь в обговоренні проектів законодавчих актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об’єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, та внесення пропозицій до державних та господарських органів, установ і організацій із цих питань, у розробці та здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального і комплексного використання природних ресурсів, проведенні громадської екологічної експертизи, а також одержання у встановленому порядку повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища та його вплив на здоров’я населення та подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров’ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище.

Україна, послідовно реалізуючи проголошене конституційне право кожного на вільний доступ до інформації про стан довкілля, ратифікувала 6 липня 1999 р. Конвенцію про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (Орхуська конвенція). Конвенція передбачає створення і вдосконалення механізмів доступу громадян до інформації, участі їх у прийнятті рішень та доступу до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища. Участь громадян у цих процесах сприятиме підвищенню якості управлінських рішень, що, зрештою, матиме позитивний соціальний та екологічний ефект, а також стане механізмом громадського контролю за порушенням конституційних прав громадян. Конвенція має позитивно вплинути на співпрацю громадських та державних структур, що є однією з умов розвитку демократичного суспільства. Ратифікація Орхуської конвенції є також свідченням послідовності курсу України на збереження довкілля для теперішнього та майбутніх поколінь відповідно до загальноєвропейських стандартів.

Водночас Уповноважений з прав людини вважає за необхідне зазначити, що попри прийняття на законодавчому рівні важливих правових актів має місце вкрай незадовільна робота відповідних відомств щодо роз’яснення екологічних прав громадян та їх гарантій у державі. На жаль, механізм реалізації проголошеного права громадян вільно збирати, зберігати, використовувати та поширювати екологічну інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій розсуд поки що не відпрацьовано. Не налагоджено її систематичних публікацій в офіційних друкованих виданнях, поширення інформаційними службами державних органів і організацій. Не стали нормою здійснення екологічного моніторингу та підготовка за його наслідками щорічних доповідей про стан навколишнього природного середовища в цілому по Україні та в конкретних регіонах, зокрема з оприлюдненням через засоби масової інформації. Несвоєчасно, а у багатьох випадках зі значним запізненням громадяни України інформуються про природні та техногенні аварії та катастрофи, що спричинили чи загрожують спричинити шкідливі екологічні наслідки. Відповідне правове і організаційне підґрунтя забезпечення права громадян України на вільний доступ до екологічної інформації поки що не створено.

Однією з головних причин порушення конституційного права громадян на безпечне для життя і здоров’я довкілля є незадовільне фінансування природоохоронних витрат. Так, у 1998 р. було профінансовано 33,4 млн. грн., або 51 % запланованого на здійснення природоохоронних заходів, передбачених у Державному бюджеті за розділом “Охорона навколишнього природного середовища та ядерна безпека”, у 1999 р. – 54 млн. грн., або 63,3% запланованого (табл. 6.10). Цих коштів недостатньо. Так, якщо в Україні частка всіх природоохоронних витрат, як показують розрахунки, протягом 1996–1998 рр. була у межах 0,3–0,4 ВВП, то, наприклад, у більшості країн Східної Європи частка природоохоронних витрат коливається в межах 1,5–4% ВВП, при тому, що показник ВВП на душу населення в цих країнах перевищує український у 2–10 і більше разів.

Таблиця 6.10. Фінансування природоохоронних заходів, передбачених у Державному бюджеті за розділом “Охорона навколишнього природного середовища та ядерна безпека”

Для створення безпечного для життя і здоров’я людини довкілля важливе значення має подальше вдосконалення нормативно-правової бази у сфері збереження, розширення, відтворення та охорони єдиної системи територій з природним станом ландшафту та інших природних комплексів і унікальних територій, створення на їх основі природних об’єктів, які підлягають особливій охороні, що сприятиме зменшенню, запобіганню та ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності людей на навколишнє природне середовище, збереженню природних ресурсів, генетичного фонду живої природи.

У цих умовах одним із шляхів забезпечення екологічних прав громадян може стати формування відповідної екологічної мережі України. Уповноважений з прав людини підтримує пропозиції щодо затвердження на законодавчому рівні перспективної програми її створення в державі. Ця програма розроблена фахівцями в контексті вимог щодо подальшого опрацювання, вдосконалення та розвитку екологічного законодавства України, а також відповідно до рекомендацій Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття щодо питання формування Всеєвропейської екологічної мережі як єдиної просторової системи територій країн Європи з природним або частково зміненим станом ландшафту.

На думку Уповноваженого, попри тяжке економічне становище держави має бути виконана основна мета програми формування екологічної мережі України – збільшення площі земель країни з природними ландшафтами до рівня, достатнього для збереження їх різноманіття, близького до притаманного їм природного стану, та формування їх територіально єдиної системи, побудованої відповідно до забезпечення можливості природних шляхів міграцій та поширення видів рослин і тварин, яка забезпечувала б збереження природних екосистем, видів рослинного і тваринного світу та їх популяцій. За таких умов екологічна мережа держави відповідатиме вимогам щодо її функціонування у Всеєвропейській екологічній мережі та зможе виконувати свої головні функції щодо збереження біологічного різноманіття. Крім того, реалізація програми сприятиме збалансованому та невиснажливому використанню біологічних ресурсів у господарській діяльності.

Уповноважений з прав людини вважає, що в державі ще недостатньо розуміння серйозності ситуації у природоохоронній сфері, усвідомлення необхідності вирішення природоохоронних проблем, визначення відповідних механізмів і підходів до їх вирішення, створення об’єктивних передумов запобігання екологічним катастрофам. Проте таке ставлення до зазначених проблем поступово починає змінюватись, що дає підстави сподіватися на подолання певних негативних тенденцій, пов’язаних зі станом природного середовища та порушенням прав громадян на безпечне для життя і здоров’я довкілля. Для цього відповідним державним органам необхідно спрямувати свої зусилля насамперед на створення довгострокової стратегії екологізації усіх сторін життя нашого суспільства. Це зумовлює необхідність здійснення ефективної та дієвої державної політики в сфері природокористування, екологічної безпеки та охорони природи.

На початок сторінки ^^