Головне меню  >>

VI. ЕКОНОМIЧНI ТА СОЦIАЛЬНО-КУЛЬТУРНI ПРАВА

 3. Право на освiту

Утвердження і забезпечення права людини на освіту в будь-якій країні є одним з найважливіших обов’язків держави. Це зумовлено тим, що освіта в сучасному глобалізованому й інформатизованому світі все більше стає вирішальним чинником суспільного прогресу і національної безпеки, важливою складовою повного розвитку людської особистості, збільшення поваги до прав і свобод людини. Сьогодні цілком очевидно, що без необхідної освіти людина не зможе забезпечити собі належних умов життя і реалізуватись як особистість, а також усвідомити і захистити свої права. Високий рівень освіченості населення є важливим чинником, що позитивно впливає на створення сприятливих умов для повної реалізації прав і свобод людини і громадянина.

Саме з урахуванням цих чинників Уповноваженим з прав людини здійснено моніторинг стану дотримання та захисту прав і свобод людини у сфері освіти органами державної влади, місцевого самоврядування, а також аналіз численних звернень громадян щодо порушення їх прав у цій сфері. Уповноважений виходить з того, що до освітянської галузі в Україні причетний кожний п’ятий громадянин (у 1999 р. у цій сфері було зайнято понад 10 млн. осіб, з них 9,2 млн. тих, хто навчався, тобто громадян, які безпосередньо реалізували своє право на освіту, підвищували рівень своєї кваліфікації).

Уповноважений з прав людини зазначає, що в Україні законодавчо закріплено визнання освіти пріоритетною сферою соціально-економічного, духовного і культурного розвитку суспільства, метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості і найвищої соціальної цінності. Україна має розвинену і всеохоплюючу систему освіти, яка за основними показниками була і залишається на рівні світових стандартів. Водночас за останні роки тут накопичилося чимало не вирішених питань, які негативно впливають на реалізацію права громадян на освіту.

Уповноважений відмічає, що в Україні чимало зроблено для подальшого розвитку нормативно-правової бази, що регулює відносини у сфері освіти. Конституція і закони України, міжнародні правові договори, що стали частиною національного законодавства, гарантують громадянам реалізацію права на освіту.

Право кожного на освіту проголошено в Загальній декларації прав людини (ст.26), а в Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права визначено механізм реалізації цього права (ст.13). В Протоколі до Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р. зроблено застереження, що жодна людина не може бути позбавлена права на освіту, а держава має поважати право батьків відповідно до їх релігійних і філософських переконань забезпечувати освіту і навчання своїх дітей. Ці положення відображено у Конвенції про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти (для України набула чинності у 1963 р.), розвинуто і закріплено в Конвенції про права дитини 1989 р.

Норми Конституції України відповідають міжнародним стандартам у галузі освіти. Зокрема, Конституція гарантує кожному право на освіту, утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, задоволення національно-культурних і мовних потреб, вільний розвиток своєї особистості, право на свободу світогляду, право набувати спеціальні знання, що дають можливість вибору професії та роду трудової діяльності.

В Україні прийнято низку законів, що сприяють забезпеченню прав громадян на освіту. Передусім це Закон України “Про освіту”, прийнятий у 1991 р., закони України “Про загальну середню освіту” (1999 р.), “Про професійно-технічну освіту” (1998 р.). Підготовлено законопроекти “Про дошкільну освіту та виховання”, “Про позашкільну освіту” та “Про вищу освіту”, які знаходяться на розгляді у Верховній Раді України.

На думку Уповноваженого з прав людини в Україні існує необхідна правова база, що дає змогу державі переважно забезпечувати право громадян на отримання освіти на рівні світових стандартів. У той же час зволікання з прийняттям уже підготовлених законопроектів не сприяє прискоренню реформування освіти, піднесенню її на якісно новий рівень, внаслідок чого накопичуються питання, що потребують правового врегулювання. Зокрема, це стосується реалізації права на дошкільну освіту і виховання, позашкільну і вищу освіту. Потребує чіткого врегулювання право на доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної і вищої освіти, що зумовлено як недостатнім фінансуванням державних і комунальних навчальних закладів, так і співвідношенням цих закладів з недержавними, приватними, якістю наданих ними освітянських послуг. Доступність і безоплатність навчання зумовлює необхідність визначення нормативів його забезпечення, створення ефективно діючої системи освітнього страхування і кредитування та ін. Без правового врегулювання цих та інших питань годі сподіватися на повноцінне забезпечення права на освіту.

Не випадково лише у 1998 р. за зверненнями громадян Уповноваженим було відкрито 15 проваджень про порушення прав і свобод людини з боку органів освіти, у 1999 р. – 26 таких проваджень. Зростає кількість звернень освітян за захистом своїх прав до суду.

Уповноважений вважає за необхідне привернути увагу до того факту, що в умовах обмеженого фінансування освіти і надання навчальним закладам права частково самостійно розв’язувати фінансово-господарські проблеми набуває поширення тенденція до комерціалізації освіти. Чимало приміщень дошкільних закладів і загальноосвітніх шкіл здається в оренду підприємницьким структурам, що погіршує умови для навчання учнів, а в окремих випадках навіть призводить до створення небезпеки для здоров’я і життя дітей, як це було в одній із шкіл м.Києва.

У вищих навчальних закладах державного підпорядкування дозволено навчати студентів за рахунок фізичних і юридичних осіб, тобто власним коштом чи за рахунок спонсорів. В 1999 р. у державних вузах І–ІІ рівнів акредитації 31,2% студентів (145 341 з 465 902) навчалися за рахунок фізичних і юридичних осіб, решта – 68,8% – за рахунок бюджетів – державного, місцевих, галузевих міністерств, відомств і організацій. Тобто майже кожний третій студент у 1999 р. здобував вищу освіту за власні кошти. Нині у вищих навчальних закладах ІІІ–ІV рівнів акредитації за власний рахунок навчається більше студентів – 38,4% (454 792 з 1 183 926).

Звичайно, держава має регулювати підготовку спеціалістів у вузах відповідно до соціальних потреб. Проте при цьому значна частина здібної молоді із малозабезпечених сімей обмежується у праві здобути вищу освіту. На думку Уповноваженого, це питання має бути врегульовано передусім законодавчо.

Слід зазначити, що позитивну роль у вирішенні питання оплати освітянських послуг має відіграти Указ Президента України “Про першочергові заходи щодо реалізації державної політики та підтримку молодіжних громадських організацій” від 6 жовтня 1999 р. Цим указом передбачено запровадження з 1 січня 2000 р. механізму надання молодим громадянам пільгових довгострокових державних кредитів на здобуття освіти у вищих навчальних закладах, що сприятиме здібним молодим людям здобути вищу освіту, а суспільству – отримати кваліфікованих спеціалістів.

Потребує законодавчого врегулювання питання створення і розвитку матеріальної бази освіти, належного соціального забезпечення працівників освіти та заохочення талановитої молоді працювати у цій сфері.

Свідченням реалізації права на освіту є наявність і функціонування в Україні навчальних закладів. Так, у 1999 р. в Україні діяло: 17 155 дошкільних виховних закладів, які відвідували 1 054 907 дітей дошкільного віку, 21 965 державних і 211 приватних середніх навчальних закладів, у яких навчалися 6 743 тис. учнів. На кінець 1999 р. в Україні було 658 вищих навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації, в тому числі 69 недержавних, в яких навчалися 503 695 студентів, і 313 навчальних закладів ІІІ–VІ рівнів акредитації, де навчалися 1 285 356 студентів. Крім того, в 977 професійно-технічних училищах здобували професійну освіту 526,6 тис. учнів, з яких понад 350 тис. (67%) одночасно здобували загальну середню освіту.

Проте наведені дані не повністю відображають реальний стан реалізації права громадян України на отримання безоплатної і якісної освіти в навчальних закладах усіх рівнів. Уповноважений з прав людини занепокоєна тим фактом, що у 1998–1999 навчальному році навчанням не було охоплено 12,2 тис. дітей шкільного віку, не було зупинено різке скорочення дошкільних закладів освіти і виховання. У 1999 р. таких закладів стало на 406 менше порівняно з 1998 р. Тим часом потреба в цих закладах не зменшилася. Особливо прикро, що замість навчання у 1999 р. 31,3 тис. дітей потрапили до органів міліції через бродяжництво (у 1998 р. – 28,8 тис. таких дітей доставлено в органи внутрішніх справ).

Уповноважений вважає, що у 1998–1999 навчальному році не забезпечено реалізацію права на отримання освіти 41,3 тис. учнів загальних середніх шкіл, яких було залишено на другий рік у тому ж класі як таких, що не засвоїли знання, передбачені навчальною програмою. Третина другорічників (14,6 тис.) – молодші школярі. Це явище свідчить насамперед про грубе порушення прав дитини-учня, а проблема другорічництва взагалі є небезпечною, оскільки завдає морально-психологічних травм дітям, підриває їх здоров’я. Водночас це є свідченням того, що учасники навчально-виховного процесу не виконують ряд норм Закону України “Про загальну середню освіту”, а також норм Конвенції ООН про права дитини.

Уповноважений з прав людини вважає, що чинна структура освіти в Україні (ст.29 Закону України “Про освіту”) в основному дозволяє раціонально і ефективно забезпечувати право громадян на освіту, яке включає: дошкільну, загальну середню, позашкільну, професійно-технічну, вищу, післядипломну освіту, аспірантуру, докторантуру, самоосвіту.

Дошкільна освіта та виховання відіграють важливу роль у становленні особистості та створенні належних умов для здобуття дітьми дошкільної освіти. Основними завданнями держави є дотримання права дитини на доступність і безоплатність здобуття дошкільної освіти, створення необхідних умов функціонування і розвитку закладів дошкільної освіти та виховання. Державна політика у галузі дошкільної освіти та виховання визначається згідно з Конституцією України і проводиться центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Проте Уповноважений з прав людини змушена відмітити, що держава не повністю забезпечує право дітей на дошкільну освіту і не надає необхідної допомоги батькам у вихованні дитини, не створює належних умов для відвідування дітьми дошкільних закладів і здобуття там певного рівня і обсягу виховання і знань дошкільної освіти, про що свідчить скорочення дошкільних закладів та зменшення охоплення дітей цими закладами. В 1998 р. дошкільними закладами було охоплено 38% дітей відповідного віку, а в 1999 р. – 39%. Причому, якщо в місті цими закладами охоплено за ці роки відповідно 49 і 51%, то у сільській місцевості – 20 і 19% дітей.

Так, в Україні ще донедавна існувала широка мережа дошкільних закладів. Проте з 1990 по 1999 р. кількість дошкільних закладів освіти зменшилась з 24,5 тис. до 17,2 тис., тобто на 7,3 тис. За цей час кількість місць у цих закладах зменшилась з 2 млн. 277 тис. до 1 млн. 216 тис. у 1999 р., тобто на 1 млн. 61 тис.

У зверненнях громадян до Уповноваженого зазначається, що поширеним явищем стало тимчасове призупинення функціонування дошкільних освітніх закладів. Так, у 1998 р. тимчасово було призупинено або закрито 2 тис., а в 1999 р. – 2,6 тис. дошкільних закладів. Особливо велика кількість дошкільних закладів тимчасово не працювала в Автономній Республіці Крим, Закарпатській, Миколаївській та деяких інших областях.

За результатами комплексного вивчення питання дотримання прав людини в Чернігівській області, здійсненого Уповноваженим з прав людини, виявлено, що тут за останні роки було закрито 240 дошкільних закладів переважно без необхідного висновку органів освіти і відповідних рішень місцевих органів влади. Зокрема, ліквідовані дитячі садки у селищі Ладан, селах Борошна, Сергіївка, Сухопалова Прилуцького району, в селах Сильчинкове, Корінецьке, Болотниця, Українське, Чернецьке Талалаївського району. У поданні Уповноваженого з прав людини до голови Чернігівської облдержадміністрації приверталась увага державних посадових осіб цієї області до того, що неприпустимо порушувати права маленьких громадян на дошкільну освіту та виховання, і запропоновано вжити необхідних заходів щодо усунення виявлених недоліків.

На думку Уповноваженого, необхідно прискорити прийняття Закону “Про дошкільну освіту”, який сприятиме збереженню та розвитку системи дошкільної освіти в Україні, законодавчо захистить існуючі дошкільні заклади, надасть можливість сформувати правове поле функціонування системи цієї освіти, забезпечить її обов’язковість для дітей старшого дошкільного віку.

Уповноважений з прав людини вважає за необхідне привернути особливу увагу до забезпечення права на освіту дітей, які потребують соціальної допомоги і реабілітації. В Україні система закладів для таких дітей налічує 688 інтернатів різного профілю, в яких перебуває 144 тис. дітей, з них – 21,6 тис. дітей, що залишилися без піклування батьків. Набувають поширення нові типи інтернатних закладів, а саме: функціонує 22 ліцеї-інтернати, 12 гімназій-інтернатів, організовані окремі класи для дітей з вадами розвитку при загальноосвітніх школах, навчально-реабілітаційні комплекси. У більшості областей створені та працюють на постійній основі психолого-медико-педагогічні консультації.

У 1999 р. в Україні функціонував 401 заклад освіти для дітей з вадами розумового або фізичного розвитку, в яких перебувало 68 тис. учнів. На жаль, цих закладів недостатньо для забезпечення в них усіх дітей, які цього потребують. Понад 10 тис. дітей шкільного віку з церебральним паралічем не мають змоги відвідувати спеціальні заклади і отримувати комплекс лікувально-реабілітаційних заходів через відсутність засобів пересування; діти з порушеннями слуху забезпечені слуховими апаратами лише на 15%, сліпі діти не мають спеціальних зошитів та інших засобів для навчання. Забезпеченість учнів з порушеннями інтелекту, слуху, зору спеціальними оновленими підручниками становить лише близько 30%. Особливо у критичному стані опинилися незрячі діти, для яких не було віддруковано шрифтом Брайля близько 40% підручників.

Особливої уваги потребують діти, які живуть у винятково важких соціальних умовах (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування). В Україні створена мережа дитячих будинків, у яких вони виховуються, навчаються, отримують комплекс корекційно-реабілітаційних, лікувально-оздоровчих заходів. На початок 1999 р. функціонувало 57 дитячих будинків, де перебувало 4,5 тис. вихованців, у тому числі 48 – в містах (3,9 тис. вихованців), 9 – в сільській місцевості (604 вихованці). Серед них 22 – спеціальні дитячі будинки, 34 – загального розвитку, 1 – санаторного типу (145 дітей). Проте цього недостатньо.

Держава сприяє правовому і соціальному захисту дітей, створенню належних умов для їхнього різнобічного розвитку. В Україні поширюється досвід організації різних форм родинного виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Існує 77 дитячих будинків сімейного типу, в яких проживає 676 дітей-сиріт, у дошкільних відділеннях при сирітських школах-інтернатах та дитячих будинках змішаного типу утримується до 500 дітей віком від 3 до 7 років, у 17 дитячих будинках проживає більше 800 вихованців шкільного віку з метою підтримки родинних зв’язків між братами і сестрами.

Загальна середня освіта відіграє значну роль у процесі людського розвитку, вона є важливою ланкою системи безперервної освіти. Уповноважений з прав людини відмічає, що для впровадження передбаченої Конституцією обов’язкової безоплатної загальної середньої освіти в державі здійснюються певні заходи, які мають забезпечити її належну якість. Зокрема, передбачається безумовне виконання Закону України “Про середню освіту”, впровадження державних стандартів загальної середньої освіти, системи тестування й перевірки рівня загальноосвітньої підготовки учнів.

Дані Держкомстатистики України свідчать, що за останні роки кількість денних середніх навчальних закладів зросла на 655, а кількість учнів, що навчаються у цих закладах, зменшилась на 196 тис. Зменшення кількості учнів, що навчаються, переважно відбулося внаслідок несприятливих демографічних процесів. Необхідність збільшення кількості навчальних закладів обумовлюється тим, що до цього часу не вирішено питання навчання в одну зміну і вивільнення приміщень для позакласної роботи та проведення додаткових занять з учнями, що відстають у засвоєнні навчальної програми. Все це свідчить про недостатнє забезпечення прав громадян України на освіту.

Уповноважений з прав людини занепокоєна непоодинокими випадками необґрунтованого скорочення середніх навчальних закладів. Так, наприклад, у м.Луганську було ліквідовано Ювілейну державну санаторну школу-інтернат для дітей, хворих на сколіоз. Тим самим відбулося брутальне порушення прав хворих дітей на отримання освіти. Будівництво зазначеного закладу здійснювалося за спеціальним проектом, яким враховувалося, що хворі на сколіоз діти перебуватимуть на уроках у спеціальних ліжках, а не за партами. Передбачався денний відпочинок у спальному корпусі, обов’язковий для лікування дітей з такою хворобою, а також заняття в басейні.

Проте з ініціативи керівництва Луганського інституту внутрішніх справ МВС України за підтримки місцевих органів влади на порушення ст.14 Закону України “Про освіту” цю школу-інтернат було ліквідовано, а на її базі створено правовий ліцей на комерційній основі – для здорових дітей. До того ж ліквідацію школи-інтернату було здійснено всупереч розпорядженню Президента України, яким забороняється безпідставно закривати або перепрофільовувати дитячі інтернатні заклади. На час ліквідації школи-інтернату в області нараховувалося понад 4,5 тис. дітей, хворих на сколіоз, з яких 30% мешкає безпосередньо в м.Луганську. Після закриття школи-інтернату в обласному центрі удвічі збільшилася кількість випадків госпіталізації дітей, хворих на сколіоз, а рівень захворюваності на сколіоз у м.Луганську у півтора раза перевищує середньообласний показник.

У своєму виступі під час виїзного засідання Кабінету Міністрів України Уповноважений з прав людини зазначила, що було порушено і Конвенцію ООН про права дитини, і Конституцію держави, і закони України про освіту і про охорону здоров’я. Були знехтувані і подання прокурора, і рішення Ленінського районного суду, який задовольнив протест прокурора Луганської області щодо визнання незаконним наказу про ліквідацію школи-інтернату.

Проте місцеві органи державної влади Луганщини не вжили необхідних заходів щодо забезпечення прав хворих дітей на лікування і навчання. У зв’язку з цим Уповноваженим з прав людини було відкрито провадження у справі про порушення прав і свобод дитини. Після відповідної перевірки з виїздом на місце Уповноважений звернулася з поданням до Президента України Л. Кучми. На жаль, і досі відповідних заходів щодо виправлення цієї ситуації не вжито.

Під особистий контроль Уповноваженого було також взято розгляд колективного звернення у зв’язку із закриттям навчально-виховного комплексу у м. Путивлі Сумської області. Після оперативного втручання Міністерства освіти України Державна інспекція навчальних закладів перевірила обставини закриття цього комплексу. За рішенням регіональної експертної ради по ліцензуванню та атестації функціонування навчально-виховного комплексу було поновлено.

У зверненні до Уповноваженого гр.Т. Пересичанської та ін. (усього 9 осіб) з м.Полтави, порушувалося питання про надання школі для слабозорих дітей м.Полтави додаткових приміщень, оскільки їх відсутність не дає змоги нормально організувати навчальний процес, забезпечити право хворих дітей на необхідні умови для життя та навчання. Проте всі спроби педагогів вирішити це важливе питання власними зусиллями нічого не дали. Органи державної влади, до яких зверталися працівники школи, виявили повну байдужість до долі дітей. Вбачаючи у викладених фактах порушення прав людини, Уповноважений відкрила провадження та звернулася з поданням до Полтавського міського голови з проханням перевірити викладені факти і знайти можливість вирішити порушену проблему. Тільки після цього питання було розглянуто відділом освіти Полтавського міськвиконкому спільно з виконкомом Київської районної ради в м. Полтаві і поліпшення матеріальної бази школи вирішено шляхом передачі на її баланс дитячого дошкільного закладу, який планувалося закрити. Адміністрація школи дала згоду на перехід на організацію роботи школи в запропонованому приміщенні. Таким чином, після втручання Уповноваженого порушені права дітей поновлено.

Державні органи освіти зорієнтовані на розширення мережі середніх закладів освіти з поглибленим вивченням української мови та навчанням українською мовою для обдарованих дітей. Навчальних закладів такого типу налічується понад 400, у тому числі ліцеїв – 220, гімназій – 224, колегіумів – 20. Зросла кількість україномовних загальноосвітніх шкіл, яка становить нині 15,9 тис., або 75% їх загальної кількості.

Всього українською мовою навчаються майже 4,5 млн. школярів (67,4% їх загальної кількості), російською – 2,1 млн. (31,7%), румунською – 25,5 тис. (0,4%), угорською – 21 тис. (0,3%), молдовською – 7,2 тис. (0,11%), кримськотатарською – 4,3 тис. (0,07%), польською – 1,2 тис. (0,02%).

Уповноважений змушена привернути увагу до такого явища, як поширення практики надання додаткових платних освітянських послуг на порушення ст.3, 6 Закону України “Про освіту”. Так, було виявлено, що у низці шкіл м. Києва родичі учнів не зверталися з проханням про надання дітям додаткових платних послуг, а в тих, що звернулися, в заявах відсутні дані про предмети, з яких діти бажають отримувати додаткові заняття і в якому обсязі. У наказах директорів шкіл з цього приводу не конкретизовано розмір та термін оплати цих послуг, кількість учнів, яким необхідні додаткові заняття. Не відображено це і в наказах районних відділів освіти про надання освітянських платних послуг, що суперечить порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України у постанові №38 від 20 січня 1997 р. Постановою Кабінету Міністрів України №164 від 16 лютого 1998 р. передбачається, що районні відділи освіти затверджують кожному навчальному закладу єдиний кошторис доходів та видатків, включаючи й отримання коштів за додаткові послуги.

Практично в усіх школах створено батьківські комітети, які перебрали на себе функції, не передбачені ніякими правовими нормами. Під виглядом створення благодійницьких фондів, не зареєстрованих у встановленому порядку, збираються кошти на охорону і ремонт приміщень школи, подарунки вчителям та інше.

Під час вивчення протоколів засідань батьківських комітетів встановлено, що фактично ініціаторами таких поборів є директори шкіл. Вирішуючи питання таким чином, вони завуальовують незаконне стягнення коштів з батьків. Ось ще один з прикладів.

Згідно з протоколом №1 засідання батьківських комітетів СШ №24 м. Києва від 9 вересня 1998 р. ухвалено щомісячно збирати з кожного учня по 12 гривень. Так, скажімо, 3-Б клас цієї школи за 1997–1998 рр. здав до фонду школи 2670 грн., крім того, в фонд того ж 3-Б класу зібрано ще 2868 грн., а також близько 300 грн. – на прибирання класів, тоді як у школі є штатні прибиральниці, яким виплачується заробітна плата.

На жаль, освітян не обминуло таке негативне явище, як несвоєчасна виплата заробітної плати. Останнім часом заборгованість з виплати заробітної плати працівникам освіти дещо скорочується. Водночас Уповноважений з прав людини змушена констатувати, що соціальна напруженість, викликана невиплатою заробітної плати вчителям, не спадає. У зв’язку з цим освітяни в окремих районах змушені вдаватися до страйків. Припиняли роботу вчителі у районах і містах Тернопільської, Херсонської, Київської, Кіровоградської, Чернігівської областей та Автономної Республіки Крим. У середньому їм не сплачено зарплату від 4,5 до 6,5 місячних фондів.

З цього приводу до Уповноваженого з прав людини звернулися вчителі Сосницького і Менського районів Чернігівської області, м. Краснодона і м. Рубіжного Луганської області, м. Снігурівки Миколаївської області. За фактами порушення прав людини були відкриті провадження Уповноваженого.

Так, до Уповноваженого надійшло звернення вчителів О. Романюк та інших (усього 30 осіб) загальноосвітньої школи I–ІІІ ступеня с. Свобода Берегівського району Закарпатської області щодо порушення їх прав, пов’язане зі значним затриманням у виплаті заробітної платні. Всі спроби вчителів вирішити питання погашення заборгованості на місцевому рівні наштовхнулися на байдужість і нерозуміння їх проблем з боку державних чиновників, що змусило їх звернутися до Уповноваженого. Уповноважений з прав людини відкрила провадження у цій справі. Було направлено подання Уповноваженого до Закарпатської обласної державної адміністрації з проханням уважно розглянути скаргу і вирішити питання погашення заборгованості з зарплати вчителів. Облдержадміністрація повідомила Уповноваженого, що заборгованість із зарплати вчителям частково погашено. За решту заборгованої суми зарплати освітянам запропоновано розрахуватися продуктами харчування, погашенням заборгованості за спожиті електроенергію та газ.

Вчитель Микитицької школи Ф.Фурманюк, житель с. Турковичі Дубненського району Рівненської області, звернувся зі скаргою до Уповноваженого щодо невиплати йому заробітної плати та невиконання рішення Дубенського районного суду про стягнення на його користь з Дубненського райвідділу освіти заборгованої заробітної плати. Його звернення до державних органів влади не давали позитивних наслідків. Уповноважений з прав людини відкрила провадження у цій справі і звернулася з поданням до Міністерства науки і освіти України з проханням вжити необхідних заходів, спрямованих на поновлення порушених прав людини. Завдяки втручанню Уповноваженого заборгованість заявникові погашено повністю.

Іншим прикладом є колективне звернення вчителів середніх шкіл №7 та №10 м.Новий Буг Миколаївської області щодо п’ятимісячної затримки виплати заробітної плати. У листі також порушувалося питання про необхідність підвищення розміру доплат за класне керівництво та перевірку письмових робіт, виплати надбавок за вислугу років, матеріальної винагороди та допомоги на оздоровлення. Розглянувши викладені у зверненні факти та вбачаючи наявність грубого порушення конституційних прав вчителя, Уповноважений відкрила провадження у цій справі, надіслала подання до Міністерства освіти України та Миколаївської обласної державної адміністрації з проханням ретельно розглянути вимоги педагогів названих шкіл. Міносвіти та Миколаївська облдержадміністрація повідомили Уповноваженого, що заборгованість вчителям погашено. Щодо питання підвищення розміру доплат за класне керівництво та перевірку письмових робіт, виплати надбавок за вислугу років, матеріальної винагороди та допомоги на оздоровлення потребують додаткового вивчення. Підготовлено пропозиції для остаточного вирішення порушених питань Кабінетом Міністрів.

Таким чином, у 1998–1999 рр. було виявлено порушення прав освітян на своєчасну оплату їх праці. В переважній більшості випадків втручання Уповноваженого з прав людини сприяло поновленню цих прав.

Уповноважений переконана, що забезпечити право громадян на отримання якісної освіти неможливо без кардинального реформування освітянської галузі і передусім без сучасного вчителя, статус якого необхідно підвищувати в суспільстві і рішуче захищати його права. Насамперед існує потреба у створенні йому належних матеріальних умов, у своєчасній виплаті заробітної плати та значному збільшенню її розмірів. Неприпустимо, щоб вчитель отримував у середньому заробітну плату 132–137 грн., в той час як згідно зі ст.57 Закону України “Про освіту” його заробітна плата повинна бути на рівні, не нижчому від середньої заробітної плати працівників промисловості.

Серйозною перешкодою на шляху зростання педагогічної майстерності, рівня загальної культури є інформаційний голод, особливо в сільській місцевості. Придбання нової методичної літератури, преси, оздоровлення та відпочинок для багатьох вчителів стали практично недосяжними.

Проблемою залишається якість і кількість підготовки освітянських кадрів, спроможних реагувати на зміни у суспільстві. Підготовку педагогічних працівників для загальноосвітньої школи здійснюють 21 педагогічний університет, 8 інститутів, 20 коледжів, 32 училища і технікуми та частково 13 класичних університетів; педагогів для системи професійно-технічної освіти готують Харківська інженерно-педагогічна академія, ряд вузів, 6 коледжів.

Це дає змогу переважно задовольняти потребу навчальних закладів у педагогічних кадрах. Водночас за останні роки з різних причин, головним чином унаслідок зменшення кількості класів, було звільнено 13 тис. учителів. І це в той час, коли у деяких областях бракує кваліфікованих учителів, зокрема викладачів української мови та літератури, іноземних мов, математики. Взагалі у 1999 р. у школах не вистачало 2,3 тис. вчителів, з них близько 2000 у сільській місцевості.

Уповноважений особливу увагу привертає до проблеми забезпечення учнів підручниками, навчальними посібниками, методичними порадами для самостійного опанування знаннями і які придатні для користування. За останні чотири роки (1996–1999 рр.) школам не додано 40 млн. підручників. В 1997–1999 рр. один підручник випускався на 4–5 учнів, у попередні роки – на двох-трьох учнів у 1996–1999 рр. у державному бюджеті було закладено 267,9 млн. грн. на видання підручників, а фактично виділено лише 105,2 млн., або 39,3% від запланованого. Неприпустимо, що в останні роки не фінансувалась і не видавалась навчально-методична література для дітей системи спеціалізованої освіти, серія хрестоматійних видань українських і зарубіжних авторів.

Зазначене дає підстави Уповноваженому зробити висновок, що право на якісну загальну середню освіту забезпечується недостатньо.

Професійно-технічна освіта є складовою системи освіти України і спрямована на формування у громадян професійних знань, умінь, навичок, розвиток духовності, культури, відповідного технічного, технологічного і екологічного мислення з метою створення умов для їх професійної діяльності.

Правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку системи професійно-технічної освіти, створення умов для професійної самореалізації особистості та забезпечення потреб суспільства і держави у кваліфікованих робітниках визначає прийнятий 10 лютого 1998 р. Закон України “Про професійно-технічну освіту”.

У галузі професійно-технічної освіти України функціонують 977 профтехучилищ, у яких навчаються 526,6 тис. учнів. У профтехучилищах навчаються професіям і утримуються 7,3 тис. дітей-сиріт, 53 тис. – напівсиріт, 178 тис. – з малозабезпечених і неблагополучних сімей (45% усіх учнів ПТУ). У 70% профтехучилищ одночасно з професією учні здобувають повну середню освіту. Так, у 1998–1999 навчальному році було підготовлено 263,2 тис. кваліфікованих робітників. Попри кризові явища в економіці, спад виробництва і пов’язане з ним скорочення працюючих на підприємствах у 1998–1999 рр. працевлаштовано 87% випускників профтехучилищ. Крім того, на базі 350-ти ПТУ здійснюється навчання 30 тис. осіб незайнятого населення. Українською мовою навчається понад 50% учнів професійно-технічних закладів.

Разом з тим, як свідчать звернення до Уповноваженого з прав людини працівників професійно-технічної освіти, стан дотримання прав людини у цій галузі не відповідає вимогам часу. Автори звернень привертають увагу Уповноваженого до того, що професійно-технічні заклади фінансуються недостатньо, внаслідок чого за станом на початок 1998 р. заборгованість у системі профтехосвіти становила: із заробітної плати – 61 млн. грн., із стипендій – 37 млн. грн., оплати за електроенергію – 17 млн. грн., комунальних послуг – 73 млн. грн. За останні два роки стан фінансування цієї системи майже не поліпшився.

“Звернутися до Вас нас примусило те, що ми вже втратили надію на справедливість та законність у нашій державі. Ми звертаємося до Вас як до останньої інстанції, яка може допомогти розібратися в ситуації, що у нас склалася. Ми дійшли висновку, що закони, які прийняті Верховною Радою, які декларовані у Конституції, це все, вибачте за різкість, не для нас, законослухняних громадян України. Ми втратили надію, бо справедливість, законність, права людини топчуть ті, хто живе за принципом: “Хто платить гроші – той і замовляє музику”. (Цей вислів любить повторювати заступник начальника обласного управління освіти в Кіровоградській області пан Капченко, який 1 вересня 1999 р. сказав його і в приймальні директора Капітанівського ПТУ №10 людям, які давали свідчення органам КРУ і РВ УВС про зловживання цим директором службовим становищем)”, – так починається скарга О.Бурлакової та інших викладачів та працівників СПТУ №10 с. Капітанівки Новомиргородського району Кіровоградської області про низку порушень прав людини, які мали місце у зазначеному СПТУ: зловживання службовим становищем директором закладу С.Семком та шалений тиск, який чиниться ним проти самостійних вчителів і майстрів, порушення цим директором фінансово-господарської діяльності, примусове звільнення та зведення рахунків з працівниками. Зазначеними справами починали займатися органи КРУ та ДСБЕЗ Новомиргородського РВ УМВСУ, проте далі збирання свідчень справа не пішла. Багаторазові звернення до обласного управління освіти теж виявилось безрезультатними, адже управління звітувало до Міністерства освіти про погашення заборгованості вчителям із заробітної плати взаємозаліком, проте реальної зарплати або послуг в її рахунок люди не отримали. Звернення до Кіровоградської облдержадміністрації теж нічого не дали.

У цій ситуації Уповноваженим було відкрито провадження у справі про порушення прав людини і громадянина на працю, отримання заробітної плати та ін. Враховуючи наведені факти Уповноважений звернулася з поданням до Міністерства освіти України з проханням розглянути матеріали скарги та вжити відповідних заходів щодо усунення порушення прав людини та вимог чинного законодавства. У відповіді на подання Уповноваженого Міністерством освіти повідомлено, що необхідних заходів було вжито. За неправомірні дії директора СПТУ №10 С.Семка звільнено з посади, перераховано одночасно 322,8 тис. грн., що дало змогу погасити на 50% заборгованість із заробітної плати. Вжито заходів щодо погашення решти заборгованості.

Вища освіта. В Україні створена широка мережа вищих закладів освіти І–ІІ і III–IV рівнів акредитації. Переважна більшість із них знаходиться у м. Києві (680 студентів на 10 тис. населення), Харківській (460), Одеській (288), Львівській (225) областях. Значно нижчі показники у Закарпатській (72), Житомирській (78), Чернігівській (90), Івано-Франківській (89), Миколаївській (102), Кіровоградській (105) областях. Показник, нижчий за середній по Україні (192), мають 20 областей (табл. 6.5).

Таблиця 6.5. Вищі навчальні заклади України (на початок навчального року)

З наведених даних видно, що кількість вищих навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації за останні три роки зменшилася лише на дві одиниці, а ІІІ і IV рівнів акредитації зросла на 33 одиниці. Кількість студентів за цей час у вищих навчальних закладах І–ІІ рівнів акредитації зменшилася на 22 667 осіб, а у вищих навчальних закладах ІІІ і IV рівнів акредитації зросла на 175 374 особи.

У 1999 р. вищими закладами різних рівнів акредитації підготовлено 8 тис. магістрів, 166 тис. спеціалістів, 44 тис. бакалаврів і 169 тис. молодших спеціалістів.

На початок 1999/2000 навчального року у вузах I–II рівнів акредитації працювало 46,4 тис. викладачів, з них – 1,7 тис. кандидатів наук, у вузах III–IV рівнів акредитації – 76 тис. осіб професорсько-викладацького персоналу, з них – 6,5 тис. докторів та 37,6 тис. кандидатів наук, 6,6 тис. професорів та 28,5 тис. доцентів.

Після державних реформ цієї галузі в Україні діє 658 вищих навчальних закладів І–II рівнів акредитації державної форми власності зі статусом юридичної особи та 20 філій цих закладів. Крім того, 105 вищих навчальних закладів увійшли до складу університетів, академій та інститутів як структурні підрозділи без права юридичної особи.

Формується мережа вищих навчальних закладів недержавних форм власності, яка налічує 162 заклади, у тому числі: 69 – І–II рівнів акредитації з ліцензованим обсягом студентів 5062 особи та 93 – III–IV рівнів акредитації з ліцензованим обсягом 18 620 осіб.

Проте звернення громадян до Уповноваженого з прав людини з приводу дотримання права на освіту у недержавних навчальних закладах засвідчують, що їх права порушуються у зв’язку з відсутністю об’єктивної інформації щодо державної акредитації та атестації.

Позитивним є те, що на замовлення управлінь освіти облдержадміністрацій близько 4 тис. місць виділяється щороку для цільового прийому сільської молоді.

Планомірно, проте дуже повільно, відбувається перехід на викладання українською мовою у вищих навчальних закладах. Кількість груп, у яких викладання ведеться державною мовою, зросла до 52% (23% – у 1991 р.). За статистичними даними, в 1998–1999 навчальному році українською мовою навчалося 67% студентів вищих навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації та 62% – студентів вищих навчальних закладів III–IV рівнів акредитації.

Значною залишається заборгованість з виплати стипендій та грошового забезпечення студентів, курсантів та учнів. За станом на 1 лютого 2000 р. сума заборгованості складала 15367,1 тис. грн. Найбільша заборгованість у 1346 закладах Міністерства освіти і науки України – 8593 тис. грн., 137 закладах Міністерства аграрної політики – 521,1 тис. грн., у 7 закладах Міністерства внутрішніх справ України – 2206,6 тис. грн., 17 закладах Міністерства оборони України – 3797,1 тис. грн.

До Уповноваженого звернулася гр. М.Камінська, жителька Житомирської області, з проханням допомогти їй у вирішенні питання навчання сина – студента Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова. Юнак навчався на контрактній основі на відмінно. Проте через скрутне становище у сім’ї продовжувати навчання на платному факультеті не мав можливості. Єдиним виходом було або перейти на бюджетну форму навчання, або піти з навчального закладу. Неодноразові звернення матері до посадових осіб університету з проханням використати можливості вузу та перевести сина на навчання за кошти державного бюджету не мали позитивного результату. Уповноважений, вбачаючи у викладених фактах порушення прав людини на освіту, відкрила провадження у справі про порушення прав людини та звернулася з поданням до Міністерства науки і освіти України. Завдяки вжитим заходам питання було вирішено позитивно - юнака переведено на безоплатне навчання.

Уповноважений з прав людини вважає за необхідне привернути увагу до того, що у забезпеченні права громадян на вищу освіту існують досить серйозні проблеми, передусім пов’язані з правом на одержання безоплатної вищої освіти, працевлаштування випускників вузів тощо. Негативно впливає на реалізацію права громадян на вищу освіту відсутність закону про вищу освіту.

Позашкільна освіта є складовою системи безперервної освіти, визначеної Конституцією України, Законом України “Про освіту” і спрямована на розвиток здібностей та обдаровань вихованців, учнів і слухачів, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у виборі професії.

Діюча система позашкільних навчальних закладів певною мірою сприяє реалізації конституційного права на освіту. Цією освітою та вихованням охоплено 1 256 062 дітей. З ними працює 35 232 педагогічних працівники.

Завдяки зусиллям органів державної влади і закладів освіти вдалося зберегти розмаїття позашкільних закладів, які працюють як комплексні або профільні. Типів позашкільних закладів – понад 30 найменувань. Систему позашкільної освіти сьогодні складають палаци, будинки дитячої творчості, центри, станції юних техніків, натуралістів та туристів, дитячі флотилії, стадіони, клуби юних авіаторів, десантників, фізичної підготовки, дитячі парки, школи естетичного виховання тощо, яких діє близько 1520.

Водночас має місце скорочення мережі позашкільних закладів. Останніми роками ця негативна тенденція тривала.

Уповноваженого з прав людини особливо турбує стан справ у Харківській області, де останнім часом із 105 закладів позашкільної освіти залишилось 70. Кількість дітей шкільного віку, які навчалися в цих творчих об’єднаннях, зменшилась з 26,3% до 13,5%. Подібна ситуація – у Вінницькій (10,5%), Закарпатській (10,6%), Хмельницькій (13,5%) областях. За останні роки кошти на розвиток матеріально-технічної бази позашкільних закладів освіти практично не виділялися. В той же час близько 30% позашкільних закладів змушені орендувати приміщення, понад 20 – потребують капітального ремонту, трохи більше 50% гуртків позашкільних закладів функціонують на власній базі, інші – на базі шкіл.

Уповноважений з прав людини вважає, що збереженню системи позашкільної освіти значною мірою сприятиме Закон України “Про позашкільну освіту”.

Підсумовуючи викладене, Уповноважений констатує, що забезпечення права на освіту, а також вся державна освітня система перебувають у складному становищі. Платна освіта є недоступною для переважної більшості населення і не може бути реальною альтернативою для державної. Однією з причин порушення прав людини у сфері освіти є невиконання ст.61 Закону України “Про освіту” щодо бюджетних асигнувань на освіту, обсяг яких не може бути меншим десяти відсотків національного доходу. Не введено в дію ст.57 Закону України “Про освіту” в частині виплати надбавок за вислугу років вчителям, виплати щорічної грошової допомоги та допомоги на оздоровлення, що теж є порушенням конституційного права на освіту. Тому, на думку Уповноваженого, потрібні значні зусилля всіх органів державної влади, щоб проголошене Конституцією України право на освіту не перетворилося на декларацію.

На початок сторінки ^^