Головне меню  >>

VI. ЕКОНОМIЧНI ТА СОЦIАЛЬНО-КУЛЬТУРНI ПРАВА

2. Право на пiдприємницьку дiяльнiсть. Захист прав споживача

Проголосивши у ст.42 Конституції України право кожного на підприємницьку діяльність, держава гарантує вільний вибір такої діяльності, вільне розпорядження прибутком, забезпечує свободу конкуренції між підприємцями, захищає права споживачів від проявів несумлінної конкуренції та монополізму в будь-яких сферах підприємницької діяльності, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт.

В ході ринкових перетворень в Україні починає зростати роль підприємницької діяльності. Під впливом розвитку підприємництва вже змінилась структура народного господарства країни. Наприклад, у промисловості країни частка підприємств недержавного сектора в загальній кількості перевищує 85%, в обсязі виробництва їх частка становить майже 75%. В своїй більшості перестали бути державними цілі галузі промисловості. Так, частка підприємств недержавного сектора у легкій промисловості становить 95,5%; у деревообробній і целюлозно-паперовій – 93,6; у чорній металургії – 91,5; у харчовій промисловості – 91,3%. У цих галузях недержавними підприємствами вироблено від 86 до 95% усієї продукції. Майже повністю недержавними є сільське господарство, автомобільний транспорт.

На думку Уповноваженого з прав людини, ринкова економіка має насамперед передбачати розвиток і державну підтримку малого і середнього бізнесу. Це підтверджується досвідом багатьох країн, в яких малий і середній бізнес забезпечує від 40 до 60% внутрішнього валового продукту. Тому не випадково найбільш масового розвитку в Україні набуло мале підприємництво. На 1 січня 1999 р. кількість малих підприємств становила 151,4 тис. із загальною кількістю працюючих 1,032 млн. осіб, 927 тис. фізичних осіб – підприємців, діє близько 35,5 тис. фермерських господарств, в яких працює 67 тис. осіб. За галузевими ознаками малі підприємства переважно зосереджені в торгівлі та громадському харчуванні – 51%,у промисловості – 15, на будівництві – 10, у сфері побутового обслуговування населення – 5, інших сферах – 19%.

Розвиток малого бізнесу відбувається в більшості регіонів України. Наприклад, в економіці Автономної Республіки Крим працює 7850 малих підприємств, 52 тис. приватних підприємств і 15 тис. фермерських господарств. У малому бізнесі тут зайнято близько 100 тис. осіб або п’ята частина всього працездатного населення Криму. В 1999 р. частка малого підприємництва в промисловому виробництві автономії становила 12%.

Уповноважений з прав людини зазначає, що сьогодні підприємці все впевненіше заявляють про себе, стають одним із рушіїв ринкових перетворень і суспільного розвитку, засобом організації приватної ініціативи та трудової активності громадян. Тому істотним фактором розвитку ринкових відносин і стабілізації економіки є законодавче забезпечення права громадян України на підприємницьку діяльність. Воно закріплено в законах України “Про підприємництво”, “Про підприємства в Україні”, “Про господарські товариства”, “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”, “Про захист від недобросовісної конкуренції”, “Про власність” тощо.

Проте зростання ролі підприємців у економічному житті нашого суспільства породжує значні проблеми щодо захисту їх прав. Звернення громадян на адресу Уповноваженого свідчать, що попри проголошений курс на підтримку малого і середнього бізнесу набувають поширення порушення прав на підприємницьку діяльність органами державної влади та органами місцевого самоврядування. До цього насамперед призводить недосконалість нормативно-правових актів, ускладнена система обліку та звітності, відсутність системи фінансування та кредитування малого підприємництва, обтяжлива система оподаткування.

Аналіз реального стану справ у сфері захисту прав підприємців показує, що чинне законодавство явно недостатньо сприяє їх захисту. На думку Уповноваженого, правове забезпечення підприємців має досягатися шляхом розроблення та прийняття нових законодавчих актів, внесення відповідних змін і доповнень до чинних актів законодавства та адаптації українського законодавства до законодавства Європейського Союзу, світових стандартів. Так, має бути законодавчо визначено терміни “велике”, “середнє”, “мале підприємство” та “суб’єкт малого підприємництва”, удосконалено стягнення зборів і податків з впровадженням стимулюючого оподаткування для новостворених суб’єктів малого підприємництва, передбачено скорочення обсягу звітності та спрощення бухгалтерського обліку в них, здійснено аналіз існуючої системи обмежень на підприємницьку діяльність стосовно доцільності існуючих видів ліцензій та законодавчо передбачено підвищення відповідальності посадових осіб, що здійснюють державну реєстрацію суб’єктів підприємництва та ліцензування підприємницької діяльності.

Підприємці справедливо ставлять вимоги про необхідність привести у відповідність до чинного законодавства нормативні акти Кабінету Міністрів України, відомчі акти, що регулюють підприємницьку діяльність. До Уповноваженого з прав людини звернувся зокрема гр.В. з м.Нікополя Дніпропетровської області, який вважає, що постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження правил роздрібної торгівлі примірниками аудіовізуальних творів та фонограм” від 4 листопада 1997 р. та Указ Президента України від 20 травня 1998 р. “Про впорядкування торгівлі деякими підакцизними товарами, пов’язаними з використанням аудіовізуальних творів та примірників фонограм” порушують права громадян на підприємницьку діяльність, оскільки ними забороняється роздрібна торгівля примірниками аудіовізуальних творів та фонограм у кіосках, палатках, лотках, автомагазинах, на ринках (крім спеціалізованих підприємств торгівлі). Цим створюються нерівні умови між дрібним і середнім підприємством, з одного боку, і власниками магазинів – з другого. Крім того, це є порушенням частини третьої ст.42 Конституції України, в якій зазначено: “Держава забезпечує захист конкуренції в підприємницькій діяльності. Не допускається зловживання монопольним становищем на ринку, не допускається неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція”.

Антимонопольний комітет, Державний комітет з питань регуляторної політики та підприємництва, Вищий арбітражний суд України дійшли єдиного висновку, що прийняття Кабінетом Міністрів України наведеної постанови суперечить ст.92 Конституції України щодо визначення правових засад і гарантій підприємництва; ст.22 Конституції України, яка наголошує, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав, а також Закону України “Про підприємництво”, в якому відсутні обмеження щодо цього виду діяльності. З цього ж питання зверталися до Уповноваженого і підприємці м.Івано-Франківська.

Чітке регулювання розвитку підприємництва, зокрема малого, є гарантією реалізації права громадян на підприємницьку діяльність, удосконалення ринкових відносин. Створення відповідної законодавчої бази має забезпечити дійовий механізм захисту прав і свобод підприємців, формування сприятливого для їх діяльності правового середовища, що забезпечить сталий розвиток суб’єктів підприємництва.

Проте на практиці порушення прав підприємців починаються вже з моменту їх реєстрації. Попри те що законодавчо встановлено термін на реєстрацію до п’яти робочих днів, за даними соціологічних досліджень, у більшості міст України цей процес триває близько місяця. Має місце безпідставна заборона або обмеження підприємницької діяльності. Так, виконком Хомутецької сільської ради Полтавської області рішенням від 12 березня 1999 р. всупереч Закону України “Про підприємництво” відмовив гр. Мельнику у відкритті торгівельного підприємства, мотивуючи це достатньою наявністю таких підприємств на території ради.

Байдуже ставлення до підтримки малого і середнього бізнесу, особливо в сфері торгівлі і наданні побутових послуг, склалося у багатьох районах м.Києва. Як правило, цей бізнес розвивається на базі тимчасових споруд, невеликих кіосків і павільйончиків. Процедура погодження і надання дозвільних документів повністю залежить від рішення районних керівників, вона є дуже дорогою, а інколи займає місяці, а то й роки. При цьому немає жодної гарантії, що після виконання всіх вимог можна отримати відповідний дозвіл на заняття підприємництвом.

Так, мале підприємство “Фрам” отримало у Мінській райдержадміністрації м.Києва відповідні документи на установку тимчасових торгівельних павільйонів на Оболонському проспекті. Проектування і погодження проекту в 20 інстанціях зайняло три роки, коштувало не один десяток тисяч гривень, але коли всі необхідні документи підприємці подали до Мінської райдержадміністрації для одержання дозволу на будівництво, їм було відмовлено. При цьому райдержадміністрація не відшкодувала матеріальних втрат цьому підприємству, ніхто з державних чиновників ніякої відповідальності не поніс.

Так само фірма “Світанок”, яка мала попередню згоду Старокиївської райдержадміністрації, оформила всі документи, придбала необхідне устаткування для організації тимчасової торгівлі на Хрещатику, отримала відмову з посиланням на усні розпорядження Київської міської держадміністрації, попри те, що всі документи і погодження підприємці мали. Подібні приклади мали місце у Дніпровському, Шевченківському районах міста Києва.

Протягом 1999 р. до Уповноваженого з прав людини надійшло немало скарг від підприємців, які займаються роздрібною торгівлею, про те, що їм чинять перешкоди у здійсненні торгівельної діяльності, зокрема на майдані Перемоги м.Житомира, на ринку м.Ужгорода, на плато Ай-Петрі (з м.Ялти та Бахчисарайського району Автономної Республіки Крим) тощо.

Уповноважений змушена констатувати, що все це відбувається в умовах зростання безробіття, одним із головних шляхів позбавлення від якого є така форма підприємницької діяльності, як торгівля, дрібні побутові послуги. Як свідчить статистика, на сьогодні серед зареєстрованих реально працює лише 40% малих підприємств. Переважна частина їх також не має можливості робити серйозні капіталовкладення у розвиток власного виробництва через відсутність довгострокових кредитів під низькі відсотки та недостатню розвинутість банківської сфери.

На VIII з’їзді Українського союзу промисловців і підприємців Президент України Л.Кучма, торкаючись болючих питань малого бізнесу та проблем його виживання, наголосив, що малий та середній бізнес, який дає, скажімо, у Німеччині 65% бюджетних надходжень, у нас продовжує залишатися на правах пасинка і ніяк не може відійти від межі виживання.

Для подолання цих негативних явищ, на думку Уповноваженого з прав людини, необхідно створити систему державної підтримки малого підприємництва, сприяти створенню нових робочих місць суб’єктами малого підприємництва, підтримувати ділову та інвестиційну активність, розвиток конкуренції на ринку товарів і послуг, активізувати фінансово-кредитні та інвестиційні механізми, пошук нових форм фінансування підприємницької діяльності, удосконалити інфраструктуру, що забезпечить мале підприємництво інформаційними, освітніми та консалтинговими послугами, розвивати мале підприємництво на базі реструктуризованих підприємств.

Болючою проблемою для розвитку підприємництва є податкове навантаження. Його зниження сприяло б усуненню передумов, через які підприємці змушені ховатися від податку, а податківцям – підстав сидіти на підприємстві денно і нощно і, крім стягування податків, нараховувати ще й величезні штрафи. Більш того, є факти, коли органи державної влади та місцевого самоврядування перевищують свої повноваження і вводять додаткові збори. Так, у м.Кременчуці вже декілька років міська влада стягує з підприємців два щорічних незаконних збори – за видачу ордера на встановлення об’єкта торгівлі і за видачу дозволу на торгівлю на цьому ж самому об’єкті замість одноразового збору, який і передбачений за розміщення об’єкта торгівлі. Збори сплачують підприємці під час принизливої щорічної перереєстрації об’єктів торгівлі в усіх контролюючих органах. Ще в 1997 р. підприємці цього міста подали до арбітражного суду позовну заяву про порушення чинного законодавства міською радою, в 1998 р. заяву було задоволено судом, проте і до цих пір незаконні збори продовжують стягувати з підприємців. Жоден державний службовець не поніс ніякої відповідальності за ці дії. Уповноваженим з власної ініціативи за цим фактом відкрито провадження у справі про порушення прав і свобод людини.

Такі ж порушення мали місце в Кіровограді, Одесі, Чернівцях, Донецьку та ряді інших міст. За колективною скаргою щодо порушення виконкомом Южноукраїнської міської ради Миколаївської області чинного законодавства в частині зміни ринкового збору звернулися до Уповноваженого з прав людини підприємці цього міста. Після перевірки скарги на вимогу Уповноваженого прокурор міста В.Істочников повідомив, що прокуратурою внесено протест на адресу міської ради, а рішення про встановлення нових ставок ринкового збору для фізичних та юридичних осіб призупинено. На жаль, підприємці у своїх зверненнях посилаються на непоодинокі приклади застосування штрафних санкцій за правопорушення, які не тягнуть збитків для бюджету і є не адекватними скоєним правопорушенням. Крім того, мають місце випадки, коли рішення стосовно підприємців приймаються посадовою особою або контролюючим органом навіть тоді, коли підприємець довів, що порушення відбулося не залежно від нього і він не винен. Уповноважений з прав людини вважає, що у таких спірних випадках остаточне рішення повинен приймати суд, який і має визнати міру вини та міру покарання за те чи інше правопорушення. Разом з тим представники контролюючих органів, які допустили брутальне порушення прав підприємця, повинні нести відповідальність за шкоду, заподіяну суб’єктові підприємницької діяльності.

Одним із шляхів запобігання умов, які створюють підстави для тиску на підприємців, стало введення в Україні фіксованого податку з запровадженням спрощеної форми роботи підприємців. Це дало змогу уникати безпідставних перевірок і сприяло зменшенню порушень права на підприємницьку діяльність.

Водночас мають місце випадки, коли відповідні посадові особи не виконують Укази Президента, вимоги інших нормативних актів, брутально порушуючи право підприємця на роботу за спрощеною формою. Є приклади, коли органи місцевого самоврядування безпідставно по декілька разів підвищували розмір фіксованого податку. Стосовно цього Уповноваженому з прав людини скаржилися підприємці з м.Каменка-Дніпровська Запорізької області. Проблеми щодо реалізації права підприємців про вибір оподаткування та перехід на фіксований податок виникали у підприємців м.Полтави.

На думку Уповноваженого з прав людини, поліпшенню ситуації щодо забезпечення прав громадян на підприємницьку діяльність може сприяти прийняття Податкового кодексу України. Попри всі недоліки проектів, що розглядаються, передбачене кодексом зниження податкового навантаження і спрощення механізму нарахування податків дасть змогу підприємцям більш ефективно реалізовувати своє право на підприємницьку діяльність.

Одним із найтиповіших порушень прав громадян на підприємницьку діяльність є надмірне втручання органів державної влади в діяльність суб’єктів господарювання. Особи, які займаються підприємницькою діяльністю постійно стикаються із проблемами, які виникають між ними і посадовими особами владних структур. У своїх зверненнях до Уповноваженого підприємці повідомляють, що такі державні установи, як податкова міліція, органи пожежного нагляду, санітарно-епідеміологічна служба часто порушують їх права. Список органів державної влади, які покликані об’єктивно відстоювати законні інтереси підприємців, а не порушувати їх, можна продовжувати.

Навіть положення Закону України “Про пожежну безпеку” використовуються для тиску на підприємців. Прикладом чиновницького свавілля є також вимога чиновників різних відомств до підприємців робити внески у благодійні фонди, в яких вони особисто зацікавлені. Деякі з цих фондів мають статус правозахисних. Проте на практиці, вони виконують цілі, далекі від проголошених у статутних документах. Ці внески є не тільки скороченням доходів підприємця, а й зменшенням оплати праці, “тінізацією” відносин працівника і роботодавця, збільшенням кількості тих, хто змушений отримувати від держави субсидії, скороченням перспектив подолання глибокої структурної кризи в країні.

Тому Уповноважений з прав людини змушена констатувати, що через безкарність таких дій йде постійна і потужна протидія підприємницькій діяльності з боку державних чиновників. Це зводить нанівець регуляторну політику, яка проводиться в державі. Прикладом цього є питання, пов’язані з виконанням Указу Президента України “Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності” від 23 липня 1998 р. Цим указом передбачено систему заходів щодо впорядкування перевірок та порядку їх здійснення. Всупереч вимогам Указу Державна податкова адміністрація України видала розпорядження про проведення перевірок з відома своїх безпосередніх керівників у будь-який час та без відповідного посвідчення. Такі перевірки продовжують негативно впливати як на подальший розвиток підприємницької діяльності в Україні, так і на морально-психологічний клімат у середовищі підприємців.

Сьогодні майже три десятки контролюючих інстанцій мають право застосовувати проти підприємця штрафні санкції, а всього таких організацій – більше сотні.

За даними Міжнародної фінансової корпорації, найбільш активними перевіряючими були податкові органи. Кожна фірма перевірялась у середньому 2,8 раза. В цілому кількість перевірок становила 1 млн. 600 тис., тобто 2 млн. робочих днів, а загальні втрати малого бізнесу в зв’язку з цим перевищили 230 млн. грн.

Так, приватне підприємство “Карпати-ліс” Тячівського району Закарпатської області упродовж 1998 р. п’ять разів перевіряла податкова інспекція, кілька разів центр зайнятості населення, а також управління по боротьбі з економічною злочинністю, пожежна охорона, природоохоронна прокуратура. Вилучивши фінансово-господарські документи, зазначені структури взагалі зупинили діяльність цієї фірми.

Протягом 1998 р. податкова інспекція, податкова міліція, райдержадміністрація, прокуратура 21 раз перевіряли діяльність приватного підприємства “Співдружність”, 15 разів ТОВ “Динамо”, а ТОВ “Агросервіс” (Запорізька область) взагалі припинило свою діяльність через безпідставні перевірки. Практично було зупинено діяльність виробничого кооперативу “Меркурій” у м.Українці Київської області, фінансово-господарські документи якого вилучила державна податкова адміністрація, попри подання прокуратури району про незаконність таких дій.

Державною податковою інспекцією у м.Дзерджинському Донецької області було заплановано провести перевірку в другому кварталі 1999 р. ВАТ “Дзерджинський хлібокомбінат” за період з лютого 1997 р. по січень 1999 р., тоді як 28 грудня 1998 р. це підприємство вже перевірялося. Нерідко перевірки здійснюються без попереднього повідомлення із зазначенням дати їх проведення, а іноді проводилися взагалі без повідомлення. Такі порушення допускалися Харківською об’єднаною податковою інспекцією при перевірці ТОВ “Нордик”, “Грамо”, “Харківінвест”, “ХАТ” та інших. Не надсилались письмові повідомлення на підприємства контролюючими та податковими органами м.Севастополя, Тарутинського та Любашівського районів Одеської області. Такі ж факти виявлені у Волинській, Сумській, Чернігівській областях.

Масового характеру набуло ігнорування перевіряючими вимог вищеназваного Указу Президента України щодо обов’язкового запису в журналі реєстрації фактів перевірок.

Уповноважений з прав людини вважає, що наведені приклади вимагають реформування системи, яка виключала б втручання органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб у діяльність суб’єктів господарювання, усунення правових перешкод у здійсненні підприємницької діяльності, забезпечення гарантованого Конституцією права на свободу підприємництва. Практика засвідчила, що проголошення єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва як одного із головних пріоритетів у діяльності органів виконавчої влади щодо здійснення економічних реформ є малоефективною. Проте найнебезпечнішим з боку посадових осіб держави є приниження гідності підприємця як людини через порушення права на недоторканність їх приватної власності. На жаль, не викорінено підхід працівників правоохоронних органів, за яким будь-який підприємець апріорі є злочинцем, стосовно якого можна вживати будь-які протизаконні дії. Так, дільничний інспектор міліції Хом’юк спільно з працівниками ЖЕКу №1 м.Володимира-Волинського без санкції прокурора і відома директора приватного підприємства “Пакс” зламали замок дверей магазину та вилучили всі бухгалтерські документи, чим паралізували роботу підприємства. Заступник начальника Інгулецького РВВС Дніпропетровської області Серебрянський та начальник підрозділу по боротьбі з економічними злочинами цього райвідділу Лобода без санкції прокурора та рішення на перевірку, виламавши двері, здійснили обшук у кафе “Уют”, внаслідок чого завдали значних матеріальних збитків та моральної шкоди його працівникам.

Уповноваженого з прав людини не може не турбувати те, що навіть у чітко врегульованих законодавством випадках представники контролюючих органів, зокрема податкової міліції, проявляють правовий нігілізм, заперечуючи все, що на їх думку є для них перешкодою. Так, податкова міліція без будь-яких підстав внесла суттєві зміни в порядок взяття на облік новостворених юридичних осіб, однією з яких є вимога особисто прибути до податкової міліції всіх засновників, незалежно від їх кількості. Неприбуття хоча б одного з них веде до відмови у взятті підприємства на облік.

Уповноважений вважає, що усунення конкретних правових та адміністративних перешкод у реалізації права на підприємницьку діяльність має бути здійснено терміново. Зокрема, має бути вжито заходів щодо впорядкування перевірок, які проводять державні контролюючі органи, встановлено відповідальність чиновників, які брутально порушують нормативно-правові акти з цих питань. На думку Уповноваженого, розвиткові малого і середнього бізнесу сприятимуть посилення персональної відповідальності керівників місцевих органів виконавчої влади у разі прийняття рішень, які погіршують умови підприємницької діяльності.

Значну роль у захисті прав підприємців, розвитку підприємництва відіграють самоврядні організації підприємців. Не випадково зростає авторитет громадських об’єднань підприємців, їх роль у становленні та зміцненні соціального партнерства. Уповноваженим з прав людини ведеться активна співпраця щодо захисту права на підприємницьку діяльність з Українським союзом промисловців і підприємців (А.Кінах), Спілкою орендарів і підприємців України (В.Хмільовський) тощо.

Проте для підвищення авторитету громадських об’єднань підприємців необхідно забезпечити організаційно-економічні умови самоорганізації підприємництва. Для цього мають бути створені ефективні механізми взаємодії органів державної влади із самоврядними організаціями малого та середнього бізнесу на принципах соціального партнерства і “зворотного зв’язку” між владою та підприємцями на всіх рівнях державного управління, забезпечено вільний доступ самоврядних організацій підприємництва до інформації органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Ці організації мають залучатися до розроблення та обговорення проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів з питань підприємництва.

Уповноважений з прав людини вважає, що суспільству необхідна чітка координація розвитку підприємництва на паритетних засадах представників об’єднань підприємців, органів державної влади у розгляді місцевими органами виконавчої влади питань підприємництва та реалізації регуляторної політики, проведення поступового переходу від державного регулювання підприємницької діяльності до її регулювання на засадах соціального партнерства.

В своїх зверненнях до Уповноваженого з прав людини підприємці все більш настійно ставлять питання щодо захисту їх прав. На їх думку, це дасть змогу здійснювати такі дії, які будуть непідвладними поточній політичній кон’юнктурі, бюрократичним структурам, а головне – це дасть змогу однозначно з захистом прав постійно контролювати і їх дотримання.

Тому Уповноважений з прав людини вважає, що захист прав підприємців, передусім малого і середнього бізнесу, однієї з найбільш соціально активної частини населення, має велике значення для захисту прав людини в Україні. Тому в структурі департаменту з питань соціально-економічних прав секретаріату Уповноваженого створено відділ, який почав займатися вивченням стану дотримання прав підприємців, а також співпрацювати з цих питань з Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва (голова О.Кужель).

У зверненнях громадян до Уповноваженого з прав людини також наголошується на масовому порушенні прав споживачів. Особа, яка купує, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних потреб, має бути захищеною як споживач.

Конституцією України (ст.42) передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів. Держава безпосередньо регулює відносини між споживачами товарів і їх виробниками, продавцями в умовах різних форм власності, встановлює права споживачів та визначає механізм реалізації державного захисту їх прав. Закон України “Про захист прав споживачів”, прийнятий 12 травня 1991 р., спрямований на безпосереднє вирішення цих питань. Ним передбачено, що споживачі під час придбання, замовлення або використання товарів (робіт, послуг) для задоволення своїх побутових потреб мають право на належну якість товарів, торгівельного та інших видів обслуговування, безпеку товарів. Їм має надаватися необхідна та достовірна інформація про товари, які вони купують. Споживачі можуть звертатися до суду та інших відповідних державних органів за захистом порушених прав, відшкодовувати збитки, завдані товарами (роботами, послугами) неналежної якості, а також шкоди, заподіяної небезпечними для життя і здоров’я людей товарами (роботами, послугами) у випадках, передбачених чинним законодавством.

Проголошені права споживачів, на жаль, не завжди знаходять відповідне забезпечення на практиці. Так, недостатній контроль за сферою виробництва і збуту продукції у ряді випадків обернувся безвідповідальністю за проданий неякісний товар. Придбавши такий товар на базарі чи на приватному підприємстві, покупець позбавлений гарантованого права обміняти його чи одержати сплачені за нього гроші, оскільки ніякого документа покупцеві не видається.

Уповноважений з прав людини вважає, що захист конституційних прав споживачів не може бути вирішено без розв’язання проблеми якості вітчизняної продукції, підвищення її конкурентоспроможності. Цьому має сприяти створення правових, організаційних і матеріально-технічних передумов для того, щоб вітчизняна продукція відповідала міжнародним та європейським стандартам.

Тому слід вітати початок створення в Україні законодавчої бази, яка дасть змогу вести боротьбу з такими негативними явищами, що завдають шкоди здоров’ю людини. З метою зближення законодавства України з законодавством Європейського Союзу Кабінет Міністрів України ще 19 березня 1997 р. прийняв постанову “Про заходи щодо поетапного впровадження в Україні вимог директив Європейського Союзу, санітарних, екологічних, ветеринарних, фітосанітарних норм та міжнародних і європейських стандартів”.

Уповноважений підтримує заходи щодо врегулювання процедури акредитації та врахування положення ратифікованих Україною міжнародних угод і європейських стандартів. Цей процес вимагає від органів державної влади та їх посадових осіб впровадити його таким чином, щоб ефективно забезпечувалися реальні права споживачів. У зв’язку з цим не можна назвати вдалим підхід Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва щодо скасування дії основоположних державних стандартів системи сертифікації УкрСЕРПО, зокрема вимоги до органів з сертифікації систем якості та порядку їх акредитації (рішення комітету №17-06/10 від 21.10.98). Не випадково такий спрощений спосіб запровадження європейських стандартів не знайшов свого часу підтримки Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації, нині, на жаль, ліквідованого.

Малоефективною залишається державна політика стимулювання підприємств з метою створення конкурентоспроможної продукції, незадовільними є заходи в сфері демонополізації і запобігання недобросовісній конкуренції на ринках харчової продукції, сировини і матеріалів для легкої промисловості, нафтопродуктів тощо. На сьогодні понад 50% продукції реалізується без сертифікатів відповідності. Так, у Тернопільській області при перевірці 13 суб’єктів підприємницької діяльності факти реалізації продукції без наявності сертифікатів та свідоцтв про визнання виявлено у 11 суб’єктів (31 найменування продукції з 67 було без сертифіката відповідності, з них 15 – харчової продукції). В Луганській області перевірено 9 підприємств, факти реалізації продукції без сертифікатів відповідності було встановлено на 7, у Львівській – з 33 перевірених найменувань харчової продукції 25 реалізовувались без сертифікатів відповідності.

Уповноважений змушена констатувати, що в державі набувають загрозливих масштабів явища, які порушують права споживачів та негативно впливають на здоров’я людей. Одним із джерел такої загрози є масова реалізація неякісних продовольчих товарів та медикаментів, у тому числі ввезених із-за кордону. Внаслідок заповнення ринку низькоякісною дешевою продовольчою продукцією, що надходить із-за кордону, щорічно десятки тисяч громадян зазнають тяжких отруєнь, трапляються смертельні випадки. Масового характеру набув продаж фальсифікатів не лише вина чи коньяку, а навіть мінеральної води. Вітчизняні виробники в пошуках шляхів виживання все частіше звертаються до імпортних технологій, що передбачають використання незвичної сировини (генетично модифікованих організмів; тварин, вирощених з використанням новітніх гормональних препаратів); значної кількості харчових добавок; нових методів зберігання (опромінення) продуктів тощо. Ввезення неякісної продукції на ринок України іноземними конкурентами змушує українських виробників застосовувати ті ж компоненти, що загрожує втратою суттєвої переваги – довіри українських споживачів до традиційних для України харчових технологій, безпека яких доведена багаторічним досвідом.

Водночас робляться спроби на державному рівні пом’якшити чи скасувати сертифікацію імпортної продукції. Ці дії спрямовані на надання односторонніх переваг іноземним виробникам, порушують єдину національну систему сертифікації в Україні, що суперечить міжнародному та європейському досвіду. Це також надає можливості імпортерам не брати відповідних зобов’язань щодо споживачів України.

Проте комплексне використання тарифних і нетарифних захисних механізмів, передбачених Законами України “Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції” та “Про якість та безпеку харчової продукції і продовольчої сировини” дає змогу у ряді випадків запобігати ввозу на ринок України недоброякісних харчових продуктів. Так, не пройшли процедури сертифікації і не потрапили до споживачів: креветки з Естонії, що містили миш’яку в 9,7 раза більше, ніж передбачено нормативними документами; посуд сталевий з протипригораючим покриттям з Чехії, вміст кобальту в якому перевищував норматив в 7,2 раза, а нікелю в 3,5 раза; коньяки, які виготовлялися зі спирту етилового замість коньячного; сіль кухонна харчова виробництва Ірану, в якій вміст свинцю перевищує норму в два рази, а кадмію – в 10 разів; горілка виробництва Італії, вміст сивушних масел в якій перевищує норму в два рази; масла пальмові виробництва Швеції, забраковані за вмістом перевищених токсичних елементів (свинець, миш’як, залізо); дитячі іграшки виробництва Польщі, Бангладеш, Тайваню з багаторазовим перевищенням токсичних елементів.

В торгівельній мережі України постійно виявляються фальсифіковані товари і продукти, серед яких насамперед – лікеро-горілчані вироби, бо саме їх фальсифікація надає можливість для отримання величезних прибутків. Значна частка їх надходить із закордону. Проте у дієвому механізмі контролю за імпортом лікеро-горілчаної продукції зацікавлені далеко не всі, тому є спроби скасування такого контролю, хоча це повністю відповідає положенням Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським Співтовариством, а також Угоди про технічні бар’єри в торгівлі ГААТ/СОТ.

Як показують звернення до Уповноваженого з прав людини, боротьба з реалізацією неякісних продовольчих товарів та медикаментів сьогодні ведеться недостатньо. Щоб забезпечити права громадян на якісні харчові продукти і предмети побуту, потрібно встановити більш жорстку відповідальність вже за сам факт ввезення в Україну та наступну реалізацію продовольчих товарів, медикаментів, особливо з простроченим терміном їх реалізації, або таких, що не відповідають встановленим вимогам щодо їх якості та безпеки для здоров’я людини. На думку Уповноваженого, тут потрібно вживати заходів, що передбачають не тільки майнову, а й кримінальну відповідальність.

Актуальним залишається питання забезпечення прав споживачів щодо неякісних послуг, наданих державними та комунальними підприємствами. Прикладом брутального порушення прав споживачів може бути колективне звернення до Уповноваженого гр. С.Гулака на інших жителів смт.Братське Миколаївської області щодо проведення перерахунків за недодане тепло у опалювальний сезон 1998/99 рр. Заявники підкреслюють, що належним чином було перераховано гроші за тепло, проте у холодний зимовий період будинки цього тепла не отримали через недостатню роботу відповідних підприємств. Звернення до районних органів державної влади успіху не мали, заяви громадян залишилися без розгляду. Уповноважений змушена була відкрити провадження у справі про порушення прав людини. Подання Уповноваженого з прав людини до Миколаївської обласної державної адміністрації було направлено з проханням розглянути наведені факти та допомогти заявникам. У листі голови облдержадміністрації до Уповноваженого зазначалось, що постачальник послуг повинен здійснювати перерахунки із споживачами за фактично надані послуги після закінчення опалювального періоду; заявникам здійснено перерахунок за недодане тепло, з чим вони погодилися, а керівництву Братської селищної ради та райдержадміністрації запропоновано розглянути питання про зміну системи оплати населення за опалення, а також запропоновано більш уважно ставитися до звернень громадян.

До Уповноваженого з прав людини надійшли звернення з питань надання послуг так званими народними цілителями. На думку авторів звернень, вимоги Указу Президента України “Про заходи щодо врегулювання діяльності у сфері народної та нетрадиційної медицини” практично не виконуються. Сьогодні навіть немає даних про те, скільки в державі людей, які дійсно глибоко вивчили і застосовують народний досвід лікування, тобто не є шарлатанами і не збагачуються на людському горі. За останні п’ять років Міністерство охорони здоров’я України видало понад тисячу ліцензій особам, які займаються фітотерапією, голкорефлексотерапією, мануальною терапією і масажем. Проте без ліцензій ведуть прийом пацієнтів понад 14 тис. цілителів, більшість яких не володіє основами медичних знань. Безконтрольність за їх діяльністю з боку виконавчих органів місцевого самоврядування, державних податкових служб та органів МВС України призводить до ошукування громадян і втрати значних надходжень до державного бюджету. Тому впорядкування діяльності народних цілителів і контролю за їх роботою вкрай необхідне.

Враховуючи наведене, Уповноважений змушена констатувати, що останнім часом у державі погіршився захист прав споживачів, що зумовлено, зокрема, ліквідацією Державного комітету у справах захисту прав споживачів. Численні факти свідчать про те, що закріплені у ст.42 Конституції України принципи свободи підприємницької діяльності, створення необхідних умов для повного здійснення громадянами права на працю, захисту прав споживачів з боку держави не забезпечуються.

Уповноважений з прав людини вважає, що дотримання прав підприємців та споживачів є одним з актуальних завдань органів державної влади усіх рівнів та органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб. Держава має створити належні умови для реалізації конституційного права на здійснення підприємницької діяльності, а також підвищення добробуту громадян України шляхом залучення широких верств населення до цієї діяльності. Уповноважений і надалі привертатиме увагу до захисту прав підприємців та споживачів.

На початок сторінки ^^