Головне меню  >>

V. ПОЛIТИЧНI ПРАВА I СВОБОДИ: ПРОБЛЕМИ ДОТРИМАННЯ ТА ЗАХИСТУ

1. Конституцiйнi виборчi права громадян України

Загальні засади проведення виборів визначаються Конституцією України, міжнародними стандартами в галузі прав людини. Відповідно до ст.71 Основного Закону України вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Згідно з чинними в Україні законами: “Про вибори Президента України” від 8 вересня 1999 р., “Про вибори народних депутатів України” від 24 вересня 1997 р., “Про Центральну виборчу комісію” від 17 грудня 1997 р., “Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим” від 19 лютого 1998 р., “Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” від 14 січня 1998 р., “Про всеукраїнський та місцеві референдуми” від 3 липня 1991 р. обирається Президент України, відбуваються вибори народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, міських голів, депутати органів самоврядування.

Відповідно до вимог зазначених законів 29 березня 1998 р. проведено вибори народних депутатів України. На повторному голосуванні 14 листопада 1999 р. було обрано Президента України.

Відповідно до Закону України “Про вибори народних депутатів України” на 10 вересня 1998 р. було зареєстровано 444 народних депутати України, у тому числі 223 народних депутати у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі та 221 депутат – в одномандатних виборчих округах. У парламенті працює 430 народних обранців, які мають вищу освіту (у минулому скликанні таку освіту мали 398 народних депутатів), науковий ступінь та вчене звання мають 178 парламентаріїв (у минулому скликанні – 154). До Верховної Ради України обрано 36 жінок – народних депутатів України (у минулому скликанні їх було 19). Помітно омолодився парламент і за віком.

Вибори народних депутатів України викликали неабияке зацікавлення світової громадськості – понад 400 представників із 34 країн і міжнародних організацій спостерігали за парламентськими виборами.

Під час парламентських виборів у 1998 р. було зафіксовано непоодинокі випадки порушення прав на вільне волевиявлення громадян. Про це свідчать численні публікації у засобах масової інформації та судові процеси, що відбувалися за позовами учасників виборчої кампанії. Тільки районними (міськими) судами України розглянуто понад 2,5 тис. справ на рішення та дії виборчих комісій щодо спорів, які виникли в ході підготовки і проведення виборів. Водночас є необхідність наголосити на тому, що питання контролю за дотриманням прав громадян на вільне волевиявлення є одним з найскладніших у діяльності Уповноваженого з прав людини.

На думку Уповноваженого, характерним прикладом неодноразового порушення виборчих прав, про що свідчать заяви і звернення, є події у виборчому окрузі №221 м. Києва, які призвели до того, що вибори народного депутата у 1998 і 1999 рр. проводилися тут тричі і тричі визнавалися недійсними. Це є наслідком грубого порушення виборчого законодавства, адже народного депутата України так і не було обрано протягом майже двох років.

Щоб зробити хоча б опосередковані висновки щодо дотримання вимог Закону України “Про вибори народних депутатів України”, важливе значення має аналіз статистичних даних голосування в одномандатних виборчих округах. Йдеться про порівняння кількості виборців, що отримали бюлетені, та тих, які взяли участь у голосуванні. З 26 млн. 754 тис. 184 виборців (71,27%), які прийшли на виборчі дільниці і отримали бюлетені, взяли участь у голосуванні 26 млн. 553 тис. 118 осіб (70,73%). Таким чином, 201 тис. 66 бюлетенів (0,54%) не було опущено в скриньки для голосування, а винесено виборцями з виборчих дільниць. При цьому з виборчих дільниць виборчого округу № 57 (Донецька обл.) було винесено 57 тис. 129 бюлетенів, округу №56 (м. Маріуполь, Донецька обл.) – 56 тис. 28 бюлетенів, №41 (м. Донецьк) – 6 тис. 766 бюлетенів. Для абсолютної більшості округів цей показник, як правило, не перевищував кількох сотень таких бюлетенів, а середній показник по Україні склав 893 бюлетені.

Загальна кількість недійсних бюлетенів характеризує слабку поінформованість громадян щодо механізмів і принципів голосування, низький рівень організації роботи виборчих комісій під час голосування та підрахунку їх результатів. У цілому по Україні під час парламентських виборів у 1998 р. недійсними було визнано 1 млн. 145 тис. 196 бюлетенів. У середньому по виборчому округу такий показник склав 5089 бюлетенів. Проте в окрузі №70 (м. Ужгород) він сягав за 20 тис., в округах №72 та №74 (Закарпатська обл.), №41 (м. Донецьк), №166 (Тернопільська обл.), №204 (Чернівецька обл.), №153 (Рівненська обл.) – за 10 тис. бюлетенів у кожному. Сама система позитивного голосування не виключає можливості ставити додаткові позначки на бюлетенях під час підрахунку голосів, що дає підстави визнавати їх недійсними. Тому Закон України “Про вибори народних депутатів України” потребує ґрунтовного поліпшення щодо чіткості багатьох його положень.

Уповноважений констатує, що фактам маніпуляції з бюлетенями під час голосування не було дано належної оцінки, остаточно не з’ясовано причини цього явища, що дає підстави для звинувачень у фальсифікації результатів виборів під час підрахунку бюлетенів. У той же час недемократичність парламентських виборів 1998 р. не було доведено відповідно до законодавства України.

Через відсутність фінансування виборів до Верховної Ради України, всупереч вимогам чинного закону по мажоритарних округах вибори замість вибулих депутатів тривалий час не проводилися. Це є грубим порушенням конституційного права громадян обирати та бути обраними. Згідно з Конституцією громадяни України мають право брати участь в управлінні державними справами, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та місцевого самоврядування. Цьому мало б сприяти й висування кандидатів під час виборів. Згідно з виборчим законодавством це право належить громадянам України і реалізується політичними партіями, їх виборчими блоками та безпосередньо громадянами шляхом самовисування, а також зборами громадян і трудовими колективами. Проте чинний Закон України “Про вибори Президента України” не передбачає процедури безпосереднього висування громадянина шляхом самовисування його претендентом на найвищу посаду в державі. Є всі підстави стверджувати, що це обмежувало права громадян у процесі висування претендентів кандидатами у Президенти України в 1999 р.

Як свідчать звернення, що надійшли до Уповноваженого з прав людини, організатори зборів виборців з метою висунення конкретної особи у ряді випадків не надавали можливості для обговорення інших кандидатур. У багатьох випадках висування претендентів у кандидати відбувалося за відсутності самих претендентів та їх офіційної згоди на висування.

На думку Уповноваженого, щоб у подальшому запобігти порушенням прав виборців більш правильно було б встановити єдині підходи до висування претендентів у кандидати на будь-яку виборну посаду. При цьому за громадянами як суб’єктами права на висування слід обов’язково закріпити порядок безпосереднього самовисування шляхом подачі відповідної заяви.

На жаль, положення Закону України “Про вибори Президента України” щодо збору підписів виборців на підтримку того чи іншого претендента на кандидата, за умови права на підпис за всіх претендентів у кандидати, породжує негативне ставлення до цієї надзвичайно важливої стадії виборчого процесу, штовхає його учасників до корупційних дій, фактичного продажу підписів виборців та їх фальсифікації, позбавляє можливості здійснити перевірку правильності та законності зібраних підписів.

Відсутність реального механізму перевірки зібраних підписів призвела до того, що Центральною виборчою комісією (ЦВК) шести претендентам було відмовлено в реєстрації кандидатами у Президенти України. Верховним Судом України було встановлено, що ЦВК порушила вимоги закону. Таким чином, виникла ситуація, коли з 15 кандидатів на посаду Президента 9 кандидатів зареєстровані постановою ЦВК як такі, що зібрали не менше 1 млн. підписів, а 6 – зареєстровані ЦВК відповідно до рішень Верховного Суду України.

На думку Уповноваженого з прав людини, для усунення наявних недоліків виборчих процедур доцільно було б законодавчо змінити порядок збору підписів виборців, зменшивши їх кількість та запровадивши більш досконалий порядок засвідчення підписів виборців за місцем проживання.

Практика свідчить, що у багатьох демократичних державах використовується інститут фінансової застави, яку можуть за власним бажанням вносити політичні партії або громадяни, що підтримують конкретного претендента у кандидати. Такий механізм у разі його імплементації в національне законодавство, на думку Уповноваженого, сприяв би зменшенню витрат з Державного бюджету України на проведення виборів та кількості порушень виборчих прав громадян.

З метою оперативного реагування та контролю за станом дотримання конституційних виборчих прав усіх учасників виборчого процесу під час виборів Президента України Уповноваженим з прав людини було започатковано “гарячу лінію”. Це була новація у практиці виборчої кампанії в Україні, яка викликала на адресу Уповноваженого з прав людини сотні усних та письмових звернень у вигляді телефонограм, листів, телеграм, факсових повідомлень. Cуб’єктами звернень до Уповноваженого виступали виборці, представники виборчих штабів, довірені особи кандидатів у Президенти України, об’єднання громадян, спостерігачі і навіть самі кандидати у Президенти України. Всі звернення в Секретаріаті Уповноваженого з прав людини оперативно аналізувалися, і вживалося відповідних заходів щодо усунення порушень виборчих прав громадян України.

Згідно з чинним законодавством України передвиборна агітація — це право вільно і всебічно обговорювати передвиборні програми кандидатів, їх політичні, ділові та особисті якості, вести агітацію “за” або “проти” кандидатів на зборах, мітингах, бесідах, у пресі, на радіо і телебаченні. У ст.31 Закону України “Про вибори Президента України” наголошується, що передвиборна агітація розпочинається після реєстрації ЦВК претендента кандидатом у Президенти України і завершується за один день до дня виборів. Агітація може здійснюватися у будь-яких формах і будь-якими засобами, що не суперечить Конституції та законам України. Попри це не всі громадяни отримали реальну можливість ознайомитися з передвиборними програмами та й з самими кандидатами на посаду Президента України.

Одним з порушень права на вільні вибори під час президентських виборів 1999 р. було недотримання принципу рівних можливостей у ЗМІ. Так, мали місце непоодинокі факти тиску на засоби масової інформації. Наприклад, у м. Луганську було затримано випуск газети “ХХІ век” з матеріалами на підтримку кандидата у Президенти України Євгена Марчука.

У деяких ЗМІ громадяни інших держав, насамперед громадяни Російської Федерації, здійснювали підготовку матеріалів, які фактично були агітаційними. Наприклад, на телеканалах “ІНТЕР”, “УТ-1” вийшли телепрограми “На самом деле”, “Питання дня”, які готувалися за участю експертів з Російської Федерації. У газеті “Факты” друкувалися матеріали агітаційного характеру, авторами яких також були російські іміджмейкери. На жаль, питання заборони інформаційного втручання у виборчий процес під час агітації з боку зарубіжних теле- та радіоорганізацій у законодавстві вирішені не чітко. Жодного з представників ЗМІ за порушення виборчого законодавства не було притягнуто до відповідальності.

Місією спостереження за виборами Бюро демократичних інститутів і прав людини Організації з безпеки та співробітництва в Європі (БДІПЛ/ОБСЄ) та Парламентською Асамблеєю Ради Європи (ПАРЄ) до проблеми забезпечення принципу рівних можливостей у ЗМІ було також привернуто увагу. У заяві цих міжнародних організацій констатується, що “висвітлення передвиборної кампанії засобами масової інформації не відповідало вимогам законодавства, а також зобов’язанням України як країни – учасниці ОБСЄ”.

Уповноважений з прав людини після голосування на виборах Президента України 12 листопада 1999 р. мала особисту зустріч з главою місії БДІПЛ/ОБСЄ в Україні за спостереженням за виборами паном Саймоном Осборном, під час якої було обговорено найбільш актуальні проблеми забезпечення прав громадян України на вільні вибори під час виборчої кампанії 1999 р. Сторони також засвідчили, що відбувалося суттєве втручання державних службовців, а також інших працівників державних органів влади у хід виборчої кампанії. В підсумковому документі місії БДІПЛ/ОБСЄ в Україні під час виборів зафіксовано, що голови держадміністрацій восьми областей на різних рівнях відкрито закликали виборців голосувати за діючого Президента, а державні службовці і працівники освітніх та медичних установ проводили передвиборну агітацію на користь діючого Президента в шести інших областях. До місії спостерігачів надходили заяви щодо правоохоронних органів, які були активно задіяні для реалізації політично мотивованих втручань, а також про розповсюдження працівниками поштових відділень агітаційних матеріалів на підтримку діючого Президента. Порушувалось виборче законодавство та відповідні зобов’язання, які взяла на себе Україна, приєднавшись до ОБСЄ.

Згідно зі ст.19 Конституції України “органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України”. У ст.33 Закону України “Про вибори Президента України” встановлюється принципова заборона на ведення агітації на користь будь-якого кандидата органами державної влади, включаючи судові органи та органи прокуратури, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

Проте ці вимоги порушувалися посадовими особами органів державної влади та представниками місцевих органів влади. Мали місце факти тиску з боку органів державної виконавчої влади та керівників підприємств, установ та організацій на виборців, передусім підлеглих працівників, студентів, з метою спонукання їх до голосування за конкретного кандидата.

Уповноважений з прав людини має констатувати, що в Україні відсутні ефективні механізми контролю за недопущенням втручання посадових і службових осіб органів державної виконавчої влади та органів самоврядування у виборчий процес, що призводить до порушення конституційних прав громадян на вільні вибори.

Під час виборів Президента України на адресу Уповноваженого з прав людини надійшла заява від голови Таращанської районної ради М.Бурківського, депутата Київської обласної ради Г.Вінниченка та інших. У заяві повідомлялося про непоодинокі порушення Закону “Про вибори Президента України” в цьому районі, за якою Уповноваженим з прав людини було відкрито провадження для перевірки фактів на місці. Встановлено, що голова Київської обласної ради М.Баранюк, голова Таращанської райдержадміністрації С.Лола та народний депутат України Т.Засуха грубо порушували право на вільні вибори та з метою сприяння голосуванню за одного з кандидатів у Президенти України чинили тиск на керівників Таращанського району. Зокрема, до районної держадміністрації та до інших державних установ запрошувались керівники підприємств, господарських організацій, вчителі, медпрацівники, де їм відверто пропонувалося підтримати на виборах Президента кандидатуру Л.Кучми. На прохання Голови Верховної Ради України 18 листопада 1999 р. йому було надіслано доповідну записку про наслідки цієї перевірки.

У колективному зверненні шести виборців м. Києва до Уповноваженого з прав людини зазначалося, що у територіальному виборчому окрузі №220, на виборчій дільниці №63 (лікарня №15 Подільського р-ну м.Києва) завідувач відділення від імені головного лікаря 31 жовтня 1999 р. примушував голосувати за конкретного кандидата, а за відмову погрожував негайною випискою з лікарні без належного оформлення відповідних медичних документів. За цим фактом відбувся негайний виїзд на місце представників Уповноваженого з прав людини, що сприяло усуненню порушень проведення виборів відповідно до чинного виборчого законодавства.

За повідомленням довіреної особи кандидата в Президенти України Юрія Костенка, декан факультету енергомеханізації та електрифікації Донецького державного технічного університету В.Тарасевич, використовуючи своє службове становище, примушував студентів брати участь у виборах та голосувати за конкретного кандидата. Оперативно вжиті заходи Уповноваженим сприяли припиненню порушення прав громадян.

У ряді випадків посадові особи органів державної виконавчої влади виявляли надмірне завзяття щодо забезпечення участі громадян у виборах, порушуючи при цьому права людини. Так, громадянка І.Шустерман (Ватутінський р-н м. Києва), мати 7 дітей, звернулася до Уповноваженого зі скаргою на те, що органи паспортної служби відмовили їй у прописці новонародженої дитини, мотивуючи це тим, що прописка займе тривалий час і паспорт заявниці залишатиметься в зазначеній службі і вона не зможе взяти участі в голосуванні. Бажання органів паспортної служби за будь-яких обставин забезпечити участь у голосуванні призвело до порушення прав заявниці. За цим фактом Уповноваженим з метою забезпечення прав заявниці було направлено подання відповідним органам внутрішніх справ для усунення порушень прав людини і громадянина.

До Уповноваженого з прав людини звернулися також довірені особи кандидата у Президенти України Олександра Мороза у Дніпропетровській області, які надали ксерокопії статей у газетах “Зоря” від 28 жовтня 1999 р. та “Днепр вечерний” від 29 жовтня 1999 р., що містили агітаційні заклики голови Дніпропетровської обласної ради Е.Дубініна та Дніпропетровського міського голови М.Швеця на користь одного з кандидатів.

30 жовтня 1999 р. на виборчій дільниці №33 (територіальний виборчий округ №42, Донецька обл.) голова дільничної виборчої комісії фактично брав участь у передвиборній агітації, поширюючи поліграфічну продукцію на підтримку одного з кандидатів. Подібний факт мав місце на виборчій дільниці №62 (територіальний виборчий округ №104 Луганської обл.). Такі дії є порушенням п.1 ст.33 Закону України “Про вибори Президента України”, згідно з яким забороняється участь членів виборчих комісій у передвиборній агітації.

Закон України “Про вибори Президента України” передбачає порядок проведення передвиборної агітації, надає можливість проводити агітацію без будь-яких перешкод та за рівних умов. Проте останні вибори засвідчили, що відсутність у законі відповідальності за порушення виборчого законодавства призводить до численних порушень, безкарності при проведенні агітації, насамперед посадовими і службовими особами органів державної влади та органів місцевого самоврядування. З Луганської та Чернігівської областей надійшли скарги представників передвиборних штабів кандидатів у Президенти України та громадських правозахисних організацій на перешкоди з боку правоохоронних та інших органів державної влади (відсутність спеціальних щитів для розміщення агітаційних матеріалів, безпідставне затримання агітаторів, вилучення агітматеріалів, перешкоди засобам масової інформації) у проведенні ними агітації за свого кандидата. Уповноваженим з прав людини за фактами незаконного втручання посадових осіб у виборчий процес до відповідних обласних прокуратур було направлено урядові телеграми для належного реагування.

Згідно зі ст.33 Закону України “Про вибори Президента України” заборонено проводити агітацію, яка супроводжується наданням виборцям безоплатно або на пільгових умовах товарів, послуг, цінних паперів, грошей, інших матеріальних цінностей. Попри це, як показав перебіг виборчої кампанії, ця норма постійно порушувалася. Зокрема, у ході виборчої кампанії було зорганізовано ряд безоплатних концертів у багатьох містах України на підтримку одного з кандидатів. Окрім того, участь у цих концертах, які мали відверто агітаційний характер, брали участь виконавці, які не є громадянами України, зокрема громадяни Російської Федерації.

Проведення парламентських 1998 р. та президентських 1999 р. виборів засвідчує, що у виборчому процесі набирає обертів застосування так званих антитехнологій, за допомогою яких поширюється недостовірна інформація про кандидатів. Унаслідок застосування таких методів зростає кількість справ про захист честі та гідності у судових органах. Проте механізми цивільно-правової відповідальності належним чином не спрацьовують.

Від виборчих штабів кандидатів на посаду Президента України до Уповноваженого з прав людини надійшли матеріали щодо застосування у передвиборній кампанії фальшивих випусків газет з логотипами “Голосу України” та “Сільських вістей” (м. Тернопіль, тираж – 683 487 примірників), метою яких була дискредитація окремих кандидатів у Президенти України. 31 жовтня 1999 р. правоохоронними органами було затримано гр. С.Салова, який, за повідомленням слідчих органів, у день виборів Президента розповсюджував листівки, виготовлені під логотипом парламентської газети “Голос України”, в яких надруковано сфальсифіковане звернення Верховної Ради до громадян України про державний переворот та смерть діючого Президента. За вказані дії гр. С.Салова було заарештовано і обвинувачено у перешкоджанні здійсненню виборчого права. Проте вини своєї він не визнав. Автори аналогічних матеріалів проти інших кандидатів, на жаль, до цього часу правоохоронцями не встановлені.

Виборча кампанія 1999 р. уперше в Україні була затьмарена насильством. Йдеться про зухвалий напад 2 жовтня 1999 р. біля палацу культури Інгулецького ГЗК м. Кривого Рогу Дніпропетровської області на кандидата у Президенти України Наталію Вітренко під час зустрічі з виборцями. Під час цього замаху постраждала сама Н.Вітренко, а також народні депутати України Н.Лимар і В.Марченко та інші громадяни України (усього 35 осіб). Уповноваженим з прав людини за власною ініціативою терміново було відкрито провадження у справі про порушення прав і свобод людини. В перші ж години відбулася розмова Уповноваженого з прав людини по мобільному зв’язку з В.Марченком, у якій з’ясовані попередні наслідки трагічного нападу. Для детального обстеження обставин порушення виборчих прав громадян у м. Кривий Ріг виїжджали відповідальні працівники Секретаріату Уповноваженого з прав людини. Було відвідано обидві лікарні, де перебували на лікуванні постраждалі, проведено бесіди з кожним постраждалим, а також відбулися зустрічі з працівниками райвідділу міліції, на території якого стався злочин.

Уповноважений з прав людини особисто зустрілася з окремими постраждалими під час замаху, а також з підозрюваними у скоєнні злочину, що перебували у слідчому ізоляторі СБУ. Правоохоронні органи проводять розслідування кримінальної справи за ознаками ст.58 і 17–93 п.”г”,“є” КК України.

На підставі виявлених обставин Уповноважений зазначає, що до цього часу не надана допомога тим постраждалим особам, які на момент замаху не працювали. Насамперед це стосується найбільш постраждалої особи – А.Кушнікової, якій ампутовано ногу. Є необхідність у додаткових заходах соціального захисту щодо шести інших постраждалих від замаху, зокрема, призначення пенсій за інвалідністю, безоплатного забезпечення медикаментами тощо. На захист постраждалих від цієї трагедії, керуючись вимогами ст.15 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, було внесено подання Уповноваженого на ім’я Прем’єр-міністра України щодо надання додаткової матеріальної допомоги потерпілим та відповідного їхнього соціального захисту, а також щодо встановлення довічної пенсії громадянці А.Кушніковій у розмірі, який забезпечив би їй достатній прожитковий рівень.

На думку Уповноваженого, президентські вибори 1999 р. ще раз загострили проблему прописки, яка безпосередньо стосується інтересів багатьох виборців. Враховуючи, що в Україні для значної кількості громадян місце проживання не збігається з місцем прописки, є необхідність у подальшому вдосконаленні системи паспортної реєстрації, узгодженні її з відповідними міжнародними стандартами щодо свободи пересування. Типовим було обмеження прав громадян щодо участі у виборах, які не мають постійної прописки за своїм місцем знаходження, хоча частково вона вирішена для осіб, які перебувають на стаціонарному санаторно-курортному лікуванні, тимчасово перебувають за кордоном або обмежені можливостями пересування, зокрема, перебувають на кораблях у плаванні. За даними Уповноваженого з прав людини, надмірно ускладнений порядок вилучення виборців із списків за місцем їх проживання і внесення до списків за місцем їх фактичного перебування призвів до порушення виборчих прав майже мільйона громадян.

Зверталася увага на обмеження прав осіб, які в день голосування перебували на робочих місцях, у віддалених населених пунктах і не мали реальної можливості дістатися до своїх виборчих дільниць. У цьому відношенні показовим є звернення до Уповноваженого гр. В.Романюка, який прописаний у м. Луганську, а працює та фактично проживає у м. Харкові. З аналогічними скаргами звернулися громадяни М.Волинець та В.Науменко з м. Києва та багато інших, які з таких же причин не мали можливості реалізувати своє право на вільні вибори.

До Уповноваженого з прав людини надходили скарги на неможливість узяти участь у виборах через безпідставне звинувачення виборців у відсутності громадянства України та використання обмеженого кола документів, що посвідчують особу. Насамперед це скарги громадян Н.Криворотенко та Т.Михайлюк (м. Київ, виборча дільниця №214).

Наведені приклади засвідчують, що конституційні виборчі права громадян України певною мірою обмежуються недосконалими положеннями Закону України “Про вибори Президента України”, що позбавило значну кількість громадян України можливості належним чином реалізувати свої виборчі права.

Уповноважений з прав людини вважає за доцільне і можливе запровадження Єдиного державного реєстру виборців України, створеного з застосуванням автоматизованих систем. За зразок можна взяти принципи створення реєстру платників податків фізичних осіб.

Порівняно з парламентськими виборами 1998 р. не відбулося поліпшення стану справ з обліком виборчих бюлетенів. Мало місце наднормативне перевищення кількості виборчих бюлетенів над кількістю виборців. З різних регіонів України до Уповноваженого від довірених осіб кандидатів у Президенти України надійшли повідомлення про факти таких порушень. Зокрема, за інформацією з передвиборного штабу кандидата у Президенти України Василя Онопенка, територіальна виборча комісія виборчого округу №216 м. Києва згідно з протоколом від 25 жовтня 1999 р. отримала від Центральної виборчої комісії 174 578 виборчих бюлетенів. Проте до реєстру тих, що підлягали передачі 89-ти виборчим дільницям зазначеного округу, внесено лише 170 265 бюлетенів. Отже, залишилося нерозподіленими 4303 виборчих бюлетені. Використання таких виборчих бюлетенів на свій розсуд може призвести до зловживань.

У територіальному виборчому окрузі №152 (Рівненська обл.) за кількості виборців 172 102 було отримано 184 147 виборчих бюлетені. Незважаючи на відсутність додаткової заявки, Центральною виборчою комісією було видано додатково ще 4194 виборчі бюлетені, хоча при уточненні списків кількість виборців зменшилася на 6632 особи. З м. Чернігова повідомили, що на ряді дільниць територіального виборчого округу №206 було видано загалом на 1955 виборчих бюлетенів більше. Це підтверджено керівництвом територіальної виборчої комісії цього округу. Голова дільничної виборчої комісії №14 одержав від територіальної виборчої комісії №68 (м. Малин, Житомирська обл.) 629 виборчих бюлетенів на 218 виборців за списком. На виборчій дільниці №6 територіального виборчого округу №210 (Чернігівська обл.) за кількості виборців 2099 було отримано 3065 виборчих бюлетенів.

Перевищення кількості бюлетенів над реальними потребами об’єктивно створювало можливості для порушення виборчих прав громадян. У зв’язку з тим, що виборчі бюлетені є первинним джерелом волевиявлення виборців і основою для потенційної фальсифікації результатів виборів, на думку Уповноваженого з прав людини, необхідно в законодавстві встановити відповідальність за наднормативну видачу виборчим комісіям бюлетенів для голосування.

Уповноваженому з прав людини під час виборів довелося вирішувати й інші неординарні питання. Наприклад, до Уповноваженого звернулися виборці з хутора Максимівщина Полтавської області, які не могли прибути до виборчої дільниці внаслідок її віддаленості (7 км). Негайно було направлено урядову телеграму до виборчої комісії територіального виборчого округу №147. Завдяки своєчасно вжитим заходам умови для реалізації права на голосування громадянам хутора було створено.

Останні парламентські і президентські вибори засвідчили, що на сьогодні в Україні ще не створено надійного ефективного судового захисту порушених виборчих прав шляхом оперативного виконання рішень суду. Так, перед першим туром президентських виборів до Уповноваженого надійшла скарга гр. О.Лузана, довіреної особи кандидата в Президенти України Олександра Базилюка, з приводу невиконання Національною телекомпанією України рішення Верховного Суду України від 25 жовтня 1999 р. щодо надання цьому кандидату ефірного часу на телевізійному каналі УТ-1. Як зазначалося в судовому рішенні, воно підлягало негайному виконанню. За даним фактом Уповноваженим з прав людини оперативно повідомлено Генерального прокурора та міністра юстиції України. Попри всі заходи рішення Верховного Суду України було проігноровано. Як повідомив Уповноваженого з прав людини заступник міністра юстиції України В.Тертичний, рішення Верховного Суду навіть не надійшло до державної виконавчої служби.

На жаль, Уповноважений змушена констатувати, що під час президентських виборів мало місце і таке явище, як переслідування громадян, які працюють у державних і комунальних установах, за участь у виборчій кампанії на підтримку того чи іншого кандидата в Президенти України. Зокрема, до Уповноваженого з прав людини звернувся завідувач відділу культури мешканець м. Ніжина Чернігівської області гр. Л.Шаган з проханням захистити його права у зв’язку з тиском, який чиниться на нього за участь у виборчій кампанії на підтримку кандидата у Президенти України О.Мороза. Щодо захисту прав заявника до Уповноваженого звернулися також керівники Центрального та обласного комітетів Соціалістичної партії України. З проханням прокоментувати цей факт звернувся до Уповноваженого і Надзвичайний та Повноважний Посол Великобританії в Україні пан Роланд Г.Сміт.

На підставі звернення Уповноваженим з прав людини було відкрите провадження у справі про порушення прав гр. Л.Шагана. Міському голові м. Ніжина М.Приходьку внесено подання щодо порушення прав гр. Л.Шагана та пропозиція вжити відповідних заходів. Про цей факт було поінформовано органи прокуратури Чернігівської області. За повідомленням секретаря чернігівського обкому Соціалістичної партії України П.Полтка, після подання Уповноваженого тиск на  заявника було припинено.

До Уповноваженого надійшли звернення про переслідування громадян України органами влади м. Знам’янки Кіровоградської області керівництвом Чуднівської районної держадміністрації Житомирської області, багатьма районними та обласною держадміністраціями Рівненської області за підтримку на виборах того чи іншого кандидата у Президенти України. За цими фактами до органів прокуратури було направлено відповідні матеріали. На жаль, органи прокуратури у багатьох випадках формально поставилися до перевірки порушення конституційних виборчих прав громадян органами влади.

Прогалини у законодавстві щодо відповідальності за порушення виборчого законодавства Верховна Рада України намагалася заповнити шляхом внесення змін до чинних ст. 127–129 Кримінального кодексу України. Зокрема, Законом України від 15 липня 1999 р. розширено склад злочинів щодо брутального порушення виборчого законодавства, насамперед виборчими комісіями та посадовими особами органів влади і місцевого самоврядування, а також посилено кримінальну відповідальність за такі дії.

Проте вимоги ст.50 Закону України “Про вибори Президента України” та ст.52 Закону України “Про вибори народних депутатів України” стосовно відповідальності за їх порушення набули суто декларативного характеру. Переважна більшість скарг, що надійшли на ім’я Уповноваженого, пов’язана саме з порушеннями, за які не передбачено відповідальності.

Водночас Уповноважений з прав людини зазначає, що Закон України “Про вибори Президента України” надає можливості для здійснення контролю за визначенням результатів голосування. Кожен кандидат і політична партія, які висунули свого кандидата, мали можливість делегувати представників до територіальних та дільничних виборчих комісій, визначити спостерігачів у всіх виборчих комісіях під час голосування та брати участь у визначенні результатів виборів, чим вони широко скористалися під час виборів. Про це свідчать і результати голосування (табл. 5.1).

Таблиця 5.1. Голосування по єдиному загальнодержавному одномандатному виборчому округу на виборах Президента України 31 жовтня 1999 р.

Проте повністю запобігти порушенням виборчих прав під час підрахунку виборчих бюлетенів за наслідками виборів все ж таки не вдалося. Так, до Уповноваженого надійшло повідомлення про факт фальсифікації протоколу про результати голосування на виборчій дільниці №247 територіального виборчого округу №69 Житомирської області. Як повідомила прокуратура Житомирської області, за перевіркою фактів про порушення виборчого законодавства в цьому окрузі було встановлено, що 14 листопада 1999 р. після завершення голосування на зазначеній виборчій дільниці в с. Волосівка Чуднівського району за результатами підрахунку голосів було складено протокол дільничної виборчої комісії про підсумки голосування, відповідно до якого за кандидата в Президенти України Леоніда Кучму подано 104 голоси, за кандидата в Президенти Петра Симоненка – 334 голоси. Один примірник цього протоколу було вивішено, як того вимагає Закон “Про вибори Президента України”, на виборчій дільниці. Одначе, побоюючись таких наслідків голосування, голова дільничної виборчої комісії Н.Розмаїта та секретар дільничної комісії Н.Мельник склали завідомо неправдивий протокол із зазначенням у ньому підсумків голосування, за яким перевагу на виборах одержав кандидат у Президенти України Л.Кучма. Та при опрацюванні виборчих документів у територіальній виборчій комісії було виявлено недостовірність поданого протоколу і прийнято рішення про перерахування голосів за наявними виборчими бюлетенями. Було підтверджено дійсні результати голосування і саме вони були подані до Центральної виборчої комісії для визначення результатів виборів Президента України. Попри це прокурор Чуднівського району відмовив у порушенні кримінальної справи проти голови і секретаря цієї виборчої комісії у відповідності з п.2 ст.6 КПК України – за відсутністю складу злочину. Як зазначалось у відповіді прокуратури, “в результаті фальсифікації виборчого документа негативних наслідків не настало, оскільки після перерахунку голосів було встановлено достовірність результатів голосування, а голова дільничної виборчої комісії Н.Розмаїта та секретар комісії Н.Мельник вчинили протиправні дії, в яких формально і містяться ознаки злочину, проте без наміру вплинути у такий спосіб на результати виборів”.

Уповноважений з прав людини звернулася до Генерального прокурора України з проханням об’єктивно розібратися в порушенні виборчих прав згідно з законодавством. У відповіді прокуратури Житомирської області, яка проводила перевірку за дорученням Генеральної прокуратури України, було зазначено, що підстав для порушення кримінальної справи за ч.3 ст.128 КК України не вбачається. Уповноважений вважає, що така позиція прокуратури не тільки не сприяє поновленню законності, а й – запобіганню фальсифікаціям виборчих документів у майбутньому.

Результати повторного голосування по єдиному загальнодержавному одномандатному виборчому округу на виборах Президента України 14 листопада 1999 р. засвідчують таке:

На ім’я Уповноваженого від кандидата у Президенти України П.Симоненка надійшла заява та матеріали щодо порушення конституційних виборчих прав при проведенні 14 листопада 1999 р. повторного голосування по виборах Президента України. Виходячи з необхідності захисту прав громадян на вільні вибори, Уповноважений звернулася до Генерального прокурора України М.Потебенька з проханням перевірити ці матеріали стосовно наявності ознак адміністративних правопорушень чи злочинів та вжити передбачених законом заходів. Низка звернень щодо порушення права на вільні вибори надійшла від передвиборних штабів та довірених осіб інших кандидатів у Президенти України, на підставі яких Уповноваженим було відкрито провадження і направлено за належністю документи для перевірок.

Таким чином, Уповноважений з прав людини має констатувати, що державна влада не забезпечила належного захисту конституційних виборчих прав громадян України під час парламентських 1998 р. та президентських 1999 р. виборів та повною мірою не створила належні умови для вільного волевиявлення цих прав. Суттєві недоліки у чинному виборчому законодавстві створюють лазівки для порушень конституційних прав громадян брати участь в управлінні державними справами, вільно обирати і бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Виборче законодавство має виключати суб’єктивні оцінки наслідків майбутніх виборів, а його правові норми повинні слугувати забезпеченню прав громадян і встановленню справедливості, а не перетворюватись на знаряддя політичної боротьби. Потрібні зусилля всіх гілок влади для виправлення цього становища, зокрема, й шляхом встановлення чіткої відповідальності за порушення прав громадянина під час виборів.

На початок сторінки ^^