Головне меню  >>

IV. ГРОМАДЯНСЬКI ТА ОСОБИСТI ПРАВА В УКРАЇНI:
СТАН ЗАКОНОДАВЧОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ I РЕАЛIЗАЦIЇ

7. Захист прав громадян України за її межами

Україна, як передбачено частиною третьою ст.25 Конституції України, гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами. Така ж норма міститься у ст.8 Закону України “Про громадянство України”. Вона спрямована на законодавче забезпечення реалізації зазначеного конституційного положення.

Забезпечувати громадянам України можливість користуватися у повному обсязі правами, наданими їм законодавством країни перебування, міжнародними договорами, учасницями яких є Україна і держава перебування, захищати їх інтереси, що охороняються законом, а в разі потреби – вживати заходів щодо поновлення порушених прав громадян України мають дипломатичні представництва і консульські установи України, їх посадові особи. Проте звернення громадян до Уповноваженого з прав людини свідчать про численні порушення прав громадян у країнах перебування, і водночас відновленню порушених прав закордонні та інші державні установи України приділяють недостатню увагу. Тому реалізація права на державний захист українських громадян, де б вони не перебували, потребує створення більш гнучких юридичних механізмів і об’єднання для цього спільних зусиль широкого кола державних інституцій.

Тому не випадково до cфери застосування Закону “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” відповідно до його ст.2 належать відносини, що виникають при реалізації прав і свобод людини незалежно від місця перебування громадян України. Це зобов’язує сприяти захисту прав громадян України, які перебувають за її межами, у разі їх порушення та звернення за допомогою до Уповноваженого.

Захист прав громадян України, які виїхали на роботу за кордон. Від часу проголошення державної незалежності перед Україною постала нова проблема, пов’язана із захистом прав українських громадян, які виїхали за кордон у пошуках роботи. У зв’язку із загостренням ситуації на внутрішньому ринку праці, зростанням безробіття, затримками з виплатами заробітної плати виїзди за кордон з метою заробітку стали засобом виживання для багатьох українських сімей.

За даними прикордонної служби України, в 1999 р. з України за кордон виїхало 12,3 млн. громадян України. Скільки з них повернулися, а скільки залишилися там, – не відомо. Не фіксуються й дані про тих, хто виїздить через кордони країн СНД, зокрема до Росії. Проте до Уповноваженого з прав людини, Міністерства праці та соціальної політики, Міністерства внутрішніх справ, Міністерства закордонних справ надходять десятки тисяч листів і скарг від громадян України, які потрапили за кордоном у скрутне становище.

За даними Мінпраці, у 1999 р. працевлаштувалися за кордоном 28,2 тис. громадян України, з яких у країнах СНД, зокрема в Росії та Молдові, працювали 960 осіб, за межами СНД – 27,3 тис. осіб. Найбільше наших співвітчизників працевлаштувалось у Греції – 8,6 тис., Чехії – 4,9 тис., на Кіпрі – 2,8 тис., у Німеччині – 1,3 тис. осіб. Географія країн, в яких працюють українці, включає Болгарію, Великобританію, Ізраїль, Іспанію, Італію, ОАЕ, Польщу, Словаччину, США, Туреччину, Швейцарію, Нідерланди, Іран, Індію, Ліберію, Мальту, Ірландію, Норвегію, Нову Зеландію та інші.

Проте офіційна статистика щодо трудящих-мігрантів з України не відображає реальної картини трудової міграції з нашої країни, оскільки переважна більшість наших співвітчизників працевлаштовується за кордоном самостійно, до того ж – нелегально. За оцінками фахівців, кількість заробітчан з України в зарубіжних країнах набагато більша і коливається від 500 тис. до 2 млн. осіб на рік. Так, за приблизними підрахунками Посольства України в Іспанії, до цієї країни в 1998–1999 рр. прибуло близько 15 тис. громадян України, передусім з економічних мотивів. Посольству важко відстежувати процес нової хвилі імміграції українців до цієї країни. Ліберальне місцеве законодавство робить можливим перебування іноземців тут фактично нелегально. Вони працюють на сезонних роботах і тому часто залишаються без засобів для існування, проте нерідко і не бажають повертатися додому. А відтак окремі з них вдаються до дрібних злочинів, а згодом і до більш серйозних. Крім того, що особливо характерно для Іспанії, приїзд сюди українців на роботу намагаються контролювати кримінальні структури з-поміж вихідців з України та інших колишніх республік СРСР. З метою запобігання таким випадкам Посольство неодноразово зверталося до вищого керівництва правоохоронних органів Іспанії, у міру можливості проводить роботу серед трудової міграції з України.

Не кращі умови перебування громадян України на заробітках у Польщі. Під час перебування з робочим візитом у цій країні Уповноваженому з прав людини вдалося з’ясувати в Посольстві України у Польщі, що українсько-польський кордон щорічно перетинає 5–5,6 млн. українців, з них від 60 до 80 тис. осіб залишається на роботу у цій країні. Перебування українців у Польщі переважно нелегальне і небезпечне для їх життя і здоров’я. Про це свідчать такі дані. В 1998 р. до консульського відділу Посольства України в Польщі звернулося майже 3 тис. громадян України, які на території цієї країни потрапили у складну ситуацію – стали жертвами скоєння проти них злочину, в результаті чого залишилися без документів та засобів до існування. В 1999 р. порівняно з попередніми роками майже в 10 разів зросла кількість смертей громадян України, які перебували у Польщі, через нещасні випадки. Майже 80% від загальної кількості смертей через нещасні випадки припадає на громадян України, які працювали (здебільшого нелегально) на будівництві. В 1999 р. в Україну вивезено 170 померлих та 14 тяжкохворих українських громадян. Оскільки українські громадяни в Польщі працюють здебільшого нелегально, то в умовах високого рівня безробіття у цій країні їм доводиться виконувати найбільш важку, некваліфіковану роботу, нерідко зазнавати дискримінації, бути соціально не захищеними, позбавленими змоги отримати медичну допомогу. Все це змусило Посольство України в Польщі проаналізувати зазначену проблему і підготувати спеціальну доповідну записку “Про стан безпеки українців у Польщі”, яка була направлена відповідним органам державної влади України. Особливої актуальності набуває проблема врегулювання на міждержавному рівні надання медичних послуг громадянам України, які перебувають у Польщі, і польським громадянам, котрі перебувають в Україні.

У Чехії в 1998–1999 рр. легально (за трудовою угодою) і нелегально працювали 100–120 тис. громадян України. Відповідно до Угоди між урядами Чехії і України про взаємне працевлаштування громадян Чехія виділяє щорічну певну квоту для українських громадян. Однак ця квота не використовується у повному обсязі, чим нерідко користуються представники кримінальних структур.

Уповноважений постійно співпрацює з посольствами України в цих країнах, з відповідними державними органами України, з омбудсманами та неурядовими організаціями інших країн для захисту прав людини і громадянина, сприяє поглибленню міждержавних взаємин у цій галузі. Для захисту прав трудящих-мігрантів з України за кордоном відповідними державними органами здійснюється робота з укладання угод про працевлаштування та соціальне забезпечення із зарубіжними країнами. Зокрема, такі угоди вже підписано з Білоруссю, Вірменією, В’єтнамом, Латвією, Литвою, Молдовою, Польщею, Росією, Словаччиною, Чехією. Ведеться робота щодо укладення таких угод з урядами Казахстану, Ірану, Швейцарії, Кіпру, Угорщини. Кабінет Міністрів України затвердив “Заходи щодо формування системи соціального захисту українських трудящих-мігрантів та регулювання зовнішньої трудової міграції на 1999 рік”. Через дипломатичні представництва Україна надає допомогу трудящим-мігрантам у країнах їх перебування. Проте значна кількість наших співвітчизників за кордоном залишається без належного правового захисту.

Уповноважений з прав людини вважає, що питання забезпечення прав та законних інтересів громадян України за кордоном мають постійно враховуватися при укладанні міжнародних договорів та під час міждержавних контактів.

Захист прав громадян України, які стали заручниками. Особливої гостроти набула у світі проблема боротьби із захопленням заручників. Останнім часом почастішали випадки, коли українські громадяни стають заручниками. Впливати на такі випадки надзвичайно складно. Попри все з моменту створення інституції Уповноважений приділяє розв’язанню цієї проблеми значної уваги і рішуче захищає права українських громадян, які потрапляють у стан заручників.

Упродовж 1998–1999 рр. Уповноважений з прав людини відстежувала ситуацію щодо 25 українських суден, заарештованих в іноземних портах, на яких утримувалися як заручники 234 громадянина України. Як з’ясувалося під час провадження Уповноваженого, відповідні міністерства і відомства навіть не володіли інформацією про кількість заарештованих суден. Зокрема, за інформацією МЗС України, надісланою Уповноваженому з прав людини у січні 1999 р., зазначалося: “На даний момент у МЗС України перебувають на контролі справи 13 заарештованих суден, значна частина яких належить ДСК “Чорноморське морське пароплавство”. За даними СБУ, в іноземних портах було затримано 17 таких суден, на яких перебувало 168 громадян України. За інформацією Міністерства транспорту, було затримано лише 11 суден. За підрахунками Секретаріату Уповноваженого, за роки незалежності України в морських портах різних країн світу було затримано і заарештовано понад 150 суден з українськими екіпажами.

24 травня 1998 р. за зверненням матерів та дружин членів екіпажу теплохода “Дюбай Валюр” (“Dubai Valour”) Уповноваженим з прав людини було відкрито провадження у справі затримання і повернення на Батьківщину 27 членів екіпажу цього судна, заарештованого ще 8 серпня 1997 р. у порту Сапеле (Нігерія). На той час наші співвітчизники вже перебували на борту заарештованого судна більше року, з них 9 місяців – у жахливих умовах тотального знущання і приниження людської гідності. На рівні Уряду України нічого не робилося щодо захисту прав і повернення на Батьківщину громадян України.

У ході провадження Уповноваженим з прав людини було встановлено, що 28 квітня 1997 р. з м.Донецька екіпаж у складі 27 моряків, висококваліфікованих та дисциплінованих фахівців, які пропрацювали в Азовському морському пароплавстві по 15–30 років, прибув у порт Джебель-Алі (ОАЕ) для роботи за контрактом на теплоході “Дюбай Валюр”, зареєстрованому на Мальті, порт приписки – Валетта. Екіпаж теплохода працював за контрактом із спільною українсько-еміратською компанією “GAZCO Dubai”, заснованою Азовським морським пароплавством (Україна) та “Sharaf Shipping Egmen” (ОАЕ).

Компанія “GAZCO Dubai” уклала угоду з нігерійською компанією “Lonestar Drilling Co LTD” про перевезення на теплоході “Дюбай Валюр” використаного бурового обладнання. Прямуючи з вантажем до Нігерії, 5 липня 1997 р. “Dubai Valour” потрапив у жорстокий шторм. Частина вантажу, закріпленого на верхній палубі (7 місць), була зірвана хвилями в океан.

За оцінками незалежних міжнародних експертів, загальна вартість збитків не перевищувала 200 тис. доларів, але компанія “Lonestar” на погашення втрат почала вимагати 15–17 млн. доларів. Ці обставини призвели до затяжного конфлікту. 8 серпня 1997 р. за позовом власника вантажу в порту Сапеле судно було заарештоване. 19 вересня 1997 р., незважаючи на рішення суду про звільнення теплохода з-під арешту, судно було обстріляне й захоплене озброєними людьми, найнятими компанією “Lonestar”.

Рішенням федерального Верховного суду Нігерії 22 серпня 1997 р. судно було звільнене з-під арешту під заставу в 1 млн. доларів. Страхова компанія “P & I Club” погодилася внести зазначену суму, але це судове рішення теж не було виконано. 23 вересня 1997 р. під загрозою застосування зброї судно остаточно було заблоковано. 30 вересня 1997 р. на вимогу власника вантажу – впливового вождя місцевого племені Хемфрі Ідісі суд призупинив виконання рішення про звільнення “Дюбай Валюр”, а 1 жовтня 1997 р. представники міграційної служби Нігерії вилучили у членів екіпажу всі судові документи та паспорти громадян України.

Термін дії контракту екіпажу закінчився 28 лютого 1998 р., але позивач перешкоджав заміні членів екіпажу. Громадяни України фактично опинилися в полоні, судно для них перетворилося на в’язницю, вони стали заручниками комерційного спору між судновласником та позивачем. За період блокади заручники жодного разу не виходили на берег. Арештованим постійно створювалися перешкоди в постачанні питною водою, продуктами харчування тощо. Всі члені екіпажу тяжко перехворіли на черевний тиф, малярію та інші небезпечні хвороби. Деякі перехворіли неодноразово.

У зв’язку з провадженням, відкритим у справі про порушення прав і свобод громадян України членів екіпажу теплохода “Дюбай Валюр”, Уповноважений з прав людини 5 червня 1998 р. звернулася з поданням до міністра закордонних справ України Б.Тарасюка, в якому висловила прохання терміново направити ноту в МЗС Російської Федерації з проханням надання консульського захисту громадянам України та ноту до представника Нігерії при ООН щодо сприяння поверненню на Батьківщину громадян України. Крім того, у листі зверталась увага на те, що восени 1997 р. у Нігерії перебувала урядова делегація нашої держави, до складу якої входили і представники МЗС України, однак ніхто не поцікавився долею українських моряків і не запропонував нігерійському урядові надати їм відповідну допомогу. Одночасно відповідно до ст.2, 13 та 17 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” було розпочато перевірку за конкретним фактом утримання як заручників у Нігерії громадян України, під час якого з метою передусім моральної підтримки було налагоджено постійний радіозв’язок із членами затриманого екіпажу (остання радіофаксограма від капітана О.Шульгіна отримана Уповноваженим 3 березня 1999 р.).

З питань повернення громадян України Уповноважений неодноразово зверталася до заступників міністра закордонних справ О.Чалого, О.Майданника, Ю.Рилача, організувала ряд робочих зустрічей відповідальних працівників Секретаріату Уповноваженого з прав людини зі співробітниками консульського управління МЗС України. Оскільки в Нігерії немає дипломатичного представництва України, Уповноважений провела зустрічі з послами Канади, Російської Федерації, США в Україні щодо можливої підтримки українських моряків дипломатичними установами цих країн. Було направлено листи Постійному представнику України при ООН В.Єльченку, головуючому на 52-й сесії Генеральної Асамблеї ООН Г.Удовенку з проханням вжити відповідних заходів через структури ООН. Надзвичайно важливими виявилися контакти Уповноваженого з прав людини з головою Міжнародної неурядової організації “Центру захисту прав моряків” (штаб-квартира у Великій Британії, Лондон) Дугласом Б. Стівенсоном, який доклав чимало особистих зусиль щодо врятування українських моряків.

За дорученням керівництва МЗС Російської Федерації Тимчасовий Повірений у справах РФ у Нігерії Г.Петров, з яким Уповноважений з прав людини встановила постійний телефонний зв’язок, безпосередньо надавав дипломатичну підтримку українським морякам. 19 червня 1998 р. у Лагосі відбулося чергове засідання федерального Верховного суду Нігерії, який прийняв рішення про звільнення українського екіпажу.

За дорученням керівництва МЗС нашої країни до операції по визволенню українських моряків було підключено досвідченого дипломата – Надзвичайного і Повноважного Посла України в Єгипті – І.Кулебу, а також консула України в Каірі О.Сокорчука. З ними Уповноважений постійно підтримувала телефонний зв’язок з приводу звільнення затриманих. 20 липня 1998 р. разом з Тимчасовим Повіреним у справах Російської Федерації у Нігерії Г.Петровим у надзвичайно складній обстановці вони доставили листа особисто Президентові Нігерії генералу Абдулсаламу Абубакару. Завдяки вжитим заходам з великими труднощами вдалося звільнити 23 члена екіпажу, одночасно виконуючи умову – залишити на борту чотирьох осіб старшого командного складу: капітана О.Шульгіна, старшого помічника А.Тиркіна, старшого механіка Ю.Нефедова та начальника радіостанції В.Тимченка. Евакуація заручників здійснювалась на автомобілях російського Посольства. Попри дипломатичні номери і прапор Російської Федерації під час визволення членів екіпажу учасників операції обстріляли та закидали камінням люди вождя Х.Ідісі.

Треба відзначити, що певну допомога у проведенні зазначеної операції було надано з боку Уільяма Тваддела – Надзвичайного та Повноважного Посла США в Нігерії, п. Чикадо – колишнього посла Нігерії у СРСР, на той час державного секретаря в МЗС Нігерії.

Завдяки співпраці багатьох людей вдалося звільнити переважну більшість – 23 з 27 українських моряків теплохода “Дюбай Валюр”.

З цього приводу в радіограмі капітана О.Шульгіна від 24 липня 1998 р. зазначено (цитується мовою оригіналу): “Уважаемая Нина Ивановна... ранее мы обращались к Вам за помощью, и большая работа уже проведена – 23 члена экипажа находятся дома. Весь экипаж искренне благодарен Вам за оказанную помощь и поддержку. Четверо оставлены на судне...”

17 вересня 1998 р. Уповноважений з прав людини направила листа Президентові Росії Б.Єльцину з подякою за надану російськими дипломатами допомогу при визволенні українських громадян. Зокрема, в листі зазначалося, що (цитується мовою оригіналу) “...в результате инициативы Уполномоченного по правам человека при взаимодействии Министерств иностранных дел Украины и России удалось освободить 23 заложника из 27.

Сообщаю Вам, господин Президент, что дипломаты Посольства РФ в Нигерии вместе с украинскими дипломатами не только участвовали в этой акции доброй воли, но и проявили в сложных условиях Нигерии образец мужества и благородства в духе дружбы славянских народов. Это первая совместная акция такого характера дипломатов наших стран за последние годы.

Вопросы защиты прав человека выходят за рамки узконациональных интересов. Жизнь каждого человека бесценна, поэтому надеюсь на Ваше содействие в дальнейших совместных действиях по освобождению оставшихся в Нигерии заложников – украинских моряков...”

Уповноважений продовжила боротьбу за звільнення чотирьох громадян України, яких було залишено на судні.

Під час офіційного візиту Уповноваженого з прав людини до Російської Федерації у березні 1999 р. питання надання допомоги у справі визволення чотирьох українських моряків-заручників було порушено під час зустрічі з заступником міністра закордонних справ Російської Федерації І.Сергєєвим та представниками консульського управління МЗС Росії. Спільно з Уповноваженим з прав людини в РФ О.Мироновим за підсумками цієї важливої зустрічі було дано в Москві прес-конференцію для журналістів російських і українських ЗМІ.

Відповідно до доручення керівництва МЗС Російської Федерації Тимчасовий Повірений у справах РФ у Нігерії Г.Петров продовжив акцію по рятуванню чотирьох українських моряків-заручників. Уповноважений з прав людини майже щодня підтримувала з ним телефонний зв’язок.

Наслідком ужитих заходів 11 травня 1999 р. відбулося звільнення решти членів екіпажу теплохода “Дюбай Валюр” у складі чотирьох осіб, 2 червня 1999 р. вони повернулися на Батьківщину.

Так завдяки активній позиції Уповноваженого з прав людини було завершено визволення та повернення на Батьківщину громадян України, відновлено їх права. В інформації міністерства закордонних справ України для ЗМІ повідомлялось: “Багато зусиль у вирішенні цього питання доклала Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Ніна Карпачова”.

11 серпня 1998 р. Уповноваженим з прав людини було розпочато аналогічне провадження. Цього дня на особистому прийомі Уповноваженого від імені рідних і близьких членів екіпажу теплохода “Глобал Скай” (“Global Sky”) звернулися дружина капітана теплохода С.Золотарьова та мати третього помічника капітана А.Данилова. У своєму зверненні вони скаржились на бездіяльність керівників державних відомств України і наполягали на захисті прав громадян України в Єгипті та поверненні на батьківщину 23-х членів екіпажу цього судна, серед яких – дві жінки.

Відкривши провадження та здійснюючи перевірку цієї справи, Уповноваженим з прав людини було встановлено, що контейнеровоз “Глобал Скай” – власність України, перебував під операторством ДСК “Чорноморське морське пароплавство”. У серпні 1996 р. судно було передане ліберійській офшорній компанії “Hibeta Shipping Ltd”, яка знаходиться не в Ліберії, а в Одесі, і курсувало під прапором Сент-Вінсенту і Гренадіни, з портом приписки – у Кінгстауні. Тривалий час корабель перебував у тайм-чартері в компанії “Глобал Контейнер Лайнс”. Понад 8 місяців (15 червня 1997 р. – 26 березня 1998 р.) судно стояло у порту Шарджа (Індія). За цей час попередній екіпаж переніс всі труднощі, які випадають на долю моряків заарештованих кораблів. Капітан В.Беринський не витримав такого ставлення керівництва ДСК “Чорноморське морське пароплавство” до членів екіпажу і в стані нервово-психологічного стресу покінчив життя самогубством. На корабель прибув змінний екіпаж, до складу якого входили 23 громадянина України на чолі з капітаном В.Тимофеєвим.

Встановивши радіозв’язок з капітаном теплохода “Глобал Скай”, Уповноваженим було з’ясовано, що під час якірної стоянки 3 червня 1998 р. на неозброєних цивільних моряків напали 34 єгипетські спецназівці і, застосувавши вогнепальну зброю, захопили судно. Під час обстрілу був поранений четвертий механік, члени екіпажу побиті і пограбовані. Особисті збитки громадян України становили понад 70 тис. доларів. Під конвоєм корабля ВМС Єгипту судно “Глобал Скай” було пришвартоване до причалу порту Суец. Капітана теплохода В.В. Тимофеєва заарештували і в кайданах відправили до в’язниці, де тримали більше тижня, після чого звільнили під заставу 1500 доларів США.

В особистій телефонній розмові з Уповноваженим з прав людини капітан В.Тимофеєв підкреслив, що дії єгипетських військових стосовно членів екіпажу нічим не обгрунтовані й не виправдані. Все, що сталося, є грубим порушенням норм міжнародного морського права. Водночас, на його думку, за винятком збройного нападу, акція з арештом теплохода “Глобал Скай” була заздалегідь спланована і її метою було за безцінь привласнити судно.

Уповноважений з прав людини звернулася до Надзвичайного і Повноважного посла України в Єгипті І.Кулеби (серпень 1998 р.). Посол і консул України зустрілися з членами екіпажу теплохода, але питання захисту та повернення на батьківщину скривджених і пограбованих громадян України залишилося відкритим. Тому 18 серпня 1998 р. Уповноважений з прав людини надіслала подання міністру закордонних справ України Б.Тарасюку, 1 вересня 1998 р. – міністру транспорту України І.Данькевичу та президенту ДСК “Чорноморське морське пароплавство” С.Мелащенку з вимогою терміново вжити конкретних заходів щодо прискорення визволення і повернення членів екіпажу “Глобал Скай” на Батьківщину.

У ході провадження Уповноважений з прав людини отримала письмові відповіді про те, що розвиток подій у цій справі перебуває під постійним контролем дипломатичного представництва України в Єгипті та МЗС України, Укррічфлоту і ДСК “ЧМП”. Завдяки спільним зусиллям 30 січня 1999 р., тобто через 15,5 місяці від початку рейсу, екіпаж теплохода (за винятком капітана) повернувся до Одеси. Завдяки додатково вжитим заходам Уповноваженим з прав людини і Посольством України в Єгипті капітана В.Тимофеєва вдалося повернути в Україну 17 квітня 1999 р.

З подібних питань до Уповноваженого зверталися за цей час і члени інших екіпажів кораблів, зокрема “Свєт”, “Світловодськ” та інші. В листі до міністра закордонних справ України Б.Тарасюка від 6 листопада 1998 р. Уповноважений звернула увагу на те, що на той час лише в ДСК “ЧМП” налічувалося 11 заарештованих кораблів і пропонувала співпрацю у вирішенні питання звільнення громадян України, що перебували на цих кораблях.

За підсумками проваджень Уповноваженим з прав людини було зроблено узагальнення інформації щодо заарештованих українських суден, а також суден з українськими екіпажами. Уповноважений вважає, що основними причинами цих арештів є:

– невиплата ДСК “ЧМП” та іншими державними і приватними судноплавними компаніями своїх боргів іноземним фірмам за обслуговування суден в іноземних портах;

– арешт суден за надуманими звинуваченнями з наступним їх продажем за безцінь;

– позови адвокатів на користь членів екіпажів до компаній, яким належать судна, з приводу заборгованості з заробітної плати;

– незаконний промисел іноземних держав та перевезення контрабандних товарів з використанням українських екіпажів;

– порушення українськими екіпажами міжнародних і місцевих правил судноплавства;

– невідповідність технічного стану суден та бортової документації міжнародним вимогам і стандартам;

§ недотримання українськими судноплавними компаніями умов комерційних угод тощо.

Уповноважений з прав людини вважає, що з метою недопущення утримання громадян України як заручників під час арешту українських кораблів в іноземних портах має бути створений у структурі МЗС підрозділ по контролю за випадками арешту кораблів під українським прапором, а також під прапорами зарубіжних країн, на яких працюють українські команди; відповідним нормативно-правовим актом зобов’язати українських власників кораблів, спільних і іноземних підприємств, які знаходяться в Україні і наймають українських моряків, повідомляти МЗС про всі випадки арештів кораблів з українськими екіпажами.

Крім цього Уповноважений з прав людини вважає, що Кабінету Міністрів необхідно зобов’язати міністерства транспорту, юстиції, праці та соціальної політики України, силові структури України відповідно до їх компетенції:

– визначати порядок укладання договорів найму між моряками і судновласниками або крюінговими компаніями, що їх представляють;

– запровадити в державі єдину централізовану сертифікацію членів екіпажів згідно з вимогами національних українських правил, а також міжнародних конвенцій щодо безпеки мореплавства;

– узгоджувати з МЗС України дії щодо визволення українських громадян і суден з-під арешту;

– запровадити обов’язкове страхування екіпажів, до складу яких входять громадяни України, а також суден з державною формою власності з метою відшкодування збитків у випадках їх незаконного арешту;

– організувати контроль за цільовим використанням бюджетних коштів, призначених для погашення боргів із заробітної плати членам екіпажів.

Зважаючи на те що українські моряки, потрапляючи у скрутні умови за кордоном, залишаються практично незахищеними, Уповноважений з прав людини звернулася до міністра закордонних справ України Б.Тарасюка щодо необхідності термінового внесення на ратифікацію до Верховної Ради України Конвенції ООН з морського права 1982 р., яка передбачає відповідний механізм захисту прав людини у Гаазькому суді. Наполегливі дії Уповноваженого з прав людини спільно з Міністерством закордонних справ щодо визволення і повернення на Батьківщину українських громадян – членів екіпажів заарештованих суден значною мірою сприяли прискореному приєднанню України до Конвенції ООН з морського права 1982 р. 3 червня 1999 р. Верховною Радою України було прийнято Закон України “Про ратифікацію Конвенції Організації Об’єднаних Націй з морського права 1982 р. та Угоди про імплементацію частини XI Конвенції ООН з морського права 1982 року”.

Захист прав громадян України, затриманих правоохоронними органами інших держав. Чимало громадян України, які виїхали за її межі, затримуються правоохоронними органами різних країн за порушення правил перебування в цих країнах, а також за скоєння кримінальних злочинів чи інших правопорушень.

Уповноважений з прав людини вважає за необхідне захищати права громадян України і тоді, коли вони перебувають у місцях ув’язнення за кордоном. Зокрема, на початку лютого 1999 р. Уповноважений відвідала один із слідчих ізоляторів м.Белоленка (Польща), в якому утримуються 17 наших співвітчизників. Умови утримання в ньому набагато кращі, ніж в українських СІЗО (цей польський ізолятор розраховано на 1241 місце, фактично в ньому перебувало на той час 1010 осіб, у тому числі – 60 іноземців. Затримані з України, з якими спілкувалася Уповноважений (переважно це були обвинувачені за скоєння розбійного нападу), не бажали відбувати покарання на Батьківщині. За підсумками відвідин пенітенціарних закладів Польщі Уповноважений з прав людини звернула увагу Посольства України у Республіці Польщі на позитивний досвід реформи пенітенціарних закладів у цій країні, зокрема, на запровадження гнучкої системи відпусток для ув’язнених залежно від відбутого терміну покарання та поведінки, забезпечення ув’язненим можливості безперешкодно спілкуватися з рідними по телефону, які встановлені безпосередньо в коридорах в’язниці, створення умов для набуття ув’язненими сучасних професій, у тому числі в сфері новітніх інформаційних технологій.

25 березня 1999 р. Уповноважений з прав людини відвідала СІЗО в Підмосков’ї, де також спілкувалася з нашими співвітчизниками, які там перебували. Умови їх утримання майже такі ж, як і в українських СІЗО. Було досягнуто домовленості з Уповноваженим з прав людини в Російській Федерації О.Мироновим, що у разі звернення громадян України, які перебувають у пенітенціарних закладах Росії, стосовно порушення їх прав, негайно буде поінформовано Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Водночас Уповноважений з прав людини звернула увагу Посольства України в Російській Федерації на необхідність вжиття додаткових дипломатичних заходів для розширення застосування альтернативних запобіжних засобів до громадян України, які перебувають під слідством у Росії. Це було зумовлено тим, що арешт є чи не єдиним запобіжним засобом, який застосовується до всіх іноземців на відміну від громадян Російської Федерації.

За цей час Уповноваженому з прав людини вдалося відвідати українського громадянина О.Тужанського, який перебуває в СІЗО міста Пекіна у Китаї (до речі, це єдиний громадянин нашої країни, який потрапив у цей час до китайської в’язниці). Його історія схожа на долю багатьох наших співвітчизників, які в час економічної скрути у державі почали займатися “човниковим бізнесом”. У квітні 1997 р. його було затримано в Китаї за підозрою у вбивстві громадянина Росії (теж “човника”). Внаслідок бійки у ресторані росіянин потрапив до лікарні, де через три дні після операції помер. За законами Китаю покарання передбачало сувору міру покарання – смертну кару включно.

Під час перебування в Китаї з робочим візитом у жовтні 1998 р. Уповноважений з прав людини за власною ініціативою зустрілася в СІЗО з громадянином України. Умови тримання у пекінському слідчому ізоляторі надзвичайно тяжкі. Слідство у справі тривало вже 1,5 року. О.Тужанський просив українського Уповноваженого, щоб держава не кинула його напризволяще.

Уповноважений з прав людини звернулася до Голови Китайської Народної Республіки Цзян Цземіня з проханням дати доручення щодо прискорення розгляду справи українського громадянина, виявивши гуманність. Пекінський суд виніс вирок – чотири роки позбавлення волі у в’язниці.

Уповноважений постійно підтримує зв’язок з родиною О.Тужанського. Тримає контакти з Посольством України в Китаї. Під час зустрічі з заступником міністра юстиції Китаю Фань Фан Пинем порушувала питання щодо скорочення терміну відбування покарання українського громадянина, або повернення його для відбування покарання на Батьківщині. На даний час провадження Уповноваженого у справі О.Тужанського триває.

Уповноважений з прав людини вважає, що держава недостатньо дбає про захист прав громадян України, які тимчасово виїздять до інших країн. В той же час, враховуючи складну соціально-економічну ситуацію в країні, що відбивається на матеріальному становищі переважної більшості населення, зростання безробіття, органи державної влади мали б сприяти українським громадянам у працевлаштуванні в інших країнах на контрактній основі. Це було б економічно вигідно і державі, і громадянам. Головне, за таких умов можна було б краще здійснювати захист прав громадян, які перебувають за межами України. Тому Уповноваженим з прав людини з метою законодавчого врегулювання юридичного статусу українських мігрантів та надання нашій державі можливості активно захищати права наших громадян за межами держави надіслано подання Прем’єр-міністру України щодо необхідності внесення на ратифікацію до Верховної Ради України міжнародної Конвенції про захист прав усіх трудящих-мігрантів та членів їх сімей, відкритої для підписання 18 грудня 1990 р.

На початок сторінки ^^