Головне меню  >>

IV. ГРОМАДЯНСЬКI ТА ОСОБИСТI ПРАВА В УКРАЇНI:
СТАН ЗАКОНОДАВЧОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ I РЕАЛIЗАЦIЇ

6. Запобiгання сучасним формам рабства та работоргiвлi 

У сучасному світі торгівля людьми є одним з найбільш брутальних та масових порушень прав та свобод людини. Тому проблема запобігання сучасним формам рабства та работоргівлі розглядається Уповноваженим з прав людини з перших днів створення інституції як одне з пріоритетних завдань сьогодення у сфері захисту прав та свобод людини.

Глобалізація у світовому масштабі, дедалі зростаюча взаємозалежність та взаємопов’язаність між собою окремих країн та цілих регіонів спричинила безпрецедентне поширення наприкінці XX ст. такого ганебного явища, як работоргівля, особливо загрозливих форм та проявів набула торгівля дітьми та жінками.

За неофіційними даними, в світі щороку близько 4 млн. осіб переправляються через кордони держав для використання у підневільній праці. В новітню работоргівлю втягуються все нові країни, вона набуває небачених досі масштабів. Так, якщо протягом минулого століття з Азії та Африки було вивезено 12 млн. рабів, то упродовж останніх 30 років лише азіатських дівчат та жінок до Європи з метою використання у підневільній праці було переправлено близько 13 млн. Цей добре організований транснаціональний злочинний бізнес тісно пов’язаний з несанкціонованою торгівлею наркотиками та зброєю, з використанням новітніх технологій, у тому числі інформаційних, зокрема Інтернету.

Основною і першочерговою причиною работоргівлі є нерівномірність соціально-економічного розвитку в окремих країнах та регіонах світу. Високий рівень безробіття та значні соціально-економічні проблеми, що призводять до зубожіння великої кількості населення, стають причиною того, що більшість громадян цих країн стають потенційною групою ризику для торгівців людьми. Особливо в цій ситуації потерпають жінки. Саме вони насамперед стають першими безробітними, страждають від дискримінації в галузі праці, домашнього насильства, браку соціальної підтримки. Все це штовхає жінок до вимушеної міграції і, тим самим, збільшує ризик потрапити до сучасних торгівців людьми. За неофіційними даними, близько 40 мільйонів населення Східної Європи перебуває за межею бідності, більшість з них – жінки.

Для України проблема торгівлі людьми в її сучасному вимірі постала після падіння Берлінського муру та дезінтеграції СРСР. Зростання безробіття, особливо жіночого (понад 80%), неухильне зниження життєвого рівня населення, поступове втягнення країни до глобального ринку обміну товарів та послуг – усе це створило умови для поширення цього виду злочину і в Україні. До того ж специфіка географічного положення країни, “прозорість” українських кордонів певною мірою сприяли тому, що Україна опинилася на перехресті світових шляхів транспортування “живого товару” і почала використовуватися злочинними міжнародними угрупованнями як країна-транзит і країна-донор одночасно.

За інформацією Міжнародної організації міграції, за останні роки близько 400 тис. наших співвітчизників виїхали в пошуках роботи за кордон, з них понад 100 тис. українських жінок потрапили у тенета ділків секс-індустрії країн-реципієнтів. Основними країнами – реципієнтами “живого товару” з України є країни Західної Європи, а також Туреччина, Греція, Ізраїль, США, Об’єднані Арабські Емірати та ін. За даними консульських установ України за кордоном, лише у 1998 р. до Туреччини було вивезено понад 6 тис. українок, до Греції – 3 тис., до Сербії – близько 1 тис. Це лише приблизні дані, оскільки отримати об’єктивну, офіційну інформацію майже неможливо: работоргівля здійснюється таємно, у досить вузькому колі работоргівців, за її розголошення розплачуються життям, тому жертви работоргівлі бояться співпрацювати з представниками правоохоронних органів.

Вивчення проблеми запобігання торгівлі людьми в Україні було ініційоване ще в 1994–1998 рр. Це було пов’язано з виявленням масових випадків незаконного усиновлення українських дітей-сиріт іноземними громадянами. Для розслідування цих фактів Верховною Радою України було створено тимчасову спеціальну слідчу комісію, до складу якої увійшли народні депутати України тринадцятого скликання. Підсумком роботи цієї комісії стало порушення низки кримінальних справ за фактами зловживань при усиновленні дітей-сиріт іноземними громадянами в ряді регіонів України, зокрема у Львові, Одесі, Тернополі, Києві, Донецьку. Як було встановлено парламентською комісією, незаконні дії щодо усиновлення дітей-сиріт по суті фактично мали характер завуальованої торгівлі ними. Тоді народний депутат України тринадцятого скликання, заступник голови Комітету з прав людини Н.Карпачова виступила ініціатором і автором низки проектів законів щодо унеможливлення неконтрольованого усиновлення дітей-сиріт на теренах України. Відповідно до змін, внесених до Кодексу про шлюб та сім’ю України (глава 14 “Усиновлення (удочеріння)”), Цивільного процесуального кодексу (глава 35 “Усиновлення дітей, які проживають на території України, громадянами України та іноземними громадянами”) та інших нормативних актів, на території України відповідно до міжнародних стандартів було встановлено судовий порядок усиновлення дітей-сиріт, створено державний Центр по усиновленню дітей при Міністерстві освіти України, на який покладено обов’язок здійснення централізованого обліку дітей-сиріт та дітей, що залишилися без батьківського піклування, а також облік громадян, котрі бажають усиновити дитину. Ці заходи сприяли значному зменшенню кількості випадків зловживань при усиновленні дітей-сиріт в Україні.

Водночас упродовж 1996–1998 рр. було також виявлено масові випадки торгівлі жінками та дітьми з метою сексуальної експлуатації. Масштаби цього злочину зумовлювали необхідність вжиття рішучих дій, передусім законодавчого характеру. Потрібно було негайно поставити заслін подальшому поширенню цього явища та встановити кримінальну відповідальність за торгівлю людьми.

Підготовка відповідних змін до чинного законодавства тривала не один рік. Збиралася статистична й аналітична інформація, ретельно вивчався законодавчий досвід у цій сфері інших країн, відпрацьовувалась концепція закону. Надзвичайно важливо, що при його розробці було враховано і імплементовано міжнародні стандарти, зокрема Конвенції ООН, спрямовані на припинення торгівлі жінками (1904 р., 1910 р., 1921 р., 1926 р., 1933 р.), а також Конвенція ООН про заборону торгівлі людьми і експлуатацію проституції третіми особами 1949 р. Україна є стороною більшості цих міжнародно-правових документів, проте їх норми практично не застосовувалися в правовому полі країни, оскільки не були належним чином імплементовані в національне законодавство.

Тому народним депутатом України Н.Карпачовою з урахуванням міжнародних стандартів та національних особливостей було розроблено проект закону, який визначав поняття “торгівля людьми” та встановлював кримінальну відповідальність за цей вид злочину. 24 березня 1998 р. Верховна Рада України прийняла доповнення до Кримінального кодексу України, проголосувавши за цей закон.

В основу закону було покладено концепцію, яка базувалась на необхідності встановлення кримінальної відповідальності за торгівлю людьми, передусім жертв злочину – дітей до 18 років, а також і дорослих, як жінок, так і чоловіків.

Поняття “торгівля людьми” у ст.124 1 Кримінального кодексу України визначається як: “Відкрите чи таємне заволодіння людиною, пов’язане з законним чи незаконним переміщенням за згодою чи без згоди особи через державний кордон України або без такого для подальшого продажу або іншої оплатної передачі з метою сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, втягнення у злочинну діяльність, залучення в боргову кабалу, усиновлення в комерційних цілях, використання в збройних конфліктах, експлуатації її праці”.

Крім цього, диспозицією ст.124 1 Кримінального кодексу України встановлено, що: “Ті самі дії, вчинені щодо неповнолітнього, кількох осіб повторно, за попереднім зговором групою осіб, з використанням посадового становища або особою, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності, а також дії, передбачені частинами 1 або 2 цієї статті, вчинені організованою групою, або пов’язані з незаконним вивезенням дітей за кордон чи неповерненням їх в Україну, або з метою вилучення у потерпілого органів чи тканин для трансплантації чи насильницького донорства, або якщо вони спричинили тяжкі наслідки”.

Практика довела правильність підходів, закладених у ст. 124 1 КК України. Так, у низці звернень до Уповноваженого з прав людини йдеться про факти викрадення чи купівлі як дітей, так і дорослих жінок та чоловіків, переважно інвалідів, для подальшого примушування їх до жебрацтва. Такі випадки у 1998–1999 рр. мали місце, зокрема в Автономній Республіці Крим, Миколаївській та Одеській областях.

Після прийняття зазначеного закону активізувалася діяльність правоохоронних органів щодо кримінального переслідування та покарання осіб, причетних до торгівлі людьми. Було порушено кримінальні справи за ознаками ст.124 1 КК України у багатьох регіонах України, зокрема, в Херсонській, Хмельницькій, Миколаївській, Чернігівській, Черкаській та інших областях, містах Києві та Севастополі; заарештовані та притягнені до кримінальної відповідальності сучасні работоргівці, переважно українські вербувальники. Всього за станом на 1 січня 2000 р. в Україні порушено 17 кримінальних справ *, за результатами розслідування яких стосовно трьох осіб доведено вину та винесено вироки судом відповідно до ст.124 1 КК України, ще одна справа стосовно трьох осіб перебуває на стадії судового розгляду в Старокиївському районному суді м. Києва, з решти – триває слідство.

Важливо, що у цьому процесі активну роль відіграли окремі представники вищого керівного складу Міністерства внутрішніх справ України та його територіальних підрозділів.

Зокрема, глибоке професійне розуміння цієї проблеми продемонстрував начальник Головного управління МВС України у м. Києві, заступник міністра МВС генерал-полковник міліції М.Корнієнко. За його безпосередньої участі у місті Києві за останніх півтора року було порушено три кримінальні справи за ознаками злочину, передбаченого ст.124 1 КК України, розпочато активну роботу по створенню спеціального підрозділу в структурі київської міліції, орієнтованого на запобігання торгівлі людьми. Активну участь у роботі Національної координаційної ради щодо запобігання торгівлі людьми при Уповноваженому з прав людини бере заступник міністра внутрішніх справ України генерал-лейтенант міліції В.Мельников, який є членом ради.

З самого початку порушення та розслідування кримінальних справ, пов’язаних з торгівлею людьми в різних регіонах України, Уповноважений з прав людини здійснює постійний парламентський контроль за застосуванням ст.124 1 КК України.

Першою кримінальною справою, в якій винуватці покарані за вироком суду, стала так звана херсонська справа. Дві мешканки м. Херсона – 31-річна Тетяна К. та 28-річна Любов М. протягом 1998–1999 рр. займались незаконною діяльністю, пов’язаною з переправленням дівчат та молодих жінок з Херсона до Сербії в нічні клуби для подальшого використання в секс-індустрії. Застосовувалась надійна та відпрацьована схема. Вербувальниці добирали жінок із складним матеріальним становищем, переважно серед знайомих, та пропонували їм роботу танцівницями одного з нічних клубів у Сербії. Клуб належав чоловікові Тетяни К., громадянину Сербії. Оплату за оформлення закордонних паспортів, а також придбання проїзних квитків “добродійниці” брали на себе з наступним відшкодуванням за рахунок завербованих. У Сербії довірливих дівчат зустрічав чоловік вербувальниці, відвозив їх до нічних клубів, де відбувався їх продаж по 2000 німецьких марок за кожну. Вироком Суворовського районного суду м. Херсона від 13 липня 1999 р. злочинців засуджено до різних мір покарання. Слід віддати належне правоохоронцям на чолі з керівником управління МВС України у Херсонській області генерал-майором міліції М.Марченком, який здійснював особистий контроль за ходом розслідування даної справи. Таким чином, вдалося створити важливий прецедент у правозастосовній практиці України, довівши розслідування справи до вироку суду.

Водночас попри підтверджену практикою ефективність чинної ст.124 1 Кримінального кодексу України слід зазначити, що у проекті нового Кримінального кодексу України даний склад злочину збережено не було. Тільки після звернення Уповноваженого з прав людини до Голови Верховної Ради України положення ст.124 1 було включено до проекту зазначеного кодексу.

Ситуація, яка склалася навколо ігнорування включення до проекту нового Кримінального кодексу чинної ст.124 1, викликала й міжнародну реакцію. Так, у листі від 22 жовтня 1999 р. Президента Парламентської Асамблеї ОБСЄ Хеллє Денн та директора Бюро демократичних інституцій та прав людини ОБСЄ Жеральда Штудмана на ім’я Голови Верховної Ради України було підтримано позицію Уповноваженого з прав людини щодо необхідності законодавчої заборони і кримінального покарання за всі форми сучасного рабства, зокрема, торгівлю людьми. У листі зазначалося, що “ОБСЄ високо цінує Україну як провідну державу у боротьбі з торгівлею людьми. Широко визнано, що прийняття Україною кримінального законодавства з цього питання, зокрема ст.124 1, ст.7 і ст. 25 чинного Кримінального кодексу, а також створення Національної координаційної ради щодо запобігання торгівлі людьми при Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини є двома надзвичайно позитивними досягненнями, котрі вивели Україну в ряд провідних держав у цьому питанні.

Нещодавно ми отримали інформацію, що Верховна Рада України готує для прийняття нову редакцію Кримінального кодексу, до якої, через жорсткі часові рамки, можуть не увійти вищезгадані вже існуючі положення щодо запобігання торгівлі людьми. Не можемо не зауважити, що такий розвиток подій у разі, якщо це трапиться, став би дуже прикрим кроком назад”.

Навіть після включення вищезгаданої статті до проекту нового Кримінального кодексу України були спроби змінити диспозицію ст.124 1 шляхом вилучення з неї такої ознаки, як транснаціональність (тобто переміщення через державний кордон), що фактично обмежило б дію закону суто національними рамками. Позиція Уповноваженого з прав людини у цьому питанні є послідовною та спрямована на необхідність збереження в новій редакції Кримінального кодексу України складу злочину “торгівля людьми” в чинній редакції ст.124 1 КК України з усіма ознаками транснаціональності цього виду злочину.

Слід зазначити, що активна позиція Уповноваженого з прав людини у питаннях боротьби з торгівлею людьми не завжди отримувала підтримку та розуміння у деяких посадових осіб держави та окремих ЗМІ, дії яких були спрямовані або на применшення масштабів торгівлі людьми в Україні, або зведення її лише до проблем проституції чи нелегальної міграції.

Подекуди лунали навіть прямі звинувачення на адресу Уповноваженого, мовляв, у державі є і інші, більш важливіші проблеми, ніж захист “повій”. Тому доводилось постійно проводити роз’яснювальну роботу щодо сутності цієї проблеми та її актуальності для України, повсякчас привертати увагу посадовців усіх рівнів до необхідності її нагального вирішення. І це, звичайно, дало свої результати.

Неуклінно росло усвідомлення суспільством необхідності боротьби з цим явищем. Важливим кроком уперед у розробці ефективних механізмів боротьби з торгівлею людьми в Україні та припинення подальшого неконтрольованого поширення цього виду злочину стало проведення 16 грудня 1998 р. спеціального засідання Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України, присвяченому цьому питанню, принципову домовленість про що було досягнуто під час зустрічі Уповноваженого з прав людини з Президентом України Л.Кучмою. З доповіддю про проблеми боротьби з торгівлею жінками та дітьми в Україні виступила на засіданні Уповноважений з прав людини Н.Карпачова. Зокрема, в доповіді наголошувалося на прогресуючих масштабах цього явища на теренах України, що набуло останнім часом ознак національної безпеки та відсутності єдиної державної політики у цій сфері, а також на необхідності об’єднання зусиль усіх зацікавлених сторін у запобіганні торгівлі людьми. За результатами обговорення доповіді Уповноваженого з прав людини було прийнято рішення Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю про невідкладні заходи щодо посилення боротьби з використанням жінок і дітей у кримінальному бізнесі за кордоном. У цьому рішенні проблему запобігання торгівлі дітьми та жінками було поставлено на високому державному рівні, окреслено коло питань, пов’язаних з торгівлею людьми, котрі вимагали додаткового законодавчого врегулювання, ряду міністерств та відомств України було дано доручення щодо необхідності вжиття конкретних заходів у боротьбі з цим злочином. Також наголошувалося на необхідності створення за участю представників міністерств та відомств спеціальної комісії з питань протидії торгівлі людьми. На жаль, виконавча влада так і не спромоглася створити зазначену комісію.

За ініціативою українського омбудсмана 15 червня 1999 р. було створено Національну координаційну раду щодо запобігання торгівлі людьми при Уповноваженому з прав людини з метою об’єднання зусиль усіх зацікавлених сторін для вжиття заходів щодо запобігання поширенню цього ганебного злочину на теренах України та Європи. Активну підтримку у створенні цієї ради надали міжнародні організації: представництво Міжнародної організації міграції в Україні (МОМ, голова Стівен Кук), Місія Організації з безпеки та співробітництва в Європі в Україні (ОБСЄ, координатор Пітер Бурхард), а також Бюро демократичних інституцій та прав людини БДІПЛ/ОБСЄ (директор Жеральд Штудман). Зокрема, було започатковано тристоронній проект підтримки діяльності координаційної ради при Уповноваженому з прав людини. До складу членів Ради, крім міжнародних організацій, увійшли також представники ряду міністерств та відомств України, компетенція яких надає можливість вживати заходів щодо боротьби з торгівлею людьми, зокрема Міністерство внутрішніх справ, Національне центральне бюро Інтерполу МВС України, Міністерство закордонних прав, Міністерство праці та соціальної політики, Державний комітет у справах охорони Державного кордону України, тодішнє Міністерство у справах сім’ї та молоді та інші, а також представники неурядових правозахисних організацій, що займаються питаннями запобігання торгівлі жінками, зокрема “Ла Страда–Україна”. Слід зазначити, що створення на національному рівні координуючого органу з питань запобігання торгівлі людьми виявилося першою такою спробою на теренах Європи.

Пізніше зацікавленість у діяльності координаційної ради, постійному обміні інформацією висловили й інші відомства та організації, зокрема, акредитовані в Україні дипломатичні представництва таких країн, як Греція, США, ФРН, а також Посольство Австралії в Росії. Так, у листі Посольства США на ім’я Уповноваженого з прав людини зазначається: “Ми будемо вдячні Вам за подальше інформування нас про діяльність Національної координаційної ради щодо запобігання торгівлі людьми. У свою чергу Посольство бере на себе місію повідомляти Уповноваженого про боротьбу з транснаціональною работоргівлею у США та інших країнах світу”.

Свою зацікавленість у розширенні співпраці з Україною щодо запобігання торгівлі людьми висловив і Посол Греції в Україні п. Димитріс Контумас. Під час зустрічі з Уповноваженим Посол зауважив, що в Греції вже усвідомили загрозу, яку несе торгівля людьми та нелегальна міграція. За останні роки значно збільшилась кількість українських жінок, яких переправляють до Греції легальним та нелегальним шляхом з метою подальшої примусової сексуальної експлуатації. Тому пропозицію Уповноваженого – брати участь у роботі Координаційної ради в якості постійного її члена, було схвально сприйнято грецьким дипломатом.

Спільні проблеми та інтереси щодо запобігання торгівлі людьми, як виявилось, має Україна не лише з її близькими сусідами. Останнім часом неухильно зростає потік громадянок України, що різними шляхами виїжджають на тимчасове або постійне місце проживання в Австралію, зокрема, використовуючи шлюбні оголошення. Проте доля багатьох з них після прибуття на австралійський континент складається не так райдужно, як їм змальовували. Вони часто стають здобиччю нечистих на руку ділків тіньового бізнесу. Обговорення цих проблем і стало темою зустрічі Уповноваженого з прав людини з керівником міграційної служби Посольства Австралії в Москві п. Ренель Фостер, яка спеціально прибула з візитом до Києва для зустрічі з українським Уповноваженим. Зважаючи на наявність спільних інтересів у сфері запобігання торгівлі людьми, а також на необхідність обміну досвідом, між Уповноваженим з прав людини та Посольством Австралії в Москві була досягнута домовленість про більш тісну співпрацю в рамках Координаційної ради щодо запобігання торгівлі людьми.

Активна робота по об’єднанню зусиль у сфері запобігання торгівлі жінками проводилась Уповноваженим з прав людини і на міжнародному рівні.

Так, за 1998–1999 рр. Уповноважений з прав людини неодноразово зустрічалася з Директором бюро демократичних інституцій та прав людини БДІПЛ/ОБСЄ Жеральдом Штудманом, який виявив зацікавленість досвідом роботи українського Уповноваженого щодо запобігання торгівлі людьми і доклав чимало зусиль для того, щоб ОБСЄ обрала цю проблему в якості пріоритетної. На рівні ОБСЄ вже розробляється план дій та конкретних пропозицій для проектів та ініціатив щодо запобігання работоргівлі.

Серйозна увага до проблем запобігання торгівлі людьми та досвіду України була виявлена і під час зустрічі Уповноваженого з прав людини з боку Президента Парламентської Асамблеї ОБСЄ п. Хеллє Денн, яка відбулася 22 лютого 1999 р. Хеллє Денн висловила свою повну підтримку новій демократичній установі в Україні, підтвердила готовність ОБСЄ і надалі підтримувати Уповноваженого як ключову інституцію захисту прав людини в Україні.

Низка зустрічей, спрямованих на вироблення спільної стратегії щодо запобігання торгівлі людьми відбулася упродовж 1998–1999 рр. і з радником Верховного комісара ООН з прав людини п. Браєном Бурдекіном. Останнім часом офіс Верховного комісара з прав людини докладає чимало зусиль до того, щоб проблема торгівлі людьми на рівні ООН стала однією з пріоритетних у сфері захисту прав людини. Під час зустрічі з п. Бурдекіном було досягнуто домовленості про співпрацю в сфері запобігання торгівлі людьми, особливо дітьми.

Питання підвищення ефективності заходів, об’єднання зусиль у сфері запобігання торгівлі людьми обговорювалося Уповноваженим з прав людини на двосторонньому рівні, зокрема під час низки зустрічей з омбудсманами Угорщини, Росії, Польщі, Нідерландів, Іспанії, Узбекистану, Молдови, Словенії, а також під час нещодавнього відвідання офісу Уповноваженого з прав людини міністром внутрішніх справ Бельгії Антуаном Дюкеном. “У боротьбі з торгівлею людьми, – зазначив міністр, – ми йдемо з Вами одним шляхом. Ви маєте рацію в тому, що нещасні люди стають жертвами работоргівлі, шукаючи для себе кращої долі. Тож необхідно якнайшвидше вживати конкретних заходів, будити суспільну думку, показувати масштабність цього лиха. У Бельгії у цій сфері ще багато треба зробити. Але поодинці марно розраховувати на успіх. Тільки кооперація наших зусиль дасть нам шанс у протистоянні міжнародній злочинності”.

Україна поряд з Бельгією та Німеччиною стала третьою країною в Європі, яка встановила кримінальну відповідальність за торгівлю людьми. У Бельгії, крім того, існує позитивний досвід щодо законодавчого врегулювання комплексу проблем, пов’язаних не тільки з кримінальним переслідуванням торгівців людьми, а й захистом жертв торгівлі та створенням умов для співпраці потерпілих з правоохоронними та судовими органами. Позитивні напрацювання бельгійських законодавців та правоохоронців надзвичайно важливі для України, адже ми продовжуємо розробляти відповідні заходи для комплексного врегулювання кола цих питань.

Створення в Україні законодавчої бази для боротьби з торгівлею людьми стало поштовхом до розробки комплексу інших заходів організаційного, правового, інформаційного характеру, пов’язаних із запобіганням торгівлі людьми.

25 вересня 1999 р. Кабінетом Міністрів України було прийнято розгорнуту урядову програму запобігання торгівлі жінками та дітьми. При розробці програми було взято до уваги відповідні пропозиції та зауваження Національної координаційної ради щодо запобігання торгівлі людьми при Уповноваженому з прав людини. Важливо, що затвердженою програмою було запроваджено комплексний підхід у відпрацюванні заходів, спрямованих на запобігання торгівлі людьми за трьома напрямами: покарання осіб, причетних до торгівлі жінками та дітьми; запобігання цьому виду злочину шляхом проведення інформаційних кампаній та роз’яснювальної роботи серед потенційних жертв торгівлі людьми; вжиття заходів, спрямованих на реабілітацію жертв торгівлі людьми після їх повернення на Батьківщину. Контроль за виконанням даної програми було покладено на Міністерство у справах сім’ї та молоді, на жаль, у ході адміністративної реформи цю виконавчу структуру було ліквідовано.

Важливим напрямом роботи у рамках діяльності координаційної ради стало накопичення інформаційного банку даних, зокрема щодо кримінальних справ, порушених за ознаками ст.1241 КК України. Це дало можливість Уповноваженому отримати об’єктивну картину застосування норми цієї статті ще до введення офіційної статистичної звітності МВС України у листопаді 1999 р. Провадиться також збір інформації з цієї проблеми на підставі звернень до Уповноваженого з прав людини, а також з використанням інформаційних джерел, зокрема засобів масової інформації.

Уповноважений з прав людини внесла низку рекомендацій, спрямованих на посилення боротьби з торгівлею людьми. Зокрема, у листі на ім’я Прем’єр-міністра України В.Ющенка міститься пропозиція Уповноваженого щодо необхідності термінового внесення на розгляд Верховної Ради України Конвенції ООН про захист прав всіх трудящих-мігрантів та членів їх сімей від 18 грудня 1990 р. Це, на думку Уповноваженого, слугуватиме законодавчому врегулюванню юридичного статусу мігрантів та розширить можливості держави по захисту прав громадян України за кордоном.

Слід зазначити, що члени координаційної ради при Уповноваженому з прав людини, зокрема представники Міністерства закордонних справ України та Представництва МОМ в Україні, досягли принципової домовленості щодо механізму взаємодії при поверненні жертв торгівлі людьми на Батьківщину, що дасть можливість українським дипломатам більш оперативно вирішувати зазначені питання; Міністерством праці та соціальної політики України підготовлено документи для укладення двостороннього договору щодо врегулювання питань працевлаштування та соціального захисту громадян України, які уклали трудові угоди для роботи у Туреччині.

Для підвищення ефективності діяльності координаційної ради створено робочі групи за різними напрямами діяльності ради, зокрема: у сфері інформаційної політики, правового співробітництва та надання допомоги жінкам – жертвам торгівлі людьми. При цьому одним із завдань координаційної ради є сприяння у підготовці Спеціальної доповіді Уповноваженого з прав людини, присвяченої проблемам запобігання торгівлі людьми, яка в даний час готується.

Плідна співпраця Уповноваженого з прав людини по розслідуванню злочинів, пов’язаних із торгівлею людьми та поверненням на Батьківщину жертв торгівлі, склалася з Національним центральним бюро Інтерполу МВС України, а також відповідними підрозділами Міністерства закордонних справ України. Свідченням цього є чимало прикладів. Так, до Уповноваженого з прав людини телеграмою звернулися дві літні жінки – мешканки Автономної Республіки Крим з проханням допомогти відшукати та повернути на Батьківщину Наталію К. та Олену П., котрі виїхали на заробітки до Болгарії і не повернулися. У кожної з них удома залишилося по двоє маленьких діток. Востаннє жінки виходили на зв’язок із рідними з Македонії, де їх насильно утримували в одному з місцевих барів і загрожували перепродати втретє. Уповноважений оперативно відреагувала на звернення, направивши відповідні запити до України та консульської служби Міністерства закордонних справ України. Так само оперативно відреагували й наші правоохоронці та дипломати. За декілька тижнів на адресу Уповноваженого надійшла телеграма (мовою оригіналу): “Большое спасибо за помощь по возвращению на Родину Натальи и Елены к детям. Желаю Вам и Вашим сотрудникам здоровья, успехов в нелегком труде. Большое материнское спасибо”.

Багато зусиль Уповноваженого з прав людини було спрямовано на захист прав громадянки України Олени Х., яка у грудні 1998 р. виїхала у двотижневу туристичну поїздку до Італії і зникла. З проханням розшукати та допомогти повернути її на Батьківщину до Уповноваженого з прав людини звернулася мати зниклої дівчини. Майже рік Уповноважений з прав людини спільно з НЦБ Інтерполу МВС України, Посольством України в Італійській Республіці вживали спільних заходів з метою позитивного вирішення даного питання. Врешті-решт вдалося з’ясувати, що Олена Х. перебуває під захистом правоохоронних органів у м. Мілані як потерпіла та свідок у кримінальній справі, порушеній поліцією міста стосовно осіб, притягнутих до відповідальності за сутенерство. Захист дівчини з боку правоохоронних органів було надійно забезпечено, про що і було повідомлено матір.

За даними моніторингу, проведеного Уповноваженим з прав людини, лише 20% жінок – потенційних жертв торгівлі людьми, втягнутих у секс-бізнес, достеменно знають, що вони будуть займатися проституцією. Решта – втягуються до секс-бізнесу примусово, шляхом насильства, залякування та приниження людської гідності.

З перших кроків діяльності Уповноваженого з прав людини в сфері запобігання торгівлі людьми особлива увага приділялася проведенню інформаційної кампанії серед громадян України, в тому числі серед дівчат та молодих жінок, котрі складають групу ризику. Це – один із пріоритетних напрямів роботи Уповноваженого.

Активну участь у підготовці та здійсненні таких кампаній в Україні відіграло Представництво Міжнародної організації міграції в Україні.

Інформаційна кампанія з питань торгівлі людьми була ініційована ще у 1996–1998 рр. Комітетом Верховної Ради України з прав людини і відтоді постійно набирає обертів. Нині немає жодного періодичного видання в Україні, яке б тією чи іншою мірою не приділяло уваги питанням торгівлі людьми. Уповноважений з прав людини постійно інформує мас-медіа про роботу Національної координаційної ради щодо запобігання торгівлі людьми, про конкретні справи, з якими звертаються жінки, котрі стали жертвами секс-бізнесу, та наслідки такого розгляду. В провідних газетах та журналах періодично друкуються інтерв’ю Уповноваженого з даної проблематики, зокрема у таких виданнях, як: “Урядовий кур’єр”, “Киевские ведомости”, “Людина і влада”, “Бізнес і безпека”, “Women Legislators in Action” (США) та інших. Уповноваженим з прав людини були дані інтерв’ю представникам французького, швейцарського та бельгійського державних каналів телебачення. Ведеться робота щодо участі Уповноваженого у записі низки телепрограм, спеціально присвячених даній темі. Деякі з них вже вийшли в ефір, зокрема телепрограма “Досьє”. Координаційна рада щодо запобігання торгівлі людьми при Уповноваженому постійно проводить роз’яснювальну роботу серед жінок “групи ризику”, підтримує функціонування постійної телефонної лінії.

Протягом 1998–1999 рр. Уповноважений з прав людини постійно брала участь у численних заходах як на національному, так і міжнародному рівнях з питань запобігання торгівлі людьми, зокрема, такі заходи було проведено у Львові, Києві, Харкові, Сімферополі.

Надзвичайно важливим у цьому контексті став виступ Уповноваженого з прав людини як доповідача на засіданні Комітету рівності чоловіків та жінок Ради Європи 30 червня 1998 р. Тоді Уповноважений з прав людини вперше на міжнародному рівні презентувала щойно прийнятий Верховною Радою України закон, який встановлював кримінальну відповідальність за торгівлю людьми. За результатами слухань концепцію українського закону було підтримано та зазначено, що вона може скласти певне підґрунтя для майбутньої Європейської конвенції щодо запобігання торгівлі жінками, яка в даний час розробляється Радою Європи.

Важливим кроком стало проведення трансатлантичного семінару США–ЄС, який відбувся у Львові 9–10 липня 1998 р. за підтримки Держдепартаменту США та Міжнародної організації міграції і мав на меті привернути увагу широкої громадськості до проблем торгівлі людьми в світі. Цей захід став поворотним етапом у проведенні під егідою МОМ інформаційної кампанії по боротьбі з торгівлею жінками, зокрема в Україні. В роботі семінару взяли участь представники 15 країн ЄС, США, Польщі, Словаччини, Болгарії. Уповноважений з прав людини виступила на відкритті цього представницького форуму з доповіддю щодо законодавчого досвіду України у боротьбі з торгівлею людьми. За підсумками роботи трансатлантичного семінару Уповноваженим було дано прес-конференцію для ЗМІ спільно з іноземними учасниками.

Протягом 1998–1999 рр. Уповноваженим з прав людини виголошено також доповіді з даної тематики на міжнародній конференції ООН “Права людини для людського розвитку”, присвяченій 50-річчю Загальної декларації прав людини, що відбулася 2–4 вересня 1998 р. у м. Ялті; на міжнародному семінарі з питань запобігання торгівлі людьми у Варшаві у вересні 1998 р. за участю представників ОБСЄ/БДІПЛ, Ради Європи, МОМ, Державного департаменту США; на міжнародному симпозіумі “Права людини у світі – погляд у XXI століття” в жовтні 1998 р. у Пекіні, Конгресі з питань запобігання торгівлі жінками у Копенгагені в грудні 1999 р., присвяченому 50-річчю прийняття Конвенції ООН про боротьбу з торгівлею людьми та експлуатацією проституції третіми особами. Під час перебування на даному семінарі було організовано прямий телеефір Уповноваженого у новинах на телеканалі “Інтер”.

Слід зазначити, що останнім часом намітились певні позитивні зрушення у ставленні до проблеми запобігання торгівлі людьми як пересічних громадян, так і представників владних структур щодо необхідності вжиття рішучих заходів у боротьбі з усіма формами рабства і работоргівлі. В Україні створено правову базу для боротьби з торгівлею людьми: прийнято закон, що встановлює кримінальну відповідальність за цей вид злочину, розроблено урядову програму щодо запобігання торгівлі жінками та дітьми, активізувалась діяльність правоохоронних органів. Водночас масштаби работоргівлі в нашій країні продовжують залишатися загрозливими. Однією з причин цього є вкрай складна соціально-економічна ситуація в країні. У зв’язку з вищенаведеним Уповноважений з прав людини вважає за необхідне зазначити, що:

– виходячи з судової практики застосування ст.1241 чинного Кримінального кодексу України, існує нагальна необхідність збереження цього складу злочину в чинній редакції в проекті нового Кримінального кодексу України;

– важливим є подальше вдосконалення законодавства України з питань запобігання торгівлі людьми, зокрема, в сфері правового захисту свідків, реабілітації жертв торгівлі людьми, відшкодування їм матеріальної та моральної шкоди;

– додаткового правового врегулювання потребують правовідносини щодо найму для роботи за кордоном українських громадян шляхом введення для всіх юридичних осіб, які займаються працевлаштуванням за кордоном, вимоги обов’язкового дотримання письмової форми договору найму робочої сили та проведення обов’язкового страхування робітників за рахунок фірми, а також її зобов’язання відшкодувати збитки працівникові за невиконання умов договору.

– активізації підлягає робота щодо укладення двосторонніх договорів з країнами – реципієнтами “живого товару” з України з метою посилення правового захисту українських громадян за кордоном, насамперед трудящих-мігрантів. У зв’язку з цим важливим є прискорення ратифікації Україною Конвенції ООН про захист трудящих-мігрантів та членів їх сімей;

– у зв’язку з проведенням адміністративної реформи, яка торкнулася здебільшого міністерств та відомств гуманітарного спрямування, зокрема, ліквідації Міністерства у справах сім’ї та молоді, назріла необхідність визначити відомство, яке здійснювало б на рівні виконавчої влади координацію та контроль за ходом виконання урядової програми щодо запобігання торгівлі жінками та дітьми в Україні;

– для запобігання і припинення грубих і масових порушень прав людини та основних свобод, спричинених торгівлею людьми, важливе значення має закріплення в Конституції України норми про заборону рабства та работоргівлі в усіх формах.

На початок сторінки ^^