Головне меню  >>

IV. ГРОМАДЯНСЬКI ТА ОСОБИСТI ПРАВА В УКРАЇНI:
СТАН ЗАКОНОДАВЧОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ I РЕАЛIЗАЦIЇ

5. Дотримання прав людини в мiсцях позбавлення волi

Проблеми реформування пенітенціарної системи в Україні та стан справ у місцях позбавлення волі. З метою подальшого реформування кримінально-виконавчої системи та виконання зобов’язань, узятих Україною при вступі до Ради Європи, утворено Державний департамент України з питань виконання покарань, 31 липня 1998 р. затверджено Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань, внесені зміни до деяких законодавчих актів у зв’язку з утворенням цього департаменту. Цим самим створено законодавче поле для самостійного функціонування органів та установ виконання покарань.

Слід зазначити, що за період з 1992 р. Президентом України видано 11 указів, прийнято три постанови Верховною Радою та внесено зміни до 16 законодавчих актів та 15 постанов Кабінету Міністрів України, спрямованих на удосконалення діяльності кримінально-виконавчої системи, подальшу гуманізацію відбування кримінальних покарань, зміцнення законності у сфері цих правових відносин.

Враховуючи досвід пенітенціарних систем європейських країн, Держдепартаментом з питань виконання покарань створені відділення соціально-психологічної служби, розроблено відповідне положення та індивідуальні програми соціально-психологічної роботи із засудженими. Загальна чисельність працівників цієї служби становить 2,4 тис. фахівців. Крім цього в установах є штатні посади психологів, введені з розрахунку один психолог на 600 засуджених.

Поширюється співпраця з недержавними структурами та громадськістю у питаннях виховання засуджених. Активно займаються моральним станом ув’язнених представники релігійних конфесій. У листопаді 1999 р. між Українською православною церквою і Держдепартаментом з питань виконання покарань укладено угоду про співробітництво.

Проводиться певна робота по підготовці кваліфікованих фахівців для установ системи виконання покарань у Київському інституті внутрішніх справ та Чернігівському юридичному училищі Держдепартаменту з питань виконання покарань. У 1998–1999 рр. тут підготовлено 769 спеціалістів, крім цього близько 3 тис. осіб пройшли навчання на базі училищ щодо удосконалення своєї професійної підготовки.

Водночас Уповноважений з прав людини змушена констатувати, що установи пенітенціарної системи України все ще залишаються соціальними інституціями, де триває масове та брутальне порушення прав людини. Тому контроль за дотриманням прав в установах по відбуванню покарань та слідчих ізоляторах є одним з найважливіших напрямів роботи Уповноваженого.

Кримінально-виконавча система Держдепартаменту України за станом на 1 січня 2000 р. налічує 181 установу, у тому числі 126 виправно-трудових колоній (загального режиму – 21, посиленого – 34, суворого – 40, особливого – 8, виправно-трудових колоній-поселень – 18, спеціалізованих лікарень – 5), 11 виховно-трудових колоній для засуджених неповнолітніх, 33 слідчих ізолятори, 11 лікувально-трудових профілакторіїв. У них утримувалося 218,8 тис. осіб, у тому числі у виправно-трудових колоніях посиленого режиму – 63,3 тис. осіб, в установах-лікарнях – 13,7 тис. хворих засуджених та 44,7 тис. осіб, узятих під варту.

Крім цього на обліку інспекцій з виправних робіт перебувало 121 тис. осіб, засуджених до покарань, що не пов’язані з позбавленням волі.

Всього за 1999 р. до установ відбування покарань прибуло 11,8 тис. засуджених осіб, з яких 35,3 тис. (47,8%) – раніше судимі. До слідчих ізоляторів прибуло – 112,6 тис. осіб.

На 1 січня 2000 р. утримувалось 19,6 тис. убивць, з яких:

– майже 6 тис. – засуджені за вбивства за обтяжуючих обставин;

– 431 особа – засуджена за бандитизм;

– 21,2 тис. – за розбій, пограбування та здирство;

– майже 13 тис. – за умисні тяжкі тілесні ушкодження;

– 191 особа, якій смертна кара замінена позбавленням волі;

– 9 тис. – особливо небезпечні рецидивісти.

В установах утримується 68,5 тис. засуджених, яким визначено строк покарання у вигляді позбавлення волі на термін понад 5 років, а 71,9 тис. осіб, або 45,9%, не підлягають заміні покарання у вигляді умовно-дострокового звільнення чи переведення до колонії-поселення.

За станом на 1 січня 2000 р. в установах кримінально-виконавчої системи відбували покарання:

– засуджені до 1 року – 3347 осіб;

– від 1 до 2 років – 13 518 осіб;

– від 2 до 3 років – 27 384 особи;

– від 3 до 5 років – 53 501 особа.

Засуджених до 5 років – 98 тис. осіб, або 55% загальної кількості засуджених, що відбувають покарання в місцях позбавлення волі, причому більшість з цих осіб вчинили злочини, які не становлять значної суспільної небезпеки.

Треба зазначити, що урядом вжито ряд заходів щодо поліпшення умов утримання засуджених. У 1994–1998 рр. за рахунок будівництва та перепрофілювання лікувально-трудових профілакторіїв створено 12 виправно-трудових колоній на 9 тис. місць та розширено діючі слідчі ізолятори на 10,2 тис. місць.

Попри це, на думку Уповноваженого, ситуація з розміщенням і триманням засуджених залишається надзвичайно складною, хоча за останні роки у державі спостерігається тенденція до скорочення кількості засуджених осіб. Так, у 1998 р. засуджено 232 598 осіб, з яких 86 437 – до позбавлення волі; у 1999 р. – відповідно 227 213 та 83 399 осіб. Серед засуджених за останні два роки – понад 67 тис. жінок.

В той же час установи по відбуванню покарань два останні роки продовжували поповнюватись засудженими. Щомісяця в місця позбавлення волі прибуває від 2,5 до 3 тис. осіб. Це значно загострює проблеми розміщення, працевлаштування та створення належних умов їх утримання. Воно й не дивно, адже нині слідчі ізолятори та установи відбування покарань переповнені на 16,9 тис. осіб понад встановлені санітарно-гігієнічні норми.

Темпи надходження спецконтингенту до місць позбавлення волі продовжують зростати, і на 1 січня 2000 р. у слідчих ізоляторах не вистачало 11,9 тис. місць, а в установах посиленого режиму – 9,5 тис. місць.

Чи не єдиним засобом регулювання скорочення кількості засуджених в Україні є щорічна амністія, згідно з якою в 1998 р. було звільнено 38,5 тис. осіб, у 1999 р. – 18 тис. і у 2000 р. передбачається звільнити 33 тис. осіб.

Україна є фактично одним із світових лідерів по застосуванню покарання у вигляді позбавлення волі – його питома вага в структурі інших видів покарань, наприклад у 1998 р., становила 35,1%, що було більше, ніж у Російській Федерації (32,7%), Молдові (20,8%). Із загальної кількості засуджених осіб 59,1% (або 51 тис.) має термін ув’язнення до трьох років. Тобто чисельну перевагу складають особи, що не становлять значної суспільної небезпеки і засуджені до нетривалих строків покарання.

На думку Уповноваженого, у цілому стан пенітенціарних установ України ще далекий від загальновизнаних міжнародних норм, зокрема Міжнародних стандартних правил поводження з в’язнями, Основних принципів поводження з в’язнями, Європейських пенітенціарних правил, Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання 1984 р., Європейської конвенції про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню 1987 р.

Уповноважений з прав людини мала можливість переконатися у цьому під час ознайомлення з установами пенітенціарної системи за кордоном, де відбувають покарання громадяни України. У межах своєї компетенції Уповноважений ознайомилась з дотриманням прав громадян України у в’язниці м. Білоленька (Польща), де утримувалось 17 засуджених громадян України. В бесідах кожен з них заявив, що відбувати покарання на батьківщині не бажає, тому що там умови утримання порівняно з Польщею гірші. Під час перебування з робочим візитом у Китаї, який піддається ЗМІ та неурядовими організаціями постійній критиці щодо пенітенціарних установ, український омбудсман оглянула одну з кращих чоловічих в’язниць у Пекіні, де утримується близько 2,5 тис. ув’язнених. В’язниця побудована кілька років тому. Всі ув’язнені працюють. У кожній камері утримується не більше 12 осіб. Ув’язнені мають у камерах не лише власні книги, а й акваріуми, вирощують квіти, на вікнах немає гратів, багато світла. Для ув’язнених готуються спеціальні виховні програми, які демонструються по кабельному телебаченню. Завдяки професійному рівню адміністрації та ефективній виховній роботі лише 3% ув’язнених після виходу з цієї в’язниці на свободу скоюють повторні злочини. В обох цих країнах реформа пенітенціарних закладів стає вже реальністю.

В Україні система в’язниць, зважаючи на постійне переповнення та незадовільні комунальні і санітарно-гігієнічні умови утримання, погане харчування та медичне обслуговування засуджених, по суті призводить до їх десоціалізації, морально, психічно й фізично руйнує особистість засудженого, створює криміногенну небезпеку в суспільстві, формує широкий прошарок людей, які страждають на соціальну патологію. Це підтверджується офіційною статистикою, документами державних органів, недержавних організацій, прокурорського нагляду, бесідами Уповноваженого з адміністрацією установ і в’язнями, висновками зарубіжних експертів, а також скаргами підслідних і засуджених.

Протягом останніх років склалася загрозлива тенденція щодо погіршення показників стану здоров’я осіб, що прибувають до слідчих ізоляторів. У 1999 р. виявлено 3251 заарештованого з активною формою туберкульозу, 3332 хворих на дермато-венеричні захворювання. Кількість осіб, що померли у місцях позбавлення волі, зросла з 1995 по 1999 р. із 1326 до 3012, або у 2,3 раза. Окрім хвороб, причинами смертності є незадовільне харчування і медична допомога. Якщо фінансування на харчування у 1996 р. складало 57,8% від потреби, то у 1999 р. – 18,9%, або менше ніж у тричі. На придбання медикаментів для лікування та протиепідемічних заходів у 1996 р. виділялося коштів 68% від потреби, а в 1999 р. – лише 6,6%, або майже у 10 разів менше.

На 1 січня 2000 р. в установах відбування покарань перебуває майже 16 тис. хворих, які потребують стаціонарного протитуберкульозного лікування, тобто кожен десятий засуджений. Захворюваність на туберкульоз у пенітенціарних установах у 17 разів вища, а смертність у 10 разів більша, ніж за їх межами. Швидкими темпами зростає кількість ВІЛ-інфікованих, хворих на сифіліс, педикульоз, дизентерію та інші епідемічні та паразитичні захворювання.

Тому Уповноважений змушена наголосити, що проблема зі станом прав людини в установах кримінально-виконавчої системи України залишається вкрай гострою. З 14 квітня по 31 грудня 1998 р. до Уповноваженого надійшло 539 звернень від осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, щодо порушенння їх прав, а в 1999 р. – вже 1372, або у 2,5 раза більше.

Звернення осіб, позбавлених волі, а також проведені Уповноваженим та працівниками його Секретаріату зустрічі з ув’язненими в слідчому ізоляторі Служби безпеки України, слідчих ізоляторах системи МВС у містах Запоріжжі, Миколаєві, Дніпропетровську, Луганську та Києві, виправно-трудових колоніях Київської, Запорізької, Чернігівської областей свідчать про те, що наші пенітенціарні установи, на жаль, є віддзеркаленням тяжкої соціально-економічної ситуації в державі. Під час особистих зустрічей Уповноваженого з ув’язненими і тими, хто перебуває під слідством, найбільше скарг було на невиправдано тривалі терміни проведення слідства і судових розглядів, на вкрай поширене застосування запобіжного заходу у вигляді позбавлення волі.

З метою більш оперативного і об’єктивного інформування суспільства про стан справ у місцях позбавлення волі Уповноважений з прав людини, як правило, відвідує пенітенціарні установи разом з представниками засобів масової інформації, що дає можливість не лише забезпечити гласність роботи Уповноваженого, а й об’єктивно поінформувати суспільство про стан справ у місцях позбавлення волі.

Стан дотримання прав людини в місцях попереднього ув’язнення. Особливо важка ситуація склалася в слідчих ізоляторах, де хронічне переповнення створює ненормальні умови утримання людей. Кількість підслідних у камерах у більшості слідчих ізоляторів набагато перевищує санітарні норми. За наявності у слідчих ізоляторах України за станом на кінець грудня 1999 р. 32,8 тис. місць там перебувало 44,7 тис. осіб.

Найбільш складне становище в Автономній Республіці Крим, де щоденно без належних місць утримувалося 1439 заарештованих; у Донецьку, Харкові – відповідно по 1300 осіб, у Кривому Розі – 1135, у Луганську – 1000, у Києві, Одесі – по 714. Тисячі осіб не мають особистих спальних місць і сплять у декілька змін. На цьому ґрунті між заарештованими виникають конфлікти, які супроводжуються тілесними ушкодженнями, фізичними розправами, насильством та іншими протиправними діями.

Адміністрації слідчих ізоляторів вкрай складно гарантувати безпеку осіб, узятих під варту. Це викликано ще й тим, що не забезпечується роздільне утримання різних категорій злочинців. У одній камері поряд з убивцями, насильниками, рекетирами перебувають дрібні злодії чи особи, які не становлять значної суспільної небезпеки.

Антисанітарні умови в СІЗО сприяють поширенню паразитичних та інфекційних захворювань, таких як туберкульоз, педикульоз, дезинтерія та ін. Саме ці причини призвели у 1999 р. до смерті у слідчих ізоляторах 326 осіб, або більше ніж удвічі проти 1998 р. Враховуючи незадовільне забезпечення СІЗО продовольством, спостерігаються різкі загострення хронічних шлункових захворювань та явища дистрофії.

Режим утримання підслідних, чия вина ще не доведена, у СІЗО суворіший, ніж в інших пенітенціарних установах. Підслідні здебільшого позбавлені можливості зустрічатися з родичами, працювати й надавати допомогу сім’ям, вони фактично відірвані від зовнішнього світу, від щоденної преси та інших засобів інформації.

До Уповноваженого з прав людини надходить чимало заяв про побиття, залякування та застосування інших незаконних методів з метою отримання необхідних свідчень. Наведемо такий приклад зі звернення гр. Марії К. до Уповноваженого з прав людини.

“Як лікар-рентгенолог лікарні швидкої медичної допомоги я часто оглядаю в’язнів, які надходять з камер попереднього ув’язнення, і мені добре відомо, як там допитують. Я бачила задушеного, бачила розриви внутрішніх органів: печінки, селезінки, нирок, шлунка, тонкої кишки, сечового міхура, яєчок; бачила переломи кісток і черепно-мозкові травми, пневмо- і гемоторакси, бачила хворих, яких примушували ковтати відламані держаки ложок довжиною 10–12 сантиметрів; бачила хворого, якому запхали держак від ложки у трахею; бачила людей, яких у камерах ґвалтували кримінальні злочинці; бачила і тих, що помирають від туберкульозу легенів. Тому не дивно, що часто трапляються випадки, коли люди визнають себе винними у злочинах, яких вони насправді не скоювали”.

Як свідчать перевірки Уповноваженого, у слідчих ізоляторах люди перебувають тривалий час – у середньому 6 місяців, хоча виявлено сотні випадків, коли суди без достатніх підстав не розглядають справ місяцями. Щороку ними допускаються порушення термінів розгляду кримінальних справ стосовно 10 тис. громадян. Сьогодні серед осіб, які утримуються під вартою, 46% (або 21 тис.) рахуються за судами; в деяких СІЗО питома вага цієї категорії осіб перевищує 90%, хоча 10 років тому таких осіб було лише 18–20%. Таким чином, заарештовані позбавляються свого права на розгляд справи судом протягом розумного терміну чи права на звільнення з-під арешту відповідно до ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, а також п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Передусім це пов’язано з невиправдано широким застосуванням попереднього ув’язнення за формальними підставами. У 1998 р. з 112,6 тис. заарештованих осіб із СІЗО звільнено 15 тис. (13%), у тому числі кожний сьомий заарештований, яким суди призначили міру покарання, не пов’язану з позбавленням волі. Згідно з перехідними положеннями Конституції в Україні все ще зберігається порядок арешту та взяття під варту за санкцією прокурора. Запровадження судового контролю за арештом та продовженням термінів тримання під вартою поки що суттєво не вплинуло на практичний стан справ.

Законодавчими актами, які вже не відповідають положенням Конституції України та міжнародним стандартам прав людини, дозволено невиправдано тривалі терміни попереднього тримання під вартою. Останніми роками, виходячи з відомчих інтересів, ці терміни було збільшено до півтора року, а час на ознайомлення звинувачених та адвокатів з матеріалами справи при підрахуванні цих термінів виключається. Внаслідок неорганізованості досудового слідства терміни тримання під вартою порушуються стосовно десятків тисяч осіб.

Після передачі справ до суду в законодавстві взагалі не встановлено ніяких обмежень термінів тримання під вартою. Саме з цих причин звинувачені та підсудні тривалий час, а деколи – роками очікують суду чи закінчення судового розгляду.

Проте не завжди працівники пенітенціарних закладів виявляють об’єктивне ставлення до осіб, які перебувають у місцях попереднього ув’язнення, дозволяють надавати пільгові умови окремим категоріям заарештованих. Так, Уповноваженим було з’ясовано, що черговий помічник начальника слідчого ізолятора №1 УМВС України в Одеській області капітан внутрішньої служби В.Єльченко, прапорщики внутрішньої служби старші по корпусу Ю.Валяєв та С.Філін вступили у злочинну змову з заарештованим Айдамировим, який притягувався до кримінальної відповідальності за ст. 19–294 і 222 ч.3 КК України (замах на вбивство, незаконне виготовлення і носіння зброї) і протягом серпня – жовтня 1998 р. надавали останньому за межами слідчого ізолятора незаконні побачення, незаконні послуги у вигляді спілкування з особами, які утримувались в інших камерах, а також спиртні напої, продукти харчування, позачергові відвідування лазні.

Зважаючи на таке цинічне порушення Закону “Про попереднє ув’язнення”, вказаних працівників СІЗО вироком Приморського районного суду визнано винуватими в перевищенні влади та службових повноважень і засуджено до трьох років позбавлення волі умовно.

На думку Уповноваженого, в Україні, на жаль, вкрай обмежено використовуються такі заходи, як підписка про невиїзд, застава, порука та інші, що дало б змогу значно зменшити наповнюваність СІЗО та пом’якшити деструктивний вплив умов утримання та злочинного мікросередовища на велику кількість осіб, які не становлять значної суспільної небезпеки. На думку Уповноваженого, яка знайшла підтвердження під час візиту експертів Юридичного комітету Ради Європи, котрі інспектували пенітенціарну систему України, а також, на думку безпосередніх керівників слідчих ізоляторів, є реальна можливість застосувати інші запобіжні санкції стосовно не менш як до 30% осіб, узятих під варту. Тим більше, що лише 37% від загальної кількості осіб, узятих під варту на період слідства, реально засуджується до позбавлення волі.

Уповноважений з прав людини вважає, що в чинному законодавстві України недостатньо чітко відображені рекомендації Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживань владою (1998 р.) щодо компенсації за незаконний арешт та тримання під вартою.

Стан справ у місцях позбавлення волі. Важка економічна ситуація в країні негативно відбилася на трудовій зайнятості засуджених, відповідно погіршились матеріально-побутові умови їх утримання. Кабінетом Міністрів України 6 червня 1998 р. прийнята постанова №1080, якою установи пенітенціарної системи було виведено з переліку об’єктів, що заборонено відключати від газопостачання. Водночас практично всі установи виконання покарань, які користуються газом, мають заборгованість по його оплаті. Вона виникла внаслідок недостатнього державного фінансування цих установ, адже вони профінансовані для оплати енергоносіїв не більш як на 10% від потреб, хоча ці установи тепер не можуть самостійно заробляти кошти на своє утримання, як це було раніше.

У результаті перевірок виконання цієї постанови Кабінету Міністрів України, проведених Уповноваженим з прав людини, було виявлено, що триває відключення газу в установах відбування покарань Київської, Рівненської і Львівської областей. Тільки в одній установі відбування покарань №85 внаслідок відключення газопостачання близько 2 тис. засуджених залишились без гарячої води. Їжу для засуджених готували на дровах у польових кухнях. З початку опалювального сезону ситуація в цих установах вкрай погіршилась.

Виходячи з положень ст. 101 Конституції України та Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, Уповноважений направила подання Прeм’єр-міністру України з пропозицією в місячний термін внести відповідні зміни до постанови Кабінету Міністрів України щодо постійного забезпечення установ виконання покарань газоенергетичними ресурсами. Підсумки реагування Уповноваженого мали позитивні наслідки – було поновлено газопостачання.

Технічна відсталість матеріальної бази та нестабільне фінансування призвели до зменшення випуску промислової продукції підприємствами кримінально-виконавчої системи за останні п’ять років майже вдвічі і втрати понад 50 тис. робочих місць. Із 127,3 тис. засуджених, які повинні забезпечуватись оплачуваною роботою, у 1999 р. працювало лише 59,4 тис. осіб, або 46,6%. Середня заробітна плата їх становить 1,01 грн. на день (утримання одного засудженого обходиться державі 110–120 грн. на місяць). Відсутність зарплати не дає змоги засудженим відшкодовувати збитки, завдані скоєним злочином державі чи потерпілій особі, матеріально допомагати сім’ї, задовольняти потребу в найпростіших продуктах харчування та предметах першої необхідності. Загальна сума кредиторської заборгованості виробництва зросла на початок 1999 р. до 183,2 млн. грн. Значною є заборгованість з заробітної плати персоналу установ, а в деяких установах вона зросла в два-п’ять разів.

Не випадково окремі родичі або самі засуджені у своїх зверненнях до Уповноваженого скаржаться на умови утримання. Так, мешканка м. Вінниці Валентина Ф. повідомила, що в установі ІВ – 301/39, де відбуває покарання її чоловік, при виконанні місячної норми на 100% можна заробити лише 24 грн., з яких отримати на придбання продуктів харчування лише 2,4 грн., тобто 10% на місяць.

Проживають засуджені в приміщеннях гуртожиткового типу – по два-три загони в одному. В середньому в загоні налічується по 100–120 засуджених, з якими фактично працює один соціальний працівник. Співвідношення атестованого персоналу і засуджених становить в Україні 1 до 6 (європейський норматив 1 до 2). Таке співвідношення не дає змоги тримати під постійним контролем переповнені установи, проводити належну роботу щодо ресоціалізації ув’язнених. Навантаження на персонал у декілька разів перевищує науково обґрунтовані норми.

Адміністрація установ відбування покарань не в змозі, як цього вимагають міжнародні стандарти поводження із засудженими, гарантувати безпеку засудженим та захистити менш криміналізованих осіб від постійного загрожуючого впливу кримінальних авторитетів, лідерів негативних угруповань, субкультури середовища засуджених. У 1999 р. у місцях позбавлення волі скоєно 436 злочинів (у 1998 р. – 429). Це пояснюється посиленням вимог до злісних порушників режиму утримання та притягненням до кримінальної відповідальності за ці злочини, що сприяло запобіганню скоєнню тяжких злочинів у місцях позбавлення волі.

Непоодинокі випадки порушення прав засуджених, зокрема пенсіонерів. Так, гр. М. Костюк та В.Собокарь звернулися щодо незаконного утримання коштів з їх пенсій на відшкодування вартості харчування установою Яю-309/73, в якій вони відбувають покарання (Житомирська обл.). Після втручання Уповноваженого їм було повернуто кошти на особисті рахунки. На головного бухгалтера УВП Держдепартаменту України в Житомирській області накладено дисциплінарне стягнення.

Уповноваженим з прав людини спільно з Державним департаментом з питань виконання покарань було проведено перевірку стану дотримання прав ув’язнених в місцях по відбування покарань у Чернігівської області. Під час перевірки виявлено, що у жіночій колонії та установі №91 у селищі Макошино Менського району не забезпечено належних побутових та медико-санітарних умов, ув’язнені не отримують мінімальної норми жирів і цукру. У Чернігівській жіночій колонії тільки 550 засуджених (35%), а в установі №91 – 328 засуджених (29%) працевлаштовані і мають можливість додатково заробляти на своє утримання. Внаслідок незадовільних побутових та медико-санітарних умов і харчування в цих установах спостерігається висока смертність. У ВТК №91 в 1998 р. померло 108 осіб, які відбували покарання, а в 1999 р. – 123 особи.

Уповноважений вважає за необхідне зробити наступні висновки та пропозиції щодо забезпечення дотримання прав людини в місцях позбавлення волі. Серед серйозних недоліків кримінально-виконавчої системи слід назвати насамперед такі:

– матеріально-технічна база багатьох установ у зв’язку з недостатнім фінансуванням перебуває в критичному стані і не забезпечує елементарних умов життєдіяльності людей. На жаль, і на 1999 р. було передбачено лише 63,9 млн. грн. з мінімально необхідних 165,4 млн.грн., що становить 23 коп. на день на одну людину, у тому числі на лікування;

– несприятливе оточення кримінально небезпечних осіб негативно відбивається на діяльності персоналу, породжує грубощі, жорстокість, байдужість, покарання за незначні порушення режиму утримання, насильство, необґрунтоване застосування спеціальних засобів покарання. Таке поводження із спецконтингентом перетворює місця позбавлення волі на зони, небезпечні для життя та здоров’я людини. Численні скарги, які надсилаються засудженими до Уповноваженого з прав людини, до органів державної влади, прокуратури, засвідчують наявність значної кількості фактів порушень прав людини в установах відбування покарань;

– перебування значної кількості громадян у закритих установах характеризується істотними соціальними, моральними, психологічними, медичними, демографічними та матеріальними збитками як для засуджених, так і для держави. Значна частина засуджених втрачає свою кваліфікацію і не має реальної можливості набути освіту та підтримати свій професійний рівень. Фізична ізоляція призводить до соціального відчуження від життя суспільства великої кількості громадян, до втрати соціальних зв’язків, розлучення з сім’єю (понад 30% засуджених розлучаються);

– практично кожен другий засуджений має відхилення від норм психіки; частина цих відхилень набута в місцях позбавлення волі. Стрімко омолоджується спецконтингент, половина від усієї кількості засуджених – це молоді люди у віці до 30 років. Після 5–7 років безперервного перебування у переповнених установах настають незворотні зміни психіки. Понад 35% осіб, що звільняються, потребують спеціальної психологічної чи психіатричної допомоги. На волю виходить значна кількість ВІЛ-інфікованих осіб, хворих на туберкульоз та інші інфекційні захворювання. Істотний розрив в умовах життя в пенітенціарних установах і на волі призводить до повернення в суспільство нерідко озлобленої, психічно неврівноваженої людини з високою схильністю до правопорушень. Як наслідок цього, фактично формується прошарок людей, які страждають на соціальну патологію;

– заходи державних органів щодо приведення умов утримання засуджених у відповідність до міжнародних норм про права людини та стандартів поводження із засудженими впродовж останніх років не дали позитивних наслідків. Тому першим кроком до забезпечення дотримання прав людини в місцях позбавлення волі має бути перегляд підходу до визначення покарань, пов’язаних з позбавленням волі;

– невідповідність умов утримання засуджених Мінімальним стандартним правилам поводження з в’язнями та Європейським пенітенціарним правилам негативно впливає на міжнародний авторитет України. Це підтверджено і в Доповіді Комітету з запобігання тортурам Ради Європи та в Рекомендаціях Урядові України, підготовлених представниками цього комітету за результатами інспекційних поїздок в Україну.

У зв’язку з цим Уповноважений вважає за необхідне:

– переглянути державну політику України в галузі кримінальних покарань з метою декриміналізації санкцій за скоєння злочинів, які не становлять значної суспільної небезпеки і протиправна поведінка учасників яких може бути скоригована за допомогою соціальних санкцій;

– рекомендувати відповідним комітетам Верховної Ради, Кабінету Міністрів України, комісії по доопрацюванню проекту Кримінального кодексу України включити до нього широкий спектр альтернативних санкцій: примусове попередження, умовне засудження, повну чи часткову відстрочку від виконання вироку, випробування (пробацію), громадські роботи (від 40 до 240 годин), обмеження волі чи свободи дій, спеціальний нагляд, спеціальну опіку психіатричних служб чи служб соціальної роботи, відвідування центру порядку (для осіб до 21 року), комбіновані покарання, домашній арешт та інші санкції;

– для виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, створити замість інспекцій виправних робіт службу пробації з широкими правовими та соціальними повноваженнями. Подібні соціальні санкції застосовуються в багатьох країнах світу, а однією з найбільш поширених альтернатив досудового тримання під вартою є порука;

– розробити проект закону України про соціальну реабілітацію осіб, засуджених до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, законодавчо передбачити в ньому компетенцію, відповідальність, права та обов’язки суб’єктів цієї діяльності;

– здійснити на державному рівні комплекс заходів, спрямованих на поліпшення умов утримання засуджених (комунально-побутових, житлових, санітарно-гігієнічних, медичного обслуговування, харчування, надання освітніх, професійних, соціальних, психологічних та інших послуг тощо) за рахунок вивільнення коштів, отриманих у результаті скорочення надходження до пенітенціарних установ осіб, які скоїли незначні злочини;

– для поліпшення поінформованості персоналу установ відбування покарань про міжнародні документи з прав людини, ознайомлення зі стандартами поводження з в’язнями видати збірник цих документів, провести навчання співробітників установ у різних формах (навчальних закладах, на семінарах, службовій підготовці безпосередньо в установах) із залученням кваліфікованих вітчизняних та зарубіжних експертів;

– зробити пенітенціарні установи прозорими для громадського контролю, залучити державні органи та недержавні організації до участі у процесі ресоціалізації осіб, позбавлених волі;

– рекомендувати до розгляду та експертизи підготовлені проекти законів України про пенітенціарну політику України, про пенітенціарну систему, про постпенітенціарну опіку, в яких пропонується законодавчо закріпити обов’язки, права та відповідальність державних органів, громадських організацій з ресоціалізації засуджених та соціальної адаптації осіб, що відбули кримінальне покарання.

На початок сторінки ^^