Головне меню  >>

II. ПАРЛАМЕНТСЬКИЙ КОНТРОЛЬ УПОВНОВАЖЕНОГО ЗА ПРИВЕДЕННЯМ У ВІДПОВІДНІСТЬ ДО МІЖНАРОДНИХ СТАНДАРТІВ ПРАВ ЛЮДИНИ НАЦІОНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ

2. Здійснення Уповноваженим моніторингу підготовки доповідей 
з прав людини до міжнародних конвенційних органів

Україна є стороною шести універсальних конвенцій ООН з прав людини, згідно з якими створені спеціальні конвенційні органи, до яких держави-учасниці зобов’язуються регулярно подавати доповіді про виконання ними зобов’язань за цими угодами. Конвенційні органи, склад яких обирається з представників держав, розглядають такі доповіді і дають свою оцінку діяльності кожної з них з точки зору ефективності виконання взятих зобов’язань, а також розробляють рекомендації.

Цими рекомендаціями привертається увага держав-учасниць до порушення ними конвенційних норм. Такі доповіді разом із рекомендаціями конвенційного органу через Економічну і соціальну раду ООН надсилаються до Генеральної Асамблеї ООН і публікуються. Держави-учасниці зобов’язані вжити заходів щодо усунення порушень конвенційних положень. У разі невиконання ними таких рекомендацій держави-порушниці стають предметом гострої критики в органах ООН, зокрема в Генеральній Асамблеї.

Як зазначалося, Україна як учасниця цих універсальних конвенцій має регулярно подавати свої доповіді створеним ними органам, а саме: Комітету по ліквідації расової дискримінації (Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації); Комітету з економічних, соціальних та культурних прав (Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 р.); Комітету з прав людини (Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р.); Комітету по ліквідації дискримінації щодо жінок (Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок 1979 р.); Комітету проти катувань (Конвенція ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання 1984 р.) та Комітету з прав дитини (Конвенція ООН про права дитини 1989 р.).

Уповноважений має право брати участь у підготовці доповідей з прав людини, які подаються Україною в конвенційні органи, згідно зі ст. 19 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини». За період з 1994 по 1999 рр. Україна подала до відповідних Комітетів ООН такі періодичні доповіді:

§ у Комітет з прав людини у 1994 р. подано четверту доповідь, яка розглянута у 1995 р.; у 1999 р. подано п’яту доповідь;

§ у Комітет з економічних, соціальних та культурних прав у 1994 р. подано третю доповідь, яку розглянуто у 1995 р.; у вересні 1999 р. подано четверту доповідь;

§ у Комітет проти катувань подано у 1996 р. третю доповідь, яка розглянута у квітні 1997 р.; термін подання наступної доповіді – червень 2000 р.

§ у Комітет по ліквідації расової дискримінації подано у 1997 р. об’єднані тринадцяту і чотирнадцяту доповіді, які розглянуто у 1998 р.; термін подання наступної об’єднаної п’ятнадцятої та шістнадцятої  – початок 2001 р. (за домовленістю з Комітетом).

§ у Комітет з прав дитини подано у 1994 р. першу періодичну доповідь, яку розглянуто у 1995 р.; другу періодичну доповідь подано у січні 1999 р.

§ у Комітет по ліквідації дискримінації щодо жінок подано у 1994 р. третю доповідь, яку розглянуто у червні 1995 р.; об’єднану четверту і п’яту доповідь подано у січні 1999 р.

Згідно з положенням про Міністерство закордонних справ України, затвердженим Указом Президента України від 3 квітня 1999 р., міністерство здійснює загальний нагляд за виконанням міжнародних договорів України і відповідає за своєчасну підготовку і передачу конвенційним органам періодичних доповідей, надає рекомендації щодо відповідності їх текстів вимогам цих органів, у межах своєї компетенції готує окремі розділи зазначених доповідей, а також у складі делегації України забезпечує державні інтереси під час розгляду доповідей на засіданнях конвенційних органів.

Після прийняття Конституції України міжнародні конвенційні органи розглянули дві періодичні доповіді України. Після обрання Уповноваженого було підготовлено чотири періодичні доповіді. Проте Міністерство закордонних справ України, порушуючи вимоги ст. 19 Закону України про Уповноваженого, так і не залучило Уповноваженого до їх підготовки. Тому Уповноважений змушена була звернутися до Прем'єр-міністра України, який 15 липня 1998 р. дав доручення Міністерству закордонних справ України про обов’язковість участі Уповноваженого у підготовці періодичних доповідей міжнародним конвенційним органам.

Попри згадані нормативні вимоги періодичні доповіді України щодо дотримання нею Конвенції ООН про права дитини та Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок було підготовлено урядом знову без залучення Уповноваженого і відправлено у січні 1999 р. до міжнародних конвенційних органів. Так само було вчинено і при підготовці доповідей про дотримання Україною Міжнародних пактів про права людини. У зв’язку з цим Уповноважений звернула увагу міністра закордонних справ України на подальшу неприпустимість порушень норм Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” та доручення Прем'єр-міністра України.

Періодичні доповіді України про виконання своїх зобов’язань відповідно до згаданих конвенцій грунтовно вивчаються міжнародними конвенційними органами і за їх зауваженнями Генеральною Асамблеєю ООН формується світова громадська думка щодо стану демократії, додержання міжнародних стандартів з прав людини в країні. Важливо, щоб ці доповіді об’єктивно відображали стан дотримання міжнародно-правових зобов’язань України у галузі прав людини, а зауваження конвенційних органів застосовувалися у повному обсязі у законодавчій, виконавчій та судовій практиці держави. Відсутність належного реагування на зауваження міжнародних органів створює негативне враження світової та європейської спільноти не тільки про рівень дотримання Україною своїх міжнародних зобов’язань, а й про добросовісність їх виконання.

Така практика підготовки періодичних доповідей призвела до того, що в них не було враховано аналіз порушень прав людини, контроль за якими здійснює Уповноважений з прав людини. Це може бути розцінено міжнародними органами як приховування Україною фактів таких порушень прав людини. Що й було підтверджено у зауваженнях міжнародних органів на зазначені періодичні доповіді України.

Так, Комітет по ліквідації расової дискримінації 18 березня 1998 р. прийняв заключні зауваження по тринадцятій і чотирнадцятій доповідях України щодо дотримання положень Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. Комітет зазначив, що, за повідомленнями з України, є випадки жорстокого поводження міліції з особами циганської національності, особливо з тими, які проживають у Закарпатській області. Такі дії порушують п. 1а ст. 2 зазначеної конвенції. Комітет відзначив труднощі представників депортованих народів, що повернулися в Україну, які не мають можливості користуватися всіма правами в економічній, соціальній і культурній сферах, зокрема, порушується право на освіту.

В зв’язку з цим Комітет ООН рекомендував Україні: продовжити вживати необхідних заходів щодо поновлення прав репатрійованих осіб, які належать до національних меншин, включаючи кримських татар; надавати їм належне відшкодування; справедливо, у максимально стислі строки врегулювати питання, пов’язані з громадянством репатрійованих осіб, що належать до національних меншин, у тому числі кримських татар; вжити всіх необхідних заходів для забезпечення, коли це можливо, навчання і викладання рідною мовою національних меншин.

Як свідчать матеріали, які є у провадженні Уповноваженого з прав людини, всі зазначені порушення мають місце і до цього часу. Зауваження Комітету ООН відповідними органами державної влади не було проаналізовано, внаслідок чого, на думку Уповноваженого, це є однією з причин, що зазначені порушення прав людини тривають, а міжнародні стандарти, закріплені у Міжнародній конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, не дотримуються Україною. Для викорінення таких порушень необхідно суттєво посилити контроль за дотриманням чинного законодавства України про захист прав національних меншин, яке повністю відповідає вимогам міжнародних стандартів.

Комітет також звернув увагу на неналежний стан доповіді України, в якій не були враховані його заключні зауваження по попередній доповіді щодо: відсутності загальної оцінки міри дотримання конвенції в державі; відсутності інформації про законодавство, яке було прийняте для покарання за расову дискримінацію; відсутності інформації про подані скарги і вироки, які було винесено відповідно до ст. 66 Кримінального кодексу України про покарання за акти расової дискримінації; відсутність демографічних показників щодо різних етнічних груп, які проживають в Україні. У зауваженнях Комітету ООН зазначалось, “що доповідь України була підготовлена не у відповідності до прийнятих Комітетом загальних керівних принципів до подання доповідей” (А/53/18 п.140–157).

Для виправлення становища Комітет ООН рекомендував Україні: забезпечити поширення тексту Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації мовами національних меншин; опублікувати і поширити доповідь України і заключні зауваження комітету мовами, які використовуються в Україні; проаналізувати і поліпшити підготовку співробітників правоохоронних органів з тим, щоб забезпечити виконання ними своїх обов’язків, а також щоб вони поважали і захищали права всіх осіб незалежно від раси, кольору шкіри, родового, національного чи етнічного походження; надати інформацію про провадження Уповноваженого у справах, які належать до застосування конвенції; надати інформацію про скарги на прояви расової дискримінації, які були передані у суди та про наслідки судового розгляду.

Попри те що з моменту затвердження заключних зауважень комітету минуло більше року, вони до цього часу не виконані і навіть не опубліковані.

Комітет ООН проти катувань розглянув 29 квітня – 1 травня 1997 р. третю періодичну доповідь України про виконання зобов’язань щодо Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання і прийняв заключні зауваження. Комітет зазначив, що особливе занепокоєння викликають: численні повідомлення недержавних організацій про випадки застосування катувань під час попереднього слідства; відсутність у державі незалежних органів, які повинні розслідувати заяви про застосування катувань, запобігати застосуванню катувань, забезпечити невідворотність притягнення до відповідальності осіб, винних у застосуванні катувань; відсутність у кримінальному законодавстві визначення тортур (катувань), жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання як кримінального злочину, що робить норму ст. 28 Конституції України декларативною; катування і побиття новобранців у лавах Збройних Сил є порушенням Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання; стан місць попереднього ув’язнення і місць позбавлення волі є нелюдським, таким, що принижує гідність, спричиняє страждання, є шкідливим для здоров’я; утруднення доступу адвокатів до підзахисних осіб; невизнання Україною положень ст. 20 конвенції про прийняття комітетом індивідуальних скарг; відсутність у доповіді України інформації про кількість осіб у місцях попереднього ув’язнення, кількість скарг щодо застосування катувань, кількості осіб, яких притягнено до відповідальності за застосування катувань, відомостей про компенсацію шкоди жертвам катувань та їх реабілітацію; відсутність національного органу, який наглядав би за виконанням конвенції.

Як свідчать звернення громадян і наслідки проваджень, здійснених Уповноваженим, ці зауваження мають місце в правозастосовній практиці України й нині. Уповноважений з прав людини у межах своєї компетенції вживає заходів щодо контролю за їх виконанням. Зокрема, комітет зазначив, що головною проблемою в зв’язку з виконанням Україною положень Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, є розробка і прийняття нормативних актів прямої дії, що дасть змогу реалізувати норми конвенції і відповідні норми Конституції України. Уповноважений проводить роботу з народними депутатами України, спрямовану на включення до нового Кримінального кодексу нового складу злочину – здійснення катувань (тортур), включаючи визначення самого поняття “катування“, або “тортури”, і відповідних статей до нового Кримінально-процесуального кодексу щодо: захисту затриманого і звинувачуваного на всіх стадіях процесу; судового контролю, який би виключив можливість застосування тортур на всіх стадіях кримінального процесу; законодавчої заборони допитувати затриманих або заарештованих осіб без участі адвоката. Ці норми передбачено в рекомендаціях Комітету ООН.

Заслуговують на увагу і рекомендації Комітету ООН щодо: розширення судового і громадського контролю за діяльністю правоохоронних органів; створення системи незалежних закладів, які швидко і ефективно розслідують скарги про застосування тортур; найбільш повного ознайомлення населення за допомогою засобів масової інформації з основними положеннями Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання; практичного вивчення слідчими і працівниками пенітенціарних закладів правил і норм Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання; скорочення 18-місячного строку тримання звинувачуваного під вартою; зняття застережень України щодо ст. 20 конвенції і прийняття заяви відповідно до ст. 21, 22 Конвенції ООН про право Комітету проти катувань розглядати заяви держав-учасниць на порушення Конвенції ООН в Україні і заяв осіб, які перебувають під юрисдикцією України, на порушення конвенції; приведення у відповідність до міжнародних стандартів місць попереднього ув’язнення, проведення реформи пенітенціарної системи і поліпшення умов утримання ув’язнених; законодавче закріплення процедури відшкодування шкоди, визначення порядку, розмірів і умов такого відшкодування, включаючи компенсацію моральної шкоди; постійного дотримання мораторію на застосування смертної кари.

Незважаючи на те що з моменту затвердження заключних зауважень Комітету ООН проти катувань минуло понад два роки, їх до цього часу не виконано і не опубліковано.

Комітет ООН по ліквідації дискримінації щодо жінок 29 січня 1996 р. розглянув третю періодичну доповідь України і зробив заключні зауваження. Особливо непокоять комітет такі негативні явища в Україні, як надмірна стереотипізація ролі жінок і чоловіків у культурному і соціальному житті, у трудовій сфері. Це призводить до того, що жінки беруть на себе всі турботи про родину і дітей, а це веде до обмеження їх ролі у соціальному житті, зокрема (незначна кількість жінок-депутатів, міністрів і таке інше). Правові заходи щодо захисту материнства мають надто захисний характер, що обмежує можливості жінок в умовах ринкової економіки, що і призвело до скорочення економічної активності жінок, які становлять 80–90% безробітних. Комітет ООН зазначив, що в Україні немає чітко визначеної політики стосовно становища жінок і відсутні ефективно діючі механізми вирішення гендерних питань. Крім того, Комітет ООН серйозно занепокоєний демографічною кризою в Україні, яка зумовлена поганим станом здоров’я українського народу в цілому і жінок зокрема. Комітет ООН також запропонував усунути різницю між мінімальним віком тих, хто бере шлюб, і встановити цей вік для жінок такий, яким він є для чоловіків – 18 років.

Комітет ООН звернувся до України з проханням пояснити в наступній доповіді, що означає “часткове недотримання” положень конвенції, про яке згадується в третій періодичній доповіді, і як воно виправляється. Особливу увагу Комітет ООН звернув на необхідність у наступній доповіді повідомити про виконання зобов’язань, прийнятих на Пекінській конференції. Комітет також рекомендував Уряду України надати ґрунтовну інформацію щодо насильства проти жінок, у тому числі про зґвалтування, побиття жінок їх чоловіками, жорстоке поводження з дітьми, інцесту та інших форм фізичного і психологічного примусу щодо жінок, а також про вжиті урядом заходи стосовно боротьби з таким насильством. Комітет ООН закликав Уряд України змінити законодавство, яке дозволяє діяльність численних сексуальних служб і практику наймання жінок на роботу за кордоном, яка пов’язана з сексуальною експлуатацією. Як відомо, Верховна Рада України доповнила Кримінальний кодекс України ст.124 1, якою встановлено кримінальну відповідальність за “торгівлю людьми”, а також покладено початок створенню умов для реабілітації жертв таких злочинів. Крім того, Комітет ООН рекомендував проводити обов’язкове навчання з питань рівності прав людини взагалі та опублікувати доповідь України разом із заключними зауваженнями.

Ці рекомендації Комітету ООН на даний час виконано лише частково. Хоча проект наступної доповіді і було опубліковано, проте зауваження Комітету ООН так і залишилися не відомими населенню. Проведений Уповноваженим моніторинг цього питання свідчить, що до цього часу в суспільстві відсутня ґрунтовна інформація стосовно насильства проти жінок та про вжиті урядом заходи боротьби з цим явищем. Змін у законодавство щодо шлюбного віку поки що не внесено, проте в проекті сімейного кодексу це передбачається. До цього часу не створено ефективно діючого національного механізму для вирішення гендерних проблем. Практично нічого не робиться для зміни стереотипу про місце жінок у родині, в економіці, в управлінні державою.

На думку Уповноваженого, загальним зауваженням до підготовки доповідей від України у конвенційні органи ООН є їх недостатнє статистичне забезпечення і відсутність у країні освітянських програм щодо міжнародних стандартів прав людини.

Незадовільне становище склалося з підготовкою відповідей України до Європейського комітету по запобіганню тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню. У 1998 р. відбулась інспекція Європейського комітету в Україну і відповідну доповідь було надано Уряду України. Кабінет Міністрів своїм дорученням від 3 березня 1999 р. призначив своїм представником голову Державного департаменту України з питань виконання покарань. Ним було підготовлено відповідь Уряду України на доповідь Європейського комітету про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню. Проте Європейський комітет визнав доповідь незадовільною і у липні 1999 р. направив нову інспекцію в Україну. В результаті Європейський комітет підготував і направив Уряду України нову доповідь про дотримання норм конвенції. Оскільки Державний департамент з питань виконання покарань під час підготовки доповідей не співпрацював з Уповноваженим з прав людини, останнім було надіслано відповідний лист до Департаменту, в якому зазначалася про неприпустимість порушення вимог ст. 19 Закону про Уповноваженого щодо його участі в підготовці доповідей з прав людини до міжнародних організацій. Зрозуміло, що співпраця Уповноваженого з прав людини з Державним департаментом з питань виконання покарань має сприяти реалізації положень Європейської конвенції про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню і значною мірою може позбавити Україну позачергових інспекцій Європейського комітету, негативних оцінок та відповідних дій з боку Ради Європи.

Вищезгадане дає підстави для висновку, що в ході парламентського контролю за додержанням і захистом прав кожної особи на території України і в межах її юрисдикції Уповноважений з прав людини докладає зусиль щодо приведення законодавства України у відповідність до міжнародних стандартів прав людини та їх забезпечення у реальному житті. Водночас Уповноважений з прав людини вважає за необхідне розробити Національну програму щодо адаптації законодавства України до її міжнародних зобов’язань у галузі прав людини і з цією метою створити спеціальний орган. Уповноважений також вважає, що для оптимізації процесу адаптації українського законодавства до міжнародних стандартів у галузі прав людини потрібно внести доповнення до ст.9 Конституції України щодо дії в законодавстві України загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, врегулювання імплементації міжнародно-правових зобов’язань України не тільки з ратифікованих, а й з інших чинних міжнародних договорів України, врегулювання питання щодо вирішення колізії норм національного права з нормами міжнародного права шляхом визнання пріоритету міжнародно-правових зобов’язань України. Необхідно також визначити перелік універсальних та регіональних конвенцій з прав людини, які потрібно ратифікувати. Пропонується розробити спеціальні норми або внести зміни до чинного законодавства щодо підвищення адміністративної та кримінальної відповідальності посадових осіб за порушення конкретних прав людини, а також передбачити опублікування періодичних доповідей України до конвенційних органів та рекомендацій останніх державною мовою та мовами національних меншин.

На початок сторінки ^^