|
Головне меню >> |
|
|
ЗАКОНОДАВСТВО ПРО УПОВНОВАЖЕНОГО ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ З ПРАВ ЛЮДИНИ (станом на 1 січня 2007 р.) |
|
|
I. Витяги з Конституції України стосовно Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30, ст. 141)
Стаття 55. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. (Офіційне тлумачення частини другої статті 55 див. в Рішенні Конституційного Суду N 6-зп (v006p710-97) від 25.11.97; статті 55 див. в Рішенні Конституційного Суду N 9-зп (v009p710-97) від 25.12.97)
Стаття 85. До повноважень Верховної Ради України належить:
1) внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених розділом XIII цієї Конституції; 2) призначення всеукраїнського референдуму з питань, визначених статтею 73 цієї Конституції; 3) прийняття законів; 4) затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання; 5) визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики; 6) затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля; 7) призначення виборів Президента України у строки, передбачені цією Конституцією; 8) заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України; 9) оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України; 10) усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту), встановленому статтею 111 цієї Конституції; 11) розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України; 12) надання згоди на призначення Президентом України Прем'єр-міністра України; 13) здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до цієї Конституції; 14) затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням; 15) призначення чи обрання на посади, звільнення з посад, надання згоди на призначення і звільнення з посад осіб у випадках, передбачених цією Конституцією; 16) призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати; 17) призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; заслуховування його щорічних доповідей про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні; 18) призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України за поданням Президента України; 19) призначення та звільнення половини складу Ради Національного банку України; 20) призначення половини складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення; 21) призначення на посаду та припинення повноважень членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України; 22) затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України; 23) схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України; 24) надання згоди на призначення на посади та звільнення з посад Президентом України Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України; 25) надання згоди на призначення Президентом України на посаду Генерального прокурора України; висловлення недовіри Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади; 26) призначення третини складу Конституційного Суду України; 27) обрання суддів безстроково; 28) дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Конституції України або законів України; призначення позачергових виборів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим; 29) утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів; (Офіційне тлумачення пункту 29 частини першої статті 85 див. в Рішенні Конституційного суду N 11-рп/2001 (v011p710-01) від 13.07.2001) 30) призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування; 31) затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації; 32) надання у встановлений законом строк згоди на обов'язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України; 33) здійснення парламентського контролю у межах, визначених цією Конституцією; 34) прийняття рішення про направлення запиту до Президента України на вимогу народного депутата України, групи народних депутатів чи комітету Верховної Ради України, попередньо підтриману не менш як однією третиною від конституційного складу Верховної Ради України; (Офіційне тлумачення пункту 34 частини першої статті 85 див. в Рішенні Конституційного Суду N 16-рп/2003 (v016p710-03) від 14.10.2003) 35) призначення на посаду та звільнення з посади керівника апарату Верховної Ради України; затвердження кошторису Верховної Ради України та структури її апарату; 36) затвердження переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації; визначення правових засад вилучення об'єктів права приватної власності. Верховна Рада України здійснює інші повноваження, які відповідно до Конституції України віднесені до її відання.
Стаття 101. Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.
Стаття 150. До повноважень Конституційного Суду України належить:
1) вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність): законів та інших правових актів Верховної Ради України; (Офіційне тлумачення положень абзацу другого пункту 1 частини першої статті 150 див. в Рішенні Конституційного Суду N 7-рп/2002 (v007p710-02) від 27.03.2002) актів Президента України; (Офіційне тлумачення положень абзацу третього пункту 1 частини першої статті 150 див. в Рішенні Конституційного Суду N 7-рп/2002 (v007p710-02) від 27.03.2002) актів Кабінету Міністрів України; правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Ці питання розглядаються за зверненнями: Президента України; не менш як сорока п'яти народних депутатів України; Верховного Суду України; Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; Верховної Ради Автономної Республіки Крим; 2) офіційне тлумачення Конституції України та законів України. З питань, передбачених цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені. (Офіційне тлумачення положень частини другої статті 150 див. в Рішенні Конституційного Суду N 15-рп/2000 (v015p710-00) від 14.12.2000)
ІІ. Витяги з кодексів України стосовно Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 25-26, ст.131)
Стаття 112. Посягання на життя державного чи громадського діяча.
Посягання на життя Президента України, Голови Верховної Ради України, народного депутата України, Прем'єр-міністра України, члена Кабінету Міністрів України, Голови чи судді Конституційного Суду України або Верховного Суду України, або вищих спеціалізованих судів України, Генерального прокурора України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови Рахункової палати, Голови Національного банку України, керівника політичної партії, вчинене у зв'язку з їх державною чи громадською діяльністю, – карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.
Стаття 344. Втручання у діяльність державного діяча
1. Незаконний вплив у будь-якій формі на Президента України, Голову Верховної Ради України, народного депутата України, Прем'єр-міністра України, члена Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або його представника, Голову Рахункової палати або члена Рахункової палати, Голову або члена Центральної виборчої комісії, Голову Національного банку України, члена Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Голову Антимонопольного комітету України, Голову Фонду державного майна України, Голову Державного комітету телебачення і радіомовлення України з метою перешкодити виконанню ними службових обов'язків або добитися прийняття незаконних рішень - карається штрафом від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк від трьох до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк. 2. Ті самі дії, якщо вони вчинені особою з використанням свого службового становища, - караються штрафом від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого. { Стаття 344 із змінами, внесеними згідно із Законом N 270-VI ( 270-17 ) від 15.04.2008 }
Стаття 346. Погроза або насильство щодо державного чи громадського діяча
1. Погроза вбивством, заподіянням шкоди здоров'ю, знищенням або пошкодженням майна, а також викраденням або позбавленням волі щодо Президента України, Голови Верховної Ради України, народного депутата України, Прем'єр-міністра України, члена Кабінету Міністрів України, Голови чи судді Конституційного Суду України або Верховного Суду України чи вищих спеціалізованих судів України, Генерального прокурора України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови Рахункової палати, Голови Національного банку України, керівника політичної партії України, а також щодо їх близьких родичів, вчинена у зв'язку з їх державною чи громадською діяльністю, - карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк. 2. Умисне заподіяння особам, зазначеним в частині першій цієї статті, середньої тяжкості тілесних ушкоджень чи легких тілесних ушкоджень, нанесення побоїв чи вчинення інших насильницьких дій у зв'язку з їх державною або громадською діяльністю - караються позбавленням волі на строк від чотирьох до семи років. 3. Умисне заподіяння особам, зазначеним в частині першій цієї статті, тяжких тілесних ушкоджень у зв'язку з їх державною або громадською діяльністю - карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років. { Стаття 346 із змінами, внесеними згідно із Законом N 270-VI ( 270-17 ) від 15.04.2008 }
КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, N 3-4, ст. 21) Стаття 8. Основні права засуджених
1. Засуджені мають право: на отримання інформації про свої права і обов'язки, порядок і умови виконання та відбування призначеного судом покарання; на гуманне ставлення до себе і на повагу гідності, властивої людській особистості; звертатися відповідно до законодавства з пропозиціями, заявами і скаргами до адміністрації органів і установ виконання покарань, їх вищестоящих органів, а також до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Європейського суду з прав людини, а також інших відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, до уповноважених осіб таких міжнародних організацій, суду, органів прокуратури, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян; { Абзац четвертий частини першої статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3166-IV ( 3166-15 ) від 01.12.2005 } давати пояснення і вести листування, а також звертатися з пропозиціями, заявами і скаргами рідною мовою. Відповіді засудженим даються мовою звернення. У разі відсутності можливості дати відповідь мовою звернення вона дається українською мовою з перекладом відповіді на мову звернення, який забезпечується органом або установою виконання покарань; на охорону здоров'я в обсязі, встановленому Основами законодавства України про охорону здоров'я ( 2801-12 ), за винятком обмежень, передбачених законом. хорона здоров'я забезпечується системою медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних заходів, а також поєднанням безоплатних і платних форм медичної допомоги. Засуджені, які мають розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи інших одурманюючих засобів, можуть за їх письмовою згодою пройти курс лікування від вказаних захворювань; { Абзац шостий частини першої статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1828-VI ( 1828-17 ) від 21.01.2010 } на соціальне забезпечення, у тому числі й на отримання пенсій, відповідно до законів України. 2. Засудженому гарантується право на правову допомогу. Для одержання правової допомоги засуджені можуть користуватися послугами адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. 3. Засуджені іноземці мають право підтримувати зв'язок з дипломатичними представництвами і консульськими установами своїх держав, особи без громадянства, а також громадяни держав, що не мають дипломатичних представництв або консульських установ в Україні, - з дипломатичними представництвами держави, яка взяла на себе охорону їхніх інтересів, або міжнародними органами чи організаціями, які здійснюють їх захист.
Стаття 24. Відвідування установ виконання покарань
1. Без спеціального дозволу відвідувати установи виконання покарань для здійснення контролю мають право: Президент України; Прем'єр-міністр України; Уповноважений Верховної Ради України з прав людини або спеціально уповноважені ним представники; { Абзац четвертий частини першої статті 24 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1828-VI ( 1828-17 ) від 21.01.2010 } голова, заступники голови та члени Комісії при Президентові України у питаннях помилування; { Частину першу статті 24 доповнено новим абзацом згідно із Законом 1828-VI ( 1828-17 ) від 21.01.2010 } Міністр юстиції України; { Частину першу статті 24 доповнено новим абзацом згідно із Законом N 1828-VI (1828-17 ) від 21.01.2010 } члени Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню; { Частину першу статті 24 доповнено новим абзацом згідно із Законом N 1828-VI ( 1828-17 ) від 21.01.2010 } Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим, голови місцевих державних адміністрацій, на території яких вони розташовані; народні депутати України, а також депутати, уповноважені на те Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими радами; Генеральний прокурор України, а також уповноважені ним прокурори і прокурори, які здійснюють нагляд за виконанням покарань на відповідній території; Голова, заступник голови та члени спостережної комісії, які здійснюють організацію громадського контролю за дотриманням прав і законних інтересів засуджених під час виконання кримінальних покарань; { Частину першу статті 24 доповнено новим абзацом згідно із Законом N 1828-VI ( 1828-17 ) від 21.01.2010 } сільський, селищний, міський голова - на території відповідної місцевої ради. 2. Представники засобів масової інформації та інші особи можуть відвідувати установи виконання покарань за спеціальним дозволом адміністрації цих установ або органів управління зазначеними установами.
Стаття 113. Листування засуджених до позбавлення волі
1. Засудженим дозволяється одержувати і відправляти листи і телеграми за свій рахунок без обмеження їх кількості. 2. Листування між перебуваючими в місцях позбавлення волі засудженими, які не є родичами, допускається тільки з дозволу адміністрації колонії. 3. Кореспонденція, яку одержують і надсилають засуджені до відбування покарання у виправних колоніях мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання, середнього та максимального рівня безпеки, підлягає перегляду. { Частина третя статті 113 в редакції Закону N 1828-VI ( 1828-17 ) від 21.01.2010 } 4. Кореспонденція, яку засуджені адресують Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, Європейському суду з прав людини, а також іншим відповідним органам міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, уповноваженим особам таких міжнародних організацій та прокуророві, перегляду не підлягає і надсилається за адресою протягом доби з часу її подачі. Кореспонденція, яку засуджені одержують від зазначених органів та осіб, перегляду не підлягає. { Частина четверта статті 113 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3166-IV (3166-15 ) від 01.12.2005; в редакції Закону N 1829-VI ( 1829-17 ) від 21.01.2010 } 5. Кореспонденція, яку засуджені адресують захиснику у справі, що здійснює свої повноваження відповідно до статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України, перегляду не підлягає і надсилається за адресою протягом доби з часу її подачі. Кореспонденція, яку засуджені одержують від такого захисника, перегляду не підлягає. { Статтю 113 доповнено частиною п'ятою згідно із Законом N 1829-VI ( 1829-17 ) від 21.01.2010 }
ЦИВІЛЬНИЙ ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, N 40-41, 42, ст.492) Стаття 45. Участь у цивільному процесі органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб
1. У випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах. 2. Прокурор здійснює у суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії цивільного процесу. 3. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі в справі або взяти участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у цивільному процесі для подання висновків у справі є обов'язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне.
КОДЕКС АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА УКРАЇНИ (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2005, N 35-36, N 37, ст.446)
Стаття 60. Участь у справі органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб
1. У випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до адміністративного суду із адміністративними позовами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб і брати участь у цих справах. 2. Прокурор здійснює в суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії адміністративного процесу. 3. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі у справі як законні представники або вступити у справу за своєю ініціативою з метою виконання покладених на них повноважень.
КОДЕКС УКРАЇНИ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ (Відомості Верховної Ради Української РСР (ВВР) 1984, додаток до N 51, ст.1122) (Вводиться в дію Постановою Верховної Ради Української РСР N 8074-10 від 07.12.84, ВВР 1984, додаток до N 51, ст.1123)
Стаття 188-19. Невиконання законних вимог Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Рахункової палати, народного депутата України.
Невиконання законних вимог Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини чи Рахункової палати або створення перешкод у їх роботі, або надання їм завідомо неправдивої інформації, а так само недодержання встановлених законодавством строків надання інформації народному депутату України, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини чи Рахунковій палаті – тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від десяти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. (Кодекс доповнено статтею 188-19 згідно із Законом N 1128-IV (1128-15) від 11.07.2003)
Стаття 255. Особи, які мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення.
У справах про адміністративні правопорушення, що розглядаються органами, зазначеними в статтях 218 - 221 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати: 1) уповноважені на те посадові особи: органів внутрішніх справ (частина перша статті 44, статті 44-1, 46-1, 46-2, 51, 51-2, 2, частина перша статті 106-1, стаття 106-2, частини третя і шоста статті 121, частини третя і четверта статті 122, стаття 122-2, частина третя статті 123, стаття 124, частина четверта статті 127, стаття 130, частина третя статті 133, стаття 136 (про порушення на автомобільному транспорті), стаття 139, частина четверта статті 140, статті 148, 151, 152, 154, 155, 155-2 - 156-2, 159, 160, 160-2, 162, 164 - 164-11, 165-1, 165-2, 173 - 173-2, 174, стаття 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статті 176, 177, 178 - 181-1, 181-3 - 185-2, 185-4 -185-9,186, 186-1, 186-3, 186-5-187, 188-28, 189 - 196, 212-6, частина перша статті 203, статті 204, 205 - 206-1, 212-7, 212-8, 212-10, 212-12, 212-13, 212-14, 212-20); органів державного пожежного нагляду (статті 164, 183); органів охорони здоров'я (статті 45, 46, 46-2, статті 167 -170 (про правопорушення, пов'язані з недодержанням вимог стандартів, норм, правил і технічних умов щодо лікарських засобів), стаття 183 - щодо завідомо неправдивого виклику швидкої медичної допомоги); { Абзац пункту 1 частини першої статті 255 виключено на підставі Закону N 956-V ( 956-16 ) від 19.04.2007 } органів охорони культурної спадщини (статті 92, 188-33); органів державного енергонагляду (стаття 103-1); органів Державної інспекції з енергозбереження (статті 98,101-103, 188-14); органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі транспорту (статті 136, 141, 142); Державної інспекції зв'язку (статті 144 - 148-5, 164 (у частині, що стосується порушення порядку провадження господарської діяльності в галузі зв'язку), 188-7; органів у справах захисту прав споживачів (статті 42-2, 156, 164-6, 164-7); фінансових органів (статті 164, 164-1); підприємств і організацій, у віданні яких є електричні мережі (статті 99, 103-1); підприємств і організацій, які експлуатують магістральні трубопроводи (стаття 138); органів, установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби (статті 42-1 - 42-3, 188-22); державних органів ветеринарної медицини, підрозділів ветеринарної міліції з проведення карантинних ветеринарних заходів Міністерства внутрішніх справ України (статті 42-1 - 42-3, 188-22); органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики (частина перша статті 41, статті 41-1 - 41-3, 188-1); лабораторій радіаційного контролю міністерств і відомств України, організацій споживчої кооперації (стаття 42-2); державних органів реєстрації актів цивільного стану (стаття 212-1); органів Антимонопольного комітету України (статті 164-3, 164-14, 166-1 - 166-4); органів управління кінематографією (стаття 164-6 - в частині демонстрування і розповсюдження фільмів без державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів у кіно- і відеомережі; стаття 164-7 - в частині порушення умов розповсюдження і демонстрування фільмів, передбачених державним посвідченням на право розповсюдження і демонстрування фільмів у кіно- і відеомережі; стаття 164-8 - в частині недотримання квоти демонстрування національних фільмів при використанні національного екранного часу в кіно- і відеомережі); органів Державної прикордонної служби України (частини друга, четверта і п'ята статті 85, статті 185-10, 191, частина перша статті 203, статті 204 - 206-1); Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, її представники в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі(стаття 164-6 - в частині демонстрування і розповсюдження фільмів без державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів на каналах мовлення телебачення України; стаття 164-7 - в частині порушення умов розповсюдження і демонстрування фільмів, передбачених державним посвідченням а право розповсюдження і демонстрування фільмів на каналах мовлення телебачення України; стаття 164-8 - в частині недотримання квоти демонстрування національних фільмів при використанні національного екранного часу на каналах мовлення телебачення України, стаття 212-9); органів Служби безпеки України (стаття 164 (у частині, що стосується правопорушень у галузі господарської діяльності, ліцензії на проведення якої видає ця Служба), статті 195-5, 212-2 (крім пункту 9 частини першої), 212-5 і 212-6); органів Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (стаття 164 (у частині, що стосується правопорушень у галузі господарської діяльності, ліцензії на проведення якої видає ця Служба), пункт 9 частини першої статті 212-2 та стаття 188-31); органів державної податкової служби (статті 51-2, 155-1, 163-1 - 163-4, 164, 164-5, 177-2); органів рибоохорони (частини четверта і п'ята статті 85, статті 85-1, 88-1, 90, стаття 164 - в частині порушення порядку провадження господарської діяльності, пов'язаної з добуванням і використанням риби та інших водних живих ресурсів); органів мисливського господарства (частини друга і п'ята статті 85, статті 85-1, 88-1, 90); органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі екології та природних ресурсів (статті 85, 85-1, 88, 88-1, 88-2, 90, 91); органів повітряного транспорту (частина друга статті 112, частина третя статті 133); органів, що здійснюють контроль за видобутком дорогоцінних металів і орогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння (частина перша статті 189-1); органів, що здійснюють державний контроль у галузі племінної справи у тваринництві (стаття 107-1); інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю (частина перша статті 96-1); Національного банку України (статті 164-11, 166-7 - 166-8); органів державної контрольно-ревізійної служби України (статті 164-12, 164-14); Рахункової палати (статті 164-12, 164-14, 188-19); органів управління архівною справою і діловодством (стаття 92-1); служби державної охорони природно-заповідного фонду України (частини друга, четверта і п'ята статті 85, статті 90, 91); Державної інспекції цивільного захисту та техногенної безпеки (стаття 188-16); органів управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України (про правопорушення, вчинені військовослужбовцями, військовозобов'язаними під час проходження ними зборів та працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов'язків - статті 44, 173, 174, 182, 184-1, 185 і 185-7); спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань державного експортного контролю (статті 188-17, 212-4); { Абзац пункту 1 частини першої статті 255 виключено на підставі Закону N 258-VI ( 2258-17 ) від 18.05.2010 } { Абзац пункту 1 частини першої статті 255 виключено на підставі Закону N 2258-VI ( 2258-17 ) від 18.05.2010 } органів виконавчої влади, що проводять реєстрацію друкованого засобу масової інформації (стаття 186-6); секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (стаття 188-19); відділу контролю Апарату Верховної Ради України (стаття 188-19); { Абзац пункту 1 частини першої статті 255 виключено на підставі Закону N 424-V (424-16 ) від 01.12.2006 } підприємств і організацій, у віданні яких є об'єкти електроенергетики (стаття 185-12); спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування, державної регуляторної політики та дозвільної системи у сфері господарської діяльності та його територіальних органів (статті 166-10 - 166-12); Державної технічної інспекції Державного департаменту страхового фонду документації (стаття 188-25); органів і установ виконання покарань та слідчих ізоляторів (стаття 188); суб'єктів державного фінансового моніторингу (статті 166-9, 188-34); адміністрацій історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій (стаття 92); 2) посадові особи, уповноважені на те виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад (статті 103-1, 103-2, 104, частина перша статті 106-1, статті 106-2, 149 - 154, 155, 155-2, 156, 156-1, 156-2, 159 - 160, 160-2, стаття 175-1 (за порушення, вчинені у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статті 183, 185-1, 186-5; статті 78 - 84 (крім порушень санітарно-гігієнічних правил і норм по охороні атмосферного повітря, а також правопорушень, пов'язаних з перевищенням нормативів рівня шуму, утворюваного автомототранспортними засобами під час роботи); 2-1) посадові особи, уповноважені на те виконавчими комітетами селищних, міських рад або місцевими державними адміністраціями (частина друга статті 96-1); 2-2) голова, заступник голови, секретар, інші члени виборчої комісії, комісії з референдуму (статті 212-11, 212-15 - 212-20); 2-3) кандидати, уповноважені особи, офіційні спостерігачі (статті 212-16 - 212-18, 212-20)"; 3) власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган (статті 51, 179); 4) посадові особи, уповноважені відповідними міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, до сфери управління яких належать аеродроми (частини перша, третя, четверта і п'ята статті 111 (про порушення, вчинені на аеродромах, не внесених до державного реєстру аеродромів України, поза територією аеродромів та на посадкових майданчиках); 5) працівники, які здійснюють охорону підприємств, установ, організацій (стаття 179); 6) державні виконавці (статті 51-1, 188-13); 7) секретар судового засідання, секретар суду (стаття 185-5, частина перша статті 185-6); 7-1) судовий розпорядник (стаття 185-3); { Частину першу статті 255 доповнено пунктом 7-1 згідно із Законом N 435-VI ( 1435-17 ) від 03.06.2009 } 8) слідчий, особа, яка провадить дізнання, прокурор або уповноважена ним особа з числа працівників прокуратури (частина четверта статті 184, стаття 185-4, частина друга статті 185-6, статті 185-8, 185-11); 9) представники громадських організацій або органів громадської самодіяльності: член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону (статті 92, 148, 152, 154, 160, 175-1, 179, 185-7, 186-2, 186-4); громадський інспектор Українського товариства охорони пам'яток історії та культури (стаття 92); { Абзац пункту 9 частини першої статті 255 виключено на підставі Закону N 2558-VI ( 2558-17 ) від 23.09.2010 } 10) державні інспектори з питань інтелектуальної власності (статті 51-2, 164-9, 164-13); 11) прокурор або уповноважена ним особа з числа працівників прокуратури (частина друга статті 127-1, стаття 188-32, 188-35, стаття 212-3); 12) державні інспектори з охорони прав на сорти рослин (стаття 51-2). У справах про адміністративні правопорушення, розгляд яких віднесено до відання органів, зазначених у статтях 222 - 244-18 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи цих органів. Крім того, протоколи про адміністративні правопорушення мають право складати: 1) посадові особи органів, що здійснюють контроль за використанням нафтопродуктів у промисловості та сільському господарстві (стаття 161); 2) член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону (статті 65, 66, 70, 73, 77, 82, 89, 90-1, 153 та 202 ); 3) позаштатний інспектор Головної державної інспекції України з безпеки судноплавства (частини перша, третя, четверта і п'ята статті 116, частина друга статті 116-1, частина третя статті 116-2, частина перша статті 117, стаття 118, частина третя статті 129, частини третя і четверта статті 130); 4) громадський лісовий інспектор (статті 63, 64-70, 73, 76,77); { Пункт 5 частини другої статті 255 виключено на підставі Закону N 2558-VI ( 2558-17 ) від 23.09.2010 } { Пункт 6 частини другої статті 255 виключено на підставі Закону N 2558-VI ( 2558-17 ) від 23.09.2010 } 7) громадський інспектор з охорони довкілля (статті 65-66, 70, 76 - 77-1, 78, 82, стаття 89 (щодо диких тварин), статті 91-4, 153); 7-1) громадський інспектор з контролю за використанням та охороною земель (статті 52 - 53-1, 53-3, 53-4); { Пункт 8 частини другої статті 255 виключено на підставі Закону N 2558-VI ( 2558-17 ) від 23.09.2010 } 9) посадові особи органів залізничного транспорту (стаття 123); 10) працівники відомчої, сільської пожежної охорони та члени добровільних пожежних дружин (команд), протипожежних об'єднань громадян (статті 120, 175, 188-8); 11) посадові особи військової інспекції безпеки дорожнього руху, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України (про правопорушення, вчинені військовослужбовцями і військовозобов'язаними, призваними на збори, - частина четверта статті 122, статті 122-1, 122-2, частина третя статті 123, стаття 124, частини перша і друга статті 130, а також про всі порушення правил дорожнього руху, вчинені особами (крім військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори), які керують транспортними засобами Збройних Сил України та інших військових формувань); { Пункт 12 частини другої статті 255 виключено на підставі Закону N 586-VI ( 586-17 ) від 24.09.2008 } { Пункт 13 частини другої статті 255 виключено на підставі Закону N 2787-III ( 2787-14 ) від 15.11.2001 } 14) посадові особи органів внутрішніх справ (частина перша статті 59 (про правопорушення, вчинені в межах санітарних зон, джерел водопостачання), частина перша статті 61 (щодо пошкодження водогосподарських споруд і пристроїв), статті 75, 76, 77-1, частина перша статті 85, стаття 89); { Пункт 15 частини другої статті 255 виключено на підставі Закону N 548-IV ( 548-15 ) від 20.02.2003 } 16) посадові особи органів Державної прикордонної служби України (частини перша і третя статті 85, статті 121-1, 195); 17) державні інспектори з охорони прав на сорти рослин (стаття 104-1); 18) посадові особи Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України. У випадках, прямо передбачених законом, протоколи про адміністративні правопорушення можуть складати також посадові особи інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування і представники органів самоорганізації населення.
III. Закон України Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1998, N 20, ст.99.) (Щодо визнання конституційними окремих положень див. (Із змінами, внесеними згідно із Законом №274-VI (274-17) від Закон Украины об Уполномоченном Верховной Рады Украины по правам человека (О признании конституционными отдельных положений см. (С изменениями, внесеными в соответствии с Законом №274-VI (274-17)
ІV. Витяги з законів України стосовно Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини
ЗАКОН УКРАЇНИ Про попереднє ув'язнення Стаття 13. Листування осіб, взятих під варту.
Порядок надсилання скарг, заяв і листів Особи, взяті під варту, можуть листуватися з родичами та іншими громадянами, а також підприємствами, установами, організаціями з письмового дозволу особи або органу, в провадженні яких знаходиться справа. Після набрання вироком законної сили листування здійснюється відповідно до закону. ( Частина перша статті 13 із змінами, внесеними згідно із Законом N 488-IV( 488-15 ) від 06.02.2003 ) Скарги, заяви, клопотання і листи (кореспонденція) осіб, взятих під варту, переглядає адміністрація місця попереднього ув'язнення, за винятком випадків, передбачених цією статтею. { Частина друга статті 13 із змінами, внесеними згідно із Законами N 488-IV ( 488-15 ) від 06.02.2003, N 3166-IV ( 3166-15 ) від 01.12.2005; в редакції Закону N 1829-VI ( 1829-17 ) від 21.01.2010 } Скарги на дії особи, яка провадить дізнання, або слідчого надсилаються адміністрацією місця попереднього ув'язнення прокуророві, а скарги на дії та рішення прокурора - прокуророві вищого рівня не пізніше трьох діб з часу їх подачі. ( Частина третя статті 13 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2537-III ( 2537-14 ) від 21.06.2001 ) Заяви осіб з питань оскарження постанови судді на обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту або на постанову про продовження строків тримання під вартою надсилаються адміністрацією місця попереднього ув'язнення до визначеного законом суду протягом доби з часу їх подання. ( Частина четверта статті 13 редакції Закону N 2537-III ( 2537-14 ) від 21.06.2001 ) Інші скарги, заяви, клопотання і листи, пов'язані з провадженням у справі, не пізніше трьох діб з часу їх подачі надсилаються адміністрацією місця попереднього ув'язнення особі або органу, в провадженні яких знаходиться справа. Ця особа або орган розглядають їх у встановленому законом порядку. Скарги, заяви і листи, що містять відомості, розголошення яких може перешкодити встановленню істини в кримінальній справі, за належністю не надсилаються, а передаються на розгляд особі або органу, в провадженні яких знаходиться справа, про що сповіщаються особа, яка перебуває під вартою, та прокурор, який здійснює нагляд за проведенням дізнання або слідства. Скарги, заяви і листи з питань, не пов'язаних з провадженням у справі, розглядаються адміністрацією місця попереднього ув'язнення або надсилаються за належністю в порядку, встановленому законом. З відповідями на заяви, скарги та листи адміністрація ознайомлює осіб, взятих під варту, під розписки, які додаються до їх особистих справ. Кореспонденція, яку особи, взяті під варту, адресують Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, Європейському суду з прав людини, а також іншим відповідним органам міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, уповноваженим особам таких міжнародних організацій та прокуророві, перегляду не підлягає і надсилається за адресою протягом доби з часу її подачі. Кореспонденція, яку особи, взяті під варту, адресують захиснику у справі, що здійснює свої повноваження відповідно до статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України, перегляду не підлягає і надсилається за адресою протягом доби з часу її подачі. Кореспонденція, яку особи, взяті під варту, одержують від такого захисника, перегляду не підлягає. {Статтю 13 доповнено частиною дев'ятою згідно із Законом N 1829-VI ( 1829-17 ) від 21.01.2010 }
ЗАКОН УКРАЇНИ Про Конституційний Суд України (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 49, ст.272)
Стаття 40. Суб'єкти права на конституційне подання з питань прийняття рішень Конституційним Судом України
Суб'єктами права на конституційне подання з питань прийняття рішень Конституційним Судом України у випадках, передбачених пунктом 1 статті 13 цього Закону, є Президент України, не менш як сорок п'ять народних депутатів України (підпис депутата не відкликається), Верховний Суд України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховна Рада Автономної Республіки Крим.
Стаття 41. Суб'єкти права на конституційне подання з питань дачі висновків Конституційним Судом України
Суб'єктами права на конституційне подання з питань дачі висновків Конституційним Судом України у випадках, передбачених пунктами 2, 3, 4 статті 13 цього Закону, є: за пунктом 2 – Президент України, Кабінет Міністрів України; за пунктом 3 – Верховна Рада України; за пунктом 4 – Президент України, не менш як сорок п'ять народних депутатів України (підпис депутата не відкликається), Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховний Суд України, Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування. Стаття 82. Підстави для порушення питання про відкриття конституційного провадження Підставами для порушення питання про відкриття провадження у справі щодо відповідності норм чинного законодавства принципам і нормам Конституції України стосовно прав та свобод людини і громадянина є: 1) наявність спірних питань щодо конституційності прийнятих і оприлюднених у встановленому порядку законів, інших правових актів; 2) виникнення спірних питань щодо конституційності правових актів, виявлених у процесі загального судочинства; 3) виникнення спірних питань щодо конституційності правових актів, виявлених органами виконавчої влади у процесі їх застосування та Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини у процесі його діяльності.
ЗАКОН УКРАЇНИ Про місцеві державні адміністрації (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1999, N 20-21, ст.190)
Стаття 38. Відносини місцевих державних адміністрацій з громадянами
Місцеві державні адміністрації забезпечують додержання прав і свобод громадян. Громадяни звертаються до місцевих державних адміністрацій у вирішенні питань, що належать до сфери повноважень місцевих державних адміністрацій. Посадові особи місцевих державних адміністрацій зобов'язані розглянути звернення громадян і не пізніше ніж у визначений законом термін прийняти рішення або дати обґрунтовану відповідь. Посадові особи проводять особистий прийом громадян у порядку, визначеному законом. Рішення посадових осіб місцевих державних адміністрацій можуть бути оскаржені Президенту України, органу виконавчої влади вищого рівня, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини або до суду.
ЗАКОН УКРАЇНИ Про правовий режим надзвичайного стану (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2000, N 23, ст.176)
Стаття 11. Неприпустимість припинення повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування в умовах надзвичайного стану
У період надзвичайного стану не можуть бути відповідно припинені чи обмежені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, міністерств, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також судів, органів прокуратури України, органів дізнання та слідства. Стаття 32. Контроль Верховної Ради України за додержанням цього Закону Контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина в умовах дії надзвичайного стану здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.
ЗАКОН УКРАЇНИ Про правовий режим воєнного стану (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2000, N 28, ст. 224) (Із змінами, внесеними згідно із Законом N 662-IV (662-15) від 03.04.2003, ВВР, 2003, N 27, ст.209 – набуває чинності 01.08.2003 року)
Стаття 10. Неприпустимість припинення повноважень органів державної влади в умовах воєнного стану
У період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Верховної Ради України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, міністерств, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також судів, органів прокуратури України, органів дізнання та слідства.
ЗАКОН УКРАЇНИ Про біженців (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 47, ст. 250)
Стаття 20. Права особи, якій надано статус біженця
Особа, якій надано статус біженця, має рівні з громадянами України права на: пересування, вільний вибір місця проживання, вільне залишення території України, за винятком обмежень, які встановлюються законом; працю; підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом; охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування; відпочинок; освіту; свободу світогляду і віросповідання; направлення індивідуальних чи колективних письмових звернень або особисте звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб цих органів; володіння, користування і розпорядження своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб; звернення за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; правову допомогу. Особа, якій надано статус біженця в Україні, має рівні з громадянами України права у шлюбних та сімейних відносинах. Особа, якій надано статус біженця в Україні, має право на одержання грошової допомоги, пенсії та інших видів соціального забезпечення в порядку, встановленому законодавством України, та користування житлом, наданим у місці проживання. Особа, якій надано статус біженця в Україні, користується іншими правами і свободами, які передбачені Конституцією та законами України.
ЗАКОН УКРАЇНИ Про судоустрій і статус суддів
Стаття 92. Склад Вищої кваліфікаційної комісії суддів України
1. Вища кваліфікаційна комісія суддів України діє у складі одинадцяти членів, які є громадянами України, мають вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менше двадцяти років. До складу Комісії входять:
1) шість суддів, які призначаються з'їздом суддів України; 2) дві особи, які призначаються з'їздом представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ; 3) одна особа, яка призначається Міністром юстиції України; 4) одна особа, яка призначається Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини; 5) одна особа, яка призначається Головою Державної судової адміністрації України.
2. Строк повноважень члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України становить три роки з дня призначення. Одна і та сама особа не може здійснювати повноваження члена Комісії два строки підряд. 3. Члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України на час здійснення повноважень відряджаються до Комісії і не можуть виконувати професійних повноважень за основним місцем роботи. 4. За членом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України на час здійснення повноважень зберігаються статус та місце роботи.
Стаття 93. Порядок формування Вищої кваліфікаційної комісії суддів України
1. Члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України з числа суддів призначаються з'їздом суддів України відкритим або таємним голосуванням. З'їзд суддів може обрати більше ніж шість суддів на випадок вибуття одного або кількох членів зі складу Комісії, призначених за квотою з'їзду суддів України, визначивши черговість їх включення до складу Комісії. Такі особи автоматично набувають повноважень члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в разі вибуття одного або кількох членів Комісії, обраних за квотою з'їзду суддів України. Особи, призначені з'їздом суддів України до складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України на випадок вибуття одного або кількох її членів, продовжують виконувати обов'язки судді до моменту зайняття ними посади члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України відповідно до встановленої черговості. 2. Члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України призначаються з'їздом представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ відкритим або таємним голосуванням. 3. Міністр юстиції України призначає члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України своїм наказом. 4. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини призначає члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України своїм розпорядженням. 5. Голова Державної судової адміністрації України призначає члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України своїм наказом. 6. До складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України не можуть бути призначені народні депутати України, члени Кабінету Міністрів України, голови судів, їх заступники, секретарі судових палат, члени Ради суддів України, Вищої ради юстиції, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, а також посадові особи, які мають дисциплінарне стягнення. 7. Вища кваліфікаційна комісія суддів України вважається повноважною за умови призначення до її складу не менше восьми членів.
Стаття 124. Порядок скликання з'їзду суддів України 1. Черговий з'їзд суддів України скликається Радою суддів України один раз на два роки. Позачерговий з'їзд суддів України може бути скликаний за рішенням Ради суддів України або конференції суддів відповідних судів. 2. Відповідна конференція суддів, яка скликає з'їзд суддів України в порядку, передбаченому частиною першою цієї статті, схвалює попередній перелік питань, що виносяться на обговорення з'їзду, та визначає дату, місце проведення з'їзду і загальну кількість делегатів з'їзду. Від конференцій суддів обирається рівна кількість делегатів. У з'їзді суддів беруть участь також потри делегати від Конституційного Суду України та Верховного Суду України. 3. На з'їзді суддів України можуть бути присутні Президент України, Голова Верховної Ради України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, члени Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Міністр юстиції України. 4. У разі якщо Рада суддів України не скликає з'їзд суддів України, то на вимогу відповідної конференції суддів у порядку, встановленому частиною першою цієї статті, ініціатори скликання позачергового з'їзду суддів України утворюють організаційний комітет зі скликання з'їзду суддів України, що має повноваження відповідної ради суддів щодо скликання з'їзду. У такому разі організаційний комітет невідкладно публікує інформацію про його утворення в газетах "Голос України" та "Урядовий кур'єр" і призначає дату проведення позачергового з'їзду суддів не раніш як через два місяці з дня утворення організаційного комітету. 5. Відповідні ради суддів, делегати та особи, запрошені на з'їзд суддів України, повідомляються про день проведення з'їзду та питання, що виносяться на його розгляд, не пізніш як за тридцять днів до початку роботи з'їзду.
ЗАКОН УКРАЇНИ Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 46, ст.366)
Стаття 6. Система та суб'єкти цивільного контролю
Система цивільного контролю над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави складається з: парламентського контролю; контролю, здійснюваного Президентом України; контролю з боку органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування; контролю з боку судових органів та нагляду з боку органів прокуратури; громадського контролю. Суб'єктами цивільного контролю над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави є: Верховна Рада України; Уповноважений Верховної Ради України з прав людини; Президент України; Рада національної безпеки і оборони України; Кабінет Міністрів України; центральні та місцеві органи виконавчої влади в межах повноважень, визначених законом; органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом; прокуратура України; судові органи України; громадяни України та громадські організації, утворювані відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) для здійснення та захисту прав і свобод громадян та задоволення їхніх політичних, економічних, соціальних, культурних інтересів; засоби масової інформації.
Стаття 11. Контроль за додержанням конституційних прав і свобод військовослужбовців Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, здійснюючи повноваження, визначені Конституцією України (254к/96-ВР), цим та іншими законами України:
перевіряє за своєю ініціативою чи за дорученням Верховної Ради України або за зверненням громадянина чи громадської організації стан додержання конституційних прав і свобод осіб, які підлягають призову, проходять військову службу, перебувають у запасі та призвані на збори, осіб, звільнених з військової служби, а також членів їхніх сімей; має право запитувати та отримувати від керівників та інших службових (посадових) осіб Збройних Сил України, інших військових формувань, правоохоронних органів, при неухильному дотриманні встановленого режиму таємності, документи, матеріали та пояснення, необхідні для здійснення повноважень, покладених на них законом; користується правом невідкладного прийому службовими (посадовими) особами Збройних Сил України, інших військових формувань, правоохоронних органів; для здійснення своїх функцій має право безперешкодно, у тому числі без попередження, відвідувати, при дотриманні встановленого режиму, військові частини та підрозділи, а також бути присутнім на засіданнях колегіальних органів Збройних Сил України, інших військових формувань, правоохоронних органів при обговоренні питань, що належать до повноважень Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Для здійснення контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина у сфері національної безпеки і оборони, правоохоронної діяльності затверджується представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у справах захисту прав військовослужбовців, повноваження якого обмежуються терміном повноважень Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Представником Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у справах захисту прав військовослужбовців не може бути особа, яка перебуває на дійсній військовій службі. Призначення Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини і затвердження його представника у справах захисту прав військовослужбовців та звільнення їх з посад здійснюються в порядку, встановленому Законом України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" (776/97-ВР). У щорічній доповіді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини окремо відображається стан справ із додержанням конституційних прав і свобод військовослужбовців, пропозиції щодо зміцнення законності, усунення недоліків і порушень у діяльності відповідних складових частин Воєнної організації та правоохоронних органів держави. Доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини оприлюднюється. Оголошення стану війни, введення на території України або в окремих її місцевостях надзвичайного або воєнного стану не обмежує повноважень Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та його представника у справах захисту прав військовослужбовців. Про свою діяльність та стан справ із додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, правоохоронних органах Уповноважений Верховної Ради України з прав людини періодично інформує громадськість, у тому числі через засоби масової інформації.
Стаття 19. Участь громадян у здійсненні контролю Громадяни України беруть участь у здійсненні цивільного контролю над Воєнною організацією держави та правоохоронними органами як через громадські організації, членами яких вони є, через депутатів представницьких органів влади, так і особисто шляхом звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та його представника у справах захисту прав військовослужбовців або до іншого державного органу в порядку, визначеному Конституцією України (254к/96-ВР) та Законом України "Про звернення громадян" (393/96-ВР). Громадським організаціям, зареєстрованим у встановленому порядку, гарантується відповідно до Конституції України (254к/96-ВР), цього Закону і статутних положень можливість: запитувати та отримувати в установленому порядку від органів державної влади, у тому числі від органів військового управління, інших організацій, підприємств і установ, що належать до Воєнної організації держави, правоохоронних та інших органів інформацію, яка не містить державної таємниці, з питань діяльності Збройних Сил України, інших військових формувань, правоохоронної діяльності; проводити наукові дослідження з проблем військового будівництва, організації оборони, забезпечення безпеки країни, боротьби із злочинністю, проводити публічне обговорення їх результатів, створювати для цього громадські фонди, центри, колективи експертів тощо; проводити громадську експертизу проектів законів, рішень, програм, представляти свої висновки і пропозиції відповідним державним органам для врахування в ході реформування Збройних Сил України, інших складових частин Воєнної організації та правоохоронних органів держави; брати участь у громадських дискусіях та відкритих парламентських слуханнях з питань реформування і діяльності Збройних Сил України, інших ланок Воєнної організації та правоохоронних органів держави, проблем правового і соціального захисту військовослужбовців, членів їхніх сімей; знайомитися з умовами служби, життя і побуту військовослужбовців; через суб'єктів права законодавчої ініціативи виступати із законодавчими ініціативами в галузі військового будівництва, правоохоронної діяльності, соціального захисту військовослужбовців, пенсіонерів та членів їхніх сімей.
ЗАКОН УКРАЇНИ Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2005, N 52, ст.561)
Стаття 7. Органи, установи та організації, наділені повноваженнями у сфері забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків
Органами, установами та організаціями, наділеними повноваженнями у сфері забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, є: Верховна Рада України; Уповноважений Верховної Ради України з прав людини; Кабінет Міністрів України; спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків; органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, визначені в їх складі уповноважені особи (координатори) з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків; об'єднання громадян. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, організації та установи, об'єднання громадян сприяють збалансованому представництву статей в управлінні та прийнятті рішень. Для досягнення мети цього Закону у своїй діяльності вони можуть застосовувати позитивні дії.
Стаття 9. Повноваження Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у сфері забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків
Уповноважений Верховної Ради України з прав людини: у рамках здійснення контролю за додержанням прав та свобод людини і громадянина здійснює контроль за дотриманням рівних прав та можливостей жінок і чоловіків; розглядає скарги на випадки дискримінації за ознакою статі; у щорічній доповіді висвітлює питання дотримання рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.
Стаття 22. Оскарження дискримінації за ознакою статі та сексуальних домагань
Особа, яка вважає, що стосовно неї було застосовано дискримінацію за ознакою статі чи вона стала об'єктом сексуальних домагань, має право звернутися зі скаргою до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, уповноважених осіб (координаторів) з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків в органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування, правоохоронних органів держави та суду. Особи будь-якої статі або групи осіб мають право надсилати повідомлення про порушення рівності прав та можливостей жінок і чоловіків до Комітету ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок у разі, якщо вичерпані внутрішні засоби правового захисту або якщо застосування таких засобів захисту невиправдано затягується.
ЗАКОН УКРАЇНИ “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” (Офіційний вісник України вiд 05.04.2006., № 12, стор. 16, ст. 792) Глава 1. Загальні положення
Стаття 1. Визначення термінів
1. У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: Конвенція – Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України; Суд – Європейський суд з прав людини; Комісія – Європейська комісія з прав людини; практика Суду – практика Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини; Рішення – а) остаточне рішення Європейського суду з прав людини у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; б) остаточне рішення Європейського суду з прав людини щодо справедливої сатисфакції у справі проти України; в) рішення Європейського суду з прав людини щодо дружнього врегулювання у справі проти України; Стягувач – а) заявник до Європейського суду з прав людини у справі проти України, на користь якого постановлено рішенням Європейського суду з прав людини або з яким досягнуто дружнього врегулювання, чи його представник, чи його правонаступник; б) особа (група осіб), на користь якої рішенням Європейського суду з прав людини визначено обов’язок України в міждержавній справі; відшкодування – а) сума справедливої сатисфакції, визначена рішенням Європейського суду з прав людини відповідно до статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; б) визначена у рішенні Європейського суду з прав людини стосовно дружнього врегулювання сума грошової виплати на користь Стягувача; виконання Рішення – а) виплата Стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру; Орган представництва – орган, відповідальний за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та виконання його рішень; оригінальний текст – офіційний текст, виконаний офіційною мовою Ради Європи: а) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та протоколів до неї; б) рішення та ухвали Європейського суду з прав людини; в) ухвали Європейської комісії з прав людини.
Стаття 2. Виконання Рішення
1. Рішення є обов’язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції. 2. Порядок виконання Рішення визначається цим Законом, Законом України “Про виконавче провадження”, іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені цим Законом.
Стаття 3. Фінансування витрат на виконання Рішення
1. Виконання Рішення здійснюється за рахунок Державного бюджету України.
Глава 2. Доступ до рішення
Стаття 4. Стислий виклад Рішення
1. Протягом трьох днів від дня одержання повідомлення про набуття Рішенням статусу остаточного орган представництва готує та надсилає для опублікування в газетах “Урядовий кур’єр” і “Голос України” стислий виклад Рішення українською мовою (далі – стислий виклад Рішення), який має включати: а) офіційну назву Рішення мовою оригіналу та в перекладі українською мовою; б) номер заяви до Суду; в) дату постановлення Рішення; г) стислий виклад фактів у справі; д) стислий виклад питань права; е) переклад резолютивної частини Рішення. 2. Зазначені у частині першій цієї статті видання публікують стислий виклад Рішення протягом семи днів від дня його одержання.
Стаття 5. Сповіщення про Рішення
1. Протягом трьох днів Орган представництва надсилає стислий виклад Рішення Стягувачеві, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, всім державним органам, посадовим особам та іншим суб’єктам, прямо причетним до справи, за якою постановлено Рішення, разом з копією оригінального тексту.
Витяг Стаття 17. Контроль за забезпеченням доступу до публічної інформації
1. Парламентський контроль за дотриманням права людини на доступ до інформації здійснюється Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, тимчасовими слідчими комісіями Верховної Ради України, народними депутатами України. 2. Громадський контроль за забезпеченням розпорядниками інформації доступу до публічної інформації здійснюється депутатами місцевих рад, громадськими організаціями, громадськими радами, громадянами особисто шляхом проведення відповідних громадських слухань, громадської експертизи тощо.
м. Київ, 13 січня 2011 року
|
|