Головне меню  >>

КОНСТИТУЦІЙНЕ ПОДАННЯ УПОВНОВАЖЕНОГО З ПРАВ ЛЮДИНИ
ДО КОНСТИТУЦіЙНОГО СУДУ УКРАїНИ від 4 березня 2002 р.

Про неконституційність окремих положень пункту третього
статті 30 Закону України “Про вибори депутатів місцевих рад
та сільських, селищних, міських голів”

Відповідно до пункту першого статті 150 Конституції України, статті 40 Закону України “Про Конституційний Суд України” та пункту третього статті 13 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” звертаюся до Конституційного Суду України для вирішення питання про відповідність Конституції України окремих положень пункту третього статті 30 Закону України “Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” (далі – Закон) від 14 січня 1998 року №14/98-ВР (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1998, №3-4, ст.15 (Із змінами, внесеними згідно із Законом №431-XIV (431-14) від 16.02.99, ВВР, 1999, №15, ст.85).

Вказаним пунктом зазначеної статті Закону, яка встановлює порядок реєстрації кандидатів, визначено, що:

“3. Рішення про реєстрацію кандидатів, які самовисунулися по виборчих округах, на території яких вони проживають або працюють, приймається окружною (територіальною) виборчою комісією на підставі відповідної заяви кандидата, до якої додається список громадян України, які підтримали його кандидатуру, відповідно до вимог статті 28 цього Закону, заяви кандидата про зобов’язання припинити в разі обрання депутатом, сільським, селищним, міським головою трудову чи іншу діяльність, що є несумісною з їх статусом, а також за наявності документів, передбачених пунктами 3, 4 і 5 частини другої цієї статті.”

Таким чином, внаслідок встановлення такої умови для реєстрації кандидатів реалізація громадянами пасивного виборчого права, передбаченого частиною першою статті 38 Конституції України, поставлена у пряму залежність від місця їх проживання чи роботи, і в такий спосіб створені нерівні умови доступу до служби в органах місцевого самоврядування.

Відповідно ж до частини першої статті 64 Конституції України “конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.”

Конституція України не передбачає обмежень виборчого права. Єдиним винятком може бути введення воєнного чи надзвичайного стану з обов’язковим зазначенням строку дії таких обмежень. В Україні ж ані воєнний, ні надзвичайний стан не вводився, і тому обмеження, встановлені оспорюваною нормою Закону, не можуть бути визнані такими, що ґрунтуються на Конституції України.

Частини перша та друга статті 24 Конституції України гарантують громадянам рівні конституційні права і свободи, рівність перед законом та відсутність привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Однак, попри те, що Конституція України забороняє дискримінацію за будь-якими ознаками, а пунктом другим статті 1 Закону вільне і рівноправне висування кандидатів визначено в якості однієї з фундаментальних засад виборчого процесу, Уповноважений з прав людини відзначає, що оспорюваним положенням Закону в Україні можливість реалізації громадянами пасивного виборчого права de facto необґрунтовано обмежена і залежить від місця проживання або роботи.

Ратифікувавши Указом Президії Верховної Ради Української РСР №2148-VIII від 19.10.73 року Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, прийнятий 16 грудня 1966 року Генеральною Асамблеєю ООН (Док. ООН А/RES/2200 А (XXI)), Україна взяла на себе зобов’язання поважати і забезпечувати всім особам, що перебувають у межах її території та під її юрисдикцією, визнані у зазначеному Пакті права, без будь-яких відмінностей щодо раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження чи іншої обставини.

Підпунктом b) статті 25 Пакту визначено, що кожний громадянин повинен мати, без будь-яких згаданих вище видів дискримінації і без необґрунтованих обмежень, право і можливість, зокрема, бути обраним на справжніх періодичних виборах, які проводяться на основі загального і рівного виборчого права при таємному голосуванні і забезпечують свободу волевиявлення виборців.

Таким чином, оспорюване положення Закону встановлює обмеження на реалізацію пасивного виборчого права за ознакою місця проживання та “іншою ознакою”, що суперечить частинам першій та другій статті 24 Конституції України та не узгоджується з міжнародними стандартами у галузі прав людини.

Відповідно до частини другої статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.З огляду на це оспорювана норма закону видається такою, що потребує приведення у відповідність до норм Конституції України.

Враховуючи наведене, керуючись статтею 150 Конституції України, пунктом першим статті 13, статтями 15, 39, 40, 71, пунктом третім статті 82 Закону України “Про Конституційний Суд України”, –

ПРОШУ:

визнати таким, що не відповідає положенням статті 21, частини другої статті 24, статті 38, частинам першій та другій статті 141 Конституції України (є неконституційним) положення пункту третього статті 30 Закону України “Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” у частині обмеження можливості громадянина бути зареєстрованим в якості кандидата, залежно від місця його проживання або роботи.

З огляду на те що виборча кампанія в Україні завершується 31 березня 2002 року, прошу згідно з частиною другою статті 57 Закону України “Про Конституційний Суд України” розглянути конституційне подання невідкладно.

Н.Карпачова

Рішення Конституційного Суду України

у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини третьої статті 30 Закону України “Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” (справа про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів) № 17-рп/2003 від 23.10.2003 р.

Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

Селівона Миколи Федосовича – головуючий,

Вознюка Володимира Денисовича,

Іващенка Володимира Івановича,

Костицького Михайла Васильовича,

Малинникової Людмили Федорівни,

Мироненка Олександра Миколайовича,

Німченка Василя Івановича – суддя-доповідач,

Пшеничного Валерія Григоровича,

Розенка Віталія Івановича,

Савенка Миколи Дмитровича,

Скоморохи Віктора Єгоровича,

Тимченка Івана Артемовича,

Тихого Володимира Павловича,

Ткачука Павла Миколайовича,

за участю представників суб’єкта права на конституційне подання Ткаченка Миколи Степановича – керівника відділу конституційного та адміністративного права Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Лужанського Андрія Васильовича – головного консультанта цього відділу; представника Верховної Ради України Добкіна Михайла Марковича – народного депутата України; Селіванова Анатолія Олександровича – Постійного представника Верховної Ради України в Конституційному Суді України; Носова Владислава Васильовича – Постійного представника Президента України в Конституційному Суді України; Ставнійчук Марини Іванівни – члена Центральної виборчої комісії, розглянув на пленарному засіданні справу щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини третьої статті 30 Закону України “Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” від 14 січня 1998 року № 14/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 3 – 4, ст.15).

Приводом для розгляду справи відповідно до статей 39, 40 Закону України “Про Конституційний Суд України” стало конституційне подання Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Підставою для розгляду справи згідно зі статтею 71 Закону України “Про Конституційний Суд України” є наявність спору щодо “відповідності Конституції України (конституційності) положення частини третьої статті 30 Закону України “Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів”.

Заслухавши суддю-доповідача Німченка В.І., пояснення Ткаченка М.С., Лужанського А.В., Добкіна М.М., Селіванова А.О., Носова В.В., Ставнійчук М.І. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

установив:

1. Суб’єкт права на конституційне подання – Уповноважений Верховної Ради України з прав людини порушив питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини третьої статті 30 Закону України “Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” (далі – Закон), згідно з яким реєстрація кандидатів у депутати місцевих рад та на посади сільських, селищних, міських голів, які самовисунулися, може мати місце за умови їх проживання або роботи на території відповідного виборчого округу.

На думку автора клопотання, оспорювана норма Закону обмежує можливість громадян України реалізувати своє пасивне виборче право і суперечить положенням частини другої статті 24, статті 38, частин першої, другої статті 141 Конституції України.

2. У листі до Конституційного Суду України Президент України стверджує, що положення частини третьої статті 30 Закону щодо реєстрації окружною виборчою комісією кандидатів, які самовисунулися, лише за умови їх проживання або роботи на території цього округу не відповідає Конституції України (є неконституційним), оскільки обмежує право кожного жителя села, селища, міста самовисуватися в будь-якому окрузі в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Голова Верховної Ради України у письмовому поясненні зазначає, що з огляду на представницький характер повноважень, якими наділені депутати місцевих рад та сільський, селищний, міський голови, їх обрання із числа громадян, які постійно проживають у даній місцевості і є членами відповідних територіальних громад, не суперечить конституційним принципам виборчого права громадян. Отже, положення частини третьої статті 30 Закону, на його думку, відповідає Конституції України.

Представники суб’єкта права на конституційне подання на відкритому пленарному засіданні Конституційного Суду України підтримали подання Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини і зазначили, що оспорюване положення Закону встановлює обмеження реалізації пасивного виборчого права за ознакою місця проживання та місця роботи і суперечить частині другій статті 24, статті 38, частинам першій, другій статті 141 Конституції України.

Постійний представник Верховної Ради України в Конституційному Суді України наголосив на тому, що оспорювана норма Закону не є обмеженням конституційного права за статтею 24 Конституції України, це є спеціальна умова, яка дає можливість забезпечувати самоврядування в Україні.

Постійний представник Президента України в Конституційному Суді України підтримав позицію Президента України і зауважив, що оспорюване положення Закону суперечить засадам місцевого самоврядування, згідно з якими жителі відповідного села, селища, міста самостійно вирішують питання місцевого значення, усієї територіальної громади, а не лише її частини, адже виборче право має бути загальним і рівним для жителів усього села, селища, міста, а не для жителів того чи іншого виборчого округу, який є тільки частиною відповідного села, селища, міста.

Член Центральної виборчої комісії зазначив, що положення частини третьої статті 30 Закону порушує принцип рівності при висуванні кандидатів, передбачених цим Законом, і принцип рівності конституційних прав, закріплений Конституцією України, оскільки обмежує пасивне виборче право за ознакою місця проживання або трудової діяльності на території відповідного виборчого округу, що є порушенням принципу вільного і рівноправного висування кандидатів на місцевих виборах.

3. Конституційний Суд України, вирішуючи спір, виходить з такого.

Згідно з частинами першою, третьою статті 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Відповідно до Конституції України не може бути привілеїв чи обмежень за певними ознаками, зокрема за ознакою місця проживання (частина друга статті 24). Громадяни мають право вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (частина перша статті 38 Конституції України). Вибори до цих органів є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування (частина перша статті 71 Конституції України).

Засади, особливості та порядок підготовки і проведення виборів депутатів сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад, а також сільських, селищних, міських голів визначаються вказаним Законом.

Частина третя статті 30 Закону містить положення, за яким прийняття рішення про реєстрацію кандидатів, які самовисунулися у виборчому окрузі, пов’язується з необхідністю їх проживання або роботи на території цього округу, а для реєстрації кандидатів, висунутих в інший спосіб, таких умов не передбачено.

Системний аналіз статей 24, 38, 71 Конституції України дає підстави для висновку, що умови для реєстрації усіх кандидатів повинні бути такими, щоб не допускали обмеження пасивного виборчого права залежно від способу реалізації цього права.

Конституційний Суд України вважає, що припис частини третьої статті 30 Закону, за яким громадяни, які самовисуваються, можуть бути зареєстровані кандидатами лише за умови, якщо вони проживають або працюють на території виборчого округу, обмежує пасивне виборче право таких громадян порівняно з громадянами, висунутими кандидатами в іншому порядку, для яких цієї умови (проживання чи робота в межах території виборчого округу) не передбачено.

Отже, зазначене положення Закону суперечить вимогам статей 24, 38, 71 Конституції України (є неконституційним).

На основі викладеного та керуючись статтями 147, 150, 152 Конституції України, статтями 51, 61, 63, 65, 73 Закону України “Про Конституційний Суд України”, Конституційний Суд України

вирішив:

1. Визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 30 Закону України “Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів”, згідно з яким рішення про реєстрацію кандидатів, які самовисунулися по виборчих округах, приймається окружною (територіальною) виборчою комісією за умови, якщо вони проживають або працюють на території цих округів.

2. Положення частини третьої статті 30 Закону України “Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів”, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

3. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у “Віснику Конституційного Суду України” та в інших офіційних виданнях України.

На початок сторінки  ^^