Головне меню  >> 

“Круглий стіл” з нагоди представлення Щорічної доповіді Уповноваженого Верховної Ради України
з прав людини “Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні”
(12–13 червня 2003 р.)

КАРПАЧОВА Н.І.,

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини:

Передусім хочу привітати всіх шановних гостей, які беруть участь у нашому зібранні. Цей захід, який став уже традиційним, ми проводимо після представлення в парламенті держави Щорічної доповіді про стан дотримання прав і свобод людини в Україні спеціально для представників регіональних засобів масової інформації і регіональних неурядових організацій України.

Дорогі друзі! Сьогодні в нашому засіданні беруть участь Надзвичайний і Повноважний Посол Королівства Швеції в Україні Оке Петерсон, Надзвичайний і Повноважний Посол Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії в Україні Роберт Едвард Брінклі, перший секретар Посольства ФРН в Україні Томас Ленк, представник Посольства Італійської Республіки Кармело Фікарра. Цей захід проводиться за підтримки Представництва ООН в Україні. У ньому бере участь головний радник Представництва Програми розвитку ООН в Україні пан Ленні Монтьєль. Без цієї підтримки нам було б набагато важче організувати цю зустріч. У нашому заході також беруть участь депутати парламенту нашої держави, які постійно з нами співпрацюють. Я маю на увазі насамперед голів парламентських комітетів Геннадія Йосиповича Удовенка і Миколу Володимировича Томенка. З нами також Ігор Федорович Лубченко – голова Національної спілки журналістів України. Мені дуже приємно, що тут присутній радник Прем’єр-міністра України Сергій Якович Українець, а також начальник відділу міжнародного співробітництва Рахункової палати України Тарас Миколайович Притула. Назвати всіх учасників немає можливості, але у процесі нашої роботи ми зможемо ближче познайомитися один з одним, а головне – обмінятися думками щодо стану дотримання прав людини в Україні і наших наступних спільних кроків для того, щоб змінити ситуацію на краще.

Перед тим, як розпочати роботу “круглого столу”, дозвольте сказати декілька слів. Користуючись нагодою, передусім хочу подякувати представникам ООН в Україні за постійну підтримку таких заходів і сприяння в друкуванні деяких матеріалів, які ви сьогодні отримали.

Уповноважений з прав людини здійснює систематичний комплексний моніторинг дотримання прав і свобод людини в Україні. Ви маєте можливість ознайомитись як із Щорічною, так і зі Спеціальною доповідями. Які джерела цієї інформації і наскільки вона є достовірною? Адже вчора ми зустрічалися в комітеті шановного Геннадія Йосиповича Удовенка, де теж був “круглий стіл” і обговорювалося питання дотримання прав людини за підсумками щорічного звіту Державного департаменту США у галузі прав і свобод людини. Важливо відзначити, що наша доповідь не має неперевірених джерел і в ній не наводяться неперевірені факти. Такими джерелами інформації є звернення громадян нашої держави, іноземців, осіб без громадянства.

За п’ять років існування до нашої інституції звернулося понад 290 тис. громадян нашої держави, іноземців і осіб без громадянства. Крім того, серед джерел інформації – відомості, які надають нам неурядові організації. Ще одним таким джерелом є засоби масової інформації. Наша співпраця останніми роками зміцніла. Робота з парламентським Комітетом з питань свободи слова та інформації і Національною спілкою журналістів дає дедалі вагоміші результати. Крім того, ми відчуваємо постійну підтримку Посольства Великої Британії, Посольства Швеції. Проводимо з ними спільні заходи.

Хочу наголосити, що кількість звернень до Уповноваженого з прав людини щороку зростає. Звичайно, можна пишатися тим, що зростає обізнаність громадян з діяльністю нашої інституції. Проте мене як Уповноваженого це не вельми тішить. На мою думку, кількість цих звернень зростає тому, що масовішими стають порушення прав і свобод людини. Наші громадяни це усвідомлюють і, не бажаючи миритися з систематичним порушенням своїх прав, звертаються в різні інстанції і, звичайно, до нашої установи.

Наведу тільки один приклад. За п’ять років існування нашої інституції лише до мене надійшло 1617 звернень народних депутатів України. Підрахуйте: з трьох останніх скликань кожен депутат бодай один раз звернувся до Уповноваженого з прав людини щодо захисту прав своїх виборців або системних порушень прав і свобод людини взагалі.

Я вважаю, що той наступ, який іде на парламентаризм, на парламентський контроль, на жаль, було здійснено, зокрема, через таку шановну установу, як суд. Як наслідок позбавлення депутатів певною мірою важелів і повноважень, які вони мали за Законом “Про статус народного депутата України”. Безперечно, сьогодні депутати змушені звертатися до Уповноваженого з прав людини і таким чином намагатися спільними зусиллями захищати права своїх виборців.

Серед суб’єктів звернень до Уповноваженого з прав людини переважну більшість становлять найзнедоленіші наші громадяни: 27% – це люди похилого віку, пенсіонери, ветерани; засуджені особи (20%); 15% – це інваліди; громадяни нашої та інших держав, які перебувають під слідством (10%). Отже, найбільше звернень надходить від тих, хто найбільш потерпає від тієї економічної та соціальної кризи, яка триває в Україні. Збільшилася кількість звернень до Уповноваженого від таких категорій громадян, як державні службовці, журналісти, судді, слідчі, адвокати. У перші роки ми від них не отримували жодного звернення. А протягом трьох останніх років ми отримуємо їх дедалі більше. Можу навести приклади, як спільними зусиллями нам вдається захищати права і журналістів, і адвокатів, і суддів – думаю, сьогодні про це піде мова. За минулий рік найбільше скарг щодо порушення прав і свобод людини надійшло на районні відділи міліції. Зауважимо – по всій країні. І саме цих звернень надходить до Уповноваженого найбільше. На другому місці – скарги на рішення апеляційних судів. На третьому – на дії прокуратури. І далі – на дії райвідділів юстиції. Ми з вами розуміємо чому. Це передусім через хронічне невиконання судових рішень. Наступні – це звернення з місць позбавлення волі. Вони різні, ці скарги. Звичайно, йдеться про насильство і умови тримання, які не відповідають ні міжнародним, ні просто людським стандартам. Так, ми маємо сьогодні достатньо розгалужене законодавство, Конституцію і правові норми, які відповідають певною мірою міжнародним стандартам. Проте правозастосовна практика лишається одним з найболючіших питань у галузі дотримання прав і свобод людини в Україні.

Скажіть мені, що треба зробити для припинення свавілля правоохоронних органів нашої держави? Ви знаєте, що під час представлення Доповіді в парламенті було піддано критиці мою тезу про те, що такі дії, таке поводження з боку правоохоронців, на превеликий жаль, є системними. Адже до Уповноваженого (я наголосила на цьому в своїй Доповіді) тільки на побиття, застосування тортур, насильства з боку правоохоронців надійшло за п’ять років існування інституції понад 12 тис. звернень. Повірте, кожне таке звернення ми намагаємося перевіряти – якщо не самі, то за допомогою представників неурядових організацій, а також мас-медіа, з якими співпрацюємо. Просимо навіть самих правоохоронців вищого рангу – насамперед з прокуратури, яка має здійснювати постійний нагляд, вирішувати це питання належним чином.

Хочу всіх вас закликати до розмови і звернути вашу увагу на те, що ця Доповідь принципово відрізняється від першої Щорічної доповіді тим, що в ній уперше дається аналіз, яким чином влада (і центральна, і регіональна) відреагувала на першу Щорічну доповідь Уповноваженого. Тому саме перший розділ доповіді стосується якраз аналізу діяльності і конкретних дій центральної і регіональної влади за підсумками Доповіді. Думаю, всім буде цікаво дізнатися, яким чином регіональна влада реагує на доповіді Уповноваженого і як вона взагалі реагує на порушення прав і свобод людини в Україні. Наведу лише один приклад. Коли ми вперше надіслали цю доповідь усім губернаторам (а зараз ми зробили це вже вдруге), то отримали вельми цікаву відписку від одного з них. Мовляв, він уважно ознайомився з доповіддю Уповноваженого і знайшов для себе вельми цікаву інформацію, “але, шановна пані Уповноважений, дотриманням і захистом прав і свобод людини в нашому регіоні виконавча гілка влади не займається. Це (уявіть собі!) виключно питання правоохоронців...” А як цим дуже часто займаються правоохоронці, ми з вами, на превеликий жаль, знаємо. Тому, звичайно, не можемо залишати ситуацію у тому стані, в якому вона перебуває нині.

Ленні МОНТЬЄЛЬ,

головний технічний радник Представництва

Програми розвитку ООН в Україні:

Мені дуже приємно мати можливість виступити тут перед вами. Во-первых, я хотел бы виразить глубокую признательность госпоже Карпачевой за все ее усилия в развитии института Уполномоченного по правам человека в Украине. Мы искренне желаем ей дальнейших успехов в этой благородной работе. Во-вторых, я хотел бы сказать, что для ПРООН большая честь – быть в числе международных организаций, которые поддерживают деятельность офиса Уполномоченного по правам человека. Несомненно, наше сотрудничество было очень плодотворным и оно не заканчивается сегодня, а набирает новые обороты и будет только развиваться.

Усовершенствование контроля за соблюдением прав человека является существенным фактором в развитии сбалансированного управления. Именно поэтому для ПРООН очень важно и приятно сотрудничать с парламентом, с Уполномоченным по правам человека. Мы гордимся тем, что имеем возможность поддержать этот “круглый стол”, и желаем, чтобы дискуссия, которая сегодня состоится, была плодотворной, полезной и ценной для всех. Мы убеждены в том, что презентация и публичное обсуждение отчета украинского омбудсмана должны быть систематическими. И сегодняшнее событие будет, несомненно, способствовать развитию и усовершенствованию системы контроля и защиты прав человека в Украине.

Я хотел бы подчеркнуть важную роль средств массовой информации в усилении демократии, особенно в странах Центральной и Восточной Европы. Лично я хотел бы поблагодарить всех журналистов и представителей средств массовой информации, которые присутствуют сегодня здесь, за их усилия в информировании общественности о политических процессах, реформах в Украине. Такие события, как этот «круглый стол», дают возможность непосредственного общения представителей средств массовой информации, в частности, с парламентом и Уполномоченным по правам человека.

Мы надеемся, что сегодняшняя дискуссия и другие мероприятия ПРООН позволят укрепить роль ПРООН как важного партнера, который может оказать необходимую поддержку в системе эффективного демократического управления. Мы и в дальнейшем будем поддерживать развитие такого диалога, оказывать содействие в получении необходимой информации и консультаций по вопросам эффективного демократического управления и защите прав человека.

Хотел бы сказать, что Генеральный секретарь ООН Кофи Аннан год назад, побывав здесь, в Украине, сказал, что Украина осуществляет реформу своего государственного аппарата. И эта реформа делает власть реальным представителем народа, подотчетным ему. Необходимо подчеркнуть, что ключевая роль в обеспечении подотчетности принадлежит, конечно, именно парламенту и Уполномоченному по правам человека.

БРІНКЛІ Р.Е.,

Надзвичайний і Повноважний Посол Сполученого

Королівства Великої Британії та Північної Ірландії в Україні:

(говорить українською мовою).

Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії цілком підтримує українську Конституцію. Ми, як і в усьому світі, підтримуємо повагу до демократії та прав людини. Ми раді, що тут, в Україні, можемо плідно співпрацювати з Уповноваженим. У Посольстві Сполученого Королівства є радник з питань прав людини. Нині в Україні є центральна установа по утвердженню демократії і забезпеченню уваги до прав людини.

Важливими є питання свободи слова, свободи преси. Я радий, що тут присутній пан Томенко – голова Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформаціїї. Я був присутній у грудні на слуханнях у Верховній Раді з цих питань. В результаті цього був прийнятий новий закон по цензурі, забезпеченню свободи слова. Я вітаю цей закон. Особливо вітаю той факт, що сьогодні на засіданні “круглого столу” є представники регіональних ЗМІ. Ви краще знаєте стан свободи чи несвободи преси у ваших регіонах. На завершення хочу сказати, що уряд Великої Британії і надалі буде підтримувати важливу працю офісу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, зокрема в захисті прав регіональних ЗМІ, в інтересах демократії в Україні.

ЛУБЧЕНКО І.Ф.,

голова Національної спілки журналістів України:

Стало мені дуже сумно: практично немає в Україні жодної соціальної групи, яка не потерпає, чиї права не порушуються, яка не шукає захисту від держави в Уповноваженого з прав людини. Але прекрасно, що є така інституція. І прекрасно, що першим Уповноваженим стала саме Ніна Іванівна. Вона підняла цю планку вельми високо. І на майбутнє, хто б уже не прийшов, він не зможе бути чиновником, бюрократом, який відгороджуватиметься від болю, від крику душі людини. Я розумію, що всім тим 290 тис., які звернулися по допомогу, допомогти неможливо, але авторитет інституції вже спрацьовує. І ми постійно, весь час співпрацюємо з апаратом Уповноваженого, з Ніною Іванівною по всіх проблемах (вона про це говорила). Крім того, ми їй вдячні за те, що вона захищає свободу слова і журналістів. Їде до них у тюрми, у слідчі ізолятори. Буквально витягує їх звідти. Національна спілка журналістів має найвищу нагороду, премію імені Івана Франка, і цього року ми цю премію присудили Ніні Іванівні. І я зараз з радістю вручу цю премію (Під оплески присутніх вручає цю премію Н.І.Карпачовій).

Оке ПЕТЕРСОН,

Надзвичайний і Повноважний Посол Королівства Швеції в Україні:

(говорить українською мовою)

Я дуже радий, що ми співпрацюємо з українським Омбудсманом пані Ніною Іванівною Карпачовою. Ми від початку бажали працювати з цим офісом. Ви знаєте, що в нас є досвід у цій справі і ми прагнули бути корисними для цієї структури в Україні. І ми уже добре, дуже тісно співпрацюємо. Я думаю, що не можна порівнювати той досвід, який є в Уповноваженого, з тим, який є у Омбудсмана Швеції. Вважаю, що з нашого досвіду пані Карпачова вже взяла якісь корисні речі. З виступу Ніни Іванівни, який відбувся у Верховній Раді і висвітлений у газеті “Голос України”, я бачу, що в Україні є свої ресурси і пані Карпачова вже показала себе і роботу свого офісу. Для мене це є рівень європейського стандарту. Досвід такої роботи повинні поширювати не тільки в Україні, а й у нас, у Швеції, і в інших країнах, обмінюватися досвідом омбудсманів для подальшого поліпшення результатів цієї справи. Треба зміцнювати прагнення омбудсманів двох країн – України і Швеції – співробітничати. Я із задоволенням перечитаю представлену доповідь Уповноваженого. Думаю, це дуже цікава і корисна робота. Я сподіваюсь, ми будемо мати ще багато можливостей спілкуватися і співпрацювати.

УДОВЕНКО Г.Й.,

голова Комітету Верховної Ради України з питань прав

людини, національних меншин та міжнаціональних відносин:

Як ви вже зазначили, Ніно Іванівно, у нас учора також відбувся дуже важливий “круглий стіл”, присвячений стану та захисту прав людини в Україні. В роботі взяли участь представники правоохоронних органів – Міністерства внутрішніх справ, Генеральної прокуратури, Служби безпеки України, Міністерства юстиції, а також Міністерства закордонних справ. Прикро, але не було представників Верховного Суду. Вони відмовилися брати участь у засіданні. А це сьогодні найбільш вразлива ланка – захист прав людини. Вчора на засіданні “круглого столу” зазначалося, що останнім часом в Україні відбувся ряд знакових подій. Це насамперед Доповідь Уповноваженого з прав людини про стан та дотримання прав і свобод людини і громадянина в Україні. Друга важлива подія повинна також привернути вашу увагу. Це стан захисту прав громадян України за кордоном. Сьогодні масовий виїзд українців за кордон – 4–5 мільйонів. У принципі ніхто їх не рахує. Тобто мільйон туди, мільйон – сюди... Ніби для нашої держави це великого значення не має.

Перше порушене питання – як захистити наших громадян, які перебувають у більш безправному стані, ніж у себе на Батьківщині, як їх захистити за кордоном. Важливою подією, на мою думку, є Указ Президента від 4 червня цього року “Про серйозні недоліки виконання законодавства щодо забезпечення законності, правопорядку і додержання прав і свобод громадян у Львівській області”. Хоча указ стосується Львівської області, можна стверджувати, що він стосується усіх областей нашої держави. Але я хотів би послатися на деякі моменти цього указу Президента. Перша цитата: “Захист конституційних прав і свобод громадян належним чином не забезпечується”, друга “Особливу стурбованість викликає зростання тяжких злочинів та стан додержання конституційних прав і свобод громадян”. Це не правозахисні організації говорять. Це – Президент України. Далі, третя цитата: “Має місце порушення прав громадян під час розслідування кримінальних справ та тримання під вартою”. Інтелігентно сказано, що мають місце тортури. Далі: “Завдається суттєва шкода конституційним правам громадян, інтересам держави”. Це тільки цитати з Указу Президента, які свідчать про те, що в нашій державі має місце криза з дотриманням прав і свобод людини. Прикро, що вчора жодний канал не показав ці парламентські слухання. Державний канал УТ-1 просто ігнорує те, що говорить Президент.

Що нам треба зробити? В державі існує страшенна засекреченість. Чи постраждає наша держава, якщо ми будемо публікувати цифри, скільки людей в нас перебуває у тюрмах? Це елементарно для будь-якої держави – публікувати ці цифри. Представникам засобів масової інформації треба бути героями, щоб чогось добитися від владних структур і одержати дозвіл на відвідання місць ув’язнення. Прозорість потрібна. Слава Богу, що Міністерство внутрішніх справ уже до цього доходить і вже утворило громадську організацію при своєму відомстві. Про це нас учора повідомили на слуханнях. Заступник голови СБУ послався на британський досвід, де в кожному районі існує тюрма. Там місцевими органами влади утворено наглядові ради, які спостерігають за тим, що відбувається у тюрмі. Я думаю, що нам це конче потрібно. Я у своїх рекомендаціях уряду якраз про це писав. Оця прозорість, відповідальність перед суспільством виключно важлива.

Наступна проблема, про яку треба криком кричати, наголошувати – це виховання громадян, щоб вони знали про свої конституційні права, права відповідно до нашого законодавства.

Важливі події щодо висвітлення діяльності в галузі прав людини – це щорічна доповідь Державного департаменту США, присвячена Україні; це щорічна доповідь міжнародної комісії Інтернешнл, значна частина якої присвячена подіям в Україні; це, нарешті, доповідь одного з правозахисних центрів ООН, де опубліковано статистику по торгівлі людьми. На мою думку, ці міжнародні доповіді не є втручанням у внутрішні справи нашої країни. Концепція комітету, який я очолюю, полягає саме в тому, що захист прав і свобод людини не є внутрішньою проблемою держави. Це міжнародна проблема.

І останнє питання. Звертаюсь до представників регіональних засобів масової інформації. Я прекрасно розумію, як вам важко працювати. Набагато складніше, ніж у центрі. Але я хочу процитувати Доповідь Ніни Іванівни: “...На думку спеціалістів, у нас існує цензура економічна, адміністративна та цензура кулі. У мирній Україні журналісти гинуть, як у країнах воєнних конфліктів. Упродовж останніх десяти років в Україні загинули 38 працівників ЗМІ”. Щоправда, ця цитата викликала заперечення у представників правоохоронних органів. Вони заявили, що їм невідомо про таку кількість. Так от, цінуючи ваш журналістський подвиг, я хотів би послатися на статтю, опубліковану 30 травня в газеті “Сільські вісті”, яка називається “Звичайний фашизм”. Хлопця безневинного заарештували. А перші години перебування під арештом – найстрашніші. З нього вибивають показання на себе і застосовують все, що завгодно. Абсолютно безневинного, його зробили калікою – це страшне. Але висновок, я звертаю на нього вашу увагу, зараз процитую: “Ми – люди боязкі, нас б’ють і кривдять і у нас зазвичай не стає духу боронити свої права. Громадянські лінощі, глибока духовна апатія, рабська психологія панують у нашому суспільстві, а з рабами в усі віки влада веде лише одну форму діалогу – через кийок”.

Ми йдемо шляхом зміцнення інституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Необхідно посилити цей інститут у всіх областях. Ми з Ніною Іванівною про це говорили. Щоб усі уповноважені в регіонах були підпорядковані Уповноваженому Верховної Ради. Ви – преса, правозахисні організації – повинні підсилювати свій голос на захист тих прекрасних законів, прекрасної інституції, присвяченої захисту прав людини. У нас прекрасні закони, це я можу на будь-якому рівні стверджувати, а от втілення їх у життя?... І від вас залежить дуже багато, щоб ті закони працювали.

ТОМЕНКО М.В.,

голова Комітету Верховної Ради України

з питань свободи слова та інформації:

Я продовжу думку, яка звучала у виступах моїх колег. Але перед цим хотів би сказати, що я як вчений мав щасливу нагоду бути причетним до становлення інституту Уповноваженого. Я був консультантом при виданні першої Доповіді. І тоді з Ніною Іванівною ми дійшли висновку, що треба провести серйозне дослідження громадської думки, наскільки наші громадяни розуміють важливість цієї проблеми. Здебільшого люди знають свої права. Я міг би провести дискусію з цього питання з Геннадієм Йосиповичем. Проблема полягає в тому, як ці права захистити. От цей механізм вони менше знають. І, звичайно, є недовіра до тих місцевих інституцій, правоохоронних органів, які повинні захищати ці права. У другій Доповіді, на мою думку, знайдено цілком правильну розв’язку ключової проблеми української несвободи. Знайдено те, що називається – район. Масові скарги, їхня кількість з району – це реальне середовище, де реально живе людина.

Якось у Верховній Раді вручались нагороди журналістам за краще висвітлення роботи Верховної Ради. Я дізнався, що там нагородили губернатора. Я зрадів, що там не був, щоб цієї ганьби не бачити, тому що мені здається: стандарт свободи слова, який собі уявляє чиновник в губернії, – це є журнал “Губернатор”. Він дорогий, у мене не вистачить грошей, щоб вам усім його дати. Там платить губернатор або його комерційні структури – за конкретний номер. Один знайомий депутат завжди рахує, скільки фотографій губернатора в номері. От, наприклад, Щербаня було 98 фото в одному номері, Сороки – 76. Там він, його дружина і т.д. Так от, це той стандарт, якого хоче чиновник, щоб про нього писала преса.

І друга проблема, з приводу якої ми з Ніною Іванівною дебатували під час першої Доповіді. Це проблема вимушеної або добровільної відмови від своїх прав. Особливо в частині політичних і громадянських прав. Наприклад, візьміть довибори. Коли на вибори приходить, наприклад, 40 чи 35%, а з них ще 18 голосує проти всіх, це симптом, оскільки означає, що люди відмовляються від своїх політичних прав, вони не вірять, що вибори можуть бути демократичними. Велика небезпека, коли права не просто не дотримуються, а люди відмовляються від них. Мусимо це аналізувати.

Я вже казав шведському послу: ми не підемо шведським шляхом і не будемо робити 11 омбудсманів по різних напрямах, а нам потрібно зміцнити цей інститут, який тільки створюється. Гра стосовно переобрання Уповноваженого переходить межі здорового глузду. Я розумію відкриту чесну гру. Якщо хтось із влади не хотів би, щоб Карпачова була Уповноваженим або висунуто було альтернативну кандидатуру на обрання, або набралися сміливості проголосувати “проти”. Але ця гра, коли люди просто не беруть бюлетенів і голосує лише 208 народних депутатів, означає – або їм не треба прав людини в цій країні, або вони просто хочуть “заграти” цей інститут, розуміючи, що він почав працювати.

Думка нашого комітету така, що ми мусили б стратегічно змінити акценти і подумати про кількість сегментів медійного ринку. Влада душить опозиційність, ми намагаємось її захистити. Влада відкриває кримінальні справи, ми відміняємо ці справи. У принципі щодо цього сегменту усі звітують. У нас Президента в місяць критикують кілька разів. Критикують – значить, ми демократична країна. Ми так само намагаємось якось законодавчо захистити цих людей. Але олігархічного чи комерційного медіа-ринку ми не чіпаємо. Тобто не чіпаємо в тому сенсі, що вони свою справу роблять. В них є конкретне завдання, вони знають, що роблять, висвітлюють діяльність влади так, як треба висвітлювати, в них проблем не існує. На День журналіста я, чесно кажучи, чекав, коли ж наш Президент, як це зробив туркменський президент, щось скаже розумне про свободу слова. І я дочекався. Знаєте, коли Туркменбаші зранку прокинувся, невідомо в якому настрої він був, і каже: “Я вчора телевізор дивився, там одного мене показують, тільки одного мене цитують, треба ж якусь свободу слова мати в Туркменистані”. Так наш Президент на День журналіста каже: “У нас “грошові мішки” скупили все телебачення”. І я думаю, що у нас з Президентом якось збіглося це переживання, бо я зробив два депутатських запити до Генерального прокурора і Антимонопольного комітету, щоб прізвища цих “мішків” були названі. Адже дехто може й не знати, що його зять є співвласником трьох каналів, а донька... І тому цю картину треба змалювати, реально показати.

Основну інформацію громадянин отримує із загальнонаціональних каналів, з наших газет. І от коли ми з журналістами радилися, коли проводили форум з багатьма громадськими організаціями, мені здається, свіжий елемент думки в нас проявився.

Є ще така річ, яка зветься “самозахист”. І ми зробили такий довідник про правовий самозахист журналістів, де є все, включно до скарг, апеляцій, заяв. Для нас дуже важливі прецеденти самозахисту в судових органах. Я думаю, якщо ми правильно поставимо діагноз, то нам легше буде шукати механізм виходу з цієї ситуації. І я сподіваюся, що 19 червня депутатам вистачить здорового глузду і сміливості обрати Ніну Іванівну на другий термін. Тоді ми активніше будемо працювати для того, щоб ті проблеми, які ми сьогодні визначаємо, вирішувати.

САГАЙДАК В.Є.,

львівський журналіст:

Немає потреби регіональним журналістам, які спеціалізуються на правозахисній тематиці, розповідати про свавілля властей і правоохоронних структур. Нам не треба пояснювати, як брутально порушуються права людини в Україні. Ми щодня стикаємося з такими випадками і щодня нам, журналістам, доводиться втручатися навіть у рятування людей. Їдучи сюди, ми підрахували, скільки за травень з подачі львівських журналістів було звільнено з різних структур – із СІЗО, з прикордонних камер тимчасового утримання – понад 20 осіб. Причому втручання журналістів – це 2–3 години розмови з певними властями. Побоювання появи статті одразу дає реакцію.

Мені сьогодні приємно почути думку Надзвичайного та Повноважного Посла Королівства Швеції пана Петерсона про те, що в Україні вже створено свій досвід захисту прав людини. Досвід України унікальний. Коли приїжджають до нас закордонні колеги по наших кримінальних справах, що порушуються по статтях журналістів, які працюють у західному регіоні, вони часом дивуються, як в таких умовах вдається захищати людей, як звільняти їх з камер тимчасового утримання і СІЗО. Як обстоювати їхні права у судах, де часом настільки все корумповано, що навіть поняття закону не існує. І дуже нам приємно, що найкраща співпраця в нас, журналістів Західного регіону, встановилася саме з Уповноваженим з прав людини. Те, що в нас виникла така інституція, надзвичайно актуально на сьогодні.

Ми вчора сіли на поїзд, щойно повернувшись з суду, де засудили двох працівників міліції на 5 і 7 років. І знову це було зроблено з подачі журналістів. І знову в тому ж самому місті, де був закатований Мозола, де після втручання Уповноваженого з прав людини було захищено його сім’ю, престарілих батьків, чиниться те саме в місцевих правоохоронних структурах.

Побачивши гаманець у кишені, людину затримують, ведуть у райвідділ, знущаються над нею так, що ламають кістки, ламають ребра і пробивають легені, і коли побачать, що людина на очах розбухає, то просто викидають з райвідділу на вулицю. І потерпілий лежить вже чотири місяці в лікарні, проте ніяких рішень з боку прокуратури, інших структур до цього часу немає. Тільки після втручання журналістів порушується кримінальна справа. Нам дуже приємно, що винні особи знову з нашою допомогою притягнуті до кримінальної відповідальності. Коли ми їхали сюди, суддя, з якою ми спілкувалися, говорить: “Зверніться до Карпачової, нехай підтримає нас, суддів, щоб ми могли обстоювати інтереси тієї сім’ї, оскільки на нас чиниться тиск”.

Уявляєте, у нас на сьогодні є людина, до якої хочуть звернутися тисячі і навіть десятки тисяч людей. От ми приїжджали минулого року у вересні і розповідали Ніні Іванівні, що десь протягом півроку до журналістів звернулися кілька тисяч осіб, які хочуть потрапити до Карпачової. Ми питаємо, а чому не в інші інстанції? А тому, відповідають, що ми бачимо дієвість цієї структури.

Співпраця з Карпачовою виникла у львівських журналістів після відомої справи лікарів. Йдеться про продаж дітей за кордон. Це, мабуть, перша справа післявоєнних часів, коли лікарі отримали певний строк. Це прецедент, бо на сьогодні всі знають, що таке порушити справу проти лікаря і притягти його до кримінальної відповідальності. Фактично лікарів ніколи не судять, в них своя корпорація. Нам тоді вдалося за допомогою Ніни Іванівни (вона тоді була заступником голови Комітету Верховної Ради України з захисту прав людини) довести справу до логічного завершення. Тобто люди, винні в незаконному продажу дітей за кордон, відповіли за це.

Журналістам у регіонах часто доводиться стикатися з питанням захисту прав людей. На жаль, ми не маємо підтримки ні від своєї регіональної організації, ні від Національної спілки журналістів України. Коли справді постало питання протистояння журналістів-правозахисників з місцевими органами влади, то, на жаль, Національна спілка не підтримала львівських журналістів, ставши на захист владних структур. Що, до речі, ми сприйняли як позитивний жест, оскільки нам вдалося тоді в 1997 р. уперше в Україні створити незалежну профспілку журналістів Західного регіону, до якої увійшли всі журналісти-правозахисники. І єдина людина, яка підтримала цю профспілку, була саме Н.І.Карпачова.

Завдяки Карпачовій нам, як ми підрахували, тільки на Львівщині вдалося довести понад 100 кримінальних справ до судових вироків. Це не вихваляння. Це крик душі. Бо, коли в Україні існує тільки одна структура, яка підтримує журналістів, усіх людей у захисті їхніх прав, це, можливо, навіть прецедент. Чому? Бо не інститут Уповноваженого з прав людини повинен займатися цими питаннями. Повинні займатися Міністерство внутрішніх справ і СБУ, прокуратура і різні правозахисні структури, різні організації. На жаль, це єдина дійова структура, з якою йде нормальна співпраця.

І от коли ми їхали сюди в черговий раз, люди підходили до нас і говорили, що дуже добре, що в нас законодавчо вирішене питання про створення регіональних представництв Уповноваженого з прав людини. Тільки повернулися з Івано-Франківська, нам розповідають, як адвокатів викидають із залів суду. Я був шокований. Бо суддя так вирішив, і каже: вийдіть із залу, я буду сам займатися цим питанням. У нас є Конституція, в нас є Кримінально-процесуальний кодекс, де конкретно говориться, що кожна людина має право на захист. І тут ми стикаємося з фактом неандертальського періоду – в Івано-Франківську створено так званий експериментальний суд. Нам адвокати кажуть: ми самі не можемо зрозуміти, що це таке. Щоб отримати матеріали справи, адвокат повинен написати заяву і стати в чергу. Бо якщо є адвокат, який написав раніше заяву, то йому дають матеріали справи сьогодні, а потім – всім іншим по черзі. Це свавілля, яке твориться чиновниками на місцях. І шкода, що спостерігається такий відрив Києва від регіонів.

У нас чиниться тиск на засоби масової інформації з боку органів місцевої влади і з боку київських структур. І можливо, настав час створити якусь правозахисну газету або правозахисний журнал, який би не замикався на окремих справах, епізодах, а справді порушував би питання правозахисної тематики на рівні держави. Щоб ми принаймні мали прямий зв’язок регіонів з центром.

І останнє. Я хотів би сказати, що журналісти дуже болісно сприйняли те, що зараз відбувається у Верховній Раді. Той, хто часто стикається з питанням правозахисної тематики, знає, наскільки багато Ніна Іванівна зробила для авторитету України за кордоном. Минулого року я зустрічався з Мареком Новицьким, він каже: саме завдяки Ніні Іванівні ми почули, скільки проблем існує в Україні. Незважаючи на те, що він був противником створення представництв у регіонах, після нашого спілкування він сам дійшов думки, що Україна – унікальна країна, якій вартує рівнятися на європейський досвід, де представництва справді потрібні, щоб розвивати цю тематику ширше і створювати структуру, яка давала б можливість прямого зв’язку з Києвом.

ЖУКОВСЬКА О.Л.,

віце-президент Спілки адвокатів України:

Я маю сказати, що за 19 років моєї адвокатської практики в Україні дещо стало спокійніше. Коли в Україні запровадили інститут Уповноваженого з прав людини, я і мої колеги дещо побоювалися, що він перетвориться на черговий псевдодемократичний інститут, який буде черговим фіговим листком, щоб прикривати болючі виразки в суспільстві. Дійсно, в тій складній політичній і соціально-економічній ситуації, яка сьогодні існує в Україні, є дуже велика спокуса долучитися до політичних ігор і використовувати гасло прав людини як дуже зручний механізм просування кар’єрними східцями, по політичній драбині.

І саме тому величезну повагу маємо до Ніни Іванівни Карпачової, що вона від цього абсолютно відмежувалась. Що вона на своїй посаді є людиною безкомпромісною, принциповою, яка виявилася вище цієї спокуси і не дозволила маніпулювати своєю інституцією. І це, я думаю, можна вважати, певною мірою, громадянським подвигом, виявом громадянської мужності. Тому що спокуса владою, спокуса кар’єрна – річ страшна. І саме тому я дуже хотіла б, щоб Ніна Іванівна змогла продовжити перебування на цьому посту. Її офіс дійсно займається реальними проблемами. Реальними, болючими, незручними для влади. Я думаю, що дуже важливо для України зберегти саме таке обличчя цієї інституції.

Спілка адвокатів України завжди відчувала підтримку офісу Уповноваженого з прав людини, ми працювали паралельно різними шляхами, зважаючи на специфіку кожної з наших організацій, але завжди відчували розуміння серйозних процесів, що відбуваються в державі. І я не можу не скористатися цією нагодою, щоб сказати: сьогодні є дуже велика небезпека – загубити адвокатуру як захисний професійний інститут.

Уповноважений з прав людини завжди підтримувала Спілку адвокатів у тих починаннях, у проблемах, до яких ми намагались привернути увагу. А проблеми ці надзвичайні, тому що в останні роки у нас у країні системно йде цілеспрямована руйнація адвокатури з боку держави. Назрівання цього процесу можна дуже коротко і конкретно окреслити. 1992 р. – приймається закон про адвокатуру, який реально змінює роль адвокатури в суспільстві. Адвокат набуває конструктивних прав, які надають йому змогу перестати бути фігурантом у справі, а стати реальним захисником прав людини. За примхою держави, адвокатура стає суб’єктом здирницького оподаткування, через що адвокати змушені підняти вартість послуг, які вони надають, і ця допомога перетворюється на привілей для можновладців, для людей, у яких є гроші, і стає недоступною для більшості населення. Не можна було зробити більш “розумного кроку”, якщо хотіли знищити адвокатуру. І він був зроблений. Він непоказний. Але, даруйте, тепер адвокат не є доступним. Потім стало зрозуміло, що адвокати незручні для держави і для влади. Починається кампанія масового порушення та ігнорування професійних прав і гарантій адвокатської діяльності, які були закріплені в законі. І не допомагає указ Президента 1999 р., де прямо сказано, що правоохоронні органи мають припинити хибну практику порушення гарантій адвокатської діяльності.

Зрозуміло, що адвокатура має бути об’єднаною, щоб протистояти цьому. З 1995 р. Спілка адвокатів України тричі подає до Верховної Ради проекти змін та доповнень до закону про адвокатуру, в яких йдеться про дві головні речі – створення професійної асоціації адвокатів, яка об’єднала б адвокатів і зробила їх силою, що може протистояти цьому шаленому тиску на адвокатуру, і розширення гарантій адвокатської діяльності. Що в цьому такого, що може викликати такий шалений протест парламенту? З 1995 р. такі спроби наражаються на повнісіньке небажання визнавати, що ця проблема є і якось треба її розв’язувати.

Руйнівного, остаточного удару було завдано по адвокатурі рішенням Конституційного Суду 2002 р. Кому це вигідно? Це вже видно – владі. І стало зрозуміло, що ніхто не захоче бути адвокатом. Навіщо брати на себе відповідальність за копійки, бути суб’єктом кваліфікаційних перевірок, складати кваліфікаційні іспити? Відповідь проста – адвокатура не потрібна цій державі. І сьогодні черговим свідченням цього є дві події, які ще не завершилися, але вони в процесі, так би мовити, проходження у парламенті й потребують втручання і Уповноваженого з прав людини, і висвітлення засобами масової інформації.

Блискавично пройшов у парламенті проект, який нещодавно з’явився і в досить таємному режимі обговорювався у комітеті, який його схвалив. Права підозрюваного і права захисника зазнали абсолютного звуження. Вишукано механізм усунення захисника. Принципово змінено момент допуску захисника після першого допиту.

А я хочу вам нагадати, як виборювався попередній КПК, який містив ранній момент допуску захисника до участі в справі. В 1993 р. Спілка адвокатів очолила всеукраїнський страйк адвокатів. Три місяці ми страйкували, а потім судилися з Генеральною прокуратурою протягом року за те, щоб адвокат був допущений до виконання функцій захисту на стадії, коли реально можна ще щось зробити, коли ще не вибито показання з людини, поки ще не створено фальшиві докази. Це новий КПК, про який потрібно зараз кричати скрізь, тому що це буде страшенний удар не тільки по адвокатурі, а передусім по правах людини, яка користується послугами адвоката – останньої надії в захисті своїх прав.

І нарешті, проблема, яка, знову-таки, стосується прав пересічних громадян, що звертаються по допомогу. Це те, що сьогодні відбувається із законом про адвокатуру. Я аналізую пресу, як вона висвітлює це питання. Або заангажовані видання подають вузьку інформацію, або ця проблема нікого не хвилює як суто професійна. А вона абсолютно є проблемою загального захисту прав людини. Сьогодні в парламенті є два проекти нової редакції закону про адвокатуру. Є проект, поданий народним депутатом Соболєвим. Він уже не лишає нічого від решток адвокатури, які нам вдалося зберегти. І проект Спілки адвокатів, який намагається зберегти те, що маємо, і зміцнити адвокатуру. І знову відбувається те саме, що відбувалося раніше. Він замовчується, всіляко парламентськими іграми відсторонюється від слухань, реальних обговорень. Натомість усіма силами проштовхується проект, який перетворює адвокатуру на зручну іграшку в руках влади.

Сьогодні це дуже велика проблема. І я хочу наголосити, що інституцією, яка чітко зорієнтувалася в тому, що відбувається, не побоялася стати поряд з адвокатами і надати свою підтримку, є саме Уповноважений з прав людини. Дуже обережно поводять себе інші структури. Єдине принципове слово ми почули тільки від Ніни Іванівни Карпачової. Я дуже за це їй вдячна і хочу наголосити, що ми маємо дбати про збереження в Україні тих правозахисних структур, які сьогодні є. І про адвокатуру, і про офіс Уповноваженого з прав людини. Дуже важливо, щоб він принципово зберігся у такому стані, який на сьогодні є. І треба їй допомагати в цій благородній праці й всіляко підтримувати, тому що, не дай Боже, щоб і ця інституція перетворилася на формальну структуру.

КАРПАЧОВА Н.І.:

Це питання хвилює, звичайно, більшість громадян України, які свідомі того, що відбувається. Я розумію деяких наших представників неурядових організацій, які дуже активно і чесно працюють на правозахисному полі і намагаються в судах допомагати тим людям, які не мають можливості скористатися послугами адвокатів. Це зрозумілі речі, але Ольга Леонідівна абсолютно правильно порушила питання про одну з перших незалежних громадських організацій, яка була створена ще за радянських часів і намагалася бути незалежною, але не стала такою. Вона сьогодні зазнає серйозної руйнації. Причому робиться це свідомо. І це страшна річ, якщо ми будемо позбавлені професійного захисту адвокатів. Я не можу уявити собі взагалі, як може відбуватися процес демократизації, без професійного адвокатського захисту. Ми знаємо, що сьогодні абсолютно випадкові люди намагаються в судах виступати як захисники, щоб якимось чином отримувати гроші. Вони компрометують взагалі правовий захист. Це стає великою проблемою. Парламент повинен підтримати законопроект, розроблений професіоналами, які знають цю справу, вболівають за неї. Я знаю і про таку думку: мовляв, он скільки вони гребуть за свої послуги. Але скількох знедолених захищають безплатно адвокати! А скільки випадків, коли порушуються права самих адвокатів! Я наведу приклад по адвокатурі м.Керчі АРК. До нас звернувся Володимир Зубарєв – голова Спілки адвокатів Криму – про захист честі й гідності, ділової репутації адвоката Шевчука. Сталося таке. Адвокат, маючи професійно оформлену угоду захищати права свого підзахисного, приходить в ізолятор тимчасового тримання у м.Керчі. Закінчується ця зустріч тим, що слідчий вимагає від нього всі документи, які є в його “дипломаті”. Коли він відмовляється давати документи, які стосуються захисту прав його підзахисного, то самого адвоката зачиняють у камері. Ви собі можете уявити, що сьогодні коїться? Структура, яка має сама надати можливість для захисту прав людини, йде на зухвало брутальне їх порушення.

А всім відома справа адвоката Андрія Федура. Комусь подобається цей адвокат, а комусь – ні. Це звичайні речі. Так само, як і в політиці. Що ми маємо на сьогодні по Федуру, який захищає права та інтереси матері журналіста Георгія Гонгадзе? Ми знаємо, що його відсторонили від захисту, правоохоронці порушили проти нього кримінальну справу. Дев’ять місяців ця людина фактично позбавлена права на свою професійну діяльність. Він не має допуску для того, аби захищати права матері журналіста Г.Гонгадзе. Усунення цього фігуранта, який мав захищати права, – це порушення одночасно прав і матері Г.Гонгадзе, яка має право на кваліфікований захист. Тому необхідно, щоб ми сьогодні обмінялися своїми думками, зрозуміли, що відбувається у сфері захисту прав наших громадян через таку організацію, як Спілка адвокатів. Мусимо цей інститут не тільки зберігати, а й зміцнювати, звичайно, через свої важелі. А зараз із задоволенням надаю слово людині, яку я дуже шаную, з якою ми досить тривалий час співпрацювали, коли вона працювала ще на вільних теренах демократії.

УКРАЇНЕЦЬ С.Я.,

радник Прем’єр-міністра України:

Дуже багато скарг, звернень надходить до офісу Уповноваженого. Чимало їх вирішується позитивно. У період становлення інституції довелося докласти величезних зусиль для розгортання самої структури, на підготовку спеціалістів. Не знаю, чи можна було знайти людину, яка б краще, ніж Ніна Іванівна, вирішила це завдання. Я перефразую відому тезу: омбудсманами не народжуються, ними стають. Досвід ваш міг би дати потужний імпульс на наступний період для більш масштабної роботи заради тих громадян, про права яких ми сьогодні ведемо мову. Період, про який я згадав, короткий. Зрозуміло, що з відомих вам причин інститут Уповноваженого не зміг охопити усі напрями, щоб ефективно захистити права усіх громадян. Але дуже важливо, що створено початковий механізм, інститут, і його контакт з пресою і правозахисними організаціями був спрямований на найболючіші, найбільш рельєфні проблеми у сфері прав людини. Це права у сфері кримінального права, це те, що наболіло і для журналістів. Інститут Уповноваженого завалений такими скаргами, як порушення прав на працю, на зарплату, на житло, медичне обслуговування. Ще важлива сфера прав людини – право на медичну допомогу. Люди вмирають через те, що не мають грошей, щоб заплатити за операцію. Цю сферу доведеться опановувати. Очевидно, нам варто було б подумати, як надалі краще захищати права пересічного громадянина.

Ми будемо і в подальшому співпрацювати з Ніною Іванівною. Що робити далі, ми повинні думати разом. Тут є робота і для Ніни Іванівни, і для уряду, і для ЗМІ. Звичайно, у співпраці з правоохоронними органами, шляхом державних програм. Я зараз можу навести приклад дії програми, схваленої урядом. Раніше попереду йшла економіка, тепер – дотримання прав людини, створення умов для нормальної життєдіяльності, забезпечення нормального життєвого рівня і звідки будуть формуватися ресурси. Зрозуміло, для цього необхідно розвивати можливості правоохоронних структур. Треба детально опрацьовувати систему співпраці з правозахисними організаціями. Адже Конституцією передбачено право кожної людини на правову допомогу, яка має бути доступною і кваліфікованою.

КАРПАЧОВА Н.І.:

Мені дуже приємно, що в програмі уряду є відповідний розділ. Це важливо, це вже є усвідомлення урядом певною мірою процесів, які відбуваються. Я вже третьому Прем’єру намагаюсь довести необхідність нашої співпраці і важливість захисту прав людини. Маємо не лише на макроекономічному рівні розглядати всі соціально-економічні питання, а обов’язково й на мікрорівні, щоб проста людина відчувала конкретну опіку нашого уряду.

Ви абсолютно справедливо, Сергію Яковичу, торкнулися соціально-економічних прав, і я вам вдячна, адже люди високого рангу взагалі ніколи не торкаються питань соціально-економічних прав. Навіть у Доповіді державного департаменту США майже не йдеться про питання захисту цих прав. Сьогодні до Уповноваженого здебільшого звертаються за захистом громадянських і особистих прав. Але блок соціально-економічних прав на другому місці і охоплює приблизно 35% звернень, що надходять до нас.

В Україні сьогодні понад 1,5 млн. громадян, у тому числі сімейних, які, маючи право на першочергове отримання житла, мешкають у гуртожитках. Це величезна проблема. Я, як Уповноважений з прав людини, разом зі своїм маленьким апаратом зіткнулася з цією проблемою. Можу навести безліч прикладів. Ось один з них. Гуртожиток акціонерного товариства науково-виробничої фірми “Луганські акумулятори”. Людей просто викинули, як кажуть, на вулицю разом з їхніми дітьми, в тому числі неповнолітніми, які усю зиму мешкали без тепла і т.ін. Фактично сьогодні новий власник, який купив цей гуртожиток, диктує вже свої умови. Ми виїхали до м. Луганська, перевірили ці факти. Я звернулася з поданням до Генерального прокурора України. Втрутилася настільки, наскільки дозволяє мій мандат омбудсмана. Наш представник брав участь у судовому процесі.

Ви знаєте, що статус Уповноваженого в процесуальних кодексах досить невизначений. І за п’ять років парламент не заповнив цієї прогалини. Я сподіваюся, що, врешті-решт, будуть визначені процесуальні права Уповноваженого з прав людини і в Цивільному, і в Кримінальному кодексах.

Зараз іде боротьба за долю людей, щоб вони залишилися під дахом гуртожитку, у цих кімнатах. Є позитивне рішення в нас по м. Мукачевому. Там за рішенням міського суду працівниця трикотажної фабрики була просто викинута на вулицю без надання іншого житла. Ми втрутилися в цю справу і виграли процес. Але цю проблему, звичайно, треба розв’язувати на державному рівні. У мене нещодавно була зустріч з Прем’єр-міністром. Я б і вас просила, Сергію Яковичу, як його радника, який дуже добре знає соціально-економічні питання і вболіває за них, повідомити йому, що нам потрібно стосовно людей, які мешкають у гуртожитках, приймати рішення на державному рівні. Це може бути і на рівні уряду, і на рівні змін до закону про приватизацію державного житлового фонду. Слід передбачити приватизацію кімнат у гуртожитках. Бо немає цим людям куди йти. До речі, росіяни зараз приймають таке рішення. І в нас ці процеси почали потроху рухатися. Ми це питання вже порушили і будемо його далі просувати.

Я дуже вдячна вам за підтримку інституції, тому що, дійсно, ми співпрацюємо з урядом. Ми не можемо без виконавчої влади потужно захищати права людини. І це дуже важлива підтримка. Я сподіваюся, вона буде в нас міцніти, поглиблюватися, як на центральному рівні, так і через регіональні структури.

ДУРУНДА А.І.,

кореспондент газети “Старий замок”, м.Ужгород,

заслужений журналiст України:

Я письменник, чия праця зараз державою не оплачується, зате я вільний і можу висловити те, що хоче моя душа. Хотів би коротенько сказати про головного генератора захисту прав і свобод людини, мужню і чуйну Ніну Іванівну Карпачову як про людину. Сам я родом з Верховини, з Закарпаття, ріс сиротою, наймитуючи у чужих людей за шмат хліба і одежину, тому особливо ціную доброту, милосердя і справедливість.

Це було рік тому, такої ж літньої пори. Ніна Іванівна приїхала на Закарпаття в санаторій відпочивати, але відпочинку у неї на жаль, не вийшло. На моїх п’ятнадцятирічних “жигулях” ми їздили з нею по Закарпаттю – долучатися до людського страждання і горя. Я бачив, з яким співчуттям заходила Ніна Іванівна в будинки-інтернати, сиротинці: хотіла, конкретно допомогти, як могла, цим знедоленим. У Вільшанський сиротинець подарувала телевізор, у Березинський сама привезла теплі шубки дітям-сиротам, але це вже було потім. Ми їздили разом з головним консультантом Секретаріату Уповноваженого з прав людини Василем Кузьо, який провів багато зустрічей з громадянами у всіх районах нашої області. З Ніною Іванівною відвідували монастирі й церкви. Вона надавала їм невеличку фінансову підтримку з власних коштів.

Побували і в Центрі тримання біженців, здебільшого нелегалів. Була неймовірна спека, і під палючим сонцем ця тендітна жінка уважно і терпляче вислуховувала втікачів зі Шрі-Ланки, Афганістану, Індії, Пакистану, Іраку та інших країн, а потім долучилася до вирішення їхніх доль.

Потім Ніна Іванівна, так і не добувши свого відпочинку, поїхала на Львівщину, адже там у той день сталася трагедія на Скнилівському летовищі, щоб і там допомогти людям. Їй болять чужі болі, як свої, і таким і повинен бути Уповноважений з прав людини.

Щиро сподіваємося, що Верховна Рада незабаром проголосує за продовження строку її богоугодної діяльності. В нашій нинішній знедоленій Україні на цій найвищій у державі гуманістичній посаді потрібна саме така людина, як Ніна Карпачова.

МУРАШОВ Ю.І.,

голова Українського комітету “Гельсінкі-90”:

Наш комітет – спадкоємець групи сприяння виконанню Гельсінкських угод, і зараз наша праця відбувається у набагато сприятливіших умовах. Нам доводиться боротися за ту ж справу – за дотримання прав людини. Щоб наша країна могла пишатися тим, що є нормальною, звичайною, демократичною, справді цивілізованою.

Зараз якраз час становлення, коли створюються ці механізми. Ми дуже задоволені нашою Конституцією, але все ж таки система влади у нас ще недосконала. Ми завжди говорили про поділ трьох влад – законодавчої, виконавчої і судової. Але зараз намагаються ще якісь “примазатися”. Зокрема, прокурорська влада намагається відігравати роль абсолютно окремої гілки влади, яка зазіхає на владу судову. І ми бачимо, як вона спонукає виконувати судові рішення.

Немає значення, хто є жертвами цієї сваволі. Тому що сьогодні можуть бути одні, завтра – інші, а післязавтра – будь-хто з присутніх тут. Наш комітет дотримується принципу – не має значення, хто потерпілий. Головне, що потерпілого треба захистити. Важко собі уявити, що було б, якби ніхто не намагався якось відкоригувати рішення окремих судів. Зараз у Київському апеляційному суді слухається справа за зачиненими дверима, яка не стосується ніяких державних таємниць. Це справа, про яку наш комітет неодноразово говорив – справа Вітрука. Суддя Григорьєва просто винесла рішення: оскільки дуже багато свідків, то вона не може простежити, чи не буде хтось зі свідків у залі під час слухання справи, тому слухати справу – за зачиненими дверима. Рішення прийняте, і воно виконується. Це мені дуже нагадало оті старі часи, справи дисидентів (там хоч казали “в інтересах держави”). А тут в інтересах секретаря суду, наскільки я зрозумів.

Хотів би сказати, що таке образа суду. Думаю, це не образа конкретного судді. Про це є абсолютно інша стаття. А мається на увазі, коли ображений суд як інституція. Інколи, на жаль, наші судді самі ображають суд як інституцію своєю поведінкою. Усе це перехідне. Наша держава – це її громадяни, вони обирають Президента, Верховну Раду. Тому держава – це народ насамперед. А з народом поводяться так, як він сам дозволяє із собою поводитись. Наші люди просто не вміють правильно реагувати. Справа не в мітингах, справа не у виході на площу. Перш ніж виходити на мітинг, треба використати всі законні можливості для досягнення тієї чи іншої мети.

Хочу сказати про становище у тюрмах, місцях ув’язнення. Ми часто критикуємо цю установу – Державний департамент України з питань виконання покарань, але ми маємо сказати, що керівництво цього департаменту намагається зробити усе, що в його силах, щоб поліпшити ситуацію. Тут Г.Й.Удовенко зазначив, що не допускають відвідання установ цього департаменту. У нашого комітету немає такої проблеми. Нас допускають до відвідання саме завдяки пану Льовочкіну, пану Пташинському і за сприяння Ніни Іванівни Карпачової. І це не означає, що ми весь час вихваляємо Департамент з питань виконання покарань. Ми його критикуємо. Але критикуємо задля того, щоб він знав, що саме треба поліпшувати.

У Донецькій області відбулося побиття, ми дізналися про це, і після нашої реакції Державний департамент вжив заходів для покарання винних.

Взагалі зараз існують дві тенденції в нашій державі. Одна – привести нас до демократії, зробити таке законодавство, щоб у нас можна було почувати себе європейцем. Друга тенденція – зробити так, щоб не треба було нічого нового вигадувати. Закон хай буде такий, як є, а ми будемо працювати, як працювали. Оці дві тенденції між собою борються. І нині, певною мірою, система захисту прав людини в Україні врівноважилася. Вже відомо, хто є хто. І ми знаємо, що одна з великих заслуг Ніни Іванівни – це опора на неурядові організації. Про них в законі про Уповноваженого майже не згадується. Але ми дуже добре знаємо, як Ніна Іванівна плідно співпрацює з неурядовими організаціями.

Можу сказати, що зміна Уповноваженого з прав людини в Україні може призвести до розбалансування чіткої структури, яка зараз існує. Дуже важко буде знайти заміну людині, яка вийшла б з надр Верховної Ради, тобто з політики, і водночас, будучи омбудсманом, проявила себе абсолютно врівноваженою і абсолютно нейтральною щодо політичних сил. Це дуже рідкісне явище. Це все одно, що футбольного болільника поставити суддею матчу! Але Ніна Іванівна змогла зробити неможливе. І навіть критика Ніни Іванівни свідчить про великі досягнення. Вона одна тягне величезний віз. Це не декоративна, а діюча структура, яка відіграє важливу роль у захисті прав людини, кожного нас з вами незалежно від політичних колізій і т.д. Вона звернула увагу на наших нещасних жінок за кордоном, повертає наших Роксолан додому. Це я вважаю величезною заслугою. А правозахисні організації до цього часу фактично цим питанням не займалися.

КАРПАЧОВА Н.І.:

Хочу звернути вашу увагу на свіжий випуск “Вісника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” №3. У цьому віснику (який, до речі, є двомовним, українсько-англійським, ми його видаємо за підтримки міжнародних організацій, останній раз видавали за підтримки Посольства Нідерландів) я зі своїми колегами свідомо вмістила цілий блок, присвячений історії нашої української Гельсінкської групи. Ви знаєте, що 9 листопада 2001 р. ми в Україні відзначили одну знаменну дату – відбулися заходи, присвячені 25-річчю української Гельсінкської групи, і пан Юрій Мурашов – один з тих, хто і зараз високо несе цей прапор.

КУЧЕРЕНКО Л. Д.,

президент Полтавського медіа-клубу,

шеф-редактор газети “Новий день”:

Порушуються права тисяч, мільйонів слухачів і глядачів в Україні. Хочу сказати, що Полтавська область надзвичайно неблагополучна щодо свободи преси. Полтавщина займає ганебне 22-ге місце за станом свободи преси в Україні. На жаль, мабуть, немає такої форми утисків свободи слова, які не були б застосовані владою на Полтавщині. Це і звільнення журналістів, і спроби фізичного знищення, і аварія, яка була влаштована головному редакторові газети “Інформаційний бюлетень” Тамарі Просяник. Вона, дякувати Богу, вижила після цієї аварії. Це і заборона реалізаторам продавати газети, заборона реклами офіційних видань. Це і позови, коли накладають арешти на рахунки, на майно. Такого не було ніде в Україні, щоб ефірну опозиційну телекомпанію глушили навіть військовою радіолокаційною установкою і не дуже переймалися тим, що це шкідливо для здоров’я громадян. І ситуація, на жаль, не поліпшується.

ІГНАТЕНКО В.Г.,

голова Харківського громадського комітету захисту прав людини:

Институт омбудсмана в Украине по своей сути является вершиной стихийно возникшего в начале 90-х годов массового правозащитного движения. Правозащитник, его деятельность сейчас систематически присутствуют в той или иной степени на страницах практически каждого органа СМИ. Говоря “правозащитник”, очень редко говорят, от кого он защищает права человека. В 90% случаев права человека защищают от органов власти. Причем в большинстве случаев защищать права человека приходится от представителей правоохранительных органов. Ничего удивительного в этом нет. Так было еще во времена Древнего Рима, и так будет всегда, пока будет существовать государство. Вот почему быть Уполномоченным по правам человека так непросто и так опасно. И ничего удивительного, Нина Ивановна, я не вижу в том, что и первый ваш доклад о положении в Украине с правами человека в 2000 г., и нынешний “круглый стол” не пользуются популярностью у органов власти. Причем наметилась ярко выраженная тенденция уменьшения интереса органов власти к этому “круглому столу”. Если на таком собрании в 2000 г. присутствовали представители Генеральной прокуратуры, то сейчас мы лишены удовольствия видеть этих уважаемых лиц. Почему?

По этому поводу можно долго рассуждать, но факт налицо.

Главным инструментом в этом противостоянии людей, защищающих права человека, и представителей власти, а часто и самой исполнительной власти, есть судебная защита. И вот этот инструмент власти пытаются всячески привести в негодность. В Конституции Украины есть ст. 55, которая говорит, что каждый имеет право на судебную защиту своих нарушенных прав. В Гражданском процессуальном кодексе есть раздел 31-А ст. 248, который определяет процедуру судебной защиты, нарушенных властью прав человека. До мая 2001 г. существовала норма ст. 248-3, согласно которой на действия и бездействия следователя, прокурора, дознавателя органов МВД жаловаться в суд по этой процедуре было нельзя. В результате сотни тысяч людей со времен культа личности и до мая 2001 г., становясь жертвами противозаконных действий или бездействия следователей, прокуроров, дознавателей МВД, месяцами, а то и годами необоснованно томились в СИЗО, находились под следствием, не имея возможности обжаловать в суд незаконное возбуждение против них уголовного дела. И вот в мае 2001 г. по конституционному представлению Уполномоченного Верховной Рады Украины по правам человека Конституционный Суд принял решение, которым признал неконституционными нормы о неподсудности, жалобы на действия и бездействие следствия, прокуратуры, МВД по вопросам служебной деятельности.

Мы в Харькове были так рады, что наконец-то закон восторжествовал и права человека стали более защищенными, что даже обратились к Уполномоченному по правам человека с благодарственным, восторженным письмом. Мы радовались, но радость наша была преждевременной. Буквально 21 июня, спустя месяц, были внесены изменения в Гражданский процессуальный кодекс и, в частности, в эту главу 31-А, но особенно в Уголовно-процессуальный кодекс. Право обжаловать действия и бездействие следователя, которое предоставил Конституционный Суд, было закреплено в законе и определено конкретно. Было предписано: да, можно обратиться в суд, но суд будет рассматривать это дело на своем предварительном заседании, когда дело будет судебным следствием окончено и передано в суд уже для рассмотрения. Все, что было раньше, когда против человека необоснованно возбудили уголовное дело и он томился месяцами, осталось по-старому. Реализовать право на обжалование ты не можешь, потому что должен отбыть этот срок, хотя незаконно возбудили против тебя дело. А почему бы не сделать так, чтобы суд в самом начале определил: законно или нет? Имеет место удивительнейшая, по традиции доставшаяся нам от прежней власти норма, когда можно оспаривать в суде отказ в возбуждении уголовного дела. А возбуждение уголовного дела в суде оспаривать нельзя. Этот перекос как был до 90-х годов, так и сейчас присутствует в нашей свободной, независимой Украине.

Хочется остановиться еще на одном вопросе, который имеет широкое отображение в ежегодном Докладе Уполномоченного по правам человека. Это сложившаяся в последние годы в Украине практика неисполнения решений суда. Когда наш Харьковский гражданский комитет начал свою деятельность в 1994 г., тогда началась практика невыплаты заработной платы. Это нарушение самого важнейшего права на средства существования. Мы и тогда добивались судов. Потом началась борьба с исполнительной властью, она идет и будет идти. Они используют свои методы и средства, а мы должны тоже выдвигать свои методы и средства. Они теперь перешли на невыполнение принятых судами решений с помощью волокиты исполнительной службы. Была создана государственная исполнительная служба, были созданы отделы, получило работу большое количество людей. И в результате этот огромнейший аппарат исполнительной службы бездействует. Эта огромная машина саботирует. Два месяца отводится на исполнение судебного решения, но годами не выполняется это решение. Почему? Потому что государственный исполнитель стоит на острие конфликта, он должен требовать исполнения решения суда от людей сильных. Значит, он должен подставлять себя, а зачем ему это надо? Но законодатель все-таки учел этот момент и законодательно простимулировал. Статья 47 Закона Украины об исполнительном производстве говорит, что государственный исполнитель получает 2% от взыскиваемой суммы. И вот, вопреки закону, государственным исполнителям по всем районам Харькова и по другим областям устно было заявлено, категорически, что кто заикнется об исполнении статьи 47, сразу окажется за дверью. В результате – годами не выполняются судебные решения.

В заключение хочу выразить уверенность, что нынешний Доклад Уполномоченного по правам человека будет иметь огромное практическое и научное значение.

РУДИК С.Я.,

голова наглядової ради Фонду регіональних ініціатив (м.Київ):

Ми роздали сьогодні усім книжечку (120 сторінок), яка має назву “Становлення інституту громадських захисників прав людини в Україні”. Йому фактично три роки. Відтоді співпрацюємо з інститутом Уповноваженого, особисто з Ніною Іванівною і з працівниками Секретаріату. Застосували нові форми роботи під час виборчої кампанії 2002 р., намагалися співпрацювати в рамках “гарячої лінії” Уповноваженого. У нас здійснювався всеукраїнський проект “Громадський моніторинг суб’єктів виборчого процесу”. У цьому залі сидять осіб 15 з різних регіонів, з якими ми співпрацювали. І щодо реалізації і цього проекту, і двох попередніх ви маєте можливість простежити у книжці, там все стисло і дохідливо викладено.

Які результати маємо? Перший. Виборчий період. Завдяки співпраці з Ніною Іванівною, регіональними представниками, юристами громадських приймалень в Україні було надано правову допомогу 2,5 тис. людей. З них близько 100 справ було проведено через суд. Для регіонів, які ми умовно відносимо до регіонів з низькою соціальною активністю, такі факти просто стають легендами. Що стосується проекту створення інституту суто громадських захисників прав людини, то цей проект працював у п’яти регіонах України. Тут присутні представники двох регіонів: Орловський – Автономна Республіка Крим; Козирєв – Луганська область; ще Житомирська, Чернігівська і Чернівецька області. За півтора – два роки реалізації цього проекту вони надали правову допомогу близько 2800 громадянам. На тлі 290 тис. індивідуальних звернень, які надійшли за час роботи Ніни Іванівни на посаді Уповноваженого з прав людини, звичайно, це краплина в морі. Але це реальний метод. Одна справа, коли юрист надає правову допомогу, а інша – коли людина виграє процес. Індивідуальні звернення розглядати набагато важче, і дуже часто зусиль громадських організацій недостатньо. Де вимагалося втручання поважної, впливової інституції, там була допомога Ніни Іванівни. Тут не мені дякувати їй, а тим людям, яким вона реально допомогла. Те, що відбулося сьогодні, було б добре, якби відбулося в регіонах. Я розумію, що Ніна Іванівна сама не зможе виїхати у всі регіони, але ви чудово розумієте, наскільки рідко там бувають такі прецеденти. У мене пропозиція: довести до громадян зміст Доповідей Уповноваженого, беріть і друкуйте хоча б уривки з цих Доповідей у газетах, щоб люди мали змогу з ними ознайомитися.

БАРДІН М.Б.,

директор Подільського центру з прав людини (м.Вінниця):

Наш центр діє в Подільському регіоні вже сім років і від початку нашої діяльності ми співпрацюємо з Секретаріатом Уповноваженого. У нас в області діє дев’ять місцевих представництв і щороку до нашої організації звертається понад півтори тисячі осіб. Найважливіші – це проблеми земельних правовідносин, соціальний захист малозахищених категорій, забезпечення права на житло, прав біженців і шукачів притулку. Постійною проблемою є невиконання судових рішень. Наша організація бачить шляхи захисту прав людини у формуванні суспільних інститутів, що захищають права окремих категорій людей, і через те ми багато зусиль доклали, щоб у нашій області активно запрацювали асоціація пенсіонерів Поділля, обласне товариство колишніх політичних в’язнів і репресованих, спілка молодих інвалідів “Паросток” і ще з десяток інших організацій. Наші представництва в регіонах ми орієнтуємо на те, щоб вони виростали в самодостатні організації і не були постійно прив’язані до обласного центру.

Кілька прикладів порушень, з якими ми зараз безпосередньо працюємо у Вінницькій області. Вже більше чотирьох місяців в нашому приймальнику-розподільнику проживають 13 осіб із Сомалі, з якими наші правоохоронні органи не знають, що робити. Одразу визначивши при затриманні себе як нелегальних мігрантів, вони самі закрили для себе можливість розглядати їх як людей, що можуть претендувати на статус біженця в Україні. Немає можливості до кінця встановити їхні особи; не можна передати їх владі Сомалі, тому що може виявитися, що це громадяни не цієї держави. Поки що ситуація тупикова. Але це породжує значне порушення прав людини.

Нещодавно до нас звернулися п’ять сімей, які проживають у відомчому гуртожитку. Ці сім’ї поставлені перед фактом, що вони будуть виселені у зв’язку з реконструкцією гуртожитку, очевидно, без надання іншого житла. Звернення до міської влади Вінниці ні до чого не привело. Ми вже маємо певну інформацію про кімнати у гуртожитку, які є приватизованими.

Очевидно, таким шляхом можемо зобов’язати діяти і далі адміністрацію, яка дозволила приватизувати ті декілька кімнат.

До нас недавно звернулася жінка, доля якої є фактично унікальним явищем в нашій сучасній правовій ситуації. Вона дитиною протягом 10 місяців відбула покарання у гетто в м. Барі Вінницької області. Тепер, коли вона звернулася, встановивши документально, що вона там була, до фонду “Взаєморозуміння і примирення”, то виявилося, що вона, як дитина неєврейського походження, не має підстав на отримання компенсації, що надається німецьким урядом. Вона єдина дитина неєврейського походження, яка має документальне підтвердження, що протягом майже року перебувала в гетто на правах всіх інших дітей, які там утримувалися німецькими фашистами. І от це неєврейське походження призводить до того, що вона не має можливості скористатися з тих компенсацій, які надаються німецьким урядом.

Хочу підкреслити тільки, що основний принцип захисту прав людини наша організація вбачає у співробітництві з місцевою владою, з правоохоронними органами. Влада, яка діє у Вінницькій області, напевно, не хоче ні порушувати закон, ні порушувати права людини, і ми готові співпрацювати з нею. Бо в багатьох випадках це спрацьовує швидше і ефективніше, ніж чітка і конкретна опозиція і обстоювання прав тільки в судовому порядку. Звичайно, близько 50 судових справ ми проводимо кожного року з тим, щоби захищати права людини, коли вже треба застосовувати державний примус, а не просто звертати увагу державних чиновників на те, що щось не так зроблено.

Я приєднуюся до високої оцінки нині діючого Уповноваженого з прав людини і самого інституту Уповноваженого, що її давали всі, хто сьогодні виступав за “круглим столом”. Інститут Уповноваженого з прав людини на сьогодні дозволяє бачити перспективи поліпшення реального стану з правами людини в Україні. Вже Друга доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини дає теоретичні основи, дає ту теоретичну базу, на яку можна цілком спиратися, використовувати її в нашій діяльності на ниві захисту прав людини. І звичайно, нам треба з власної ініціативи зробити звернення до народних депутатів України, щоб підтримати кандидатуру Ніни Іванівни на повторне обрання на посаду Уповноваженого з прав людини.

ЛЕПЕХА А.Г.,

голова Чернігівського жіночого правозахисного центру:

Я хочу подякувати Ніні Іванівні за те, що я сьогодні присутня на засіданні цього “круглого столу”. Я представляю Чернігівський жіночий правозахисний центр, основним напрямом роботи якого є співпраця з установами виконання покарань у Чернігівській області. Тому я хочу поділитися своїми думками про порушення прав людини, які є в цих установах. Ми працюємо в декількох напрямах. Перше – це робота з персоналом, тобто з персоналом Чернігівського СІЗО і Чернігівської жіночої колонії. В цій колонії є ще будинок дитини, де знаходяться діти до трьох років. Другий напрям – це допомога ув’язненим жінкам. У Чернігові є юридичний коледж Державного департаменту з питань виконання покарань, який готує фахівців для пенітенціарної системи. Хочу сказати, що ми плідно співпрацюємо зі співробітниками коледжу і з засудженими. В результаті нашої річної роботи ми написали навчальний посібник, який називається “Корекція поведінки засуджених жінок”. Ця книга тільки-но вийшла. Це наша робота, і я хочу передати її Ніні Іванівні, вона може бути у пригоді співробітникам Секретаріату Уповноваженого.

У виступах було зауважено, що не завжди можна потрапити в установи виконання покарань. Це питання досить складне. Працівники нашої організації мають постійний пропуск в колонії, тобто це питання вирішено, але проблема залишається. Я вважаю, що потрібна правова основа взаємодії громадських організацій і установ виконання покарань. Це повинен бути документ, який би регулював правовідносини між громадськими організаціями і установами виконання покарань. Щоб керівник установи знав, що може він сам і що може благодійна чи громадська організація, коли вона приходить у таку установу. Нині ці відносини не врегульовані.

Я хочу зупинитися коротко на тому, як ми зверталися не до західних організацій, а, починаючи з січня цього року, – до організацій нашого міста, з проханням допомогти будинку дитини, де не було зовсім ні ліків, ні шприців. Була епідемія, і дітки хворіли, і не було чим їх лікувати. Я вам скажу так: не допомагають, якщо не стукати. А якщо стукати, то відкриють. І ми навіть самі здивувалися. Після того, як ми звернулися до організацій міста, то ми купили не тільки ліки для будинку дитини, а й холодильник, два телевізори для СІЗО і комп’ютер для Чернігівської жіночої колонії. І все це лише за три місяці. Дуже допомогли нам наші чернігівські підприємства. Тобто я хочу сказати: стукайте, вам відчинять.

Так сталося, що новий напрям нашої роботи визначився сам собою. Жінка, яка є членом нашої організації, полковник (вона в минулому була керівником жіночої колонії), звернулася з позовом до суду про відшкодування невиплаченої пенсії за шість років. Сума позову була досить значною. І вона виграла суд. Їй було виплачено більшу частину позовної суми, а також встановлено надбавку до пенсії – 120 гривень на місяць. Чернігів – це маленьке місто. Якимось чином це стало відомо багатьом людям, тим же працівникам пенітенціарної системи, права яких також порушуються і порушуються не менш брутально, ніж права простих пересічних громадян. Мабуть, це не тільки в нашій області. Ці люди до нас стали звертатися за допомогою у захисті їхніх прав. Ми не мали права їм відмовити. Тому сьогодні ми взяли на себе важку ношу – ходимо в суди, захищаємо права цих людей.

На закінчення свого виступу я хочу побажати вам, Ніно Іванівно, 19 червня перемогти під час голосування у Верховній Раді.

ПРИЛЕПСЬКА В.І.,

член Координаційної ради жіночої організації

Автономної Республіки Крим, місто-герой Керч:

Уважаемые участники “круглого стола”! Я являюсь председателем городского совета женщин, он называется “Общественное движение женщин города-героя Керчи”. Наиболее незащищенная – это женщина. Я могу привести сотни примеров в подтверждение этого. Особенно это матери, молодые женщины, одинокие женщины, воспитывающие детей, женщины, которым 40–45 лет и которые не могут сегодня устроиться на работу. Информация о трудовых местах подается только для лиц до 35 лет. Скажите мне, почему? У нас – 5 тыс. безработных, 80% из них – женщины. Сегодня наиболее тяжелый вопрос положения женщин, работающих по вольному найму у предпринимателей. Женщина проработала шесть лет, получила травму на производстве, с производства ее забрала скорая помощь. Да, предприниматель заплатил за операцию. Она пролежала месяц, ей нужна повторная операция, он в это время ее увольняет. Почему? Какое право? Начали мы интересоваться, как она оформлена. Никак! И когда мы коснулись этого вопроса, оказалось, что практически 80% женщин не оформлены на работу. Это женщины 20–25 лет. Берут только молодых. Значит, у них нет завтрашнего дня. И сейчас мы обратились в суд. Я думаю, что мы выиграем его.

Сегодня мне хочется сказать вот еще о чем. Нам нужно дать правовую оценку первым руководителям городов и районов. В каком случае? Город Керчь – это один из промышленных городов, который в свое время давал 45% бюджета Крымской области. Работал крупнейший судостроительный завод, который сегодня стоит. Нет бюджета в городе. Чтобы получить несчастной матери-одиночке раньше 7, сейчас – 11 гривен, нужно очень серьезно поработать с нашей исполнительной властью. И когда руководителю говоришь, что предприятие не платит заработную плату по году-два, он отвечает: я не имею права вмешиваться. Почему? На твоей территории это находится. Почему не имеешь права? Должны быть какие-то правозащитные механизмы и документы. Наше население страдает от того, что чиновники, работающие сегодня в исполнительной власти, не знают правовых норм. И мы должны над этим работать.

Я думаю, что после сегодняшнего “круглого стола” Нина Ивановна сумеет защитить журналиста, который попадет в тяжелое положение. Я приехала сюда с нашего международного форума Юга Украины, мы сейчас занимаемся развитием обучения женщин предпринимательству. То есть будем учить женщин, чтобы они умели открыть свое дело. Мы работаем над лидерством женщин. Пусть на меня мужчины не обидятся. И в нашем городе мы этого достигли. Если у нас во время предыдущих выборов избирали 4 женщины в городской совет, то сегодня – 34% женщин. Из 7 женщин в Верховной Раде Автономной Республики Крым 2 – наши керчанки. Причем работают на постоянной основе в Президиуме.

Сегодня наша керчанка – Нина Ивановна Карпачева – лидер. И я очень горжусь, что она воспитывалась у нас в городе-герое. Мы все верим в её победу.

ГОРДЄЄВА Л.В.,

кореспондент газети “Донецький кряж”:

Сегодня можно очень много называть фактов нарушения прав человека. Это и нарушение прав русскоязычных граждан на использование русского языка. Не секрет, что, несмотря на многочисленные публикации, выступления, протесты, языковой вопрос откровенно игнорируется исполнительной властью. Конечно, Донецкий регион – это регион со своими особенностями, но вместе с тем проблемы, с которыми мы сталкиваемся, имеют не местное значение, они общие для всей Украины.

Также можно много говорить о нарушениях свободы слова. Но достаточно будет того, что я напомню вам о гибели журналиста Игоря Александрова, который захотел докопаться до некоторых истин. Сейчас у нас нет таких острых проблем с нарушением свободы слова, потому что многие средства массовой информации вошли в холдинги и цензуры как таковой нет, но есть внутренний самоконтроль. Журналисты просто знают, о чем “нельзя писать, а что можно”.

Отсюда, например, стремление наших телевизионщиков показывать какие-нибудь «страшилки». Так сейчас модно показывать «частные» шахты, которые люди, чтобы окончательно не умереть с голоду, начинают копать у себя на огородах.

Конечно, мы, журналисты, своими материалами просто так не переломим тенденцию массового нарушения прав человека. Но я думаю, что каждый из нас сможет что-то сделать. Уверена, общими усилиями мы добьемся успеха. И хочу еще сказать, что очень хорошим примером во всем этом было создание института правозащиты, который возник пять лет тому назад благодаря стараниям в первую очередь Нины Ивановны. Я очень надеюсь, что 19 июля мы сможем поздравить её с победой.

ШНЕЙДІНА С.Г.,

програмний менеджер Програми розвитку ООН:

Дуже дякую, Ніно Іванівно, і вам, вельмишановне товариство, за можливість висвітлити напрями, за якими сьогодні співпрацюємо. Я хочу сказати від Програми розвитку ООН, що для нас протягом усіх років існування програми є великою честю співпрацювати з інституцією Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини і з Ніною Іванівною особисто. Ми дуже вдячні за плідну співпрацю, бажаємо успіхів і сподіваємось, що наша співпраця буде тривати. Сьогодні для нас усіх це дуже цікаво і корисно, тому що всі проблеми, які сьогодні порушені, це проблеми, з якими щодня стикається пересічний український громадянин, наші з вами друзі, сусіди, родичі. Для Програми розвитку людина є найбільшим пріоритетом. Тому для нас дуже важливо також працювати в цьому напрямі. Коли ми бачимо численні порушення, то можемо зробити висновок, що, мабуть, щось негаразд у нашій системі врядування, якщо такі проблеми існують і якщо кількість звернень до Уповноваженого не тільки не зменшилась, а й постійно зростає. Тому Програма розвитку використовує певний комплексний підхід, щоб змінити ситуацію на краще, щоб змінити систему врядування. Щоб підтримати розвиток таких механізмів, таких інституцій, завдяки яким або запобігти таким зловживанням, порушенням, або надати можливість громадянам ефективно розв’язувати свої проблеми.

Ми дуже вдячні вам, людям, які своєю щоденною, благородною роботою підтримують українських громадян у розв’язанні їхніх проблем. Ми хочемо співпрацювати з вами і хочемо, щоб ви були обізнані, що наша робота триває не тільки на центральному рівні, а й у регіонах, на місцевому рівні, щоб трішечки більше наближатися до громадян. Це програма належного врядування.

ГЕРАСИМЕНКО Є.С.,

радник з прав людини Програми розвитку ООН,

кандидат юридичних наук:

Ми сьогодні дуже багато з вами чули про те, що закони в нас хороші, про те, що Конституція в нас чудова. Основні порушення, з якими ми кожен день стикаємось, здійснюються на рівні влади, врядування, управління. І, на жаль, дуже часто тими органами, які покликані захищати права людини. Тому наша програма називається “Належне врядування” і покликана розбудувати цю систему. Що ми вкладаємо в поняття “належне врядування”? На нашу думку, це система управління, коли передусім додержуються права людини, коли підвищена відповідальність органів влади за прийняті рішення, а самі рішення приймають прозоро і з залученням громадськості. Саме для того ми пропонуємо і здійснюємо підтримку інститутів парламентського контролю, основне місце серед яких посідає інститут Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Крім цього, наша програма спрямована на відпрацювання процедур обов’язкового залучення громадськості до процесу прийняття управлінських рішень. Але ми з вами знаємо, що основні порушення в сфері прав людини здійснюються на місцевому рівні. Тому одним з основних пріоритетів нашої діяльності є саме рівень областей, районів, міст, селищ. Ми будемо здійснювати такі напрями діяльності, як створення регіональних представництв Уповноваженого з прав людини, а також розбудову фінансової підзвітності через створення регіональних представництв Рахункової палати. Однак ми з вами розуміємо, що ця система не є дієвою без залучення інститутів громадянського суспільства, як модно зараз називати активну громадськість, – людей, які хочуть щось змінити в цьому житті. Тому на місцевому рівні в напрямі підтримки інститутів громадянського суспільства ми плануємо створення громадських консультаційних пунктів, які покликані подолати проблему необізнаності громадян як про права людини, так і про шляхи, засоби, механізми захисту своїх прав. Крім цього, ми працюємо і на розвиток мережі регіональних громадських інституцій, у тому числі й засобів масової інформації, які працюють у сфері захисту прав людини. Тобто дуже просимо вас: у папках є реєстраційні анкети, заповніть їх і здайте по закінченні нашого “круглого столу”.

Але основне, на що ми спрямовуємо свої зусилля, – це підтримка Секретаріату Уповноваженого з прав людини. Ми робимо це для того, щоб усім нам, як громадянам України, простим людям, жилося легше, краще. Наприкінці дозвольте висловити щиру вдячність Ніні Іванівні за її зусилля, яких вона докладає на посту Уповноваженого, та сподівання на нашу плідну співпрацю в майбутньому.

КАРПАЧОВА Н.І. (заключне слово):

Шановні друзі! Ось і настала та хвилина, коли ми з вами можемо сказати, що сьогодні щиро і чесно відпрацювали за “круглим столом”, дивилися один одному в очі, казали правду і намагалися деякі проекти здійснити вже сьогодні. Ми – це правозахисники, представники регіональних мас-медіа та організація, яка нас підтримує, – маю на увазі ООН.

Завершуючи сьогоднішню зустріч, наш “круглий стіл”, дозвольте подякувати всім його учасникам, без винятку, хто сьогодні відверто ділився своїм досвідом, своїми думками, наболілими проблемами і накреслив наші спільні дії на майбутнє. Дякую моїм колегам, однодумцям і хочу всім побажати великих успіхів у сфері захисту прав людини. Думаю, у нас попереду ще багато добрих, дуже корисних і надзвичайно необхідних для нашого народу справ. Вірю, що ми з вами плідно будемо працювати у наступні принаймні п’ять років. Дякую всім за участь і за цю зустріч!

На початок сторінки   ^^