Головне меню  >> 

Виступ Уповноваженого з прав людини Н.І.Карпачової на парламентських слуханнях
у Верховній Раді України “Демографічна криза в Україні: її причини та наслідки”
21 травня 2003 р.

Шановний головуючий!

Шановні народні депутати!

Шановні учасники парламентських слухань!

Я із вдячністю прийняла запрошення Комітету з питань національної безпеки і оборони. Дякую комітету і всім народним депутатам, які активно сприяли тому, щоб уперше в історії незалежної України на парламентських слуханнях було розглянуто дуже важливе питання про майбутнє нашої держави, про збереження генофонду нації.

Як відомо, демографічна ситуація у будь-якій країні є відображенням не тільки її соціально-економічного становища, а й дотримання державою фундаментальних прав і свобод людини. Ще у першій Щорічній доповіді Уповноваженого з прав людини (2000 р.) спеціальний розділ було присвячено аналізу стану реалізації найціннішого з-поміж особистих прав людини – права на життя. Вже тоді Уповноваженим зверталась увага на те, що в Україні спостерігаються кризові демографічні явища, а протидія їм не адекватна масштабам і гостроті проблеми. Питання збереження та відтворення населення країни практично не включається до системи основних об’єктів державного регулювання.

На основі здійсненого моніторингу Уповноважений з прав людини змушена була констатувати, що реалізація таких фундаментальних прав людини, як право на життя і здоров’я, на заснування сім’ї, на підтримку материнства і дитинства не забезпечуються належним чином. Справжні гарантії держави щодо забезпечення реалізації цих прав замінені здійсненням заходів, що мають формальний характер і нульовий демографічний ефект.

Уповноважений вважає, що демографічний занепад країни є наслідком нехтування фундаментальними правами людини, зокрема, це виявилося у систематичному зменшенні, починаючи з 1993 р., чисельності населення. Упродовж десяти останніх років ми маємо скорочення населення на 4,2 млн.

Основними чинниками демографічної кризи є значний рівень зареєстрованого і прихованого безробіття, мізерна допомога сім’ям з дітьми і низький рівень пенсійного забезпечення більшості населення, що не задовольняє елементарних потреб людини. Все це призводить до бідності більшості населення і значно підриває здоров’я.

Одним із наслідків бідності, а це стосується майже 70% населення, є погіршення харчування. Наведу кілька цифр. Якщо в 1990 р. на одну особу припадало 3597 кілокалорій спожитих продуктів, то у 2001 р. – лише 2711. Та це й не дивно, якщо за 1990–2001 р. споживання м’яса і м’ясо-молочних продуктів зменшилося більш як у 2 рази, молока і молочних продуктів – в 1,5 раза, фруктів – майже в 2 рази, навіть споживання хлібних і макаронних виробів теж має сталу тенденцію до зменшення (з 141 до 130 кілограмів на одну особу за рік). Збільшилося споживання тільки єдиного продукту – картоплі (із 131 до 140 кілограмів).

Сьогодні в Україні актуалізується проблема не стільки поліпшення здоров’я, як елементарного його збереження. До цього призвели соціальні й економічні чинники у поєднанні із впливом на здоров’я населення екологічної кризи, посиленої наслідками Чорнобильської катастрофи. Певну роль відіграли також несприятливі психосоціальні фактори, пов’язані із соціальним стресом, негативними змінами на рівні суспільства та особистості, а також занепад системи охорони здоров’я.

Погіршення здоров’я населення має наслідком підвищення рівня смертності майже в усіх вікових групах і в усіх класах причин смерті. Загальновідомо, що високий рівень смертності в Україні зумовлюється різними чинниками. Зокрема, незадовільне виконання конституційних норм щодо права на працю (стаття 43 Конституції України) і права на соціальний захист (стаття 46) призводить до погіршення матеріальних умов існування людей, що у свою чергу підриває їхнє здоров’я. А стан здоров’я населення, як відомо, завжди був важливим інтегральним показником демографічного і соціального благополуччя.

Привертаю вашу увагу до смертності населення України від зовнішніх дій (передусім самогубство і вбивства) та, як правильно зазначають дослідники, від соціально детермінованих причин смертності (вживання алкоголю і куріння тютюну). За 1990–2001 р. в Україні сталися 161 тис. 550 самогубств, з них: серед дітей віком до 15 років – 1205, серед жінок – 26 270, серед чоловіків – 107 434. Частота самогубств серед чоловіків значно вища, ніж серед жінок (майже у 5 разів). Більшість самогубств (69%) в Україні у 1999 р. була скоєна особами працездатного віку, 30% – старше працездатного і близько 1% – дітьми до 15 років. Уповноважений вважає, що проблема суїциду є значною мірою наслідком системної економічної кризи, низького життєвого рівня, невлаштованості значної частини населення, душевної самотності.

Викликає тривогу поширення туберкульозу в місцях позбавлення волі, де минулого року перебували близько 14 тис. осіб, хворих на активну форму туберкульозу, що вдвічі більше, ніж п’ять років тому. Лише впродовж останніх трьох років в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах України померли від туберкульозу 2259 осіб, або кожен третій від загальної кількості (6663) померлих.

Прикро, що і в недалекому майбутньому, і тепер фактично залишається нереалізованим право громадян України на інформацію про справжній демографічний стан суспільства, про наслідки досліджень українських вчених-демографів, які давно б’ють на сполох щодо загрозливого стану у сфері розвитку демографічних процесів. Не виконується стаття 19 Закону України “Про інформацію” про право на статистичну інформацію, а також Закон України “Про статистику”, внаслідок цього деякі показники викривлені, що не дає змоги реально оцінювати демографічну ситуацію.

Наприклад, ми констатуємо відносно низький рівень смертності дітей віком до року (11,3 на 1 тис. народжених), однак при переході на міжнародні стандарти обліку, як свідчать дослідження відділу демографії Інституту економіки НАН України, цей показник становитиме щонайменше 19 на 1 тис. народжених. Можливо, комусь просто вигідно не переходити на міжнародні статистичні стандарти?

Високий рівень смертності призвів до відставання України від економічно розвинених країн за рівнем середньої тривалості життя на 10 – 15 років. Ця різниця принизлива для України. За цим показником ми перебуваємо на 108-му місці у світі, на рівні таких країн, як Алжир, Гондурас, Йорданія, Колумбія, Перу, Таджикистан.

За останні роки в Україні відбулося обвальне падіння народжуваності, цей сумарний показник нині становить 1,1 дитини (у містах – 0,9, у селах – 1,5). Такий показник мають у світі ще тільки Вірменія, Гонконг і Чехія, але у них це супроводжується високим рівнем середньої тривалості життя, чого не спостерігається в Україні. Надто поширеною є бездітність. За даними спеціальних обстежень, частка жінок дітородного віку, які не мають дітей, становить близько 20%.

Безпосередній вплив на демографічну ситуацію в країні справляють міграційні процеси. Для України проблема демографічної кризи загострилася у зв’язку з поширенням такого явища, як закордонне заробітчанство. Більш як 5 млн громадян України працюють на економіку інших країн. І це найбільш активна частина українського суспільства, здебільшого – молодь. За останніми соціологічними даними, близько 10% з цього числа назавжди залишаються у країнах міграції.

За підрахунками спеціалістів ООН з демографії, щоб конкурувати на глобалізованому світовому ринку, для країн Європейського Союзу у наступні 25 років потрібні 135 млн іммігрантів.

Несприятливо формуються і міграційні зв’язки України з близьким і далеким зарубіжжям. З 1994 р. зовнішня міграція має стійке негативне сальдо. Протягом 1994–2000 рр. з України назавжди виїхали 635,9 тис. осіб. Значне за величиною негативне міграційне сальдо формується переважно за рахунок міських поселень, що традиційно не було характерним для України.

У Спеціальній доповіді Уповноваженого з прав людини про стан дотримання та захисту прав громадян України за кордоном, яку було представлено Верховній Раді України минулого місяця, привернуто увагу до проблем трудової міграції. Фактично сьогодні населення України зменшилося на 5 млн осіб за рахунок тих, хто працює за кордоном. Однак і за кордоном ми маємо втрати – тільки за останні два роки там загинуло 2424 громадяна України.

Підсумовуючи викладене, Уповноважений з прав людини констатує: нехтування фундаментальними правами людини призвело до того, що сучасний етап існування населення характеризується руйнуванням його відтворення, є етапом виживання, а не розвитку.

В Україні на сьогодні ще немає демографічної політики як єдності скоординованих дій, спрямованих на забезпечення демографічного благополуччя країни, вона зведена до соціального захисту населення, який, до того ж, здійснюється на рівні, значно нижчому від прожиткового, не задовольняючи елементарних потреб виживання громадян нашої держави.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини переконана, що в сучасних умовах існує об’єктивна необхідність розробки концепції демографічної політики, основною метою якої має стати збереження і поліпшення здоров’я населення як одного з найважливіших пріоритетів нації, її самозбереження.

Вважаю за необхідне розглядати проблеми демографічної кризи, поки вона не перетворилася в Україні на демографічну катастрофу, у контексті дотримання фундаментальних прав людини. Маємо усвідомити, що ситуація у сфері демографічних процесів в Україні продовжуватиме тривалий час залишатися критичною і може розглядатися як питання національної безпеки, а відтак, вимагає вжиття оперативних додаткових комплексних заходів з боку держави.

Дякую за увагу.

На початок сторінки   ^^