Головне меню  >> 

Взаємодія омбудсмана з судовою гілкою влади та засобами масової інформації у захисті
прав людини: український і шведський досвід та проблеми
“Круглий стіл”, проведений Уповноваженим з прав людини 13 березня 2003 р.

У квітні виповнюється п’ять років відтоді, як Верховна Рада обрала першого в історії України Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (14.04.98). Напередодні цієї дати в офісі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини відбулася розмова за “круглим столом”, в якій взяли участь Омбудсман Королівства Швеції Клас Еклюнд, посол Швеції Оке Петерсон, судді Верховного та Конституційного Судів України, народні депутати України, представники ЗМІ та громадських організацій.

Зустріч відкрила і вела Ніна Іванівна Карпачова, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини

КАРПАЧОВА Н.І.,

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини:

Сьогодні у нас “круглий стіл”, який проводимо за участю унікальної людини, яка прибула до нас зі Швеції. Це відомий шведський парламентський Омбудсман пан Клас Еклюнд. Дозвольте привітати його від свого імені, від імені всіх присутніх. Хотіла б сказати, що рік тому на запрошення уряду Швеції і за підтримки Посольства Швеції в Україні, а також Шведського інституту делегація українського Омбудсмана відвідала шведських омбудсманів. Сподіваюся, мій колега пан Еклюнд детально розповість про шведську модель Омбудсмана.

Тоді за три дні візиту відбулося 14 зустрічей. Звичайно, ми ознайомилися з унікальним досвідом Швеції у сфері захисту прав людини, у сферах демократії, верховенства права в суспільному житті. Шведська модель Омбудсмана є унікальною. Адже Швеція була країною, де народилася ця інституція, де було створено першу модель парламентського Омбудсмана як противагу необмеженій владі короля. Нині Швеція має дев’ять омбудсманів за різними напрямами спеціалізації. Четверо з них обираються парламентом. Серед них – головний Омбудсман пан Клас Еклюнд, який сьогодні з нами.

У світі немає двох однакових моделей інституції омбудсмана. Жодна з них не схожа на іншу. Але є речі, які нас об’єднують. Головне – захист прав і свобод людини, позасудові методи цього захисту. Це також контроль за владою і передусім за чиновниками усіх рівнів, починаючи з найвищого і до найнижчого. І, безперечно, це розгляд скарг, індивідуальних скарг громадян, іноземців, осіб без громадянства, які звертаються до інституції омбудсмана. Підкреслю, що за п’ять років існування інституції українського Омбудсмана до нас звернулися майже 270 тис. осіб. Щороку тільки письмових звернень надходить понад 20 тис. Ми виїжджаємо у регіони України, де безпосередньо ведемо прийом громадян.

Зважаючи на тему сьогоднішньої зустрічі, хотіла б зазначити, що наша співпраця з судовою гілкою влади (а ми маємо і Верховний, і Конституційний Суди, і суди загальної юрисдикції) є надзвичайно складною. Мій колега, сподіваюся, розповість про шведський досвід. Звичайно, є певні відмінності між взаємодією Омбудсманів Швеції і України з судовою гілкою влади. Проте є й спільне, а саме – широка компетенція як Омбудсмана Швеції, так і українського Омбудсмана в галузі прав і свобод людини. Мій шведський колега має право навіть накладати штрафи. Український омбудсман таких прав не має і не прагне мати. Намагаюся переважно діяти тими методами, які впливають на свідомість людини. Та інколи треба було б застосовувати більш жорсткі методи впливу. Проте, вважаю, що, маючи можливість представляти Щорічну доповідь з прав людини у парламенті, омбудсмани повинні частіше представляти і Спеціальні доповіді з власної ініціативи. Найближчим часом Уповноважений Верховної Ради України з прав людини представить у парламенті низку таких доповідей, зокрема, про стан дотримання та захисту прав громадян України за кордоном. Це унікальне моніторингове дослідження, яке ми проводили за підтримки міністерств, відомств, регіонів України. Інша доповідь буде підсумком нашого спільного з офісом Верховного комісара ОБСЄ моніторингового дослідження з питань національних меншин. Вона стосується захисту прав національних меншин в Україні. Також найближчим часом маю намір подати парламенту спеціальну доповідь “Право на гідне поховання та вшанування пам’яті загиблих в Україні”.

Шановні друзі! Тема нашого сьогоднішнього “круглого столу” торкається і взаємодії з засобами масової інформації. Тому невипадково серед нас присутні й представники мас-медіа. У парламенті нещодавно відбулися слухання, в яких Омбудсман безпосередньо брала участь і виступила на підтримку засобів масової інформації. 24 березня я виступатиму в Черкаському апеляційному суді, захищаючи права кіровоградських ЗМІ від позову на суму 5 млн грн одного із суддів Кіровоградщини пана Ярошенка. Тобто на 1 мільйон доларів державний посадовець виставив судовий позов ЗМІ, в тому числі і державній обласній телерадіокомпанії. У суді намагатимусь довести, що подібні астрономічні позови до ЗМІ мають, врешті, бути припинені в Україні.

В Законі “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” чітко визначено статус омбудсмана, його права, компетенцію, функції і обов’язки, крім того, омбудсман має бути політично нейтральним. Це специфіка статусу всіх омбудсманів світу. І це дуже важливо – зберігати політичний нейтралітет. Особливість такої моделі полягає ще й у тому, що український Омбудсман має право керуватися не тільки Конституцією та законами України, а й власною совістю і справедливістю. Дякую за увагу і запрошую всіх до розмови.

Оке ПЕТЕРСОН,

Надзвичайний і Повноважний Посол Королівства Швеції в Україні:

Дозвольте мені привітати всіх вас на цьому “круглому столі”. Хотів би привітати українського Уповноваженого з прав людини пані Ніну Карпачову, шведського Омбудсмана Класа Еклюнда, шановних представників українського парламенту, шановних представників журналістської громади України. Ви всі дуже близькі для мого серця і для Швеції, оскільки Швеція висловлює дуже серйозне бажання співпрацювати з Україною, ділитися з вами досвідом розвитку нашого суспільства протягом тривалого часу. Є багато речей, які спочатку будуть декому незрозумілі, не підходитимуть для іншого суспільства, але все ж таки, я певен, нам потрібно ділитися досвідом, дискутувати. Особливо про те, як створювати умови, сприятливі для розвитку вашої країни. Як сказала пані Карпачова, вона винесла для себе багато корисного з контактів, які мала зі шведськими омбудсманами. Хотів би сказати, що обмін створив багато сприятливих підходів з обох сторін і ми бачимо, що це шлях, яким треба йти і надалі. Пані Карпачова говорила про функціонування служби омбудсмана в Україні. А що це означає для нас, іноземців? Звичайно, служба омбудсмана є дзеркалом суспільства, його обличчям, показником рівня демократизації суспільства, забезпечує довіру і втілює в собі надійність в очах зовнішнього світу, тобто країн, з якими Україна співпрацює. Ця функція пов’язана не лише з такою особою, як омбудсман, адже це є установа, це інститут. Добре, що його очолює в Україні пані Карпачова. Ми зі свого боку будемо і надалі підтримувати цей інститут, щоб створити для роботи стабільні умови на тривалу перспективу.

Коли суспільство стикається зі змінами у політичній сфері, в економіці, в соціальних умовах, то дуже важливо мати установу, яка користується довірою з боку всієї громадськості, всіх громадян країни. Ми хочемо поділитися нашим досвідом, тому що розбудова таких інститутів є дуже важливим компонентом демократичного суспільства. Наприклад, ми запросили до Швеції голову Центральної виборчої комісії пана Рябця, який зібрав деяку інформацію щодо шведського досвіду в цій сфері. І сподіваюсь, вона буде корисною для нього.

Декілька слів про функції шведського Омбудсмана. Звичайно, пан Еклюнд більш детально про це скаже. Посада омбудсмана виникла після Полтавської битви, коли король повернувся до Швеції після довгих років, проведених за кордоном і коли актуальною постала потреба у виконанні його функцій. Це, звичайно, цікаво для істориків, але ці функції стосуються і посла Швеції в Україні, тому що наші громадяни, які мають справу з органами влади, нерідко звертаються й до нашого посольства. Вони просять якусь інформацію. Це означає, що я також відкритий для можливої критики з боку шведського Омбудсмана. Якщо шведський громадянин напише на мене скаргу, то одразу отримаю листа з офісу Омбудсмана і змушений буду пояснювати свою поведінку. Тобто це дуже активна роль, важлива для кожного. Ми повинні мати це на увазі й пам’ятати, як діяти, працювати з різними питаннями, які потрапляють на стіл до мене в посольстві. Цими словами я хотів би закінчити. З надією чекаю на продовження нашої співпраці, нашої розмови з інших нагод у майбутньому.

Клас ЕКЛЮНД,

парламентський Омбудсман Швеції:

У своєму виступі я хотів би зосередити увагу на важливому аспекті роботи омбудсманів – на їх відносинах із судовою системою. А також сказати кілька слів про стосунки омбудсмана із засобами масової інформації. Суди, як ви знаєте, відіграють дуже важливу роль у системі управління, яка базується на верховенстві права. Одне з головних завдань – гарантувати проголошені Конституцією права людини, захищати їх, розв’язувати конфлікти неупереджено, згідно із законом. Щоб гарантувати застосування принципів справедливого судочинства, існує певна процедура, визначена правилами. Роль омбудсмана деяким чином подібна до діяльності суддів. Адже омбудсман – також незалежна інституція, яка має завдання захищати права людей. Але є й важливі відмінності. Заяви, зроблені омбудсманом, не є юридично обов’язковими, і процедура, якою користується омбудсман, набагато менш формальна і діє швидше за ту, яку застосовують суди. Можна звернутися до омбудсмана без допомоги адвоката. І розгляд справи омбудсманом – безплатний. Відносини між судами і омбудсманом набирають різних форм в різних країнах згідно з адміністративними правилами, які там існують. У багатьох країнах омбудсмани до певної міри замінюють суди стосовно розгляду адміністративних справ. Людям нерідко простіше звернутися до омбудсмана, ніж до суду, хоча той не має права відвернути чи скасувати адміністративне рішення, а тільки висловлює особисту думку з того чи іншого приводу.

У деяких країнах омбудсман наділений компетенцією розпочинати судовий розгляд. Наприклад, у Конституційному суді. Деякі омбудсмани мають право нагляду за діяльністю судів більшою чи меншою мірою. У багатьох країнах у омбудсмана – особливі відносини із іншими частинами правоохоронної системи, зокрема, з прокуратурою і поліцією. Деякі аспекти відносин омбудсмана з органами судової влади можна проілюструвати прикладами функціонування шведської системи. Хочу нагадати, що наша система, справді, унікальна, і її не можна скопіювати і перенести в іншу країну. Але водночас цей досвід може бути корисний, тому що він збагачується вже 193 роки. Хотів би сказати декілька слів про важливість роботи омбудсмана для адміністративних судів Швеції. Можна подати апеляцію на рішення адміністративного суду, на рішення адміністративного органу влади стосовно прав і обов’язків людини щодо держави чи муніципальної влади. Це можна зробити різними шляхами. У більшості випадків немає необхідності в участі адвокатів. Просто достатньо написати листа. Адміністративний суд може переглянути адміністративні рішення. Не тільки щодо їх відповідності закону, а й стосовно їх справедливості. Також слід зазначити, що шведський адміністративний суд має повноваження приймати адміністративні рішення, використовуючи судову процедуру. В результаті цього в омбудсмана немає необхідності розглядати матеріали по суті. І тому немає конкуренції між судами і омбудсманами стосовно перегляду адміністративних рішень. Натомість омбудсман концентрує свою увагу на тому, яким шляхом влада використовує положення і основні принципи адміністративного законодавства.

Шведський парламентський Омбудсман має повноваження, які дуже рідко мають його колеги в інших країнах, а саме – наглядати за діяльністю судів. Ця система має історичні корені. При створенні офісу омбудсмана в 1810 р. не було чіткої розподільної лінії між роботою судів і адміністративних органів влади. Король багато століть був Верховним суддею. Він очолював також державну адміністрацію. Але відтоді адміністративна і судова системи Швеції зазнали дуже значних змін, і вже не було необхідності виводити суди з поля зору омбудсмана. Що стосується нагляду з боку омбудсмана за діяльністю судів – це ніяк не впливає на їх незалежність. Тут немає конфлікту між основними принципами верховенства права. Треба пам’ятати, що судді діють згідно з законом, як і всі громадяни. Судді також люди. І в них також бувають випадки, коли вони помиляються. Але має існувати такий контроль, що коли суддя не виконує своїх обов’язків належним чином, це не повинно заплямувати репутацію судової системи.

Система, яка надає омбудсману право нагляду за діяльністю судів, має декілька дуже важливих переваг порівняно з тією, що існує в інших країнах, і відводить таку наглядову роль міністерству юстиції. По-перше, для будь-кого зручно, наприклад, для свідка, який вважає, що суддя поставився до нього неправильно, поскаржитися саме омбудсману. По-друге, омбудсман може почати розслідування, навіть якщо є підстави вважати, що помилка, яка мала місце, не є серйозною, що вона пов’язана з дисциплінарними діями. І по-третє, оскільки омбудсман може розглядати лише незначні справи, які стосуються практики виконання судових правил, то він не втручається в компетенцію Верховного Суду, який розглядає апеляції. Оскільки омбудсман незалежний так само, як і суддя, немає ніяких підстав вважати, що втручання омбудсмана в дії судів робиться не для того, щоб сприяти верховенству права. Діяльність омбудсмана в цій галузі ні за яких обставин не може зачепити незалежність судів. Тому нагляд шведського Омбудсмана за судами передбачає, що судді незалежні, діють згідно з законом, але жодною мірою вони не можуть бути поза законом. Омбудсман не розслідує справи про те, чи правильно суд застосував докази, представлені в суді, чи правильно він тлумачив деякі положення закону. Але омбудсман може розглядати справи, коли заяви, зроблені в суді, суперечать закону. Наприклад, якщо максимальне покарання за злочин, до якого засуджують звинувачену особу, перевищує можливе. У багатьох справах, які розглядаються в суді, дії омбудсмана також залежать від процедури. Ті заяви, які робить омбудсман, дуже часто залежать від цих справ. Він також розглядає певні справи, які стосуються неправильної поведінки суддів, критикує дії судів, що якоюсь мірою не відповідають кодексу судової процедури.

Дуже часто омбудсмани захищають і незалежність судів. Вони не розглядають скарги проти суду, якщо справа ще не передана до суду. Нормальна процедура розгляду заяв у суді пов’язана зі скаргами. Омбудсман використовує повноваження, надані Конституцією, щодо всіх органів влади. Як правило, він діє згідно з положеннями шведської Конституції. Всі органи влади повинні надавати інформацію омбудсману і допомагати йому в роботі.

Робота омбудсманів полягає переважно в розгляді скарг. Омбудсман розглядає діяльність судів на місці. При відвіданні суду він визначає, які справи дуже затягнуто, дуже довго не розглядаються, чи виконує суд свої обов’язки належним чином. Він також розглядає рішення суду для того, щоб переконатися – вони сформульовані таким чином, що відповідають закону і їх можна виконати. Омбудсман також розглядає справи згідно з положеннями Кодексу судової процедури.

Є ще один дуже важливий аспект відносин омбудсмана із судами. Він може виступати в суді в ролі прокурора. У цій ролі (як надзвичайний прокурор) омбудсман може розпочинати судовий розгляд справи стосовно будь-якої особи. Як правило, шведські судді відповідають за свої дії при виконанні повноважень і діють згідно з положеннями Кримінального кодексу. При заснуванні офісу омбудсмана його завданням було діяти як прокурор у розгляді справ стосовно державних службовців. Якщо омбудсман з’ясує: є підстави вважати, що державна особа вчинила злочин, порушила законодавство, він розпочинає судову справу і діє як прокурор. У даному разі розслідування проводиться згідно з правилами Кодексу судової процедури. Це означає, що тут використовуються й положення Конституції, які зобов’язують державні органи надавати омбудсману необхідну для його роботи інформацію.

Право омбудсмана діяти як прокурор нині не дуже часто використовується, тому що помилки, яких припускаються, не настільки серйозні, щоб порушувати кримінальну справу. Багато випадків, коли достатньо вказати на помилки і запропонувати необхідні зміни в методах роботи. Роль омбудсмана як прокурора вважається в громадській діяльності дуже важливою. Він надає владі можливість використовувати його досвід, поради і рекомендації. Але в найскладніших справах не омбудсман, а саме суд має останнє слово.

Право омбудсмана діяти в суді як сторона є дуже важливою сполучною ланкою між омбудсманом і судовою системою. Прокурорська роль омбудсмана не перекриває функцій регулярної системи, оскільки державні прокурори мають право переслідувати державних чиновників за вчинення злочину, включаючи зловживання службовими повноваженнями. Омбудсман є єдиним державним прокурором, що має право порушити справу проти державних суддів. Лише він може в суді виступати проти суддів вищого суду. Омбудсман має повноваження розпочати кримінальну справу проти державного чиновника. І взяти цю справу, якщо вона відкрита державним прокурором. Цим правом користуються рідко, оскільки омбудсман не повинен втручатися в роботу державної влади. Слід сказати, коли омбудсман повинен проводити кримінальну справу або виступати прокурором проти державного чиновника, в такій ситуації державний прокурор не діє самостійно. Він діє як представник омбудсмана. Під час нагляду за державними прокурорами омбудсман діє за тими ж правилами, що й під час нагляду за діяльністю суддів. Це означає, що вивчаються лише окремі справи, якщо вони були досліджені прокурором, щоб розпочати або припинити кримінальне розслідування. Замість цього омбудсман вивчає, як прокурори використовували свої повноваження для того, щоб арештовувати особу або зробити обшук в її будинку.

Хотів би також сказати декілька слів про відносини омбудсмана і поліції. Крім того, що поліція бере участь у кримінальному розслідуванні, яке розпочинає омбудсман, існує пряме співробітництво між омбудсманом і поліцією. Омбудсман веде нагляд за тим, як поліція використовує силу, як ставиться до прав затриманих та заарештованих.

Декілька слів про відносини омбудсмана із засобами масової інформації. ЗМІ беруть дуже велику участь у роботі шведських омбудсманів, цікавляться їхніми справами. І дуже часто у засобах масової інформації відображається критика омбудсманом органів влади. Всі звіти омбудсмана відкриті для громадськості. Вони прозорі. Всі важливі рішення омбудсмана також відкриті для громадськості. І більшість скарг, що направляються омбудсманові і які стосуються його відносин з органами влади, також відкриті. Є спеціальна кімната для представників ЗМІ в офісі омбудсмана, де на основі відкритості розвиваються широкі контакти. І часто трапляється так, що я читаю про скарги, направлені омбудсманові, спочатку в газеті, а потім вже побачу цю скаргу сам.

Усі рішення омбудсмана, які становлять інтерес для громадськості, відразу з’являються на його веб-сторінці в Інтернеті. Зацікавленість ЗМІ роботою омбудсмана дуже допомагає нам і сприяє її ефективності. Також треба сказати, що матеріали ЗМІ стосовно недоліків у діяльності державних органів можуть стати і приводом для розслідування їх діяльності омбудсманом.

Мій щорічний звіт парламенту надсилається всім органам влади, за якими наглядає омбудсман, а також представникам ЗМІ і вченим. Це сприяє поліпшенню діяльності судової і адміністративної влади.

Офіс шведського омбудсмана значною мірою сприяє кращому тлумаченню кримінально-процесуального права і розвитку етики в роботі суддів і державних службовців. Діяльність омбудсмана значною мірою сприяє зростанню довіри громадськості до діяльності судової влади. І на завершення хочу сказати, що мені надзвичайно приємно брати участь у роботі “круглого столу” і я сподіваюсь, що почую багато цікавого про ваш досвід. Тому що ідея цього “столу”, як я розумію, – обмін думками, обмін ідеями.

КАРПАЧОВА H.I.:

Дуже дякую, пане Еклюнд, за ваш змістовний виступ. Зі свого боку, хотіла б сказати: дійсно, дуже важливо, що деякі омбудсмани, зокрема у Швеції та Фінляндії, мають функцію прокурора в суді. Вона є, я сказала б, скандинавською особливістю і підсилює роль омбудсманів. Подібну функцію з-поміж пострадянських, постсоціалістичних країн має лише польський омбудсман. Тобто він теж наділений повноваженнями прокурора в деяких моментах. Український Уповноважений співпрацює із судами в дуже цікавий спосіб. Відповідно до останніх змін, які відбулися в зв’язку з судово-правовою реформою, зокрема через зміни в законодавстві (Закон “Про судоустрій”), тепер представники омбудсмана мають право бути членами кваліфікаційних комісій суддів. Таких комісій в Україні нині створено сім. У них двічі на місяць працюють представники омбудсмана. Сам Уповноважений з прав людини є членом Вищої кваліфікаційної комісії суддів, яка діє у Верховному Суді України. Сподіваюсь, така співпраця буде розвиватися, попри те, що не в усіх регіонах ми зустріли повне розуміння нашої незалежної позиції, адже контрольний пакет у цих комісіях все одно віддано суддівському корпусу.

Нещодавно до Уповноваженого з прав людини звернулись судді Донецького апеляційного суду. 51 підпис було поставлено під цим зверненням. Що ж їх хвилює? Як з’ясувалося, з 1998 по 2002 р. не в повному обсязі суддям Донецького апеляційного суду виплачено заробітну плату. Це попри те, що вже існує чотири рішення Печерського суду міста Києва, відкрито провадження і виконавчий лист знаходиться зараз у Державному казначействі України. Зрештою, ці судді були змушені звернутися і до Європейського суду з прав людини. Виступаючи на відзначенні 80-річчя від дня створення Верховного Суду України, Уповноважений привернула увагу до цієї проблеми. Дехто з керівництва Кабінету Міністрів, мабуть, не так зрозумів цю проблему і навіть образився. Вранці мені телефонують: пані Карпачова, ми подаємо на вас до суду за те, що ви сказали неправду, адже суди профінансовано стовідсотково. Учора ми зустрілися – вже спокійно, без емоцій – з міністром юстиції та керівництвом уряду. Відбулася також моя розмова з Прем’єр-міністром України, і я знайшла порозуміння і підтримку пана Януковича. Цю проблему, дійсно, треба розв’язувати комплексно. Вона стосується не лише суддів Донецького апеляційного суду, а й багатьох простих громадян України, починаючи з вчителів, лікарів, шахтарів і закінчуючи самими представниками судової гілки влади. Це та проблема, яку, мабуть, складно зрозуміти нашим шведським колегам. Проте сьогодні, на етапі трансформації України, на жаль, ми досі маємо проблему хронічних невиплат заробітної платні у повному обсязі. Вже не вперше я ставлю це питання на нарадах, з’їздах, коли збираються судді України. Наводила приклад Російської Федерації – коли суддям не виплачувалася заробітна платня, то Голова Верховного Суду Російської Федерації пан Лебедєв прийшов до Генерального прокурора і сказав: “Якщо ви не порушите кримінальну справу проти міністра фінансів Російської Федерації, я зроблю це через суд”. І відтоді міністр фінансів Російської Федерації особисто контролює виплату заробітної плати суддям. Зрозуміло, що я не за те, щоб тільки суддям стовідсотково виплачували зарплату, а решті громадян України продовжували зволікати. Український Омбудсман за те, безперечно, щоб заробітну плату в повному обсязі виплачували усім громадянам України. Але погодьтеся, шановні учасники нашого зібрання, якщо саме суд, який за Конституцією і законодавством України є головною ланкою в захисті прав людини, не може захистити належним чином навіть свої власні права, то, звичайно, всі наші сподівання на поліпшення захисту прав і свобод людини, попри нашу співпрацю з Парламентом, з Урядом, з Президентом, із суддями, з неурядовими організаціями, були б марними. Адже є проблеми глобального порядку, і їх треба розв’язувати системно.

Зараз із задоволенням хочу запросити до слова шановну людину, суддю і науковця, з яким ми багато років співпрацюємо – Павла Борисовича Євграфова, який обіймав три роки посаду першого заступника Голови Конституційного Суду України, в даний час він продовжує свою діяльність на посаді судді Конституційного Суду.

ЄВГРАФОВ П.Б.,

суддя Конституційного Суду України:

Я з великим зацікавленням слухав доповідь парламентського Омбудсмана Швеції і приємно був вражений наданими йому повноваженнями і функціями. І справді, маючи такі права і функції, омбудсман може ефективно обстоювати права і свободи громадян. Я хотів би звернути увагу на деякі питання, котрі, як на мене, є найважливішими у сфері захисту прав і свобод людини. Тим паче, що Конституційний Суд України безпосередньо причетний і до захисту прав і свобод людини. Таку місію відводять йому Конституція України, закони України і насамперед Закон “Про Конституційний Суд України”. Велику роль у цьому відіграло створення інституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини і призначення на цю посаду вельмишановної Ніни Іванівни Карпачової. Ця інституція, на мою думку, є не лише найдемократичнішою в нашій країні, а й, мабуть, і найближчою до людини, що неодмінно позитивно відбивається на результатах її діяльності. От сьогодні ви почули про ще один мужній вчинок українського Уповноваженого з прав людини щодо суддів апеляційного суду Донецької області.

Які відносини Омбудсмана України і Конституційного Суду? Звичайно, є відмінність від того, про що розповідав пан Еклюнд: у нас інші система, взаємодія, співпраця. Конституція України, закони “Про Конституційний Суд України” та “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” надають можливість нашому Омбудсману звертатися з поданнями до Конституційного Суду України у разі порушення прав і свобод людини і громадянина України, з поданням про невідповідність Конституції України окремих положень законів України. Я можу навести багато прикладів, коли за цими поданнями Конституційний Суд приймав відповідні рішення, захищаючи права мільйонів громадян України. Наведу лише деякі з них. Це рішення Конституційного Суду України за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України положень Закону України “Про професійні спілки, їхні права та гарантії діяльності”. Це так звана справа про свободу утворення профспілок. Рішенням від 18 жовтня 2000 р. Конституційний Суд України надав можливість громадянам, працівникам підприємств, організацій створювати профспілки незалежно від того, зареєструвались вони вже чи ні. Тобто відповідно до ст.136 Конституції України це право наші громадяни отримали, і Конституційний Суд підтвердив гарантію, закріплену за ними. Резонансне рішення Конституційний Суд України прийняв за поданням Уповноваженого з прав людини від 23 травня 2001 р. у справі щодо відповідності Конституції України ст.2481 Цивільного процесуального кодексу України, за яким наші громадяни відповідно до Конституції України, зокрема до ст.55 та 124, отримали право оскаржувати будь-які дії посадових і службових осіб. Деякі положення цього рішення викликали дискусію в органах державної влади, особливо у правоохоронних органах, щодо можливості оскарження до суду, наприклад, постанови слідчого чи прокурора в порушенні кримінальної справи на стадії досудового слідства. Але рішенням від 16 лютого Конституційний Суд України, розглянувши справу щодо конституційності положень ст.234, 238 Кримінально-процесуального кодексу України, а також ст.2481 ЦПК, підтвердив свою позицію щодо права громадян на стадії досудового слідства оскаржувати безпосередньо в суді постанови слідчого і прокурора про порушення кримінальної справи. Чому це так? Тому, що йдеться про права і свободи людини і громадянина. І коли слідчий чи прокурор порушують кримінальну справу щодо конкретної людини, то ви знаєте, яка атмосфера створюється навколо такої людини. Вона обмежується в своїх правах у відносинах з адміністрацією. Це ніби біла ворона в колективі.

Дуже резонансна справа за поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України положень Закону України “Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України”. Це дуже болюче питання, і справа була дуже складна. Вона стосується мільйонів громадян України, які за часів Радянського Союзу внесли гроші в Ощадбанк, але при зміні режиму, при створенні незалежної Української держави всі їх заощадження перетворилися на ніщо. Згодом був прийнятий закон, яким гарантувалося, що заощадження будуть проіндексовані, але громадяни так і не отримали на руки жодної копійки. Лише за окремими винятками. Якщо громадянин дожив до відповідного віку, тоді він отримував право одержати дуже й дуже маленьку суму із своїх заощаджень, відкладених, як кажуть, на “чорний день”. Конституційний Суд України вирішив цю справу позитивно і підтримав позицію Уповноваженого з прав людини, зазначивши, що проіндексовані заощадження громадян становлять їхню власність. Це дуже важлива правова позиція. Українські громадяни дуже вдячні Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, а також і Конституційному Суду України за це. Тут повна взаємодія, повне порозуміння. На жаль, Європейський суд з прав людини, розглядаючи заяви громадян України з питання повернення заощаджень, не прийняв до свого провадження такі справи.

Конституційним Судом України у взаємодії з Уповноваженим з прав людини розглядалась дуже важлива справа про смертну кару. Висновки з дискусії політиків, державних діячів, як ви знаєте, були неоднозначними, але суд вирішив визнати смертну кару такою, що не відповідає Конституції України. Це також був дуже важливий крок у русі України до світових прогресивних правових стандартів, насамперед європейських.

Залишається ще одне важливе питання, яке в нашому суспільстві, в нашій державі ще не вирішене. Наше чинне законодавство в багатьох своїх актах є архаїчним. Нині багато цих актів не відповідає Конституції. Хоча ведеться велика робота в парламенті України з прийняття нових кваліфікованих актів, нових законів відповідно до Конституції України і міжнародно-правових актів. Але що стосується безпосередньо захисту прав і свобод громадян у нашій країні від законів України, якими порушуються їхні права на стадії, коли вони приймаються парламентом і коли вони підписуються главою держави і приймаються до виконання, тут є дуже великі питання. Хотів би зауважити, що в деяких країнах, наприклад у Федеративній Республіці Німеччина, Вірменії, Болгарії, Російській Федерації, є така інституція, як конституційна скарга громадян на закони та інші нормативно-правові акти. Що це означає? Поясню це дуже коротко. Наші колеги зі Швеції висловлять свою думку з цього приводу. Безпосередньо наші громадяни можуть звертатися до Конституційного Суду України не лише за допомогою Уповноваженого з прав людини, але й самі. Однак лише в тих випадках, коли є необхідність у наданні конституційного тлумачення. Чому? Тому що громадянин, звертаючись до Конституційного Суду з проханням дати конституційне тлумачення, вважає, що існує неоднозначна правозастосовна практика і ця практика призводить до порушення прав і свобод людини або юридичної особи. Це лише один випадок і одна підстава, коли у громадянина є можливість звернутися безпосередньо до Конституційного Суду України.

Це надзвичайно складна процедура для громадян України, позаяк їм треба довести, що існує неоднозначність у юридичній практиці і що ця практика порушує їхні права. Тому Конституційним Судом з цих питань прийнято десь близько десяти рішень. Безумовно, кожне рішення безпосередньо так чи інакше приймається з метою захистити права і свободи людини і громадянина. Подання Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Ніни Іванівни Карпачової до Голови Верховної Ради України щодо права громадян на конституційну скаргу спонукало нас шукати інші підходи. На сьогодні більшість членів Конституційного Суду України стоїть на тому, що необхідно ввести таку інституцію, як конституційна скарга громадян на законні та правові акти. Хай таке право мають не лише 450 народних депутатів України, Президент України, Уповноважений з прав людини, Верховна Рада Автономної Республіки Крим. Необхідно надати таке право і безпосередньо громадянинові. Чому? Тому що це повністю відповідає Конституції України, якою продекларовано, що людина в Україні є найвищою соціальною цінністю. А держава зобов’язана сприяти реалізації захисту прав і свобод людини. На жаль, пропозиції про внесення змін до Конституції України пов’язані з розвитком нашої політичної системи, конституційної влади, оминають це питання. В них жодного слова немає про це право громадян.

Як мені відомо, в парламенті така позиція підтримується. І тому, користуючись присутністю народних депутатів України, хотів би ще раз наголосити на необхідності створення такого інституту, як конституційна скарга громадян України на закони та нормативно-правові акти. Це дуже важливо і тому, що повністю відповідає принципам верховенства права, і тому, що наша держава проголошена як демократична і соціальна.

Далі. Вважаю також, що Уповноважений Верховної Ради України з прав людини повинен мати деякі додаткові повноваження, коли він звертається до Конституційного Суду України з відповідним поданням. У нас є Закон “Про Конституційний Суд України”, в якому закріплено, що у разі, коли у судовому провадженні виникає сумнів щодо конституційності закону чи положення кримінального закону, який, можливо, не відповідає Конституції, справа припиняється і відповідний інший, місцевий чи апеляційний, суд звертається до Верховного Суду з проханням звернутися до Конституційного Суду України розглянути це питання. Такі справи розглядаються невідкладно. Я хотів би, щоб наші народні депутати взяли до уваги, що коли звертається Уповноважений з прав людини, такі подання також повинні розглядатися невідкладно, тому що йдеться про права і свободи людини. Враховуючи особливості діяльності Уповноваженого з прав людини, його демократичність і близькість до людини, я хотів би, щоб це відбулося якомога швидше. Тому що немає більш важливої справи, ніж захищати права і свободи людини і громадянина.

Хотів би додати ще декілька слів. Конституційний Суд України, також на прохання Уповноваженого з прав людини, розглянув питання про прописку. Всім вам відомо, що таке прописка. За радянських часів, якщо людина не була прописана, вона не мала права влаштуватися на роботу. А не може прописатися, тому що не працює... Таке замкнене коло. Ми вирішили цю проблему на сьогодні лише частково. Підійшли до практики наших сусідів, до європейської моделі, до необхідності введення інституту реєстрації. І розблокували положення, за яким громадяни не мали можливості влаштуватися на роботу через відсутність прописки. Це дуже важливе питання. Тобто ми йдемо спільно з Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, з іншими органами державної влади до демократичної моделі, яка має формуватися в нашій країні.

ЛУБЧЕНКО І.Ф.,

голова Національної спілки журналістів України:

Ми плідно співпрацюємо з Уповноваженим з прав людини. Шведський досвід для нас дуже важливий. Цікаво було слухати і Оке Петерсона, і шведського Омбудсмана Класа Еклюнда, але поки ми тут засідаємо, у восьми судах України розглядаються позови до засобів масової інформації. Загальна сума цих позовів перевищує Державний бюджет України. У принципі я спокійно ставлюся і до кількості позовів, і до самої суми, бо якщо людина вважає, що засіб масової інформації оприлюднив недостовірні відомості, а редакція не погоджується друкувати спростування, то вона повинна знайти ту інстанцію, де визнають, хто ж має рацію – чи той, чи інший. І такою інстанцією може бути тільки суд. А сума позову – це як людина себе оцінює. Але річ у тому, що суди не враховують усіх обставин справи і не вивчають їх глибоко. Це біда наша. Вони часто діють упереджено і не можуть протистояти тиску позивачів, бо позивачами ніколи не виступають пересічні громадяни. Позивачами виступають саме представники влади, державні чиновники, бізнесмени. Будь-яку критику, скажімо, коли державний чиновник погано працює, не виконує своїх обов’язків, він вважає такою, що завдала йому величезної моральної шкоди, і він виставляє величезні суми збитків.

Ось один-єдиний факт. Районний суд засуджує районну газету на 10 тис. грн за поданням районного чиновника. Це означає, що газету треба закрити, бо вона грошей таких не має. Обласний суд розглядає справу і каже: “Так, газета помилилась, і вона має на відшкодування моральних збитків заплатити 100 грн”. Є відмінність? На жаль, таких фактів дуже багато, і ми постійно перебуваємо в цьому цейтноті. Тут Ніна Іванівна наводила приклад щодо одного судді. У мене викликає занепокоєння не сума 5 млн, що він вимагає, а те, що, не розглядаючи справу по суті, суд вже заблокував рахунки телекомпанії. Це означає, що телекомпанія не може оплатити ефірний час, не може видати зарплату, послати людей у відрядження, тобто вона не може займатися професійною діяльністю. А в Луганську суддя виніс ухвалу, взагалі не розглядаючи питання по суті, весь тираж десяти номерів газети, які мали вийти до кінця минулого року, віддати повністю позивачеві. Коли я розповів про цю історію Голові Верховного Суду пану Маляренку, він навіть не міг прокоментувати цей факт.

Ще у 2001 р. за нашим спільним з Уповноваженим з прав людини проханням Пленум Верховного Суду розглянув практику застосування позовів до засобів масової інформації і надав відповідні роз’яснення. Тоді трішечки притихло. У даний час знову на наше прохання робиться аналіз минулорічної практики цих позовів. Сподіваємось, що після того теж притихне, але ж періодично виникає перманентна боротьба. Я думаю, треба приймати якісь кардинальні рішення. Це вже справа суддів, юристів – знайти таке рішення, щоб засоби масової інформації могли виконувати свою функцію. Якщо їх можна за будь-що закрити, якщо вони бояться про щось написати, то це не засіб масової інформації. Це просто придворний листок, який виходить при якомусь засновнику.

А тепер про останні події, які сколихнули всю журналістську громадськість. Генеральний прокурор виступає в парламенті і пропонує поновити в Кримінальному кодексі статтю про кримінальне переслідування за наклеп. Що це таке, ми вже знаємо і бачимо зараз, як воно відбувається. Я звернувся до народних депутатів з листом, що ні в якому разі не можна приймати такої поправки, не можна відновлювати цю статтю. Бо якщо вона буде, то сидітимуть журналісти. Ось Ніна Іванівна прекрасно знає, вона займалася справою Юрія Мозоли, коли СБУшники закатували в камері цю невинну людину. Але справа набрала розголосу саме завдяки тому, що журналісти вперше про це сказали. Оприлюднили цей факт. А якби панувала тоді така стаття, то в тюрмі сиділи б журналісти і невідомо, коли б вони вийшли з тієї камери і якими б вони вийшли. Я думаю, для нас з Ніною Іванівною є широке поле діяльності.

ОВЧИННИКОВ Є.І.,

суддя Верховного Суду України:

Хочу нагадати, що Україна – це країна дуже давніх демократичних традицій. Представники України, такі, як наприклад, професори, великі вчені Недбайло, Забігайло очолювали комітети Організації Об’єднаних Націй з прав людини протягом багатьох років. Соціально-економічні перетворення, які відбулися в Україні, створили нову ситуацію. Нині інституціями, покликаними захищати права і свободи громадян, є суди, Уповноважений з прав людини. Коли до нас, до Верховного Суду України, звертаються громадяни, то вони обов’язково посилаються на те, що роблять це за порадою пані Карпачової. Уповноважений з прав людини і весь її колектив роблять усе можливе для захисту прав і свобод людини та громадянина. Я спинюсь лише на двох питаннях. Наш досвід і досвід наших гостей свідчить про те, що нам слід думати про врегулювання законодавчих актів. Недостатньо одного закону про Уповноваженого з прав людини, треба прописати його роль і при розробці інших законів.

Хочу сказати стосовно кримінального судочинства. Зміни, вже внесені до Кримінально-процесуального кодексу, зокрема до ст.4009, дають право прокурорам порушувати клопотання про перегляд судового рішення в порядку виключного провадження. Думаю, цього недостатньо. Мабуть, треба значно розширити права Уповноваженого з прав людини стосовно порушення дисциплінарного провадження щодо судді за тяганину, за порушення присяги. Таке право повинно бути надане від імені парламенту і громадськості омбудсману.

Більш чітко можна було б визначити і право Уповноваженого брати участь у роботі Пленуму Верховного Суду України. В усіх законодавчих актах, які розробляються парламентом, повинна враховуватися думка Уповноваженого. І при розробці законів, і при внесенні змін до законодавчих актів, які стосуються прав людини. До Уповноваженого з прав людини і до Верховного Суду надходить дуже багато звернень громадян про необґрунтоване або незаконне судове рішення. А права Уповноваженого дуже і дуже обмежені. Я думаю, це ненормальне явище. Нам усім слід подумати про посилення авторитету і збільшення повноважень цієї інституції, яка дуже добре себе зарекомендувала у нашого населення. Її треба всіляко підтримувати і захищати з нашого боку.

Щодо засобів масової інформації. Мабуть, тут не тільки суди винні, що вони не завжди, на думку засобів масової інформації, приймають виважені рішення, а й інша сторона теж. Треба вчитися критикувати. Адже найвища цінність у державі – людина, її честь і гідність, і цього ніхто не скасовував. Тому засоби масової інформації повинні бути уважні. Було вже повідомлено, що Верховний Суд заклопотаний цим питанням. Проблема є. У 1995 р. була постанова про відшкодування збитків не майнових – моральних. От ми ще раз за поданням Національної спілки журналістів її переглянули і внесли зміни. Зараз Верховний Суд за ініціативою спілки, за її обґрунтованим зверненням ще раз вивчає практику розгляду позовів щодо ЗМІ. Будемо визначатися вже в цьому півріччі. Ми також вивчаємо в цьому контексті питання розширення повноважень і посилення впливу Уповноваженого з прав людини, практику застосування Європейської конвенції і рішень Європейського суду з прав людини.

УДОВЕНКО Г.Й.,

голова Комітету Верховної Ради України з питань прав

людини, національних меншин і національних відносин:

Хотів би сказати, що посол Швеції в Україні дуже багато робить для того, щоб у нас у державі все ж таки запанувало верховенство права. Він багато зробив для того, щоб прорвати оту блокаду, яка сьогодні існує навколо України. Нашу країну відвідала віце-прем’єр Швеції, колишня міністр закордонних справ (Швеція тоді була головуючою державою в Європейському Союзі). І сьогодні ми маємо честь приймати в Україні відомого правозахисника, шведського Омбудсмана пана Еклюнда.

Що можна сказати? Чи перенесемо ми довід Швеції в Україну? Для цього треба дійсно багато часу, але ми повинні прискорити впровадження шведського досвіду. Сьогодні завдяки посольству ми одержали Конституцію Швеції. Пан посол каже, що в 2009 р. можна буде відзначати 200-річний ювілей шведської Конституції. І за ці 200 років до неї внесено незначні зміни. Візьміть наш досвід. Ми ще на навчилися жити за Конституцією 1996 р., а вже в усіх сверблять руки внести зміни до неї. Я завжди пишаюся тим, що в нашій Конституції прекрасно виписані права людини.

А як він запроваджується цей досвід? От Ніна Іванівна сказала – 20 тис. тільки письмових скарг одержує апарат омбудсмана щорічно. Це ті, що враховані, а скільки таких, що не враховані? Комітет ВР одержує десь до 10 тис. Але на відміну від Ніни Іванівни, яка має право втручатися у вирішення справи і сприяти її розв’язанню, ми у Верховній Раді, якщо отримуємо скаргу, можемо тільки роз’яснити, направити цю скаргу до суду, до прокуратури чи до обласної державної адміністрації і просити їх принаймні розглянути це звернення. Тому для нас сьогодні дуже важливо, щоб ми втілювали в життя закони і Конституцію нашу щодо прав людини. І я також вважаю, що за роки незалежності ми прийняли два дуже важливих акти. Перший – приєднання до Європейської конвенції про захист прав та основних свобод людини, яка надає можливість кожному громадянину за певних умов звертатися до Суду в Страсбурзі. Друге – це запровадження посади, яку посідає Ніна Іванівна Карпачова. Це теж дуже важливе досягнення. Я згодний з тим, що тут сьогодні говорилося про Закон України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”. Треба внести до нього відповідні зміни, щоб зміцнити цю інституцію, зміцнити права самого Уповноваженого з прав людини. Бо це для багатьох людей – єдина надія на розв’язання їхніх проблем. І я особисто часто сюди звертаюся, якщо потрібно вирішити складне питання, скажімо, щодо тортур у слідчих ізоляторах. Україна приєдналася до Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання. Треба дотримуватися її вимог.

Коли звертаюсь до міністра внутрішніх справ, мовляв, ваші люди до смерті побили затриманого, він відповідає, що це провокація, це неправда. Вони ж ніколи не погодяться з обвинуваченнями на їхню адресу. Тому інститут Уповноваженого треба зміцнювати. Колись ми вже говорили з Ніною Іванівною, коли вона приймала омбудсмана з Росії, що нам треба ввести в усіх областях України представників Уповноваженого з прав людини. Але ці люди повинні призначатися самим Уповноваженим. Не губернаторами. Щоб це були незалежні представники, а не кишенькові. Багато депутатів знають жіночку-заявницю Ковалевську. З 1987 р. вона бореться за те, щоб відновити своє право на роботу. Вже два роки пікетує адміністрацію. Також на Банковій пікетує чоловік з огрядною бородою – Комерницький. Квартирне питання. І ніхто не може вирішити це у владних структурах.

Тобто сьогодні наше завдання – домагатися дотримання Конституції. Жити за законами, які приймаємо. Інакше в державі буде безладдя. Буде диктатура. Я хотів би з задоволенням відзначити нашу співпрацю. Ми направляємо всі наші законодавчі проекти до Уповноваженого з прав людини, зокрема Закон “Про громадянство України”, нова редакція, яка відповідає всім європейським стандартам. Ніна Іванівна направила ряд пропозицій до нас. І Верховна Рада врахувала. Верховна Рада прийняла ряд нових законів: “Про громадянство”, “Про імміграцію”, “Про біженців”. Нині розглядаємо проект Закону “Про притулок”. Свої законопроекти ми завжди відправляємо в офіс Уповноваженого з прав людини. Ніна Іванівна і Едуард Іванович Павленко беруть участь у засіданнях комітету. Ми співпрацюємо, радимося, беремо участь у багатьох конференціях, які відбуваються в Україні з питань прав людини.

Ми зараз працюємо над дуже актуальним питанням. Сьогодні я його остаточно завізував і відправив на розгляд Верховної Ради. Це проект Закону “Про мирні збори”. Тепер ми його називаємо проектом Закону “Про організацію проведення зборів і акцій”. Десять років ми не могли сформулювати його. Але вже у цьому скликанні ми його довели до кондиції. Конституція України надає громадянам України право збиратися. Єдине обмеження – без зброї. Побачимо, як буде проходити він у Верховній Раді. Ми всі законопроекти відправляємо на експертизу до Ради Європи. Тепер у нас кожен законопроект відповідає європейським стандартам. Сьогодні Павло Борисович Євграфов сказав, що наше чинне законодавство є архаїчним. Це стосується і значної кількості законопроектів у справі захисту прав людини. До цього часу не визначилися з питанням про статус корінних народів.

Ми не прийняли ніяких законів, пов’язаних з жертвами політичних репресій – їх проекти ще знаходяться на розгляді комітету. Велику увагу вже впродовж кількох років приділяємо скасуванню сумнозвісної прописки, внесено питання про реєстрацію фізичних осіб.

Журналісти повинні критикувати закони, попри те, чи будуть якісь позови до суду. Критикувати порушення закону, свавілля місцевих адміністрацій – це величезне поле діяльності для цієї гілки влади, а саме – журналістів.

На закінчення хочу сказати: досвід Швеції є для нас дуже важливим. Коли я був ще міністром закордонних справ, зустрічалися з королем Швеції. Президент України сказав тоді шведам: дуже прикро, що ви зазнали поразки під Полтавою, а то б ми зараз жили так, як ви, шведи. На жаль, ми сьогодні набагато відстаємо від Швеції. І вона повинна для нас залишатися взірцем демократії, ставлення до Людини.

КАРПАЧОВА Н.І.:

Дозвольте представити нашому зібранню ще одну цікаву людину, яка представляє неурядову міжнародну організацію, відому в усьому світі. Організацію, яка захищає права журналістів, піклується про права журналістів, які йдуть із життя не з власної волі. Це організація “Репортери без кордонів”, з якою ми тривалий час співпрацюємо і про яку я згадувала ще в Першій щорічній доповіді Уповноваженого з прав людини. Я прошу передати Роберу Менару, керівнику цієї організації, велику подяку за співпрацю. Особливо – у справі Георгія Гонгадзе. На превеликий жаль, швейцарська експертиза підтвердила, що таращанське тіло належить Георгію Гонгадзе. Ми всі ще мали надію, але остання надія, як то кажуть, пішла з цією експертизою. Це визнала і мати Гонгадзе, у справі якої мені довелося виступати в Печерському суді, обстоюючи її право бути визнаною потерпілою стороною, адже тоді Генеральна прокуратура відмовила їй у цьому праві. І треба було Уповноваженому захищати це право матері в судовому порядку. Прошу Вас до слова, пане Леоніде Звєрєв.

ЗВЄРЄВ Л.С.,

представник неурядової міжнародної організаціїї

“Репортери без кордонів”, виконавчий директор

Інституту масової інформації:

Я передаю вам вітання від пана Робера Менара. На жаль, він не зміг з нами зустрітися. Мені дуже приємно представляти в Україні таку організацію, як “Репортери без кордонів”. Але мені також приємно представляти на цьому засіданні “круглого столу” Інститут масової інформації, організацію, виконавчим директором якої я є. Це українське представництво “Репортерів без кордонів” є шанованим у багатьох міжнародних організаціях, бо саме завдяки співпраці “Репортерів без кордонів” з Інститутом масової інформації як з журналістською недержавною організацією ми маємо, можливо, не такі вже й значні, але все ж таки успіхи. Пан Лубченко, наш колега, назвав тут конкретні випадки. На жаль, я можу назвати й інші. Лише на сьогодні в Інституті перебуває 23 кримінальні і 24 цивільні справи щодо журналістів. Семирічний досвід діяльності Інституту масової інформації і моніторинг, який ми проводимо, показав, що, на жаль, дуже часто, я цілком погоджуюся з паном Овчинниковим журналісти повинні думати, коли пишуть, розуміти, що журналістська свобода не є безмежною. Що для всіх нас має бути стеля, але єдиною стелею свободи слова журналіста можуть бути права і свободи громадянина, а не якісь інструкції, вказівки та ін.

Наш досвід свідчить, що нормальна співпраця незалежної преси, яка формується, і незалежних судів, які теж тільки формуються, – це реалізація нашого спільного інтересу захисту прав і свобод людини і громадянина. З нашого боку є претензії до розгляду справ, які я міг би цитувати. І є докори з боку суддівської громадськості на адресу журналістів. Але ми всі маємо розуміти, що є сили, які хотіли б, щоб ми були заручниками цього протистояння. І заради інтересів нашого суспільства, заради інтересів наших громадян ми повинні просуватися в тому напрямі, якому присвячено сьогоднішній “круглий стіл” – вести цей діалог, поважаючи незалежність один одного. І я дуже вдячний Ніні Іванівні й усім її співробітникам за ту підтримку, яку ми маємо. Ми завжди звертаємось до Ніни Іванівни в складних ситуаціях і завжди маємо підтримку. Так було й у справі Гонгадзе. Майже два роки “Репортери без кордонів” билися за визнання. Треба було, щоб Ніна Іванівна особисто втрутилася в цю справу, і вона була вирішена в порядку позову. Завдяки співпраці “Репортерів без кордонів”, Інституту масової інформації та офісу Уповноваженого з прав людини навесні цього року Україну було врятовано від чергового скандалу на рівні Ради Європи, який вже був майже готовий спалахнути навколо Олега Ляшка. Саме тому, що ми діяли скоординовано, від імені українського суспільства, від українських органів влади, вдалося запобігти цьому. Співпраця з офісом Уповноваженого з прав людини допомогла вийти й на рішення у справі І.Александрова. На жаль, судове рішення, якого ми домагалися, потім було переглянуте найвищою судовою інстанцією. Але Донецький апеляційний суд, суддя знайшли сили визнати обвинуваченого невинним. І ми дуже вдячні, що в Україні є такі судді, такий суд.

Зараз ми й далі активно співпрацюємо, спільно з офісом Ніни Іванівни маємо спільну місію до Запорізької області, де теж було чотири дуже складні справи. Не завжди журналісти праві, не завжди і влада дотримується закону, але завдяки саме такому діалогу, завдяки саме таким діям ми уникаємо протистояння, уникаємо цинічних конфліктів і цинічних рішень з боку влади. В цьому наша головна місія, я вважаю, як преси, що має стояти на захисті інтересів усього суспільства.

КАРПАЧОВА Н. І.:

Так, ми діяли спільно і фактично не дали змоги створити в Україні новий спосіб розправи з журналістами: не вбиваючи, не засуджуючи їх на пожиттєве ув’язнення і, таким чином, приборкувати їх. Але я про це наголошувала у своєму виступі під час парламентських слухань. І дійсно, ми плідно співпрацюємо з ними, з Національною спілкою журналістів. Хочу сказати, що Спілка, зокрема Ігор Федорович Лубченко особисто, багато зусиль доклали у справі Олега Ляшка. Хочу нагадати присутнім, що народний депутат України, який донедавна був головним редактором найтиражнішої газети, яку люблять в Україні і якій уже понад 80 років, газети “Сільські вісті”, Іван Васильович Сподаренко нині є головою наглядової ради цього видання, дуже поважного і шанованого, він займає активну позицію у багатьох справах. Нам доводилося спільно з ним працювати, коли нависла загроза над газетою, чинилася розправа над нею. Ми зустрічалися з ним особисто і з колективом редакції, принаймні наша скромна підтримка допомогла цій газеті, її колективу. Іване Васильовичу, вам слово!

СПОДАРЕНКО І.В.,

народний депутат України:

Чи не найбільшим досягненням демократизму в Україні є запровадження посади Омбудсмана в нашій країні, яку обіймає Ніна Іванівна. Я дуже дякую депутатам, які обрали саме вас на цю посаду. Бо на долю людей випадає багато складних питань, які потрібно вирішувати, коли колективом, коли разом дійсно можна чогось досягти. І сьогоднішнє наше зібрання, я думаю, буде тим поштовхом, який зробить певний внесок у розбудову демократичної України.

Звичайно, головне питання, яке хвилює мене, – це справи журналістські. І, мабуть, зрозуміло буде, чому я пішов саме у Комітет з питань прав людини до Геннадія Йосиповича Удовенка. Іде хороша, дружня робота. Звичайно, листів надходить багато в комітет і в редакцію. От, скажімо, “Сільські вісті” щороку одержують понад 55 тис. листів. Раніше ми одержували теж багато. Але тоді про що люди писали? Яка несправедливість на світі. “Чому автомобілі купує той і той, а я працюю теж відмінно, у мене є гроші, а я не можу купити автомобіль?” Або будинок хоче гарний побудувати. А про судову несправедливість – дуже рідко. Людина спершу зверталася до сільської ради, потім до райкому партії, а до суду ми не знали дороги. А якщо напише до газети, що я бігала там і там і нічого не вибігала, то часто досить було лише виступу газети. Це свідчить про великий резонанс таких виступів. І розбирався з кожним випадком. І що справедливо, те справедливо, а якщо несправедливо, журналіста було покарано. Я навіть не знаю випадку, щоб журналіст надрукував щось, не перевіряючи фактів. Такого не було. І тому до суду на журналістів не подавали. Зараз тільки що – до суду. І за честь, за гідність вимагають якщо не мільйони, то тисячі. Життя людини у тисячі разів менше оцінюється, ніж чиїсь честь і гідність. Який перекос у суспільстві відбувся!

Я був у Швеції. Нам тільки радіти за те суспільство, яке вдосконалюється, дбає про кожну людину. Там, звичайно, як і в кожному суспільстві, є свої проблеми, але кожна людина впевнена, що з нею несправедливо не вчинять, що її як особистість буде захищено. У нас зараз цього не можна сказати. Ми за своє життя повинні зробити усе, щоб наша людина почувала себе захищеною.

Щодо журналістів, які потерпають. Скільки журналістів загинуло! Ми це знаємо, все це на слуху. Дерев’янко загинув не тому, що займався недозволеною діяльністю – він боровся за справедливість, обстоював права людини. Так само й Гонгадзе. Наша газета виступала кілька разів із серйозними аналітичними матеріалами, в яких говорилося, що наші охоронці ніби чимось зачаровані і нічого не бачать. Хіба так складно віднайти, я вже не кажу вбивцю – замовника. Вони ж, правоохоронці, займаються зовсім іншими справами. До цього часу не розкрито справи ні Гонгадзе, ні Дерев’янка, ні Александрова. Чому? На мене був напад, а прокурор сказав через деякий час: “Іване Васильовичу, вибач, гріх на себе беру”, бо вийшли на високі посади.

Не всі правоохоронці мають честь і гідність. Коли ми будемо шанувати суддю, будемо мати суддю, який думає про кожну людину? Будемо сподіватися, що доживемо до того часу. Побажаємо Ніні Іванівні здоров’я, бо вона на цій посаді так працює, так бореться, що можна тільки радіти. Далеко не кожний чоловік виконував би так цю справу. Вона може і у тюрму до людей піти, і подати руку людині, яка вже не сподівалася на допомогу.

ВОЛИНЕЦЬ М.Я.,

народний депутат України, голова

Конфедерації вільних профспілок України:

На мене теж нападали, і жодного разу факти побиття не були зафіксовані. Генеральною прокуратурою більш ніж два місяці ведеться розслідування, і я зовсім не впевнений, що виявлять тих, хто мене побив. Хоча це було на очах у тисяч людей. У лікарні мене оглянули і підтвердили – зламане ребро, є й інші ушкодження здоров’я. Медична експертиза взагалі спочатку відмовлялась оглянути мене, а потім, вже через десять днів, за наполяганням Генеральної прокуратури, оглянули і сказали: вибачте, ми не знали, що ви народний депутат. А якщо проста людина прийде? Я спитав: “Чим ви користуєтеся при розгляді таких питань?” А мені пояснили: “Користуємося нормативною базою, створеною за радянських часів”. Я відповів, що нормативна база була дещо змінена за часів незалежної України. І зрозумів, що коли потрібно – користуються одними законами, а коли ні – іншими. Я спитав керівника судово-медичної експертизи: “Чому ви мені відмовляєте в огляді?” А він сказав: “Мені дзвонили з міліції і попередили, що ви можете звертатися і щоб ви взяли довідку з міліції”. Отака ситуація. А майже рік тому, перед виборами, був підготовлений замах на моє життя. Я міг загинути, буквально за місяць до виборів. Брали участь у цій операції представники силових структур. І лише збіг обставин перешкодив цьому.

Моя донька, не маючи 18 років, змушена була терміново виїхати до Сполучених Штатів, щоб там перебути вибори, і тільки згодом повернулася до України. Моєму синові пістолет приставляли до спини і знімали запобіжник з курка. Після цього він півроку не виходив на вулицю.

А що робити простій людині? Як їй захиститися? Нам справді треба подумати, як об’єднати свої зусилля. Нам потрібно подумати, як скористатися досвідом, набутим у демократичному світі. Ми все ж таки європейська держава. Ми маємо прислухатися до депутатів, які знають, як зробити життя таким, як у європейських державах.

ТОЛСТОВ С.В.,

директор Інституту політичного

аналізу і міжнародних досліджень:

Мені надзвичайно важко говорити після таких насичених виступів, у яких відбивається біль і страждання нашого народу. Але все ж таки хотілося б повернутися до початку. Сказати про ті проблеми, яких ми сьогодні ще не порушували. Слухаючи учасників з української сторони, я помітив, що ми навчилися чудово описувати наші проблеми, аби запобігти радикальним, найбільш очевидним, випадкам порушень прав людини. Але фактично ніщо не говорить про повернення до джерел. Я можу спрогнозувати – якщо ситуація буде такою, як зараз, то згодом вона може лише змінюватися на краще, а може залишатися такою ж. Це так само, як в економіці. Якщо уряд упродовж, скажімо, десяти років не робить нічого істотного для того, щоб змінити ситуацію в основі, тобто робить ті речі, які має робити, щоб конкретизувати економічний стан, але не проводить більш складних реформ і змін, які потребують надзвичайних зусиль і максимальної політичної волі, то він зможе контролювати ситуацію, але не зможе її істотно поліпшити.

Тепер стосовно прав людини в Україні. В чому полягає головна проблема, що уособлює ситуацію, яка відображає стан захисту прав людини? Істотно ситуація з радянських часів не змінилася. Була брежнєвська Конституція, але влада і люди діяли “за поняттями”. Це стосується як представників влади, державної бюрократії, державних службовців, так і опозиційних політиків. Якщо проаналізувати їхні висловлювання і вчинки, можна знайти підтвердження тому, що я кажу. Нині Верховна Рада розробляє норму про те, що чиновники в Україні мають здавати іспит з державної мови. Це вважається досить великим досягненням. Хоча я не розумію, що нам дасть на сьогодні іспит з української мови чиновнику з Луганська? Якщо до нього прийдуть люди і будуть розмовляти російською, він повинен буде спілкуватися з ними російською мовою.

А от іспит на знання Конституції, чинного законодавства – це інша справа. Бо вони працюють в установах, які мають діяти згідно з чинним законодавством і захищати права людей за законами України. А я не впевнений, що багато наших так званих правознавців складуть іспит з Конституції. Тут проблема значно глибша.

Що можна зробити? Бо, певна річ, кожен громадянин України не може ходити разом з адвокатом. Тим паче, що вельми мало адвокатів, котрі можуть давати кваліфіковані поради і оперативно формувати поведінку людини в складних ситуаціях, в яких вона опиняється щодня. Звичайно, це нереально. Мені здається, що деякі можливості все ж таки є. Скажімо, цікаву книжку про податки написано на замовлення М.Азарова для учнів молодшого шкільного віку. Звичайно, треба робити внесок у майбутнє для політичної стабільності, популяризувати Конституцію і базові питання прав людини.

Мені дуже сподобалася висловлена сьогодні ідея про контрасигнативу Уповноваженого з прав людини на новому законодавчому рівні у Верховній Раді. Однак все ж таки було б доцільно, нарешті, приступити до певної ревізії законодавства, особливо в тих аспектах, які більше стосуються прав людини. Для того, щоб проаналізувати відповідність вимогам української Конституції і орієнтирам законодавства, яке приймається.

Щодо традицій правової культури України. Все, що кажуть щодо цього, це приблизно те, як за часів Президента Кравчука казали про стабільну політичну традицію, започатковану в Київській Русі, яка нібито логічно виводить нас на необхідність посилити повноваження Президента. Політична культура в Україні сьогодні дуже фрагментарна. Поряд із невиконанням чинного законодавства іншою великою проблемою, яка веде до повсякденного порушення прав людини, є корупція, що стала ознакою життя, позаяк людина, скажімо, йдучи до лікаря, розуміє, що в нього невелика зарплатня, й намагається принести йому щось, аби віддячити. Це може бути, з одного боку, позитивним моментом, а з іншого – коли викликаєш слюсаря, він сам тобі каже, скільки ти маєш йому заплатити за роботу, крім тієї заробітної платні, яку він отримує.

Такого рівня правової культури, яка налаштовувала б людину на захист своїх прав, в Україні немає. Якщо проаналізувати критику влади останнім часом – опозиційна преса головною темою взяла звинувачення Президента. Звинувачення побудоване на підозрах, які не можуть бути підтверджені фактично. Таким чином, тут багато питань, але це вже справа майбутнього.

Звичайно, боляче говорити про такий стан речей, коли стає можливим, щоб представники правоохоронних органів переслідували опозицію і зухвало порушували закони. Я сьогодні дуже уважно слухав, що говорив пан Волинець, але він ні слова не сказав, що шахта імені Баракова так само, як і інші шахти, не є бюджетною установою. А шахтарі йдуть до Києва, тому що їм не платять заробітної платні. Це має відношення і до прав людини, і до правової культури. Ситуація така, що тільки цього року уряд наважився заборонити шахтам відпускати продукцію споживачам без попередньої оплати. Це може спровокувати дуже гостру кризу, тому жоден український уряд на це не наважувався.

Ситуація така, що управлінський апарат шахт фактично мав прибутки з вугілля, яке добували шахтарі, не отримуючи за це заробітної плати. Таким чином формувався тіньовий капітал. Після того, коли ситуацію було загнано вглиб, шахтарі їхали до Києва і вимагали заробітну платню. Мені важко зрозуміти поведінку людей у шахтарських районах, коли, не отримуючи заробітної платні, вони ходять на роботу. Політична і правова культура, скажімо, в Румунії відрізняється тим, що там приводом до страйку є затримка індексації заробітної платні в межах 3–5%. І коли уряд затримує цю індексацію, яка має бути виплачена людям по закону, вони виходять на вулицю і саме профспілки їх виводять.

Як профспілки можуть захищати права шахтарів, коли вони допускають, що люди не припиняють роботи навіть у разі трирічної затримки заробітної платні? Мені здається, тут також дуже важливим є такий елемент, як почуття підтримки широкими масами народу. Йдеться про правову і політичну освіту людей і залучення їх до діяльності органів місцевого самоврядування, міських і районних рад депутатів, які мають включитися до цього процесу і які ближчі до виборців, ніж будь-які державні інституції. Мій виступ, можливо, дещо виходить за межі загальної дискусії, але це те, що мені дуже хотілося б сказати. Я сподіваюся, що європейський, зокрема шведський, досвід ми будемо брати не частинами, а намагатимемося засвоювати якомога повніше.

ВОЛИНЕЦЬ М.Я.:

Ми говоримо про порушення прав людини в Україні. Прав на працю, на гідну оплату цієї праці, на медичну допомогу, на навчання. Соціальні права порушено. Пан Толстов говорив дуже розумні речі, я з ним повністю погоджуюсь. Але я хочу заперечити йому в тому, де він не вельми глибоко знає ситуацію, зокрема у вугільній галузі. Шахти є державною власністю. А ті посередники, які користуються вугіллям і працюють у енергетичному секторі, не проявили себе як легальні партнери. Вони працюють приватно в тіні. Не проявили себе і як роботодавці. Шахтарі зовсім дезорієнтовані. Незрозуміло, з ким сьогодні працювати, з ким будувати партнерські відносини, укладати угоду і від кого домагатися її виконання. От у чому головна проблема. У зв’язку з цим можемо опинитися на порозі серйозних потрясінь. На чому і хочу наголосити.

КАРПАЧОВА Н.І.:

Усі ми, гадаю, певною мірою задоволені тим, що розмова була відвертою, діловою і конструктивною. Справді, унікальний шведський досвід ми високо цінуємо і вивчатимемо. Проте, як зауважив мій колега, не можна модель шведського Омбудсмана безпосередньо переносити на інший національний ґрунт. Маємо і, безумовно, враховуємо свої національні особливості щодо захисту прав і свобод людини, передусім через інституцію Уповноваженого з прав людини, її співпрацю з парламентом, урядом нашої країни, з неурядовими організаціями, із засобами масової інформації. Ми з повагою ставимося до того, що першим омбудсманом світу був шведський Омбудсман. 200-річчя цієї інституції будемо незабаром відзначати усі разом. Але першою європейською Конституцією, і ми по праву пишаємося цим, була Конституція Пилипа Орлика. Традиції, закладені в цій Конституції, парламентарії нової України зберегли в Конституції 1996 р. – першій Конституції нашої незалежної держави. Як Уповноважений з прав людини, як людина, громадянка України, цілком підтримую тих парламентаріїв, які вважають, що не можна сьогодні починати процес внесення змін до Конституції, позаяк це може фактично стати шляхом до руйнації деяких конституційних засад. Особливо не можна цього робити поспіхом.

Ми неймовірними зусиллями знаходимо консенсус з парламентаріями різних політичних уподобань, різних ідеалів. Ми знайшли цей консенсус заради майбутнього нашої держави, майбутнього нашого народу. Я робила і робитиму все, поки буду на цій посаді або на іншій, не має значення, просто як людина – все для того, щоб зберігати конституційні засади нашої держави та підсилити рух до реального захисту прав і свобод людини. Другий розділ Конституції України цілком присвячений правам і свободам людини. Він базується на кращих світових і європейських стандартах. Ми розпочали спільну боротьбу за дотримання і захист прав людини. І давайте будемо гідні цієї боротьби. Давайте разом втілювати права і свободи людини в наше реальне сьогодення.

Користуючись нагодою, дозвольте, подякувати вельмишановному Надзвичайному і Повноважному послу Швеції в Україні пану Петерсону за співпрацю в галузі захисту прав людини, за його без перебільшення унікальну роботу. Кажу це щиро. Не тому, що в нас добрі, суто людські стосунки з паном Оке Петерсоном. Ця людина – видатний дипломат. Коли Швеція головувала в Європейському Союзі, особисто він докладав величезних зусиль, щоб піднести Україну на відповідний рівень європейських стандартів у галузі прав людини, допомогти нам. Він робив це не просто як людина, що має більше досвіду, а як друг і порадник, який уболіває і розуміє – якщо в нашій країні, яка, до речі, є серцем Європи, мають місце порушення прав людини, то це стосується не тільки України. Адже права людини не мають кордонів. Вони є взаємопов’язаними і взаємозалежними.

Сьогодні Сергій Толстов закликав нас підвищувати рівень правової і політичної культури нашого суспільства і усвідомлювати цю проблему комплексно. Цілком підтримуючи це, зазначу, що для того й існує така інституція, як омбудсман, щоб на прикладах конкретних резонансних справ намагатися привернути увагу Президента, урядовців, парламентаріїв, громадськості, засобів масової інформації до прав та свобод людини.

Роботу омбудсманів часом називають тихою дипломатією. Дві третини цієї роботи – не на поверхні, її не помітно. І це правильно. Так і має працювати справжній омбудсман. Тільки найбільш резонансні справи ми доводимо до відома громадськості. Намагаємось через засоби масової інформації, неурядові організації, через парламентську трибуну привертати увагу до проблем прав і свобод людини, які існують у нашій державі.

Шановні учасники зібрання! Дорогі друзі! У цій залі сьогодні зібралися люди, які серцем вболівають за проблеми захисту прав і свобод людини. Через судову гілку влади, парламент, через уряд, ЗМІ і нашу інституцію ми намагаємось поліпшити захист прав і свобод людини, розвинути демократію, піднести повагу до прав людини і взагалі – до такого принципу, як верховенство права. У досягненні цієї мети, я гадаю, могутньою підмогою для нас є шведський досвід. На мою думку, він надзвичайно багатий, повчальний і корисний. Ми готові й надалі продовжувати нашу плідну співпрацю заради захисту прав людини.

Дякую моєму колезі, шановному омбудсману Швеції пану Еклюнду, всім учасникам за участь у засіданні нашого “круглого столу”.

На початок сторінки   ^^