Головне меню  >> 

Виступ Уповноваженого з прав людини Н.і.Карпачової на парламентських слуханнях у Верховній Раді України “Суспільство, засоби масової інформації, влада: свобода слова і цензура в Україні”
(4 грудня 2002 р.)

КАРПАЧОВА Н.І.,

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини

Шановні учасники парламентських слухань!

Ще задовго до цих парламентських слухань дехто з політиків скептично висловлювався про їх доцільність. Щодо цього маю іншу думку. Допоки зникають в Україні журналісти, допоки руками фіскальних і правоохоронних органів їм закривають рота, ми не маємо права мовчати. Голоси Вадима Бойка, Петра Шевченка, Бориса Дерев’янка, Георгія Гонгадзе, Ігоря Александрова та інших мужніх репортерів мовчати нам права не дають. І ми не мовчимо.

У Криму на редакторові газети “Евпаторийская неделя” Володимирі Лутьєві, про якого зараз розповідала з цієї трибуни Лілія Буджурова, відпрацьовувався новий метод боротьби зі свободою слова – не вбиваючи, знищувати журналістів, при цьому застосовуючи статтю Кримінального кодексу, яка передбачає довічне ув’язнення.

У своєму листі до Уповноваженого з прав людини, написаному вночі у слідчому ізоляторі в місті Сімферополі, журналіст, зокрема, зазначив, що постійно у своїх публікаціях викривав окремих посадових осіб правоохоронних органів та деяких депутатів парламенту Автономної Республіки Крим, причетних до зловживань службовим становищем та інших правопорушень, у тому числі й колишнього працівника УБОЗу, за заявою якого й було порушено так звану кримінальну справу.

Використовуючи, на жаль, схильність ЗМІ до сенсацій, кримський УБОЗ поширив майже на всіх телерадіоканалах України «блискучу» спецоперацію з кров’ю, зникненням депутата кримського парламенту. Згодом цей депутат виявився не тільки живим і здоровим, а й безпосереднім учасником цього міліцейського спектаклю. Для журналіста Лутьєва це закінчилося арештом і звинуваченням у замовленні вбивства.

Перевіркою Уповноваженого з прав людини з виїздом на місце було встановлено, що в ізоляторі тимчасового тримання Лутьєву, який, до речі, є інвалідом другої групи, не надавали ніякої медичної допомоги, спати доводилося на голій підлозі, в камері майже не було природного світла та свіжого повітря, грубо принижувалася його людська гідність, журналісту силоміць вистригли клаптями волосся. Тільки спільними зусиллями кримських журналістів Лілії Буджурової і Володимира Притули, міжнародної організації “Репортери без кордонів” та Уповноваженого з прав людини і, врешті, Апеляційного суду Автономної Республіки Крим вчора вдалося звільнити журналіста з-під варти. А водночас і повернути надію нам усім, що правда – можлива, справедливість – можлива, проте за них треба боротися.

На жаль, подібні випадки з українськими журналістами не є поодинокими. Ще раніше мені як Уповноваженому доводилося боротися за звільнення з Дарницького спецприймальника-розподільника незалежного журналіста Дмитра Шурхала, з Черкаського ізолятора тимчасового тримання — редактора газети “Свобода” Олега Ляшка, а також сотень інших відомих та невідомих громадян нашої держави.

Як людина і як Уповноважений з прав людини я завжди високо цінувала особисту мужність і професійну чесність журналістів. Так, зокрема, за висвітлення правди про смерть 26-річного слюсаря Юрія Мозоли, закатованого в СІЗО СБУ Львівської області, журналісти Мирослав Малахівський та Валерій Сагайдак першими були відзначені почесними нагородами Уповноваженого.

Вважаю за необхідне наголосити сьогодні, що проблема прав і свобод людини, яку так сміливо висвітлюють деякі журналісти, в багатьох регіонах України все ще є забороненою темою. Існують цілі регіони, де ані на газетних шпальтах, ані в ефірі не знайдеш і не почуєш жодного слова про права і свободи людини. Місцеве чиновництво вважає редакції своїми вотчинами, а журналістів – просто кишеньковими піарщиками. Проте журналістам подітися просто нікуди. Адже журналіст, який потрапив у немилість до місцевого керівництва, стає в таких випадках щонайменше безробітним.

За таких принизливих умов доводиться працювати саме тим журналістам, інформацією яких користується понад 70% населення нашої країни. Приклади утиску свободи слова, передусім у місцевих засобах масової інформації, спонукали Уповноваженого з прав людини прийняти рішення про введення в кількох регіонах посад своїх представників з мандатом на моніторинг дотримання свободи слова і прав журналістів.

Сьогоднішні парламентські слухання демонструють всім присутнім у цій залі і за її межами, що свобода слова в Україні не тільки декларується, а й можлива, проте за неї треба боротися. І ми з вами продовжуємо цю боротьбу.

На початок сторінки   ^^