Головне меню  >>

Виступи Уповноваженого з прав людини Ніни Карпачової з нагоди 25 РІЧНИЦІ 
УКРАЇНСЬКОЇ ГельсІнКської Групи

9 листопада 2001 р. у м.Києві відбулися заходи, присвячені 25-річчю Української Гельсінкської Групи. Вони розпочалися у приміщенні Києво-Могилянської академії відкриттям семінару “Права людини в Україні: вчора і сьогодні”, на якому було перекинуто символічний міст між тими, хто розпочав святу справу захисту прав людини в 70-ті роки, і тими, хто продовжує захищати права і свободи наших громадян сьогодні.
Не можна забути про внесок у правозахисний рух Української Гельсінкської Групи насамперед тих, хто віддав за це своє життя: Михайла Мельника, Олекси Тихого, Юрія Литвина, Валерія Марченка, Василя Стуса. Гельсінкська Група першою в Україні розпочала відкриту боротьбу з порушеннями прав людини, спираючись на міжнародні договори, зокрема Гельсінкські угоди, активно сприяли створенню незалежної Української держави. В Україні широко відомі імена членів Гельсінкської Групи Миколи Руденка, Петра Григоренка, Левка Лук’яненка, Мирослава Мариновича, Миколи Горбаля, Михайла Гориня, Василя Овсієнка, Василя Романюка (Патріарх Володимир), В’ячеслава Чорновіла та інших. 
Уповноважений з прав людини Ніна Іванівна Карпачова взяла участь у роботі семінару “Права людини в Україні: вчора і сьогодні”, а також в урочистих зборах громадськості з нагоди 25-річчя утворення Української Гельсінкської Групи, що відбулися у Київському міському будинку вчителя. У “Віснику” вміщено тексти виступів українського омбудсмана на цих заходах.

Виступ Уповноваженого з прав людини 
Ніни Карпачової на семінарі 
“Права людини в Україні вчора і сьогодні”
(Києво-Могилянська академія, ранок 9 листопада 2001 р.)

Шановні друзі!

Сьогодні ми маємо велике щастя бути разом у цій чудовій залі з засновниками Української Гельсінкської Групи, які для нас, молоді, уособлюють покоління, що відіграло визначну роль в історії правозахисного руху в Україні.
Як відомо, Гельсінкський процес зародився в 1973 році, а після підписання в 1975 році Заключного Гельсінкського акта розпочалося створення Гельсінкських Груп, головною метою яких було проконтролювати виконання міжнародних угод кожною країною, що стала учасницею цього процесу. Історичне значення українського Гельсінкського руху полягає саме у тому, що ці мужні люди, самовіддані патріоти України, розпочали правозахисну діяльність у надзвичайно складних умовах. І вони не тільки витримали повною мірою всі ті труднощі та важкі випробування, що випали на їхню долю, а й поєднали у своїй діяльності унікальні цілі – боротьбу за права і свободу людини з боротьбою за незалежність України.
Шановні друзі! 
У той час я була студенткою юридичного факультету Київського державного університету імені Тараса Шевченка і пам’ятаю, що тоді відбувалося. Ми читали самвидавівські видання, найактивніша молодь того періоду залучалася до вивчення Гельсінкського заключного акта, і можу сказати, що той поштовх, який дали “гельсінці” правозахисній діяльності в усіх республіках Радянського Союзу, не минув марно. І Московська і Українська Гельсінкські Групи, та багато інших – всі вони зробили свою корисну справу. Особисто я мала щастя бути знайомою з Андрієм Сахаровим, Сергієм Ковальовим та багатьма іншими визначними правозахисниками.
Саме тоді, наприкінці 70-х років, почала формуватися наша громадянська свідомість. Адже політична атмосфера у суспільстві була абсолютно задушливою, я зі своїми друзями і колегами дуже добре відчувала це. Справді, соціально-економічні права були більш захищені в той період, ніж зараз, але цього аж ніяк не можна було сказати про політичні та громадянські права. Третя частина Гельсінкського заключного акта якраз і вимагала забезпечення політичних, громадянських й особистих прав – тобто тих, які найбільше були обмежені саме в країнах соціалістичного табору.
Дорогі друзі! 
Пан Євген Сверстюк, який виступав переді мною, дуже слушно зауважив, що сьогодні ми мусимо подивитися трохи глибше на те, що нам з вами треба зробити. Чи порушуються сьогодні права і свободи людини в нашій суверенній країні? Ми кажемо: нажаль, порушуються, і брутально. Так, сьогодні немає в світі країни, де б не порушувалися права людини, при цьому навіть і в найбільш цивілізованих, розвинутих країнах. Це дуже непокоїть, адже проблема дотримання прав людини не має кордонів. Пам’ятаймо про це. Інституція Уповноваженого з прав людини, яка вперше в історії нашої країни створена як незалежна конституційна установа, власне і намагається довести нашим співгромадянам, що за свої права і свободи треба боротися щодня, треба щодня ставати до бою. Тому, безумовно, досвід перших Гельсінкських Груп і, зокрема нашої Української Гельсінкської спілки ми маємо повною мірою використовувати у своїй діяльності.
Я надзвичайно зворушена і вдячна, що організатори, зокрема Харківська правозахисна Група, пан Євген Захаров і наша Гельсінкська Група, проводять сьогодні ті заходи, які мали б відбутися, на мою думку, на найвищому державному рівні. Москва теж проводила святкування 25-річчя своєї Гельсінкської Групи. Я була на цих святах: така ж атмосфера і таке ж ставлення влади – байдуже, ніяке. Абсолютне замовчування. І це не випадково. Адже влада як і раніше не хоче усвідомлювати, що недостатньо просто проголосити права і свободи людини – треба їх реально забезпечувати.
Дорогі друзі! Я дуже часто відвідую тюрми, наші звичайні українські тюрми. Напевно, ви добре розумієте мою стурбованість з цього приводу. Якраз Українська Гельсінкська Група відрізняється тим, що її члени найбільше постраждали внаслідок масових арештів, постраждали духовно і фізично. На превеликий сором, поки мало що змінилося там, за гратами, куди потрапляють інколи абсолютно безвинні люди. Ось лише один з кричущих прикладів того неподобства, яке існує в нашій пенітенціарній системі. Уявіть собі українських жінок, які щодня проходять страшенні етапи у так званих спеціальних “вагонзаках” – без свіжого повітря, води, без життєво необхідних умов для існування. Два роки нашої роботи ми поклали на те, щоб зруйнувати ці страшні, ганебні етапи, через які пройшли за десять років вже незалежної України понад 15 тис. наших жінок! На сьогодні ці етапи ліквідовано.
А пригадайте, що відбувалося у Києві 9 березня 2001 року, у день народження великого Кобзаря. Після зіткнень з міліцією серед студентської молоді були проведені масові арешти, багато людей опинилося за гратами. Уповноважений зробила подання голові Київського міського суду Павлові Зубцю. Треба було щось робити. Студенти зі Львова телефонували мені по прямій лінії і казали: “пані Карпачова, ми 5000 студентів, зараз стоїмо, перед обласною адміністрацією міста Львова, піднімаються студенти Івано-Франківська, Харкова, ми готові йти пішою ходою на Київ”. Це вже був відчайдушний крик. Тому я вимагала від пана Зубця негайно скасувати і визнати незаконними рішення всіх районних судів міста Києва щодо цих адміністративних арештів і міський суд скасував ці ганебні рішення. Всі студенти, журналісти і решта громадян вийшли на свободу.
Дорогі друзі! Я повинна сказати сьогодні про те, що і наше, нове покоління, ми всі несемо сьогодні надзвичайно високу відповідальність. Мусимо об’єднати наші зусилля для того, щоб високе поняття “права, честь і гідність людини” наповнилося реальним змістом, щоб та держава, про яку століттями мріяв Український народ, відбулася по-справжньому, щоб у цій державі кожен з нас бажав жити. Не можна бути пасивними спостерігачами, кожен мусить зробити таку державу, в якій хотілося б жити всім.
Сьогодні я вітаю нас усіх – звичайно, передусім наших дорогих мужніх патріотів засновників і членів Української Гельсінкської Групи. Хочу побажати: скільки Господь дає Вам, – будьте у наших лавах, поруч із нами і допомагайте нам мудрим словом, мудрою порадою, адже той правозахисний шлях, на який Ви стали тоді, сьогодні надихає нас. Дякую Вам, друзі, за увагу.

Шановна родина! Дорогі друзі! Сьогодні я маю честь як Уповноважений Верховної Ради України з прав людини а, головним чином, просто як людина, громадянка нашої рідної незалежної України, бути сьогодні з тими, хто стояв біля витоків Гельсінкського руху в Україні. Унікальність Українського Гельсінкського руху полягає в тому, що Вам, дорогі друзі, справді вдалося зробити майже неможливе: поєднати боротьбу за права і фундаментальні свободи людини з боротьбою за незалежність України. І ви досягли своєї великої мети.
Я щаслива тим, що в парламенті попереднього скликання мені довелося працювати з такими визначними особистостями, як Левко Лук’яненко, Богдан Горинь, В’ячеслав Чорновіл (світла йому пам’ять) і Микола Горбань. Ми з Вами прийняли першу Конституцію незалежної, суверенної України. І створили в Україні абсолютно новий незалежний конституційний орган, яким сьогодні є інституція Уповноваженого з прав людини. 
Кожного дня я відчуваю той біль, з яким йдуть до нас тисячі наших громадян, зневірених, скривджених, тих, які перебуваючи майже за межею бідності, проводять дні у злиднях. Не можна спокійно жити, коли ти знаєш про страшенні тортури, які сьогодні продовжують коїтися в українських тюрмах і слідчих ізоляторах. Це не вчорашній день. Це, на жаль, наше ганебне сьогодення. І саме заради цього ми і звертаємося до Вас, до наших мудрих порадників, до наших мужніх друзів, до наших сподвижників – нам конче потрібна ваша підтримка!
Ми мусимо сьогодні заявити в повний голос: “ні!” – продовженню нівеляції і руйнуванню особистості в Україні! Ми мусимо сказати: “ні” – ганебному приниженню людської гідності! Ми мусимо сказати сьогодні: “ні!” сучасним фізичним і духовним тортурам, які дотепер тривають в Україні.
Шановні співвітчизники! Так, наша мрія про життя у незалежній державі здійснилася. Проте, нажаль, далеко не повністю. Перед нами попереду ще багато роботи. Багато чого ще треба здійснити, щоб наша молода держава і її волелюбний народ постали во весь зріст.
З нагоди свята я, як Уповноважений з прав людини, зробила пам’ятну адресу для членів Української Гельсінкської Групи, де виклала свою позицію. Дозвольте вручити її на згадку високоповажній легендарній людині, панові Миколі Руденку і його шановній дружині пані Раїсі.
Шановні друзі! В руках я тримаю скромну книгу – це перша в історії України доповідь Уповноваженого з прав людини, яка містить комплексне дослідження стану дотримання прав людини в Україні, а точніше – не тільки дотримання, а й стану порушення прав і свобод людини в нашій державі. Це майже чотириста сторінок. Доповідь відкривається присвятою: “Синам і донькам України, які саможертовно виборювали для кожного з нас право бути Людиною на рідній землі”. А далі, на наступній сторінці – поетичний заповіт, звернення Василя Симоненка до сучасників: 

Дозвольте передати Вам цей скромний подарунок, висловити велику шану від Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та працівників нашої інституції всім засновникам, всім подвижникам Української Гельсінкської Групи. Щиро дякую та бажаю всім Божого благословіння.

На початок сторінки  ^^