Головне меню   

6.2. ЗАХИСТ ПРАВ ПОСТРАЖДАЛИХ ВНАСЛІДОК ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ КАТАСТРОФИ

Найбільша техногенна катастрофа сучасності, що сталася на Чорнобильській АЕС, продовжує негативно впливати на життя та діяльність значної частини населення України. Як відомо, в результаті цієї катастрофи зазнали радіоактивного забруднення 2294 населені пункти, розташовані на території 77 районів 12 областей України. У зоні радіоактивного забруднення, яка становить 7% загальної площі України, сьогодні продовжують життєдіяльність понад 2,3 млн громадян, майже 500 тис. з яких – діти.

Наслідки Чорнобильської катастрофи негативно вплинули на здоров’я населення України. Частка дорослого населення, яке визнане хворим за результатами медичних оглядів, невпинно зростає і становить серед учасників ліквідації аварії 94,2%, серед евакуйованого населення – 89,8, серед тих, хто проживає на радіоактивно забрудненій території, – 84,7%.

Найбільшу кількість ліквідаторів, визнаних хворими, зафіксовано в м.Києві – 99,85%, в Сумській – 96,53 та Донецькій – 95,95% областях.

Низькими є показники здоров’я серед осіб, які проживають на радіоактивно забрудненій території. Зокрема, в Сумській області визнано здоровими лише 7,3% серед постраждалих, в Рівненській – 8,9, а серед переселених у м.Києві – 4,4%.

Серед дітей, які потерпіли внаслідок аварії і опосередковано зазнали її впливу, визнано хворими 79,8%. Найнижчі показники визнаних здоровими серед такої категорії дітей у Чернігівській – 11,6% та Рівненській – 14,4% областях.

Зросла захворюваність на рак щитовидної залози. За період 1986–2002 рр. в Україні прооперовано з приводу раку щитовидної залози 2702 хворих до 18 років на момент аварії.

Викликає занепокоєння динаміка інвалідизації (стійкої втрати працездатності) постраждалого населення. Кількість інвалідів за останні п’ять років зросла майже на третину і становить 103 тис. осіб.

Кількість постраждалих та їхніх близьких, які звертаються до експертних комісій щодо встановлення причинного зв’язку хвороб, інвалідності і смерті, пов’язаних з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, не зменшується. У 2003 р. було розглянуто понад 11,2 тис. медичних справ, з яких 8,3 тис. справ – щодо інвалідів і померлих громадян. Причинний зв’язок хвороб і смерті підтверджений у 65% випадків. Основними хворобами, які визнаються пов’язаними з наслідками аварії на ЧАЕС, є онкологічні та цереброваскулярні хвороби, захворювання системи кровообігу та нервової системи.

Показники смертності постраждалих останніми роками дещо зросли (паралельно із зростанням загальної смертності) за рахунок всіх груп первинного нагляду. Зростає смертність серед ліквідаторів аварії на ЧАЕС. Найвищі рівні смертності – серед дорослого населення, яке проживає на радіоактивно забрудненій території.

Загальна чисельність громадян, які відповідно до закону визнані постраждалими внаслідок Чорнобильської катастрофи, зменшилася за останні п’ять років з 3 364 475 (на 1 січня 1999 р.) до 2 772 060 (на 1 січня 2004 р.).

З огляду на це цілком логічним є висновок про те, що проблеми, зумовлені Чорнобильською катастрофою, не втратили і з часом не втрачатимуть актуальності. Тому стан дотримання прав громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, насамперед права на охорону здоров’я, й надалі залишається предметом постійного моніторингу Уповноваженого з прав людини і одним з пріоритетів діяльності.

У першій щорічній доповіді Уповноваженого цій темі присвячено окремий розділ, в якому висловлено занепокоєння незадовільним станом дотримання прав постраждалих та визначено соціальний захист потерпілого населення пріоритетом державної політики в подоланні наслідків Чорнобильської катастрофи.

Дотепер ситуація, звичайно ж, змінилася, проте не на краще. Насамперед простежується негативна динаміка фінансування чорнобильських проблем щодо реальних потреб. І хоча у 2003 р. було профінансовано 100% від передбачених держбюджетом коштів, це лише 11,0% від необхідного для фінансування заходів, пов’язаних із ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи (табл. 6.2.1).

За таких умов реалізація прав постраждалого населення на соціальний захист стає дедалі проблематичнішою.

У 2003 р. на медичне забезпечення постраждалого населення обласним державним адміністраціям, міністерствам і відомствам було перераховано 28 млн 390 тис. грн., тобто повний обсяг видатків, передбачених Законом України “Про Державний бюджет України на 2003 рік“, що забезпечило потребу в спеціалізованій стаціонарній допомозі лише на 39,6%. Регіонами кошти були використані на придбання: обладнання – 42,90% від суми виділених коштів; медпрепаратів – 29,71; витратних матеріалів – 19,40; на лікування тяжко хворих і оперативні втручання – лише 6,63%.

У 2003 р. оздоровлено 272 тис. 786 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (у тому числі за рахунок коштів місцевих бюджетів 66 тис. осіб), що становить лише 10% загальної чисельності громадян, які мають статус постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. При цьому оздоровлено лише 28% загальної чисельності постраждалих дітей. І це за умов, що термін оздоровлення дітей зменшено в чотири рази порівняно з визначеним законом.

Без будь-якого обґрунтування Законом “Про Державний бюджет України на 2004 рік“ були порівняно з попереднім роком вдвічі скорочені програми забезпечення чорнобильців ліками і санаторно-курортним лікуванням. У результаті можливість забезпечення ліками кожного постраждалого зменшилися до 14,7 грн на рік, що аж ніяк не відповідає потребам цих людей.

Таблиця 6.2.1. Стан фінансування заходів, пов’язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та соціальним захистом населення, у 1996–2003 рр. (млн грн)

Невиправдана централізація санаторно-курортного лікування, зростання вартості путівок, скорочення фінансування завдали значної шкоди реалізації прав потерпілих на лікування в санаторно-курортних закладах і фактично зірвали оздоровлення “чорнобильських“ дітей у літній період 2004 р.

У численних зверненнях до Уповноваженого громадяни повідомляють, що до цього часу неврегульованими залишаються питання фінансування лікування тяжко хворих за межами своєї області та надання якісної, кваліфікованої і безоплатної медичної допомоги.

Під час комплексної перевірки в травні 2004 р. Уповноваженим стану дотримання прав і свобод людини в Одеській області до Уповноваженого особисто звернувся голова Одеської обласної організації “Союз Чорнобиль України“ П.Федосєєв з проханням сприяти захисту прав на охорону здоров’я постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. Він повідомив про факт смерті інваліда-чорнобильця С.Рогачка в Біляївській районній лікарні внаслідок того, що лікарі зволікали з наданням йому медичної допомоги, вимагаючи у рідних оплати ліків та доставку з Одеси лікаря-консультанта. З цього питання Уповноваженим з прав людини було відкрите провадження і направлено звернення до Одеської обласної державної адміністрації з вимогами ретельно розібратися у причинах трагедії та вжити заходів, які унеможливили б у подальшому такі випадки.

Нагальною залишається проблема забезпечення повноцінного функціонування Державного реєстру постраждалих осіб.

Абсолютно невиправданим було і скорочення в 2004 р. у десять разів (!) бюджетного фінансування житлового будівництва для постраждалих.

З моменту прийняття урядових рішень про евакуацію та переселення громадян з радіоактивно забруднених територій евакуйовано та переселено близько 52,2 тис. сімей, або 162,8 тис. осіб (табл. 6.2.2 і табл. 6.2.3).

На 1 січня 2004 р. у зоні безумовного (обов’язкового) відселення залишалися проживати 1 тис. 503 сім’ї, 839 з них виявили бажання переселитися у чисті регіони України. Протягом 2003 р. з цієї зони переселено лише 52 сім’ї (табл. 6.2.2). Якщо не вжити кардинальних заходів, то скористатися правом на переселення з небезпечної зони остання сім’я зможе лише через два десятиліття.

На 1 січня 2004 р. у черзі для забезпечення постраждалих громадян житлом налічувалося 24 тис. 979 сімей та 15 тис. 124 сім’ї переселенців з радіоактивно забруднених територій, які перебували на квартирному обліку з 1990–1991 рр. Для вирішення в повному обсязі їх житлових питань необхідно 1,7 млрд грн. Але протягом останніх років фактично виділявся лише 1% реальної потреби в коштах. Крім того, для забезпечення житлом осіб з-поміж потерпілих, віднесених до категорії 2 (21 тис. 226 сімей), які перебувають на обліку для поліпшення житлових умов, потрібно понад 1 млрд грн.

Таблиця 6.2.2. Переселення із зони безумовного (обов’язкового) відселення сімей

* – відмовилися від переселення

Таблиця 6.2.3. Переселення із зон добровільного гарантованого відселення та посиленого радіоекологічного контролю

За даними Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, в списках осіб, які перебувають на квартобліку і гостро потребують забезпечення житлом, – 221 сім’я, в складі якої є діти-інваліди внаслідок Чорнобильської катастрофи; 1086 сімей інвалідів-чорнобильців мешкають у гуртожитках або непристосованих житлових приміщеннях; 1439 сімей, в яких страждають тяжкими захворюваннями; 1082 сім’ї, які фактично вже виїхали із зони радіоактивного забруднення і не мають житла; 104 сім’ї, евакуйованих у 1986 р., які з різних причин до цього часу не отримали житла.

Відповідно до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” інваліди-чорнобильці повинні забезпечуватись житлом протягом року з моменту зарахування на квартирний облік за рахунок коштів державного бюджету. Однак реально ця категорія інвалідів отримує житло протягом восьми–десяти років, що викликає їхні справедливі нарікання.

На черзі для забезпечення інвалідів-чорнобильців житлом станом на 1 січня 2004 р. перебували 9 тис. 855 сімей інвалідів-чорнобильців, які стоять на квартирному обліку з 1990–1991 рр. Загальна кількість сімей інвалідів-чорнобильців, яким було надано житло протягом 1993–2001 рр., становить – 6444. У 2002 р. надано житло лише 247 сім’ям, у 2003 р. – 340, тобто за два роки надано менше житла, ніж надавалось у попередні роки кожен рік (табл. 6.2.4).

Підсумовуючи, Уповноважений з прав людини вимушена зробити висновок про незадовільне дотримання житлових прав постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. Стає очевидною необхідність розроблення і реалізації державної програми забезпечення житлом постраждалих відповідно до категорій, встановлених Законом “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“. Досвід такий є в Російській Федерації і Білорусі.

Досить симптоматичним вважає Уповноважений факт припинення фінансування наукових досліджень з чорнобильської проблематики в Держбюджеті 2004 р. Фактично науку прагнуть усунути від процесу розробки рішень у наукоємній “чорнобильській галузі“, очевидно, щоб “не заважала“ застосовувати суто адміністративні заходи в розв’язанні чорнобильських проблем і захисті постраждалих.

Наведені факти порушення прав потерпілих унаслідок прийняття Закону про Державний бюджет України на 2004 р. спричинили цілу низку протестних акцій. Зокрема, з початком весни поточного року чорнобильці буквально заполонили офіс Омбудсмана України з надією, що Уповноважений сприятиме поновленню їхніх прав. “Надто революційні“ рішення влади спровокували й нові вимоги чорнобильців, яких вони раніше не висували.

Таблиця 6.2.4. Надання житла сім’ям інвалідів-чорнобильців

На думку протестуючих, низка постанов Кабінету Міністрів України, зокрема постанова №836 від 1996 р., а також нормативних актів міністерств, якими регулюються компенсаційні виплати потерпілим від Чорнобильської катастрофи, забезпечення ліками, порядок розрахунку та індексації пенсій інвалідам, не відповідають Конституції України і чинному законодавству. В результаті розміри компенсаційних виплат і допомог, які здійснюються на практиці, значно менші, ніж встановлені законодавством, а пенсії деяким категоріям інвалідів не індексувалися жодного разу всупереч ст.67 Закону “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“, і ледве перевищують половину встановленого прожиткового мінімуму.

Під час зустрічі з Уповноваженим ліквідатори аварії на ЧАЕС наголошували, зокрема, на порушенні органами виконавчої влади прав потерпілих 1 і 2 категорій на безоплатний проїзд один раз на рік територією України. У чорнобильців – ветеранів Збройних Сил і міліції – незаконно відібрали право на отримання безвідсоткової позики для придбання або будівництва житла; на їхніх неповнолітніх дітей від першого шлюбу через безпідставні дії посадових осіб не поширювалися пільги на оплату житлово-комунальних послуг.

Складний шлях доводиться долати у багатьох випадках інвалідам Чорнобиля, аби добитися справедливого перерахунку пенсій. Своїм гірким досвідом подолання бюрократичних перешкод на цьому шляху поділився з Уповноваженим голова ради Дзержинського міського відділення Українського національного фонду “Допомоги інвалідам війни та Чорнобиля“ А.Шматок. Вони пройшли усі судові інстанції, щоб обстояти право на перерахунок пенсій за шкоду здоров’ю, відповідно до розсекречених актів колишнього СРСР. Проте суди і досі застосовують неоднозначно рішення щодо цієї важливої для людей проблеми. Уповноваженим з прав людини направлене 6 липня 2004 р. звернення до Верховного Суду України з проханням узагальнити практику прийняття рішень з цього питання.

Показовою у цьому плані є справа “Світлана Науменко проти України”, яку розглядав Європейський суд з прав людини. Про неї, до речі, вже йшлося в розділі цієї доповіді щодо захисту прав людини судовою гілкою влади. С.Науменко у травні 1991 р. було визнано учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції, а у листопаді – і інвалідом другої групи у зв’язку з участю у ліквідації наслідків цієї аварії. Але через рік Міністерство охорони здоров'я України скасувало її посвідчення, оскільки заявниця не залишилася працювати у чорнобильській “зоні відчуження”.

3 березні 1994 р. Іллічівський районний суд Одеської області визнав, що С.Науменко була в зоні відчуження 27 і 29 травня 1986 р, що давало їй право на відповідні до чинного законодавства пільги і виплати, і їй знову було видано посвідчення, яке підтверджувало її статус постраждалої внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

8 червня 1995 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову №404, якою вніс поправки до Постанови КМ від 25 серпня 1992 р. №501 “Про Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. Відповідно до цих поправок рішення суду не можуть бути підставою для видачі посвідчень та слугувати доказом того, що особа є постраждалою внаслідок катастрофи і, відповідно, встановлювати право особи на особливі державні пільги і соціальні виплати. Тому у грудні 1995 р. Комісія із спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, при Міністерстві у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС прийняла рішення, яким відмовила С.Науменко у наданні статусу постраждалої внаслідок аварії на ЧАЕС, оскільки ліквідаційні роботи проводилися за межами зони відчуження.

І тільки 6 березня 2003 р. Малинівський районний суд м.Одеси вже повторно визнав, що вона була в зоні відчуження в травні 1986 р., і 8 квітня 2003 р. це рішення стало остаточним. А у травні 2004 р. цей же суд присудив заявниці 13 253 грн. компенсації за невиплачену пенсію в період з 1 вересня 1996 р. до 1 листопада 2003 р. Суд також встановив, що щомісячна заробітна плата заявниці має складати 307,65 грн. Проте С.Науменко внесла скаргу про тривалість розгляду її справи (9 років) до Європейського суду з прав людини, який, зважаючи на стан здоров'я і матеріальний стан заявниці, дійшов висновку, що передбачені виплати, які не були вчасно виплачені, мали для неї безперечну важливість та зобов’язав Україну виплатити їй 20 тис. євро як компенсацію моральної шкоди і 500 євро як відшкодування судових витрат.

Уповноважений вважає, що українська влада має зробити належні висновки з рішення Європейського суду по цій справі та кардинально змінити своє ставлення до прав осіб, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

У представників громадських організацій, які захищають постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, викликає стурбованість і непродумане реформування системи органів влади, які мають опікуватися чорнобильцями, а також протиправне розпорошення чорнобильської проблематики і бюджетних коштів по різних відомствах. Вони побоюються, і небезпідставно, що в такий спосіб влада створює можливість, образно кажучи, пустити людей по колу, аби не розв’язувати їхніх проблем.

Подібні вимоги до уряду висувалися інвалідами та ліквідаторами, які, обстоюючи свої законні права, змушені були вдатися до відчайдушного вчинку – голодування на початку березня 2004 р. біля будинку Кабінету Міністрів України.

Уповноваженим було відкрито провадження у справі про порушення прав чорнобильців. Після вивчення вимог голодуючих Уповноважений надіслала Прем’єр-міністру України В.Януковичу листа від 12 березня 2004 р., в якому наголосила, що зазначені вимоги цілком відповідають Конституції України та чинному законодавству, і попросила керівника уряду вжити заходів реагування.

Однак підготовлена за дорученням Прем’єр-міністра України відповідь міністра з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, на переконання Уповноваженого, не гарантувала усунення причин, які спонукали людей до голодування, що змусило Уповноваженого продовжити моніторинг стану дотримання прав осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Наступна акція Харківського міського комітету ветеранів Чорнобиля підтвердила висновки Уповноваженого. Тому Уповноважений змушена була 14 квітня 2004 р. вдруге звернутися до Прем’єр-міністра, запропонувавши надати доручення відповідним посадовим особам зустрітися з учасниками безстрокової акції протесту харківських чорнобильців, уважно вивчити їхні вимоги та вжити заходів щодо поновлення конституційних прав потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Узагальнивши звернення чорнобильців щодо порушення їхніх прав, 7 червня 2004 р. Уповноважений з прав людини направила подання Прем’єр-міністру України В.Януковичу “Про необхідність приведення у відповідність до Конституції України і чинного законодавства постанов Кабінету Міністрів України, якими регулюються розміри пенсій, виплат і компенсацій громадянам, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“.

Лише як початок реагування на зазначені акти Уповноваженого можна розцінити постанову Кабінету Міністрів України “Про підвищення з 1 вересня 2004 р. на 12 відсотків розмірів пенсій, призначених відповідно до частини четвертої статті 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“, а також Указ Президента України про утворення Державного комітету з питань Чорнобильської катастрофи. На жаль, до цього часу цей комітет фактично залишився „на папері”, не набувши статусу органу державного управління цією чорнобильською проблематикою.

Надзвичайно важливим заходом щодо поновлення прав постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи стало прийняття Верховною Радою України Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2004 рік“, відповідно до якого відновлені обсяги фінансування найважливіших статей “чорнобильських видатків“ до рівня 2003 р.

Як засвідчив моніторинг Уповноваженого, не відповідали Конституції України і спроби змінити чинний порядок “зонування“ забруднених населених пунктів шляхом внесення змін до Закону України “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи“.

У своєму поданні від 28 серпня 2003 р. з цього питання Прем’єр-міністру України Уповноважений наголосила, зокрема, що відмова держави від переселення громадян із зони безумовного відселення, як це пропонувалося законопроектом, буде сприйнята ними як грубе порушення їхніх конституційних прав, адже ці люди протягом багатьох років планували своє життя і головне – життя дітей саме з огляду на можливість переселення із небезпечної зони. Не відповідали чинному законодавству, на думку Уповноваженого, і спроби запровадити цим законопроектом збільшені у 10 разів граничні рівні опромінення, за яких держава вживає захисних заходів.

Позиція Уповноваженого щодо цього законопроекту збіглася з позицією профільного Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Зрештою, уряд відкликав цей законопроект. Але тема ця не закрита, оскільки з’являються нові законопроекти, які містять ті самі недоліки.

11 червня 2004 р. під патронатом згаданого Комітету Верховної Ради України за участю представництва ООН відбувся „круглий стіл” “Гармонізація чорнобильського законодавства та соціально-економічний розвиток постраждалих регіонів“. Учасники цього заходу зосередили увагу на стратегічних проблемах, обговорюючи ідеологію змін до законів, які регулюють розвиток потерпілих територій і захищають постраждалих людей, піддаючи при цьому критиці чинне законодавство.

Цілком очевидно, що “чорнобильські“ закони, як і вся система захисту, що містить близько 800 нормативних актів, потребують удосконалення. Питання лише – в якому напрямі?

Позиція Уповноваженого з прав людини щодо цієї проблеми базується на положеннях Конституції України і полягає в тому, що потрібно:

n прийняти Національну програму мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи. Її складовою має бути програма реабілітації населених пунктів, забруднених внаслідок Чорнобильської катастрофи;

n при формуванні Державного бюджету максимально наблизити рівень фінансування до потреб, визначених Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“, інакше проблеми дотримання прав постраждалих накопичуватимуться швидше, ніж їх вдається розв’язувати;

n якнайшвидше завершити формування вищого органу державної виконавчої влади з питань Чорнобильської катастрофи, який має виконувати функції єдиного розпорядника бюджетних коштів, що спрямовуються на захист постраждалих, і здійснювати державну політику в цій важливій сфері;

n відмовитися від суто адміністративного підходу до визначення стратегії подолання наслідків Чорнобильської катастрофи і захисту постраждалих людей, забезпечивши належне фінансування наукових досліджень з чорнобильської проблематики;

n під час розробки законодавчих і нормативних актів насамперед неухильно керуватися положеннями Конституції України, зокрема ст.22, яка не допускає звуження змісту і обсягу існуючих прав і свобод громадян, у тому числі права на захист від наслідків Чорнобильської катастрофи;

n у зв’язку з початком нового етапу подолання наслідків аварії на ЧАЕС, що пов’язаний з будівництвом надійнішого укриття (конфайменту) над зруйнованим енергоблоком і переведенням Чорнобильської станції в екологічно безпечний стан, велика частина цих робіт проводитиметься з високоактивними відкритими джерелами іонізуючого випромінювання. В таких умовах захист людей від комплексу шкідливих факторів має бути забезпечений на максимально можливому рівні;

n заздалегідь готуватися до проведення відповідних державних заходів до 20-ої річниці Чорнобильської катастрофи. Надзвичайно важливо, щоб ці заходи не обмежувалися лише спогадами про сумні й водночас героїчні події 1986 р. Безпосередні учасники тих подій – герої-ліквідатори, а також потерпілі від Чорнобильської катастрофи мають право на посилення державної уваги до їхніх проблем і надійніший захист відповідно до Конституції та законодавства України.

На початок сторінки    ^^