Головне меню   

5.4. СТАН ДОТРИМАННЯ ЕКОЛОГІЧНИХ ПРАВ

Конституція України гарантує кожному громадянину право на безпечне для життя і здоров’я довкілля. Уповноважений з прав людини вважає забезпечення такого права одним із найголовніших у діяльності держави. Адже людство нині перейшло до якісно нового етапу взаємодії з навколишнім природним середовищем – широкомасштабного використання його ресурсів. Як наслідок, швидко наростають негативні техногенні навантаження на природу, забруднюються внутрішні водойми, моря та повітря, виснажуються і деградують ґрунти, скорочуються площі лісів, вичерпуються мінерально-сировинні й біологічні ресурси тощо. З інтенсифікацією промисловості зростають обсяги різноманітних виробництв, у тому числі шкідливих і таких, які природа неспроможна нейтралізувати та утилізувати. Все більше накопичується виробничих та невиробничих відходів, що засмічують і виснажують довкілля та порушують екологічну рівновагу в біосфері, погіршують природні життєві умови людей. Унаслідок цього порушуються екологічні права громадян.

Такий висновок підтверджується у зверненнях до Уповноваженого з приводу порушень екологічних прав, кількість яких з року в рік зростає. У 2003 р. з питань безпечного для життя і здоров’я довкілля та вільного доступу до інформації надійшло 292 звернення, а в 2004 р. – вже 351. Тобто спостерігається зростання таких звернень майже на чверть.

У попередній Щорічній доповіді Уповноваженого висловлювалися серйозні зауваження на адресу Міністерства екології та природних ресурсів. Зазначалося, зокрема, що “керівництво міністерства не проаналізувало реального стану дотримання прав і свобод людини в діяльності цього міністерства та його органах на місцях” і навіть “не повідомило, яких заходів вжито щодо виявлених порушень, зокрема, і тих, про які йшлося у першій щорічній доповіді Уповноваженого”.

Починаючи з 2000 р., у країні намітилася позитивна тенденція, що характеризує рівень підвищення ефективності впровадження економічного механізму природокористування. Так, якщо у 1997–1999 рр. загалом по країні підприємства сплачували лише 20–30% пред’явлених екологічних зборів, то в 2000 р. – 36, у 2001 р. – 64, у 2002 р. – 68, у 2003 р. – 85% . Щорічне підвищення частки сплати екологічних зборів створює сприятливі умови для здійснення ефективної екологічної політики щодо збереження та відновлення ресурсів навколишнього природного середовища.

У 2003 р. на капітальний ремонт основних виробничих фондів природоохоронного призначення та на поточні заходи, спрямовані на охорону та раціональне використання природних ресурсів, які здійснювалися підприємствами, організаціями, установами з усіх джерел фінансування, витрачено відповідно 282,6 та 3362,0 млн грн, що відповідно на 17% та на 10% більше порівняно з 2002 р. ( табл. 5.4.1).

У 2003 р. на охорону навколишнього природного середовища і раціональне використання природних ресурсів спрямовано 887,9 млн грн капітальних інвестицій, або 1,5% усіх освоєних обсягів. Переважну частку з них –98,3% становили інвестиції в капітальне будівництво і на придбання машин та обладнання. За всіма напрямами природоохоронних витрат освоєно 864,3 млн грн капітальних вкладень, що на 59,5% перевищує їхні обсяги в 2002 р. ( табл. 5.4.2).

Проте в цілому існуючу екологічну ситуацію в країні не можна охарактеризувати як задовільну. За даними Державного комітету статистики України, щорічно в повітря, водні та земельні ресурси країни потрапляє від 60 до 100 млн т шкідливих речовин. У сховищах організованого складування зберігається майже 3 млрд т токсичних промислових відходів. Тільки протягом 2003 р. у повітряний басейн, водні та земельні ресурси країни потрапило понад 61 млн т небезпечних речовин, з яких чотири п’ятих припало на токсичні відходи.

Рівень техногенного навантаження на довкілля в Україні є досить високим. У розрахунку на 1 км² території країни в повітря викинуто 10 т шкідливих речовин. Третина води, що відводиться у поверхневі водні об’єкти країни, забруднена, понад половина утворених токсичних відходів розміщується в навколишньому середовищі, майже четверта частина шкідливих речовин, котрі відходять від стаціонарних джерел, потрапляє у повітряний басейн.

У 2002–2003 рр. шкідливі викиди у повітряний басейн країни здійснювали понад 15 тис. промислових підприємств. Від них в атмосферу щорічно надходили понад 4 млн т шкідливих речовин.

В окремих регіонах надходження шкідливих речовин у атмосферу значно перевищили відповідні середні значення по країні. Зокрема, у 2003 р. у Донецькій області обсяги викидів у розрахунку на квадратний кілометр були більшими в 8,8 раза, а на 1 особу – в 3,9 раза, в Дніпропетровській – у 3,9 та 2,8, у Луганській – у 2,7 та 2,2, в Івано-Франківській – у 1,9 та 1,5, в Запорізькій – у 1,3 та 1,5 раза більше. У м.Києві щільність викидів на 1 км² території перевищила середній показник по країні у 5,6 раза і становила 37,8 т.

Збільшення шкідливих викидів у атмосферу в 2003 р. порівняно з 2002 р. сталося в 15 регіонах країни, найбільше – в Автономній Республіці Крим (на 10,5 тис. т., або на 33% ), у Закарпатській (відповідно 4,7 тис. т, або 61% ), у Черкаській (4,7 тис. т, або 25% ), у Житомирській (3,2 тис. т, або 2,5% ), в Івано-Франківській (32,3 тис. т, або 22% ), в Чернігівській (4,5 тис. т, або 21% ).

Таблиця 5.4.1. Динаміка структури витрат на капітальний ремонт основних виробничих фондів
природоохоронного призначення у 2001–2003 рр.

Таблиця 5.4.2. Динаміка інвестицій в основний капітал на охорону навколишнього
природного середовища у 2000–2003 рр.

Основними забруднювачами довкілля країни були підприємства обробної та добувної промисловості (відповідно 38% та 22% шкідливих викидів) та підприємства – виробники електроенергії, газу та води (31% ) (табл. 5.4.3).

У 2003 р. на очисні споруди від стаціонарних джерел надійшло 13,9 млн т забруднюючих речовин (у 1990 р. – 32,5 млн т), з яких уловлено в процесі очищення13,2млнт (у 1990 р. – 30,8 млн т).Близько чверті уловлених шкідливих речовин (3,1 млн т) утилізовано (в 1990 р. – 52% , або 16,1 млн т).

Внаслідок недостатнього забезпечення підприємств очисними потужностями без очищення в повітря потрапило 3,4 млн т небезпечних речовин, що становить 19% загальної кількості утворених та понад чотири п’ятих від сумарних обсягів надходжень шкідливих речовин в атмосферу.

Негативний вплив на атмосферу в країні мали також транспортні засоби, від яких протягом 2002 – 2003 рр. у повітря потрапляло понад 2 млн т шкідливих речовин. Основним забруднювачем повітря серед транспортних засобів є автотранспорт (2,0 млн т, або 95,5% шкідливих речовин). Іншими видами транспорту викинуто 0,1 млн т забруднень, з яких 68,2 тис. т (3,2% ) припало на залізницю, 5,3 тис. т (0,3% ) – на авіаційний транспорт та 21,0 тис. т (1,0% ) – на водний транспорт.

Викиди шкідливих речовин від транспортних засобів були основним чинником погіршення атмосфери у більшості регіонів країни. Так, у Волинській, Херсонській та Чернівецькій областях викиди в повітря від транспорту перевищили обсяги шкідливих речовин, які надійшли від стаціонарних джерел забруднення підприємств, майже у п’ять разів, у Житомирській, Закарпатській, Миколаївській, Одеській, Рівненській та Тернопільській областях – втричі, в Автономній Республіці Крим, у Сумській, Хмельницькій, Черкаській, Чернігівській областях – удвічі. У містах Києві та Севастополі на шкідливі викиди від транспорту припало відповідно 84 та 89% загального антропогенного навантаження на повітря.

Таблиця 5.4.3. Обсяги викидів забруднювачами довкілля за галузями економіки у 2003 р.

За даними комунального підприємства “Екотранс”, у Києві налічується понад півмільйона автомобілів. Центральна частина міста (бульвар Шевченка, вул. Хрещатик, Майдан Незалежності, проспект Перемоги, бульвар Лесі Українки тощо) характеризуються транспортним навантаженням великої інтенсивності (близько 5 тис. машин на годину), що створює небезпечні рівні забруднення повітря на території житлової забудови, які перевищують максимально допустиму концентрацію у п’ять і більше разів.

Екологічну ситуацію в столиці необхідно оздоровлювати невідкладно.

Проте процеси відбуваються у зворотному напрямі: житлове будівництво ведеться в місті за рахунок ущільнення забудови і знищення зелених насаджень. Кожна така новобудова в центрі міста зумовлює появу додатково сотні автомобілів.

У листопаді 2003 р. Уповноваженим відкрите провадження в справі про порушення екологічних прав мешканців історичного району “Липки” у зв’язку з будівництвом ВІП-автотраси від новобудови біля Адміністрації Президента України до вул. Шовковичної. До цього часу немає остаточного проектного рішення щодо цієї автотраси, але вирізано вже понад 50 дерев цінних порід, у тому числі червоний клен, посаджений О.Довженком. Зі слів мешканців цього унікального природно-заповідного району, навіть під час окупації Києва німецько-фашистські загарбники не наважилися завдати шкоди цій унікальній зоні.

Обурені безкарністю і нахабністю так званих інвесторів, а також очевидною зацікавленістю влади у задоволенні їхніх інтересів, кияни вимушені вдаватися до блокування будинків місцевої влади, правомірно вимагаючи рахуватися з їхніми правами на прибудинкові зони відпочинку, дитячі і спортивні майданчики тощо.

Уповноважений вважає, що недоліки в дотриманні права на безпечне для життя та здоров’я людини довкілля здебільшого є наслідком недостатньої уваги органів державної влади і місцевого самоврядування та їхніх посадових осіб до цієї важливої проблеми, а також домінування сьогоденних фінансових комерційних інтересів під час прийняття рішень.

Предметом особливої уваги органів влади має бути реалізація права громадян на забезпечення чистою водою. Загальні ресурси прісних вод України становлять 216,8 км³, з них ресурси річкового стоку – 209,8 км³ та об’єм підземних вод, що враховуються в ресурсній частині водогосподарського балансу, – 7,0 км³.

За запасами місцевих водних ресурсів Україна вважається однією з найменш забезпечених країн Європи (на одну людину припадає 1 тис. м³ води; відповідно у Швеції, Німеччині – 2,5, у Франції – 3,5, у Великій Британії – 5,0, у Європейській частині Росії – 5,9 тис. м³).

В Україні налічується понад 63 тис. річок загальною довжиною понад 206 тис. км, близько 20 тис. озер площею понад 10 км². Водозабезпечення здійснюється з використанням 1,16 тис. водосховищ, 28 тис. великих ставків, 7 великих каналів, 10 великих водоводів. У 2003 р. з природних водних об’єктів було забрано 15,0 млрд м³ води, що на 7,7% менше порівняно з 2002 р. (16,3 млрд м³) та у 2,4 раза – порівняно з 1990 р. (35,6 млрд м³). Майже 16% (2,5 млрд м³) води втрачено при транспортуванні.

Надзвичайно гострим є питання забезпечення якісною питною водою населення м.Керчі. У більшість районів міста вода подається лише кілька годин на добу. Детальне вивчення Уповноваженим цієї проблеми засвідчило, що до споживачів доходить лише третина води, яка забирається з водосховища “Станційне”, внаслідок постійних проривів водогонів, які вичерпали свій ресурс. 28 жовтня 2003 р. Уповноважений направила подання Прем’єр-міністру України про поновлення прав громадян на забезпечення питною водою в м.Керчі. Проблема ця обговорена і під час особистої зустрічі Уповноваженого з Прем’єр-міністром України та першим віце-прем’єр-міністром України.

Кабінет Міністрів України підтримав пропозицію Уповноваженого і виділив у 2004 р. необхідні кошти, що дало змогу значною мірою розв’язати проблему будівництва водогону до м.Керчі.

Основними водокористувачами в країні є 15 тис. підприємств, установ та організацій, якими спожито 11,0 млрд м³ води. Хоча обсяги використання води мають щорічну тенденцію до зменшення, проте ступінь антропогенного навантаження на водноресурсний потенціал залишається майже на рівні 1990 р. Так, протягом 2002 та 2003 рр. у водойми було скинуто по 2,9 млрд м³ забруднених стоків, тоді як у 1990 р. – 3,2 млрд м³, а частка забруднених зворотних вод у загальному водовідведенні зросла майже вдвічі: з 16% у 1990 р. до 31% у 2003 р.

Близько трьох четвертих забруднених стоків потрапило в поверхневі водойми внаслідок недостатнього очищення зворотних вод на очисних спорудах. Решта (804 млн м³) забруднених зворотних вод надійшла у водойми без будь-якого чищення, що в 1,7 раза більше, ніж у 1990 р., та на 2,8% більше порівняно з 2002 р.

Хоча потужність очисних споруд у 2003 р. порівняно з 2002 р. дещо зросла (на 187 млн куб. м, або на 2,5% ), проте нестача в більшості населених пунктів країни централізованого водовідведення, незадовільний стан функціонуючих очисних споруд були основними серед причин скидання забруднених стоків без очищення. Стан забору, використання та відведення зворотної води по окремих річках країни наведено у табл. 5.4.4.

За даними спостережень Міністерства охорони здоров’я України, в 2003 р., як і в попередньому році, кожна сьома з обстежених проб води, взятої із системи господарсько-питного постачання, фактично не відповідала вимогам за санітарно-хімічними показниками та кожна тринадцята – за мікробіологічними. Майже в кожній сьомій пробі води, взятій з водойм у місцях водокористування населення (в 2002 р. – у кожній шостій), фіксувалася невідповідність гігієнічним нормативам.

Розв’язанню цієї проблеми певною мірою сприятиме прийняття Закону України “Про загальнодержавну програму “Питна водна України”.

Одним із пріоритетних завдань суспільства є раціональне використання та охорона земель, оскільки частка продуктів харчування, отриманих за рахунок використання землі, становить 98% . На початок 2004 р. земельний фонд України становив 60,4 млн га. Його розподіл наведено у табл. 5.4.5.

Значна частина земельної площі – 69,3% (41,8 млн га) – це сільсько-господарські угіддя, в структурі яких 77,7% (32,5 млн га) припадає на ріллю. Сільськогосподарська освоєність території досягла 72% , ступінь розораності земель – 56% .

За якісним складом земельних угідь Україна посідає одне з провідних місць у світі. За даними Доповіді Державного комітету статистики України “Довкілля України у 2003 році”, на території нашої країни – близько 8% світових запасів чорноземів та інших родючих ґрунтів. Проте внаслідок порушення науково обґрунтованих систем ведення землеробства природна родючість їх знижується. Протягом останніх років спостерігається від’ємний баланс гумусу, азоту, фосфору, калію в ґрунтах, що зумовило втрату понад 10% їх енергетичного потенціалу.

Таблиця 5.4.4. Забір, використання та відведення зворотної води по окремих річках країни у 2003 р.(млн куб. м)

За даними спостережень Державної гідрометеорологічної служби Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, в ґрунтах країни накопичилося чимало небезпечних токсичних речовин. Найбільше залишків пестицидів виявлено в ґрунтах Новокаховського району Херсонської області та Артемівського району Донецької області. Перевищувалися гранично допустимі концентрації за вмістом цинку і свинцю в містах Костянтинівці та Маріуполі Донецької області.

За даними Міністерства охорони здоров’я, кожна чотирнадцята з обстежених проб ґрунтів за санітарно-хімічними показниками не відповідала гігієнічним нормативам і кожна дванадцята – мікробіологічним. На 80% міських територій спостерігаються прояви близько 20 видів небезпечних для населення природно-антропогенних процесів, серед яких найзагрозливішими залишаються підтоплення, зсуви, абразія, карст. Найбільше їх – у Волинській, Тернопільській, Хмельницькій, Вінницькій, Одеській, Херсонській областях та в Автономній Республіці Крим.

Кілька років чекають відселення з небезпечної зони мешканці кількох будинків по вул.Лєскова в м.Сімферополі. Про необхідність якнайшвидшого розв’язання цієї проблеми йшлося в поданні Уповноваженого з прав людини Сімферопольському міському голові “Про поновлення конституційних прав мешканців м.Сімферополя” від 25 листопада 2003 р. (Але, як повідомила одна з мешканок небезпечного будинку, питання поки що не вирішене).

Так само безрезультатно звертаються в різні інстанції мешканці Аршинцевської коси в м.Керчі. Ось що вони пишуть Уповноваженому: “На косе нет телефонной связи, даже “скорую” или врача вызвать нет никакой возможности. Мусор годами не вывозится, баки уже давно переполнены, свалки “расположились” прямо вдоль дороги... Настоящий праздник на косе наступает в тот день, когда приезжает машина с водой. Все жители выстраиваются вдоль дороги с ваннами, корытами, бочками, ведрами. Но прежде чем приедет эта машина, нужно поехать позвонить, заказать, подождать. Очень часто одной машины воды на всех не хватает и опять приходится звонить и ждать. Ведро воды стоит 12 копеек, поэтому не каждый может позволить себе использовать ее даже по санитарным нормам. Но ко всему этому мы уже вроде и привыкли, для нас это уже мелочи жизни. Беда в другом – море подошло слишком близко к домам, что грозит забрать еще три жилых дома – №25, 27, 29. Дворов в этих домах нет, сараи с углем и дровами ушли под воду, туалеты давно смыло. Шторм обычно начинается в ночь и, как часто бывает, отключается электроэнергия. Море шумит, волны бьют в стены домов, и вот тогда начинается весь ужас – возможно, это конец? Этим летом три дома объявлены зоной чрезвычайной ситуации, и решением горисполкома проживающие в них люди имеют право на получение жилья”.

Таблиця 5.4.5. Розподіл земельного фонду України (станом на початок 2004 р.)

Страждають внаслідок підтоплення і мешканці с.Охотникове Сакського району, яких давно треба відселити з небезпечної зони, утвореної внаслідок підйому рівня води в озері Сасик-Сиваш.

Особливе значення для України має проблема збереження земель Південного узбережжя Криму. Ця унікальна дарована Богом земля сьогодні фактично безконтрольно захоплюється, розпродається приватним особам, хаотично забудовується, внаслідок чого розбурхалися небезпечні процеси її руйнації.

В поданні Уповноваженого Голові Ради міністрів Автономії С.Куніцину “Про дотримання прав громадян в Автономній Республіці Крим” від 25 листопада 2003 р. наголошувалося, що “уряд фактично втратив керованість процесом використання і купівлі-продажу земель Південного узбережжя Криму, що призводить до зловживань, порушення прав місцевих мешканців і провокує захоплення земель”.

Також Уповноважений порушила питання про використання земель Південного узбережжя Криму як національного надбання всього народу України.

Загалом стан довкілля в країні, вважає Уповноважений, свідчить про систематичне порушення екологічних прав громадян. Але самотужки розв’язати екологічні проблеми у процесі соціально-економічного розвитку жодна держава не може, як і істотно вплинути на підвищення рівня ресурсо-екологічної безпеки господарювання на планеті, забезпечити в повному обсязі екологічні права своїх громадян. Внаслідок транскордонного характеру ресурсо-екологічних проблем, насамперед забруднення повітряного і водного басейнів, нерівномірного розміщення та вичерпання енергетичних ресурсів, такі заходи можна розглядати як часткові. Земна біосфера є цільною, єдиною системою, тому підхід до розв'язання екологічних проблем та забезпечення безпечного для життя і здоров’я довкілля має бути комплексним, глобальним, загальнопланетарним і з неодмінною орієнтацією на майбутнє.

Як відомо, на глобальній конференції представників 170 держав у 1992 р. у Ріо-де-Жанейро “Порядок денний на ХХІ століття” вперше були окреслені питання екології та сталого розвитку як пріоритетні для всіх землян. Зазначалося, що сталий розвиток “не лише сприяє економічному розвитку, а й справедливо розподіляє його результати, відновлює навколишнє середовище більше, ніж знищує його, сприяє збільшенню можливостей у людей, не робить їх біднішими”.

В 2001 р. був презентований індекс екологічної сталості (ІЕС)країн, який надав можливість оцінювати прогрес на шляху до сталого суспільства за допомогою 22 комплексних індикаторів, що охоплюють 67 різноманітних параметрів. Із 122 країн, включених до нього в 2001 р., Україна опинилася на 110-му місці, що не є привабливим для нашої країни.

Об’єднанню зусиль у розв’язанні екологічних проблем, цілеспрямованій екологізації міжнародного економічного і науково-технічного співробітництва сприяло проведення в травні 2003 р. уперше в Україні п’ятої Всеєвропейської конференції міністрів охорони навколишнього середовища “Довкілля для Європи” (м.Київ), на якій були присутні міністри екології з 55 країн світу. На конференції було підписано кілька документів. Одним з головних серед них є Рамкова конвенція про охорону та сталий розвиток Карпат. Це так звана Карпатська конвенція, яка “дбає” про створення заповідних територій та розвиток зеленого туризму.

Україна була другою європейською державою, яка ратифікувала Орхуську конвенцію про доступ до інформації, участь громадськості у процесі прийняття рішень і доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища. Більшість передбачених конвенцією екологічних прав

міститься і в чинному законодавстві України. Це тим паче зумовлює необхідність приведення усіх нормативно-правових актів у відповідність до цього міжнародного документа. Але органи державної влади і місцевого самоврядування не поспішають.

Уповноважений вважає, що в Україні немає жодного позитивного прикладу дотримання основних принципів конвенції. Навпаки, громадськість прагнуть всіляко відсторонити від прийняття екологічно важливих рішень. Ніхто, наприклад, не запитав у людей їхньої згоди на знищення паркових зон поблизу Політехнічного інституту, в урочищі Феофанія (обидві – в м.Києві) та селищі Конча-Заспа, а також у багатьох інших зелених куточках столиці, яка, за свідченням громадськості, вже втратила статус найзеленішої столиці Європи.

У світлі наведених фактів про незадовільний екологічний стан у Донецькому регіоні важко знайти логічне пояснення нагальної необхідності позбавлення статусу території природно-заповідного фонду земельної ділянки площею майже 60 га, яка перебувала в користуванні Донецького ботанічного саду Національної академії наук України, що сталося відповідно до Указу Президента України. Доцільніше, мабуть, було б збільшувати площі таких територій в Україні.

На думку Уповноваженого, назріла необхідність розробити і запровадити атестацію керівників виконавчої влади, місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ і організацій щодо вивчення та додержання вимог Орхуської конвенції.

Уповноважений вважає, що необхідно активніше залучати громадськість до прийняття екологічно значущих рішень. Процедура участі громадськості в розробці державної політики, державних програм та проектів нормативно-правових актів у сфері охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки людини має бути регламентована на законодавчому рівні.

Треба невідкладно законодавчо закріпити такий принцип: все краще, що дісталося Україні від Бога і наших пращурів (принаймні те, що ще не розграбовано), має належати всім громадянам нашої країни. А інвестори нехай вкладають кошти туди, де природа потребує допомоги людини.

У формуванні та втіленні в життя екологічної політики, формуванні екологічної свідомості громадян значний потенціал мають громадські екологічні організації. З кожним роком зростає їх роль у сприянні забезпеченню права на безпечне для життя і здоров’я людини довкілля. В Україні створено і діє чимало екологічних неурядових організацій. Наприклад, ефективно займаються захистом екологічних прав благодійний фонд “Екоправо – Львів” (С.Кравченко), пріоритетним напрямом діяльності якого є надання безоплатної юридичної допомоги у сфері екологічного права. Активізації участі громадськості в процесах формування та впровадження складових екологічної політики сприяло б проведення всеукраїнських конференцій екологічної громадськості.

Уповноважений переконана, що треба активніше залучати громадськість і до обговорення питань бюджетного фінансування природоохоронної діяльності. В державі мають бути створені механізми громадського контролю за витратами коштів на природоохоронні цілі. При виникненні спірних питань між державними органами та громадськістю щодо реалізації екологічно небезпечних проектів потрібно проводити громадську екологічну експертизу, забезпечуючи часткове її фінансування за рахунок коштів державних екологічних фондів. Потрібно активно практикувати проведення громадських слухань, “круглих столів”, конференцій з проблем екологічної освіти.

Під час комплексної перевірки стану дотримання прав і свобод людини в Автономній Республіці Крим у вересні 2003 р. на особистому прийомі до Уповноваженого у місті Сімферополі звернулися майже 300 громадян з проханням захистити їх право на чисте довкілля.

Приводом для тривоги сімферопольців стало рішення міської ради на будівництво дев’ятиповерхівки на території єдиного в місті парку. Конфлікт між екологічними громадськими організаціями, які розбили поблизу місця будівництва наметове містечко і проводили там акції протесту, та будівельниками набув загрозливих форм і скінчився бійкою між сторонами, а ділянку, відведену міською владою під будівництво, відгородили не лише високим парканом, а й колючим дротом.

Такі дії викликали обурення мешканців мікрорайону, які порівнюють цю територію з концтабором і вимагають негайного знесення паркана, яким відгороджено частину зеленої зони від житлових будинків. Дорогу, яка веде до будівельного майданчика, протестуючі перекрили насипом із дощок та металобрухту і нині туди не допускають ніякої техніки.

Для зустрічі зі сторонами конфлікту в Гагарінському парку Сімферополя Ніна Карпачова запросила мера міста Валерія Єрмака, прокурора з природоохоронних питань, представників Міністерства архітектури та будівельної політики і Республіканського комітету з екології і природних ресурсів АР Крим, керівників будівельної фірми “Професіонал”.

Узявши участь у сходці громадян мікрорайону, Уповноважений порадила представникам громадськості, активістам екологічних організацій ще до обговорення питання на сесії ознайомити депутатів з аргументами про необхідність збереження паркової зони, яка є єдиними “легенями” високозагазованого міста. У разі прийняття рішення, котре не влаштує абсолютну більшість мешканців Сімферополя, Уповноважений запропонувала винести питання на загальноміський референдум, під час якого кожен зможе засвідчити свою позицію за велінням серця. Провадження Уповноваженого з цього питання триває.

На думку Уповноваженого, основними перепонами в забезпеченні права громадян на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди є те, що:

n    в законах та підзаконних нормативних актах України відсутній механізм участі громадськості у процесах прийняття екологічно значущих рішень. Дуже важливим є те, щоб громадськість брала участь у прийнятті рішень на стадії розробки того чи іншого проекту;

n    проекти законів, прийняття яких може негативно вплинути на стан довкілля та на здоров’я людей в Україні, не виносяться на широкий загал для обговорення (в США, наприклад, у разі ненадання органом державної влади відповіді на зауваження чи пропозицію громадянина стосовно законопроекту він має право звернутися до суду про скасування закону, якщо він буде прийнятий);

n    чинне законодавство України, зокрема Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища”, не містить норми права, яка надавала б можливість громадській організації та громадянину звертатися до суду з позовом про відшкодування екологічної шкоди. Тільки у випадку відмови того чи іншого державного органу надати інформацію, яка стосується стану навколишнього середовища, громадянин має право звернутися до суду;

n   фактична залежність судів від органів державної влади не дає змоги громадянам захистити порушене право на безпечне для життя і здоров’я довкілля;

n    органи державної влади не зацікавлені в існуванні інспекторів від громадських організацій, які здійснювали б функцію контролю за навколишнім середовищем.

Враховуючи наведене, необхідно зазначити, що право громадян на безпечне для життя і здоров’я довкілля може забезпечуватися тільки в разі подолання причин, які перешкоджають поліпшенню екологічної ситуації в нашій державі. Тому мають бути вжиті конкретні заходи щодо поліпшення стану забезпечення екологічних прав громадян.

Держава у своїй діяльності в екологічній сфері має керуватися насамперед принципами, які передбачають:

n   пріоритет екології над економікою, тобто при оцінці та виборі варіантів господарських, техніко-технологічних та організаційних рішень перевагу потрібно віддавати кращим не лише за економічними, а найперше за екологічними критеріями показникам;

n переміщення центру ваги і відповідальності за розв’язання ресурсо-екологічних проблем на місцеві органи влади й органи самоврядування;

n    жорсткий контроль за дотриманням екологічних прав громадян;

n    інтеграцію екологічного й економічного підходів до розвитку і розміщення продуктивних сил держави.

Уповноважений вважає, що збереження й оздоровлення довкілля, раціональне, екологоврівноважене, екологобезпечне та високоефективне використання всіх природних ресурсів мають стати одним із найважливіших складових чинників соціально-економічної політики держави, а забезпечення екологічних прав громадян має бути обов'язковим елементом такої політики.

На початок сторінки    ^^