Головне меню   

5.3. ПРАВО ГРОМАДЯН НА ВЛАСНІСТЬ

Захист права власності на землю

Земельні відносини в Україні посідають і посідатимуть одне з чільних місць у житті держави та її громадян. Тому цілком очевидно, що вони мають бути належним чином врегульовані законодавчо. Так, відповідно до ст.13 Конституції України земля є об’єктом права власності українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування у визначених Основним Законом межах.

Як свідчить історичний досвід, питання зміни системи земельних відносин вимагають обережних і поступових дій. Проте розв’язання проблеми підвищення ефективності агропромислового комплексу та забезпечення продовольчої безпеки держави було кілька років тому штучно замінено запровадженням системи швидких революційних змін земельних відносин, насамперед на селі. Це призвело до масових і брутальних порушень права власності на землю та занепаду однієї з головних галузей економіки – сільського господарства. Про це, зокрема, свідчить зростання звернень громадян до Уповноваженого з прав людини за захистом своїх прав з цих питань. Так, якщо у 2001 р. надійшло 480 звернень щодо порушення права власності на землю, у 2002 р. – 648, то у 2003 р. – 805.

Тому з огляду на важливість і актуальність цих питань Уповноважений у своїй другій щорічній доповіді окремий розділ присвятила питанням забезпечення прав власності громадян на землю.

Право на землю громадян, а також юридичних осіб, територіальних громад та держави регулює основний документ у сфері земельних відносин – Земельний кодекс України.

До 1990 р. Земельний кодекс Української РСР визнавав тільки державну власність на землю. Інших форм власності не зазначалось. У 1992 р. Земельний кодекс УРСР був викладений у новій редакції, і одне із суттєвих нововведень стосувалось права власності на землю, а саме: проголошувалася приватна власність на землю, що могла виникати на землі, призначеній для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, будівництва й обслуговування житлового будинку та господарських будівель.

З 1 січня 2002 р. діє новий Земельний кодекс України, який суттєво відрізняється від попереднього, адже найбільш повно відображає концепцію земельної реформи. За цим кодексом суб’єктами права власності на землю визначаються громадяни та юридичні особи, територіальні громади і держава. Громадяни та юридичні особи є суб’єктами права власності на землі приватної власності. Новий суб’єкт права власності – територіальні громади – реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування щодо земель комунальної власності. Держава як суб’єкт права власності на землю реалізує це право через відповідні органи державної влади щодо земель державної власності.

Згідно з кодексом право на користування земельною ділянкою виникає після одержання її власником чи землекористувачем документа, який посвідчує право постійного користування (тільки для державних структур з державною формою власності) або право приватної власності чи укладання договорів оренди землекористування, їх державної реєстрації та встановлення меж земельної ділянки в натурі (для громадян та юридичних осіб). У перехідних положеннях кодексу (п. 6) передбачено, що громадяни і юридичні особи, які набули до 1 січня 2001 р. право постійного користування земельними ділянками, мають переоформити в установленому порядку право власності на них.

Потрібно зазначити, що після проведення земельної реформи, в результаті якої майже 24 млн осіб стали власниками землі, розподіл земельного фонду України за формами власності суттєво змінився, і нині половина його перебуває у приватній власності (рис. 5.3.1).

Рис. 5.3.1. Розподіл земельного фонду України за формами власності,% (Станом на 01.01.2003 р.)

Проте нестабільність у державі, суперечливість окремих законодавчих актів, неузгодженість нормативно-правової бази щодо взаємовідносин між землекористувачами та власниками, затягування у процесі оформлення необхідних документів на право власності на землю, відсутність нормативів щодо сум оплати за надану в оренду землю, що призводить до великої розбіжності у різних регіонах країни, продовжують породжували численні скарги громадян до Уповноваженого щодо порушення їхніх конституційних прав на власність.

Основою усіх земельних процесів є планування забудови території на місцевому рівні. За законом, влада не може затвердити право на продаж чи забудову земельної ділянки, не може навіть виносити це питання на сесію до тих пір, поки воно не пройшло оприлюднення та громадського обговорення. Законом України “Про планування і забудову територій” передбачено, що на генеральному плані міста мають бути визначені ділянки на територіях, передбачених для житлових забудов.

За чинним законодавством, із землекористувачем завжди мають погоджувати всі операції стосовно ділянки, яку він займає. Проте у своїх зверненнях до Уповноваженого громадяни наводять численні приклади порушення їх прав та земельного законодавства, коли ділянки під забудову безплатно передаються у власність або продають за символічними цінами юридичним особам, а потім перепродують уже за комерційними цінами. Часто дозвіл на будівництво підписують буквально за кілька днів до прийняття споруди в експлуатацію. Узагалі видавати дозволи на будівництво заднім числом стало настільки звичним, що часом акт державної комісії про прийняття будинку в експлуатацію видають тоді, коли споруда уже цілком готова до експлуатації, а то й уже здана.

Наприклад, за даними Львівського обласного управління містобудування та архітектури, у Брюховичах, Рудках, Винниках, Східниці немає працівників контрольної інспекції, які повинні слідкувати за проведенням будівельних робіт. Проте це не перешкоджає активному будівництву в цих районах. У селах чимало ділянок не мають жодного документального оформлення. Особливо це стосується територій під будівлями соціального призначення.

Уповноважений також зазначає, що багато земельних ділянок не має визначення своїх меж та оформлених належно документів. Особливо це стосується державних закладів. Тому важко з’ясувати, кому належить земельна ділянка, якщо за усіма документами вона є нічиєю або й узагалі не існує. А тим паче, важко довести, що територію захопили самовільно. Ще не визначені межі парків, вулиць та доріг, триває робота по закріпленню ділянок за фізичними та юридичними землекористувачами. Відтак і виникає ситуація, як наприклад, у Львові, що люди самовільно займають земельні ділянки, навіть у міських парках – для своїх городів. Велика частина ділянок не оформлена юридично, але зафіксована за фактом.

Тільки за 2003 р., за даними Держкомзему, зафіксовано понад 27 тис. фактів самовільного захоплення земельних ділянок загальною площею понад 1 млн гектарів. Однак правоохоронним органам для застосування кримінально-правових заходів впливу передано лише 124 матеріали. Від 1,5 тис. до 2,7 тис. фактів зафіксовано в Автономній Республіці Крим, Дніпропетровській, Вінницькій, Кіровоградській та Полтавській областях. Але до правоохоронних органів жодного подання не надійшло. Користуючись бездіяльністю органів державного контролю, у 2003 р. майже 9 тис. суб’єктів підприємництва захопили понад 900 тис. гектарів земель.

За численними колективними зверненнями громадян Уповноваженим з прав людини було відкрито провадження по самозахопленню земель у Автономній Республіці Крим. Як повідомив селищний голова смт. Форос Автономної Республіки Крим А.Биков, рішенням Ялтинського міського суду зобов’язано мешканців селища звільнити самовільно зайняті земельні ділянки під будівництво кліматопавільйону. Про самовільно заняті земельні ділянки також повідомляють голова Севастопольської міської державної адміністрації Л. Жунько (громадянином О. Шемякіним с.Вишневе) та заступник голови Рескомзему Г. Патик (громадянином В. Краснослободцевим у Гурзуфі) та багато інших.

Згідно зі статистичними даними у Криму 60% усіх порушень земельного законодавства становлять самовільні заняття землі та використання землі не за призначенням. Є факти самовільного заняття землі не тільки під житло, а й під промислові та комерційні об’єкти, під бензозаправні станції, приватні пансіонати, ресторани і магазини, крамнички та кіоски, розважальні заклади. Звичайно, безліч таких порушень здійснюють аж ніяк не самовільно, а просто за “домовленістю”, причому аж ніяк не безплатно з керівниками місцевої влади, які не поспішають оформляти виділення землі в законному порядку. Тому громадяни, юридичні та громадські організації звертаються до судів, органів прокуратури, а також до Уповноваженого.

Так, до Уповноваженого звернулися представники Товариства відродження культури смт. Коктебель, АРК, які ініцюювали створення на землях свого селища культурного центру “Кіммерія”. Звернення стосувалося порушення прав членів цієї громадської організації на користування землею та справедливий суд. При розгляді звернення було виявлено, що Коктебельська селищна рада підтримала створення центру, який повинен складатися із музею планеризму, конференц-зали для проведення культурологічних заходів, музею археології та історії краю, музею літератури, бібліотеки тощо, та своїм рішенням від 26 березня 1998 р. надала земельну ділянку під його будівництво. Відповідно до чинного на той час земельного законодавства товариству було виділено 0, 28 га, і 16 жовтня 2001 р. видано державний акт на право постійного користування землею. Але 22 серпня 2001 р. безпідставно Коктебельською селищною радою затверджується проект відводу частини цієї ж земельної ділянки приватному підприємцю Н. Сініциній. Між приватним підприємцем Н.Сініциною та Коктебельською селищною радою укладається договір оренди №6527 оспорюваної земельної ділянки строком на 2 роки та 3 червня 2002 р. договір було пролонговано до 23 квітня 2008 р., що унеможливило подальше будівництво центру. Оцінка цієї ситуації як протиправної була зазначена в протесті прокуратури м.Феодосії. В судовому порядку договір оренди земельної ділянки не визнано недійсним, чим грубо порушуються права громадян України – членів громадської організації на законне користування землею. На жаль, Господарський суд АР Крим та Севастопольський апеляційний господарський суд у поновленні порушених прав членів громадської організації Товариства відродження культури смт.Коктебель відмовив.

Під час провадження Уповноваженим було вжито передбачених законодавством заходів, що сприяло поверненню справи на повторний розгляд судом. Уповноважений продовжує тримати ситуацію на контолі.

Земельна ділянка досить часто відчужується разом з об’єктом нерухомого майна, який на ній розташований. Це відповідає загальним принципам цивільного законодавства та передбачено п. 1 ст.120 Земельного кодексу України. Так, при переході права власності на будівлю і споруду, право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування – на підставі договору оренди. Одночасно з переходом права власності на житловий будинок має переходити і право власності на земельну ділянку, на якій цей будинок розташований. Проте цей порядок не завжди дотримується, що призводить до порушення прав громадян.

Так, до Уповноваженого звернулися за допомогою мешканки с.Семиполки Броварського району Київської області Д. Проценко та с.Будене Білоцерківського району Київської області М.Шишак щодо перешкод з боку посадових осіб державної влади по оформленню права власності на земельні ділянки після купівлі житлових будинків. Такі приклади непоодинокі, особливо із сіл, які знаходяться на незначній відстані від міст. Це дає підстави припустити, що, зважаючи на значну ціну земельних ділянок, окремі посадові особи свідомо йдуть на порушення чинного законодавства та прав людини.

Треба зазначити, що прискорене, не завжди обґрунтоване впровадження нових земельних порядків найболючіше вдарило по незаможних землекористувачах, які мали земельні ділянки під городами й сплачували невелику орендну плату. У своїх зверненнях до Уповноваженого вони скаржаться, що з діда-прадіда користувалися землею, сплачуючи раніше невеликий земельний податок, а сьогодні змушені відмовитися від цих ділянок. За допомогою у вирішенні цього питання звернулася пенсіонерка з с.Красносілка Бершадського району Вінницької області В. Максимчук та Л.Крайнюкова з с.Великі Копані Цюрупинського району Херсонської області.

Земельним кодексом передбачено, що тільки у межах 0,25 гектара – у селах, 0,15 гектара – у селищах, 0,10 гектара – у містах можна передавати землі безоплатно. За решту землі потрібно платити орендну плату. Як повідомили Уповноваженого мешканці м.Запоріжжя Н.Пишна, з м.Дрогобича Львівської області І.Вачілі, смт. В. Олександрівка Херсонської області Т.Соломаха, плата за оформлення приватизаційних документів на присадибні земельні ділянки становить від 50 до 150 грн. Тому і виникає проблема, особливо у сільських пенсіонерів, де брати кошти для оплати зайвої площі.

Неврегульованість питань землекористування на державному рівні дозволяє органам місцевої влади тлумачити на власний розсуд і положення Земельного кодексу. Згідно з розпорядженням міського голови у м.Києві запроваджено укладення міською радою (в особі Головного управління земельних ресурсів), приватними підприємцями та юридичними особами договорів резервування вільних земельних ділянок. Відсутність контролю за їх використанням призвела до несанкціонованого будівництва не тільки на вільних ділянках, а й у зонах відпочинку.

Тому переважна більшість дитячих майданчиків у містах йде з молотка на аукціонах, дітям просто не буде де бавитися через якихось п’ять років. Так, за захистом та наданням необхідної допомоги до Уповноваженого звернулися: 262 мешканці будинків №2, 4, 6, 8-а, 12 вулиці Наукової м.Львова щодо збереження дитячого майданчика, який за рішенням міської влади передано під забудову багатоквартирним будинком; мешканці вулиці Скалика міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області – щодо захисту від будівництва бару на дитячому майданчику, призначеному для відпочинку дітей; 60 мешканців проспекту Правди міста Дніпропетровська шукають захисту від будівництва торгового комплексу на території зеленої зони відпочинку цілого кварталу; 180 мешканців Гагарінського мікрорайону міста Сімферополя – щодо недопущення будівництва багатоквартирного будинку у центральному парку міста, який є, по суті, легенями цього міста.

Як убачається із звернень громадян, які надходять до Уповноваженого, практично в кожній області наявні факти неефективного контролю за створенням водоохоронних і прибережних захисних смуг водних об’єктів, недотримання режиму їх використання органами виконавчої влади та місцевого самоврядування. Так, продовжується незаконне будівництво у прибережних захисних смугах, передусім на узбережжі Чорного та Азовського морів, схилах Дніпра. Відгороджуються від води залізобетонною чи цегляною огорожею котеджі, торговельні та інші об’єкти. Проста людина не може ні під’їхати, ні підійти до берега, все забудовано. Складається враження, що ведеться своєрідне змагання – хто ближче до води побудує котедж чи якийсь об’єкт. На Дніпрі поблизу Києва навіть виявлено факт, коли жилий будинок збудували вже безпосередньо на воді.

Нерідко у прибережних смугах розміщуються склади отрутохімікатів, токсичних промислових та побутових відходів, що загрожує забрудненням земельних та водних ресурсів.

Уповноважений переконана, що всі ці порушення відбувалися не тільки через відсутність державного контролю, а й, на жаль, за безпосередньої участі працівників контролюючих організацій. Адже саме вони давали згоду на розміщення цих об’єктів, а багато хто із них навіть має земельні ділянки в природоохоронних та прибережних смугах.

Держкомземом України досі не розроблено методики визначення збитків, завданих самовільним захопленням земельних ділянок і зняттям родючого шару ґрунту, що виключає застосування до порушників фінансових санкцій. Не затверджено і методики визначення збитків, спричинених втратою корисних властивостей землі, внаслідок чого держава втратила мільйони гривень. Тому необхідно внести зміни до чинного законодавства, які передбачали б і кримінальну відповідальність за ці порушення та знесення незаконних побудов, як це, до речі, вже робиться у Російській Федерації. А поки що громадяни вимушені звертатися до Уповноваженого за захистом своїх конституційних прав на безпечне для життя і здоров’я довкілля.

Так, як повідомляють громадяни у своїх зверненнях, більше 1000 мешканців Нахімовського району м.Севастополя оскаржують рішення міської ради по відчуженню пляжної території в Ушаковій балці; громадяни м.Ковеля не погоджуються з рішенням про забудоу заплави річки Чорної; мешканці м.Білої Церкви Київської області не згодні із забудовою прибережної зони обхідного каналу річки Рось; мешканці с.Підгірне Обухівського району Київської області оскаржують рішення місцевої влади про передачу в оренду земельних ділянок у прибережній смузі річки Стугни, яким перекрито вільний доступ до річки; мешканці селища Козина цього ж району проти забудови не тільки рекреаційної зони річки Козинки, а й захисної дамби.

“Наше звернення викликано тим, що на даний час у рекреаційній зоні, де ми знаходимося, та на прилеглих територіях намивається пісок висотою 4–5 метрів для подальшого будівництва котеджів та приватних будинків. У місцях проведення робіт вже незаконно знесені тисячі дерев, засипаються озера, малі річки. Під водою зникають острови, змінюється рельєф дна річки, руйнується система захисних споруд та дамб. Великий та могутній Дніпро перетворюється на “великий канал”, повідомляють Уповноваженому садоводи дачних масивів “Вишеньки”, “Буревісник–3”, “Зелений луг” та “Заплава–2” міста Києва про проведення масового намиву прибережної зони річки Дніпро, який не тільки погіршує санітарний стан, а і створює загрозу для довкілля. За всіма цими зверненнями Уповноваженим відкриті провадження та взяті на контроль.

Мешканці м.Ялти повідомили Уповноваженому, що всупереч вимогам чинного законодавства, без проведення екологічної експертизи, але за погодженням з Державним та Республіканським комітетами з державних ресурсів Рада міністрів Автономної Республіки Крим з перевищенням наданих повноважень протягом минулого року видала державні акти на право постійного користування землями Нікітського ботанічного саду науково-експериментальному фітоцентру. Тобто товариству з обмеженою відповідальністю продано земельну ділянку. Як наслідок, тут побудовано житлові корпуси, що суперечить цільовому призначенню земель, знищено цінні об’єкти рослинного світу, довкіллю завдано збитків майже на 1 млн грн, територія парку фактично зменшилася на 6,4 гектара. Уповноваженим відкрито провадження за зверненням, а Генеральна прокуратура України порушила кримінальну справу за цим фактом.

Усього ж за фактами порушення законодавства про природний заповідний фонд на території Автономної Республіки Крим у 2003 р. порушено 9 кримінальних справ, загальна сума збитків за якими становить 5,2 млн грн.

Як і в попередні роки, найбільше звернень до Уповноваженого надходить щодо порушення права власності громадян на землю в сільській місцевості. Формально станом на 1 січня 2004 р. практично завершено реорганізацію 11 тис. недержавних сільгосппідприємств, створено понад 20 тис. нових агроформувань (рис. 5.3.2).

Право на отримання земельної частки (паю) набули майже 7 млн громадян. Але, як наголошувалося у попередній щорічній доповіді, багато порушень було допущено при формуванні списків членів КСП, згідно з якими видавалися сертифікати на право власності на земельну частку (пай), і кількість звернень з цих питань залишається значною. До Уповноваженого продовжують надходити звернення з цих питань.

Так, до Уповноваженого звернулися співвласники КСП “Лосятинське” с.Лосятин Васильківського району Київської області, яких було пропущено в списках на паювання земель за рішенням загальних зборів членів КСП “Лосятинське” при реформуванні господарства. Після втручання Уповноваженого було підтверджено права громадян (усього 152 особи) на право власності і необхідні матеріали було передано до районної державної адміністрації для виготовлення державних актів на право приватної власності на землю.

Права на власність 114 членів колишнього КСП ім. Енгельса Гуляйпільського району Запорізької області також було порушено при визнанні недійсним державного акта на право колективної власності на землю та видані на його основі сертифікати на право на земельну частку (пай). Громадяни вимушені тільки через суд захищати свої права. Також у суді доводять свої права, які були порушені під час складання списків співвласників земель, колишні члени КСП “Зоря” с.Червоний Яр Кілійського району Одеської області.

Як свідчить аналіз звернень селян до Уповноваженого, щоб поновити право на землю, не завжди достатньо навіть рішення суду. До Уповноваженого звернувся Г. Гайдук із м.Умані Черкаської області. Його, як і ще 9 осіб, було пропущено у списку осіб, що мають право на отримання сертифіката на право на земельну частку (пай) при проведенні реформування КСП “Україна” Монастирищенського району. Рішенням суду було поновлено їх права, але заступник голови райдержадміністрації М.Яненко запропонував заявникам знову звернутися до суду щодо виконання його ж рішення!

Для власника сертифіката основною метою укладення договору є одержання орендної плати від сільськогосподарського підприємства. Після укладення договору оренди земельної частки орендар отримує в користування конкретну земельну ділянку й здійснює на ній виробництво. Кожен договір має передбачати гарантії для сторін, які його укладають. Основною гарантією договору оренди земельної частки для її власника є отримання платежів протягом усього терміну дії договору. Але умови договору оренди часто порушуються або і зовсім не виконуються.

Рис.5.3.2. Структура сільськогосподарських підприємств у результаті трансформації
агроформувань, % (станом на 01. 01. 2004 р.)

Так, до Уповноваженого звернулися мешканці с. Черевки Миргородського району Полтавської області щодо проведення розрахунків за оренду землі керівництвом СТОВ “Україна” зерном за біржовими цінами, які склалися на момент отримання продукції; власники земельних паїв АПК “Таврійська зірка” с.Урожайне Бериславського району Херсонської області поскаржилися, що за оренду землі керівництво розрахувалося лише один раз.

Начальника управління сільського господарства і продовольства Олександрійського району Кіровоградської області О. Закревського було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за послаблення контролю під час реформування КСП ім. Дзержинського с.Цвітне. Керівництвом реформованого господарства було встановлено розмір плати за оренду земельних ділянок (паїв) нижчий, ніж передбачено чинним законодавством.

Тому, провівши моніторинг з цієї проблеми, Уповноважений зазначає, що необхідно на законодавчому рівні закріпити єдиний підхід до грошових розрахунків за оренду землі з власниками земельних ділянок.

На виконання указів Президента України щодо реформування АПК держава безоплатно передала (подарувала) 6,8 млн громадян близько 26 млн гектарів сільськогосподарських угідь, оцінивши їх у понад 306 млрд грн. Невдовзі всі отримали сертифікати на право на земельну частку (пай), де було вказано ціну визначеної ділянки, що у середньому становила близько 10 тис. грн за один гектар. Однак і цієї вартості ніхто не гарантував. Як наслідок, понад півмільйона земельних сертифікатів було продано за значно дешевшою ціною, ніж передбачалося у сертифікатах. Так, у Криму продавали за 100–2000 грн за середньої грошової оцінки сертифіката близько 60 тис. грн, у Луганській області – за 100–1000 грн за середньої оцінки понад 50 тис. грн.

Відповідно до Указу Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва” право на земельний пай може бути об’єктом купівлі-продажу, дарування, міни, спадкування та застави. Проте за Законом України “Про угоди щодо відчуження земельної частки (паю)” від 18 січня 2001 р. власники паїв не мають права укладати угоди щодо відчуження (купівлі-продажу, дарування, міни, застави) земельних часток паїв. Вони можуть передавати їх тільки у спадок.

Але, як свідчать численні звернення громадян до Уповноваженого, у багатьох селах Харківської області, наприклад, земля переходить з рук у руки з допомогою договорів міни. Адже якщо не можна продати згідно з Земельним кодексом, то можна обміняти на будь-що за Цивільним кодексом. І селяни міняють на телевізори, автомашини, продукти – хто як домовиться.

У селі Княжичах Броварського району Київської області успішно випробувана схема, в основі якої лежать так звані угоди про наміри. За цією схемою селяни збувають землі у два етапи. Спочатку підписують із покупцем угоду про наміри, за якою зобов’язуються одразу після того, як закінчиться дія мораторію на продаж землі, підписати другу угоду – про купівлю-продаж їхніх ділянок. Гроші, часто символічні, одержують під час підписання першої угоди, тобто наперед.

Уповноважений зазначає, що необхідно на законодавчому рівні забезпечити захист власників земельних часток (паїв), щоб не допустити продажу чи відчуження у селян іншими шляхами земельних ділянок часток (паїв) за цінами, нижчими, ніж визначені у сертифікатах.

У своїй попередній щорічній доповіді Уповноважений уже порушувала проблему, коли під гаслом прогресивного реформування земельних відносин реально порушили цілісність системи агропромислового виробництва, що призвело до руйнації сільського господарства.

Рис. 5.3.3. Рух права на земельну частку (пай), % (станом на 01.01.2003 р.

На жаль, в Україні з’явилося багато фірм-орендарів, які збирають врожаї зі своїх сотень гектарів удвічі менші, ніж за радянських часів збирали колгоспи. Причиною цього є те, що вони не стежать за сівозміною, оскільки, попри мізерні врожаї, отримують прибуток завдяки величезним площам своїх полів. Ці фірми не переймаються соціальними проблемами мешканців села, в яких вони орендують землю.

Це стало можливим на підставі Закону України “Про оренду землі” від 6 жовтня 1998 р., який не передбачає відповідальності орендаря. Тому такі “господарі” виснажують землю, засіваючи її протягом кількох років однією й тією ж культурою, а всю техніку та інфраструктуру розкрадають. Ось що написали у своєму зверненні до Уповноваженого про таку оренду селяни з Вінниччини: “Звертаються до Вас з болем у серці пенсіонери, ветерани війни і праці, люди села Кам’яногірки Калинівського району Вінницької області. Наше село до 1992 року було бригадою колгоспу ім. Куйбишева с.Гущинець. Село було не з бідних. В 1992 р. директор Гущинецького сільського професійно-технічного училища №32 В.Коберський, депутат обласної ради, оглянувши наше господарство, гарне, доглянуте, скликав збори і запропонував нам від'єднатись від колгоспу і приєднатись до училища під його опіку. Минули роки. І після раю ми стали жити в пеклі. Депутат обдер нас, як липку. Землі занедбані бур'янами, ферми розграбовано, контору розвалено і людям немає де працювати, залишена техніка – один металобрухт. З квітучого господарства залишилася пустка, таку розруху ми бачили тільки після війни. Невже в нашій незалежній Україні дійсно може бути таке безладдя, що людина, носячи звання депутата обласної влади, може все привласнювати до своєї кишені, ні за що ні перед ким не відповідаючи?”

Інший приклад. До Уповноваженого звернулися співвласники СПК “Україна” сіл Трудового та Вершинного Сакського району Автономної Республіки Крим. З 1990 р. до 1996 р. господарство посідало в районі перше місце, маючи 5 тис. гектарів землі, розвинуті садівництво, виноградарство, овочівництво, оснащений машинно-тракторний парк. На фермах утримувалося до 3,5 тис. голів худоби, 1000 свиноматок, 2500 овець, господарство мало підсобні підприємства – консервний цех, винний, маслоробний, ковбасний, макаронний цехи, пекарню. Під час реформування колективного господарства кожному із 700 осіб було видано майновий пай на суму вкладеної праці. Але вони не можуть його отримати тому, що все воно перебуває під арештом на погашення кредиторської заборгованості у 2 млн грн, виплатити яку ухвалив суд. Для погашення заборгованості вже продано базу відпочинку (за символічну ціну 6 двоповерхових будинків – 120 тис. грн), частину тракторів, сільгоспінвентар, але борг не зменшується. Внаслідок цього земля не обробляється, сівба зернових не проводиться.

Така ситуація типова для багатьох господарств по всій Україні. Усе це свідчить про прогалини в чинному законодавстві, які призвели фактично до значних порушень прав людини при проведенні земельної реформи. Суб'єкти господарювання мають використовувати землю згідно з її цільовим призначенням. Однією з важливих гарантій захисту законних інтересів власників землі є відшкодування збитків землекористувачами. Проте, на думку Уповноваженого, наявний організаційно-правовий механізм відшкодування і компенсації збитків і втрат землевласникам потребує як поглибленого наукового дослідження, так і законодавчого удосконалення.

Ще про проблему, про яку вже йшлося у попередній щорічній доповіді Уповноваженого. Відповідно до ч.3 Указу Президента України “Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки” №62/2001 від 29 січня 2001 р. Кабінет Міністрів України затвердив методику уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів колективних сільськогосподарських підприємств, у тому числі реорганізованих, та порядок визначення розмірів паїв та документального посвідчення права власності на паї. З метою уточнення складу та вартості майна пайового фонду членів КСП та на виконання комплексу організаційних заходів, передбачених даним Указом, на зборах уповноважених мало прийматися Положення про паювання майна. Згідно з цим Положенням і визначалося право на майновий пай. Але, як свідчать численні звернення до Уповноваженого, майно реорганізованих КСП у багатьох випадках на практиці так і не було передане у власність громадян.

Так, голова правління В.Стебівка та 278 акціонерів СЗАТ “Піддубці” с.Піддубці Луцького району Волинської області звернулися до Уповноваженого про порушення укладення договору оренди майнового комплексу при створенні сільськогосподарського ТОВ “Піддубці”. Як повідомив начальник головного управління сільського господарства і продовольства, передача майна (машинно-тракторний парк, сільськогосподарська техніка, обладнання, енергосистема) не була здійснена, акт приймання-передачі не був оформлений. Зазначене майно рахувалося на балансах обох підприємств.

Голова сільської ради М.Козюля від імені мешканців с.Воздвиженське Ямпільського району Сумської області звернувся до Уповноваженого щодо порушень, які було допущено ТОВ “Воздвиженське” при складанні списків осіб, які мають право на майновий пай. Наводяться факти реалізації майна під кредиторську заборгованість та померлим особам, а отримані кошти використовуються не за призначенням.

160 співвласників майна с.Бзів Баришівського району Київської області поскаржилися Уповноваженому, що не можуть отримати майнові сертифікати ТОВ ім. Сердюка тому, що документи, які є підставою для видачі майнових свідоцтв, не були затверджені зборами співвласників майна реорганізованого КСП.

Факти, наведені у зверненнях громадян, свідчать, що запропонований механізм отримання майнового паю є недосканалим, немає чіткого визначення, що призводить до масового порушення майнових прав колишніх членів КСП. Тому Уповноважений вважає, що для захисту конституційних прав громадян реформованих господарств від розбазарювання необхідно негайно вносити відповідні зміни до чинного законодавства.

Також необхідно привернути увагу і до такої проблеми. У Земельному кодексі України окремо виписано статус іноземців та осіб без громадянства. Ці особи можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів і поза їх межами, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності. Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземним громадянам та особам без громадянства.

У разі успадкування іноземними громадянами, особами без громадянства земель сільськогосподарського призначення ці землі підлягають обов’язковому відчуженню протягом одного року. Приклади методів господарювання іноземців на орендованій землі, як свідчать звернення селян до Уповноваженого, доводять, що ці обмеження мають сенс. Так, до Уповноваженого звернулися 160 землевласників с.Волинське Каховського району Херсонської області. У 2002 р. вони уклали договір оренди земельної частки (паю) із ПП “Маїс”. Генеральним директором цієї фірми був громадянин Ізраїлю Рон Катц Барак, який тимчасово мешкав у Києві. По закінченні строку дії договору оренди директор зник, а з людьми за орендовану землю взагалі не розрахувався. І такі приклади не поодинокі.

Наведенні приклади свідчать, що вести мову про вільний ринок землі, не визначивши мети, етапів, завдань та механізмів правового, економічного, фінансового і соціального розвитку реформ, шляхів їх забезпечення та реалізації, завчасно, адже прибутковість та вартість земель товарного сільськогосподарського призначення безпосередньо залежить від стану і рівня їх використання, розвитку та прибутковості сільськогосподарських підприємств. За розрахунками фахівців, якщо вже сьогодні впровадити вільний ринок землі, визначена ціна впаде у десять, а можливо, й більше разів.

Уповноважений вже привертала увагу у попередній доповіді до проблеми розподілу повноважень у галузі земельних відносин між органами виконавчої влади та місцевого самоврядування. Українське законодавство констатує такий розподіл, але цього недостатньо. І це підтверджують звернення громадян до Уповноваженого. Так, мешканка с.Шевченкове Броварського району Київської області, учасниця Великої Вітчизняної війни Н. Небрат звернулася до сесії сільської ради щодо переоформлення присадибної земельної ділянки, якою користується з 1964 р. Майже рік сільська рада не може прийняти рішення, а натомість заступником начальника районного відділу земельних ресурсів А. Демчуком, який є посадовою особою виконавчої влади, складається постанова про накладення адміністративного стягнення за самовільне використання земельної ділянки площею аж 0,017 га. “...Я пенсіонерка, сама учасник, вдова учасника Великої Вітчизняної війни. Невже скоїла таке страшне правопорушення, що мене необхідно у віці 78 років притягувати до адміністративної відповідальності тільки за те, що вирішила узаконити розмір земельної ділянки, та ще й зобов'язувати привести земельну ділянку в попередній стан”, – звертається до Уповноваженого заявниця.

На думку Уповноваженого, у Земельному кодексі мають бути чітко виписані повноваження органів виконавчої влади та місцевого самоврядування з огляду на конституційне положення про землю як об’єкт права власності українського народу. Слід також визначити статус народу не лише як власника, а й як суб’єкта земельних правовідносин. На жаль, на даний час ці положення в Земельному кодексі відсутні. Також залишаються значні проблеми щодо реалізації повноваження органів місцевого самоврядування в галузі земельних відносин, як це передбачено главою 2

Земельного кодексу України та Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні”.

На підставі зробленого моніторингу Уповноважений наголошує на необхідності забезпечення земельних прав громадян шляхом прийняття відповідних законів України, зокрема, “Про затвердження Загальнодержавної програми використання та охорони земель”, “Про державний земельний кадастр”, “Про державну реєстрацію земельних ділянок”, “Про ринок земель”, “Про державний земельний банк” та інших.

Уповноважений вважає, що ці закони насамперед повинні:

• не допустити продажу чи відчуження в селян іншими шляхами земельних ділянок часток (паїв) за цінами, нижчими, ніж визначені у сертифікатах;

• подбати про одержання власниками земельних ділянок часток (паїв), які здають їх в оренду, орендної плати лише грішми – на рівні 2,5–3% від вартості, визначеної у сертифікаті;

• сприяти реальному формуванню через ринкові механізми, в тому числі шляхом викупу (оренди з викупом до 25 років), оптимальних за розмірами ефективних господарств на приватній основі. Створити можливості для придбання землі самими селянами;

• розв’язати проблему охорони ґрунтів та підвищення родючості земель;

• створити умови для одержання довгострокових і вигідних кредитів усіма ефективними і перспективними господарствами, а також гарантованого збуту сертифікованої продукції усіма такими господарствами за вигідними цінами.

Забезпечення права громадян на житло

Право людини на житло є однією із найважливіших соціальних цінностей, невід’ємним правом кожного громадянина. У ст.47 Конституції України зазначено, що “кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.”

На жаль, ці конституційні положення поки що не знайшли належного відображення в чинному законодавстві. Житловий кодекс України, який був прийнятий ще 30 червня 1983 р., та інші чинні нормативні акти давно не відповідають вимогам сьогодення. З причин відсутності необхідних правових механізмів реалізації вимог Конституції України та суперечностей у чинному законодавстві належним чином не забезпечується право на житло соціально незахищених верств населення, які відповідно до законів України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні”, “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, “Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні” мають право на пільгові умови отримання житла.

Тому проблема забезпечення права на житло залишається актуальною і з кожним роком загострюється.

За даними Держбуду України, на початок 2003 р. на квартирному обліку перебували 1 млн 533 тис. сімей, термін перебування яких – від 10 до 15 і більше років, у тому числі 437 тис. сімей з правом позачергового та першочергового отримання. Упродовж 2000–2002 рр. житлові приміщення отримали лише 1,6% тих, котрі перебували у черзі на початок відповідного року. Безоплатно житло отримали лише 86 тис. сімей.

Попри заходи, яких вживають органи державної влади, питання забезпечення громадян України житлом вирішуються надто повільно. Згідно з Прогнозом розвитку житлового будівництва на 2000–2004 рр., затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2000 р. №1347, передбачалося ввести в цей період 44 млн м² житла за рахунок різних джерел фінансування, зокрема, за рахунок коштів державного бюджету – 2% , місцевих бюджетів – 9% . Загалом у 2000–2002 рр. в Україні введено 17,6 млн м² житла, що на 5,5 млн м² менше обсягу, передбаченого прогнозом (23,1 млн м²).

У 2003 р. побудовано та введено в експлуатацію 6,4 млн м² житла, що на 1,2 млн м² більше, ніж у 2000 р. Але його обсяги порівняно з 1990 р. майже в чотири рази менші. В багатьох регіонах ця різниця ще більша.

Існуюча недосконалість фінансово-кредитної системи забезпечення житлового будівництва, реконструкції та утримання житлового фонду, обмеження у виділенні земельних ділянок і спорудженні індивідуального житла, відсутність стимулюючих чинників у вирішенні житлових питань ще більше загострюють житлову проблему. Особливо це стосується незахищених верств населення, а також молодих сімей та сільських забудовників за програмою “Власний дім”, що викликає справедливе невдоволення багатьох громадян та спонукає їх звертатися до органів державної влади і місцевого самоврядування, до Уповноваженого.

Як свідчить аналіз, кількість звернень до Уповноваженого з прав людини з питань захисту порушених прав на житло постійно зростає. Так, у 2001 р. надійшло 1002 звернення з цих питань, у 2003 р. – 1193, у 2003 р. – 1798, що становить 6,2% загальної кількості звернень.

Більше половини цих звернень стосується порушення житлових прав у сфері розподілу житла та тривалого строку перебування на обліку. Так, І.Крип’якевич з міста Кіровська Луганської області десять років перебувала у черзі на отримання житла. Ще у 2001 р. їй, нарешті, було виділено двокімнатну квартиру. Але, коли заявниця звернулася до міськвиконкому з проханням видати ордер на житло, виявилося, що він виписаний на ім’я іншої особи. Як наслідок, її з дітьми було примусово виселено з квартири без надання іншого житла. Місцеві органи влади відмовилися гідно вирішити житлове питання цієї сім’ї.

Не знайшовши розуміння і підтримки у своєму місті, І.Крип’якевич звернулась за допомогою до Уповноваженого. Було відкрито провадження у справі про порушення прав і свобод людини, в процесі якого Уповноважений звернулася до Луганської обласної державної адміністрації з вимогою захистити право одинокої багатодітної матері на житло. За повідомленням Кіровського міського голови В. Патюти, сім’ї І.Крип’якевич було надано не лише трикімнатну квартиру, а й допомогу з ремонтом цього житла, щоб сім’я мала можливість швидше відзначити новосілля.

До Уповноваженого звернулася багатодітна мати Л.Ремезовська, сім’я якої мешкає у м.Києві. У своєму зверненні вона повідомила, що з 1984 р. стоїть у черзі на поліпшення житлових умов. У 1987 р. у сім’ї народилася третя дитина. Відповідно до чинного законодавства Харківська райдержадміністрація у м.Києві перевела сім’ю із загальної черги на пільгову. На момент народження п’ятої дитини сім’я стояла на квартирному обліку першою на черзі. Коли у м.Києві відбулося об’єднання районів, то чиновники квартирного відділу Дніпровської райдержадміністрації без будь-яких на те підстав, порушуючи вимоги закону, змінили дату взяття на пільгову чергу з 1987 р. на 2001 р.

Для того щоб захистити своє право на поліпшення житлових умов, заявниці не допомогли навіть два судових рішення. Тільки втручання Уповноваженого дало можливість поновити справедливість цієї багатодітної родини.

Такі факти непоодинокі. Тривалий час не забезпечується житлом сім’я Б.Бернась із м.Мостиська Львівської області, що складається із дев’яти осіб, з яких п’ятеро – діти шкільного віку. Дванадцять років (з 1992 р.) перебуває на обліку на поліпшення житлових умов багатодітна сім’я Н.Клімінкових із м.Нетішина Хмельницької області, в якій є діти-близнюки. Понад 30 років перебуває на такому ж обліку багатодітна сім’я Л.Родзівилової із м.Умані Черкаської області та багато інших.

Про декларативність права громадян на житло, які потребують соціального захисту, свідчать також звернення до Уповноваженого учасника ліквідації аварії на ЧАЕС, визнаного інвалідом ІІ групи, П.Андрейчука з м.Тернополя; учасника бойових дій в Афганістані, інваліда війни та учасника ліквідації аварії на ЧАЕС Ю.Гаркавенка з м.Мерефи Харківської області. Понад п’ять років перебуває першим на черзі на отримання житла інвалід ІІ групи, учасник ліквідації аварії на ЧАЕС О.Ріхтер з м.Запоріжжя. Подібні звернення надходять з міст Києва, Донецька, Дніпропетровська, Одеси, Полтави, Львова та інших.

Уповноважений змушена розглядати багато звернень громадян, які виникають у результаті втілення в життя Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду”. Попри те, що 75% квартир в Україні приватизовані, відносини між новими і колишніми власниками квартир і будинків до цього часу законодавчо не врегульовані. Це створює причини для криміналізації ринку житла особливо найменш соціально захищених верств населення – одиноких, самотніх, пенсіонерів, інвалідів, неповнолітніх, які в багатьох випадках стають жертвами різних махінацій і шахраїв.

До Уповноваженого надійшло звернення редакції газети “Демократична Україна” зі статтею “Хто захистить п.Сваткову, або Бомж з примусу”, в якій повідомлялось про те, що “мешканка Києва Валентина Сваткова через злих людей і байдужих чиновників опинилася на вулиці”. Перевіркою Уповноваженого було з’ясовано, що, справді, ця людина, колишній викладач англійської мови Київського університету ім.Т.Г.Шевченка, безпідставно позбавлена житла та пенсії, змушена проживати у підвалах будинків, перебиватися хлібом і водою. 12 грудня 2003 р. Деснянський районний суд м.Києва своїм рішенням скасував судове рішення від 20.11.1996 р. про визнання В.Сваткової безвісти відсутньою. На підставі цього рішення їй було видано паспорт та поновлені права на житло.

З аналогічного питання до Уповноваженого звернувся інвалід Л.Коваленко з м.Севастополя, який за рішенням Гагарінського районного суду м.Севастополя безпідставно був визнаний померлим та позбавлений житла, тоді як він перебував у лікарні. Після втручання Уповноваженого суд частково виправив свою помилку – Л.Коваленка визнано живим, нині він отримує пенсію, але його права на житло не поновлені й він залишається проживати в лікарні.

Уповноважений сподівається, що посадові особи Деснянського району м.Києва та м.Севастополя не залишаться байдужими до подальшої долі цих людей і ними буде вжито необхідних заходів щодо вирішення їхніх життєвих проблем.

Немало випадків, коли з житлом робляться й інші шахрайства. Протягом декількох років у м.Миколаєві діяла злочинна група, яка за хабарі через ЖЕК виявляла адреси одиноких престарілих громадян, а потім злочинним шляхом заволодівала їхнім житлом. Є факти дії таких злочинних груп й у інших містах. Правоохоронні органи мають посилити боротьбу з цими кримінальними угрупованнями, які брутально порушують право на житло вразливих груп населення.

Уповноважений з прав людини стурбована ситуацією, яка склалась у сфері захисту житлових прав неповнолітніх громадян України. Якщо раніше жертвами шахрайства були переважно літні люди, про що наголошувалося Уповноваженим у попередній доповіді, то останнім часом все частіше ними стають соціально уразливі сім’ї та діти. У пошуках наживи спритні ділки цинічно використовують вікові особливості неповнолітніх, відсутність у них життєвого досвіду, правову необізнаність, а також байдужість дорослих. І такі випадки, на жаль, непоодинокі. Про це переконливо свідчить зростання кількості звернень до Уповноваженого з цих питань майже з усіх регіонів України.

Спостерігається ганебна тенденція, коли майнові права дітей порушуються не лише з вини батьків, а й з боку державних органів та посадових осіб, на яких законом покладено насамперед ці права захищати.

Вище вже йшлося про брутальне порушення права власності на житло неповнолітньої мешканки м.Харкова Ольги К., з питання захисту прав якої до Уповноваженого з прав людини звернулася народний депутат України А.Александровська. Завдяки вжитим Уповноваженим заходам право неповнолітньої було поновлено.

Проте, на жаль, факти порушення житлових прав дітей непоодинокі. Ось приклад брутального порушення конституційного права на житло, зокрема неповнолітніх громадян. Мешканці будинку №14-б по вул.Паньківській у м.Києві В.Султанов, І.Султанова, Д.Султанова, І.Соколкін, звертаючись до Уповноваженого, пишуть: “Півтора року наших поневірянь до судових інстанцій змушують звернутися до Вас за захистом своїх житлових прав. Суддя Голосіївського районного суду Д.Велигура 24 вересня 2003 р. без виклику нас у судове засідання розглянув справу за позовом Київської міської державної адміністрації про виселення нас, у тому числі неповнолітньої дитини, з приватизованої квартири за сфальсифікованими документами. Апеляційний суд м.Києва під тиском залишив рішення Голосіївського районного суду без змін, закривши очі на порушення норм матеріального і процесуального права. Верховний Суд України теж не обтяжував себе встановленням істини.

На виконання судового рішення нам відвели термін 1–7 січня 2004 р. Так нас привітали з Новим роком. А 16 січня з порушенням усіх правових норм та Закону “Про виконавче провадження” відбулося примусове виселення наших сімей просто на вулицю. Протиправні дії виконавчої служби Голосіївського району за підтримки начальника міліції цього району та величезної кількості озброєних працівників міліції скоєні проти неповнолітньої дитини Султанової Дарини, 1990 року народження, матір якої в цей час перебувала у лікарні, а дитина знаходилася вдома одна. На наших очах ламали та нівечили наше майно, в будинок увірвалась маса людей, які творили акти вандалізму, залякували нас та морально знущались над дитиною.

Пізніше, 3 червня 2004 р., суддя Шевченківського районного суду І.Мороз скасував як незаконне розпорядження КМДА №1242, що стало підставою для нашого виселення. Але судова тяганина триває. Наш будинок ламають та розбирають працівники ТОВ “Електротех”. А ми живемо без даху над головою та ніхто на нас не звертає ніякої уваги”.

Уповноважений вважає, що необхідно захистити житлові права неповнолітніх громадян України дітей від свавілля та беззаконня. Якщо ж все залишиться так, як сьогодні, то йтиме неминуче поповнення армії безпритульних, зокрема дітьми.

За різними оцінками, на сьогодні в Україні нараховується близько 1 млн осіб, які залишилися без житла та не мають конкретного місця проживання. На думку Уповноваженого, ця гостра соціальна проблема потребує правового врегулювання та конкретної взаємодії органів центральної та місцевої влади в усуненні насамперед причин цього негативного явища в суспільстві.

Не зменшується кількість звернень з причин порушення житлового законодавства місцевими органами влади. У містах Києві, Донецьку, Дніпропетровську, Львові, Одесі та інших порушуються права власників квартир та будинків, втілюється в життя ідея перетворення горищ житлових будинків у мансардні поверхи, надбудови додаткових поверхів, а також реконструкція перших поверхів та підвалів у приміщення для підприємницької діяльності. Реалізація цієї ідеї досягається, як правило, в обхід закону та з грубим порушенням житлових прав мешканців будинків.

Так, звертаючись до Уповноваженого, мешканці житлового будинку по вул. Дарвіна, 1 у м.Києві пишуть: “Уявіть собі, зараз під дощем і снігом ламають дах у нашому будинку і під третиною будинку даху вже немає”. Як засвідчила перевірка цього звернення, ТОВ “Будстар” отримало згоду Старокиївської райради у м.Києві на викуп горищного приміщення цього житлового будинку та перебудову на мансарду “за умови погодження з мешканцями будинку”. Але з мешканцями погоджувати цю затію ніхто не став. Майже два роки мешканці вели боротьбу за свої права, яка скінчилася тим, що “двоє людей померли та безліч людей перехворіли на серцеві хвороби”.

На жаль, такі факти мають місце не тільки у м.Києві. Севастопольська міська рада прийняла рішення, яким затвердила Положення по організації та проведенню реконструкції горищних і мансардних приміщень. Це рішення викликало масове незадоволення мешканців міста та численні звернення до Уповноваженого. На відміну від Старокиївської райради Севастопольська міськрада після звернення до неї Уповноваженого переглянула своє рішення та привела його у відповідність до чинного законодавства.

Привабливою здобиччю “енергійних” людей стали не тільки горища та підвали, а також прибудинкова територія, спортивні та дитячі майданчики. Мешканці будинку №9 по вул. Кременецькій у м.Львові у своєму зверненні до Уповноваженого розповіли про порушення їх прав. Так, громадянин О.Гутник отримав їх згоду та дозвіл інспекції архітектурно-будівельного контролю на проведення реконструкції квартир №3 та 6 у їхньому будинку. Але потім самовільно встановив огорожу земельної ділянки на прибудинковій території, де планував добудову без отримання відповідного документа на право користування землею. Це звернення до Уповноваженого було взяте під контроль та надіслане до прокуратури Львівської області. Як повідомила прокуратура, факти підтвердилися, громадянина О.Гутника притягнено до адміністративної відповідальності, а зазначений дозвіл скасовано.

170 підписів поставили під зверненням до Уповноваженого мешканці п’яти житлових будинків м.Луганська, у тому числі ветерани війни та праці, з проханням захистити їхні права від ЗАО “Фінансист”, яке всупереч чинному законодавству отримало від місцевої влади дозвіл на будівництво елітного будинку на їхній прибудинковій території та дитячому майданчику. Після втручання в цю справу Уповноваженого виконком Луганської міськради не став наполягати на виконанні даного ЗАО “Фінансист” дозволу та скасував своє незаконне рішення.

Проте є ще багато фактів, коли владні структури всупереч законним вимогам допускають свавілля, чинять протизаконно, порушуючи права громадян на житло. Особливо це стосується столиці нашої країни – м.Києва.

Цьому сприяли і деякі прогалини у чинному законодавстві. Позитивом у цьому питанні стало рішення Конституційного Суду України від 2 березня 2004 р. №4-рп/2004, яким поставлено крапку в практиці, коли різні державні інстанції “по-своєму” пояснювали статтю 10 Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду”. Судом роз’яснено, що відповідно до п.2 ст.10 зазначеного закону допоміжні приміщення (підвали, сараї, горища тощо) стають об’єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир, що засвідчується єдиним документом – свідоцтвом про право власності на квартиру. Власники квартир є рівними у праві володіти, користуватися і розпоряджатися допоміжними приміщеннями.

Уповноважений з прав людини вважає, що рішення Конституційного Суду України сприятиме захисту прав мільйонів власників житла.

Права мешканців гуртожитків. У попередній щорічній доповіді Уповноважений вже привертала увагу щодо брутального порушення житлових прав громадян, які мешкають у гуртожитках. З цього приводу Уповноваженим були внесені подання Прем’єр-міністру України від 4 червня 2003 р. та Голові Верховної Ради України від 19 грудня 2003 р., у яких Уповноважений навела численні факти порушення ст.47 Конституції України стосовно громадян, які мешкають у гуртожитках підприємств, акціонерних товариств, організацій та запропонувала внести зміни і доповнення до Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” від 19 червня 1992 р., де було б передбачено передачу гуртожитків у комунальну власність, як і відомчого житлового фонду, реконструкцію цих гуртожитків під будинки для малосімейних з пріоритетним правом приватизації цього житла після реконструкції громадянами, які згідно з чинним законодавством не можуть бути виселені без надання їм іншого житла.

За дорученням Кабінету Міністрів України законопроект “Про внесення змін до деяких законів України з питань забезпечення захисту житлових прав громадян, які проживають у гуртожитках” був підготовлений та внесений на розгляд Верховної Ради України.

Водночас до Уповноваженого від мешканців гуртожитків стало надходити ще більше скарг на порушення їхніх житлових прав, необґрунтоване підвищення тарифів на комунальні послуги та незаконні виселення.

Так, у колективному зверненні до Уповноваженого мешканці гуртожитку ВАТ “Веркон” у м.Києві повідомили, що вони пропрацювали на підприємстві від 10 до 20 років, у багатьох були направлення на завод з правом позачергового отримання житла. “У листопаді 2002 р., – пишуть мешканці, – ми звернулися до голови правління ВАТ “Веркон” В.Дрозденка з проханням про передачу гуртожитку до комунальної власності міста з метою його реконструкції у житловий будинок. Але позитивної відповіді не отримали. Натомість з 1 січня 2003 р. була підвищена плата за комунальні послуги та ведеться реконструкція гуртожитку під готель і планується переведення його у нежитловий фонд. Очевидно, що житла від держави ми не отримаємо ніколи, а ненажерливі “прихватизатори” збираються відібрати у нас останнє – гуртожиток і зробити нас безпритульними”.

Понад рік триває тяганина з передачею сімейного гуртожитку у с.Щасливе Бориспільського району Київської області, у якому мешкає близько ста сімей, з балансу ВАТ “Племінний завод “Бортничі” у комунальну власність. Попри те, що питання про передачу гуртожитку погоджено з Мінагрополітики, Мінекономіки, є позитивні рішення сільради, Київського господарського суду, деякі посадові особи Фонду держмайна України чинять перепони. І такі факти бюрократичного ставлення до житлових прав мешканців гуртожитків непоодинокі.

Грубим порушенням права на житло є незаконне виселення мешканців гуртожитків. Так, до Уповноваженого звернулися мешканці гуртожитку Хмельницького молокозаводу зі скаргою щодо продажу їхнього гуртожитку за рішенням суду на аукціоні з причин стягнення боргів збанкрутілого підприємства. Звісно, новий власник намітив перепрофілювати приміщення на свій розсуд, а мешканцям (пенсіонерам, інвалідам, малозабезпеченим сім’ям з дітьми) поставив вимогу звільнити приміщення. В цій критичній ситуації виконала належним чином свої функції прокуратура м.Хмельницького, до якої Уповноваженим було надіслано скаргу. Конституційні права громадян на житло були захищені.

З приводу порушення житлових прав мешканців гуртожитків багато скарг надходить з Дніпропетровська, Донецька, Луганська, Одеси, Полтави, Рівного та інших міст.

Відомо, що організація і будівництво гуртожитків свого часу були зумовлені головним чином неможливістю забезпечити всіх потребуючих громадян окремими житловими приміщеннями. Тому ще постановою Ради Міністрів УРСР і Української республіканської ради професійних спілок від 30 вересня 1981 р. №496 “Про використання житлових будинків для малосімейних для тимчасового забезпечення житловими приміщеннями малих сімей” було визнано за доцільне їх використання, за необхідності, як сімейних гуртожитків. Але значна кількість цих житлових будинків, які мають статус гуртожитків, втратила свою специфіку як тимчасове житло. У більшості з них проживають родини, позбавлені як реальних можливостей для поліпшення житлових умов, так і права на постійне проживання і приватизацію жилої площі, яку вони займають.

Уповноважений з прав людини взяла цю болючу проблему під свій контроль та рішуче стала на захист прав малозабезпечених категорій населення. Зокрема, під час перебування в Автономній Республіці Крим Уповноваженим було спеціально вивчено це питання. В АРК після приватизації підприємств гуртожитки (близько 1 млн м² площі), що перебували на їх балансі, практично залишились безгосподарними. З метою вирішення цього питання Верховною Радою і Радою міністрів АРК було прийнято низку нормативно-правових актів щодо управління і передачі гуртожитків у комунальну власність місцевих рад. Було затверджено порядок зміни статусу гуртожитків на житлові будинки та порядок їх утримання. В результаті практичної реалізації заходів четверта частина гуртожитків вже переведена в житлові будинки, а для інших визначено нові форми їх утримання. Так, у м.Сімферополі створено і функціонує самостійне госпрозрахункове підприємство “Побутфон” з експлуатацією 45 тис. м² колишніх відомчих гуртожитків. Як свідчить практика, їх утримання здійснюється на необхідному рівні й за рахунок власних коштів. При цьому ефективно використовуються такі форми одержання додаткових заходів, як оренда нежилих приміщень і самостійна господарська діяльність.

Заслуговує на увагу ініціатива та практика передачі гуртожитків у комунальну власність, переведення їх у будинки для постійного проживання мешканців у містах Києві, Севастополі, Харкові, Львові. На жаль, ця робота проводиться повільно та без достатнього законодавчого врегулювання. Мають місце непоодинокі випадки, коли керівники підприємств, акціонерних товариств приймають незаконні рішення щодо перепрофілювання гуртожитків, передачу їх в оренду комерційним структурам або як заставу, укладають договори купівлі-продажу будівель, свідомо порушуючи при цьому права мешканців на житло.

Уповноважений впевнена, що з прийняттям Закону “Про внесення змін до деяких законів України з питань забезпечення житлових прав громадян, які проживають у гуртожитках” буде покладено край свавіллю окремих посадових осіб, що дасть можливість громадянам України реалізувати своє право на житло, а відтак на життєвий спокій та торжество справедливості.

Статті 46 і 48 Конституції України наголошують, що держава гарантує кожному рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, до якого входять і витрати на утримання житла. Аналогічні вимоги передбачені й у ст.25 Загальної декларації прав людини. Законом України “Про прожитковий мінімум” встановлений перелік товарів та послуг, в якому закладено, що рівень витрат на житлово-комунальні послуги не може перевищувати 12% . Проте на практиці це не відповідає законодавству. Проте в Україні за цей вид послуг, за повідомленням заступника голови Головного контрольно-ревізійного управління Н.Рубан, нараховується в середньому 97 грн на одного громадянина, що становить майже 30% прожиткового мінімуму і 19% середньомісячних витрат працівника, зайнятого у галузях економіки. Крім того, слід зазначити, що 80% пенсіонерів отримують дохід, нижчий від прожиткового мінімуму.

Водночас ціни і тарифи на послуги за 2003 р. зросли на 5,4% ; плата за електроенергію, газ та тепло – на 6,8; за холодну та гарячу воду, відповідно – на 18,3 та 8,2; за центральне опалення – на 11,4% . Слід зазначити, що у 2002 р. тарифи на ці послуги зростали більш повільними темпами.

Прийнятий 20 лютого 2003 р. Закон України “Про реструктуризацію заборгованості по квартирній платі, платі за житлово-комунальні послуги, спожитий газ та електроенергію” дав змогу багатьом громадянам розв’язати проблему погашення боргів. Але в цілому заборгованість за житлово-комунальні послуги не зменшується і становила на початок 2004 р. 7,4 млрд грн. Проведене анкетування населення у деяких областях України (Запорізька, Дніпропетровська) щодо причин заборгованості за житлово-комунальні послуги засвідчило, що майже 70% респондентів вважають її причиною тяжкий фінансовий стан сімей, високу вартість послуг та низьку їх якість.

Уповноважений зазначає, що у 2002–2003 рр. мали місце факти відключення будинків (квартир), у тому числі малозабезпечених та багатодітних сімей, від газота електропостачання. Місцеві органи виконавчої влади та підприємства, що надають ці послуги, нехтуючи моральними принципами, безжально залишають людей похилого віку, хворих, сім’ї з дітьми, які не спроможні заплатити за житлово-комунальні послуги (а це трапляється в багатьох випадках з причини затримки заробітної плати), на холод і голод, позбавляючи їх тепла і світла.

При цьому підприємства, які надають послуги, посилаються на постанову Кабінету Міністрів України від 6 червня 1997 р. №538 (із змінами, внесеними згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 13 липня 1998 р. №1080, від 8 жовтня 1998 р. №1606, від 17 січня 2001 р. №59) “Про вдосконалення системи розрахунків за споживання природного газу”, якою передбачено здійснювати постачання природного газу, теплової та електричної енергії споживачам виключно у межах оплачених обсягів відповідно до укладених договорів, а також передбачено припиняти їх відпуск споживачам, які не вносять поточної оплати. Це положення застосовується як до промислових споживачів, так і до населення.

Водночас п. 2 Постанови Верховної Ради України “Про оплату житлово-комунальних послуг” від 18 березня 1999 р. Кабінету Міністрів України місцевим органам державної виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, підприємствам і організаціям незалежно від форм власності заборонено відключати жилі приміщення від енерго-, тепло-, водо- і газопостачання та відселяти із житла громадян у разі невнесення ними плати за житлово-комунальні послуги у зв’язку з невиплатою заробітної плати або пенсії і непризначенням субсидії. Однак звернення громадян свідчать про те, що відключення жилих приміщень від енерго-, тепло- і газопостачання відбувається без урахування об’єктивних факторів та без попередження про відключення.

Враховуючи численні звернення громадян, Уповноважений вважає, що внаслідок недосконалості нормативно-правової бази виникла ситуація, за якої саме в сфері оплати житлово-комунальних послуг відбувається багато зловживань та прийняття незаконних рішень, що призводить до моральних та матеріальних збитків малозабезпечених категорій громадян.

Показово, що і з цих питань найчастіше звертаються до Уповноваженого багатодітні сім’ї. Так, до Уповноваженого звернулася мешканка с.Дернів Львівської області К. Засінчук. Вона пише:

“Я, багатодітна мати, виховала семеро дітей. Нині в мене така біда: відключили будинок від газопостачання внаслідок заборгованості у сумі 1200 грн. Чим же я повинна погасити цю заборгованість, якщо мені не вистачає навіть на хліб? Чому я повинна на схилі віку замерзати в холодній хаті? Будь ласка, допоможіть мені” .

Після звернення Уповноваженого до Львівської обласної державної адміністрації було повідомлено, що для відновлення газопостачання житлового будинку заявниці рекомендовано укласти угоду про погашення заборгованості за спожитий природний газ із визначеним терміном її погашення та, за розпорядженням голови облдержадміністрації, з позабюджетного фонду обласної ради виділено 100 гривень для часткового погашення боргу за використаний газ.

З питання опалення будинку до Уповноваженого звернулася мешканка з м.Слов’янська Донецької області Л. Собчук:

“... Мій чоловік, М.І. Собчук, працює на Слов’янському керамічному комбінаті з 1974 р. У 1995–1998 рр. комбінат запропонував таку послугу: за користування природним газом адміністрація розраховується сама. Ми були спокійні, бо кожного місяця з заробітної плати утримували по 100 грн. 16 лютого, коли нас не було вдома, без попередження та пояснень газ був відключений. Причиною цього стало неперерахування коштів, які утримувались адміністрацією підприємства із заробітної плати, на рахунок служби міського газового господарства... Після оплати боргів за спожитий газ для його підключення необхідно заплатити 250 грн., для установки газового лічильника – 380 грн. Але ж нашої вини у тому, що підприємство не перераховувало кошти на рахунок служби міського газового господарства, немає.”

Після звернення Уповноваженого, за повідомленням Донецької обласної державної адміністрації, заборгованість за споживання природного газу погашена ВАТ “СКК” за рахунок заробітної плати М.Собчука на підставі його заяви. Громадянинові було запропоновано укласти із Слов’янським управлінням по газопостачанню та газифікації договір на установку газового лічильника в кредит, після чого абонент буде підключений до системи газопостачання.

Можна навести й інші приклади. Так, у своїй скарзі до Уповноваженого учасник Великої Вітчизняної війни К.Старикова з м.Рубіжного Луганської області повідомляє, що її борг тільки за оплату природного газу становить 1585 грн. Погасити його вона не має можливості, оскільки її пенсія не перевищує 160 грн на місяць. У громадянки Н.Михайлової з м.Києва заборгованість за житлово-комунальні послуги становить 7147 грн, а пенсія – 156 грн на місяць. І таких звернень надходить дуже багато, майже з усіх регіонів України.

Уповноважений вважає, що наведені приклади свідчать про перевищення Кабінетом Міністрів України своїх повноважень щодо припинення газопостачання у разі заборгованості за спожитий газ. При цьому не виконується прийнята Верховною Радою України постанова про заборону відключення жилих приміщень громадян від енерго-, тепло-, водо-і газопостачання у разі невнесення ними плати за житлово-комунальні послуги у зв’язку з невиплатою заробітної плати або пенсії і непризначенням субсидії. Це вимагає вжиття належних заходів з боку уряду України з метою дотримання положень цієї постанови місцевими органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, підприємствами та організаціями.

Для усунення порушень прав громадян, які призводять до значних матеріальних та моральних збитків, Уповноважений вважає за необхідне призупинити дію постанови Кабінету Міністрів України від 6 червня 1997 р. №538 (із змінами, внесеними відповідно до постанов Кабінету Міністрів України: №1080 від 13 липня 1998 р., №1606 від 8 жовтня 1998 р., №59 від 17 січня 2001 р.) “Про вдосконалення системи розрахунків за споживання природного газу” в частині, що дозволяє порушувати права громадян і припиняти відпуск природного газу без з’ясування обставин його несплати.

Аналогічна ситуація і з відключенням електропостачання. Так, у ветерана праці Н.Савченко, яка мешкає у м.Лохвиці Полтавської області, було відключене електропостачання за заборгованість на суму 4 грн. 30 коп.

“Погасивши цей борг, – пише у своєму зверненні Савченко Н.П., – я не можу добитися від місцевої влади підключення до електропостачання, оскільки з мене вимагають заплатити за підключення 65 грн., а моя пенсія становить лише 60 грн.” Таку ж скаргу надіслала пенсіонерка з м.Керчі Л.Заболотна, в квартирі якої було відключене електропостачання за борг, що становив 39 грн. При цьому борг виник у той же час, коли вона перебувала у лікарні.

Багато нарікань надходить про необґрунтоване встановлення завищених норм споживання газу, води та тепла, низьку якість та незаконне позбавлення комунальних послуг. Зі скаргою на порушення прав споживача до Уповноваженого звернулася мешканка м.Калуша Івано-Франківської області І.Семанишин. В своєму зверненні вона повідомила, що нарахування на тепло та гарячу воду не відповідає вихідним показникам теплоносія, але керівництво ДМП “Калуштеплокомуненерго”, до якого вона зверталася, її прохання не стало розглядати. В результаті перевірки Уповноваженого було встановлено, що з даного питання порушені права не тільки заявниці, а й інших мешканців м.Калуша.

Мешканці кооперативного будинку по вул.Фонтанній, 85 у м.Маріуполі, повідомили, що в квартирах на 7, 8, 9 поверхах їхнього будинку немає холодної та гарячої води. Місцева влада на їхні звернення не реагує. “Ми хочемо мати нормальні умови для проживання та сплачувати не “за повітря, а за воду”, – вимагають мешканці.

Непоодинокими є випадки порушення прав громадян при стягненні боргів за житлово-комунальні послуги. З Оболонського району м.Києва надійшло декілька скарг від мешканців щодо вимог стягнення не тільки боргів за комунальні послуги, а й гонорару ТОВ “Український центр нерухомої власності”, з яким КП Управління житлового господарства району уклало договір-доручення про стягнення боргу. При цьому іноді гонорар перевищує суму боргу та становить більше 3 тис. грн. Посередник ТОВ “Український центр нерухомої власності”, вбачаючи такий привабливий прибуток, масово надіслав боржникам листи (загалом це пенсіонери та малозабезпечені громадяни), якими встановив вимоги погасити борги у десятиденний термін, а якщо це не буде виконано, то через суд буде накладено арешт на майно боржника або виселено його без надання іншого житла. Отримавши такі попередження, ветерани праці, інваліди, багатодітні сім’ї звернулися за захистом своїх прав до Уповноваженого. За цими зверненнями були відкриті провадження та надіслані до прокуратури м.Києва для вжиття необхідних заходів реагування.

Проте проблема не тільки у відсутності коштів на оплату за житлово-комунальні послуги у багатьох малозабезпечених громадян. У переважної більшості населених пунктів України тарифи на послуги для населення зовсім не відповідають їх реальній вартості та якості.

У системі соціального захисту населення вагоме місце займає реалізація Програми житлових субсидій, яка впроваджується в Україні, починаючи з 1994 р. Програма житлових субсидій у рамках реалізації заходів щодо запобігання поширенню малозабезпеченості протягом останніх років забезпечує реальну підтримку купівельної спроможності майже 20% сімей. Перевага такого механізму соціального захисту полягає в тому, що він забезпечує захист та підтримку саме тих категорій населення, які цього потребують.

З метою створення оптимальної системи соціального захисту до складу управлінь праці та соціального захисту в 2000 р. були приєднані відділи субсидій, що забезпечило комплексний характер обслуговування населення.

Якщо на 1 січня 2000 р. кількість сімей, які отримували субсидії на оплату житлово-комунальних послуг, становила 3,14 млн (19,2% їх загальної кількості), то на 1 січня 2001 р. – 3,10 млн (19,1% ), а на 1 січня 2002 р. – 2,7 млн (16,7% ). Сума нарахованих субсидій на оплату житлово-комунальних послуг становила відповідно у 1999 р. – 1 млрд 247 млн, у 2000 р. – 1 млрд 536 млн грн, у 2001 р. – 1 млрд 296 млн грн.

Станом на 1 січня 2003 р. житлові субсидії отримували близько 2,3 млн сімей (14,2% сімей в Україні), а на 1 січня 2004 р. – близько 2,1сімей (11,8% сімейвУкраїні). Загальна сума нарахованих субсидій на житлово-комунальні послуги становила відповідно 930,6 млн грн та 772,2 млн грн.

Серед регіонів найбільша частка сімей, які отримували субсидії, у Сумській, Кіровоградській, Тернопільській, Чернігівській, Харківській, Хмельницькій, Черкаській, Житомирській, Львівській, Полтавській, Київській та Волинській областях (13,4–10,1% ), а найменша – у м.Севастополі, Автономній Республіці Крим, Одеській, Херсонській та Луганській областях (4,1–6,0% ).

Таким чином, помітною є негативна тенденція до зменшення кількості сімей, яким призначається субсидія та скорочення суми нарахованих субсидій.

Основною проблемою Програми житлових субсидій залишається її фінансування. Заборгованість місцевих бюджетів за призначені житлові субсидії станом на 1 січня 2001 р. становила 596,3 млн грн, на 1 січня 2002 р. – 328,9 млн грн, на 1 січня 2003 р. – 158, 2 млн грн.

З початку 2002 р. було запроваджено надання субсидії готівкою для придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива. За оперативними даними, на 1 січня 2003 р. таку субсидію призначено 625,1 тис. сімей на загальну суму 160,7 млн грн; на 1 січня 2004 р. субсидію готівкою призначено 740, 4 тис. сімей. Загальна заборгованість із виплати населенню субсидії на придбання палива та скрапленого газу готівкою на 1 січня 2004 р. становила 46,5 млн грн. Середня сума призначеної субсидії на одну сім’ю у грудні 2003 р. становила 56 грн., а за скраплений газ та тверде паливо – 251 грн.

Аналіз звернень, які надходять до Уповноваженого з приводу порядку призначення населенню субсидій за житлово-комунальні послуги, свідчить про необхідність її удосконалення, оскільки в багатьох випадках встановлений порядок не допомагає малозабезпеченим категоріям населення, а навпаки, загострює ситуацію з виплатою поточних платежів та погашенням існуючої заборгованості.

Непоодинокими стали випадки, коли підприємства–надавачі комунальних послуг звертаються з позовами до суду про стягнення заборгованих за житлово-комунальні послуги коштів, і за рішенням суду з пенсіонерів, інших малозабезпечених категорій населення утримується частина їх мізерних доходів.

До Уповноваженого звернулася мешканка Харківської області П.Казачкова:

“Я проработала на одном предприятии 40 лет и заработала пенсию 38 грн. Еле-еле сводила концы с концами, чтобы не умереть с голода, и поэтому у меня образовалась очень большая задолженность по коммунальным платежам. Сейчас я получаю пенсию 140 грн, и оплачиваю квартплату и коммунальные услуги. Я неоднократно обращалась в отдел субсидий, чтобы оформить субсидию, но мне отказывали из-за существующей задолженности. И вот выяснилось, что с июля 2002 года мне не доплачивают 28 грн. пенсии, которые взыскиваются по решению суда. Меня никто в суд не вызывал, ни с чем меня не знакомили, и нигде я не расписывалась. Сейчас я живу с сыном 1944 года рождения, который прописан со мной. Два года назад он уволился с предприятия, так как задолженность по заработной плате составляла 11 месяцев, что привело к распаду семьи, на работу он нигде не может устроиться из-за возраста, а в отделе субсидий заявляют, что нужна справка из центра занятости, что сын не работает, и опять замкнутый круг. Очень прошу Вас помочь выйти из этого замкнутого круга”.

Після звернення до Харківської обласної державної адміністрації питання про призначення заявниці субсидії на житлово-комунальні послуги було вирішене позитивно, попри зазначені вище обставини.

На підставі здійсненого моніторингу звернень громадян, проведення перевірок дотримання конституційних прав органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, керівниками підприємств, установ, організацій в окремих регіонах України Уповноважений вважає факти масового відключення помешкань від газопостачання, ненадання інших комунальних послуг в умовах неспроможності держави забезпечити належний рівень доходів громадян, затримки з виплатами заробітної плати та інших соціальних виплат, передбачених чинним законодавством України, грубим порушенням конституційних прав громадян, зокрема, ст.42 Конституції України щодо захисту державою прав споживачів та ст.28 щодо права громадян на повагу до гідності.

Підтримуючи необхідність вжиття урядом України заходів щодо запобігання надзвичайним ситуаціям у енергозабезпеченні галузей національної економіки та населення, упорядкування розрахунків за спожиті природний газ, теплову та електричну енергію, Уповноважений не може погодитися з тим, що в умовах скрутного матеріального становища окремих категорій громадян застосовуються такі заходи, як відключення населення від електро-, тепло-і газопостачання (особливо в осінньо-зимовий період).

Уповноважений вважає, що держава має виконувати свої зобов’язання з виплати населенню призначених субсидій, оскільки існування проблеми заборгованості з цих виплат погіршує і без того скрутне матеріальне становище тих категорій громадян, які мають право на цей вид соціальних виплат.

Для забезпечення конституційних прав громадян, гарантії стандартності і рівнодоступності житлово-комунальних послуг було б доцільним перейти до єдиної державної політики формування рекомендованих цін і тарифів на житлово-комунальні послуги, що стосується місцевих органів влади (місцевих держадміністрацій та органів місцевого самоврядування), та надати їм право їх встановлення лише на наднормативні та додаткові види житлово-комунальних послуг.

Багато нарікань надходить від громадян на незадовільну роботу комунальних служб, аварійний стан житлово-комунального господарства. За офіційними даними, збитки підприємств ЖКГ у 2002 р. перевищили 500 млн грн, що в 1,3 раза більше, ніж у 2001 р. Сьогодні в житловому фонді третина будівель потребує капітального або поточного ремонту. В аварійних та старих будинках проживає понад 202 тис. осіб. Потребують невідкладного ремонту 10 тис. ліфтів, майже третина мереж тепловодопостачання та інші об’єкти комунального господарства. Назріла гостра проблема реформування житлово-комунального господарства з залученням бюджетних коштів, коштів юридичних та фізичних осіб, науково-виробничого потенціалу країни.

Аналізуючи стан дотримання та захисту конституційного права громадян на житло, Уповноважений також дійшла висновку, що житлові правовідносини в нових соціально-економічних умовах незалежної України потребують невідкладного законодавчого врегулювання. У багатьох випадках порушення права громадян на житло спричиняють неузгодженості ринкових механізмів і чинної системи державних гарантій житлових прав громадян. За підрахунками фахівців, для нормативно-правового забезпечення Програми реформування та розвитку житлово-комунального господарства, розробленої Кабінетом Міністрів України на 2004–2010 рр., необхідно підготувати та прийняти близько 170 нормативно-правових актів, у тому числі 28 законів, насамперед новий Житловий кодекс України.

На розгляді у Верховній Раді України знаходиться проект нового ЖКУ. Це дуже важливий законодавчий акт. На жаль, до його розробки не була залучена громадськість. Аналіз проекту свідчить про невідповідність задекларованих у ньому цілей та очікувань від його втілення соціальним наслідкам.

Так, у п.2 пояснювальної записки “Цілі і завдання прийняття акта” зазначено: “Проект нової редакції Житлового кодексу України розроблено з метою створення правового поля, завдяки якому всі громадяни України зможуть реалізувати своє конституційне право на житло, передбачене ст.47 Конституції України, а також для врегулювання питання ефективного утримання та збереження наявного житлового фонду”. Стаття ж 16 проекту “Реалізація прав громадян на житло” декларує: “Громадяни мають право відповідно до своїх потреб і можливостей побудувати, придбати у власність або отримати у житловий найм житло у порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими актами законодавства”. При цьому в останньому рядку пояснювальної записки говориться, що з прийняттям Житлового кодексу України буде “...знижено соціальну напруженість у суспільстві”.

У проекті визначено поняття соціального житла та проголошено, що воно надається громадянам, які потребують соціального захисту з боку держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Більше того, як вбачається із ч.2 ст.9, ст.29–31 проекту, це житло нічим не відрізняється від житла загального призначення.

Одне з найголовніших питань – оплата соціального житла. У чинних законодавчих актах для багатьох категорій громадян встановлені відповідні пільги. Проте у ст.32 проекту визначено, що розмір плати за житло у фонді соціального призначення встановлюється відповідно до ст.70 цього кодексу, тобто оплата соціального житла така ж, як і житла загального призначення.

У проекті не врегульовані й такі важливі положення, як захист прав приватних власників квартир чи будинків у разі їх реконструкції або знесення; коло правовідносин, яке пов’язане з реалізацією прав членів житлово-будівельних кооперативів. Проект не вирішує такого важливого питання, як права осіб, які нині перебувають на “черзі” на поліпшення їхніх житлових умов, у тому числі мешканців гуртожитків.

Є ряд і інших недоліків. Наприклад, у проекті не визначено механізму забезпечення соціальним житлом багатодітних сімей, безпритульних, громадян, дохід яких нижчий вартості житла. Не можна погодитися з тим положенням, що за відсутності громадян з поважних причин (ув’язнення, перебування дитини в дитячому будинку тощо) їхню квартиру можна передавати будь-кому, коли ця квартира комунальна, та іншими неузгодженостями, як і з передбаченим у проекті виселенням громадян із займаного житла за несплату комунальних послуг без надання іншого житла.

Відтак уся конкретика проекту різко контрастує із зазначеними деклараціями та Концепцією державної житлової політики, яка, зокрема, визначає:

• створення умов, за яких кожний громадянин вільно, на вибір, відповідно до своїх потреб і можливостей зміг би спорудити житло, придбати його у власність, взяти в оренду;

• забезпечення житлом за рахунок держави в межах встановленої норми соціально незахищених громадян, які потребують поліпшення житлових умов, зокрема, малозабезпечених, інвалідів, ветеранів війни, військовослужбовців, осіб, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, та деяких інших категорій громадян, які визначаються Житловим кодексом України та іншими актами законодавства;

• надання житла з державного житлового фонду або субсидій, пільгових кредитів для придбання чи спорудження житла сім’ям, які тривалий час перебувають на квартирному обліку, з урахуванням строку перебування їх на черзі та матеріального стану. Сприяння молодим сім’ям у спорудженні або придбанні житла;

• стимулювання державою будівництва, реконструкції та утримання житла через систему економічних і фінансових важелів;

• ліквідація старого й аварійного державного житлового фонду, розширення реконструкції і модернізації житлового фонду старої забудови, розселення квартир, в яких мешкають двоє і більше наймачів та інші.

У процесі підготовки до другого читання всі ці недоліки треба усунути.

На думку Уповноваженого з прав людини, Житловий кодекс України покликаний створити вичерпну правову основу для врегулювання всіх правовідносин, що виникають у сфері отримання, користування, володіння і утримання житла. Він має надати чіткі визначення понять цих правовідносин, конкретно сформулювати права і обов’язки сторін, встановити відповідальність державних органів та органів місцевого самоврядування за реалізацію житлової політики держави.

На початок сторінки    ^^