Головне меню   

4.1. ДОТРИМАННЯ ПРАВ ГРОМАДЯН НА ВІЛЬНЕ ВОЛЕВИЯВЛЕННЯ

Права, які прийнято вважати політичними, були сформульовані ще за доби буржуазно-демократичних революцій у XVII–XVIII ст. Вони закріплені в багатьох міжнародно-правових актах, зокрема в Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 р., Європейській конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р. та протоколах до неї.

У Конституції України проголошені політичні права громадян, що відповідають сучасним міжнародним стандартам. Проте здійснення цих прав та сукупність гарантій, що дають змогу їх реалізовувати, залежить не тільки від існуючих приписів норм права, а й від багатьох суб’єктивних факторів: особливостей функціонування владних структур, правової свідомості громадян, їхньої ментальності, традицій, вірувань, звичаїв. Також гарантії, які містить Основний Закон держави щодо забезпечення політичних прав громадян, мають відповідати реальним соціально-політичним умовам країни. Ці фактори роблять процес забезпечення конституційних політичних прав дуже складним.

У попередніх щорічних доповідях Уповноважений з прав людини приділила значну увагу моніторингу стану дотримання політичних прав громадян, зокрема виборчого права, права на свободу слова, думки, світогляду та віросповідання, на інформацію тощо. Враховуючи важливість дотримання політичних прав у демократичній державі, аналіз стану забезпечення політичних прав громадян продовжено і в цій Доповіді.

Одним із найважливіших політичних прав громадян України, гарантованих їм чинною Конституцією, є право на вільне волевиявлення, яке здійснюється через вибори, референдуми та інші форми безпосередньої демократії. Відповідно до ст.71 Основного Закону України вибори до органів державної влади та місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Це відповідає вимогам сучасної демократії і дає змогу забезпечити необхідні умови вільних виборів для кожного громадянина відповідно до ст.3 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р.

Проведення чесних, відкритих та прозорих виборів є невід’ємною ознакою цивілізованої, демократичної держави. Від усвідомлення цієї очевидної істини залежать сьогодення і майбутнє кожної людини і країни в цілому.

Уповноважений не належить до жодної з політичних партій, діє виключно у відповідності з Конституцією і законодавством України, згідно з міжнародними договорами та в інтересах громадян нашої держави. Уповноважений є незалежною і незаангажованою конституційною інституцією. Крім цього, Уповноважений керується відповідно до присяги законами України, справедливістю та власною совістю. Це дає підстави Уповноваженому здійснювати моніторинг дотримання конституційних виборчих прав громадян об’єктивно і неупереджено. При цьому Уповноважений не втручається в політичну боротьбу на боці кандидатів від тих чи інших політичних сил.

31 березня 2002 р. відбулися чергові вибори до Верховної Ради України – треті вибори до вищого органу законодавчої влади за часів незалежності нашої держави. Водночас вони стали другими, які проводилися за змішаною системою, тобто коли одна половина народних депутатів України обиралася в мажоритарних округах, а друга – за партійними списками. Одночасно відбулися вибори до органів місцевого самоврядування та Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Слід зазначити, що на парламентських виборах 2002 р. порівняно з попередніми дещо зменшилася активність виборців. Якщо у 1998 р. до списків було включено 37 540 092 виборці й узяли участь у голосуванні 26 571 273 (70,78%), то у 2002 р. до списків виборців було включено 37 403 661 виборця, з яких взяли участь у голосуванні 25 909 407 (69,26%). Таким чином, кількість виборців, які взяли участь у голосуванні, зменшилася на 1,52% (табл. 4.1.1).

На виборах 2002 р. Центральною виборчою комісією було зареєстровано 3504 кандидати у народні депутати України у 225 одномандатних виборчих округах. У багатомандатному окрузі ЦВК було зареєстровано 3746 кандидатів у народні депутати України, включених до виборчих списків 33 політичних партій та виборчих блоків партій. За результатами голосування право на участь у розподілі депутатських мандатів набували тільки шість політичних партій та виборчих блоків партій, що отримали чотири і більше відсотків голосів виборців, які взяли участь у голосуванні. Серед цих партій та блоків і було поділено 225 депутатських мандатів.

Проте 4 684 078 (17,96%) громадян, що взяли участь у голосуванні, фактично не отримали представництва в парламенті, тому що партії чи виборчі блоки партій, за які вони проголосували, не подолали прохідного (4%) бар’єру (табл. 4.1.2).

Таблиця 4.1.1. Інформація щодо виборців, які брали участь у виборах народних депутатів України 29 березня 1998 р. та 31 березня 2002 р. (у багатомандатному окрузі)

Вибори 2002 р. були неоднозначними з погляду просування до світових стандартів, яким мають відповідати демократичні вибори.

Як позитив треба відзначити, що зміни у виборчому законодавстві дали змогу краще забезпечити конституційні виборчі права громадян порівняно з виборами 1998 р. У ряді регіонів вжито дійових заходів щодо роз’яснення виборчого законодавства. В багатьох засобах масової інформації виступили представники влади, зокрема органів прокуратури, з коментарями до виборчого законодавства. За ініціативи деяких місцевих телеканалів напередодні виборів були створені передачі з роз’ясненням конституційних виборчих прав громадян.

Певним кроком у забезпеченні рівних умов доступу до ЗМІ стало проведення дебатів на кількох українських теле-і радіоканалах. Активну роль у виборчому процесі відіграли інститути громадянського суспільства, які поступово формуються в Україні. Став прозорішим і процес підрахування результатів виборів та їх оприлюднення.

Проте, як і під час президентських виборів 1999 р., мали місце факти масового застосування адміністративного ресурсу, незабезпечення рівного доступу до ЗМІ, інші брутальні порушення чинного законодавства.

Всі ці порушення виборчого законодавства стали об’єктом пильного аналізу під час моніторингу дотримання конституційних виборчих прав громадян. Уповноваженим та працівниками Секретаріату були здійснені виїзди у регіони з метою реалізації контрольних функцій та вивчення стану забезпечення виборчих прав конкретних громадян. Зокрема, виїзди відбулися до Херсонської, Львівської, Луганської, Харківської, Запорізької, Закарпатської, Житомирської областей та Автономної Республіки Крим.

Таблиця 4.1.2. Результати голосування за політичні партії та блоки на виборах народних депутатів України 31 березня 2004 р.

З метою сприяння проведенню чесних і прозорих виборів та забезпеченню права громадян на вільне волевиявлення Уповноважений з прав людини активно співпрацювала з вітчизняними неурядовими громадськими організаціями та міжнародними структурами.

Зокрема, Уповноважений вперше провела моніторинг дотримання конституційних виборчих прав громадян у всіх регіонах країни спільно з неурядовими громадськими організаціями: Комітетом виборців України та Фондом регіональних ініціатив. За його проміжними результатами 21 березня 2002 р. в інформаційному агентстві Інтерфакс Уповноваженим разом з керівниками цих громадських організацій І.Поповим та С.Рудиком було проведено прес-конференцію для вітчизняних та іноземних ЗМІ.

Під час передвиборної кампанії Уповноважений мала зустрічі з Головою місії спостерігачів ОБСЄ за виборами до Верховної Ради України Послом Майклом Вайгантом та делегацією Парламентської Асамблеї ОБСЄ на чолі з віце-президентом Брюсом Джорджем. Під час зустрічей сторони торкалися широкого спектру питань, пов'язаних з ходом парламентської виборчої кампанії в Україні, зокрема, проблеми забезпечення конституційних виборчих прав громадян.

Так, у бесіді з Майклом Вайгантом увага акцентувалася на проблемі забезпечення рівного доступу кандидатів до засобів масової інформації, а також використанні адміністративного ресурсу під час передвиборної агітації. Йшлося й про факти ненадання блокам і партіям приміщень для зустрічей з виборцями, прояви насильства стосовно журналістів, редакторів незалежних та опозиційних видань. Було досягнуто домовленості про подальшу співпрацю у здійсненні моніторингу виборчої кампанії в Україні та спільної участі у спостереженні за ходом голосування на закритих виборчих дільницях в установах пенітенціарної системи у день виборів 31 березня 2002 р.

Під час виборів до Уповноваженого постійно надходили звернення від їх учасників. Поряд зі скаргами на порушення прав учасників виборів народних депутатів України багато скарг надходило до Уповноваженого й від учасників виборчої кампанії до місцевих рад, яка також відбувалася у цей час. Розгляд звернень щодо порушення права на вільні вибори здійснювався Уповноваженим в оперативному режимі.

Десятки скарг надійшли до Уповноваженого від громадян України, висунутих кандидатами у народні депутати України (м.Донецьк), депутатами місцевих рад (Київської міської ради, Хмельницької обласної ради), міськими (м.Донецьк, м.Одеса), селищними та сільськими головами щодо позбавлення права балотуватися за незначні помилки при складенні декларацій, збиранні підписів тощо.

Так, до Уповноваженого звернувся Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим Леонід Грач за захистом своїх прав. 25 лютого 2002 р. центральний місцевий суд Сімферополя скасував рішення окружної виборчої комісії про реєстрацію Л.Грача кандидатом у депутати Верховної Ради автономії. 26 лютого голова Центрального місцевого суду відхилив апеляцію, що була подана Л.Грачем на це судове рішення. Верховний Суд, до якого Л.Грач звернувся з черговою скаргою, повернув скаргу до суду першої інстанції. Проте Центральний місцевий суд не задовольнив цієї скарги.

За наслідками детального розгляду матеріалів звернення Л.Грача Уповноваженим було встановлено, що при винесенні ухвали судом про відмову в оскарженні судового рішення було застосовано норму ст.243⁵ ЦПК України, яка суперечить Конституції України. У частині третій ст.8 Конституції України зазначено, що норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Відповідно до частини другої ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень органів державної влади, до яких згідно зі ст.6 Конституції України належить і судова влада. Проте внаслідок застосування судом суперечливих щодо Конституції України норм ЦПК України громадянина було позбавлено права на оскарження судового рішення, що суперечить не лише положенням ст.8 та частини другої ст.55 Конституції України, а й частині другій ст.22 та ст.64 Конституції України, згідно з якими конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути обмежені чи скасовані, зокрема, й право на оскарження в суді рішень органів державної влади.

Відповідно до частини другої ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Тому пунктами 2, 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. №9 “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” було зазначено, що “Конституція України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Суд безпосередньо застосовує Конституцію у разі, коли закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй. ст.55 Конституції кожній людині гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, а тому суд не повинен відмовляти особі в прийнятті чи розгляді скарги з підстав, передбачених законом, який це право обмежує.”

Оскільки Верховний Суд України відповідно до частини другої ст.125 Конституції України є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції, саме він уповноважений вирішити питання щодо відновлення конституційних гарантій забезпечення прав громадянина. Крім цього, чинний Цивільний процесуальний кодекс України взагалі ніяким чином не регламентує порядку розгляду заяв і скарг, пов'язаних з виборами до Верховної Ради Автономної Республіки Крим як органу, який має конституційний статус представницького органу автономії. Попри те, що все це має важливе значення для всебічного та об'єктивного розгляду справи, суд не звернув на це уваги. Враховуючи наведене, відповідно до п.3 ст.3, ч.3 ст.15, ст.22 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” Уповноважений внесла подання до Верховного Суду України щодо поновлення порушеного конституційного права на судовий захист громадянина України, мешканця Автономної Республіки Крим Л.Грача згідно з нормами Конституції України як акта прямої дії.

20 березня 2002 р. Апеляційний суд Автономної Республіки Крим погодився розглянути скаргу Л. Грача. Проте, розглянувши її, залишив у силі попереднє рішення місцевого суду. Тому Л.Грач подав касаційну скаргу до Верховного Суду України. І тільки 19 квітня 2002 р., врахувавши наведені у поданні Уповноваженого аргументи, Верховний Суд України задовольнив касаційну скаргу Л. Грача щодо зняття його з реєстрації кандидатом у депутати Верховної Ради АРК.

Виборча кампанія 2002 р. знову змусила Уповноваженого звернути увагу на таку застарілу проблему, як прописка. Попри рішення Конституційного Суду про визнання таким, що не відповідає Конституції України положення підпункту 1 п. 4 Положення про паспортну службу органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України щодо прописки (виписки) від 14 листопада 2001 р. (Справа №1-31/2001), в Україні інститут прописки де-факто не був скасований. Це призвело до порушення прав мільйонів наших громадян. До Уповноваженого надійшов цілий ряд звернень щодо неможливості реалізувати своє конституційне право обирати та бути обраним через прописку не за місцем проживання чи її відсутність.

Іноді вимоги щодо прописки призводили до абсурдних ситуацій. Так, до Уповноваженого звернулась громадянка С.Богданова, яку було висунуто кандидатом у народні депутати України від Соціалістичної партії України. Окружною виборчою комісією виборчого округу №42 (м.Донецьк) вона була позбавлена права балотуватися з тієї причини, що під час її реєстрації як кандидата в народні депутати в документах було вказано послідовно дві різні адреси, за якими вона була прописана в м.Донецьку. Річ у тому, що під час підготовки та подачі виборчих документів вона переїхала до іншого приміщення, тому цілком об’єктивно в документах була зазначена спочатку одна, а потім – друга адреси. Проте Апеляційний суд Донецької області виніс рішення про відмову скасувати цю незаконну постанову окружної комісії. Більше того, було зазначено, що рішення суду оскарженню не підлягає.

З цієї ж причини було скасовано реєстрацію громадянки К.Власюк, висунуту кандидатом у депутати до Святошинської районної ради у м.Києві по виборчому округу №40 від партії СДПУ(о). Ось що вона написала у своєму зверненні до Уповноваженого: “Скасування рішення про реєстрацію виборча комісія пояснила тим, що я не змогла довести своє проживання у Святошинському районі. У ЖЕКу №1108 Святошинського р-ну м.Києва відмовились надати мені довідку, що я проживаю в даному районі, оскільки, мовляв, я тут не прописана. Справа в тому, що я студентка Київського міжнародного університету (Святошинський р-н). Моя прописка у гуртожитку закінчилась і я прописалась у батьків (м.Стрий, Львівська обл.). Конституційний Суд України, як мені відомо, визнав інститут прописки неконституційним. Крім того, Закон України “Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” не зазначає, що особа, котра висувається політичною партією, повинна проживати чи працювати у районі, де вона балотується. Але, на жаль, ці аргументи нікого не переконали”.

Ще у Першій щорічній доповіді Уповноважений вже торкалась питання прописки. Зокрема, йшлося про те, що “є необхідність у подальшому вдосконаленні системи паспортної реєстрації, узгодженні її з відповідними міжнародними стандартами щодо свободи пересування. За даними Уповноваженого, надмірно ускладнений порядок вилучення виборців із списків за місцем їх проживання і внесення до списків за місцем їх фактичного перебування призвів до порушення виборчих прав майже 1 мільйона громадян”.

Проте аналогічна картина, на жаль, спостерігалась і під час виборів 2002 р.

Це, до речі, підтвердило, що актуальним залишається висновок, зроблений ще в Першій щорічній доповіді Уповноваженого, про необхідність запровадження Єдиного державного реєстру виборців України.

Вибори 2002 р. виявили неврегульованість питання щодо участі у виборчому процесі осіб, зареєстрованих кандидатами в народні депутати України, які перебувають під арештом під час досудового слідства і судового розгляду. Де-юре вони мають виборчі права, де-факто – відсутній механізм реалізації цього права. Зокрема, це проявилося щодо учасників подій 9 березня 2001 р., яких було висунуто кандидатами в депутати.

Водночас до Уповноваженого з прав людини надійшли звернення громадян, які обурювалися, що чинне законодавство дозволяє балотуватися депутатами місцевих рад та сільськими, селищними, міськими головами особам, які відбувають покарання за кримінальні злочини без позбавлення волі.

Так, колишній директор шахти ім.Баракова ДХК “Краснодонвугілля” В.Докучаєв під час виборів 2002 р. балотувався кандидатом у депутати міської ради м.Краснодона по округу №21, хоча за рік до цього суд визнав його винним за вибух 11 березня 2000 р. на цій шахті та загибелі 80 гірників, проте призначив покарання 5 років умовно. Він же, до речі, був також директором шахти “Суходільська-Східна” у 1992 р., де теж сталася аварія, яка забрала життя 64 гірників. В.Докучаєв не став депутатом, проте проблема дійсно є.

До обмеження конституційних виборчих прав громадян призвело й застосування деяких положень Закону України “Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів”. Відповідно до цього закону рішення про реєстрацію кандидатів, які самовисунулися по виборчих округах, приймалися територіальною виборчою комісією тільки за умови, якщо вони проживали або працювали на території цих округів.

Так, рішенням Шевченківського районного суду м.Києва було знято з реєстрації кандидатом у депутати Шевченківської районної ради у м.Києві по виборчому округу №30 громадянина В.Чмиря, оскільки він не проживає в межах цього територіального виборчого округу. Такі рішення є типові для м.Києва.

Уповноважений з прав людини подала до Конституційного Суду України подання “Про неконституційність окремих положень пункту третього ст.30 Закону України “Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” (про це вже йшлося в одному з попередніх розділів цієї доповіді). На жаль, Конституційний Суд визнав це положення Закону України “Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” неконституційним тільки більш як через півтора року після виборів 2002 р., що позбавило Уповноваженого поновити права цих громадян.

Уповноваженого непокоїть той факт, що всупереч чинному законодавству мала місце практика одноосібного розгляду справ громадян суддями апеляційних та Верховного Суду України.

Так, перший заступник голови Слов’янської партії О.Лузан звернувся до Уповноваженого щодо порушення суддями вимог ст.243¹¹ і 243¹⁸ ЦПК України, які передбачають розгляд скарг стосовно виборів обласними судами у складі трьох суддів та судовою колегією у цивільних справах Верховного Суду України. Прикладом таких порушень було, зокрема, одноосібне рішення за скаргою народного депутата України О.Ржавського судді Верховного Суду України В.Шабуніна та ухвала за скаргою О.Лузана судді цього суду В.Борсукової. Крім того, у вердиктах цих суддів висновок традиційний – рішення остаточне й оскарженню не підлягає. Також одноосібно прийняла ухвалу – відмовити у розгляді скарги кандидата в народні депутати по округу №42 І.Бєлобородової суддя апеляційного суду Донецької області Л.Денисенко.

Під час виборчої кампанії 2002 р. знову загострилася проблема використання так званого адмінресурсу. У Першій щорічній доповіді Уповноважений звертала увагу на те, що в Україні відсутні ефективні механізми контролю за недопущенням втручання посадових і службових осіб органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування у виборчий процес, що призводить до порушення конституційних прав громадян на вільне волевиявлення.

Відповідно до п.7 ч.2 ст.2 чинного на той час Закону України “Про вибори народних депутатів України” виборчий процес здійснюється на засадах “неупередженості до партій (блоків), кандидатів у депутати з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб та керівників підприємств, установ і організацій”. Згідно з п.2 ч.1 ст.56 цього ж закону органам державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовим і службовим особам забороняється участь у передвиборній агітації.

Проте під час цієї виборчої кампанії вказана норма закону брутально порушувалася посадовими особами органів державної влади та місцевого самоврядування. Масово мали місце факти зловживання посадовими особами своїм службовим становищем на користь окремих суб’єктів виборчого процесу (переважно на підтримку блоку “За Єдину Україну!” та кандидатів від цього блоку у виборчих округах). Які насамперед були порушення? Це і використання держслужбовцями державних коштів, службового транспорту, приміщень, засобів зв’язку, залучення працівників органів державної влади та місцевого самоврядування, а також учнівської молоді для передвиборної агітації тощо.

Наприклад, ще до офіційного відкриття передвиборної кампанії (на початку грудня 2001 р.) у циркулярі за підписом заступника голови Херсонської облдержадміністрації В.Лебедя була вказівка: “Місцева влада повинна здійснювати контрзаходи щодо недопущення консолідації сил СПУ та Блоку Юлії Тимошенко, пояснювати пенсіонерам популізм гасел КПУ і контролювати дії прогресивних соціалістів. З іншого боку, голови районних адміністрацій і виконкомів зобов’язані всіляко сприяти діям партій, що входять до блоку “За Єдину Україну!”. Коментарі, як кажуть, зайві.

Також характерною в цьому сенсі можна назвати “ініціативу” керівництва Сумської обласної державної адміністрації, яка набула широкого резонансу завдяки повідомленням ЗМІ. В цій державній установі заздалегідь були взяті заяви про звільнення з роботи за власним бажанням у заступників голови облдержадміністрації, керівників управлінь та відомств, голів райдержадміністрацій. Щоб ці заяви не “пішли в хід”, чиновники мали забезпечити перемогу на виборах блоку “За Єдину Україну!” та підтримуваним ним кандидатам у депутати усіх рівнів.

Подекуди адміністративний тиск на учасників виборчого процесу фактично чинився руками правоохоронців. Так, щонайменше дивним був арешт за санкцією судді Печерського суду Сувидського сільського голови Вишгородського району Київської області М.Попова, що стався невдовзі після того, як він закликав голосувати за одного з кандидатів у народні депутати. Арешт стався попри те, що М.Попов має на утриманні нерухому паралізовану дитину.

Подібна ситуація склалася й у Дубнівському виборчому окрузі №155 Рівненської області, де проти Острожецького сільського голови Млинівського району Рівенської області О.Пархомея було відкрито дві кримінальні справи – після заклику голосувати за конкретного кандидата в народні депутати України. До того ж у березні 2002 р. його було ще й зухвало побито.

І зовсім ганебний факт мав місце 12 березня того ж року у м.Сумах, коли два працівники міліції жорстоко побили агітатора блоку “Наша Україна” О.Кравченка.

Вельми поширеними були випадки адміністративного тиску на виборців та зловживання посадовими особами своїм службовим становищем у пенітенціарних закладах. До Уповноваженого надійшли звернення з багатьох пенітенціарних установ щодо порушення виборчих прав ув’язнених.

Так, за інформацією, що надійшла з Кременчуцької виправної колонії, адміністрація примушувала ув’язнених голосувати за пропрезидентський блок “За Єдину Україну!” та кандидата від цього блоку в мажоритарному окрузі. Тим, хто не проголосує “належним чином”, погрожували штрафним ізолятором (карцером).

У Житомирській колонії №4 напередодні виборів зовсім не було ніякої наочної агітації. Адміністрація колонії поєднувала “методи” залякування з підкупом. На Новий рік та Різдво кожному ув’язненому було роздано по п’ять пачок цигарок та по пачці чаю. Адміністрація так “пояснювала” ці подарунки: “Чай пили? Курили? Тепер голосуйте за блок “За Єдину Україну!”. Не проголосуєте – все одно будемо знати, хто як голосував. Тоді побачите, що буде”. Працівники Секретаріату Уповноваженого негайно виїхали на місце, щоб вплинути на ситуацію.

У Макошинській виправній колонії №91 (Чернігівська обл.), де було утворено виборчу дільницю №79 виборчого округу №211, у кабінах для голосування протягом дня “чергували” працівники адміністрації колонії, примушуючи ув’язнених голосувати за блок політичних партій “За Єдину Україну! Крім того, біля скриньок для голосування заповнені бюлетені ще раз перевірялись, чим відверто порушувалась таємність голосування. Як наслідок, з 840 виборців, які узяли участь у голосуванні, за блок “За Єдину Україну!” тут проголосувало 703 виборці (83,4%), а за блок політичних партій “Блок Віктора Ющенка "Наша Україна” – 8 (0,95%).

Уповноважений особисто разом зі спостерігачами місії ОБСЄ та представниками ЗМІ відстежувала хід голосування у Лук’янівському СІЗО м.Києва. Також Уповноважений та працівники Секретаріату Уповноваженого 31 березня 2002 р. узяли участь у контролі за дотриманням виборчих прав у СІЗО СБУ, деяких установах Державного департаменту України з питань виконання покарань.

У демократичних суспільствах діяльність засобів масової інформації під час виборчої кампанії є невід’ємною складовою процедури демократичних виборів. Преса має забезпечувати право громадян на цілісну і нетенденційну інформацію, адже саме за її допомоги виборець має здійснювати свій свідомий вибір на користь тієї чи іншої політичної сили.

Як визначає Закон України “Про вибори народних депутатів України” (п. 6 ст.10), одним з основоположних принципів виборчого процесу в Україні є “свобода передвиборної агітації, рівні можливості доступу до засобів масової інформації”. Це положення розвинуто в ст.12 закону, де вказується, що виборчий процес має бути “гласним та відкритим”, зокрема в п.1 зазначається, що “підготовка і проведення виборів депутатів здійснюються відкрито і гласно”.

Проте, попри значне вдосконалення норм закону порівняно з попередніми, виборча практика виявила колізії, пов’язані насамперед з реалізацією цих положень закону. Основними причинами такого стану справ стали прояви правового нігілізму з боку влади і деяких суб’єктів виборчого процесу.

Як свідчить аналіз звернень до Уповноваженого, велике занепокоєння громадськості викликав тиск з боку влади на незалежні ЗМІ. Адміністративний тиск чинився у формі перевірок ЗМІ, обмеження доступу певних суб’єктів виборчого процесу до ЗМІ, перешкоджання професійній діяльності окремих журналістів та ін.

Так, до Уповноваженого звернулася президент Полтавського обласного медіа-клубу Л.Кучеренко щодо застосування сили проти редактора газети “Миргородська правда” В.Козоріза, коли він мав намір бути присутнім на нараді сільських, селищних голів та керівників сільгосппідприємств. Ця нарада була фактично зустріччю з кандидатом у народні депутати – начальником Полтавського митного управління ДК “Укргаздобування” М.Кіліпком. Голова райдержадміністрації П.Кандиба заборонив журналісту реалізувати своє право на отримання інформації. Більше того, проти нього застосували силу – зірвали окуляри, попсували куртку. На жаль, попри вжиті Уповноваженим заходи, особи, які застосували силу проти редактора газети, так і не понесли відповідальності.

Серйозного тиску під час виборчої кампанії зазнали засоби масової інформації, які надавали агітаційні матеріали опозиції. Зокрема, було вилучено наклади луганської газети “ХХІ век”, газети “Свобода” (м.Київ). У Полтавській області реалізаторам газет було заборонено продавати п’ять місцевих газет – “Полтавську думку”, “Приватну справу”, “Нову Полтаву”, “Новий день”, “Інформаційний бюлетень”.

Ці та інші факти дають Уповноваженому підстави вважати, що проблема незабезпечення свободи ЗМІ під час виборів була одним з головних недоліків виборів 2002 р.

На жаль, як і під час попередніх виборчих змагань, мали місце такі брутальні порушення умов проведення виборчої агітації, як агітація шляхом надання безкоштовних товарів та послуг, розповсюдження агітаційних матеріалів без вихідних даних, розміщення агітаційних матеріалів у невстановлених місцях та ін.

Прикладом такого брутального порушення виборчого законодавства є агітація за кандидата на посаду міського голови м.Херсона, заступника голови облдержадміністрації В.Сальдо, яка з’явилася раніше, ніж це дозволяє п.4 ст.37 Закону України “Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” (до 9 лютого 2002 р.). Вже на початку лютого у цьому місті з’явилися листівки “Почему Сальдо?” без якихось вихідних даних, які вказували б, хто і в якій кількості їх надрукував. Крім цього, у м.Херсоні в мережі магазинів “Гурман” від імені Херсонського міського громадського об’єднання “Наш город – наш дом” (керівник – В.Сальдо) з’явилися оголошення для пенсіонерів про те, що в цих магазинах хліб відпускається без торговельної націнки. Проте В.Сальдо був суб’єктом передвиборного процесу на місцевих виборах і такі факти були порушенням (п.5 ст.58) названого вище закону України, згідно з яким кандидатам та їх довіреним особам заборонено на пільгових умовах надавати товари, послуги, гроші тощо. За це порушення передбачається зняття відповідного кандидата з реєстрації. На жаль, Херсонською міською територіальною виборчою комісією по виборах міського голови та депутатів Херсонської міської ради прийняті рішення, що не відповідають чинному законодавству, зокрема, “з’ясувати, на яку суму була зроблена знижка у мережі магазинів “Гурман” та відрахувати цю суму з виборчого рахунку В.Сальдо”.

Можливість вести чесну передвиборну агітаційну роботу ускладнювало те, що органи місцевої влади в багатьох випадках не визначали місця для розміщення матеріалів передвиборної агітації, внаслідок чого учасникам виборчого процесу часто було важко встановити ступінь законності того чи іншого розміщення своїх агітаційних матеріалів. Це створило передумови для довільного тлумачення положень закону працівниками правоохоронних органів і відповідно – для вибіркового підходу при їх реагуванні на випадки розклеювання агітаційних матеріалів активістами різних партій та кандидатів у депутати.

З метою оперативного реагування на порушення права громадян на вільні вибори Уповноваженим за технічної підтримки Посольства Норвегії в Україні на період виборчого процесу було влаштовано “гарячу лінію”. Вона, зокрема, дала змогу отримувати безпосередньо від учасників виборчого процесу інформацію для моніторингу стану дотримання конституційних прав і свобод громадян України під час виборчих змагань.

На “гарячу лінію” Уповноваженого надійшло близько 600 звернень від громадян України зі скаргами на порушення їхніх конституційних виборчих прав. Серед тих, хто звертався до Уповноваженого, були як виборці, так і кандидати в депутати, представники політичних партій, виборчих блоків, правозахисних організацій тощо.

Найбільша кількість звернень надійшла безпосередньо в день голосування. Громадяни звертались, головним чином, з приводу неможливості взяти участь у голосуванні через великі черги на виборчих дільницях. Також надходила інформація про перешкоджання на окремих виборчих дільницях роботі спостерігачів від політичних партій та виборчих блоків, про спроби адміністративного тиску на виборців (зокрема, повідомлялося про організацію контролю над голосуванням студентів з боку адміністрації того чи іншого навчального закладу).

Багато повідомлень надійшло про невчасне відкриття виборчих дільниць, зокрема в Івано-Франківській та Чернігівській областях.

Типовими були скарги з приводу обмеження прав на участь у виборах громадян, які не мають постійної прописки за своїм місцем проживання. Про цю проблему вже йшлося.

Про незабезпечення реалізації виборчих прав інвалідів конкретні звернення надійшли з Харківської області та м.Києва. На “гарячу лінію” також надходили повідомлення про факти масового привезення виборців з відкріпними посвідченнями, зокрема у виборчому окрузі №58 (м.Слов’янськ Донецької обл.) – понад 8 тис. осіб. Подібні випадки були зафіксовані у Полтавській, Черкаській, Кіровоградській та інших областях.

Усі звернення до Уповноваженого оперативно аналізувалися, вживалися відповідні заходи щодо усунення порушень виборчих прав громадян України. Завдяки “гарячій лінії” у багатьох випадках вдалося оперативно відновити порушені права громадян. Так, громадянці М.Осокоровій (с.Покровське, Нікопольський район, Дніпропетровська область) районна виборча комісія безпідставно відмовила у прийнятті документів на реєстрацію в останній день висунення кандидатів у депутати. Після втручання Уповноваженого права заявниці були поновлені.

У день виборів, 31 березня 2002 р., з метою отримання оперативної інформації про порушення конституційних прав громадян при кожному виборчому штабі партії чи виборчого блоку партій знаходився представник Уповноваженого. Це дало змогу Уповноваженому оперативно отримувати інформацію стосовно порушень виборчого законодавства під час голосування та підрахунку голосів безпосередньо від учасників виборчого процесу.

Велике занепокоєння Уповноваженого викликали факти насильницьких дій стосовно учасників виборів.

Так, до Уповноваженого надійшли звернення про побиття довіреної особи кандидата в народні депутати України з м.Путивля Сумської області Л.Скубиро, члена родини кандидата на посаду сільського голови с.Дермань Здолбунівського району Рівенської області В.Лиса. Аналогічні випадки мали місце у Львівській та деяких інших областях України.

На залізничному вокзалі м.Слов’янська (Донецька область) трьома невідомими було побито народного депутата України, голову донецького обласного штабу Блоку Юлії Тимошенко В.Зубова; у Києві – голову оболонської районної організації партії “Всеукраїнське об’єднання лівих (ВОЛ) “Справедливість” В.Гончарука.

25 березня 2002 р. у м.Харцизьку (Донецька область) було підпалено місцевий виборчий штаб Компартії України. Внаслідок пожежі знищено агітаційну літературу – плакати та листівки.

У ніч на 23 березня 2002 р. у м.Луганську невідомі здійснили напад на Луганську обласну штаб-квартиру Руського блоку. Вдершись до приміщення, зловмисники вчинили там погром. Внаслідок нападу з офісу зникла комп’ютерна та інша оргтехніка з передвиборними матеріалами та базами даних. До речі, це не перший випадок насильства стосовно Руського блоку. До Уповноваженого також надійшло звернення виборчого блоку політичних партій “Руський блок” про напади на його активістів. Під час зустрічі в офісі Уповноваженого з лідерами цього виборчого блоку О.Свистуновим та І.Симоненком були з’ясовані обставини цих подій, Уповноваженим було відкрито провадження про порушення права на вільні вибори.

16 березня 2002 р. за загадкових обставин зник заступник голови артемівської міської організації партії “Соціал-демократичний союз”, голова дільничної виборчої комісії №64 (виборчий округ №47 Донецької обл.) І.Авдієнко. 18 березня ц.р. його тіло з шістьма ножовими пораненнями було знайдено недалеко від с.Кодема Артемівського району, яке перебуває у віданні цієї виборчої комісії. Партія “Соціал-демократичний союз” (що входила до блоку “Єдність”) розцінила це як політичне вбивство.

29 березня 2002 р. біля свого будинку в центрі м.Івано-Франківська дев’ятьма пострілами було розстріляно заступника голови облдержадміністрації, кандидата у народні депутати України м.Шкрібляка.

На глибоке переконання Уповноваженого, подібні випадки неприпустимі в цивілізованому, демократичному суспільстві, а правоохоронні органи повинні зробити все необхідне, аби захистити життя та безпеку громадян.

На жаль, порушення конституційних прав продовжувались і після встановлення результатів виборів. Прикладом цього є тримання під арештом Андрія Шкіля, якого було обрано народним депутатом України.

Уповноважений зайняла послідовну позицію щодо забезпечення йому конституційних гарантій як народному депутату України. На її думку, А. Шкіль мав бути звільнений з-під варти ще 2 квітня 2002 р., тобто з моменту встановлення окружною виборчою комісією результатів виборів у одномандатному виборчому окрузі №121 (Львівська область), де за нього проголосувала більшість виборців. У своєму поданні до Голосіївського місцевого суду м.Києва від 5 квітня 2002 р. Уповноважений наголосила, що відповідно до п.1.4 рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 р. “депутатська недоторканність поширюється на народного депутата з моменту визнання його обраним за рішенням відповідної виборчої комісії”. Тому Уповноважений запропонувала суду прийняти рішення про негайне звільнення з-під варти А.Шкіля.

І коли 9 квітня 2002 р. засідання Голосіївського місцевого суду не відбулося через хворобу головуючого у справі судді І.Волика, Уповноважений негайно через ЗМІ висловила занепокоєння тим, що хоча про хворобу судді було відомо заздалегідь, А.Шкіля було все ж таки привезено до суду. Також у неї виникло запитання, чому суд подав заявку на конвой, якщо було зрозуміло, що засідання не відбудеться. Уповноважений також наголосила, що, попри все, у цьому питанні мало перемогти верховенство права та повага до прав людини. Що, кінець кінцем, і сталося – А.Шкіля за рішенням суду було звільнено.

На підставі здійсненого моніторингу Уповноважений змушена констатувати, що під час виборів 2002 р. мали місце масові порушення прав громадян на вільне волевиявлення.

Під час зустрічі з делегацією Парламентської Асамблеї ОБСЄ за результатами виборів Уповноважений зазначила, що чи не найбільшою проблемою забезпечення виборчих прав громадян України є бідність. Саме вона не дасть змоги проголосувати 31 березня майже 3 млн громадян, які перебувають сьогодні за кордоном у пошуках роботи. Тому Уповноважений вважає, що Україні необхідно на законодавчому рівні створити механізм, що надасть можливість мільйонам українських трудящих-мігрантів реалізувати свої конституційні виборчі права, що, на жаль, не зроблено до цього часу.

Найбільш типовими порушеннями виборчого законодавства за наслідками моніторингу Уповноваженого були :

 n безпідставні відмови чи зняття з реєстрації кандидатів у депутати;

 n неможливість взяти участь у голосуванні через відсутність прописки;

 n порушення умов проведення виборчої агітації;

 n незабезпечення принципу рівних можливостей у ЗМІ;

 n зловживання посадовими особами своїм службовим становищем;

 n адміністративний тиск на кандидатів у депутати та виборців;

 n застосування насильства стосовно учасників виборчого процесу;

 n незабезпечення умов для нормального голосування у день виборів, що призвело до великих черг;

 n порушення права на таємне голосування.

Після проведення парламентських виборів 31 березня 2002 р. Уповноважений продовжувала здійснювати моніторинг дотримання конституційних виборчих прав під час повторних та проміжних виборів народних депутатів України. Як свідчить аналіз, здійснений Уповноваженим, порушення виборчого законодавства під час цих виборів набули масового і систематичного характеру.

Типовим прикладом стали позачергові вибори, які відбулися 8 червня 2003 р. у виборчому окрузі №206 (м.Чернігів), на місце призначеного головою Чернігівської обласної держадміністрації народного депутата України В.Мельничука. Характерними для цих виборів були насамперед брутальні порушення вимог чинного законодавства щодо передвиборної агітації. Місто Чернігів було буквально заклеєне різноманітними листівками, значна частина яких містила антиагітацію. Так, за допомогою балончиків з фарбою обмальовувалися стіни та огорожі будинків з прізвищами опонентів, з метою викликати до цих осіб негативну реакцію у виборців. Були надруковані й поширені серед мешканців міста фальшиві випуски обласної газети “Гарт”.

На жаль, друковані засоби інформації під час виборчих змагань, у тому числі як ті, що підтримували провладних кандидатів, так і орієнтовані на представників опозиції, надавали однобічну та упереджену інформацію щодо опонентів.

Одним з кандидатів агітація була розпочата навіть набагато раніше, ніж це передбачено Законом України “Про вибори народних депутатів України”. Так, використовуючи прогалини у чинному законодавстві, майбутній переможець цих виборів Олександр Ярославський (до речі, президент “Укрсиббанку”), на підставі того, що ініціали його і брата, народного депутата України Олексія Ярославського, збігаються, майже одразу після призначення ЦВК дня виборів у виборчому окрузі №206 почав розміщати бігборди та плакати з рекламою “Укрсиббанку” та прізвищем О.Ярославський. Більшість виборців була введена в оману і навіть не здогадувалася, що це не агітація за кандидата в народні депутати, а юридично – лише “інформація” його брата, народного депутата України.

У цьому окрузі набуло продовження застосування опонентами для боротьби з популярними кандидатами висунення “двійників”, або “клонів”. Так, крім колишнього народного депутата Н.Вітренко, було зареєстровано ще дві жінки з цим прізвищем. Поряд з головним кандидатом від опозиції редактором обласної газети “Гарт” Д.Івановим – було зареєстровано ще одного – С.Іванова. Також було зареєстровано 4 особи на прізвище Приходько. Всі вони потім знялися з реєстрації.

Незадовільною була робота виборчих комісій щодо уточнення списків виборців. Це призвело до того, що в день голосування Деснянським та Новозаводським районними судами м.Чернігова, які, до речі, працювали майже бездоганно, було розглянуто понад 300 справ щодо включення виборців до списків. Навіть голову Чернігівської обласної ради В.Ковальова було включено до списків виборців тільки за рішенням суду.

Проте найбрутальнішим на цих виборах було остаточне зняття за рішенням суду в ніч перед голосуванням кандидата у народні депутати України Н.Вітренко, голови Прогресивної соціалістичної партії, яка відповідно до соціологічних опитувань упевнено лідирувала серед кандидатів.

Уповноважений вважає за необхідне звернути увагу, що ця ганебна технологія вже не вперше була застосована з метою забезпечення перемоги провладного кандидата в народні депутати України. Найбільш гучного розголосу набуло зняття за день до голосування провідного кандидата у народні депутати О.Жира у виборчому окрузі №35 (Дніпропетровська обл.) під час повторних виборів 14 липня 2002 р. Але якщо в цьому окрузі провладними силами була використана система формально з майже бездоганними правовими претензіями за дійсними чи вигаданими порушеннями цим кандидатом виборчого законодавства, то щодо Н.Вітренко діяли більш примітивно та брутально. Проте формально – теж юридично обґрунтовано. Перше попередження їй було зроблено за зустрічі з виборцями на вулицях. Друге попередження та рішення про зняття з реєстрації її як кандидата в народні депутати України окружна виборча комісія винесла за агітаційну листівку. Однак Центральна виборча комісія рішення про скасування реєстрації Н.Вітренко скасувала. Ось тоді була задіяна судова гілка влади, яка виконала провладне замовлення. Вже з інших причин, але Н.Вітренко з виборчого марафону було знято. Як це було цинічно на тлі тотального використання провладним кандидатом адміністративного ресурсу і величезних коштів поза виборчим фондом! Не випадково наступного дня на виборчих дільницях були масові факти, коли виборці, не виявивши Н.Вітренко у виборчих бюлетенях, рвали їх, таким чином протестуючи проти штучного рішення української Феміди.

Про тенденції до тотального втручання органів влади та місцевого самоврядування у виборчий процес засвідчили події у виборчому окрузі №61 (Донецька область). Тут 7 березня 2004 р. відбулися проміжні вибори народного депутата України замість вибулого. Обраний у березні 2003 р. по цьому виборчому округу Г.Васильєв склав повноваження народного депутата після того, як був призначений на посаду Генерального прокурора України.

Моніторинг дотримання конституційних виборчих прав здійснювали працівники Секретаріату Уповноваженого на 26 виборчих дільницях, зокрема у м.Ясинувата, Мар’їнському та Ясинуватському районах.

Порушення розпочалися в цьому виборчому окрузі вже під час реєстрації кандидатів. Спочатку з більш як 40 претендентів окружною виборчою комісією було зареєстровано 27 осіб. Проте потім, начебто через виявлення недостовірної інформації в біографії Є.Талишева – головного редактора тижневика “Острів”, – окружна виборча комісія виключає його з кандидатів у народні депутати України. 16 лютого ц.р. в апеляційному суді Донецької області відбулося два засідання, на яких розглядалися питання про зняття з реєстрації двох опозиційних претендентів, а саме Є.Талишева та С.Салова. За рішенням суду комісія поновила реєстрацію першого, однак відмовила в реєстрації другому.

Двічі поспіль, 5 та 14 лютого 2004 р., окружна виборча комісія відмовляла в реєстрації колишньому народному депутату України С.Кіяшку. Причина – наявність “значних недостовірних даних” у біографії. Після першої відмови с.Кіяшко подав скаргу до Центрвиборчкому, у відповідь на яку 13 лютого попередній склад ЦВК скасував постанову окружної виборчої комісії про відмову в реєстрації як таку, що суперечить вимогам законодавства. Але 14 лютого 2004 р. окружна виборча комісія знову відмовила йому в реєстрації. Після оскарження цього рішення 20 лютого вже новий склад ЦВК не задовольнив скарги. 1 березня 2004 р. відбулося засідання Верховного Суду України, на якому було рекомендовано зареєструвати С.Кіяшка кандидатом у народні депутати України. І тільки 3 березня ц.р., після відповідної постанови ЦВК, окружною виборчою комісією він був зареєстрований. Однак до кінця кампанії залишилося менше трьох днів, що поставило кандидата в нерівні умови. Фактично його передвиборна програма та біографія з’явилися на виборчих дільницях тільки напередодні виборів. Ось таким чином у виборчому окрузі №61 “зачищали” небажаних кандидатів.

Цікава історія трапилася і з членами дільничних виборчих комісій. Серед керівництва жодної дільничної комісії не було представників кандидата в народні депутати Є.Талишева. Більше третини голів, заступників та секретарів дільничних виборчих комісій виконували ці самі повноваження, що і у 2002 р., хоча тоді був зовсім інший склад кандидатів.

Використання значної кількості так званих технічних кандидатів у народні депутати України призводило до абсурдних ситуацій. Так, коли у відведений для агітації на телебаченні час ніхто з цих “технічних” кандидатів не з’являвся, то десятки хвилин оплаченого державою телевізійного ефіру заповнювала інформація про те, що це час кандидата у народні депутати, який не з’явився у студію. Хто ж дивитиметься такі заставки цілий вечір? Це було просто знущання над правом виборців на отримання інформації про кандидатів у народні депутати.

В переважній більшості друкованих та електронних ЗМІ регіону, насамперед у державних та комунальних, домінували матеріали про одного-єдиного кандидата – рідного брата вибулого депутата Г.Васильєва – О.Васильєва, голови Донецької обласної податкової адміністрації. Тобто під час виборчої кампанії не було забезпечено рівного доступу кандидатів до ЗМІ. Часто агітація здійснювалася з порушенням, найбільш поширене з яких – використання для агітації службового становища. Зустрічі з виборцями відбувалися на підприємствах у робочий час, для агітації були задіяні працівники бюджетної сфери. Агітація саме за цього кандидата розміщувалась у місцях, не передбачених чинним законодавством, зокрема у державних установах і навіть школах (Красногорівська загальноосвітня школа №2 тощо).

Низкою порушень виборчого законодавства супроводжувався і власне процес голосування, що полягало у недопуску спостерігачів та журналістів на дільниці, “вкиданні” бюлетенів, втручанні сторонніх осіб у виборчий процес.

Ось що пише Уповноваженому про хід такого голосування спостерігач від кандидата в народні депутати І.Могилевського А.Абросіна:“Довожу до Вашего сведения, что я находилась на избирательном участке №103 во Дворце культуры Красногоровского огнеупорного завода. В 12.30 не известный мне мужчина постарался вбросить в урну некоторое количество бюллетеней. Я попыталась подойти поближе, но председатель участковой избирательной комиссии В.Гордиенко и генеральный директор ОАО “Красногоровский огнеупорный завод” А.Попов не дали мне это сделать. В это время мужчина вбросил бюллетени, создав шум падающего камня. Когда я спросила у председателя участковой избирательной комиссии, на каком основании здесь находится директор завода, он ответил, что тот является наблюдателем от какого-то кандидата в народные депутаты”.

На цій же виборчій дільниці під час перевірки працівником Секретаріату Уповноваженого голосування поза межами приміщення для голосування виявилося таке. З 102 виборців, які за інформацією виборчої комісії, написали заяви, що у зв’язку з поганим станом здоров’я бажають проголосувати вдома, реально проголосували лише 39. Інші виборці заявили, що не писали заяв або не голосуватимуть зовсім, або вже проголосували самостійно, у приміщенні для голосування. Семеро, які, за даними виборчої комісії, напередодні дня голосування написали заяви про голосування вдома, давно померли. Деякі були відсутні, бо вже значний час не проживають на території виборчого округу. А за адресою вул. Чехова, 68, де мав мешкати виборець Р.Волощенко, знаходилися просто руїни будинку.

Брутальні порушення виборчого законодавства у виборчому окрузі №61 не скінчилися з підрахунком бюлетенів дільничними виборчими комісіями. Повністю закритою була процедура прийняття бюлетенів та протоколів окружною виборчою комісією. Це відбувалося в кількох приміщеннях, куди не було допущено представників кандидатів, спостерігачів та журналістів.

Що насамперед вразило під час виборів у цьому окрузі, так це мотиви порушень виборчого законодавства. Після “зачищення” небажаних для влади кандидатів у народні депутати перемога провладного кандидата не викликала ні в кого жодного сумніву. Проте безглузда машина фальсифікацій була запущена з однією метою – штучно підвищити явку виборців та відсоток голосів за цього кандидата.

Уповноважений вважає, що проміжні вибори народного депутата України у виборчому окрузі №61 відбулися з брутальними порушеннями чинного законодавства та не відповідали міжнародним стандартам демократичних виборів. Це стосується насамперед непропорційного представництва кандидатів у виборчих комісіях, недостатньо вмотивованих відмов претендентам у реєстрації, використання кандидатами службового становища для агітації, порушення принципу рівних можливостей для всіх кандидатів, порушення процедури голосування, закритість процесу підрахунку голосів.

Уповноважений особисто та працівники Секретаріату здійснювали моніторинг стану дотримання конституційних виборчих прав під час позачергових виборів народного депутата України у виборчому окрузі №136 (м. Одеса), які відбулися 30 травня 2004 р., на 20 виборчих дільницях та безпосередньо в окружній виборчій комісії.

Уповноважений ознайомилась з роботою системи інтерактивного відеоконтролю за ходом виборів на виборчій дільниці №22 та взяла участь в інтерактивній відеопрес-конференції для ЗМІ в окружній виборчій комісії разом з головою Центральної виборчої комісії.

Під час моніторингу Уповноваженого фактично на всіх виборчих дільницях, які було перевірено, виявлені факти невнесення громадян до списків виборців, зокрема жителів двох будинків по вул. Леваневського №№ 7, 9 (виборча дільниця №51), двох будинків (виборча дільниця №11), провулку з трьома приватними будинками (виборча дільниця №76), п’ятиповерхового будинку за адресою Тираспольське шосе, 27 (виборча дільниця №77). Тільки за інформацією працівників Секретаріату, були виявлені не внесеними до списків виборців мешканці 8 будинків.

У багатьох випадках застарілі списки виборців були наслідком того, що напередодні виборів вони фактично не перевірялись та не оновлювались, зокрема на виборчих дільницях №№ 61 та 11. Це ж було і причиною того, що до списків виборців було включено померлих осіб (виборчі дільниці №№32, 6, 10, 11, 73).

Незадовільно працювали під час виборів і суди м.Одеси. До Уповноваженого зверталися громадяни, яких безпідставно не було включено до списків виборців; проте, коли вони зверталися до суду, їхні права поновлені не були. Так, за повідомленням виборців дільниці №61, черговий суддя Іллічівського районного суду відмовлявся виносити рішення щодо включення громадян до додаткових списків виборців через відсутність у нього комп’ютера та печатки.

Тому не випадково окружна виборча комісія була змушена провести термінове засідання, на якому було прийнято рішення про включення сотень відсутніх виборців до додаткових списків для голосування, щоб вони мали можливість реалізувати своє конституційне виборче право. Про це Уповноважений негайно поінформувала виборців під час відеопрес-конференції.

Треба наголосити, що у виборчому окрузі №206 існувала загроза повторення брутальної виборчої технології, а саме – зняття у останній день, напередодні дня голосування, одного з провідних кандидатів у народні депутати України, як це вже відбулося під час повторних виборів народного депутата увиборчомуокрузі№35тапроміжнихвиборівуокрузі№206. Протезавдяки вчасним та рішучим діям Уповноваженого цього не сталося.

На виборчій дільниці №32 до 20-ої години 29 травня 2004 р. ще не був відомий склад членів виборчої комісії, а вночі з 29 на 30 травня голова комісії був замінений на підставі того, що в нього не було реєстрації в м.Одесі. На виборчій дільниці №6 з 24 членів комісії працювали тільки 16.

На виборчих дільницях №№ 36, 35, 37, 40, 33, 34, 52 мали місце затримки початку голосування. На дільниці №75 членами комісії було видано бюлетень на підставі прав водія. Мали місце й інші порушення виборчого законодавства.

Проте Уповноважений вважає за необхідне зазначити, що під час цих виборів були забезпечені практично рівні умови для ведення агітації кандидатів у депутати. Це надало змогу виборцям отримати щодо них інформацію, необхідну для свідомого вибору. Також не було зафіксовано фактів фальсифікацій.

Таким чином, моніторинг Уповноваженого дає підстави стверджувати, що в цілому виявлені порушення, насамперед зі списками виборців, завдяки вжитим заходам суттєво не вплинули на результат волевиявлення громадян. Вибори у виборчому окрузі №136 відбулися зі значно меншими порушеннями, ніж проміжні вибори народних депутатів України в інших регіонах після парламентських виборів 2002 р. Проте значна кількість виборців через незадовільну роботу членів виборчих комісій зі списками виборців не змогла реалізувати своє конституційне право на вільне волевиявлення.

20 червня 2004 р. відбулися проміжні вибори народного депутата України у виборчому окрузі №151 (Полтавська область), які було призначено після смерті народного депутата України від цього округу І.Четверікова. Працівниками Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини здійснювався моніторинг дотримання прав виборців на 17 виборчих дільницях у Карлівському, Кобеляцькому, Машівському та Новосанжарському районах.

Уповноваженим були проаналізовані порушення права громадян на вільне волевиявлення під час цих виборів. Типовим порушенням виборчого законодавства в цьому окрузі стала агітація шляхом підкупу виборців, що здійснювався одразу кількома кандидатами, і навіть у день виборів.

Як і під час попередніх проміжних виборів, була виявлена незадовільна якість формування списків виборців органами місцевої влади, а також бездіяльність виборчих комісій щодо уточнення списків виборців. Так, не було внесено більше 200 громадян до списків виборців на виборчій дільниці №6 (Карлівський район), понад 150 громадян – на виборчій дільниці №86 (Машівський район). Водночас виявлені факти включення померлих до списків виборців.

Проте Карлівський районний суд відмовлявся приймати скарги про невключення до списку виборців, зокрема від виборців дільниці №3, безпідставно посилаючись на те, що до суду треба було звернутися за 5 днів.

Особливістю виборів у виборчому окрузі №151 стало масове (не менш як 10 тис. з 89 тис. виборців, що взяли участь у голосуванні) голосування виборців на дому. Так, у Чутівському районі на виборчих дільницях №184 та №192 кількість заяв про бажання голосувати за межами приміщення для голосування становило у відсотковому відношенні до кількості виборців 27,69% та 23,66 % відповідно.

Проте були виявлені численні факти подання заяв про бажання голосувати за межами виборчих дільниць з порушенням визначеної законом процедури. Так, на виборчій дільниці №6 з 142 заяв про голосування вдома у 88 не було підпису виборців або заяви були датовані днем виборів — 20 червня 2004 р. Крім того, виявлені факти прямої фальсифікації заяв виборців про голосування за межами дільниці. Так, на виборчій дільниці №86 у смт. Машівці за вказаною в заяві адресою – вул. Первомайська – мешканці з прізвищем Скрипник ніколи не проживали, по вул. Первомайська, буд. 97 виборці – взагалі не писали заяв про голосування за межами дільниці.

Порушення виборчого законодавства допускали навіть члени виборчих комісій. Так, голова дільничної виборчої комісії №86 під час голосування видавала по два бюлетені одному виборцю і навіть спробувала видати виборцю бюлетень з відміткою “за” кандидата, представником якого в цій дільничній комісії вона була.

Допущені порушення законодавства під час транспортування та передачі виборчих документів з виборчих дільничних комісій до окружної виборчої комісії. Зокрема, в Кобеляцькому, Новасанжарському та Чутівському районах виборчу документацію спочатку завозили до райдержадміністрацій, а потім — до окружної виборчої комісії.

На підставі результатів моніторингу Уповноваженим зроблено висновок, що ходом виборчого процесу у виборчому окрузі №151 фактично керували районні держадміністрації, широко використовуючи адміністративний ресурс, а конституційне право виборців на вільне волевиявлення брутально порушувалося.

Уповноважений переконана, що така ганебна практика свідомих порушень під час проведення виборів народних депутатів України має бути припинена.

Враховуючи, що в Україні загострилася проблема дотримання конституційних виборчих прав під час виборів до органів місцевого самоврядування, а вибори міських голів у деяких містах України викликали загальноукраїнський інтерес, Уповноважений здійснювала моніторинг і на місцевих виборах, які відбувалися після виборів 2002 р.

Так, особисто Уповноважений та її представники спеціально здійснювали моніторинг дотримання конституційних виборчих прав під час позачергових виборів міського голови м.Мукачевого замість вибулого 29 червня 2003 р.

У м.Мукачевому більше року не було загальнообраного міського голови, а був виконувач обов’язків. Така ситуація склалася тому, що на виборах у березні 2002 р. одночасно міським головою і народним депутатом України було обрано В.Балогу, який зробив вибір на користь роботи у Верховній Раді України. Повторні вибори міського голови були призначені тільки на 29 червня 2003 р., оскільки в бюджеті міста 2002 р. на цей захід не було передбачено коштів.

До Уповноваженого постійно надходила інформація, що в передвиборному процесі у м.Мукачевому не все гаразд.

Відверте протистояння основних політичних гравців у Мукачевому вилилося в конфлікт уже з початку формування дільничних виборчих комісій і висвітило таку проблему, як відсутність представників кандидатів на посаду міського голови у складі територіальної та дільничних виборчих комісій. До речі, позитивний досвід участі представників кандидатів у народні депутати України та Президента України у виборчих комісіях підтверджує необхідність такого підходу і при обранні органів місцевого самоврядування, хоча б під час перевиборів, якщо вибори до органів місцевого самоврядування збігаються у часі з парламентськими виборами.

Також мали місце використання брудних технологій, знищення бігбордів та агітаційних матеріалів, застосування адміністративного ресурсу, здійснювалася інформаційна кампанія по дискредитації головних кандидатів тощо. У червні 2003 р. у м.Мукачевому неодноразово з’являлися різні фальшиві, наклепницькі листівки. Все це створювало нездорову морально-психологічну атмосферу напередодні виборів міського голови м.Мукачевого.

27 червня 2003 р. усі 36 виборчих дільниць м.Мукачевого відповідно до чинного законодавства були взяті під охорону працівниками міліції. Проте напередодні виборів, 28 червня 2003 р., о 6.40 ранку на пульт чергової частини УМВС у Закарпатській області надійшло повідомлення, що в Мукачівському центральному відділенні “Укрпошти” є листи, адресовані начальнику Мукачівського міськвідділу внутрішніх справ з погрозами на адресу одного з кандидатів. У цих листах, крім погроз, також повідомлялося про те, що на виїзді з міста на Берегівському та Іршавському напрямках заміновані знаки “Мукачеве”. Фахівці, які у складі оперативно-слідчої групи прибули на вказані у листах місця, швидко знайшли вибухівку та знешкодили її. Одну тротилову шашку вагою 200 г з детонатором через її небезпечність довелося підірвати на місці. Слідчим Мукачівського МВ УМВС за цим фактом було порушено кримінальну справу згідно з ч.1 ст.296 Кримінального кодексу України. Проте винних у цій провокації не знайдено й досі.

Тому виборчі дільниці напередодні виборів були ретельно перевірені і знаходилися під посиленою охороною.

Цього ж дня відбулося судове засідання Ужгородського міського суду за скаргою кандидата на посаду міського голови Е.Нусера щодо зняття з реєстрації кандидатів на посаду міського голови В.Петьовки, І.Балоги й О.Гаваші, яке скінчилося ухваленням рішення про відмову позивачу. Таким чином, судова гілка влади, попри протистояння політичних сил, не стала вирішувати за виборців, якого з претендентів вони мають обрати на посаду міського голови.

В умовах такої політичної напруженості у м.Мукачевому Уповноважений прийняла рішення зі своєю командою взяти участь у моніторингу виборів міського голови. 29 червня 2003 р., безпосередньо в день виборів, Уповноважений та працівники Секретаріату побували на 12 з 36 виборчих дільниць, зокрема на дільницях №№1, 5, 11, 12, 13, 14, 15, 17, 18, де вивчали хід голосування та стан забезпечення права на вільні вибори. На цих дільницях Уповноважений особисто, а також її представники безпосередньо спілкувалися з виборцями, головами та членами дільничних виборчих комісій, представниками кандидатів, спостерігачами від громадських організацій, а також правоохоронцями.

Коли Уповноважений здійснювала моніторинг, заяв чи скарг дільничним комісіям на порушення виборчих прав не було.

Жоден представник міліції (а їх було не менше 8 осіб на кожній дільниці) не заявляв Уповноваженому про виявлені факти підкупу виборців, про що наголошувалося пізніше в скаргах окремих кандидатів на посаду міського голови до територіальної виборчої комісії та до суду.

Як засвідчив моніторинг, одна з головних проблем у м.Мукачевому під час виборів міського голови стосувалася списків виборців, внаслідок чого члени дільничних виборчих комісій були змушені додатково перевіряти ці списки, виключати померлих або осіб, які вибули, тощо. Водночас відсутність прізвищ інших виборців у цих списках змушувала проводити голосування за додатковими списками.

Зокрема, такі проблеми перед Уповноваженим безпосередньо порушили спостерігачі від громадських організацій на виборчій дільниці №12. Уповноваженому особисто довелося розв’язувати проблему забезпечення права проголосувати одному з інвалідів, який не міг рухатися, безпосередньо вдома.

Під час відвідування представниками Уповноваженого виборчих дільниць, зокрема дільниці №18, з’ясувалося, що багато виборців, які належать до ромської меншини, потребують послуг перекладача, оскільки не володіють державною мовою. Проте наявність перекладачів на виборчих дільницях чинним законодавством не передбачена. Водночас для Закарпаття вельми актуальною є проблема забезпечення виборчих прав національних меншин.

У цілому вибори міського голови м.Мукачевого відбувалися у спокійній обстановці. Ситуація загострилася через надходження о 15.30 до Мукачівського міського відділу УМВС України в Закарпатській області анонімного повідомлення про те, що у зв’язку зі зняттям кандидатури на посаду міського голови І.Балоги заміновано всі виборчі дільниці м.Мукачевого. Як поінформували Уповноваженого виборці, про мінування виборчих дільниць у м.Мукачевому на той час уже повідомив центральний український телеканал “УТ-1”.

Приблизно о 16.30 Уповноважений отримала інформацію від народних депутатів парламентської фракції “Наша Україна”, що за ініціативою правоохоронних органів вибори у м.Мукачевому припиняються. Це змусило Уповноваженого негайно прибути до міського відділу УМВС України в Закарпатській області для оперативного вивчення проблеми. Там відбулися переговори з начальником Мукачівського МВ УМВС України в Закарпатській області Д.Миколаєнком та першим заступником міністра з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чоpнобильської катастрофи В.Чучковським, який також прибув з працівниками свого міністерства до м.Мукачевого у зв’язку з анонімними повідомленнями про мінування дільниць.

Було з’ясовано, що про надходження останнього анонімного повідомлення виборчі комісії своєчасно поінформовані не були. Водночас потрібно зазначити, що одразу після отримання анонімного повідомлення працівники Міністерства внутрішніх справ України, а потім і Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій почали перевіряти усі ділянки на предмет мінування. Вибухівки не було знайдено на жодній дільниці. Тому не зрозуміло, чому через годину, коли вже було з’ясовано, що на виборчих дільницях загрози життю людей немає, начальник Мукачівського МВ УМВС України в Закарпатській області полковник міліції Д.Миколенко направив листа виконувачу обов’язків міського голови О.Гаваші, в якому на підставі анонімного повідомлення просив “терміново повідомити про прийняте рішення щодо вжиття заходів безпеки громадян та припинення роботи дільничних виборчих комісій”. Вказівки було дано представникам міліції на виборчих дільницях. Тобто йшлося про відміну виборів. Вивчивши спільно з представниками Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій становище, що склалося, Уповноважений зробила висновок про наявну провокацію для зриву виборів і порушила справедливе питання перед начальником міліції м.Мукачевого – якщо вибухівку шукати посеред білого дня, то що ж робили працівники правоохоронних органів напередодні і майже весь день на цих дільницях? Таким чином своєю бездіяльністю вони поставили під загрозу життя членів виборчих комісій, спостерігачів, виборців і своє власне. Це може зумовити реальну відповідальність.

Після з’ясування всіх деталей цієї майже детективної історії за рекомендацією Уповноваженого було прийнято рішення продовжити роботу виборчих дільниць, оскільки ніякої загрози життю людей не було. Це дало змогу завершити вибори міського голови м.Мукачевого відповідно до чинного законодавства та реалізувати конституційні права усіх виборців.

Таким чином, вибори міського голови відбулися. Право мешканців м.Мукачевого на свободу волевиявлення під час виборів було захищене.

Треба наголосити, що у виборах у м.Мукачевому, попри провокації щодо замінування виборчих дільниць, узяла участь майже половина виборців. Себто мешканці м.Мукачевого відповідально поставилися до своєї безпосередньої участі в реалізації свого конституційного виборчого права.

Тому на підставі моніторингу стану забезпечення прав мешканців м.Мукачевого на вільні вибори Уповноважений зробила висновок, що вибори відбулися відповідно до Конституції України та чинного законодавства про вибори. Було забезпечене право на вільне волевиявлення відповідно до ст.71 Конституції. Не були допущені порушення законодавства про вибори, які вплинули б на результати виборів. На цьому Уповноважений наголосила вже 30 червня 2003 р. під час пресконференції у м.Ужгороді для засобів масової інформації Закарпатської області, а також на наступних зустрічах з вітчизняними та зарубіжними ЗМІ.

30 червня 2003 р. Мукачівська міська територіальна виборча комісія згідно зі ст.46 Закону України “Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” на підставі протоколів на 36 виборчих дільницях про результати голосування 29 червня 2003 р. визнала вибори міського голови м.Мукачевого такими, що відбулися, та підсумувала результати голосування. З 65 536 виборців у голосуванні узяли участь 32 371 (49,39%). За Василя Петьовку проголосували 15 288 виборців (47,22%), за Василя Бурнадзе – 76 (0,23%), за Наталію Никитюк – 297 (0,91%), за Ернеста Нусера – 12 702 (39,23 %), не підтримали жодного – 1067 (3,39%). На підставі результатів голосування постановою Мукачівської міської територіальної виборчої комісії №14 від 30 червня 2003 р. Мукачівським міським головою визнано обраним В.Петьовку. Результати виборів міського голови м.Мукачевого того ж дня були оприлюднені.

1 липня 2003 р. рішення міської територіальної виборчої комісії було оголошене на пленарному засіданні Мукачівської міської ради і відповідно до ч.1 ст.42 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” з цього моменту В.Петьовка набув повноважень міського голови. Ним було складено присягу.

Слід привернути увагу ще до такої проблеми. 2 липня 2003 р. на прес-конференції на той час голови Закарпатської обласної державної адміністрації І.Різака пролунала критика дій міліції, яка мала не допустити порушень законодавства під час виборів у м.Мукачевому. Проте з цією критикою не можна було погодитися. Відповідно до п.11 ст.45 Закону України “Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” “транспортування і передача протоколів та інших виборчих документів до окружної (територіальної) виборчої комісії здійснюється головою або заступником голови та двома членами дільничної виборчої комісії у супроводі працівника органу внутрішніх справ”. Якась інша участь міліції у виборчому процесі чинним законодавством не передбачена.

В цих умовах завданням міліції, крім допомоги у транспортуванні виборчих документів, могло бути тільки недопущення порушень громадського порядку та забезпечення безпеки мешканців міста під час виборів. На кожній виборчій дільниці чергували від 8 до 13 правоохоронців, які прибули не тільки з м.Мукачевого, а й з інших міст і районів Закарпатської області й навіть із сусідньої Івано-Франківської, у чому Уповноважений та працівники Секретаріату пересвідчились. До Уповноваженого не надійшло жодного звернення щодо порушень громадського порядку під час голосування 29 червня 2003 р. ні від виборців, ні від правоохоронців.

Тому під час особистої зустрічі з головою облдержадміністрації І.Різаком Уповноважений зазначила, що працівники міліції, попри шалений тиск окремих політичних сил, у складних умовах виборів міського голови м.Мукачевого 29 червня 2003 р. виконували свої обов’язки відповідно до чинного законодавства. (Чого, на жаль, не можна сказати про дії правоохоронців під час подій, які сталися пізніше).

Одразу після виборів у м.Мукачевому розпочалося оскарження рішення Мукачівської міської територіальної виборчої комісії №14 від 30 червня 2003 р. про обрання Мукачівським міським головою В.Петьовки в судах, потім було видано неконституційний Указ Президента України про його фактичне усунення з цієї посади і призначено нові вибори. (Результати моніторингу Уповноваженого щодо брутального порушення конституційних прав мешканців м.Мукачевого під час цих подій будуть викладені у спеціальній доповіді Уповноваженого щодо забезпечення виборчих прав громадян в Україні).

Уповноважений постійно здійснює моніторинг дотримання конституційних виборчих прав громадян України, вивчає досвід організації демократичних виборів в інших країнах світу, зокрема, впровадження нових електронних систем голосування, які унеможливлюють порушення виборчих прав громадян.

Так, під час свого робочого візиту до Бразилії в грудні 2003 р. український Омбудсман особисто ознайомилася з досвідом запровадження в цій країні поки що єдиної у світі електронної системи голосування із застосуванням супутникового зв’язку. Про це йшлося під час зустрічі з доктором Нельсоном Жобілом – відомим юристом, екс-головою ЦВК, чинним Головою Конституційного Суду Бразилії, який є ініціатором запровадження цієї системи в Бразилії. Як засвідчив досвід проведення виборів у цій країні, електронна система практично унеможливлює фальсифікацію результатів голосування.

Для ознайомлення з досвідом правового регулювання виборів та забезпечення виборчих прав, накопиченого Російською Федерацією, працівники Секретаріату Уповноваженого брали участь у спостереженні за виборами Президента Російської Федерації 14 березня 2004 р. Вони безпосередньо спостерігали за виборами на 13 виборчих дільницях Центрального адміністративного округу м.Москви. Як було з’ясовано, в Російській Федерації триває процес вдосконалення механізмів організації та проведення виборів. Зокрема, під час президентських виборів на окремих виборчих дільницях були використані автоматизовані комплекси обробки виборчих бюлетенів. Фактично це були електронні урни, де в процесі голосування підраховувалися його результати. Подібними автоматизованими пристроями були обладнані 10 відсотків виборчих дільниць Москви і Санкт-Петербурга: 299 дільниць у столиці Росії та 250 – у місті на Неві, що дало змогу, як мали нагоду переконатися представники Уповноваженого (зокрема на виборчих дільницях №62 і 64 м.Москви), оперативно здійснити підрахунок голосів виборців по всіх видах голосування протягом кількох хвилин.

В Україні, на жаль, ще мають місце спроби штучно вплинути на результати волевиявлення виборців. Проте використання нових електронних систем для голосування дасть змогу суттєво перешкодити порушенню прав виборців, зокрема, фальсифікації результатів голосування.

Уповноважений вважає, що досвід застосування електронних скриньок, автоматичного підрахунку результатів голосування і електронної системи голосування через супутниковий зв’язок має бути запроваджений і в Україні.

За результатами парламентського контролю за дотриманням конституційних прав громадян Уповноважений з прав людини зробила висновки, що в Україні в повному обсязі не забезпечується право громадян на вільне волевиявлення відповідно до ст.71 Конституції; мають місце випадки, коли порушення законодавства про вибори суттєво впливають на результати виборів; окремі працівники органів державної влади та місцевого самоврядування, правоохоронних органів, перевищували свої повноваження, втручалися у виборчий процес, чим брутально порушували право громадян на вільні вибори.

З метою недопущення застосування різних брудних технологій та фальсифікацій результатів голосування виборців необхідно й надалі удосконалювати виборче законодавство відповідно до Конституції України та міжнародних стандартів. Зокрема, для цього необхідно:

 n прискорити запровадження Єдиного державного реєстру виборців України;

 n передбачити у виборчому законодавстві можливість партії (блоку партій) на свій розсуд замість грошової застави надавати передбачену законом конкретну кількість підписів виборців на підтримку цієї партії (блоку партій);

 n законодавчо скасувати обмеження права на участь у розподілі депутатських мандатів кандидатами у депутати, які включені до виборчих списків партій (блоків партій), залежно від відсотка виборців, які взяли участь у голосуванні, як дискримінаційне;

 n закріпити норму про внесення до паспорта виборця спеціальної відмітки чи штампу про отримання виборчого бюлетеня у разі використання ним відкріпного посвідчення;

 n запровадити систему забезпечення виборчого права громадян з фізичними вадами, похилого віку, хворих тощо, яка водночас унеможливлювала б використання голосування поза приміщенням виборчої дільниці для фальсифікації виборів;

 n внести до виборчого законодавства зміни щодо забезпечення реалізації конституційного виборчого права на особисте таємне голосування особам з вадами зору та передбачити спеціальний порядок їх голосування;

 n у чинному законодавстві мають бути також закладені механізми забезпечення відповідно до міжнародних норм перекладачів на виборчих дільницях, де компактно проживає значна кількість представників національних меншин, а також друкування виборчих бюлетенів та інформаційних плакатів кандидатів у депутати мовою цих меншин;

 n запровадити систему складення присяги членами виборчих комісій усіх рівнів та юридичної відповідальності за її порушення;

 n законодавчо забезпечити відповідальність посадових осіб виборчих комісій усіх рівнів за дотримання виборчого законодавства та виконання судових рішень, що стосуються виборчого процесу;

 n передбачити відповідальність посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування всіх рівнів за будь-яке втручання у виборчий процес чи тиск на його учасників, спроби керувати цими процесами та впливати на результати виборів;

 n законодавчо забезпечити можливість більш ефективного контролю за виборчим процесом, надання конкретних процесуальних прав щодо нагляду за голосуванням та підрахунком результатів виборів спостерігачам

 n від міжнародних та громадських організацій, засобам масової інформації, Уповноваженому з прав людини та його представникам;

 n передбачити в чинному законодавстві зміни, які забезпечили б безперешкодну реалізацію конституційного права кожного на оскарження в суді рішень органів державної влади, до яких згідно зі ст.6 Конституції України належить судова влада.

На початок сторінки    ^^