|
У 2002–2003 рр. Уповноважений здійснювала свою діяльність в умовах суттєвих зрушень у політичному житті країни. У 2002 р. відбулися чергові вибори до Верховної Ради України, і депутатський корпус оновився на дві третини. Це були другі вибори за змішаною системою. До Верховної Ради України прийшли як депутати, котрі особисто були підтримані виборцями в одномандатних округах, так і депутати за партійними списками, які були підтримані виборцями за прихильність до конкретної ідеології, виразником якої були ті чи інші політичні сили.
З початком роботи Верховної Ради України четвертого скликання розпочався нелегкий процес структурування парламенту, виборів керівництва Верховної Ради. Створювалися депутатські групи і фракції, формувалися комітети Верховної Ради.
За цих умов головним завданням Уповноваженого стало збереження і подальший розвиток вже напрацьованих форм співпраці з Верховною Радою України, зокрема з новим депутатським корпусом, із сформованими комітетами, депутатськими групами та фракціями. Для досягнення цієї мети Уповноважений використовувала досвід, набутий у співпраці з попереднім депутатським скликанням. Так, подальший розвиток отримала спільна робота над законопроектами, особливо в питаннях законодавчого забезпечення прав і свобод людини. Уповноважений постійно брала участь у пленарних засіданнях Верховної Ради України, насамперед під час розгляду законопроектів, пов’язаних з правами людини, у Днях уряду в парламенті, виступала під час проведення парламентських слухань.
Більш тісній співпраці Уповноваженого з народними депутатами значною мірою сприяло представлення у 2003 р. Верховній Раді Спеціальної та Щорічної доповідей Уповноваженого. Зокрема, це дало змогу привернути увагу народних депутатів до стану дотримання та захисту прав людини і громадянина як в Україні, так і за її межами.
Так, під час представлення 18 квітня 2003 р. у парламенті чергової Щорічної доповіді Уповноважений констатувала, що дотримання прав людини в Україні все ще залишається далеким від міжнародних стандартів. Змінити такий ганебний стан можна за умов ефективного парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина органами державної та місцевої влади, їх посадовими та службовими особами. Однак такий контроль неможливий без злагодженої співпраці Уповноваженого з народними депутатами, комітетами Верховної Ради, депутатськими групами та фракціями. Тому Уповноважений свій безпосередній обов’язок убачає в наданні конкретної допомоги народним депутатам України стосовно розв’язання проблем їхніх виборців, предметного реагування на звернення народних депутатів, парламентських комітетів, депутатських груп і фракцій, яких за п’ять років існування інституції Уповноваженого надійшло 1399.
2 квітня 2003 р. Уповноважений виступила у Верховній Раді України зі Спеціальною доповіддю “Стан дотримання та захисту прав громадян України за кордоном”. Це підсумковий документ багаторічних досліджень Уповноваженого з цієї проблеми. Так, зокрема, довготривалі економічні негаразди змусили значну кількість громадян України шукати засобів для виживання за кордоном. З’явилися мільйони трудових мігрантів з України, більшість з яких перебуває за кордоном у статусі нелегальних та належить до найбільш дискримінованої та незахищеної категорії іноземців. З роками все більше і більше стало надходити звернень до Уповноваженого від громадян, які потрапили у кризові ситуації за кордоном, з проханням надати їм допомогу і захистити. Кожне таке звернення – це людський біль, втрачені надії зарадити своїм рідним та самому собі, врятувати свою людську гідність, а часто й саме життя. Саме це і стало вирішальним для ґрунтовного дослідження Уповноваженим проблеми, пов’язаної з перебуванням українських громадян за кордоном, дотриманням та захистом їхніх прав і свобод.
У доповіді констатувалось, що понад 5 млн українських громадян працюють за кордоном на економіку інших країн. Це найбільш активна частина українського суспільства, переважно молодь та люди середнього віку. За останніми даними соціологічних досліджень, як наголосила Уповноважений, близько 10% трударів назавжди залишаються в країнах міграції. Головні причини виїзду на заробітки полягають у неможливості знайти роботу в Україні та в низькому рівні оплати праці, який не дає можливості забезпечити мінімальні життєві потреби. Навіть за тих умов, що трудові мігранти з України отримують за свою працю удвічі менше, ніж у Чехії, втричі менше, ніж у Польщі, у понад 27 разів менше, ніж в Італії, у 53 рази менше, ніж у Німеччині, вони згодні працювати і працюють, тому що вдома не можуть заробити на прожиття.
Особливу тривогу у Спеціальній доповіді Уповноважений висловила щодо витоку за кордон наукових кадрів. За дослідженнями Уповноваженого, на 2003 р. за кордон емігрували 574 доктори наук, 907 кандидатів наук, причому третина з них – це перспективні фахівці, молодші 40 років. Втрати України у зв’язку з виїздом наукових та висококваліфікованих спеціалістів за кордон становлять понад 1 млрд грн щорічно.
Спеціальна і Щорічна доповіді були схвально сприйняті в парламенті, про що свідчать постанови Верховної Ради України “Про спеціальну доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини “Стан дотримання та захисту прав громадян України за кордоном” від 3 квітня 2003 р. та “Про щорічну доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні” від 15 травня 2003 р. За ці постанови проголосували відповідно 281 та 382 народних обранці, тобто переконлива більшість парламенту. В цих постановах рекомендувалося комітетам Верховної Ради України, судовій владі, центральним та місцевим органам влади розглянути внесені Уповноваженим пропозиції щодо вдосконалення правозастосовчої практики в галузі прав і свобод людини та приведення законодавства України у відповідність до міжнародних стандартів з метою забезпечення захисту прав громадян України за кордоном.
Слід зазначити, що за наслідками представлення Щорічної та Спеціальної доповідей Верховній Раді України започаткована більш ефективна форма співробітництва Уповноваженого і з урядом України. Так, рішенням Кабінету Міністрів України від 20 листопада 2003 р. за цими доповідями Уповноваженого були затверджені і взяті на контроль заходи щодо організаційного забезпечення вдосконалення законодавства з питань захисту прав і свобод людини та приведення його у відповідність до міжнародних стандартів.
Таким чином, діяльність Уповноваженого по здійсненню парламентського контролю за додержанням прав і свобод людини, захисту прав громадян, співпраця з новим депутатським корпусом, знову сформованими комітетами Верховної Ради, депутатськими групами і фракціями знайшла позитивний відгук та підтримку народних обранців. Свідченням цього стало те, що 19 червня 2003 р. шляхом таємного голосування 280 голосами парламентарії обрали першого українського Уповноваженого на другий термін, чим у цілому висловили і довіру, і підтримку діяльності українського Омбудсмана та інституції з прав людини.
У попередній Щорічній доповіді наводилися приклади позитивної реакції Верховної Ради України третього скликання на акти реагування Уповноваженого з прав людини. Уповноваженому вдалося зберегти конструктивну співпрацю в цьому питанні і з Верховною Радою України четвертого скликання. Як і в попередні роки, Уповноважений широко використовувала право направляти подання до Голови Верховної Ради України як до однієї з вищих посадових осіб держави. Так, упродовж 2002–2003 рр. були направлені подання:
“Про право громадян України, іноземців та осіб без громадянства на конституційну скаргу” від 9 грудня 2002 р.;
“Про необхідність внесення змін до нового Митного кодексу України з метою запобігання порушенням прав людини на працю та підтримки вітчизняної суднобудівної промисловості” від 27 жовтня 2003 р.;
“Про узгодження з нормами Конституції України Постанови Верховної Ради України “Про Основні напрями бюджетної політики на 2004 рік” 28 жовтня 2003 р.;
“Про порушення прав людини у місті-герої Керчі (щодо забезпечення питною водою)”від 28 жовтня 2003 р.;
“Про усунення порушень конституційних прав на житло громадян, які мешкають у гуртожитках підприємств, установ та організацій” від 19 грудня 2003 р.
Порушені Уповноваженим у поданнях проблеми, як правило, спільно з Верховною Радою України розв’язувалися.
Уповноважений брала активну участь у парламентських слуханнях, які проводилися Верховною Радою України, насамперед з питань забезпечення прав і свобод громадян.
Наприклад, у грудні 2002 р. на парламентських слуханнях “Суспільство, засоби масової інформації, влада: свобода слова і цензура в Україні” Уповноважений на підставі моніторингу стану дотримання права на свободу та інформацію, звернень громадян з пов’язаних з цією темою питань, заявила: “Допоки зникають в Україні журналісти, допоки руками фіскальних і правоохоронних органів їм закривають рота, ми не маємо права мовчати...” (Докладніше щодо проблем, на яких акцентувала увагу на цих парламентських слуханнях Уповноважений, йтиметься далі у відповідному розділі).
На парламентських слуханнях, які відбулися у травні 2003 р. і де обговорювалась проблема демографічної кризи в Україні, її причини і наслідки, у виступі Уповноваженого пролунала особлива тривога за майбутнє держави. Насамперед була привернута увага до того, що демографічний занепад є наслідком нехтування фундаментальними правами людини, що протидія кризовим демографічним явищам у країні не є адекватною масштабам та гостроті проблеми. Питання збереження й відтворення населення практично не включається до системи основних об’єктів державного регулювання. Основними чинниками демографічної кризи є значний рівень зареєстрованого і прихованого безробіття, мізерна допомога сім’ям з дітьми і низький рівень пенсійного забезпечення більшості населення, що не задовольняє елементарних потреб людини.
Уповноважений привернула увагу народних депутатів України до того, що високий рівень смертності призвів до відставання України від економічно розвинених країн за рівнем середньої тривалості життя на 10–15 років, що принизливо для держави. За цим показником ми перебуваємо на рівні таких країн, як Гондурас, Таджикистан, Йорданія, Перу, Алжир, Колумбія.
Безпосередній вплив на демографічну ситуацію в країні справляють міграційні процеси, коли значна кількість молодих українців виїздить на заробітки до інших країн.
У своєму виступі на парламентських слуханнях Уповноважений наголосила, що в Україні на сьогодні ще немає демографічної політики як єдності скоординованих дій, спрямованих на забезпечення демографічного благополуччя країни, вона зведена до соціального захисту населення, який до того ж здійснюється на рівні, значно нижчому від прожиткового.
У 2002–2003 рр. була продовжена практика участі працівників Секретаріату Уповноваженого у роботі профільних комітетів Верховної Ради України, що сприяло подальшому вдосконаленню співпраці з народними депутатами. Насамперед тісне співробітництво склалося з комітетами Верховної Ради України, діяльність яких безпосередньо пов’язана з дотриманням та захистом прав людини: Комітетом з питань правової політики (голова – В.Онопенко), Комітетом з питань свободи слова та інформації (голова – М.Томенко), Комітетом з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією (голова – В.Стретович), Комітетом з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності (голова – В.Мойсик), Комітетом з питань державного будівництва та місцевого самоврядування (голова – А.Матвієнко), Комітетом з питань охорони здоров’я материнства та дитинства (голова – М.Поліщук). Традиційно продуктивна співпраця налагоджена з Комітетом Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин (голова – Г.Удовенко).
За дорученням Уповноваженого її представники на засіданнях комітетів доводили до відома народних депутатів думку та позицію інституції Уповноваженого з тих чи інших питань, які були предметом розгляду. Пропозиції Уповноваженого були враховані, зокрема, при розгляді законопроектів: “Про особливості процедури розгляду проектів законів про внесення змін до Конституції України”, “Про службу в органах місцевого самоврядування”, “Про внесення змін до Закону України “Про державну службу”, “Про амністію”; розгляді питань щодо порушення виборчого законодавства під час виборів міського голови м.Мукачевого, законодавчого забезпечення усиновлення українських дітей громадянами інших держав тощо.
Уповноважений вважає, що за підтримки народних депутатів України така робота має бути продовжена. Саме через таку форму можуть бути реалізовані пропозиції Уповноваженого щодо змін до законодавства України, спрямованих на забезпечення додержання конституційних прав і свобод людини.
Уповноважений з прав людини активно співпрацювала з народними депутатами щодо участі України в роботі Парламентських Асамблей ОБСЄ та Ради Європи.
На прохання голови Постійної делегації Верховної Ради України у Парламентській Асамблеї Ради Європи Б.Олійника щодо підготовки до розгляду на сесії ПАРЄ у червні 2002 р. питання “Міжнародне викрадення дітей одним з батьків” та належного інформування народних депутатів з цього питання Уповноваженим було надано відповідні інформаційні матеріали.
Також на прохання заступника голови цієї делегації А.Раханського підготовлені пропозиції щодо участі Постійної делегації Верховної Ради України в обговоренні на сесії ПАРЄ в січні 2003 р. у м.Страсбурзі питання “Третя річна доповідь щодо діяльності Уповноваженого Ради Європи з прав людини”.
У вересні 2004 р. була надана інформація для Постійної делегації Верховної Ради України у Парламентській асамблеї ОБСЄ з питань запобігання торгівлі людьми та протидії нелегальній міграції для участі у роботі Конференції ПА ОБСЄ на о. Родос (Грецька Республіка).
Народні депутати України брали участь у зустрічах Уповноваженого з членами Моніторингового комітету та парламентаріями ПАРЄ, зокрема, доповідачами Моніторингового комітету Парламентської Асамблеї Ради Європи Ханне Северинсен та Ренатою Вольвенд.
За ініціативою Уповноваженого подальшого розвитку набули спільні з народними депутатами семінари, “круглі столи”, обговорення законопроектів у профільних комітетах, інші заходи.
Так, у березні 2003 р. Уповноваженим спільно з Омбудсманом Королівства Швеції Клосом Енклюдом був проведений “круглий стіл” на тему “Взаємодія омбудсмана з судовою гілкою влади та засобами масової інформації у захисті прав людини: український і шведський досвід і проблеми”. В роботі “круглого столу” взяли участь голова Комітету Верховної Ради з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Г.Удовенко, народні депутати України М.Волинець, Н.Мхітарян, І.Сподаренко. В обговоренні цих проблемних питань також узяли участь судді Конституційного Суду України П.Євграфов та Верховного Суду України Є.Овчинников, голова Національної спілки журналістів України І.Лубченко, посол Швеції Оке Петерсон та інші.
У червні 2003 р. під головуванням Уповноваженого був проведений “круглий стіл” з нагоди представлення Щорічної доповіді у Верховній Раді України. В засіданні взяли участь не тільки народні депутати України, голови профільних комітетів Верховної Ради, а й численні представники регіональних засобів масової інформації, всеукраїнських та регіональних неурядових організацій, представники дипломатичних місій, акредитованих в Україні – Королівства Швеції, Сполученого Королівства Великої Британії і Північної Ірландії, Федеративної Республіки Німеччини, Італійської Республіки, головний радник Представництва Програми розвитку ООН в Україні Ленні Ментьєль.
До речі, матеріали цих “круглих столів” надруковані у четвертому номері “Вісника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”.
У червні ц.р. Уповноважений з прав людини також узяла участь у засіданні “круглого столу” “Стан дотримання прав людини в Україні – міжнародна оцінка”, який був організований Комітетом Верховної Ради України з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин.
Виступаючи на його засіданні, Уповноважений надала досить жорстку оцінку забезпеченню прав людини правоохоронними органами. Надаючи приклади нелюдського ставлення до арештованих і затриманих, Уповноважений підкреслювала, що в переважній більшості випадки побиття людей здійснюються оперуповноваженими в приміщеннях райвідділів внутрішніх справ з метою вибивання зізнання у причетності до ще не розкритих злочинів. Найбільш поширеними видами тортур є довготривале побиття, застосування протигазу, так званого “слоника”, або поліетиленового пакета, що не дає можливості людині дихати, застосування електроструму, а також підвішування людей у наручниках.
Також було наголошено, що нічим іншим, як тортурами не можна назвати перебування у кімнатах для затриманих та в ізоляторах тимчасового тримання, умови перебування в яких зазвичай нагадують епоху середньовіччя. Там відсутні санвузли, немає води і дуже часто упродовж трьох діб люди голодують тому, що їм не дають їжі.
Учасники цього “круглого столу” підтримали позицію Уповноваженого з прав людини і прийняли відповідні рекомендації.
Як і в попередні роки, протягом 2002 р. та 2003 р. Уповноважений активно співпрацювала з народними депутатами щодо захисту прав і свобод людини в регіонах України. Також була продовжена практика спільної роботи Уповноваженого з народними обранцями під час комплексної перевірки стану забезпечення та захисту прав людини безпосередньо в тих округах, звідки їх було обрано.
Прикладом цього є участь народних депутатів України спільно з Уповноваженим у комплексному вивченні стану дотримання прав людини в Закарпатській і Львівській областях, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі. Так, у червні 2003 р. під час перебування на Закарпатті Уповноважений відгукнулася на прохання народних депутатів України щодо надання їм безпосередньої допомоги, коли виникла загроза зриву виборів голови у м.Мукачевому. Разом з Уповноваженим з прав людини співпрацювали народні депутати України В.Балога, І.Іванчо, Ю.Оробець, С.Ратушняк, Т.Чорновіл та інші. Спільними зусиллями вдалося забезпечити 29 червня 2003 р. умови для реалізації виборцями міста Мукачевого їхнього конституційного права на вільне волевиявлення. (Докладніше про ці події йтиметься далі у відповідному розділі цієї доповіді).
У вересні 2003 р. під час роботи Уповноваженого у м.Керчі вАвтономній Республіці Крим активну участь у вивченні стану дотримання прав людини, спільному прийомі громадян та вирішенні питань щодо поновлення порушених прав брали народний депутат України В.Мироненко, у м.Севастополі – народний депутат України В.Заічко. До речі, широкого розголосу набула у м.Севастополі спільна участь Уповноваженого та В.Заічка у прямому ефірі місцевого телебачення у програмі відповідей на запитання мешканців міста щодо забезпечення їх конституційних прав та свобод.
Уповноважений вважає за необхідне й надалі продовжувати співпрацю з народними депутатами України безпосередньо в регіонах країни.
Про те, що Уповноваженому вдалося зберегти напрацьоване і налагодити плідну співпрацю з новим складом парламенту, свідчить і та кількість звернень, які надійшли з Верховної Ради України до Уповноваженого. Наприклад: за перші 3,5 року діяльності (1998–2001 рр.) до Уповноваженого надійшло 743 звернення, включаючи звернення депутатів місцевих рад. За два роки (2002–2003 рр.) надійшло 656 таких звернень, що становить 46,9% загальної кількості звернень, які надійшли з Верховної Ради України за весь час діяльності Уповноваженого (рис. 2.2.1). Серед останніх – 556 звернень безпосередньо від народних депутатів України, 55 – від комітетів Верховної Ради України, 19 – депутатських груп і фракцій (рис. 2.2.2).
Рис. 2.2.1. Кількість звернень, які надійшли до Уповноваженого з прав людини з Верховної Ради України (звернення народних депутатів України, від комітетів Верховної Ради України, депутатських груп і фракцій, депутатів місцевих рад) за період з квітня 1998 по грудень 2003 р.
Рис. 2.2.2. Адресати надісланих у 2002–2003 рр. з Верховної Ради України звернень до Уповноваженого з прав людини
Цим підтверджується високий рівень довіри до інституції Уповноваженого та сподівання народних обранців на дієву допомогу у вирішенні питань захисту конституційних прав і свобод громадян України.
Цілком зрозуміло, що в період завершення діяльності Верховної Ради України одного скликання та початком діяльності іншого скликання спостерігається деякий спад у взаємостосунках народних депутатів України з Уповноваженим. Так, у 2002 р. порівняно з попереднім 2001 р. дещо зменшилася кількість звернень народних депутатів України, а також від комітетів, депутатських груп і фракцій Верховної Ради України. У 2002 р. 120 народних депутатів України направили Уповноваженому 199 звернень, тоді як у 2001 р. 127 народних депутатів – 244 звернення. Динаміка надходження звернень народних депутатів до Уповноваженого та кількості народних депутатів, які звернулися до Уповноваженого з початку його діяльності, наведена на рис. 2.2.3.
У цілому впродовж 1998–2003 рр. до Уповноваженого звернулися безпосередньо 596 народних депутатів України, які надіслали 1219 письмових звернень, у тому числі у 2002–2003 рр. – 567 звернень (46,5%) від 228 (38,3%) народних депутатів України.
Рис.2.2.3. Кількість письмових звернень народних депутатів України до Уповноваженого з прав
людини у 1998–2003 рр.
З-поміж народних депутатів України, які звернулися до Уповноваженого у 2002–2003 рр., – представники усіх груп і фракцій парламенту. Найбільше звернень до Уповноваженого надіслали депутати – члени фракцій Блоку Юлії Тимошенко, “Наша Україна”, КПУ, СПУ. У 2002 р. членами цих фракцій було направлено 134 звернення (БЮТ – 40, КПУ – 52, “Наша Україна” – 24, СПУ – 18), або 67,3% їх загальної кількості; у 2003 р. – 318 (БЮТ – 189, “Наша Україна” – 54, КПУ – 40, СПУ – 35) або 83,1%. На відміну від минулих років найчастіше зверталися депутати, яких було обрано за партійними списками. Так, у 2002 р. звернулося 75 таких народних депутатів України, або 62,5% усіх депутатів, які звернулися до Уповноваженого, у 2003 р. – 64 народних депутати, обраних за партійними списками, або 59,2%.
Уповноважений приділяла і приділяє особливу увагу роботі зі зверненнями не тільки народних депутатів України, а й зі зверненнями, які надходять від комітетів Верховної Ради, депутатських груп і фракцій. Усього від комітетів Верховної Ради України у 2002 р. надійшло 15 звернень, у 2003 р. – 40 звернень. Від депутатських груп і фракцій Верховної Ради України надійшло у 2002 р. – 6, у 2003 р. – 13 звернень.
Не залишилися поза увагою Уповноваженого з прав людини і звернення депутатів рад інших рівнів, хоча відповідно до Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” формально вони можуть звернутися до Уповноваженого тільки як громадяни або особи, які діють в їхніх інтересах. У 2002 р. до Уповноваженого звернулися: 2 депутати районної ради, 3 депутати міської ради, 2 депутати обласної ради, 2 депутати Київміськради та 1 депутат Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Усі вони зверталися в інтересах своїх виборців, тому Уповноважений не могла проігнорувати звернення і приділила їм таку ж увагу, як і зверненням народних депутатів України.
З 2003 р. народні депутати України стали активно використовувати таку форму звернень до Уповноваженого з прав людини, як депутатські запити. Саме за цей рік було направлено 11 таких запитів. Звертаючись до Уповноваженого через запити, народні депутати більш широко ставлять питання, метою яких є не тільки захист своїх виборців, а й забезпечення прав великих соціальних груп населення.
Так, у березні 2003 р. Верховна Рада України підтримала запит народного депутата С.Шевчука до Уповноваженого стосовно недоліків та “прогалин” у законодавчих актах України щодо “дитячого сирітства” і усиновлення українських дітей іноземними громадянами.
Відповідаючи Голові Верховної Ради України В.Литвину, народному депутату України С.Шевчуку, Уповноважений з прав людини зауважила, що саме Уповноважений запропонувала чотирьом комітетам – з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства; з питань науки і освіти; з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин та з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією – провести спільне засідання з порядком денним “Про дотримання вимог законодавства України щодо усиновлення дітей” за участю Уповноваженого з прав людини,представниківВерховногоСудуУкраїни,Генеральноїпрокуратури України, Кабінету Міністрів України, МОН, МЗС, МОЗ, МВС, Мін’юсту України. На засіданні відбувся плідний обмін думками щодо необхідності підтримки насамперед громадян України в усиновленні дітей-сиріт, зокрема, розглянуто доцільність запровадження пільг для осіб, які усиновлюють українських дітей-сиріт. Уповноважений виступила з підсумковою доповіддю. Комітети прийняли спільне рішення, в якому було підтримано пропозицію Уповноваженого щодо доцільності укладання двосторонніх міждержавних угод та посилення контролю з боку Кабінету Міністрів України за виконанням вимог чинного законодавства України в частині усиновлення українських дітей громадянами України та іноземцями.
Проте не можна не зазначити, що деякі запити народних депутатів України до Уповноваженого, які були підтримані на пленарному засіданні Верховної Ради України, виходять за межі компетенції Уповноваженого.
Уповноважений з прав людини завжди вважала надзвичайно важливим особисте і безпосереднє спілкування з народними депутатами України. Таке спілкування робить зв’язки з депутатським корпусом тіснішими і допомагає Уповноваженому прийняти оптимальні рішення щодо подальших дій за конкретними зверненнями.
У 2002 р. до Уповноваженого з прав людини на особистому прийомі, а також у деяких випадках – по телефону в інтересах захисту прав і свобод своїх виборців звернулися 63 народних депутати України; у 2003 р. – 66.
Зпоміж депутатів, які звернулися до Уповноваженого на особистому прийомі, – представники майже усіх груп і фракцій парламенту. Проте найчастіше до Уповноваженого протягом 2002–2003 рр. зверталися народні депутати з фракцій: Комуністичної партії України, «Наша Україна», Соціалістичної партії України, Блоку Юлії Тимошенко, а також народні депутати України попередніх скликань.
Так, 9 липня 2003 р. на особистій зустрічі до Уповноваженого звернулася народний депутат України А.Александровська щодо допомоги у відновленні права власності на житло неповнолітньої мешканки м.Харкова Ольги К. Ця дівчина після смерті матері та засудження батька змушена була проживати у своєї бабусі в Сумській області. А тим часом сторонні особи шляхом незаконних операцій двічі перепродали її власну харківську квартиру.
Уповноваженим негайно було відкрито провадження у справі про порушення прав і свобод людини. Безпосередньо з виїздом на місце ситуація була вивчена, відбулися зустрічі з самою Ольгою К., її батьком, який відбуває покарання у місцях позбавлення волі, іншими родичами та посадовими особами, причетними до цієї справи. Зокрема, перевірені документи з цього питання у виконкомі Київської райради м.Харкова, бюро технічної інвентаризації, житлово-експлуатаційній конторі, відділі внутрішніх справ району, приватних нотаріусів, районній прокуратурі.
Перевіркою встановлено наявність ознак злочину та шахрайства, неправомірність дій органів виконавчої влади, що призвело до порушення конституційного права власності дитини, внаслідок чого неповнолітня дівчина була позбавлена власного житла без відома її та за відсутності згоди опікуна – бабусі.
Уповноважений з прав людини стала на захист інтересів неповнолітньої, заявила позов щодо неправомірного рішення Київського райвиконкому м.Харкова, який незаконно надав згоду на продаж власного житла неповнолітньої Ольги. Крім цього, за поданням Уповноваженого Генеральною прокуратурою України порушена кримінальна справа, частина матеріалів якої вже направлена до суду; частково ще проводиться слідство. На теперішній час виконком Київської райради м.Харкова згідно з мировою угодою, затвердженою судом, зобов’язався повернути власнику – Ользі К. однокімнатну квартиру, тобто повернути власниці те, чого вона була незаконно позбавлена.
Уповноважений спільно з народним депутатом України А.Александровською продовжує тримати цю справу на контролі.
Усвідомлюючи важливість та ефективність такої форми співпраці з народними депутатами України, як особисте і безпосереднє спілкування, Уповноважений і надалі продовжуватиме зустрічатися з народними депутатами України з метою захисту прав і свобод їх виборців.
Від початку створення інституції Уповноваженого склалася практика, коли народні депутати України насамперед зверталися за підтримкою і сприянням до Уповноваженого у розв’язанні проблем своїх виборців щодо захисту їхніх прав і свобод. Тому зміст депутатських звернень, направлених ними заяв та скарг громадян свідчить, що питання, які порушуються у зверненнях, суттєво не відрізняються від тих, що порушувалися народними депутатами України у 1998–2001 рр.
Аналіз депутатських звернень засвідчує, що зберігається тенденція до зростання кількості повідомлень про порушення особистих та громадянських прав. Так, кількість повідомлень про порушення особистих прав у 1998 р. становила 8,9%, у 2003 р. – 18,4; громадянських прав відповідно у 1998 р. – 38 і у 2003 р. – 60,7%.
Кількість повідомлень про порушення економічних прав після спаду з 24% у 1998 р. до 9,8 у 2001 р. у 2002–2003 рр. стабілізувалась і становить 10,4% (рис. 2.2.4).
Рис. 2.2.4. Кількість випадків порушення конкретних прав громадян, про які повідомляється у зверненнях народних депутатів України (у відсотках від загальної кількості)
Велика кількість повідомлень про порушення громадянських прав свідчить про те, що громадяни України залишаються незахищеними. На органи державної влади, які повинні захищати їхні права, не покладаються, їм не довіряють і в пошуках справедливості змушені звертатися до народних депутатів України, Уповноваженого.
Звернення з приводу порушення громадянських прав. Про порушення громадянських прав у 2002 р. повідомлялося у 138 зверненнях з 235, що надійшли від народних депутатів України, від комітетів Верховної Ради та депутатських груп і фракцій; у 2003 р. – у 316 таких зверненнях з 421. Найбільшу частку у 2002–2003 рр., як і в попередні роки, мали скарги на дії правоохоронних органів – 32,6% ( у 2000–2001 рр. – 32%), скарги на порушення прав осіб, позбавлених волі, – 8,5% ( у 2000–2001 рр. – 9,5%) тощо. Структура порушень громадянських прав, про які повідомляється у зверненнях народних депутатів України за 2002–2003 рр., надана на рис. 2.2.5.
Рис. 2.2.5. Структура порушень громадянських прав, про які повідомляється у зверненнях народних
депутатів України у 2002– 2003 рр. (у відсотках до загальної кількості)
У попередній Щорічній доповіді Уповноваженим було наголошено, що ”у громадян значно зросла недовіра до органів державної влади, зокрема судової влади...”. Ця негативна тенденція простежується й у 2002–2003 рр. Якщо в 2000–2001 рр. повідомлення про порушення права на судовий захист становило 47% від загальної кількості повідомлень про порушення громадянських прав, то у 2002–2003 рр. – 58,3% (у 2002 р. скарги з цього питання містилися у 62 зверненнях, у 2003 р. – у 187).
Громадяни вважають, що суди виносять несправедливі вироки та рішення і звертаються з їх оскарженнями, всупереч чинному законодавству, до народних депутатів України, Уповноваженого. У 2002–2003 рр. народні депутати України, комітети Верховної Ради, депутатські групи і фракції направили Уповноваженому 166 звернень громадян, в яких оскаржувалися вироки або рішення судів. При цьому тільки 44 з них адресувалися безпосередньо Уповноваженому, решта – народним депутатам України, групам і фракціям, комітетам Верховної Ради.
У переважній більшості звернень оскаржувалися вироки судів з кримінальних справ. Таких звернень до Уповноваженого було надіслано 119. Особливо багато їх надійшло у 2003 р. Якщо у 2002 р. таких звернень було 17, то в 2003 – 102. Значна кількість – 82,3% становлять звернення осіб, які відбувають покарання, до народного депутата України Ю.Тимошенко особисто та до народних депутатів – членів фракції БЮТ.
На більшість звернень цієї категорії народним депутатам України, громадянам надсилалися докладні роз’яснення про відсутність в Уповноваженого можливості ініціювати питання про перегляд вироків судів або ж вирішувати питання про скасування чи зміну рішення суду (як просять заявники).
Можливість ініціювати Уповноваженим питання про перегляд вироків суду потребує вирішення цього на законодавчому рівні шляхом внесення змін та доповнень до Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”. Таке право, наприклад, надано Уповноваженому в Російській Федерації. (Докладніше про це йтиметься у відповідному розділі цієї доповіді).
Проте навіть за відсутності передбачених чинним законодавством можливостей вживати заходи за зверненнями народних депутатів України з питань перегляду вироків, рішень суду Уповноважений шукала шляхів допомоги. Прикладом може слугувати реагування Уповноваженого на звернення народного депутата України Ю.Тимошенко в інтересах А.Головахи. Так, у листі гр.А.Головахи йшлося про протиправні дії окремих працівників УБОЗ ГУ МВС України в м.Києві та фальсифікації стосовно нього матеріалів кримінальної справи, внаслідок чого він був безпідставно притягнутий до кримінальної відповідальності, а згодом і засуджений Дніпровським місцевим судом м.Києва до семи років позбавлення волі.
Вивчивши матеріали, Уповноважений відкрила провадження у справі і направила звернення голові Апеляційного суду м.Києва для приєднання до матеріалів кримінальної справи та вивчення викладених у ньому доводів під час розгляду справи в цьому суді.
Ухвалою Апеляційного суду від 23 жовтня 2003 р. вирок Дніпровського місцевого суду м.Києва щодо А.Головахи було скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд. Розгляд зазначеної кримінальної справи продовжує перебувати на контролі Уповноваженого.
Серед повідомлень народних депутатів України про порушення громадянських прав працівниками правоохоронних органів залишається високою кількість скарг, які надійшли у 2002–2003 рр., на відмову в порушенні кримінальних справ – 30; на неналежне розслідування та тяганину з розслідуванням кримінальних справ – 76; на незаконне, на думку заявників, притягнення до кримінальної відповідальності – 45.
Удвічі збільшилася кількість звернень до Уповноваженого, пов’язаних з реалізацією права громадян на звернення до органів державної влади. Якщо у 2000–2001 рр. таких звернень було 22 (6% серед звернень про порушення громадянських прав), то у 2002–2003 рр. – 39 (13%), з яких 24 звернення – це скарги на несвоєчасний та неналежний розгляд звернень у органах влади. Заявники пишуть, що їхні звернення розглядаються формально, відповіді мають бюрократичний характер.
В існуванні такого явища Уповноважений переконалася на власному досвіді, коли не змогла надати допомогу народним депутатам України у розв’язанні проблем їхніх виборців. Відповіді, які надходять за результатами перевірок, особливо від правоохоронних органів, переважно мають роз’яснювально-інформаційний характер, не містять безпосереднього реагування на повідомлення про порушення прав людини.
Так, до Уповноваженого звернувся народний депутат України В.Майстришин в інтересах гр.М.Поперечного з приводу незаконного, на думку останнього, притягнення слідчим управлінням УМВС України у Вінницькій області до кримінальної відповідальності та тримання під вартою понад три роки без передачі справи до суду. На запит Уповноваженого з цього приводу з прокуратури Вінницької області була надана інформація про законність притягнення М.Поперечного до кримінальної відповідальності, але ніяких пояснень про причини тримання його під вартою понад три роки не надано. Уповноваженому довелося направляти додатковий запит, на який отримано відповідь, що після додаткового розслідування кримінальна справа направлена до апеляційного суду.
Народний депутат України С.Косінов направив Уповноваженому звернення гр.М.Шматька, який скаржився на неправомірні дії судді Київського місцевого суду м.Харкова та посадових осіб державної виконавчої служби, внаслідок чого заявник втратив свою власність. Уповноваженим було відкрите провадження, звернення було направлене для перевірки міністру юстиції України та Голові Верховного Суду України, останній доручив перевірку частини викладених заявником доводів Раді суддів України. Якщо із Міністерства юстиції відповідь надійшла своєчасно, то до Ради суддів Уповноваженому довелося надсилати нагадування.
Зрозуміло, коли так розглядаються звернення Уповноваженого, з яких звернулися народні депутати України, то можна уявити, яке ставлення до звернень звичайних громадян.
Проте є приклади, коли спільними зусиллями Уповноваженого та народних депутатів України хоч не зразу, а поступово вдається побороти таке ставлення до звернень громадян і поновити їхні права.
Яскравим прикладом може слугувати така справа. До Уповноваженого щодо поновлення прав громадянина М.Вітрука звернувся народний депутат України Ю.Кармазін з приводу тривалого (з 1999 р.) тримання під вартою в Київському СІЗО №13, а також на неналежне розслідування та судовий розгляд справи про обвинувачення заарештованого у вчиненні умисного вбивства.
Звернення обвинуваченого та його матері неодноразово направлялися для вжиття заходів реагування до органів прокуратури і правосуддя. При цьому Уповноваженим зверталася увага на те, що М.Вітрук вже понад п’ять років утримується під вартою без вироку суду. Завдяки зусиллям Уповноваженого та народних депутатів України в липні 2004 р., врешті-решт, прокуратурою Деснянського району м.Києва М.Вітрук був звільнений з-під варти.
Прикладом подолання формального підходу до вирішення справи та байдужого ставлення до людської долі може бути і справа гр.М.Колотурського, колишнього робітника ремонтно-механічного заводу з м.Красний Луч, що на Луганщині, в інтересах якого звернулася до Уповноваженого народний депутат України Л.Кириченко. Так, у січні 2002 р. Михайло Колотурський після сварки з дружиною пішов з дому. А тим часом були знайдені тіла двох замерзлих невідомих. Одного з них і було визнано М.Колотурським, про що РАГСом була видана відповідна довідка родині. Відбувся похорон. Однак через два дні після цього живий “небіжчик” повернувся додому. Дізнавшись, що його поховали, він був шокований не менше, ніж сама родина.
М.Колотурський почав домагатися поновлення його у правах як живої людини. Але РАГС зажадав рішення суду про те, що М.Колотурський є справді самим собою. Місцевий суд м.Красний Луч у розгляді заяви відмовив, зазначивши, що встановлення ідентичності особи до його функцій не належить. Через півроку апеляційний суд Луганської області у розгляді його заяви також відмовив.
Таким чином, людина потрапила у замкнуте коло. Посадові особи РАГСу, судді місцевого та апеляційного судів, посилаючись на статті законів та інструкцій, відповідали йому, що він покійник. Паспорта не має, бо забрали у родини під час поховання. Як наслідок, він не міг отримати ані роботи, ані матеріальної допомоги, бо на папері вважався померлим.
Майже півтора року Михайло Колотурський доводив: я живий, я не вмер.
Пробити цю бюрократичну стіну спочатку намагалася народний депутат України. Проте потім вона вимушена була звернутися за допомогою до Уповноваженого.
Уповноваженим було відкрито провадження у справі про порушення прав і свобод людини та негайно вжити заходів для поновлення прав М.Колотурського, зокрема, з конкретними дорученнями та відповідними повноваженнями до Красного Луча було направлено представника Уповноваженого.
Після зустрічі, проведеної Уповноваженим з керівництвом міліції міста, відділу РАГСу, місцевого суду, та тривалих дискусій другого дня місцевий суд вже розглядав повторну заяву М.Колотурського. Знайшлися свідки і з місця проживання, і з місця колишньої прописки, і з ремонтно-механічного заводу, де він працював. Всі в один голос заявили: “Так, засвідчуємо, це він, власною персоною”.
Проте місцевому суду і цього виявилося замало. Звірили живого М.Колотурського ще й з фотографіями у родинному альбомі, зняли відбитки пальців і лише після цього вирішили: живи, Михайле Колотурський, якщо тобі цього дуже хочеться. Тільки після цього М.Колотурський отримав паспорт громадянина України і був поновлений у конституційних правах.
Звернення про порушення особистих прав. У 2002–2003 рр. повідомлення про порушення тих чи інших особистих прав містилися в матеріалах 190 звернень, які були направлені Уповноваженому народними депутатами України, комітетами Верховної Ради України, депутатськими групами і фракціями (у 2002 р. таких звернень було отримано 67, у 2003 р. – 123).
Чільне місце посідають звернення про застосування катувань, жорстоке, нелюдське поводження, незаконний, на думку заявників, арешт чи затримання (рис. 2.2.6).
Рис. 2.2.6. Структура порушень особистих прав громадян, про які повідомляється у зверненнях народних
депутатів України за 2002–2003 рр. (у відсотках до загальної кількості)
Зростання скарг на порушення особистих прав певною мірою пов’язане з великою кількістю звернень, в яких оскаржуються вироки суду з кримінальних справ. Як правило, заявники пишуть, що під час слідства до них застосовувалися недозволені методи, катування, психологічний тиск, порушувалося право на захист, фальсифікувалися матеріали кримінальної справи тощо. Внаслідок цього вони змушені були зізнаватися у злочинах, яких не скоювали.
У попередній Щорічній доповіді Уповноважений констатувала, що “заради отримання зізнання чи показань проти інших осіб у перші години після затримання людей у міліції б’ють, принижують їхню гідність, піддають тортурам. Катування і жорстокості, такі, що принижують честь і гідність людини, види поводження з громадянами в органах внутрішніх справ на досудових стадіях кримінального судочинства мають системний характер, що свідчить про брутальні порушення прав людини та зловживання владою”.
На жаль, це явище спостерігалося і в 2002–2003 рр. Наприклад, народний депутат України Ю.Соломатін надіслав Уповноваженому заяву гр. Л.Райко з приводу побиття її сина, Ю.Райка, в Солом’янському РУ ГУ МВС у м.Києві. Заявниця повідомляла, що 1 липня 2003 р. о 12 годині до них додому приїхали працівники міліції і запросили сина проїхати з ними до районного управління в кабінет №417 на допит як свідка. Далі події розвивалися так: “Через полтора часа, в 13.30, мы с мужем приехали в Соломенское РОВД по пр. Воздухофлотский, 49. В кабинете 417 сына не оказалось, эти же следователи сказали, что он находится у начальника в кабинете №415. После долгих наших с мужем требований сына всё же привели. Сын был сильно избит, шатался, жаловался на головную боль, уши опухли, лоб у него был опухшим, под левым глазом кровоподтек. На вопрос к сыну, кто его бил, он ответил, указывая на следователей: “Эти двое по очереди и ещё один, заходивший в кабинет. Как выяснилось в дальнейшем, этим “заходившим” был один из замов начальника РОВД... Во время беседы у сына начались провалы памяти. Вызвать скорую помощь из кабинета следователя мне не дали. Забрать сына из милиции следователи не разрешили. Муж пошёл искать адвоката. Свои фамилии следователи сообщить отказались. На мой вопрос, почему на допрос сына с пристрастием не был приглашён адвокат, чем было нарушено право подозреваемого на защиту, следователь с усами, плотного объёмного телосложения в светлом пиджаке ответил: “Если будешь выпендриваться, посажу в обезьянник”, и силой вышвырнул меня из кабинета”.
Лише о 19 годині батькам у присутності адвоката вдалося забрати сина з міліції. Але, як з’ясувалося згодом, син під тиском працівників міліції з погрозою не випустити погодився написати заяву, що претензій до працівників міліції він не має. Юрій був оглянутий у Київському міському бюро судово-медичної експертизи і отримав висновок про заподіяння йому легких тілесних ушкоджень. Але заявниця побоюється, що в подальшому можливі тяжкі наслідки, тому що у сина продовжуються головні болі, трапляються провали в пам’яті, він почав погано чути на ліве вухо.
Вдома син розповів, що коли його привезли в міліцію, то запропонували підписати зізнання в тому, що він торік викрав автомобіль. Коли Юрій відмовився написати зізнання, його стали бити. “Когда от избиений сыну становилось плохо, прекращали бить и давали подписать бумагу; после отказа от подписи опять били. Били в основном по голове, в лицо, хлопками по ушам, приговаривая, что будут бить до тех пор, пока не подпишет бумагу. Кроме избиения следователями, в кабинет несколько раз заходил какой-то их начальник, наносил несколько ударов весьма профессионально, затем уходил, отдавая распоряжение подчинённым продолжать в том же духе”.
Після втручання у справу Уповноваженого і завдяки постійному контролю за розслідуванням факту порушення особистих прав людини постанову про відмову у порушенні кримінальної справи за фактом застосування працівниками міліції щодо Ю.Райка фізичної сили скасовано. При цьому порушено кримінальну справу за фактом перевищення службових повноважень працівниками міліції, що супроводжувались насильством та приниженням людської гідності.
Враховуючи наведені приклади, Уповноваженим дуже ретельно розглядалися звернення, в яких йшлося про такі порушення, і здійснювалися відповідні перевірки. Так, у 2002 р. про застосування тортур повідомлялося у 27 зверненнях. За 8 було відкрито провадження; 10 звернень направлено на розгляд за належністю і контролювалися особисто Уповноваженим. У 2003 р. відповідно отримано 81 звернення. За 19 відкрито провадження, 28 направлено на розгляд за належністю під особистим контролем Уповноваженого.
Зважаючи на те, що застосування тортур працівниками правоохоронних органів має в країні системний і масовий характер, проблема забезпечення права громадян на свободу від катувань розглядається далі в окремому розділі цієї доповіді.
Звернення про порушення економічних прав громадян. Звернення, в яких повідомлялося про порушення економічних прав громадян у 2002–2003 рр., становили 10,4 % їх загальної кількості. Серед них найбільше звернень стосується дотримання права громадян на працю, зокрема свободи громадян від незаконного звільнення (22 звернення).
На думку Уповноваженого, відносно невелика кількість звернень з приводу порушення економічних прав громадян зумовлена дещо позитивними зрушеннями в економіці, поліпшенням становища з виплатою заробітної плати, зменшенням безробіття тощо.
Звернення про порушення соціальних прав громадян. Про порушення соціальних прав громадян народні депутати України повідомляли Уповноваженому у 30 зверненнях у 2002 р. і у 38 зверненнях у 2003 р. Переважна більшість звернень була пов’язана з забезпеченням регулярної виплати регресних відшкодувань і одноразових допомог за ушкоджене здоров’я, позбавлення пільг або невиконання законів, відповідно до яких передбачаються пільги для визначених категорій громадян. І хоча кількість звернень про порушення соціальних прав громадян не є найбільшою, вони підтверджують, що рівень добробуту громадян залишається далеким від задовільного.
Що стосується органів державної влади, дії яких оскаржуються в депутатських зверненнях та доданих до них заявах і зверненнях громадян України, то найбільше нарікань – на судові органи, органи МВС та прокуратури (рис. 2.2.7). За ними йдуть місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, Міністерство юстиції та його органи.
Рис. 2.2.7. Органи державної влади, дії яких оскаржуються у зверненнях народних депутатів України, надісланих Уповноваженому у 2002–2003 рр. (у відсотках до загальної кількості)
Стосовно скарг на судові органи, то, як зазначалося, це незгода скаржників з вироками та рішеннями суду. Найбільшу недовіру заявники висловлюють місцевим судам. Так, у 2002 р. на несправедливості вироків та рішень, прийнятих місцевими судами, заявники наполягали у 29 зверненнях; у 2003 р. – 117. В 62 зверненнях у 2002 р. та у 58 зверненнях в 2003 р. заявниками висловлювалися сумніви щодо об’єктивного та всебічного розгляду справ в апеляційних судах і оскаржувалися винесені ними вироки, рішення, ухвали. Скарги на результати розгляду справ у Верховному Суді України містилися в 4 надісланих скаргах у 2002 р. і в 14 – у 2003 р.
В органах прокуратури, вважають заявники, більшість порушень їхніх прав здійснюється у районних, міських та обласних прокуратурах. Так, у 2002 р. у 2 зверненнях містилися скарги на дії міських прокуратур у 13 – на районні, у 7 – на обласні, у 12 були претензії до Генеральної прокуратури. У 2003 р. містилися скарги на дії: міських прокуратур – у 16 зверненнях, у 26 – районних, у 23 – обласних, у 8 – Генеральної прокуратури.
Аналогічна картина по правоохоронних органах. У 2002 р. у 37 зверненнях основними порушниками заявники вважали працівників міських, районних та обласних органів МВС, до Міністерства внутрішніх справ висувалися претензії у 9 зверненнях; у 2003 р. – відповідно у 104 та 6 зверненнях.
Відкриття проваджень за зверненнями народних депутатів України. У щорічних доповідях Уповноваженого наголошувалося, що звернення народних депутатів України у багатьох випадках ставали підставою для відкриття провадження про порушення прав і свобод людини і громадянина. Ця практика була продовжена і у 2002–2003 рр. У 2002 р.
за зверненнями народних депутатів, зверненнями, які надійшли від комітетів Верховної Ради, депутатських груп і фракцій, було відкрито 59 проваджень, у 2003 р. – 93 (рис. 2.2.8).
Рис. 2.2.8. Кількість проваджень, відкритих Уповноваженим з прав людини за зверненнями народних депутатів України протягом 1998–2003 рр
Як наслідок здійснених Уповноваженим проваджень за повідомленнями народних депутатів України про порушення прав їхніх виборців у 2002–2003 рр. вдалося у багатьох випадках позитивно вирішити долю цих громадян. Зокрема, гр.А.Юсова – стосовно безпідставного порушення проти нього кримінальної справи (звернення народного депутата України В.Кириленка); неповнолітньої К.Ноздрачової, яка за сприяння Уповноваженого повернулася в Україну з м.Петропавлівська-Камчатського Російської Федерації до батька і бабусі після того, як після позбавлення її матері материнських прав вона опинилася в дитячому будинку (за зверненням народного депутата України Я.Сухого); учасників акції “Повстань, Україно!”, яких було звільнено з-під варти (за зверненням народного депутата України Є.Кирильчука); гр.В.Лихого, якому було повернуто незаконно вилучений паспорт, а працівника міліції, що грубо порушив його права, притягнуто до дисциплінарної відповідальності (за зверненням народного депутата України О.Турчинова); неповнолітньої Ольги К. – щодо поновлення права на житло, яке сторонні особи після смерті її матері шляхом незаконних операцій двічі перепродали (за зверненням народного депутата України А.Александровської).
Це тільки частина прикладів ефективного розв’язання Уповноваженим проблем громадян України за зверненнями народних депутатів України, але вона свідчить про відповідальне ставлення Уповноваженого до звернень народних депутатів України та звернень, які надходять від комітетів Верховної Ради України, депутатських груп і фракцій.
Водночас вкотре слід привернути увагу народних депутатів України, що залишається багато звернень, які є неприйнятними до розгляду Уповноваженим, тому що вирішення порушених у зверненнях питань не належить до компетенції Уповноваженого. Так, у 2002 р. таких звернень надійшло до Уповноваженого 45,5%, у 2003 – 61,5%. Особливо багато їх надійшло від народних депутатів із фракції БЮТ: у 2002 р. із 40 звернень неприйнятних до розгляду надійшло 16, або 40%; у 2003 р. із 189 – 133, або 70%.
Проте Уповноважений не залишала поза увагою такі звернення і намагалася надати всебічну допомогу навіть поза межами своєї компетенції.
На підставі аналізу співпраці з Верховною Радою України та розгляду звернень народних депутатів Уповноважений вважає за необхідне наголосити, що участь у пленарних засіданнях Верховної Ради, парламентських слуханнях, засіданнях комітетів, “круглих столах”, семінарах, спільна робота з депутатами над законопроектами щодо подальшого приведення чинного законодавства у відповідність до Конституції України надає позитивні результати. Уповноважений висловлює сподівання, що й надалі як зазначені, так і нові форми співпраці сприятимуть підвищенню ефективності парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина в Україні.
Уповноважений вважає назрілим розгляд Верховною Радою України питання про внесення до Конституції та чинного законодавства змін, пов’язаних із забезпеченням фізичним особам права на подання конституційної скарги для захисту їхніх конституційних прав і свобод.
Уповноважений впевнена, що усиновлення дітей вимагає постійного моніторингу, а також нагляду за тим, щоб воно насамперед здійснювалось українськими громадянами, і як виняток – іноземцями. Цей процес потребує постійного контролю з боку різних державних структур, зокрема, Міністерства освіти і науки, МЗС, МОЗ, МВС, Генеральної прокуратури України та також відповідних комітетів Верховної Ради України.
На думку Уповноваженого, виявлені факти бюрократичного ставлення до звернень громадян з питань порушення їхніх конституційних прав і свобод з боку чиновників, навіть попри підтримку народними депутатами України та Уповноваженим, свідчать про те, що це явище набуло системного характеру і потребує узгоджених спільних зусиль народних обранців, Уповноваженого, Президента України задля викорінення такого ганебного явища та повернення довіри людей до владних структур.
|
