Головне меню   

 4.1. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА СВОБОДУ ВІД БІДНОСТІ ТА ДОСТАТНІЙ ЖИТТЄВИЙ РІВЕНЬ

Уповноважений з прав людини змушена з прикрістю констатувати, що для переважної більшості українських громадян залишається недосяжним проголошене Конституцією України право на достатній життєвий рівень та належний рівень соціального захисту.

За даними останнього рейтингу сталого розвитку країн світу, складеного ООН, за критеріями тривалості життя, доступності освіти та рівня доходів на душу населення (за індексом людського розвитку) Україна відстає навіть від багатьох інших країн Співдружності Незалежних Держав і за умовами життя посідає 76-е місце серед 177 країн світу. Середня тривалість життя в Україні становить 68 років, рівень освіченості (кількість учнів у школах та студентів у вищих навчальних закладах) – понад 86%. При цьому показник ВВП на душу населення у 2005 р. становив 5 доларів, у 2006 р. – 6,3 долара, у 2007 р. – 8,3 долара на день.

Відсутність цілісної суспільної системи захисту життя і здоров’я населення, високий рівень захворюваності та смертності негативно впливають на демографічну ситуацію у країні (табл. 4.1.1). Постійне зменшення населення, починаючи з 1991 р., свідчить про негативні демографічні зміни і є одним із факторів ризику українського суспільства.

Головним чинником незадовільного стану забезпечення фундаментальних прав і свобод людини в Україні, зокрема права на життя, є бідність більшості населення країни. Так, за розрахунками, здійсненими Інститутом демографії та соціальних досліджень Національної академії наук України на основі матеріалів Держкомстату України, у 2006 р. у стані бідності перебували: кожне третє домогосподарство з дітьми; кожне третє домогосподарство без дітей, у складі якого був хоча б один безробітний; кожне п’яте, яке складається лише з осіб пенсійного віку; кожне сьоме,  яке складається лише з осіб працездатного віку.

Таблиця 4.1.1. Динаміка природного руху населення у 1990–2007 рр.

Рисунок 4.1.1. Динаміка доходів населення та рівня бідності в Україні у 2001–2007 рр.

У 2006–2007 рр. в Україні тривало здійснення заходів щодо реалізації Стратегії подолання бідності, затвердженої Указом Президента України №637 від 15 серпня 2001 р., спрямованих на активізацію політики збільшення доходів громадян, зокрема, реформування системи оплати праці, подальше підвищення рівня зайнятості населення, насамперед молоді, державну підтримку соціально вразливих верств населення, удосконалення системи надання пільг і соціальних послуг та поліпшення якості обслуговування громадян. Однак реалізація цих заходів суттєво не вплинула на показники рівня бідності в країні. За офіційними статистичними даними, рівень бідності в Україні становив: у 2005 р. – 27,1%, у 2006 р. –  28,1%, у 2007 р. – 27,3% (рис. 4.1.1).

На тлі великої кількості бідних значною є кількість осіб, доходи яких перевищують 1 млн грн: у 2002 р. чисельність таких осіб становила 232 особи, у 2005 р. – 1299, у 2006 р. – 1923, у 2007 р. –1424. Це свідчить про наявність глибокого розриву між бідними і багатими.

Показники офіційного рівня життя могли б бути набагато гіршими, якби держава штучно не занижувала розмір щомісячного прожиткового мінімуму. Зокрема, з 1 січня 2006 р. – це 453 грн, з 1 січня 2007 р. – 492 грн (табл. 4.1.2).

Цей показник не враховує реальних потреб людини в найнеобхідніших витратах. Норми споживчого кошика (переліку продуктів харчування, товарів та послуг) було затверджено ще у 2000 р., хоча за Законом України “Про прожитковий мінімум” набори продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг для основних соціальних і демографічних груп населення мають переглядатися не рідше одного разу на п’ять років.

Уповноважений переконана, якщо враховувати усі фактори, то реально в країні до категорії бідних можна віднести, як і в попередні роки, близько 70% населення.

На подолання проблеми бідності негативно впливає постійне зростання споживчих цін на товари та послуги. Так, рівень інфляції у 2006 р. становив 11,6%, у 2007 – 16,6 %. За результатами соціального опитування, проведеного Українським центром економічних і політичних досліджень ім. О.Разумкова, 59% опитаних назвали найбільш гострою соціально-економічною проблемою в Україні саме зростання цін.

Таблиця 4.1.2. Державні соціальні стандарти і гарантії у 2000–2007 рр. (грн)

Уповноважений вважає, що важливою умовою подолання бідності є створення умов для більш рівноправного доступу усіх громадян до ресурсів, справедливого розподілу і використання національного багатства між членами суспільства. Також необхідно забезпечити визначення реального розміру прожиткового мінімуму для окремих соціальних і демографічних груп населення.

14 вересня 2006 р. Верховна Рада України ухвалила Закон України “Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)” – документа, який визначає спільні для країн Європи стандарти, зокрема у сферах освіти, охорони здоров’я, надання медичних послуг, соціального забезпечення, захисту прав працівників у разі банкрутства роботодавця. Розпорядженням Кабінету Міністрів України №237-р від 26 квітня 2007 р. затверджено План заходів щодо виконання положень Європейської соціальної хартії (переглянутої) на 2007–2010 роки, утворена міжвідомча робоча група з підготовки доповідей Раді Європи.

На думку Уповноваженого, реалізація положень Європейської соціальної хартії (переглянутої) сприятиме більш чіткому дотриманню конституційних норм, які стосуються соціального захисту громадян, підвищенню державних соціальних стандартів і гарантій та подоланню бідності.

Одним із основних критеріїв, за яким здійснюється оцінка ступеня економічного розвитку та стабільності держави, є соціальний захист населення, зокрема, пенсіонерів, інвалідів, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, багатодітних та малозабезпечених сімей. Показники бюджетних видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення наведені у таблиці 4.1.3.

Таблиця 4.1.3. Видатки зведеного бюджету України на соціальний захист та соціальне забезпечення у 2000–2007 рр.

Хоча видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення населення у 2006–2007 рр. зросли, їх частка в загальному обсязі видатків порівняно з 2005 р. зменшилася.

Законом України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” передбачено посилити соціальну складову бюджету, зокрема, довести рівень середньомісячної заробітної плати до 1789 грн, мінімальної заробітної плати з 1 грудня 2008 р. – до 605 грн, мінімальної пенсії з 1 жовтня 2008 р. – до 498 грн. Однак при цьому введені обмеження щодо чинності норм низки соціальних законів.

Уповноважений постійно наголошує на необхідності дотримання ст.22 Конституції України щодо недопущення звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів України, зокрема, під час прийняття Верховною Радою України за поданням уряду законів про Державний бюджет. Так, у вересні 2006 р. Уповноважений звернулася до співголів робочої групи з підготовки проекту Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” – Першого заступника Голови Верховної Ради України А.Мартинюка та Першого віце-прем’єр-міністра України М.Азарова, висловивши застереження щодо можливих порушень конституційних прав громадян у разі прийняття запропонованої урядом редакції Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, відповідно до якої призупинялася дія низки норм соціальних законів, проте які не були враховані.

Правильність позиції Уповноваженого підтвердив Конституційний Суд України, який 9 липня 2007 р. прийняв Рішення у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” (справа про соціальні гарантії громадян), визнавши їх неконституційними.

У своєму Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.

На превеликий жаль, практика внесення змін до чинних законів України застосована і при прийнятті Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, яким зупиняється дія окремих положень 19 законів та вносяться зміни до 100 законів, більшість з яких регулюють соціальний захист громадян. З набранням чинності цим законом запроваджені істотні обмеження і додаткові умови при наданні пільг. Передбачено, наприклад, що надання деяким категоріям громадян пільг здійснюється за умови, якщо середньомісячний сукупний дохід сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищував величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Законом також надається право Кабінету Міністрів України встановлювати розмір і порядок надання пільг, у тому числі щодо безоплатного щорічного забезпечення санаторно-курортним лікуванням, виплати разової грошової допомоги ветеранам війни до 5 травня.

На думку Уповноваженого, прийнятий Закон України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” порушує статті 22, 24 Конституції України.

Важливим чинником подолання бідності й поновлення порушених конституційних прав громадян має стати повернення заощаджень. За станом на 31 грудня 2007 р. людям було повернуто лише 2,2 % загальної суми вкладів (рис. 4.1.2).

Про заходи, які вживались Уповноваженим для розв’язання цієї гострої для нашого суспільства проблеми, йшлося у попередніх щорічних доповідях про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні. У 2006 р. Верховна Рада Україна підтримала пропозицію Уповноваженого щодо збільшення обсягу фінансування на компенсацію втрачених заощаджень не менше 1,5% ВВП, що дало б можливість протягом кількох років, не провокуючи інфляції, повернути людям їхні вклади. Однак Президент України наклав вето на цей закон.

Рисунок 4.1.2. Стан повернення громадянам України знецінених грошових заощаджень, розміщених в установах Ощадбанку та Укрдержстраху до 2 січня 1992 р.

У Державному бюджеті України на 2008 р. передбачено 6 млрд грн на заходи щодо компенсації громадянам втрат від знецінення грошових заощаджень, що в 9,2 раза більше, ніж у 2007 р. Порядок виплати у 2008 р. компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень, вкладених до 2 січня 1992 р. в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, та облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 р., державні казначейські зобов’язання СРСР і сертифікати Ощадного банку СРСР, придбані на території Української РСР, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 9 січня 2008 р. №1.

Загалом уряд планує у 2008 р. повернути 20 млрд грн знецінених грошових заощаджень.

Уповноважений підтримує дії влади щодо прискорення виплати знецінених грошових заощаджень і водночас наголошує на необхідності неухильного дотримання прав громадян у процесі організації таких виплат, а також вжиття антиінфляційних заходів для запобігання зростанню споживчих цін і, як наслідок, подальшому зубожінню населення.

В умовах недостатнього життєвого рівня більшості населення для України залишається актуальною проблема поліпшення стану здоров’я громадян, боротьби з поширенням таких хвороб, як СНІД, туберкульоз, наркоманія. За темпами захворюваності на туберкульоз і СНІД наша країна посідає перше місце в Європі.

За станом на 1 січня 2008 р. в Україні на диспансерному обліку пере­бувало 81 741 ВІЛ-позитивних громадян, кількість хворих на СНІД становила 8944, кількість померлих від СНІДу – 12 511. Щогодини в Україні реєструється чотири нових випадки захворювання на туберкульоз та один випадок смерті від цієї хвороби. Тільки у 2007 р. на туберкульоз захворіли 37 095 осіб.

Однією з причин загрозливої ситуації з поширенням цих страшних захворювань є невідповідність фінансування галузі реальним потребам, адже щорічно у державному бюджеті закладаються видатки на охорону здоров’я, які задовольняють потреби цієї галузі лише наполовину. Треба також невідкладно відновити мережу санаторно-лікувальних протитуберкульозних закладів. Такі пропозиції були внесені Уповноваженим до проекту програми діяльності уряду на 2008 р.

Статтею 49 Конституції України визначено право кожного на безоплатне надання медичної допомоги в державних і комунальних закладах охорони здоров’я, і це право має реалізовуватися без будь-яких додаткових умов.

Сьогодні ж доведені до відчаю люди звертаються навіть з проханням дозволити їм продати свої органи, аби врятувати своїх близьких. Так, до Уповноваженого надійшов лист 55-річної мешканки Херсонської області Тетяни В., в якому вона просить дозволу продати свою нирку для забезпечення лікування 35-річного сина, хворого на розсіяний склероз. Дописувачка повідомляє, що через хворобу син не працює. До того ж на його утриманні знаходиться троє неповнолітніх дітей. “Синові, – пише вона, – потрібно знову пройти томографію в обласному центрі. Це 350 грн за обстеження та 400 грн за машину, бо дістатися вчасно автобусом із нашого села до лікарні неможливо. Сільські люди нікому не потрібні, тим більше хворі”. Почуттям зневіри пройняті слова матері, яка не чекає допомоги ні від влади, ні від суспільства, і ціною власного здоров’я, а можливо, і життя хоче вилікувати сина.

Заступник голови Херсонської обласної державної адміністрації А.Гра­діль поінформував Уповноваженого, що для додаткового обстеження та лікування за бюджетні кошти сина дописувачки госпіталізовано до неврологічного відділення Херсонської обласної клінічної лікарні. Комісією з питань надання матеріальної допомоги малозабезпеченим верствам населення сім’ї хворого надано 1200 грн матеріальної допомоги.

Уповноважений вважає, що поліпшити стан здоров’я громадян України, запобігти поширенню епідемій хвороб можна лише шляхом здійснення комплексу заходів, а саме: забезпечення фінансування галузі охорони здо­ров’я в повному обсязі, неухильного виконання відповідних державних програм, спрямованих на боротьбу з цими захворюваннями, та подолання бідності.

Дотримання права на соціальний захист малозабезпечених та багатодітних сімей. В Україні зареєстровано 13,5 млн сімей, з яких – 6,9 млн мають дітей, 2,3 млн – неповні сім’ї, 396 тис. – багатодітні сім’ї. Реалізація права на соціальний захист малозабезпечених та сімей з дітьми забезпечується шляхом призначення таким сім’ям державної соціальної допомоги відповідно до законів України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми” та “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям”.

Державою здійснюються заходи для поліпшення життєвого рівня малозабезпечених сімей, у тому числі багатодітних родин шляхом поступового підвищення розмірів державної допомоги таким сім’ям, спрощення порядку звернення за призначенням соціальних виплат, надання одноразової матеріальної допомоги тощо. Однак, попри ці заходи, рівень бідності в сім’ях з дітьми вище середньостатистичних показників по країні. Так, у 2006 р. рівень бідності у домогосподарствах з трьома і більше дітьми збільшився на 2,4%, з чотирма і більше дітьми – на 15,2%. На 5,6% зросла бідність у домогосподарствах, які мають дітей до трьох років.

Багато сімей з рівнем доходів, нижчим за прожитковий мінімум, позбавлені права на отримання соціальної допомоги, оскільки призначення такої допомоги залежить від встановлюваного законом про Державний бюджет на поточний рік рівня забезпечення прожиткового мінімуму (гарантованого мінімуму), який значно менший за прожитковий мінімум і становив, наприклад, у 2007 р. для працездатних осіб лише 121 грн, непрацездатних осіб – 170,5 грн, інвалідів – 181,5 грн.

На підставі встановлених рівнів гарантованих мінімумів у 2005 р. державну соціальну допомогу було призначено 1083,4 тис. малозабезпечених сімей, у 2006 р. кількість одержувачів скоротилася і становила 775,1 тис. сімей, у 2007 р. – 590,5 тис. сімей. Середньомісячна кількість одержувачів державної соціальної допомоги у 2005 р. становила 381,5 тис. сімей; у 2006 р. – 307,0 тис. сімей, у 2007 р. – 259,2 тис. малозабезпечених сімей.

Середній розмір допомоги становив відповідно у 2005 р. – 217 грн, у 2006 р. – 237 грн, у 2007 р. – 264 грн. Розміри допомоги сім’ям з дітьми наведені в таблиці 4.1.4.

Таблиця 4.1.4. Розміри допомоги сім’ям з дітьми у 2005–2007 рр. (грн)

* Розмір допомоги визначається залежно від середньомісячного сукупного доходу сім’ї

Законом України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” гарантований мінімум для призначення допомоги відповідно до Закону України “Про дер­­жавну допомогу малозабезпеченим сім’ям” встановлено для працездатних осіб у сумі 133 грн, непрацездатних осіб – 187,5 грн, ін­в­алі­дів – 200 грн. Також внесені зміни до ст.12 Закону України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми”, якими встановлені значно вищі розміри допомоги при народженні дитини, зокрема: на першу дитину 12 240 грн, на другу – 25 000 грн, на третю і наступних – 50 000 грн.

Безумовно, збільшення розмірів допомоги при народженні дитини та інших соціальних виплат має позитивно вплинути на поліпшення демографічної ситуації в Україні.

 Проте, на думку Уповноваженого, поліпшення життєвого рівня малозабезпечених сімей та багатодітних родин, демографічної ситуації у країні потребує застосування державою більш дієвих заходів. Для цього потрібно підвищувати розміри державної допомоги сім’ям з дітьми, зокрема, допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, допомоги на дітей одиноким матерям, збільшувати розміри допомоги малозабезпеченим сім’ям до рівня, не нижчого за розмір прожиткового мінімуму, встановленого законом для основних соціальних і демографічних груп населення, а також надати допомогу українським родинам, які усиновили дітей-сиріт, таку, як і при народженні дитини.

Уповноважений завжди намагається допомогти, якщо звертаються багатодітні сім’ї з приводу поновлення їхнього права на належний рівень соціального захисту. Так, до Уповноваженого звернулася багатодітна мати з с.Крива Таращанського району Київської області Альбіна Маркова. Вона повідомляє: “Я мати семи дітей. З чоловіком я розлучена. Всі наші доходи – це пенсія одного з дітей – він знаходиться на інвалідності. Оформлення документів для призначення державної соціальної допомоги забирає багато часу, а діти хочуть їсти кожного дня, їм не поясниш, що сьогодні немає хліба. Благаю Вас сприяти збереженню життя і здоров’я моїх дітей та допомогти у прискоренні оформлення документів, необхідних для призначення соціальної допомоги”.

На звернення Уповноваженого до Київської обласної державної адміністрації надійшла відповідь, що спеціалісти Таращанського районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді допомогли заявниці оформити необхідні документи для призначення допомоги відповідно до Закону України “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям”. З 1 лютого 2007 р. районним управлінням праці та соціального захисту населення багатодітній матері призначено соціальну допомогу в розмірі близько 1000 грн, а її сім’я взята під соціальний супровід як така, що перебуває у кризовій ситуації.

Уповноважений не залишає поза увагою і надзвичайно важливі со­ціально-побутові проблеми багатодітних сімей. Так, до Уповноваженого звернулася мати-героїня Ольга Биковець з с.Велика Осиця Маневицького рай­ону Волинської області, розташованого на радіоактивно забрудненій території, з проханням сприяти забезпеченню права її багатодітної родини на житло.

Сім’я з 14 осіб, в якій виховується 11 дітей, проживала у помешканні загальною площею 38,5 кв. м. Діти змушені були спати на ліжках по троє, їм ніде було готувати уроки. На квартирній черзі сім’я перебувала з 1991 р. як потерпіла від наслідків Чорнобильської катастрофи. У 2006 р. Головним управлінням праці, соціальних питань та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Волинської обласної державної адміністрації родині було запропоновано самостійно придбати житло, а витрати, пов’язані з його придбанням, передбачалося відшкодувати у 2007 р. Багатодітною родиною було внесено завдаток, проте місцеві органи влади так і не виділили коштів для придбання житла.

Уповноваженим було відкрите провадження про порушення прав і свобод людини та вжито відповідних заходів реагування. Міністерством України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Уповноваженого було поінформовано, що за рішенням Луцького міськвиконкому сім’ї О.Биковець у складі 14 осіб було виділено 4 квартири, в тому числі 2 однокімнатні, 1 двокімнатну, 1 трикімнатну загальною площею 108,6 кв. м у 45-квар­тирному житловому будинку в м.Горохів Волинської області, який зводився за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

До Уповноваженого також звертаються з приводу неможливості офор­мити допомогу при народженні дитини, зокрема, під час тимчасового перебування матері за кордоном. Так, до Уповноваженого звернувся Євген Гусак з с.Самчики Старокостянтинівського району Хмельницької області в інтересах своєї дочки Тетяни Гусак, яка в березні 2007 р. народила сина в Італії, щодо захисту її права на отримання одноразової допомоги при народженні дитини. Заявник повідомив, що його дочка зібрала всі необхідні для призначення допомоги при народженні дитини документи, однак у районному управлінні праці та соціального захисту населення їй було відмовлено у призначенні допомоги.

Міністерство праці та соціальної політики України підтримало рішен­ня управління щодо відмови Т.Гусак у призначенні одноразової допомоги при народженні дитини, посилаючись на ст.6 Закону України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми” та п.43 Порядку призначення та виплати державної допомоги сім’ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1751 від 27 грудня 2001 р., згідно з якими документи, необхідні для призначення державної допомоги сім’ям з дітьми, подаються особою, яка претендує на призначення допомоги, особисто.

Уповноважений вважає це порушенням ст.24 Конституції України, згідно з якою не може бути привілеїв чи обмежень за ознакою місця проживання. Тому потрібно на законодавчому рівні передбачити можливість оформлення та отримання допомоги на дитину, народжену під час перебування матері за кордоном, через довірену особу.

Відповідно до ч. 2 ст.18-1 Закону України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми” “право на допомогу на дітей одиноким матерям (батькам) мають вдови та вдівці з дітьми, мати (батько) дітей у разі смерті одного з батьків, шлюб між якими було розірвано до дня смерті, які не одержують на них пенсію в разі втрати годувальника або державну соціальну допомогу”. Проте, як свідчать звернення до Уповноваженого, нерідко трапляються випадки, коли чоловік та жінка не перебували у зареєстрованому шлюбі, але проживали однією сім’єю та мали спільних дітей. У такому разі відповідно до чинного законодавства після смерті одного з батьків другий не може отримати допомогу на дітей одиноким матерям (батькам). При цьому, якщо у того з батьків, який помер, не було достатнього стажу для призначення пенсії у зв’язку з втратою годувальника, така одинока мати (батько) позбавляється і права на пен­сію на дитину.

Уповноважений вважає, що, враховуючи зростання кількості випадків народження дітей від батьків, не пов’язаних між собою шлюбними відносинами, доцільно було б внести зміни до ст.18-1 Закону України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми” та передбачити, що право на допомогу на дітей одиноким матерям (батькам) мають також мати (батько) у разі смерті одного з батьків, які не були одружені і проживали як співмешканці, але мали спільних дітей. Також доцільно було б передбачити право на отримання допомоги на дітей одиноким матерям (батькам) і у тому випадку, якщо мати (батько) визнані судом безвісно відсутніми.

Уповноважений переконана, що для забезпечення належного соціального захисту малозабезпечених та багатодітних сімей слід переходити від політики мінімальних гарантій до політики середніх соціальних стандартів та вживати заходів щодо пріоритетного збільшення допомоги категоріям населення, які мають найбільший ризик бідності.

Надання житлових субсидій. У 2006–2007 рр. в Україні тривала реалізація Програми житлових субсидій, яка охоплює малозабезпечені категорії населення. Відповідно до чинного законодавства право на призначення субсидії за житлово-комунальні послуги виникає у випадку, якщо вартість цих послуг перевищує 20% середньомісячного сукупного доходу сім’ї, а за придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива – 20% їх річного сукупного доходу.

Питома вага сімей, які отримували субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, у 2006 р. становила 5,9%, у 2007 р. – 6,7%.

За офіційними статистичними даними, у 2006 р. субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг та електроенергії призначено 1244,7 тис. сімей на загальну суму 85,2 млн грн. Середня сума призначеної субсидії на одну сім’ю у грудні 2006 р. становила 99 грн. Крім цього, 328,2 тис. сімей було призначено субсидії готівкою для відшкодування витрат на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива на загальну суму 79,0 млн грн.

У 2007 р. субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг призначено 2120,4 тис. сімей, що в 1,7 раза більше порівняно з відповідним періодом 2006 р. Загальна сума призначених субсидій становила 188,9 млн грн. Середній розмір призначеної субсидії на одну сім’ю у грудні 2007 р. зріс порівняно з відповідним періодом минулого року на 11% і становив 110 грн. Крім цього, 456,6 тис. сімей призначено субсидії готівкою для відшкодування витрат на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива на загальну суму 218,6 млн грн.

Підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги, запроваджене у всіх регіонах України наприкінці 2006 р., погіршило матеріальне становище близько 900 тис. українських сімей, яким додатково було призначено субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг. Фактично таких сімей набагато більше, оскільки діючий порядок призначення субсидії містить низку вимог, невиконання яких позбавляє права на участь у Програмі житлових субсидій.

Про гостроту цієї проблеми для наших співвітчизників свідчить і збіль­шення вдвічі у 2007 р. кількості звернень до Уповноваженого щодо надання субсидій порівняно з попереднім роком.

Уповноважений, розуміючи складні життєві обставини, в яких опинилися наші співвітчизники внаслідок підвищення цін і тарифів на жит­лово-комунальні послуги, намагалася всіляко допомогти їм. Так, до Упов­новаженого звернулася 17-річна Марія Дегтяренко з м.Нова Каховка Хер­сонської області: “Квартира, в которой я проживаю, приватизирована на двоих – на маму, Дегтяренко Елену Владимировну, и на меня. 5 июля 2006 г. моя мама умерла. Я осталась в квартире одна, хотя меня посещают бабушка и папа, который не жил с нами 12 лет. Мне начислили пенсию по потере кормильца в сумме 284 грн 69 коп., в то же время, начисленная сумма выплаты за жилищно-коммунальные услуги составила 222 грн, которую я не в состоянии оплатить. В предоставлении субсидии мне отказали, так как я не достигла совершеннолетия. Пожалуйста, окажите мне помощь в получении субсидии”.

За дорученням Уповноваженого, було надіслане звернення керівництву Херсонської обласної державної адміністрації щодо призначення субсидії неповнолітній Марії. Питання призначення субсидії було вирішене позитивно.

Захищаючи конституційне право громадян на належний рівень життя, 25 січня 2007 р. Уповноважений звернулася з поданням до Прем’єр-міністра України В.Януковича, в якому висловила прохання здійснити ретельну перевірку рішень про підвищення тарифів у всіх регіонах України та їх відповідності вимогам Закону України “Про житлово-комунальні послуги”, а також вжити додаткових заходів щодо підвищення доходів населення, які мають випереджати зростання цін і тарифів на житлово-комунальні послуги.

Таблиця 4.1.5. Чисельність пенсіонерів, які знаходяться на обліку в органах Пенсійного фонду України, та розмір призначених пенсій по регіонах

Права пенсіонерів. За станом на 1 січня 2007 р. на обліку в органах Пенсійного фонду України перебувало 13,3 млн осіб. Середній розмір призначених пенсіонерам місячних пенсій на 1 січня 2006 р. становив 405 грн 62 коп., на 1 січня 2007 р. – 478 грн 38 коп. (табл. 4.1.5).

Про негативні результати пенсійної реформи в Україні та недоліки пенсійного законодавства детально йшлося у попередніх щорічних доповідях Уповноваженого з прав людини про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні. На підставі моніторингу стану дотримання прав пенсіонерів Уповноважений змушена констатувати, що кардинального поліпшення у матеріальному забезпеченні пенсіонерів, а також змін у пенсійному законодавстві у 2006–2007 рр. не відбулося (рис. 4.1.3).

Застосування методики обчислення розміру пенсії, передбаченої Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, відповідно до якої здійснюється пенсійне забезпечення 95% українських пенсіонерів, не дає можливості більшості пенсіонерів отримати основний розмір пенсії навіть на рівні прожиткового мінімуму. Чинне пенсійне законодавство також не заохочує працівників до набуття тривалого стажу роботи. До того ж, як зазначалося, розміри прожиткового мінімуму, визначені законом для різних соціальних і демографічних груп населення, не відображають реальних витрат людини для забезпечення достатнього рівня життя.

Ще одним проблемним питанням нинішнього пенсійного забезпечення є залежність рівня пенсії від часу виходу на пенсію – різниця в розмірах отримуваних пенсій залежно від часу виходу на пенсію за інших рівних умов може коливатися в кілька разів, що цілком справедливо викликає нарікання пенсіонерів.

Рисунок 4.1.3. Стан пенсійного забезпечення громадян України на 1 січня 2007 р

На думку Уповноваженого, окремі положення Закону України “Про за­галь­нообов’язкове державне пенсійне страхування” порушують конституційні права громадян на достатній рівень життя та соціальний захист. Так, п.6, 12 ст.20 згаданого закону передбачена повна та своєчасна сплата страхувальниками страхових внесків до солідарної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Лише за цієї умови період роботи на підприємстві зараховується до страхового стажу при розрахунку (перерахунку) пенсії.

Це призводить до того, що за неспроможності підприємства сплатити страхові внески фізична особа, яка підлягає пенсійному страхуванню, позбавлена права на зарахування періоду, за який підприємством не сплачені внески, до страхового стажу, відповідного розрахунку пенсії, і зрештою – конституційного права на достатній рівень життя та соціальний захист.

Уповноваженим було відкрито провадження за зверненням Галини Клом­бицької з с.Буди Харківського району Харківської області, заслуженого майс­тра народної творчості України, яка звернулася з проханням захистити її право, а також право інших пенсіонерів підприємства АТЗТ “Будянський фаянс” на перерахунок пенсій.

Майстриня 51 рік пропрацювала на цьому підприємстві скульптором. Її роботи тривалий час використовувались у виробництві посуду та отри­мали міжнародне визнання. На даний час підприємство перебуває в стадії ліквідації. За станом на 1 березня 2007 р. борг підприємства за страховими внесками перевищив 3,7 млн грн. Через заборгованість підприємства зі спла­ти страхових внесків до Пенсійного фонду майстриня та понад 150 інших пенсіонерів позбавлені можливості перерахувати пенсії.

Проте перший заступник Голови правління Пенсійного фонду України В.Новак повідомив, що пенсія Г.Кломбицькій призначена відповідно до вимог чинного законодавства, зазначивши при цьому, що “відповідно до п.3 ч.1 ст.16 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” застрахована особа має право вимагати від страхувальника сплати страхових внесків, у тому числі в судовому порядку”.

До необхідності усунення залежності пенсійного забезпечення застра­хованої особи від фінансового стану підприємства та сплати ним страхових внесків Уповноваженим неодноразово приверталась увага Міністерства праці та соціальної політики, Пенсійного фонду України. Однак змін до чинного законодавства до цього часу не внесено.

Серйозним недоліком цього закону є й положення, згідно з яким при­значення пенсії у зв’язку з втратою годувальника здійснюється за умови наявності необхідного страхового стажу. Так, до Уповноваженого звер­­ну­ла­ся Лариса Бессалова з с.Журавки Кіровського району Автономної Республіки Крим в інтересах своїх дочки і онука. “Я, мать Зориной Ольги Александровны, обращаюсь к Вам с просьбой, которую на местном уровне решить невозможно. Прошу Вас выступить с законодательной инициативой по следующему вопросу.

26.12.2004 в день выборов погиб мой зять, Зорин Евгений Олегович, в возрасте 20 лет. У него на иждивении была беременная жена (моя дочь), которая 15.01.2005 родила мальчика, Зорина Кирилла Евгеньевича. Зять на момент смерти работал в фирме “Атан”, но у него не было двухлетнего стажа работы. В результате ребёнок остался без пенсии по потере кормильца. Зятя лишили жизни в 20 лет, и он не успел заработать стаж, а ребёнок остался социально незащищённым. Ради всего святого, проникнитесь, внесите поправки в закон – ведь не один мой внук в такой ситуации”.

Уповноважений вважає, що рівень матеріального забезпечення майбутнього покоління не повинен залежати від набутого його батьками страхового стажу. З метою виправлення цієї ситуації та поновлення принципу рівного підходу держави до виховання дітей Уповноважений пропонує внести відповідні зміни до чинного законодавства, встановивши право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника на дітей, незалежно від наявності у годувальника страхового стажу.

На жаль, порушуються права не тільки мільйонів пенсіонерів, які пі­шли на пенсію на загальних підставах, а й осіб, що мають особливі заслуги перед Батьківщиною. Так, у 2007 р. Уповноваженим було відкрите провадження у справі щодо належного пенсійного забезпечення колишньої льотчиці Героя Радянського Союзу Марії Доліної, яка мешкає у м.Києві.

За ініціативою Уповноваженого у лютому 2007 р. легендарній льотчиці пенсія була підвищена на 50%. Разом з нею підвищені пенсії Герою Радянського Союзу Марії Щербаченко, а також 59 видатним ветеранам, які теж мають особливі заслуги перед Батьківщиною.

До Уповноваженого надходять численні звернення з приводу неможливості реалізувати право на пенсійне забезпечення. Прикладом такого звернення є лист мешканки с.Донецький Луганської області Галини Азамової з проханням допомогти в реалізації права на пільгове пенсійне забезпечення. Вона пише: “Проработала на предприятии Луганского инструментального производственного объединения с 1975 г. по 2001 г. Сейчас это предприятие ликвидировано в связи с банкротством. 18 октября мне исполнилось 50 лет, и я должна выйти на льготную пенсию. В трудовой книжке записано: по итогам аттестации подтверждено право на льготное пенсионное обеспечение, по списку №2. Все необходимые документы взяла с архива, однако прошло уже полгода, как я не могу пойти на пенсию. Помогите, пожалуйста, решить этот нелёгкий вопрос”.

На звернення Уповноваженого до Пенсійного фонду України було поін­формовано, що з 19 квітня 2007 р. заявниці було призначено пенсію за віком на пільгових умовах. При цьому пільговий стаж роботи було підтверджено відповідною комісією при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області.

Іншим характерним прикладом є звернення мешканки смт Вапнярка Томашпільського району Вінницької області Ніни Затули щодо захисту права на призначення пенсії за вислугу років: “Ви – остання надія, серце розривається від болю, а від сліз не бачу рядків. Відпрацювала чесно і самовіддано 25 років учителем початкових класів. З 1991 р. працювала у Вапнярській загальноосвітній школі №3, яка знаходиться на території колишньої військової частини. В цьому році мене скоротили. У травні я звернулася до районного управління Пенсійного фонду України, працівники якого підтвердили моє право на призначення пенсії за вислугу років. У вересні мені видали пенсійне посвідчення. Однак ні у вересні, ні у жовтні пенсії я не отримала. В управлінні Пенсійного фонду в Томашпільському районі мені пояснили, що виникла проблема із зарахуванням до педагогічного стажу періоду роботи в місті Челябінську Російської Федерації з 30.08.1988 по 26.11.1990 рр., де я працювала вчителькою молодших класів у школі, розташованій на території закритої військової частини. З липня я не отримую ні копійки. Чоловік не працює. З нами проживає розлучена донька з дитиною, син навчається на третьому курсі вищого навчального закладу. Допоможіть, будь-ласка, мої діти хочуть їсти сьогодні”.

На звернення Уповноваженого до Пенсійного фонду України було повідомлено, що комісія з розгляду спірних питань, пов’язаних з призначенням (перерахунком) пенсій при управлінні Пенсійного фонду Укра­їни в Томашпільському районі прийняла рішення про призначення заявниці пенсії за вислугу років як працівнику освіти з 28 серпня 2006 р.

Істотне поліпшення пенсійного забезпечення передбачено Законом України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”. Розділом ІІІ прикінцевих положень цього закону визначено, що до 1 жовтня 2008 р. при обчисленні пенсії згідно із Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” величина оцінки одного року страхового стажу за період участі тільки у солідарній системі дорівнює 1,2%. Також у 2008 р. пенсії, призначені згідно із Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” із застосуванням показників середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України у 2002–2005 рр., підлягають перерахунку з 1 січня 2008 р. із урахуванням показників середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, за 2006 р., що застосовується для обчислення пенсій.

Підтримуючи зазначені заходи щодо поліпшення пенсійного забезпечення громадян України, Уповноважений вважає, що пенсійне законодавство потребує суттєвого удосконалення. Органи з призначення пенсій повинні підвищити якість обслуговування пенсіонерів, рівень контролю за дотриманням вимог законодавства під час призначення та виплати пенсій.

Права інвалідів. За офіційними даними, на початок 2007 р. в Україні проживало 2,5 млн інвалідів, що становить понад 5% населення країни. Щорічно близько 200 тис. осіб уперше визнаються інвалідами, з них близько 80% – у працездатному віці (табл. 4.1.6).

Таблиця 4.1.6. Чисельність інвалідів в Україні, 2001–2007 рр.  (на початок року)

Право на соціальні послуги та соціальне обслуговування інвалідів визначені законами України “Про соціальні послуги”, “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні”, іншими нормативно-правовими актами. Матеріальне забезпечення інвалідів здійснюється відповідно до законів України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, “Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам”, “Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам”.

Проте, попри зусилля державних органів, які опікуються соціальним захистом інвалідів, досить розгалужену систему реабілітаційних центрів та відділень, рівень інтеграції інвалідів у суспільне життя України не можна оцінити як задовільний. Більшість положень нормативно-правових актів з цих питань не виконується. Це стосується передусім створення безбар’єрного середовища, спеціально обладнаних робочих місць, недискримінації при прийнятті на роботу.

Співпраця Уповноваженого з громадськими організаціями інвалідів, участь у заходах, які проводяться людьми з обмеженими можливостями, дають підстави стверджувати, що, на жаль, до цього часу не вдалося докорінно змінити ставлення органів влади і суспільства до інвалідів та їхніх потреб. Сьогодні громадяни України з обмеженими фізичними та розумовими можливостями, на жаль, зазнають дискримінаційного ставлення у багатьох сферах життя, постійно стикаються з перешкодами щодо повноцінної участі в житті суспільства і не можуть необхідною мірою користуватися правами і свободами людини.

Це підтверджується і результатами моніторингу звернень інвалідів до Уповноваженого. Так, тільки у 2007 р. до Уповноваженого за захистом порушених прав звернулося близько 4 тис. інвалідів, що на третину більше порівняно з попереднім роком. У кожному другому з цих звернень порушуються питання дотримання права на соціальний захист, у кожному третьому – на належний судовий захист, кожне десяте звернення стосується захисту права на житло, а також на охорону здоров’я та медичну допомогу. Зростає кількість звернень щодо порушення трудових прав інвалідів.

Уповноважений постійно намагається привернути увагу органів влади, громадських та благодійних організацій до проблем захисту інвалідів, створення для них рівних умов щодо участі в суспільному житті. На сьогодні в більшості приміщень органів влади відсутні умови для доступу інвалідів, забезпечення їх перебування в цих приміщеннях, продовжують здаватися в експлуатацію житлові й адміністративні будинки, які не пристосовані для потреб таких людей.

Проте в Будинку прав людини (офіс Секретаріату Уповноваженого з прав людини на вул. Інститутська, 21/8) створені належні умови для безперешкодного пересування інвалідів, спеціально обладнані вхід і пандуси, ліфт, безпорогові кабінети, туалети.

Соціальне обслуговування та соціальні послуги інвалідам надаються через мережу стаціонарних та нестаціонарних установ. У системі Міністерства праці та соціальної політики України функціонують 18 реабілітаційних установ для інвалідів та дітей-інвалідів, у тому числі Всеукраїнський центр професійної реабілітації інвалідів, розташований у с.Лютіж Київської області, 6 міжрегіональних центрів професійної та соціальної реабілітації інвалідів в АР Крим, Вінницькій, Луганській, Львівській, Донецькій та Чернівецькій областях, Державний комплекс ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів у м.Миколаєві, 10 обласних центрів соціальної реабілітації дітей-інвалідів в АР Крим, Вінницькій, Волинській, Івано-Франківській, Луганській, Львівській, Сумській, Рівненській, Херсонській і Чернівецькій областях.

Однак звернення, які надходять до Уповноваженого, свідчать, що місцеві органи влади не завжди з розумінням ставляться до необхідності підтримувати функціонування таких центрів. Так, до Уповноваженого звернулися працівники центру соціально-педагогічної реабілітації дітей-інвалідів м.Первомайська Луганської області з проханням сприяти збереженню центру та забезпеченню належного рівня його функціонування. “Наш центр социально-педагогической реабилитации детей-инвалидов в г.Первомайске, – повідомляють вони, – закрыли и всех сотрудников сократили. Благодаря усилиям родителей работу центра возобновили, однако на работу пригласили только одного социального педагога. На данное время центр посещают 10–12 человек, хотя на одного социального педагога должно быть 4–6 детей. Привозят детей не ходячих, маленьких, и один педагог не может справиться со всеми детьми. Общее количество детей, которые числятся в центре, – 50. Мы просим помочь нашим детям, которые и так обижены с рождения”.

Відповідно до ст.17 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” звернення було надіслане до Луганської обласної державної адміністрації з проханням сприяти збереженню центру соціально-педагогічної реабілітації дітей-інвалідів та забезпеченню його ефективної роботи.

У відповіді заступника голови Луганської обласної державної адміністрації Ю.Хунова поінформовано, що питання збереження відділення соціально-педагогічної реабілітації дітей-інвалідів у структурі Первомайського територіального центру було розглянуто на сімнадцятій сесії міської ради 27 липня 2007 р. За результатами розгляду депутати надали згоду на введення додатково по одній одиниці соціальних педагогів до штатної чисельності працівників територіального центру з вересня та грудня 2007 р.

Державна підтримка осіб з обмеженими фізичними та розумовими можливостями здійснюється шляхом їх гарантованого працевлаштування у межах законодавчо встановленого нормативу робочих місць та впровадженням механізму заохочення роботодавців до працевлаштування інвалідів. На даний час з понад 2,5 млн українських інвалідів працевлаштовані лише 400 тис.

За інформацією Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики, протягом 2006 р. були працевлаштовані 6,2 тис. інвалідів, що майже вдвічі більше, ніж у 2000 р., і на 44% більше, ніж у 2005 р. У 2007 р. працевлаштовано 7,6 тис. інвалідів. Протягом 2005–2006 рр., після трирічного скорочення, значно зросла кількість вільних робочих місць для інвалідів. Так, якщо на початок 2005 р. їх було 2,7 тис., то на початок 2006 р. – уже 10,0 тис., а на початок 2007 р. – 11,5 тис., а на початок 2008 р. – 13,8 тис.

Контроль за дотриманням роботодавцями законодавчо встановленого чотирьохвідсоткового нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, а також сплати ними адміністративно-господарських санкцій за невиконання цього нормативу здійснює Фонд соціального захисту інвалідів.

Відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 5 липня 2006 р. №922 “Про затвердження Основних напрямів проведення державної політики зайнятості на період до 2009 року” та від 12 травня 2007 р. №716 “Про затвердження Державної програми розвитку системи реабілітації та трудової зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями, психічними захворюваннями та розумовою відсталістю на період до 2011 року” передбачено створити 10 тис. робочих місць упродовж 2006–2009 рр. та не менш як 12 тис. робочих місць для працевлаштування інвалідів до 2011 р. за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів.

Видатки з Державного бюджету на заходи щодо працевлаштування інвалідів та здійснення заходів щодо їх соціально-трудової реабілітації зросли зі 109,4 млн грн у 2005 р. до 127,6 млн грн у 2007 р. Проте інваліди з найважчими вадами здоров’я не мають можливості працевлаштуватися. Одним із напрямів їх працевлаштування може стати розвиток та поширення надомної форми організації праці. Однак на сьогодні не існує чіткого механізму створення надомних робочих місць, не визначені органи влади, відповідальні за створення таких робочих місць, що гальмує розвиток цієї необхідної для певних категорій інвалідів форми організації праці.

Як зазначалося, найбільша кількість звернень від інвалідів пов’язана з правом на соціальний захист. Зокрема, до Уповноваженого досить часто звертаються інваліди та їхні близькі зі скаргами на необ’єктивне визначення органами МСЕК групи інвалідності. Прикладом такого звернення є лист від Віри Іванової з с.Лебедин Бориспільського району Київської області, яка пише: “Виховую сама сина-інваліда з дитинства, Іванова Олексія Михайловича, 1989 року народження. Звертаюся до Вас з останньою надією на те, що Ви мене зрозумієте і зможете допомогти. При черговому переогляді 26 лютого 2007 р. з приводу встановлення моєму сину групи інвалідності, який страждає на затримку психічного розвитку у поєднанні з глухотою, міжрайонною Броварською медико-соціальною експертною комісією було прийнято рішення про встановлення йому довічно третьої групи інвалідності. У зв’язку з незгодою з цим рішенням я написала заяву до голови МСЕК. Прошу Вашої допомоги у вирішенні цього питання”.

На звернення Уповноваженого до Міністерства охорони здоров’я України було поінформовано, що при черговому переогляді у квітні 2007 р. сину заявниці встановлено другу групу інвалідності з дитинства довічно.

На жаль, надзвичайно гострою залишається проблема забезпечення інвалідів спеціальним автотранспортом. За станом на 1 січня 2008 р. на обліку в органах праці та соціального захисту населення перебуває 125 тис. осіб, з них – 35 925 інвалідів, що мають право на позачергове забезпечення автомобілями; 86 246 інвалідів, що мають право на забезпечення у порядку загальної черги, та 2829 інвалідів внаслідок трудового каліцтва.

Державним бюджетом України на 2006 р. було передбачено 84,4 млн грн на забезпечення інвалідів автотранспортом, фактично профінансовано – 76,7 млн грн. У 2006 р. тільки 7,7 тис. інвалідів змогли реалізувати своє право на отримання спецавтотранспорту. Державним бюджетом України на 2007 р. виділено кошти на закупівлю автомобілів для інвалідів у сумі 84,4 млн грн. Однак для розв’язання проблеми забезпечення всіх інвалідів спецавтотранспортом потрібно спрямувати видатки з Державного бюджету України на суму близько 4,0 млрд грн.

Відповідно до Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” органи праці та соціального захисту населення забезпечують за рахунок коштів державного бюджету безплатними путівками до санаторно-курортних закладів інвалідів усіх категорій у порядку черговості та в міру їх надходження.

У 2006 р. у черзі на забезпечення санаторно-курортним лікуванням перебувало понад 124 тис. інвалідів різних категорій, у тому числі майже 39 тис. інвалідів війни. У 2007 р. – 145 тис. інвалідів, з яких – близько 30 тис. інвалідів війни. Проте забезпечено санаторно-курортним лікуванням у 2006 р. 16 тис. інвалідів війни (43% від потреби), у 2007 р. – 15 тис. (52% від потреби). Стан забезпечення санаторно-курортним лікуванням інвалідів інших категорій значно гірший.

Однією з проблем, з якою стикаються інваліди, є захист їхніх прав у судових інстанціях. Представники громадських організацій інвалідів порушують питання необхідності внесення змін до процесуального законодавства, де були б враховані особливості стану їх здоров’я під час захисту прав у суді, а також порушують питання надання державою безоплатної юридичної допомоги в судовому процесі.

Відповідно до п.10 ст.13 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” Уповноважений має право звернутися до суду із заявою про захист прав і свобод людини і громадянина, які за станом здоров’я чи з інших поважних причин не можуть цього зробити самостійно, а також особисто або через свого представника брати участь у судовому процесі у випадках та порядку, встановлених законом.

У 2007 р. за дорученням Уповноваженого представник Уповноваженого як третя особа на стороні позивача взяв участь у розгляді справи за адміністративним позовом Володимира Турського, Володимира Петровського, ВБОІП “Обличчям до істини”, ВГО “Всеукраїнська профспілка працездатних інвалідів” до Кабінету Міністрів України у Печерському районному суді м.Києва (щодо визнання п.7 постанови Кабінету Міністрів України №837 від 12 грудня 1994 р. незаконним і не чинним у частині, що стосується обмеження чисельності Всеукраїнських організацій інвалідів в Раді у справах інвалідів при Кабінеті Міністрів України). На жаль, суд першої інстанції відхилив вимоги позивачів, і нині справа знаходиться на розгляді в Апеляційному суді.

Світове співтовариство постійно вдосконалює практику ставлення до людей з особливими потребами і стандарти захисту їхніх прав та свобод. Загальновизнаними міжнародними документами у цій важливій сфері є Декларація ООН про права розумово відсталих осіб 1971 р., Декларація ООН про права інвалідів 1975 р., Всесвітня програма дій по захисту інвалідів 1982 р., Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів 1993 р. Ці документи передбачають, що держава, член ООН, має враховувати питання прав інвалідів у процесі розробки всіх аспектів політики і національного планування, залучати організації інвалідів до участі в розробці програм, насамперед тих, що безпосередньо стосуються інвалідів, створювати усі належні умови для їхньої повноцінної участі у житті суспільства.

Україна послідовно впроваджує міжнародні стандарти захисту прав людей з особливими потребами. У 2003 р. Верховною Радою України була ратифікована Конвенція МОП №159 про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів.

Наступним кроком має стати підписання та ратифікація Конвенції про права інвалідів, схваленої 13 грудня 2006 р. Генеральною Асамблеєю ООН. Цей документ містить 50 статей, спрямованих на реалізацію фундаментальних положень Загальної декларації прав людини щодо забезпечення рівних можливостей кожному користуватися усіма правами і свободами незалежно від стану його здоров’я.

Конвенція ООН увібрала в себе кращий міжнародний досвід щодо забезпечення рівних прав і свобод без будь-якої дискримінації за ознакою інвалідності, зокрема, у доступності до об’єктів та послуг, особисту недоторканність та доступ до правосуддя, права на належний рівень життя та соціальний захист, освіту, охорону здоров’я, працю, участь у політичному та громадському житті.

Підписання і ратифікація Україною згаданої Конвенції і Факультативного протоколу до неї, взяття на себе зобов’язань на міжнародному рівні щодо забезпечення рівних прав і можливостей для інвалідів дали б змогу стимулювати усі гілки державної влади, органи місцевого самоврядування, українське суспільство загалом до забезпечення справедливого ставлення до людей з обмеженими можливостями, їх повноцінної і рівноправної з іншими громадянами участі в житті країни.

Саме тому Уповноважений 17 січня 2008 р. звернулася до Президента України з поданням, в якому висловила прохання надати доручення щодо прискорення підписання та внесення подання про ратифікацію Україною Конвенції про права інвалідів 2006 р. та Факультативного протоколу до неї.

На підставі викладеного Уповноважений вважає за необхідне здійснити такі заходи:

Верховній Раді України:

– за поданням Кабінету Міністрів України забезпечити прийняття реального розміру прожиткового мінімуму для окремих соціальних і демографічних груп населення;

– з метою недопущення порушення ст.22 Конституції України запровадити механізм обов’язкового погодження з Уповноваженим з прав людини проектів нових законів або змін до чинних законодавчих актів щодо забезпечення прав і свобод людини;

– прискорити прийняття законодавчих актів, спрямованих на розв’я­зан­ня проблеми повернення людям трудових заощаджень;

– при прийнятті законів про Державний бюджет України передбачати в повному обсязі державні соціальні виплати відповідно до законів України “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям” та “Про державну допомогу сім’ям з дітьми”;

– внести зміни до Закону України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми” з метою посилення соціального захисту дітей, народжених від батьків, не пов’язаних шлюбними відносинами, а також народжених під час перебування батьків за кордоном;

– внести зміни до пенсійного законодавства з метою забезпечення рівня пенсій, достатнього для забезпечення гідного рівня життя, усунення залежності рівня пенсій від часу виходу на пенсію, посилення впливу трудового стажу на розмір пенсій;

– передбачити право на призначення пенсій у зв’язку з втратою годувальника на дітей у разі відсутності в годувальника необхідного стажу роботи;

– внести зміни до законодавства з метою захисту права на пенсійне забезпечення осіб, які виїхали на постійне проживання у країни, з якими Україна не уклала двосторонніх договорів про соціальне (пенсійне) забезпечення;

– врегулювати питання призначення пенсій особам, які досягли пенсійного віку в місцях позбавлення волі;

– внести зміни до цивільно-процесуального та кримінально-процесуаль­ного законодавства, Кодексу адміністративного судочинства, передбачивши особливості судового захисту інвалідів та надання їм безоплатної правової допомоги.

Кабінету Міністрів України:

– продовжити реалізацію Стратегії подолання бідності;

– вжити заходів щодо недопущення зменшення обсягів фінансування з Державного бюджету України на виплату компенсації громадянам за знецінені заощадження;

– забезпечити підготовку та укладення міжнародних договорів про соціальне забезпечення, працевлаштування, а також медичного страхування з країнами, в які виїздять громадяни України;

– продовжити роботу щодо підвищення оперативності, прозорості та якості обслуговування пенсіонерів органами з призначення пенсій; посилення контролю за дотриманням вимог законодавства під час призначення та виплати пенсій;

– створити умови для інтеграції інвалідів у суспільне життя, реалізації повною мірою їх можливостей без дискримінації порівняно з  іншими членами суспільства;

– забезпечити умови для об’єктивного визначення групи інвалідності та ступеня втрати працездатності;

– забезпечити соціальні виплати інвалідам на рівні, не нижчому за прожитковий мінімум, визначений законом;

– вжити заходів для забезпечення інвалідів протезно-ортопедич­ни­ми засобами та засобами пересування; санаторно-курортним лікуванням;

– встановити граничний термін перебування інваліда в черзі для отримання спеціального автомобільного транспорту, протягом якого держава гарантує забезпечення автомобілем;

– забезпечити виконання програм соціального захисту інвалідів, у тому числі програм соціально-трудової реабілітації, створення робочих місць та працевлаштування.