Головне меню   

 2.1. СТАН СУДОВОГО ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ

Уповноважений з прав людини вважає, що здійснювані впродовж 2006–2007 рр. заходи щодо реформування судової системи не поліпшили стану захисту прав та свобод людини. Навпаки, в умовах політико-правової кризи проблеми судового захисту прав людини ще більше загострилися.

Не вирішила питання реформування судової гілки влади і Концепція вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, затверджена 10 травня 2006 р. Указом Президента України. Після того як 16 травня 2007 р. Конституційний Суд прийняв рішення №1-рп за конституційним поданням Вищої ради юстиції України про офіційне тлумачення положення ч.5 ст.20 Закону України “Про судоустрій України”, яким позбавив Президента України права призначати суддів на адміністративні посади, розпочалася боротьба між Вищою радою юстиції та Радою суддів України за ці повноваження.

Унаслідок відкликання Президентом України та з’їздом суддів делегованих ними членів до Вищої ради юстиції, ігнорування деякими з них обов’язку участі у засіданнях з травня 2007 р. її діяльність виявилася заблокованою. Таким чином тривалий час не переглядаються рішення окружних кваліфікаційних комісій, зокрема щодо звільнення суддів з посад за порушення ними присяги. Тобто ці судді продовжували відправляти правосуддя, порушуючи вимоги законодавства. Не рекомендувалися для призначення судді на посади, не проводилися дисциплінарні провадження та не реалізовувалися інші повноваження Вищої ради юстиції.

Судді піддавалися переслідуванню за прийняття ними рішень щодо законності нормативних актів чи дій Президента України та Верховної Ради України. Відбулися показові розправи над суддями Феодосійського міського, Печерського районного та інших судів. Усе це поставило під загрозу незалежність судової влади та стало предметом гострої дискусії на позачерговому з’їзді суддів.

Як виявилося, за активними політичними суперечками, боротьбою за повноваження та встановленням контролю над судовою гілкою влади, законодавча та виконавча влада бездіяли щодо вдосконалення механізмів захисту прав та свобод людини. Тим часом стан судового захисту прав людини дедалі погіршувався. Про це свідчить зростання кількості письмових звернень до Уповноваженого, у яких повідомляється про порушення права людини на справедливий судовий захист. Так, у 2006 р. надійшло 8273 таких повідомлення (22,2% загальної кількості), у 2007 р. – на 1386 більше – 9659 (21,7%).

Подальше зволікання з реформуванням судової системи зумовлюватиме зростання недовіри людей до суду та спонукатиме їх до пошуку захисту своїх прав у міжнародних правозахисних організаціях.

Віддзеркаленням стану судового захисту прав людини в Україні є також стрімке зростання звернень українців до Європейського суду з прав людини та прийнятих ним рішень щодо України, в яких констатується системне порушення права на справедливий суд. Так, за станом на 9 січня 2008 р. Європейський суд виніс 370 рішень проти України, у 332 з яких констатував порушення права на справедливий суд, тобто у 90,8% рішень.

Тому Уповноважений переконана, що саме у процесі здійснення судової реформи повинні бути закріплені механізми, які гарантували б людині дотримання її прав та свобод. Без судової реформи нашим громадянам на справедливий суд розраховувати не варто. Тому Уповноважений вважає, що на першому етапі реформування судової гілки влади потрібно зробити такі кроки.

По-перше, слід завершити створення вертикалі судової системи. Протягом останніх двох років вдалося створити лише шість з семи апеляційних адміністративних судів та третину окружних. При цьому Вищий адміністративний суд України ще не встиг відсвяткувати своє п’ятиріччя, як деякі високопосадовці та керівництво Верховного Суду України почали закликати до ліквідації вищих спеціалізованих судів. Реальні кроки щодо втілення цієї ідеї розпочав уряд, який у проекті програми “Український прорив: для людей, а не для політиків” заклав принцип подолання багатоланковості судової системи. Саме реалізація цього принципу призведе до ліквідації Вищого адміністративного та Вищого господарського судів України, а отже, і незалежності та самостійності адміністративної та господарської системи судів та підпорядкування їх Верховному Суду України. У зв’язку з цим Уповноважений звернулася до Прем’єр-міністра України Ю.Тимошенко щодо виключення принципу подолання багатоланковості судової системи з програми діяльності уряду.

Невиправдано зволікається створення ювенальних судів. Прикро, але у цьому напрямі ми не просунулися ані на крок. (Докладніше про цю проблему буде у розділі щодо захисту прав дитини).

Уповноважений також переконана в хибності курсу руйнування системи військових судів. Враховуючи, що навантаження на суддів військових судів значно менше, ніж на їх колег з судів загальної юрисдикції, це не виключає необхідності зменшення кількості військових суддів, але до розумних меж, які даватимуть змогу цим судам відправляти правосуддя.

По-друге, для того щоб судовий захист реально став доступним для громадян, потрібно невідкладно прийняти закони про адвокатуру та правову допомогу. В цих законах слід передбачити надання безоплатної правової допомоги найбільш соціально незахищеним категоріям, особам з психічними та фізичними вадами не тільки у кримінальних, а й у цивільних та адміністративних справах. З цього питання 14 лютого 2006 р. вносилося подання Уповноваженого Президентові України про забезпечення конституційних прав громадян на правову допомогу та судовий захист. Указом Президента №509/2006 від 9 червня 2006 р. була затверджена Концепція формування системи безоплатної правової допомоги в Україні, яка заклала підвалини реформування правової допомоги. Відтоді минуло понад півтора року, але реальних кроків щодо втілення положень концепції не робиться.

Показовою щодо цього є справа доведеної до самогубства 40-річної мешканки м.Алушти Наталії Кобелєвої, яка не змогла захистити в суді своє право на чотири сотки землі, тому що не мала коштів для оплати послуг адвоката та написання апеляції і тому залишилася наодинці в судовій боротьбі з місцевою владою, правоохоронними органами та бізнесовими структурами. На даний час у Ялтинському міському суді розглядається кримінальна справа стосовно одного з тих, хто причетний до позбавлення життя Н.Кобелєвої. У цій справі Уповноважений звернулася до суду з цивільним позовом в інтересах неповнолітнього сина загиблої Валентина Кобелєва, для якого мати була єдиним годувальником. Залишається сподіватися, що судова влада, через яку не вдалося захистити свої законні права матері-одиначці, виявиться справедливішою і милосерднішою до її сина, вже круглого сироти.

По-третє, потрібно прийняти новий Кримінально-процесуальний кодекс України та внести зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення. Зокрема, повернути до компетенції органів Державної автомобільної інспекції розгляд справ про порушення Правил дорожнього руху (кількість таких справ протягом 2001–2006 рр. зросла у 5,3 раза і в 2006 р. становила 4 млн 167 тис. справ). Після цього в КУпАП запровадити апеляційний і касаційний перегляд рішень за винятковими обставинами. Тим більше, що Європейським судом з прав людини 6 вересня 2005 р. винесене рішення у справі “Гурепка проти України”, у якому визнане порушення його прав за ст.2 Протоколу №7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме констатовано відсутність в українському законодавстві можливості оскарження рішення суду про притягнення до адміністративної відповідальності. 19 березня 2007 р., після рішення Європейського суду, справа М.Гурепки – прокурора відділу прокуратури АР Крим, підданого за рішенням суду адміністративному арешту та внаслідок цього звільненого з роботи, Верховним Судом України була переглянута та закрита. М.Гурепка звернувся з позовом до Київського районного суду м.Сімферополя про поновлення на роботі та відшкодування матеріальної і моральної шкоди. На його захист у суді стала Уповноважений з прав людини, підтримавши вимоги позивача. 5 жовтня 2007 р. позов М.Гурепки було задоволено та присуджено негайно поновити його на посаді з виплатою йому заробітної плати за період незаконного звільнення у розмірі 345,407 тис. грн 21 коп. матеріальної та 35 тис. грн моральної шкоди.

На підставі цієї та інших справ на початку 2008 р. Уповноважений з прав людини внесла подання Президентові України про захист права людини на оскарження судових рішень у справах про адмінправопорушення. Уповноважений просила главу держави ініціювати внесення змін до КУпАП, запровадивши апеляційний та касаційний порядок оскарження постанов місцевих судів безпосередньо фізичною особою.

На виконання подання Уповноваженого з прав людини Президент України доручив Національній комісії із зміцнення демократії та утвердження верховенства права розробити відповідний законопроект. Міністр юстиції України М.Оніщук, який є одночасно головою зазначеної комісії, подав підготовлений комісією законопроект до Кабінету Міністрів України, який погодився з запропонованою редакцією закону. Цей законопроект було зареєстровано в парламенті.

Уповноважений з прав людини розраховує на те, що народні обранці найближчим часом, врешті-решт, приймуть довгоочікувані зміни до КУпАП, що сприятиме захисту прав сотень тисяч громадян, які щороку позбавляються конституційного права на оскарження судових рішень у справах про адмінправопорушення.

По-четверте, Уповноважений з прав людини переконана в необхідності посилення захисту прав людини у справах, які перебувають у провадженні судів. З цього приводу у 2006 р. до Верховної Ради України були подані проекти законів про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України, у яких передбачена можливість участі на будь-якій стадії процесу Уповноваженого та представників Уповноваженого з правом оскарження судових рішень у цих справах. Ефективність такого кроку доведена Уповноваженим у конкретних справах, пов’язаних, наприклад, із захистом житлових прав неповнолітніх, захистом у Верховному Суді України кримського журналіста В. Лутьєва, українських моряків – в’язнів сумнозвісної іракської в’язниці “Абу-Грейб” та інших.

По-п’яте, з метою запобігання корупції, рейдерству, винесенню неправосудних рішень потрібно докорінно змінити порядок призначення суддів на посади. Позиція Уповноваженого є абсолютно чіткою: жодна з гілок влади не може мати на це монопольного права. Судді мають обиратися на конкретний термін народом.

На парламентських слуханнях “Про стан правосуддя в Україні”, які відбулися у Верховній Раді України 23 травня 2007 р., Уповноваженим було внесено низку й інших пропозицій щодо реформування судової системи, більшість з яких враховано в рекомендаціях слухань. Ці пропозиції потребують законодавчого закріплення, але внаслідок парламентської кризи залишаються без відповідного реагування.

На думку Уповноваженого з прав людини, на сьогодні законодавча, виконавча та судова гілка влади повинні діяти як злагоджений механізм та зосередитися на проведенні реформування, адже є достатньо наробок для того, щоб відпрацювати узгоджену Концепцію судової реформи і робити виважені кроки по розробці і впровадженню відповідного законодавства. При цьому в основу реформування повинні бути покладені європейські стандарти захисту прав людини, національна судова практика, наукові напрацювання та думка громадськості.

Стан дотримання прав людини під час затримання особи та застосування судами запобіжних заходів. У попередніх щорічних доповідях Уповноваженим порушувалися проблеми, пов’язані з необхідністю неухильного дотримання під час затримання та застосування запобіжних заходів вимог міжнародного та національного законодавства, у яких передбачено право людини на свободу та особисту недоторканність. На жаль, позитивних зрушень у цьому питанні так і не відбулося. Моніторинг Уповноваженого засвідчив, що правоохоронці та судді часто не усвідомлюють наслідків своїх рішень, які призводять до брутального порушення конституційних прав та свобод людини.

Пункт 3 ст.5 Європейської конвенції з прав людини передбачає, що кожен заарештований чи затриманий має право негайно постати перед суддею. Згідно з ч.3 ст.29 Конституції України, ч.6 ст.106, ч.3 ст.165-2 КПК України судове рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту має бути прийняте протягом 72 годин з моменту затримання особи. Затриманий негайно звільняється, якщо протягом цього часу йому не було вручено постанови суду про тримання його під вартою.

Уповноважений неодноразово наголошувала, що затримання до 72-х годин суперечить європейським стандартам та потребує зменшення до 48 годин. Про це було зазначено 21 листопада 2001 р. Комітетом ООН проти катувань у заключних зауваженнях та рекомендаціях за наслідками розгляду четвертої періодичної доповіді України.

У 2003 р. законопроект щодо змін до ч.3 ст.29 Конституції України був зареєстрований у Верховній Раді України та отримав позитивний висновок №1-в від 30 жовтня 2003 р. Конституційного Суду України. Уповноважений неодноразово зверталася до народних депутатів України та порушувала у щорічних доповідях нагальну необхідність прийняття таких змін, але зрушень так і не відбулося.

Уповноважений також вважає неконституційним положення ч.8 ст.165-2 КПК України, у якій зазначено, що суд вправі продовжити строк затримання особи до 10 діб. Ця норма суперечить ч.3 ст.29 Конституції України та ч.10 ст.106 КПК України, в яких у категоричній формі вказано, що затримання не може перевищувати 72 години.

До Уповноваженого постійно надходять звернення громадян щодо незаконного їх затримання. Попри те що з моменту затримання особи й до обрання їй запобіжного заходу у вигляді взяття під варту минають лічені дні, Уповноважений прагне оперативно запобігати необґрунтованим арештам. Так, у листопаді 2006 р. до Уповноваженого звернулися працівники ТОВ “Індепендент” з проханням захистити права директора товариства І.Фролова від безпідставних спроб прокуратури Дніпропетровської області посадити його за ґрати. Зокрема, заявники повідомляли, що обвинувачення директору пред’явлене необґрунтовано, наміру ухилятися від слідства він не мав, оскільки з’являвся на всі виклики слідчого та сприяв розслідуванню справи.

Уповноваженим було відкрито провадження у цій справі та з’ясовано таке. Затриманий активно займався трудовою, науковою та громадською діяльністю, за що був відзначений державними нагородами, мав на утриманні двох дітей-інвалідів, матір похилого віку та мав ряд тяжких захворювань. Крім того, було встановлено, що 10 листопада 2006 р. суддя Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська Ф.Маймур продовжив строк затримання І.Фролова до 10 діб.

З огляду на зазначене Уповноважений факсовим зв’язком звернулася до судді Ф.Маймура з прохання ретельно дослідити дані про особу обвинуваченого та врахувати їх під час розгляду подання прокуратури області про взяття його під варту. 17 листопада 2007 р. суддя Ф.Маймур, врахувавши аргументи Уповноваженого, залишив без задоволення подання прокуратури Дніпропетровської області та звільнив І.Фролова з-під варти.

На жаль, такі рішення в судовій практиці трапляються не часто.

На думку Уповноваженого, позитивною тенденцією є щорічне зменшення кількості судових рішень, якими задовольняються подання слідчих органів про обрання запобіжного заходу взяття під варту. Зокрема, протягом 2002–2007 рр. їх частка серед загальної кількості зменшилася з 91,7% до 87,7%. Попри це, загальна тенденція останніх років щодо взяття судами під варту близько 40 тис. осіб залишається незмінною (табл. 2.1.1).

Таблиця 2.1.1. Розгляд судами подань органів досудового слідства

Уповноважений занепокоєна, що питання продовження строків тримання під вартою стало для суду формальною процедурою – лише за 2% таких подань суди відмовляють у їх задоволенні. Висновок такий: якщо судом особу заарештовано, то шансів на зміну їй запобіжного заходу практично немає. Така позиція суддів не відповідає європейській практиці. Так, Європейський суд з прав людини у справі “Смирнова проти Росії” та в інших справах зазначав, що обвинувачена у правопорушенні особа повинна завжди звільнятися до суду, крім випадків, коли держава може пред’явити “відповідні та достатні” підстави виправдання продовженого тримання під вартою.

Моніторинг Уповноваженого засвідчує, що позиція Європейського суду з цього питання не сприймається судами України. Це стосується випадків, коли судді відмовляються змінити запобіжний захід навіть тоді, коли тримання за ґратами загрожує життю підсудного. При цьому судді цинічно нехтують принципами моралі та вимогами закону, не реагуючи на відповідні клопотання учасників. Так, у січні 2007 р. до Уповноваженого звернувся громадянин Грузії Р.Хачідзе з проханням сприяти у зміні йому запобіжного заходу у зв’язку з незадовільним станом здоров’я. Зокрема, він повідомляв, що протягом восьми місяців знаходиться під вартою, хворіє на онкологічне та ряд інших захворювань та потребує стаціонарного лікування. Уповноваженим було відкрито провадження про порушення прав і свобод людини, під час якого встановлено таке.

У провадженні Дніпровського районного суду м.Києва знаходилася кримінальна справа за обвинуваченням Р.Хачідзе у скоєнні ним шахрайських дій. Згідно з витребуваною Уповноваженим медичною документацією з Київського слідчого ізолятора підсудному лікарями було встановлено діагноз: пухлина головного мозку, гіперпроктинемія, істинна генікомастія, хондром диска, грижа, спондильоз поперекового відділу хребта. Стан здоров’я хворого неухильно погіршувався та він потребував лікування в спеціалізованому відділенні МОЗ України. Про критичний стан здоров’я Р.Хачідзе адміністрацією слідчого ізолятора та самим підсудним неодноразово інформувалися слідчо-судові органи, але всі ці звернення були проігноровані.

Відтак Уповноважений у лютому 2007 р. звернулася до голови Дніпровського районного суду В.Хіміча з проханням розглянути питання про зміну підсудному запобіжного заходу. У відповіді Уповноваженому голова суду В.Хіміч зазначив, що підстав для зміни підсудному запобіжного заходу не вбачається. Не погоджуючись з позицією голови суду, Уповноважений знову звернулася до цього ж суду з проханням переглянути своє попереднє рішення та надати можливість Р.Хачідзе пройти курс лікування. Лише 26 липня 2007 р. його було звільнено судом з-під варти у зв’язку з незадовільним станом здоров’я.

На жаль, прикладів, коли Уповноваженому тривалий час доводиться переконувати слідчо-судові органи у зміні запобіжного заходу чимало. Відповідно до чинного законодавства вплинути на суддю під час розгляду справи ніхто не вправі, навіть якщо він грубо порушує вимоги законодавства. Саме усвідомлення цієї безкарності і призводить до нехтування правоохоронцями та суддями конституційними правами людини та зумовлює масові звернення громадян до Європейського суду з прав людини.

Про помилковість рішень суддів про взяття особи під варту свідчить кількість скасованих постанов апеляційними судами, зміна запобіжного заходу суддями під час розгляду справи, або після прийняття судового рішення у справі. Так, упродовж 2006 р. апеляційними судами задоволено 482 апеляції на постанови судів про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, або 1,2% винесених постанов (у 2007 р. – 532, або 1,4%). Крім того, суди за результатами розгляду справ звільнили з-під варти 7,5 тис. осіб, або 19% задоволених ними на досудовому слідстві постанов про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (у 2007 р. – 7,5 тис. осіб, або 19,5%).

Моніторинг Уповноваженого свідчить, що на практиці досить поширеними є ганебні випадки, коли правоохоронці, після звільнення судом особи з-під варти, того ж дня пред’являють їй додатково обвинувачення за іншою статтею та затримують її, і знову звертаються до суду з поданням про обрання запобіжного заходу, або продовження строків тримання під вартою.

Прикладом таких брутальних порушень прав людини є справа Юрія Мосеєнкова. Підставою для провадження по цій справі стало звернення у січні 2007 р. до Уповноваженого координатора Вінницької правозахисної групи Д.Гройсмана, а пізніше захисників О.Левицького та О.Веремієнка, які повідомили, що у Київському слідчому ізоляторі під вартою понад 20 місяців перебуває Ю.Мосеєнков, при чому понад рік – без рішення суду про продовження строків тримання під вартою.

Уповноваженим у процесі перевірки було встановлено, що у провадженні прокуратури Дніпровського району м.Києва перебувала справа за обвинуваченням Ю.Мосеєнкова за ст.115 КК України. 12 січня 2007 р. Дніпровський районний суд, повертаючи справу на додаткове розслідування, звільнив обвинуваченого з-під варти. Того ж дня у приміщенні суду Ю.Мосеєнков був знову затриманий працівниками міліції за носіння холодної зброї, вилученої правоохоронцями ще у 2005 р. під час обшуку. 19 січня 2007 р. прокуратура, об’єднавши справи щодо вбивства та носіння холодної зброї, знову звернулася до Дніпровського районного суду (!) за санкцією на арешт Ю.Мосеєнкова. 22 січня 2007 р. суд задовольнив подання прокуратури.

Уповноважений, встановивши, що запобіжний захід було обрано з грубим порушенням вимог ч.4 ст.156 КПК України (подальше продовження термінів мало бути проведене тільки вищестоящим судом з урахуванням часу тримання під вартою раніше) разом з захисниками Ю.Мосеєнкова невідкладно звернулися до Апеляційного суду м.Києва з проханням скасувати постанову районного суду та негайно звільнити Ю.Мосеєнкова з-під варти. 1 лютого 2007 р. Апеляційний суд м.Києва звільнив обвинуваченого з-під варти.

Крім того, під час перевірки в Київському слідчому ізоляторі особової справи обвинуваченого Уповноваженим було виявлено сфальсифікований та направлений до суду слідчим документ, відповідно до якого Ю.Мосеєнков майже вісім місяців незаконно знаходився під вартою.

У зв’язку зі встановленим Уповноважений 16 лютого 2007 р. внесла подання Генеральному прокурору України О.Медведьку про неналежне проведення слідства прокуратурою Дніпровського району м.Києва у кримінальній справі за обвинуваченням Ю.Мосеєнкова та порушення його права на свободу й особисту недоторканність.

22 лютого 2007 р. за матеріалами подання Генеральна прокуратура України порушила кримінальну справу за фактом складання та видачі службовими особами прокуратури Дніпровського району м.Києва завідомо неправдивих документів, що спричинило тяжкі наслідки за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.366 КК України. Невдовзі було пред’явлене обвинувачення слідчому прокуратури Дніпровського району м.Києва, у провадженні якого перебувала справа, та перекваліфіковано його дії на ч.3 ст.364, ч.1 ст.365, ч.3 ст.373, ч.2 ст.366 КК України. Кримінальну справу за носіння Ю.Мосеєнковим холодної зброї прокуратурою Дніпровського району закрито.

Крім того, з органів прокуратури звільнено прокурора Дніпровського району м.Києва А.Бабакова та слідчого, який проводив розслідування у справі.

До речі, 28 липня 2007 р. Печерським районним судом м.Києва цього слідчого було взято під варту, але 9 серпня Апеляційний суд м.Києва скасував постанову районного суду та звільнив обвинуваченого з-під варти. Таким чином, слідчий пробув під вартою близько 10 діб, а Ю.Мосеєнков – понад 432 дні без відповідного рішення суду (!). Мабуть, слідчий має привілейоване право на повагу до його свободи та особистої недоторканності, ніж звичайна людина. На жаль, це реалії сьогодення, і Уповноважений переконана, що доки існуватиме така практика, доти працівники правоохоронних органів та судді нехтуватимуть правами людини та почуватимуться при цьому безкарними.

Уповноважений з прав людини переконана, що безпідставне тримання під вартою є рівноцінним катуванню, адже відбувається цинічне нехтування правом на свободу та особисту недоторканність. Тому кожний випадок необґрунтованого тримання під вартою має вважатися кримінальним злочином, а винні посадові особи повинні притягуватися до реальної кримінальної відповідальності, а не до дисциплінарної, як це відбувається на практиці.

Уповноважений вважає, що в чинному КПК України питання продовження строків тримання під вартою не врегульоване належним чином і призводить до порушення прав людини.

По-перше, відсутнє положення про обов’язок слідчих органів знайомити заарештованого чи його захисника з поданням про продовження строків перебування під вартою. Це суперечить вимогам статей 29, 32 Конституції України, в яких передбачено право кожного на захист, а також знайомитися в органах державної влади, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею. Таким чином, обвинувачений має знати про підстави, з яких слідчі органи звертаються до суду з поданням про продовження строків тримання під вартою.

По-друге, відсутня норма про обов’язкову участь обвинуваченого в судовому засіданні. У постанові Пленуму Верховного Суду України №4 від 25 квітня 2003 р. “Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства” зазначено, що питання участі обвинуваченого у судовому засіданні вирішується суддею у кожному конкретному випадку з урахуванням поданих клопотань. На жаль, така ж норма передбачена і в ч.4 ст.139 проекту КПК України.

До речі, в інших країнах права людини у таких випадках захищені більш дієво. Так, ч.13 ст.109 КПК Російської Федерації забороняє розгляд цього питання за відсутності обвинуваченого, за винятком обставин, що виключають можливість його доставки до суду. До таких обставин, як роз’яснив Пленум Верховного Суду Російської Федерації у п. 13 ухвали від 5 березня 2004 р. №1 “О применении судами норм Уголовно-процессуального кодекса Российской Федерации”, віднесено хворобу обвинуваченого, стихійне лихо, незадовільні метеоумови, карантин у місці тримання під вартою. При цьому участь захисника в судовому засіданні є обов’язковою.

Уповноважений з прав людини переконана, що ці недоліки законодавства порушують право обвинуваченого на захист, адже особа позбавлена можливості знати мотиви та підстави, з яких її хочуть арештувати, а також особисто захищати себе в судовому засіданні. Саме ці фактори, на думку Уповноваженого, певною мірою впливають на кількість задоволених судами подань про продовження строків тримання під вартою, яка щороку сягає 98% (рис. 2.1.1). Тому ці позиції повинні бути обов’язково враховані у новому КПК України.

Застосування інших, не пов’язаних з позбавленням волі запобіжних заходів, є ще однією проблемою, яка негативно відображається на захисті права особи на свободу та особисту недоторканність. Європейський суд з прав людини у справі “Сулаоя проти Естонії” 15 лютого 2005 р. зазначив, що відповідно до ч.3 ст.5 Конвенції з прав людини державні органи, які вирішують питання про доцільність продовження попереднього ув’язнення особи, повинні оцінити можливість застосування альтернативних запобіжних заходів. Те ж саме зазначив Пленум Верховного Суду України у постанові від 25 квітня 2003 р. №4 “Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства”. Проте судова практика засвідчує, що дуже рідко суддя наважується відмовити слідчим органам у обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту або ж змінити запобіжний захід на більш м’який.

Уповноважений у попередніх доповідях наголошувала на необхідності застосування судами застави як альтернативного триманню під вартою запобіжного заходу. На жаль, позитивних зрушень майже не відбувається, адже загальна кількість таких судових рішень залишається мізерною. Так, у 2002 р. суди звільнили під заставу 105 осіб, у 2003 р. – 110 осіб, у 2004 р. – 112 осіб, у 2005 р. – 63, у 2006 р. – 71, у 2007 р. – 131 (рис. 2.1.1).

На думку Уповноваженого з прав людини, потрібно розширити перелік запобіжних заходів, не пов’язаних з позбавленням волі, зокрема КПК України слід доповнити ще одним запобіжним заходом – домашній арешт. Він мав би застосовуватися судом і передбачав заборону залишати житло цілодобово або в певний період часу. Саме домашній арешт можна було б застосовувати до осіб, які потребують медичного лікування або вчинили злочини невеликої і середньої тяжкості.

Рисунок 2.1.1. Кількість осіб, звільнених судами під заставу у 2002–2007 рр.

Уповноважений переконана, що проблема масового застосування арештів в Україні повинна бути предметом спільного обговорення Верховного Суду, Генеральної прокуратури, Міністерства внутрішніх справ та Державного департаменту України з питань виконання покарань, які повинні виробити спільну позицію щодо безумовного додержання конвенційних та конституційних положень по реалізації права особи на свободу та особисту недоторканність. Крім того, Уповноважений вважає, що при обговоренні проекту КПК України народні депутати мають врахувати пропозиції Уповноваженого.

Право на розгляд справи упродовж розумного строку. Як неодноразово наголошувалося Уповноваженим, однією з необхідних передумов дотримання передбаченого у ст.6 Конвенції з прав людини права на справедливий суд є розгляд справи упродовж розумного строку.

Необхідно зазначити, що, як свідчить судова статистика, протягом останніх років оперативність розгляду кримінальних, цивільних, адміністративних справ поліпшилась. Так, упродовж останніх шести років питома вага призначених до розгляду з порушенням строків кримінальних справ суттєво знизилася з 10,8% до 2,8% (табл. 2.1.2). Позитивна тенденція також намітилася і в цивільних справах, зокрема понад встановлені ЦПК України строки у 2007 р. розглянуто 129 717 справ, або кожну дванадцяту, тоді як у 2002–2005 рр. – кожну п’яту (табл. 2.1.3). При цьому оперативність розгляду загальними місцевими судами адміністративних справ дещо погіршилася – понад встановлений КАС України термін розглядається кожна шоста справа (табл. 2.1.4).

Таблиця 2.1.2. Оперативність розгляду кримінальних справ (без матеріалів) судами в першій інстанції

Попри це, проблема тяганини залишається одним із головних факторів, які змушують людину звертатись зі скаргами про бездіяльність суддів до рад суддів, вищестоящих судів, Уповноваженого з прав людини та Європейського суду з прав людини.

Таблиця 2.1.3. Оперативність розгляду цивільних справ (без матеріалів) судами в першій інстанції

Уповноважений занепокоєна тим, що упродовж останніх років майже кожне десяте письмове звернення до Уповноваженого стосується порушення права громадян на належний та своєчасний розгляд справи судом. Так, у 2006 р. надійшло 2017 таких звернень, або 11,2% їх загальної кількості, у 2007 р. – 2386 (10,1%). У 2006 р. найбільше таких звернень надійшло: з Харківської області – 245, м.Києва – 230, Дніпропетровської області – 174. У 2007 р. з м.Києва – 301, Донецької області – 260 та Дніпропетровської області – 221.

Таблиця 2.1.4. Оперативність розгляду адміністративних справ (без матеріалів) судами в першій інстанції

Уповноважений з прав людини вважає, що надмірна тривалість судового процесу зумовлена як недбалістю окремих суддів і поведінкою учасників, так і наявністю проблем законодавчого характеру.

Проте вирішити питання про притягнення судді до відповідальності за порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку в межах чинного законодавства надто складно. Відомо, що судді у своїй діяльності захищені Конституцією України, Кримінальним кодексом України, законами України “Про статус суддів” і “Про судоустрій України”. На жаль, цю захищеність нерадиві судді нерідко використовують, щоб уникнути відповідальності за особисту недбалість. Тому Уповноваженому при розгляді скарг громадян на бездіяльність суддів доводиться звертатися до рад суддів, вищестоящих судів, а також реалізовувати, особисто та через своїх представників, право на участь у роботі окружних кваліфікаційних комісій суддів та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Моніторинг Уповноваженого засвідчує, що ради суддів переважно формально реагують на скарги громадян про порушення суддями строків розгляду справи. У відповідях, за результатами перевірок, посилаються на низку стандартних причин, виправдовуючи дії суддів, які припустилися тяганини. Такий формалізм негативно відображається на сумлінності та дисциплінованості суддів.

Наприклад, до Уповноваженого звернулася Л.Сердюк, потерпіла у кримінальній справі за обвинуваченням А.Бережного з приводу тривалого розгляду цієї справи Зміївським районним судом Харківської області. Зокрема, заявниця повідомляла, що проживає у Полтавській області і протягом трьох років змушена їздити до Харківської області на судові засідання, які систематично безпідставно переносяться.

Уповноважений звернулася до голови ради суддів Харківської області В.Устименко щодо необхідності вжиття відповідних заходів реагування, спрямованих на розгляд справи упродовж розумного строку. За результатами перевірки отримано інформацію, що кримінальна справа дійсно тривалий час розглядається головою Зміївського районного суду В.Овдієнком. При цьому радою суддів було перераховано ряд причин, які зумовили тривалий розгляд справи, зокрема неодноразова неявка учасників процесу, призначення експертизи тощо. Як захід реагування рада суддів, визнаючи, що справа тривалий час не знаходить свого вирішення, обмежилася рекомендацією головуючому по справі вжити заходів для вирішення справи найближчим часом.

Інший приклад. У лютому 2007 р. до Уповноваженого звернулася ветеран війни та праці 78-річна В.Приходько зі скаргою на тривалий розгляд Жовтневим районним судом м.Кривого Рогу цивільної справи про визнання договору-купівлі продажу квартири недійсним. Зокрема, вона повідомила, що з квітня 2000 р. у справі чотири рази змінювалися судді, рішення районного суду скасовувалося апеляційним судом, але остаточне рішення у справі так і не прийняте. З метою поновлення права заявниці на належний та своєчасний судовий захист Уповноважений звернулася до ради суддів Дніпропетровської області для вжиття відповідних заходів реагування. За повідомленням голови ради суддів Л.Дрибаса, 17 квітня 2007 р. у справі постановлено рішення, яким позовні вимоги заявниці задоволені. Для виправдання багаторічного розгляду справи рада суддів знайшла низку стандартних причин та відмовила у порушені стосовно судді дисциплінарного провадження. Коментарі тут зайві.

Практика участі Уповноваженого та її представників у роботі кваліфікаційних комісій суддів засвідчує, що більшість дисциплінарних справ стосуються притягнення суддів до відповідальності за порушення строків розгляду справ.

Так, кваліфікаційною комісією суддів загальних судів Луганського апеляційного округу за участю представника Уповноваженого розглянуто дисциплінарну справу стосовно судді Ленінського районного суду м.Луганська О.Запорожченко. 26 січня 2007 р. під час розгляду комісією справи встановлено, що упродовж 2005–2006 рр. до ради суддів Луганської області надходили численні скарги громадян на її дії. Загальна кількість не розглянутих суддею О.Запорожченко справ у строк понад 3 місяці склала 144 справи, з них 50 цивільних справ не розглянуті з 2002–2004 рр.

Так, справа за позовом інваліда Великої Вітчизняної війни І групи К.І.Першиної до “Луганськтеплоенерго” про стягнення моральної шкоди, заподіяної їй відсутністю опалення в квартирі, розглядалося суддею О.Запорожченко з червня 2006 р. І лише після звернення заявниці до Уповноваженого та відповідного реагування 1 червня 2007 р. справу було розглянуто, а позовні вимоги частково задоволені.

Також з 22 березня 2004 р. у провадженні судді знаходилася нерозглянутою справа за позовом Р.Недашківського до Управління МВС України в Луганській області про поновлення на роботі.

Справа за позовом О.Сотникова до Управління МВС України в Луганській області про стягнення грошового утримання надійшла в суд 25 квітня 2002 р. 5 листопада 2003 р. провадження по справі зупинене. Ніякі процесуальні дії по справі не проводилися, довідки, запити відсутні.

Рішенням кваліфікаційної комісії судді О.Запорожченко оголошено догану.

Кваліфікаційною комісією суддів загальних судів Донецького апеляційного округу за участю представника Уповноваженого 11 жовтня 2007 р. було розглянуто подання члена Ради суддів України Л.Рибалко, у якому повідомлялося про порушення суддею О. Чиньоновим вимог цивільно-процесульного та кримінально-процесульного законодавства при розгляді 15 цивільних та 4 кримінальних справ.

Під час перевірки комісією встановлено непоодинокі випадки тяганини з розглядом цим суддею кримінальних та цивільних справ (деяких – з 2004 р.), зокрема, допущення необґрунтовано великих перерв у судових засіданнях (по півроку), несвоєчасне виготовлення рішень (по півтора року), невжиття дієвих заходів реагування до учасників процесу, які не з’являлися у судове засідання тощо.

За зазначені порушення рішенням кваліфікаційної комісії йому оголошено догану.

На жаль, подібні приклади дисциплінарних справ можна навести і по інших кваліфікаційних комісіях.

На думку Уповноваженого з прав людини, з метою подолання тяганини радам суддів, кваліфікаційним комісіям суддів, вищестоящим судам потрібно посилити контроль за організацією діяльності судів у межах наданих їм повноважень. Самі ж судді повинні усвідомлювати невідворотність покарання за вчинені ними процесуальні порушення та вживати усіх необхідних заходів для неухильного дотримання вимог міжнародного та національного законодавства.

Для поліпшення оперативності судового розгляду також потрібно внести деякі зміни до законодавчих актів. Зокрема, з ЦПК України слід вилучити положення про обов’язковість попереднього судового засідання. Це засідання майже повністю дублює звичайний судовий розгляд і лише спричиняє затягування процесу розгляду справи. Слід запровадити спрощений порядок проведення окремих судових процедур, зокрема у спорах з безспірним правом, пов’язаних з позовами на невеликі суми, трудових спорів, розширення категорій справ наказного провадження.

Уповноважений вважає, що суддям потрібно більш дієво реагувати на неявку в судове засідання учасників процесу та нездійснення доставки заарештованих конвойною службою органів внутрішніх справ. На оперативність правосуддя також впливає надмірне навантаження на суддів, відсутність необхідної кількості залів судових засідань, невиконання слідчими органами судових доручень та низька якість досудового слідства.

Ще одним з чинників, які спричиняють тяганину, є мізерна кількість постановлених апеляційними судами нових судових рішень (у цивільних справах серед скасованих рішень місцевого суду нове рішення постановлюється приблизно у кожному другому випадку, а у кримінальних справах – у кожному десятому). Це при тому, що апеляційні суди мають найнижчий рівень завантаженості.

Крім того, держава повинна сприяти становленню третейських судів. Також потрібно прийняти закон про медіацію (примирення). Саме посередники (медіатори) мають залагоджувати спір, не доводячи його до суду. Медіація активно використовується у Великій Британії, Канаді, Швейцарії, Словенії, Словаччині тощо. У європейських країнах за допомогою медіації вирішується 75% усіх спорів і лише 25% – у судовому порядку.

Уповноважений стурбована збільшенням кількості справ, у яких Європейським судом з прав людини констатується порушення державою Україна розумних строків розгляду справ судом. За станом на 9 січня 2008 р. Суд виніс 370 рішень проти України, у 56 з яких встановив тривалий розгляд справи, або 15,1%.

Відповідно до тлумачення Європейським судом з прав людини положень п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод тривалість провадження у кримінальній справі для цілей цієї статті розпочинається з моменту винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого, затримання особи за підозрою у вчиненні злочину чи допиту її як підозрюваного (навіть допиту особи у якості свідка, якщо з протоколу допиту вбачається, що на момент допиту слідчий вже підозрював допитуваного у причетності до конкретного злочину) залежно від того, яка з указаних подій сталася раніше, і закінчується винесенням остаточного рішення у кримінальній справі. У цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Так, 12 липня 2007 р. Євросудом розглянуто справу “Носальський проти України”. Зокрема, було встановлено, що 23 серпня 1996 р. Управлінням СБУ в Харківській області С.Носальському було пред’явлене обвинувачення в контрабанді у великих розмірах. Після цього неодноразово змінювався обсяг обвинувачення, справа направлялася прокуратурою та судом на додаткове розслідування, було постановлено вирок, який переглядався апеляційним та Верховним Судом України. Загальна тривалість провадження у справі сягнула дев’яти років.

Таким чином, Європейським судом було встановлено порушення вимог п.1 ст.6 Конвенції з прав людини в частині надмірної тривалості провадження та присуджено стягнути з держави на користь заявника 2800 євро відшкодування нематеріальної шкоди.

На думку Уповноваженого, аналіз цієї категорії рішень Європейського суду з прав людини зумовлює необхідність запровадження на національному рівні певних механізмів для забезпечення ефективного оскарження тривалості провадження справи з вирішенням питання про відшкодування шкоди. Про це неодноразово зазначалося у рішеннях Європейського суду.

Так, у справі “Кудла проти Польщі” Європейський суд констатував порушення ст.13 Конвенції з прав людини, оскільки заявник не мав у своєму розпорядженні ефективного національного засобу правового захисту, за допомогою якого він зміг би захистити своє право на розгляд справи упродовж розумного строку відповідно до п. 1 ст.6 зазначеної Конвенції. Унаслідок цього заявник не міг отримати належну компенсацію за шкоду, заподіяну тяганиною з розглядом справи.

Багато європейських країн розпочали впроваджувати такі механізми з метою приведення внутрішнього законодавства у відповідність до вимог Конвенції. Так, на виконання рішення Євросуду у справі “Кудла проти Польщі” у Польській Республіці прийнято Закон “Про порушення права сторони на розгляд справи без необґрунтованої затримки судового розгляду”. В Італії також діє так званий Закон Пінто, який передбачає національні засоби правового захисту в разі порушення розумної тривалості судового розгляду.

Згідно з цими законами заява про відшкодування шкоди, завданої порушенням строків розгляду справи, подається до вищестоящого суду. Питання про порушення строків розгляду справи судами вищого рівня вирішують безпосередньо ці самі суди. За наслідками розгляду заяви суд може прийняти рішення, яким визнати факт порушення строків розгляду справи та визначити розмір компенсації особі.

Потрібно зауважити, що у чинному законодавстві не має спеціального закону, який передбачав би механізм оскарження учасниками процесу надмірної тривалості провадження у справі з відшкодуванням завданої шкоди. На думку Уповноваженого з прав людини, цим мають займатися адміністративні суди за правилами розгляду скарг на бездіяльність посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування. Тому ці суди вже сьогодні можуть приймати до розгляду такі позови та вирішувати питання про відшкодування шкоди на підставі положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Якість розгляду справ судами. Уповноважений вважає, що без аналізу показників кількості скасованих та змінених судових рішень неможливо мати цілісну картину про стан правосуддя в Україні. Саме скасування чи зміна судового рішення є визнанням його незаконності та необґрунтованості.

У табл. 2.1.5 відображена тенденція ефективності розгляду судами кримінальних та цивільних справ протягом останніх трьох років. У кримінальних справах триває негативна тенденція з щорічним постановленням незаконних та необґрунтованих вироків стосовно 11 тис. осіб, або майже 7% кількості осіб, щодо яких постановлено вироки. У 2007 р. найбільше переглянуто в апеляційному порядку вироків постановлених судами м.Севастополя стосовно 138 осіб (9,7%), Закарпатської – 222 (8,6%) та Донецької – 1507 (8,1%) областей. Необхідно зазначити, що у 2007 р. дещо поліпшилася ситуація з якістю розгляду цивільних справ, але загальна тенденція залишається незмінною – протягом останніх років в апеляційному та касаційному порядках переглядається майже близько 30 тис. рішень, або до 3% усіх розглянутих справ. Так, у 2007 р. найбільше у апеляційному порядку скасовано та змінено рішень місцевих судів Дніпропетровської області – 3484 (4,4%), м.Києва – 1698 (3,9%) та АР Крим – 1609 (3,3%).

Таблиця 2.1.5. Кількість скасованих та змінених вироків, рішень місцевих та апеляційних судів у кримінальних та цивільних справах

7 грудня 2007 р. на засіданні другої частини VIII позачергового з’їзду суддів України Голова Верховного Суду України В.Онопенко назвав “порівняно невеликою питомою вагою” 6% скасованих та змінених вироків у апеляційному та 1,1% у касаційному порядках. Проте, на думку Уповноваженого, необґрунтоване засудження протягом останніх років майже 11 тис. осіб, або кожного п’ятнадцятого, є негативним показником у судовій практиці, над яким суддям потрібно серйозно замислитися. Особливо, коли людину засуджують до тривалого терміну ув’язнення.

До Уповноваженого зі скаргами про незаконність постановлених судових рішень у кримінальних, цивільних, господарських та справах про адміністративні правопорушення у 2006 р. надійшло 3041 письмове звернення, або 16,95% загальної кількості звернень, у 2007 р. – 3648, або 15,49%, тобто кожне шосте. У 2006 р. найбільше звернень надійшло з: Донецької області – 355, м.Києва – 312 та Дніпропетровської області – 246. У 2007 р. з Донецької області – 476, м.Києва – 391 та Дніпропетровської – 326.

Надходження такої кількості звернень про незаконність судових рішень викликає серйозну стурбованість Уповноваженого, особливо коли вжитими заходами реагування вдається довести правомірність доводів заявника. Так, з 2002 р. триває провадження Уповноваженого у відомій справі редактора міської газети “Евпаторийская неделя” та Інтернет-видання “Крымский майдан. Зона противостояния” Володимира Лутьєва, якого було піддано кримінальному переслідуванню правоохоронними органами АР Крим за зайняття професійною діяльністю.

Цей журналіст відомий своїми викривальними статтями про злочинну діяльність одного з депутатів кримського парламенту та деяких співробітників місцевого ВБОЗу.

Під час досудового та судового слідства журналіст зазнав безпідставних арештів, катувань, порушень права на захист, належне розслідування справи та був необґрунтовано засуджений до восьми років позбавлення волі Апеляційним судом м.Севастополя.

Уповноважений, розцінюючи вирок розправою над журналістом, звернулася 13 лютого 2007 р. з поданням до Верховного Суду України про безпідставне кримінальне переслідування журналіста В.Лутьєва за виконання ним професійних обов’язків.

15 березня 2007 р. у Верховному Суді відбувся розгляд касаційних скарг засудженого та його адвоката. У судовому засіданні взяла участь Уповноважений з прав людини. У своєму виступі вона наголосила на тому, що рішення Апеляційного суду м.Севастополя підтверджує той факт, що під тиском певних сил у Криму тривають спроби вчинити розправу над незалежним журналістом і просила суд ретельно дослідити законність та обґрунтованість вироку.

Враховуючи аргументи, викладені Уповноваженим та адвокатом, Верховний Суд скасував вирок апеляційного суду та направив справу на новий судовий розгляд. Цим же рішенням журналіста було звільнено з-під варти в залі суду. У своїй ухвалі Верховний Суд зазначив про неправильне застосування кримінального закону та істотні порушенням вимог КПК України під час досудового та судового слідства. З метою більш об’єктивного розгляду справи її було передано для подальшого розгляду до Апеляційного суду Миколаївської області.

Уповноважений сподівається, що апеляційний суд врахує зазначені в поданні Уповноваженого обставини та з урахуванням вказівок Верховного Суду прийме, зрештою, законне та справедливе рішення.

Інший приклад. До Уповноваженого звернулася Людмила Просцевич з приводу безпідставного засудження її Апеляційним судом Вінницької області до чотирьох років позбавлення волі.

Під час особистого прийому вона повідомила, що у 2002 р. заснувала асоціацію “Землевласник Поділля” та робила усе можливе для впровадження аграрних реформ, викриття корупційних дій окремих посадовців і правоохоронців та допомагала людям відстояти право на землю. Відтоді прокуратурою Вінницького району стосовно неї було порушено п’ять кримінальних справ, чотири з яких були закриті за відсутністю в її діях складу злочину. Останню справу прокуратурі вдалося довести до суду, і апеляційним судом Вінницької області її було засуджено за вчинення шахрайства до чотирьох років позбавлення волі.

Крім того, заявниця повідомила, що на її утриманні перебувають дочка, яка півроку тому народила немовля, та хвора мати – 1924 р.н., яка потребує догляду.

Врахувавши викладене заявницею, Уповноважений звернулася до Верховного Суду України з проханням зупинити виконання ухвали апеляційного суду Вінницької області та всебічно і повно розглянути викладене нею у касаційній скарзі. Верховний Суд України, розглянувши звернення Уповноваженого, зупинив виконання вироку та 25 вересня 2007 р. виніс ухвалу, у якій визнав за можливе звільнити Л.Просцевич від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки.

Особливо болісними є ті судові помилки, які призводять до тяжких наслідків. Це, зокрема, стосується випадків коли людину безпідставно засуджують на тривалий термін позбавлення волі. Так, Уповноваженим було відкрито провадження на підставі викладеного у статті газети “Факты и комментарии” від 16 вересня 2006 р. “Мама, сделай что-нибудь. В тюрме так страшно”, у якій повідомлялося про безпідставне засудження апеляційним судом Запорізької області Я.Поповича та В.Каїри за злочини, скоєні “пологівським маньяком”.

Під час провадження Уповноваженим було отримано інформацію, що у провадженні апеляційного суду Дніпропетровської області знаходиться кримінальна справа за обвинуваченням “пологівського маньяка” у вчиненні понад 50-ти умисних вбивств, поєднаних із зґвалтуванням малолітніх та неповнолітніх дівчат у Дніпропетровській, Запорізькій та Харківській областях. У процесі слідства обвинувачений дав показання про вбивства та зґвалтування двох малолітніх, за які були засуджені апеляційним судом Запорізької області до 15 років позбавлення волі Я.Попович та В.Каїра.

Отримавши зазначену інформацію, Уповноважений звернулася до Генеральної прокуратури України з проханням призначити розслідування нововиявлених обставин у справах Я.Поповича та В.Каїри. За повідомленням Генеральної прокуратури були витребувані справи засуджених та по них призначено розслідування. Після проведення усіх слідчих дій прийнято рішення про направлення справ до Верховного Суду України для перегляду вироків стосовно Я.Поповича та В.Каїри у порядку виключного провадження. Провадження Уповноваженого у цих справах триває.

Крім того, як виявилося, у січні 2008 р. Генеральна прокуратура України звернулася до Верховного Суду України про перегляд вироків ще щодо шести осіб, засуджених за тяжкі та особливо тяжкі злочини, вчинені у 1984–2005 рр. “пологівським маньяком”.

Зіткнувшись з такими рішеннями, вкотре усвідомлюєш всю правову незахищеність людини у нашій державі та правовий нігілізм і відсутність моральних цінностей у правоохоронців та суддів, які схиляються до прийняття завідомо незаконних рішень. На думку Уповноваженого, такі рішення судових органів є не лише цинічним нехтуванням правом людини на свободу та особисту недоторканність і справедливий суд, а й підривають авторитет судової влади та віру в справедливість.

Безпідставне кримінальне переслідування змушує людину звертатися до суду з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної органами дізнання, досудового слідства та суду. Таким чином, недбалість правоохоронців та суддів стає проблемою кожного громадянина, адже відповідні компенсації виплачуються з Державного бюджету України. При цьому самі правоохоронці залишаються непокараними.

Показовою щодо цього є справа Світлани Зайцевої, безпідставно засудженої Центрально-Міським судом м.Макіївки на 7,5 року за вбивство, якого вона не скоювала. Лише після того як були знайдені вбивці, її справу апеляційним судом Донецької області було переглянуто та закрито. С.Зайцева провела півтора року під вартою в Донецькому слідчому ізоляторі, за ґратами захворіла на туберкульоз та 3 квітня 2006 р. померла від цієї хвороби, залишивши круглими сиротами трьох неповнолітніх дітей. 9 листопада 2007 р. Ворошиловський районний суд м.Донецька, на судових засіданнях якого був постійно присутній представник Уповноваженого, виніс рішення, яким зобов’язав державу сплатити за незаконне засудження на користь матері С.Зайцевої та трьох неповнолітніх дітей по 500 тис. грн кожному.

Починаючи з 2002 р., після звільнення С.Зайцевої з-під варти, за дорученням Уповноваженого з прав людини її представники неодноразово виїжджали до Донецької області з метою перевірки скарг С.Зайцевої про застосування до неї правоохоронцями недозволених методів слідства з метою отримання зізнання у скоєнні злочину. На жаль, органи прокуратури вперто відмовляли у порушенні кримінальної справи стосовно правоохоронців, і лише у листопаді 2007 р. Генеральна прокуратура України порушила кримінальну справу за фактом перевищення правоохоронцями службових повноважень та незаконного притягнення до кримінальної відповідальності С.Зайцевої. Але чи понесуть винні покарання через шість років з часу притягнення С.Зайцевої до кримінальної відповідальності, тим більше – після її смерті?

Уповноважений вважає, що таких справ багато, і тому нагальною є потреба у створенні тимчасового судового органу для перегляду кримінальних справ, у яких засуджені не визнають себе винними, навіть якщо для цього потрібно внести відповідні зміни до Конституції України. І не слід чекати, коли випадково виявляться дійсні злочинці, і справа стосовно невинно засудженого буде переглянута за нововиявленими обставинами.

Крім того, проводячи провадження у таких справах, Уповноважений постійно переконується у необхідності надання Омбудсману права самостійно ініціювати перегляд справ перед вищестоящим судом. На сьогодні чинне законодавство не надає можливості Уповноваженому з прав людини оскаржувати судові рішення, як це можуть робити Омбудсмани у деяких інших країнах, хоча відповідні законопроекти щодо цього вже понад рік знаходяться без руху у Верховній Раді України. Тому поки що Уповноваженому доводиться використовувати своє право на звернення до органів прокуратури, яким надано право ініціювати перегляд судових рішень або приєднуватися до апеляційної та касаційної скарг учасників процесу.

Одним з дієвих важелів, які Уповноважений використовує для впливу на формування суддівського корпусу, проведення дисциплінарних розслідувань щодо правомірності дій суддів, є участь у роботі Вищої та кваліфікаційних комісій суддів загальних, військових та спеціалізованих судів. Моніторинг, який здійснює Уповноважений щодо діяльності кваліфікаційних комісій суддів, засвідчив, що протягом 2006–2007 рр. до них суттєво зросла кількість подань про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів за винесення так званих рейдерських рішень.

Так, 24 липня 2006 р. кваліфікаційною комісією суддів загальних судів Запорізького апеляційного округу за участю представника Уповноваженого було розглянуто дисциплінарну справу стосовно судді Жовтневого районного суду м.Запоріжжя Є.Стратій. Комісією було встановлено, що суддя Є.Стратій розглянула не підвідомчу загальним судам справу за позовом підприємства УІП ДБС “Груп” про визнання дійсним договору купівлі-продажу у підприємства УУ СП “МДМ” нерухомого майна та зобов’язала Запорізьке БТІ його зареєструвати.

Власники нерухомості оскаржили це рішення до апеляційного суду Запорізької області, ухвалою якого від 15 листопада 2006 р. його було скасовано. Апеляційним судом встановлено, що копія договору купівлі-продажу нерухомості виявилася підробленою, і справа є підвідомчою господарському суду.

За таких обставин кваліфікаційна комісія прийняла рішення направити рекомендацію до Вищої ради юстиції щодо вирішення питання про звільнення з посади судді Є.Стратій. Попри усі обставини справи, Вища рада юстиції рішенням від 16 травня 2007 р. відхилила пропозицію кваліфікаційної комісії суддів.

Відчуваючи безкарність, Є.Стратій продовжує вчиняти дії, несумісні з зайняттям посади судді. Так, іншим рішенням кваліфікаційної комісії від 6 липня 2007 р. їй оголошено догану за порушення процесуального законодавства при розгляді кримінальної справи стосовно В.Богуславського та В.Петіка. 19 жовтня 2007 р. комісія оголосила їй догану за неналежний розгляд кримінальної справи за обвинуваченням К.Гвічіані. 27 жовтня 2007 р. оголошено догану за порушення вимог ЦПК України під час розгляду позову А.Сухарєвої до Запорізького бюро соціального забезпечення. Справа перебувала у провадженні судді понад 11 років і по ній було прийняте незаконне заочне рішення, яке скасоване апеляційним судом Запорізької області.

Ще одним прикладом, який може свідчити про корупційні дії судді, нехтування нею принципами моралі та закону заради збагачення, є справа судді Алуштинського міського суду АР Крим Т.Піменової. Так, під час спільної перевірки Уповноваженим, Генеральною прокуратурою України та Держземінспекцією України стану дотримання прав людини на землю та вимог природоохоронного законодавства в АР Крим було виявлено, що судді Алуштинського міського суду Т.Піменовій 5 липня 2006 р. рішенням міської ради було безпідставно виділено земельну ділянку розміром 0,071 га в центрі міста. Попри те, що в неї вже була присадибна ділянка, під нове виділення потрапила навіть алея Алуштинського центрального парку.

Крім того, у липні 2004 р. сесія міськради виділила земельну ділянку 79-річній матері Т.Піменової – А.Жвакіній. Остання лише у 2003 р. переїхала у м.Алушту, була інвалідом І групи, не могла самостійно пересуватись та потребувала стороннього догляду, отримувала пенсію близько 500 грн, проте їй була виділена земельна ділянка 0,08 га у лісопарковій зоні Професорського куточка над Аквапарком. На цій ділянці турецькою фірмою за два роки побудовано п’ятиповерховий житловий будинок загальною площею 734,4 кв. м. У будинку передбачено 8 житлових кімнат, 6 холів, зала, вітальня, 6 терас та балконів, 8 санвузлів, 3 кухні, 3 їдальні, сауна, інші господарські приміщення. Таким чином, фактично було збудовано готель, вартістю кілька мільйонів доларів.

Оскільки будівництво було самовільним, 30 липня 2006 р. колега Т.Піменової – суддя А.Лантратова, розглянувши позовну заяву А.Жвакіної до виконкому міськради, визнала за нею право власності на цей будинок, зобов’язала виконком прийняти рішення про введення в експлуатацію та БТІ провести відповідну реєстрацію. 9 лютого 2007 р. на виконання цього рішення суду міськрада прийняла відповідне рішення.

Почуваючи абсолютну безкарність, у жовтні 2006 р. суддя Т.Піменова, умисно порушуючи встановлений порядок проходження та розгляду справ у суді, скориставшись двогодинною відсутністю в.о. голови суду, самовільно взяла до свого провадження заяву про забезпечення позовних вимог С.Самошкіна за позовом до ВАТ “Дніпропетровський центральний ринок”, В.Воробйова, Г.Швець, В.Салагана та Т.Васік по усуненню перешкод у реалізації права на працю, доступу на робоче місце і користування майном та заяву Т.Бровкіної за позовом до ВАТ “Дніпропетровський центральний ринок” та КП “Центральний ринок”.

Попри те, що в матеріалах справи містилися дані, що заявники проживали в м.Дніпропетровську, всупереч правилам підсудності суддя Т.Піменова винесла рейдерські ухвали на користь заявників. Так, за заявою С.Самошкіна суддя Т.Піменова винесла 25 видів заборон та усунення перешкод у діяльності, зокрема, заборону виконання рішень Кіровського та Бабушкінського районного судів м.Дніпропетровська, заборону органам державної виконавчої служби, правоохоронним органам та іншим особам проводити будь-які виконавчі дії тощо. За заявою Т.Бровкіної нею винесено 15 видів заборон та усунення перешкод у діяльності. При чому ці ухвали в журналі реєстрації вихідної кореспонденції не реєструвалися та відповідачам не надсилалися.

Цими рішеннями суддя Т.Піменова фактично відсторонила власника ринку від господарської діяльності й передала все майно, а також функції по його управлінню “новим господарям”.

Виконання цих ухвал зумовило тяжкі наслідки. 30 жовтня 2006 р. відбулася спроба збройного захоплення ринку молодиками у кількості 150 осіб. Унаслідок сутички близько 90 осіб були затримані та двоє працівників міліції отримали тілесні ушкодження. За цим фактом було порушено кримінальну справу за ч.4 ст.296 (хуліганство) КК України.

Враховуючи зазначені обставини, 2 березня 2007 р. кваліфікаційна комісія суддів загальних судів Севастопольського апеляційного округу за участю представника Уповноваженого прийняла рішення звернутися до Вищої ради юстиції з рекомендацією щодо звільнення судді Т.Піменової з посади.

Уповноважений стурбована, що рейдерські судові рішення стають буденністю в діяльності судів. Саме цими рішеннями блокується робота підприємств, торговельних закладів, банків та інших установ, брутально порушуються права людини на працю, власність та підприємницьку діяльність. З метою протидії цьому потрібно доповнити Кримінальний кодекс України статтею, у якій передбачити відповідальність за незаконне захоплення підприємств, установ, організацій. Кваліфікаційним комісіям та Вищій раді юстиції слід суворіше ставитися до суддів-рейдерів, вирішуючи питання про їх дисциплінарну відповідальність.

Уповноважений з прав людини вважає, що з метою поліпшення якості розгляду справ потрібно запровадити обов’язкову переатестацію кваліфікаційними комісіями тих суддів, у яких показник скасованих судових рішень сягнув 3–5% або ж принаймні таких суддів варто направляти до спеціалізованих навчальних центрів для підвищення кваліфікації.

Кожен, кого суд визнав винним у вчиненні кримінального правопорушення, має право на перегляд судом вищої інстанції факту визнання його винним або винесення йому вироку.

Уповноважений вважає, що ефективний перегляд справи вищестоящим судом неможливий без дотримання права засудженого на захист, зокрема його складової – належного ознайомлення з матеріалами справи. З такими скаргами до Уповноваженого звертаються засуджені та їхні захисники майже щодня. Тому Уповноваженим було проведено моніторинг дотримання місцевими судами права засуджених на ознайомлення з матеріалами кримінальної справи для внесення касаційної скарги до Верховного Суду України (ч. 5 ст.384 КПК України), під час якого були виявлені грубі порушення суддями вимог КПК України, на які обґрунтовано скаржилися засуджені з різних регіонів України.

Вивчення інформації, витребуваної Уповноваженим від голів усіх апеляційних судів України свідчить, що такі порушення мають масовий характер. Так, було встановлено, що не знайомлять засуджених з матеріалами справи та вважають таку практику правильною місцеві суди Запорізької, Закарпатської, Івано-Франківської, Миколаївської, Полтавської, Харківської, Чернігівської областей та м.Севастополя. Відмову в ознайомленні засуджених з матеріалами справи у цих судах аргументують різними причинами: перебуванням засуджених у місцях позбавлення волі, відсутністю необхідності повторного ознайомлення з матеріалами справи, наявністю такого права лише у засуджених апеляційними судами або у представників засуджених тощо.

Встановивши зазначене, Уповноважений 6 червня 2007 р. звернулася з поданням до Голови Верховного Суду України В.Онопенка щодо неприпустимості різного застосування місцевими судами вимог ч.5 ст.384 КПК України та необхідності проведення узагальнення судової практики з цього питання та вжиття заходів, спрямованих на неухильне дотримання місцевими судами вимог КПК України.

Верховний Суд за наслідками розгляду подання Уповноваженого узагальнив практику застосування судами вимог ч.5 ст.384 КПК України та встановив випадки порушення судами вимог цієї статті. Таку практику Верховний Суд визнав неприпустимою. Для виправлення становища він вказав апеляційним судам України на необхідність вжиття заходів щодо неухильного дотримання ними вимог ч.5 ст.384 КПК України і надання всім засудженим, які мають намір подати касаційну скаргу і звернулися з відповідним клопотанням, можливості ознайомитися з матеріалами справи.

Уповноважений стурбована стрімким зростанням навантаження, особливо на суддів місцевих судів. Це може негативно відбиватися на оперативності та якості розгляду справ, а отже, порушувати право людини на належний та своєчасний розгляд справи.

У 2007 р. місцевими та апеляційними судами розглянуто 8 млн 614 тис. 517 справ та матеріалів, що на 21,4% більше, ніж у 2006 р., – 7 млн 93 тис. 677.

Надходження на розгляд судів великої кількості справ та повільне вирішення кадрових питань призвело до значного зростання навантаження на кожного суддю. Так, щомісячне надходження справ на одного суддю місцевого загального суду у 2002 р. становило 99, у 2003 р. – 110, у 2004 р. – 119, у 2005 р. – 118, у 2006 р. – 138, у 2007 р. – 160. Тобто упродовж останніх шести років навантаження зросло майже удвічі. У 2007 р. у багатьох місцевих судах цей показник сягнув за розумні межі. Так, у 2007 р. у Хмельницькому міськрайонному суді Хмельницької області на кожного суддю припадало 312 справ та матеріалів, у Сихівському районному суді м.Львова – 319, а у Біляївському районному суді Одеської області – 390 справ!

Особливо гострою постає ця проблема у суддів окружних адміністративних судів, які у 2007 р. тільки почали створюватися. Так, 30 вересня 2007 р. під час проведення моніторингу стану дотримання виборчого законодавства Уповноважений відвідала Окружний адміністративний суд м.Києва. Цей суд тоді пропрацював лише два місяці, але за цей час на його розгляд надійшло понад 2 тис. справ, що становило майже 200 справ на одного суддю. Таке навантаження поставило під загрозу дотримання права людини на справедливий суд у цьому суді.

На думку Уповноваженого, у процесі судової реформи має бути розв’язана проблема з навантаженням суддів, зокрема шляхом спрощення окремих судових процедур, запровадження інституту медіації тощо. Крім того, територіальними державними судовими адміністраціями та кваліфікаційними комісіями суддів більш оперативно слід здійснювати підбір суддівських кадрів.

Уповноважений з прав людини вважає, що, попри щорічні сподівання на поліпшення судового захисту, на жаль, доводиться констатувати протилежне. Реформування судової системи зволікається, а отже, і щороку продовжуються проблеми з дотриманням судами прав та свобод людини.

Людина не може знайти захисту на національному рівні, адже досить часто органи, на які покладено обов’язок позасудового захисту прав людини, діють украй неефективно, а звернення до суду не встановлює справедливості. Люди у розпачі й змушені шукати захисту своїх прав у міжнародних правозахисних організаціях, у т. ч. у Європейському суді з прав людини.